Перелік рішень Європейського Суду Справедливості

Нижче наведено перелік знакових рішень Європейського Суду Справедливості.

• Ван Ґенд ен Лоос 26/62 [1963] ECR 1

«[Європейська економічна] спільнота являє собою новий правовий порядок міжнародного права, на благо якого держави [члени] обмежили свої суверенні права».

«Суд … має юрисдикцію відповідати на … поставлені питання, які … стосуються тлумачення договору».

• Франц Ґрад 9/70 [1970] ECR-825
• Комісія проти Італії 39/72 [1973] ECR 101
• Рейнерс 2/74 [1974] ECR 631
• Дефренн II [1976] ECR 455
• Амстердамська лампочка 50/76 [1977] ECR 137

Держави можуть передбачати у національному законодавстві відповідні санкції, які не передбачені регламентом, а також можуть продовжувати регулювати різні пов'язані з цим питання, які не охоплені регламентом.

• Заера 126/86 [1987] ECR 3697
• Azienda Agricola C-403/98 [2001] ECR I-103
• Штайнберґ Т-17/10 [2012] 625
• Університет Шаріфа T-181/13 [2014] 607

• Ван Дуйн проти Міністерства внутрішніх справ 41/74 [1974] ECR 1337
• Ратті 148/78 [1979] ECR 1629

Держави-члени не можуть через неналежне імплементування директиви відмовитися визнати її обов'язкову силу у випадках, коли на неї посилаються, тому вони не можуть посилатися на несвоєчасне імплементування директиви.

• Беккер 8/81 [1982] ECR 53
• фон Колсон 14/83 [1984] ECR 1891
• Колпінгхаус Неймеґен 80/86 [1987] ECR 3969

Немає обов'язку гармонійного тлумачення, якщо національний захід, тлумачений у світлі директиви, передбачає кримінальну відповідальність.

• Fratelli Costanzo 103/88 [1989] ECR 1839
• Фостер C-188/89 [1990] ECR I-3313
• Справа Маршалла проти Управління охорони здоров'я району Саутгемптона та Південно-Західного Гемпширу 152/84 [1986] ECR I-4367
• Фаччіні Дорі C-91/92 [1994] ECR I-3325
• CIA Security International SA проти Signalson SA та Securitel SPRL C-194/94 [1996] ECR I-2201
• Arcaro C-168/95 [1996] ECR I-4705

Незважаючи на рішення у справі Колпінгхейса, створення будь-якого іншого виду юридичної невигідності або шкоди, окрім кримінальної відповідальності, цілком можливе.

• Unilever Italia C-443/98 [2000] ECR I-7535
• Комісія проти Іспанії, справа C-417/99, 13 вересня 2001 року: невизначення компетентних органів та установ, відповідальних за імплементацію Директиви 96/62/ЄС про якість атмосферного повітря.^[1] Директиви мають бути транспоновані в національне законодавство «з точністю, ясністю та прозорістю».^[2]

• Коста проти ENEL 6/64 [1964] ECR 585

Право Спільноти має перевагу над внутрішнім законодавством держав-членів.

• Сімменталь II 106/77 [1978] ECR 629

Національні суди зобов'язані скасовувати положення національного законодавства, які є несумісними з правом Спільноти. Суд постановив, що:

Національний суд, який в межах своєї юрисдикції покликаний застосовувати положення права Спільноти, зобов'язаний забезпечити повну дію цих положень, у разі необхідності відмовляючись з власної ініціативи застосовувати будь-які суперечливі положення національного законодавства, навіть якщо вони були прийняті пізніше, і суд не зобов'язаний вимагати або чекати попереднього скасування таких положень законодавчими або іншими конституційними засобами.^[3]

• Marleasing C-106/89 ECR I-7321

Національне законодавство повинно тлумачитися та застосовуватися, наскільки це можливо, таким чином, щоб уникнути конфлікту з правилом Спільноти.

• Factortame I C-213/89 [1990] ECR I-2433

Обов'язок національних судів забезпечувати повну ефективність права Спільноти, навіть коли необхідно створити національний засіб правового захисту там, де раніше його не існувало.

Право Європейської Унії не створило власної системи для його забезпечення виконання або для того, щоб постраждалі сторони могли звертатися за засобами правового захисту у разі порушення права ЄУ.^[4] За відсутності такої системи,

З судової практики випливає, що ... саме внутрішня правова система кожної держави-члена повинна визначати суди та трибунали, які мають юрисдикцію, та встановлювати детальні процесуальні правила, що регулюють дії щодо захисту прав, які особи отримують від права Співтовариства, за умови, по-перше, що такі правила не є менш сприятливими, ніж ті, що регулюють подібні внутрішні дії (“”'принцип еквівалентності'“”), і, по-друге, що вони не унеможливлюють або надмірно не ускладнюють здійснення прав, наданих правом Співтовариства («принцип ефективності») C-430/93 та C-431/93 Van Schijndel та van Veen [1995] ECR I-4705, пункт 17, та справа C-129/00 Комісія проти Італії [2003] ECR I-14637, пункт 25).^[5]

• Об'єднані справи C-430/93 та C-431/93 Ван Схейндел та ван Він запровадили принципи еквівалентності та ефективності
• Об'єднані справи C-222/05–C-225/05, van der Weerd et al, серія голландських справ за участю Міністерства сільського господарства, природи та якості харчових продуктів: право Спільноти не вимагає від національного суду … порушувати за власною ініціативою позов про порушення положень законодавства Спільноти, оскільки ні принцип еквівалентності, ні принцип ефективності не вимагають від нього цього.

• Комісія проти Люксембургу та Бельгії, об'єднані справи 90 та 91/63 [1964] ECR 625

«[Н]а думку [відповідачів], … міжнародне право дозволяє стороні, яка постраждала внаслідок невиконання іншою стороною своїх зобов'язань, утриматися від виконання власних … Однак, цей зв'язок між зобов'язаннями сторін не може бути визнаний правом Спільноти … Договір не обмежується створенням взаємних зобов’язань … але встановлює новий правовий порядок … [Основна] концепція договору вимагає, щоб держави-члени не брали право у свої руки».^[6]

• Штаудер 29/69 [1969] ECR 419

«Основні права [закріплені] в загальних принципах права Спільноти та захищені Судом».

• Internationale Handelsgesellschaft 11/70 [1970] ECR 1125

Основні права є невід'ємною частиною загальних принципів права, дотримання яких забезпечує Суд.

• Nold 4/73 [1974] ECR 491, § 13

Захищаючи основоположні права, «Суд зобов'язаний черпати натхнення з конституційних традицій, спільних для держав-членів, і тому він не може підтримувати заходи, які є несумісними з основоположними правами, визнаними та захищеними конституціями цих держав». Суд також може спиратися на міжнародні договори з прав людини, в яких держави-члени брали участь або які підписали.

• Карпентер C-60/00 [2002] ECR I-6279

Основні права впливають на сферу застосування та застосування права Спільноти. У справі Карпентера Суд спирався на принципи поваги до сімейного та приватного життя зі статті 8 Європейської конвенції з прав людини у свій аналіз прав громадян Унії. Він дійшов висновку, що право неповнолітньої дитини проживати в державі-члені відповідно до права Спільноти передбачає пов'язане з цим право її матері також проживати там.

• Бельгійська асоціація споживачів Test-Achats ASBL проти Ради Міністрів

Законодавчі органи Унії не можуть приймати закони, які дозволяють організаціям приватного сектору дискримінувати за ознакою статі, навіть якщо така дискримінація ґрунтується на відповідних та точних актуарних та статистичних даних.

• Minister voor Immigratie en Asiel C-199/12 [2013] 720

• Коман та інші проти Генеральної інспекції з питань імміграції та Міністерства внутрішніх справ C-673/16 [2018]

Поняття «подружжя» у праві ЄС про вільне пересування є гендерно-нейтральним, тому держави-члени зобов'язані надавати право на проживання одностатевим партнерам громадян ЄС, навіть якщо національне право не визнає такі шлюби.

• NH проти Associazione Avvocatura per i diritti LGBTI – Rete Lenford C-507/18 [2020]

Публічні заяви роботодавця про відмову наймати осіб певної сексуальної орієнтації, навіть якщо на той момент немає відкритої вакансії, становлять пряму дискримінацію у сфері праці та зайнятості.

• Якуб Купряк-Троян і Матеуш Троян проти Воєводи Мазовецького II OSK 2382/17 [2025] (Вищий адміністративний суд Польщі)

Одностатевий шлюб, законно укладений в одній державі-члені, має бути визнаний у всіх інших державах-членах Європейського Союзу. Рішення Великої палати Суду Справедливості розширило прецедент справи «Коман», гарантуючи не лише міграційні права, а й повноцінне визнання такого шлюбу на всій території ЄС. Водночас цей прецедент не змушує національні уряди запроваджувати реєстрацію одностатевих шлюбів у власному внутрішньому законодавстві.

• Комісія проти Угорщини C-769/22 [2024]

Угорський закон, який забороняв і обмежував доступ неповнолітніх до контенту, що «пропагує» або зображує гомосексуальність чи зміну статі, прямо суперечить праву ЄС. Суд Справедливості визнав, що такі обмеження порушують законодавство ЄС, а також фундаментальні права — свободу вираження поглядів, свободу надання послуг та принцип недискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, закріплені у Хартії основних прав Європейського Союзу.^{[7][8][9][10][11]}

• Манделлі 3/67 [1968] ECR 25

Акти європейських інституцій повинні бути підкріплені достатнім обґрунтуванням, обґрунтованість якого перевіряється Судом.

• Варіола 34/73 [1973] ECR 981
• Roquette Frères проти Ради 138/79 [1980] ECR 3333
• Німеччина проти Комісії 24/62 [1963] ECR 131
• Справа про тарифні преференції 45/86 [1987] ECR 1493
• Beus 5/67 [1968] ECR 83
• Справа про рекламу тютюнових виробів C-376/98 [2000] ECR I-8419
• Висновок 2/94 [1996] ECR I-1759: Європейська Спільнота не мала повноважень згідно з договорами приєднуватися до Європейської конвенції з прав людини: див. Висновок 2/13.
• Inuit Tapiriit Kanatami проти Парламенту та Ради [2013] C-583/11: «законодавчий акт» визначається процедурою, яка використовується для його прийняття.
• Парламент проти Ради C-65/93 [1995] ECR I-643

• Plaumann проти Комісії 25/62 [1963] ECR 199

Тест Plaumann встановлює критерії для непривілейованих заявників, щоб довести індивідуальну зацікавленість: «Заявники повинні довести, що рішення впливає на них через певні ознаки, які є для них особливими, або через обставини, за яких вони відрізняються від усіх інших осіб, і в силу цих факторів відрізняє їх індивідуально, як і у випадку особи, до якої звернено увагу».

• Codorníu проти Ради C-309/89 [1994] ECR I-1853

У цьому випадку суд застосував більш ліберальний підхід, ніж обмежувальний тест Plaumann, для встановлення індивідуальної зацікавленості, який, однак, не застосовувався в наступних рішеннях.

• Stevi та The New York Times проти Комісії, T-36/23

Якщо третя сторона запитує доступ до документів Комісії, Комісія не може стверджувати, що вона не має запитуваних документів, не надавши також «переконливих пояснень», щоб громадськість та Суд «зрозуміли, чому ці документи неможливо знайти».^[12]

Стаття 186 Римського договору зазначає, що Суд «може у будь-яких справах, переданих йому, видавати будь-які необхідні тимчасові розпорядження».^[13] Стаття 39 Протоколу про Статут Суду (2001) до Ніццького договору зазначає, що «Голова Суду може у порядку спрощеного провадження… призначити тимчасові заходи відповідно до статті 243 Договору про Європейську Спільноту або статті 158 Договору про ЄАЕС».^[14]

У справі Комісії Європейських Спільнот проти Королівства Бельгія (1994) президент відхилив клопотання про тимчасові заходи, подане комісією 11 березня 1994 року, оскільки комісія «не проявила належної сумлінності». Комісія знала про ймовірне порушення директив про закупівлі в жовтні 1993 року та 8 лютого 1994 року посилалася на свій «намір» домагатися призупинення дії державного контракту на постачання, але не подавала клопотання про тимчасове розпорядження до 11 березня 1994 року.^[15]

Серед знакових справ у сфері конкурентного права є справи Consten SaRL та Grundig GmbH проти Комісії та United Brands Company проти Комісії Європейських Спільнот.

• Справа C-185/95: Baustahlgewebe проти Комісії. У 1989 році Європейська комісія ухвалила рішення про те, що 14 виробників зварної сталевої сітки незаконно обмежували конкуренцію.^[16] Німецька компанія Baustahlgewebe GmbH подала апеляцію на це рішення 20 жовтня 1989 року, і Суд першої інстанції виніс рішення у справі лише 6 квітня 1995 року, п'ять років і шість місяців потому. Суд постановив, що справа не була розглянута в розумний термін, і зменшив штраф у розмірі 3 мільйонів екю на 50 000 екю (зменшення на 1,67 %).^[17]
• Справа C-231/03: Coname проти Чинджа-де-Ботті в Італії (конкуренція та вільне пересування осіб).^[18] Суд встановив, що зобов'язання щодо прозорості застосовуються до надання концесії на управління послугами розподілу газу загального користування.^[19]
• Справа C-501/06 P: GlaxoSmithKline Services та інші проти Комісії та інших, об'єднана зі справами C-513/06 P, C-515/06 P та C‑519/06 P: чотири апеляції, подані відповідно до статті 56 Статуту Суду 2006 року, стосовно статті 81 Римського договору.^[20]
• Prezes Urzędu Ochrony Konkurencji i Konsumentów v Tele2 Polska sp. z oo (тепер Netia SA): польський національний орган з питань конкуренції визначив, що Telekomunikacja Polska SA не зловживала домінуючим становищем на ринку. Європейський Суд Справедливости постановив, що лише Європейська комісія має право приймати таке рішення.^[21]
• Іграшки Simba T-450/09 [2014] 983
• C-68/12 — Slovenská sporiteľňa et al. — три банки вступили в змову проти небанківської фінансової установи, яка, як стверджувалося, діяла незаконно у Словацькій Республіці. Суд постановив, що звинувачення у незаконній діяльності не має значення для визначення того, чи змова банків втручалася у структуру ринку та, зокрема, в інтереси самої конкуренції.^[22]
• C-230/16 — Coty Germany GmbH проти Parfümerie Akzente GmbH — постачальник товарів розкоші має право заборонити своїм уповноваженим дистриб'юторам продавати їх на сторонній інтернет-платформі.^[23]
• 1 лютого 2018 року було винесено колективні рішення у чотирьох справах щодо антиконкурентної поведінки та узгоджених практик на ринку міжнародних послуг авіаперевезення вантажів:^[24]
  • Справа C-261/16: P Kuhne + Nagel International та інші проти Європейської комісії, щодо картелю, який узгоджував додаткові збори до експортних декларацій, що називається картелем «нової експортної системи».
  • Справа C-263/16: P Schenker проти Комісії
  • Справа C-264/16: P Deutsche Bahn та інші проти Комісії
  • Справа C-271/16: P Panalpina World Transport та інші проти Комісії: Останні три картелі, згадані вище, були відомі як картель «системи розширених маніфестів», картель «надбавки за піковий сезон» та картель «коефіцієнта коригування валюти».^[25]

• Справа C-128/11: UsedSoft GmbH проти Oracle International Corporation, щодо перепродажу «вживаних» комп'ютерних ліцензій.

• Три справи, які впливають на підхід національних судів до розгляду питання справедливості у споживчих договорах:
  • Справа C-168/05 Mostaza Claro ECR I-10421 — це рішення вимагає від національних судів самостійно оцінювати, чи є договірна умова несправедливою, з огляду на «характер та важливість суспільного інтересу, що лежить в основі захисту, який [розглядана директива] надає споживачам».^[26]
  • Справа C-243/08 Pannon GSM Zrt. проти Ержебет Сустікне Дьєрфі, ECR I-4713 — суди зобов'язані розглядати несправедливість договірної умови, «якщо [вони] мають у своєму розпорядженні… правові та фактичні елементи, необхідні для цього завдання».^[27] Уряд Сполученого Королівства тлумачить це рішення таким чином, що «суди не повинні розглядати справедливість умови, якщо вони не мають достатньої інформації для цього».^[26] Завершуючи розгляд такої умови, «якщо [суд] вважає таку умову несправедливою, він не повинен її застосовувати, окрім випадків, коли споживач заперечує проти такого незастосування».^[27]
  • Справа C-137/08 VB Penzugyi проти Schneider — суди повинні будуть розглядати лише умову або умови, про які йде мова, а не весь договір.^[26]
• Справа C-489/07 Pia Messner проти Firma Stefan Krüger – у цьому попередньому рішенні зазначалося, що положення, що має бути законодавством ЄС, «слід тлумачити як таке, що перешкоджає положенню національного законодавства (у цьому випадку, параграфу 346(1)-(3) Німецького цивільного уложення), яке загалом передбачає, що у разі відмови споживача від договору протягом строку відмови продавець може вимагати компенсації за вартість використання споживчих товарів, придбаних за договором, укладеним дистанційно».^[28]
• У справі C-92/11, RWE Vertrieb AG проти Verbraucherzentrale Nordrhein-Westfalen суд постановив, що використання стандартних умов у договорі постачання газу споживачу, які відображають положення національного законодавства, не може бути виключене з можливого розгляду на предмет недобросовісності, якщо вони використовуються в договорі з категорією споживачів, яка відрізняється від категорії споживачів, до яких застосовуються умови національного законодавства. Це пояснювалося припущенням, що національний законодавець займає збалансований підхід до прав та обов'язків усіх сторін під час розробки законодавства для першої категорії споживачів, але це припущення не може бути підтримане стосовно інших категорій.^[29]
• Справа C-435/11 CHS Tour Services GmbH проти Team4 Travel GmbH: комерційна заява для споживачів, видана добросовісно, але об'єктивно невірна через невиконання вимог третьою стороною, автоматично є недобросовісною комерційною практикою та суперечить Директиві про недобросовісну комерційну практику 2005 року.^[30]

• У справі C-133/08 Intercontainer Interfrigo SC проти Balkenende Oosthuizen BV та MIC Operations BV, тлумачачи Європейську конвенцію про право, що застосовується до договірних зобов'язань, 1980 року, було зазначено, що критерій найтіснішого зв'язку, які застосовуються до договорів перевезення вантажів, якщо сторони не обрали застосовне право, не застосовуватимуться до договору надання транспортного засобу для перевезення вантажів.^[31]

• Справа C-362/14 — Максиміліан Шремс проти Комісара з питань захисту даних, запит на попереднє рішення від Високого суду Ірландії, поданий 25 липня 2014 року, опублікований 6 жовтня 2015 року.^[32]
• Справа C-582/14 - Патрік Бреєр проти Bundesrepublik Deutschland, преюдиційний запит від Федерального суду Німеччини, 19 жовтня 2016 року визначила, що IP-адреси користувачів Інтернету можуть бути персональними даними у значенні Директиви 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб стосовно обробки персональних даних та про вільний рух таких даних, але також зазначила, що оператор веб-сайту «може мати законний інтерес у зберіганні певних персональних даних, що стосуються відвідувачів цього веб-сайту, з метою захисту себе від кібератак».^[33]

• Справа C-186/83: Арі Ботцен та інші проти Rotterdamsche Droogdok Maatschappij BV, провідна справа щодо значення терміну «призначення» стосовно частини підприємства або бізнесу, до якої [працівники] «призначені» для виконання [своїх] обов'язків для цілей директиви.^[34]
• Справа C-24/85: Спійкерс проти Gebroeders Benedik Abattoir CV

• Справа C-240/09: Лісоохоронне зігрупування VLK проти Міністерства животного середовища Словацької республіки: чи має Оргуська конвенція пряму юридичну силу в державах-членах ЄУ. За відсутності правил ЄУ, що регулюють це питання, національний суд відповідної держави-члена повинен визначити правила та процедури, що застосовуються.^[35] Рішення винесено 8 березня 2011 року.^[36]
• Справа C-279/12: Fish Legal, Emily Shirley проти Information Commissioner, United Utilities Water plc, Yorkshire Water Services Ltd та Southern Water Services Ltd, постановила, що приватизовані водопостачальні компанії Сполученого Королівства надають «державні послуги, пов'язані з довкіллям» під контролем державного органу, і тому їх слід розглядати як «державні органи» для цілей усієї екологічної інформації, яку вони мають. Їхній обов'язок надавати екологічну інформацію громадськості обмежується інформацією, пов'язаною з державними послугами, які вони надають у сфері охорони довкілля.

• Комісія проти Ради стосовно Європейської угоди про автомобільні перевезення (ERTA), [1971] ECR 263

• Португалія проти Ради, справа C-149/96: заява уряду Португалії про скасування Рішення Ради 96/386/ЄС від 26 лютого 1996 року щодо укладення Меморандумів про взаєморозуміння між Європейською Спільнотою та Ісламською Республікою Пакистан (підписаного 31 грудня 1994 року) та між Європейською Спільнотою та Республікою Індія (підписаного 15 жовтня 1994 року) щодо домовленостей у сфері доступу до ринку текстильної продукції. Серед інших занепокоєнь, уряд Португалії стверджував, що було порушено принцип прозорості^[2], оскільки оскаржуване рішення схвалило Меморандуми про взаєморозуміння, які «не були належним чином структуровані та складені в незрозумілих термінах, що заважає звичайному читачеві одразу зрозуміти всі їхні наслідки, зокрема щодо їх ретроактивного застосування».^[37] На підтвердження цього позову Португалія посилалася на резолюцію Європейської Ради від 8 червня 1993 року щодо якості розробки законодавства Спільноти.^[38] У цьому відношенні Суд постановив, що резолюція 1993 року не має обов'язкової сили і що в будь-якому випадку «рішення видається чітким у всіх аспектах».^[37]

• Справа C-251/95 Sabel проти Puma стосувалася ймовірності плутанини та різниці з ймовірністю асоціації в законодавстві про торговельні марки.
• Справа C-408/01 Adidas-Salomon AG та Adidas Benelux проти Fitnessworld Trading Ltd. — звернення Верховного суду Нідерландів з проханням про попереднє рішення щодо торговельних марок з репутацією.^[39]
• Справа C-321/03 Dyson проти Registrator of Trade Marks, у якій суд уточнив поняття знака, з якого може складатися торгова марка.
• Справа C-252/07 Корпорація Intel проти CPM United Kingdom Ltd. — суд розтлумачив значення статті 4 (4)(a) Директиви про торговельні марки.
• Об'єднані справи C-446/09 та C-495/09 стосувалися тлумачення законодавства ЄУ, що регулює дії митних органів щодо можливих порушень прав інтелектуальної власності, коли підозрілі товари перебували в межах ЄУ з метою «зовнішнього транзиту».^[40]
• У справі SAS Institute Inc проти World Programming Ltd. (C-406/10) суд постановив, що захист авторського права не поширюється на функціональність програмного забезпечення, мову програмування, що використовується, або формат файлів даних, що використовуються програмою.

• Комісія проти Італії («Італійське мистецтво») 7/68 [1968] ECR 423

«Товари» — це «продукти, які можна оцінити в грошах і які як такі можуть бути предметом комерційних операцій».

• Комісія проти Бельгії C-2/90 [1992] ECR I-4431

«Відходи, незалежно від того, чи підлягають вони переробці, слід розглядати як „товари“.»

Статті 23 та 25 Договору про заснування ЄУ забороняють між державами-членами всі «митні збори на імпорт та експорт, а також усі збори, що мають еквівалентний ефект». Заборона, зазначена у статті 25, також поширюється на мита фіскального характеру.

• Комісія проти Італії («Італійські статистичні дані») 24/68 [1969] ECR 193

Митні збори заборонені, оскільки «будь-який грошовий збір, яким би незначним він не був, що стягується з товарів у зв'язку з тим, що вони перетинають кордон, є перешкодою для переміщення таких товарів».

• Діамантарбейдерс 2/69 та 3/69 [1969] ECR 211

Збір, що має еквівалентний ефект до мита, — це «будь-який грошовий збір, яким би незначним він не був і незалежно від його найменування та способу застосування, який стягується в односторонньому порядку з вітчизняних або іноземних товарів у зв'язку з тим, що вони перетинають кордон, і який не є митом у строгому сенсі». Це має місце, «навіть якщо він не стягується на користь держави [і] не має дискримінаційної чи захисної дії, або якщо товар, на який стягується збір, не конкурує з жодним вітчизняним товаром».

• Bresciani 87/75 [1976] ECR 129

Збори, що стягуються за перевірку громадського здоров'я, що проводиться під час ввезення товарів до держави-члена, можуть бути збором, що має еквівалентний ефект до мита. Неважливо, чи були збори пропорційними витратам на перевірку, а також чи такі перевірки відповідали суспільним інтересам.

• Комісія проти Німеччини 18/87 [1988] ECR 5427

Плата за послугу не вважатиметься митом, якщо вона: (a) не перевищує вартості послуги, (b) ця послуга є обов'язковою та застосовується однаково до всіх відповідних товарів, (c) послуга виконує зобов'язання, передбачені законодавством Співтовариства, та (d) послуга сприяє вільному руху товарів, зокрема, нейтралізуючи перешкоди, які можуть виникнути внаслідок односторонніх заходів інспекції.

Стаття 110 Договору про заснування Європейської Спільноти забороняє будь-якій державі-члену запроваджувати «прямо чи опосередковано» на товари інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого виду, що перевищують ті, що стягуються прямо чи опосередковано з аналогічних вітчизняних товарів". Ця заборона також поширюється на «внутрішнє оподаткування такого характеру, що забезпечує непрямий захист інших товарів».

• Humblot 112/84 [1985] ECR 1367

Стаття 34 Договору про заснування ЄС забороняє «кількісні обмеження імпорту та всі заходи, що мають еквівалентний ефект, забороняються між державами-членами», аналогічне положення щодо експорту міститься у статті 35 Договору про заснування ЄС.

• Ґеддо проти Енте 2/73 [1973] ECR 865

Кількісні обмеження — це «заходи, що призводять до повного або часткового обмеження, залежно від обставин, імпорту, експорту або транзиту товарів».

• Королівський прокурор проти Бенуа та Ґюстава Дассонвіля 8/74 [1974] ECR 837

Як Заходи, що мають еквівалентний ефект до кількісного обмеження (MEQR), заборонені такі заходи: «усі торговельні правила, прийняті державами-членами, які здатні прямо чи опосередковано, фактично чи потенційно перешкоджати торгівлі всередині Спільноти».

• Комісія проти Ірландії 249/81 [1982] ECR 4005
• Комісія проти Сполученого Королівства 207/83 [1985] ECR 1201

Стаття 36 Договору про заснування ЄС звільняє від кількісних обмежень, які виправдані міркуваннями «громадської моралі, державного порядку чи громадської безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність; або захисту промислової та комерційної власності». Обмеження в жодному разі не повинні «становити засіб свавільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між державами-членами».

• Cassis de Dijon 120/78 [1979] ECR 649
• Генн та Дарбі 34/79 [1979] ECR 3795
• Кек і Мітуар C-267/91 та C-268/91 [1993] ECR I-6097
• Рада району Торфаен C-145/88 [1989] ECR 3851

У справах C-320/03 та C-28/09 було встановлено, що правила, що забороняють використання частини автобану A12 вантажівками вагою понад 7,5 тонн, що перевозять певні товари, є невиправданим обмеженням вільного руху товарів, навіть попри те, що відповідні австрійські закони були відповіддю на директиви про якості повітря.^[41]

Директива про відповідальність за якість продукції спрямована на забезпечення неспотвореної конкуренції між економічними операторами, сприяння вільному руху товарів та уникнення різниці в рівнях захисту прав споживачів.^[42]

• Справа 495/10 — Університетський лікарняний центр Безансон проти Томаса Дютруе, Caisse primaire d'assurance maladie du Jura, 21 грудня 2011 р.: Директива не має на меті «вичерпно гармонізувати сферу відповідальності за дефектні продукти поза межами своєї власної сфери застосування», яка стосується відповідальності виробника та імпортера за дефектні продукти. Тому французький закон про охорону здоров'я, який також покладає на державні лікарні форму відповідальності без вини, не є несумісним з директивою.^[42]

• Hoekstra 75/63 [1964] ECR 347
• Sotgiu 152/73 [1974] ECR 153
• Ван Дуйн 41/74 [1974] ECR 1337
• Левін 53/81 [1982] ECR 1035
• Лоурі-Блюм 66/85 [1986] ECR 2121
• У справі Union nationale des entraîneurs et cadres techniques professionnels du football (Unectef) проти Жоржа Гейленса та інших, C-222/86, рішення від 15 жовтня 1987 року, було постановлено, що працівник повинен мати можливість оскаржити відмову у визнанні еквівалентності диплома. У цій справі Джордж Хейленс був бельгійським футболістом. Французькі правила на той час вимагали, щоб футбольний тренер, який працював у Франції, мав французьку кваліфікацію.^[43]
• Bettray 344/87 [1989] ECR 1621
• Ґренер C-379/87 [1989] ECR 3967
• Антоніссен C-292/89 [1991] ECR I-745
• Босман C-415/93[1995] ECR I-4921
• Анґонезе C-281/98 [2000] ECR I-4139
• Трояні C-456/02 [2004] ECR I-07573

• Ґжельчик C-184/99 [2001] ECR I-6193
• Ґарсія Авелло C-148/02 [2003] ECR I-11613
• Коллінз C-138/02 [2004] ECR I-2703
• Чен C-200/02 [2004] ECR I-9925
• Меток C-127/08 [2008] ECR I-6241
• У справі Libert et al проти Gouvernement flamand (уряд Фландрії) у справі C-197/11 було встановлено, що постанова Фламандського регіону від 27 березня 2009 року про землю та нерухомість, яка обмежувала передачу певних земельних ділянок особам, які мають «достатній зв'язок» з місцевою громадою, порушувала Директиву про права громадян 2004/38/ЄС. Справу було об'єднано зі справою C-203/11.^[44]

• Рейнерс 2/74 [1974] ECR 631
• Thieffry 71/76 [1977] ECR 765
• Factortame II C-221/89 [1991] ECR I-3905
• Vlassopoulou 340/89 [1991] ECR 2357
• Centros C-212/97 [1999] ECR I-1459
• Überseering C-208/00 [2002] ECR I-9919
• Об’єднані справи C-186/11 та C-209/11 Stanleybet et al. v. Organismos prognostikon agonon podosfairou AE (OPAP) щодо монопольної ліцензії OPAP на букмекерську діяльність відповідно до національного законодавства Греції.^[45]

• Ван Бінсберґен 33/74 [1974] ECR 1299
• Кован 186/87 [1989] ECR 195
• Раш Португеза C-113/89 [1990] ECR I-1417
• Ґебгард C-55/94 [1995] ECR I-4165
• Босман C-415/93[1995] ECR I-4921
• Справа C-393/05, Комісія проти Австрії, щодо вимоги Австрії, згідно з якою кожен інспекційний орган у сфері органічного сільського господарства, зареєстрований за межами Австрії, повинен також мати офіс в Австрії. Суд постановив, що ця вимога є непропорційним обмеженням свободи надання послуг.^[46]
• Справа C-434/15, Asociación Profesional Elite Taxi проти Uber Systems Spain SL: послуга, що надається Uber, що з'єднує фізичних осіб з водіями транспортних засобів, повинна класифікуватися як послуга у сфері транспорту.^[47]

Справа C-108/98 — RI.SAN. проти Іскії, Italia Lavoro SpA, раніше GEPI SpA та Ischia Ambiente SpA: принципи договору щодо свободи пересування, свободи підприємницької діяльності та свободи надання послуг не були порушені фактами справи, оскільки факти були «обмежені однією державою-членом». RI.SAN. Srl оскаржувала рішення комуни призначити товариство з обмеженою відповідальністю зі змішаним капіталом для надання послуг з управління відходами, але оскільки RI.SAN. була італійською організацією, вона не покладалася на свободи діяльності через кордони держав-членів, передбачені Договором про ЄУ.^[48]

• Справа C-284/16 — Slowakische Republik v Achmea BV: у 2018 році суд постановив, що арбітражне застереження в угоді 1991 року між Нідерландами та Словаччиною (раніше Чеською та Словацькою Федеративною Республікою) про захист інвестицій було «несумісним із законодавством ЄУ».^[49]

• Справа Allianz SpA проти West Tankers (C-185/07) стосувалася Регламенту № 44/2001 про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Заборони (судові накази), які забороняють третім особам розпочинати або продовжувати процеси в суді держави-члена Брюссельського регламенту, не можуть бути видані в суді іншої держави-члена, оскільки це було б несумісно з регламентом.
• Справа Марко Гамбацці проти DaimlerChrysler Canada Inc. та CIBC Mellon Trust Company, C-394/07, стосувалася імплементації положення про публічний порядок Брюссельської конвенції (тепер Брюссельський регламент I). У цій справі суд постановив, що італійські суди (і потенційно інші суди держав-членів) можуть відмовити у виконанні заочного рішення суду, винесеного проти пана Гамбацці у судах Сполученого Королівства, якщо після «всебічної оцінки провадження» суд вважатиме, що рішення заочного суду за відсутності відповідача «становило явне та непропорційне порушення [його] права бути вислуханим».^[50]
• Car Trim GmbH проти KeySafety Systems SrL (справа C-381/08) та Electrosteel Europe sa проти Edil Centro SpA (справа C-87/10): дві пов'язані справи щодо місця «виконання» договірного зобов'язання, яке може бути використане для визначення національного суду, що має юрисдикцію у цивільних або комерційних справах. Зазвичай це буде місце поставки стосовно договору купівлі-продажу товарів. У цих справах розглядалися ситуації, коли товари надавалися для поставки покупцеві в іншій державі-члені. Умови договору слід спочатку враховувати, щоб визначити, де має відбутися «поставка», але якщо це неможливо (невідомо, матеріальне договірне право якої держави-члена має застосовуватися), місце виконання визначатиметься місцем фізичної передачі товарів покупцеві або його агенту.^[51]
• Паммер проти Karl Schlütter GmbH & Co. KG (справа C-585/08) та Готель Alpenhof проти пана Геллера (справа C-144/09), 2010: див. справи Паммера та Альпенгофа

• Справа C-396/11 — Чіпріан Васіле Раду, щодо Рамкового рішення Ради 2002/584/JHA від 13 червня 2002 року про європейський ордер на арешт та процедури передачі між державами-членами.^[52]

• Справа C-513/99 — Concordia Bus Finland Oy Ab, раніше Stagecoach Finland Oy Ab проти Helsingin kaupunki та HKL-Bussiliikenne, також рішення щодо державних закупівель, винесене 17 вересня 2002 року. Місто Гельсінкі розпочало поступове проведення тендерів на надання послуг автобусного сполучення по всій міській мережі у 1997 році. Concordia Bus Finland оскаржила включення екологічних факторів до критеріїв оцінки.^[53] Одним із заперечень Concordia Bus було те, що критерії були дискримінаційними, оскільки власна автобусна компанія Співтовариства HKL була єдиною компанією з транспортними засобами на бензиновому паливі, яка могла відповідати встановленим рівням викидів. Суд постановив, що той факт, що один із набору різних критеріїв присудження, встановлених органом-замовником, міг бути виконаний лише невеликою кількістю компаній, сам по собі не робить це дискримінаційним.^[54]
• Справа C-394-02: Комісія Європейських Співтовариств проти Грецької Республіки. Обставини, що виникли після оцінки впливу на довкілля з кінцевим терміном виконання, не кваліфікувалися як «надзвичайна терміновість» для цілей обґрунтування укладення переговорного договору без оголошення можливості для інших компаній виявити зацікавленість.^[55]
• Справа C-331/04: ATI EAC та інші проти ACTV Venezia SpA та інших
• Об’єднані справи C-21/03 та C-34/03: Fabricom SA проти État belge: справа щодо участі в тендері організації, яка зробила внесок у розробку відповідних робіт, поставок або послуг. Організації в такому становищі має бути «надана можливість довести, що за обставин справи набутий нею досвід не міг спотворити конкуренцію».^[56]
• Справа C-206/08: Wasser- und Abwasserzweckverband Gotha und Landkreisgemeinden (WAZV Gotha) проти Eurawasser Aufbereitungs- und Entsorgungsgesellschaft mbH. Постановив стосовно договору на постачання послуг, що «той факт, що постачальник не отримує винагороди безпосередньо від замовника, але має право стягувати плату відповідно до приватного права від третіх осіб, є достатнім для того, щоб відповідний договір можна було кваліфікувати як „концесію на послуги“ у значенні статті 1(3)(b) Директиви 2004/17/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 31 березня 2004 року».^[57]

• Справа 31/87 Gebroeders Beentjes BV проти Держави Нідерланди щодо тлумачення Директиви Ради 71/305/ЄЕС від 26 липня 1971 року щодо координації процедур укладання договорів на державні роботи: «соціальне міркування», таке як умова, що стосується працевлаштування тривало безробітних осіб, є сумісним з директивою про державні роботи, якщо воно не має прямого чи непрямого дискримінаційного впливу на учасників торгів з інших держав-членів Співтовариства.^[58] На думку Генерального адвоката у цій справі, різниця між перевіркою придатності учасника тендера для конкретного контракту та рішенням про присудження контракту на основі критеріїв оцінки тендерних пропозицій не вимагає послідовної оцінки цих двох кроків, і якщо орган, що укладає угоду, «із запізненням» дізнається про непридатність учасника тендеру, він повинен мати можливість покладатися на цю інформацію «до останнього моменту».^[59]
• Справа C-243/89 Комісія проти Данії — будівельний контракт на міст Сторебаельт: умова, що вимагає використання місцевої робочої сили та місцевих матеріалів, була визнана несумісною з принципами договору.^[60]
• Справа C-107/92 Комісія проти Італійської Республіки — виникла нагальна потреба у будівництві протилавинного бар'єру в регіоні Альпе-Галліна поблизу Колле-Ізарко та Бреннер у Південному Тіролі після публікації геологічного звіту в червні 1988 року, який рекомендував це зробити заздалегідь до зими 1988-89 років. Уряд Італії призначив підрядника без оголошення в Офіційному журналі Європейських Співтовариств з підстав терміновості, але Європейська Комісія стверджувала, і Суд погодився, що було достатньо часу для оголошення про можливість виконання робіт за прискореною процедурою, як визначено в розділі 15 Директиви про державні контракти на виконання робіт (Директива 71/305/ЄЕС).^[61]
• Справа C-331/92 Gestión Hotelera Internacional SA проти Comunidad Autónoma de Canarias, Ayuntamiento de Las Palmas de Gran Canaria та Gran Casino de Las Palmas SA : відповідний контракт передбачав передачу земельної ділянки державної власності під концесію казино з проведенням супутніх робіт для його експлуатації. Суд постановив, що, оскільки роботи були «лише супутніми» до концесії, положення Директиви 71/305 не застосовуються до процедури укладання контракту.^[62]
• Справа C-97/94 Комісія проти Бельгії: органи-замовники мають «певний ступінь вибору» щодо процедури закупівель, яку вони застосовують для кожної закупівлі, але «після того, як вони опублікували запрошення до участі в тендері за однією конкретною процедурою, вони зобов'язані дотримуватися правил, що застосовуються до неї, доки контракт не буде остаточно укладено». У цій справі, порушеній Комісією Європейських Співтовариств проти Королівства Бельгія, уряд Бельгії стверджував, що хоча цей тендер на постачання автобусів для громадського транспорту у Валлонії був оголошений з використанням «Відкритої процедури», замість цього могла бути використана «переговорна процедура». Суд заявив, що подальша зміна процедури з метою переговорів (або прийняття додаткової інформації після тендеру) не допускається.^[63]
• Справа C-225/98 Комісія проти Французької Республіки — постановила, що регіон Нор-Па-де-Кале та Департамент Нор не виконали своїх юридичних зобов'язань, використовуючи критерії зайнятості в технічній специфікації, що застосовувалася під час укладання контрактів на будівництво та обслуговування шкільних будівель. Однак суд постановив, що якщо замовник повинен оцінити дві або більше економічно еквівалентних пропозицій, він може використовувати можливості працевлаштування як «додатковий» або «додатковий» критерій, якщо використання цього критерію не є дискримінаційним.^[64]
• Справа C-237/99 Комісія проти Французької Республіки — постановила, що французькі установи державного житлового будівництва, offices publics d'aménagement et de construction (OPAC, державні установи з розвитку та будівництва) та societes anonymes habitations à loyer modéré (SA HLM, корпорації з низькою орендною платою) відповідали критеріям, викладеним у чинній на той час директиві про державні контракти на роботи (Директива Ради 93/37/ЄЕС), для того, щоб вважатися «органом, що регулюється публічним правом» відповідно до статті 1(b) директиви
  • орган, створений з конкретною метою задоволення потреб у загальних інтересах, який не має промислового чи комерційного характеру,
  • наявність юридичної особи, та

    [або]

    • фінансуються, здебільшого, державою, регіональними чи місцевими органами влади, або іншими органами публічного права, або
    • підлягають управлінському нагляду з боку цих органів, або
    • мають адміністративну, управлінську або наглядову раду, більше половини членів якої призначаються державою, регіональними чи місцевими органами влади або іншими органами публічного права.^[65][58] Відповідно, вони були зобов'язані публікувати відповідні понадпорогові контракти в Офіційному віснику Європейських Спільнот.^[66]

• У справі C-470/99 Universale-Bau AG було встановлено, що орган-замовник повинен розкрити не лише критерії відбору, які він має намір використовувати під час укладання державного контракту, але й вагові коефіцієнти, які він має намір застосувати до цих критеріїв. У рішенні також було встановлено, що законодавство ЄС про закупівлі не перешкоджає національним правилам, які встановлюють строк, протягом якого має бути подано заяву про перегляд рішення замовника, за умови, що цей строк є «розумним».^[67]
• Справа C-19/00 SIAC Construction Ltd. проти Ради графства Майо — суд виніс рішення щодо тлумачення статті 29 Директиви Ради 71/305/ЄЕС від 26 липня 1971 року. Справа C-488/01 Справа Wienstrom: суд постановив, що в тендері на постачання енергії критерій, що стосується виключно кількості електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел, що перевищує очікуване споживання замовника (що було предметом договору), не може вважатися пов'язаним з предметом договору. Щоб встановити такий зв'язок з предметом договору, критерій, що стосується кількості електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел, мав стосуватися лише електроенергії, фактично поставленої замовнику, а саме федеральному уряду Австрії, стосовно його офісів у землі Каринтія.^[68]
• Справа C-327/00 Santex SpA проти Unita Socio Sanitaria Locale n. 42 di Pavia: Unita Socio Sanitaria Locale n. 42 di Pavia в Італії подала тендер на доставку додому засобів для лікування нетримання сечі для своїх користувачів послуг. Вимога в запрошенні до участі в тендері (ЗТ) щодо обороту учасників тендера за попередні три роки була оскаржена одним із учасників тендеру, Santex SpA, тому державний орган заявив, що ця вимога не вплине на право участі в тендері, але буде врахована при оцінці тендерних пропозицій. Оцінку тендерних пропозицій було відкладено, поки від учасників тендеру було запрошено додаткову інформацію, але зрештою державний орган вирішив забезпечити виконання вимоги в ЗТ та виключити деяких учасників тендеру, включаючи Santex, з оцінки. Компанія Santex намагалася забезпечити виконання свого початкового заперечення в суді, але оскільки з моменту публікації Запиту про тендер минуло вже понад 60 днів, було визнано простроченим подання заявки. Суд заявив, що принцип ефективності вимагає від національного суду скасувати 60-денний термін позовної давності та дозволити розгляд заперечення Santex.^[69]
• Справа C-211/02 Tideland Signal Ltd проти Європейської Комісії: справа про постачання, в якій Комісія відхилила тендерну пропозицію за обставин, коли Суд першої інстанції постановив, що слід було запитувати роз'яснення, а не відхиляти саму пропозицію, що призвело до питання про обставини, за яких слід запитувати роз'яснення, яке згодом було названо «принципами Tideland».^[70][71]
• C-15/04 Koppensteiner: рішення органу влади про відкликання запрошення до участі в тендері має бути відкритим для перегляду.^[72]
• Об'єднані справи C-226/04 та C-228/04: чи можуть компанії, що подають заявки на державні контракти на послуги, які не сплатили вчасно податки або внески на соціальне страхування, але згодом відновили своє становище, бути включені до процедури закупівлі, якщо національне гармонізуюче законодавство передбачає, що такі компанії не розглядаються.^[73]
• Справа C-331/04 ATI EAC та інші проти ACTV Venezia SpA та інших, справа про державні контракти на послуги та закупівлю транспорту, дозволила застосовувати певні вагові коефіцієнти до підзаголовків критерію присудження, які визначені заздалегідь, навіть якщо вагові коефіцієнти не були визначені на момент публікації оголошення про контракт, за умови, що самі критерії не змінені, вагові коефіцієнти не містять елементів, які, якби вони були відомі на момент підготовки тендерних пропозицій, могли б вплинути на їхню підготовку, і вони не призводять до будь-якої дискримінації між учасниками тендеру.^[74]
• Справа T-70/05 European Dynamics проти Європейського агентства з морської безпеки (EMSA): European Dynamics оскаржила два контракти, укладені EMSA, один успішно, а один безуспішно.[10] В одному тендері European Dynamics виграла тендер, оскільки EMSA помилково прийняла тендер, який був отриманий після закінчення терміну подання тендерних пропозицій і на який не поширювався виняток «рекомендованого листа», передбачений тендерною документацією. В іншому тендері Генеральний суд підтримав рішення у справі C-331/04 (ATI) та виніс рішення на користь EMSA,^[75] додатково зазначивши, що «якщо заявник оскаржує вагомість, застосовану до підкритеріїв, повинна бути доказова база для будь-якого твердження про невиконання будь-якої з трьох умов ATI».^[76]
• Справа C-444/06 Комісія проти Іспанії: іспанські правила державних закупівель неналежним чином транспонували вимоги Директиви Ради 89/665/ЄЕС про координацію законів, підзаконних актів та адміністративних положень щодо застосування процедур перегляду договорів про державні поставки та державні роботи, зі змінами, внесеними Директивою Ради 92/50/ЄЕС від 18 червня 1992 року. Однак, стосовно деяких положень іспанського законодавства, спрямованих на збереження наслідків договору, що підлягає адміністративному оголошенню недійсним, та на підтримку безперервності надання державних послуг, Суд встановив, що комісія не довела, що законодавство підриває вимоги директиви про перегляд.^[77]
• Справа C‑450/06 Varec SA проти Бельгійської держави, 14 лютого 2008 року: орган з перегляду повинен забезпечити дотримання конфіденційності та комерційної таємниці. Сам орган з перегляду відповідає за визначення того, як це найкраще зробити, одночасно забезпечуючи ефективний правовий захист та поважаючи права сторін спору, що розглядається, на здійснення свого захисту.^[78]
• Справа C-454/06 pressetext Nachrichtenagentur GmbH проти Республіки Австрія, щодо змін до контракту уряду Австрії з Австрійським прес-агентством (APA), та питання суттєвих змін до контракту.^[79]
• У справі C-532/06 Emm G Lianakis AE та інші проти Dimos Alexandrouplis та інших зазначено, що етапи «відбору» та «присудження» в процесі закупівель є окремими процесами з різними цілями та не повинні об'єднуватися в один. У справі встановлено, що «досвід» постачальника може бути використаний як критерій відбору, але не може функціонувати як критерій оцінки на етапі «присудження».^[80]
• Справа T-258/06 Комісія проти Німеччини, справа в Генеральному суді Європейського Союзу: Німеччина безуспішно оскаржила законність Тлумачного повідомлення Комісії щодо права Співтовариства, що застосовується до присудження контрактів, на які не поширюються або не повністю поширюються положення Директив про державні закупівлі, опублікованого в серпні 2006 року.^[81]
• Справа C‑538/07 Assitur Srl проти Camera di Commercio, Industria, Artigianato e Agricoltura di Milano: звернулася з проханням про консультацію від італійського Tribunale Amministrativo Regionale per la Lombardia щодо того, чи слід вважати вичерпним перелік критеріїв у (старій) директиві про закупівлі 92/50/ЄЕС для виключення учасників торгів з процесу закупівель. У рішенні підтвердилося, що сам по собі перелік не є вичерпним, але паралельне італійське законодавство, згідно з яким „підприємства, пов'язані відносинами контролю або афілійовані одне з одним“, не могли одночасно брати участь в одній процедурі закупівель», було незаконним, якщо учасникам торгів не було надано «можливість продемонструвати, що [їхні] відносини не впливали на їхню поведінку під час цієї тендерної процедури».^[82]
• Справа C-406/08, Uniplex (UK) Ltd. проти NHS Business Services Authority: переглянуто положення у Правилах державних контрактів Великої Британії, яке зобов'язує учасника торгів, що не виграв, подати оскарження на рішення замовника «негайно, і в будь-якому разі протягом трьох місяців». Суд дійшов висновку, що це національне положення суперечить законодавству ЄС, оскільки таке формулювання не дозволяє позивачам знати точний термін, який застосовуватиметься.^[83]
• Справа C-456/08 Комісія проти Ірландії: Наказ 84A Регламенту Вищих судів Ірландії вимагав, щоб позови про перегляд закупівель були подані «якомога швидше і в будь-якому разі протягом трьох місяців». Суд постановив, що це формулювання розчарувало учасників торгів. «у невизначеності щодо свого положення, коли вони розглядають можливість використання свого права на ефективний засіб правового захисту проти рішення органу-замовника, передбаченого законодавством Співтовариства».^[84] 8 вересня 2010 року уряд Ірландії видав новий Наказ 84A, який тепер відповідає законодавству ЄС. Він вимагає, щоб позови подавалися протягом 30 календарних днів з моменту, коли позивач «знав або мав знати» про ймовірне порушення".^[85]
• Справа C-599/10 SAG ELV Slovensko a.s. та інші проти Úrad pre verejné obstarávanie, направлення від Najvyššího súdu Slovenskej republiky (Верховного суду Словацької Республіки). У випадку, коли тендерна пропозиція є неточною або не відповідає технічним вимогам специфікації, немає зобов'язання консультуватися з учасником тендеру або запитувати роз'яснення, і це суперечитиме принципу рівного ставлення до учасників тендеру. Існує обов'язок вимагати роз'яснень щодо аномально низької ціни, і в цьому випадку замовник «повинен чітко викласти свій запит на роз'яснення».^[86]
• Справа C-159/11 Azienda Sanitaria Locale di Lecce та Universita del Salento проти Ordine degli Ingegneri della Provincia di Lecce та інших, направлення від італійської Державної ради. Azienda sanitaria locale (державна лікарня) у Лечче доручила Салентському університету провести дослідження сейсмічної вразливості його лікарняних будівель відповідно до Закону Італії 241 від 7 серпня 1990 року, який уповноважував органи державної влади укладати угоди про співпрацю у сфері діяльності, що становить спільний інтерес, та відповідно до реформ італійських університетів, що набули чинності з 1980 року. Суд постановив, що законодавство про державні закупівлі перешкоджає національному законодавству, яке дозволяє укладати угоди про співпрацю між органами державної влади без проведення тендеру. Винятком може бути випадок, коли всі органи, що співпрацюють, повинні виконувати одне й те саме державне завдання.
• Справа C-182/11 Econord SpA проти Comune di Cagno та ін., 29 листопада 2012 року: контроль, «подібний до контролю, який [місцевий орган влади] здійснює над власними департаментами», зберігається, коли орган влади володіє капіталом у державному органі, а також відіграє «роль у його керівних органах». Об’єднана справа зі справою C-183/11.
• У справі 94/12 Swm Contruzioni 2 SpA та Mannochi Luigino DI проти Provincia di Fermo було постановлено, що італійські правила укладання договорів на громадські роботи, які забороняють учаснику тендеру покладатися на можливості більш ніж одного іншого підприємства в кожній категорії, що охоплюється системою кваліфікації підприємств, не відповідають правилам директиви про державні закупівлі 2004 року, які дозволяють «суб'єктам» (множина), як правило, залучатися до підтримки виконання договору або до підтвердження того, що необхідні можливості були доступні організації, що бере участь у тендері.^[87]
• Справа C-552/13 Grupo Hospitalario Quirón SA проти Departamento de Sanidad del Gobierno Vasco та Instituto de Religiosas Siervas de Jesús de la Caridad підтвердила, що Директива 2004 року про державні закупівлі не дозволяла в тендері на медичні послуги зазначати як вимогу, що запропоновані послуги повинні надаватися в межах певного населеного пункту, у цьому випадку муніципалітету Більбао.^[88] Більш загальна вимога близькості в специфікації, яку легше обґрунтувати, не була піддана критиці судом.^[89]
• Справа T-4/13 — Communicaid Group Ltd. проти Європейської Комісії, ще одна справа Генерального Суду ЄС. Communicaid, лондонська компанія з мовної підготовки, оскаржила рішення Комісії про присудження закупівлі та вимагала призупинення запропонованого присудження контракту. Запит було відхилено, оскільки Communicaid не змогла довести, чому потрібні були термінові заходи.^[90]
• Об'єднані справи C-439/14 та C-488/14, SC Star Storage проти Institutul Naţional de Cercetare-Dezvoltare în Informatică (ICI) та SC Max Boegl România SRL et alv RA Aeroportul Oradea et al: дві справи апеляційного суду Румунії, що перевіряли вимогу Румунії до учасників тендеру сплатити «гарантію добросовісної поведінки», якщо вони бажають оскаржити рішення замовника. Суд постановив, що, оскільки гарантійне фінансування має бути повернуте учаснику тендеру незалежно від результату його апеляції, законодавство, яке визначало, що «гарантія добросовісної поведінки» є вимогою, було підтримано як допустиме.^[91]
• Справа C-549/14: Finn Frogne A/S проти Rigspolitiet ved Center for Beredskabskommunikation: Суд постановив, що мирова угода щодо спору між державним органом та підрядником може в деяких випадках становити суттєву зміну їхнього договору, для якої мав би відбутися новий тендер. У цій справі, яка розглядалася в данських судах, мирова угода звужила сферу дії договору, і Європейський суд вважав, що інші оператори могли б захотіти скористатися положенням про звужену сферу дії.^[92]
• Справа C-413/17 — Roche Lietuva, що стосувалася детального формулювання технічних специфікацій.^[93]

• Defrenne III C-149/77 [1978] ECR 1365: сфера застосування статті 119 Договору про ЄЕС не виходить за рамки рівної оплати праці, але ліквідація дискримінації за статтю є фундаментальним принципом права Спільноти.^[94]
• Bundesdruckerei проти міста Дортмунд, справа C-549/13: місто Дортмунд не могло вимагати від учасників тендеру на контракт з оцифрування документів зобов'язання виплачувати працівникам мінімальну заробітну плату в розмірі німецького рівня, коли вони мали намір передати виконання контракту на субпідряд фірмі, що базується в Польщі, поза межами дії німецького закону про мінімальну заробітну плату.^[95]
• Вацурас і Купатанце проти ARGE, (C-22/08 та C-23/08): стаття 12 Договору про заснування Європейської Унії не перешкоджає національним нормам, які виключають громадян держав-членів Європейської Унії з отримання соціальної допомоги, що надається громадянам країн, що не є членами.^[96]

• Франкович та Боніфачі C-6/90 та C-9/90 [1991] ECR I-5357
• Brasserie du Pêcheur / Factortame III C-46/93 та C-48/93 [1996] ECR I-1029
• Британський телеком C-392/93 [1996] ECR I-1631
• Фаччіні Дорі C-91/92 [1994] ECR I-3325
• Коблер C-224/01 [2003] ECR I-10239
• ClientEarth C-404/13 [2014] 2382
• Елізабета Дано та Флорін Дано C-333/13 [2014] 2358

• C-97/90 — Lennartz проти Finanzamt München III: запит на попереднє рішення щодо ПДВ, сплаченого при придбанні капітальних товарів.^[97]
• Axel Kittel & Recolta Recycling SPRL (справи C-439/04 та C-440/04, видані 6 липня 2006 року) (відома як Kittel), справа про шахрайство зі «зниклим трейдером». Згідно з рішенням у справі Kittel, «право вимагати вхідний податок може бути відмовлено будь-кому в ланцюжку поставок, якщо торговець знав або повинен був знати, що його операції були пов'язані з шахрайством з ПДВ».^[98]

Адвокат з питань оподаткування Філіп Сімпсон називає «три основні справи Європейського Суду Справедливості» щодо груп ПДВ такими:

• Справа C-162/07, Ampliscientifica та Amplifin проти Міністерства економіки та фінансів, (2008, Італія) ECR I-4019: Італія не проконсультувалася з Комітетом ЄУ з ПДВ відповідно до статті 11 Шостої директиви про ПДВ
• Справа C-7/13 Skandia America Corp (США) проти Skatteverket (Податкового агентства Швеції) від 14 вересня 2014 року торкнулася деяких держав-членів, які використовують форму групи платників ПДВ «лише на основі установи».^[99] Згідно з коротким викладом цієї справи, підготовленим HMRC,

  Корпорація Skandia America була компанією, зареєстрованою в Сполучених Штатах, з постійним місцем розташування (філією) у Швеції. Шведська філія стала частиною шведської групи платників ПДВ. Шведське податкове управління розглядало послуги, надані Skandia America Corporation своїй шведській філії, як оподатковувані операції. Skandia не погодилася, посилаючись на те, що це були внутрішньокорпоративні операції, а отже, не постачання для цілей ПДВ, після рішення у справі FCE Bank (C-210/04). … [ЄУ] заявила, що згідно з положеннями шведської групи лише філія, яка фізично розташована у Швеції, може належати до шведської групи платників ПДВ. [ЄУ] постановила, що, отже, філія у Швеції стала частиною єдиної платника податків (групи), відмінної від платника податків головного офісу в США. Таким чином, надання ІТ-послуг головним офісом своїй філії було постачанням між двома окремими платниками податків, а отже, підлягало сплаті ПДВ. Шведська група платників ПДВ мала враховувати ПДВ на ці послуги за принципом зворотного нарахування.^[100]

• Справи C-108/14 та C-109/14 (об'єднані), Larentia + Minerva та Marenave, 16 липня 2015 р.

Окремим рішенням є справа C-355/06, van der Steen (2007), яку Філіп Сімпсон називає «не дуже чіткою».^[101]

• Справа C-509/11: ÖBB-Personenverkehr AG. Права та обов'язки пасажирів залізничного транспорту захищені Регламентом 1371/2007, а також Єдиними правилами щодо договору міжнародного перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом. Регламент передбачає компенсацію пасажирам за затримку, спричинену форс-мажором, навіть якщо Єдині правила звільняють операторів від відповідальності за затримку, спричинену форс-мажором.^[102]

Нижче наведено офіційний список із п'ятдесяти семи справ, які були перекладені в рамках підготовки до вступу нових держав-членів до Європейської Унії у 2004 році.^[103] Наведений нижче список містить п'ятдесят назв справ, оскільки деякі справи було об'єднано.

• Ван Ґенд ен Лоос проти Нідерландської податкової адміністрації (1963) справа № 26/62
• Plaumann і Co проти Комісії (1963) справа № 25/62
• Коста проти ENEL (1964) справа № 6/64
• Consten SaRL та Grundig GmbH проти Комісії (1966) справа № 56-58/64
• Комісія проти Ради (1971) справа № 22/70
• Акціонерний цукровий завод Schöppenstedt проти Ради (1971) справа № 5/71
• Рейнерс проти Бельгії (1974) справа № 2/74
• Королівський прокурор проти Бенуа та Ґюстава Дассонвіля (1974) справа № 8/74
• Ван Дуйн проти Міністерства внутрішніх справ (1974) справа № 41/74
• Ґабріель Дефренн проти бельгійської акціонерної авіакомпанії Sabena (1976) справа № 43/75
• Управління фінансами проти Simmenthal SpA (1978) справа № 106/77
• Rewe-Zentral AG проти Bundesmonopolverwaltung für Branntwein (1979) справа № 120/78
• Лізелотте Гауер проти землі Рейнланд-Пфальц (1979) справа № 44/79
• SA Roquette Frères проти Ради (1980) справа № 138/79
• Комісія проти Бельгії (1980) справа № 149/79
• Урсула Бекер проти податкової інспекції Мюнстера-Іннещадт (1982) справа № 8/81
• Франція, Італія та Сполучене Королівство проти Комісії (1982) справа №s 188—190/80
• Srl CILFIT проти Міністерства охорони здоров’я (1982) справа № 283/81
• Сабіне фон Кольсон та Елізабет Каманн проти землі Північна Рейн-Вестфалія (1984) справа № 14/83
• Екологічна партія «Зелені» проти Європейського парламенту (1986) справа № 294/83
• Джонстон проти начальника Королівської поліції Ольстера (1986) справа № 222/84
• Комісія проти Німеччини (1987) справа № 178/84
• Комісія проти Ради (1987) справа № 45/86
• Фото-Фрост проти Головного митного управління Любек-Схід (1987) справа № 314/85
• Паскаль Ван Ейке проти акціонерного товариства ASPA (1988) справа № 267/86
• Hoechst AG проти Комісії (1989) справа № 46/87 та 227/88
• Парламент проти Ради (1990) справа № C-70/88
• R (Factortame Ltd) проти державного секретаря транспорту (1990) справа № C-213/89
• Цукровий завод Süderdithmarschen AG проти Головного митного управління Ітцехое та Цукровий завод Soest GmbH проти Головного митного управління Падерборна (1991) C-143/88 in C-92/89
• Франкович проти Італії (1991) C-6/90 in C-9/90
• Висновок Суду відповідно до статті 288 (1991) Думка № 1/91
• Telemarsicabruzzo SpA проти Circostel у Міністерстві пошти та телекомунікацій у Міністерстві оборони (1993) C-320/90, C-321/90 in C-322/90
• Кек і Мітуар (1993) C-267/91 та C-268/91
• Фаччіні Дорі проти Recreb Srl (1994) справа № C-91/92
• Competence of the Community to conclude international agreements concerning services and the protection of intellectual property (1994) Думка № 1/94
• Alpine Investments BV проти Міністра фінансів (1995) справа № C-384/93
• Ґебгард проти Ради адвокатів та прокурорів Мілана (1995) справа № C-55/94
• Бельгійська королівська асоціація футбольних клубів ASBL проти Жана-Марка Босмана (1995) справа № C-415/93
• Brasserie du Pêcheur SA проти Федеративної Республіки Німеччина та R проти Міністра транспорту, ex parte: Factortame Ltd (1996) C-46/93 та C-48/93
• Community accession to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (1996) Думка № 2/94
• CIA Security International SA проти Signalson SA та Securitel SPRL (1996) справа № C-194/94
• Маршалл проти землі Північна Рейн-Вестфалія (1997) справа № C-409/95
• Комісія проти Франції (C-265/95) (1997) справа № C-265/95
• Inter-Environnement Wallonie ASBL проти Валонського регіону (1997) справа № C-129/96
• Сала проти Вільної держави Баварія (1998) справа № C-85/96
• A. Racke GmbH & Co. проти Головного митного управління Майнца (1998) справа № C-162/96
• Centros Ltd проти Управління з питань підприємництва та компаній (1999) справа № C-212/97
• Albany International BV проти Stichting Bedrijfspensioenfonds Textielindustrie (1999) справа № C-67/96
• Дітер Кромбах від Андре Бамберскі (2000) справа № C-7/98
• Німеччина проти Парламенту (2000) справа № C-376/98

• Перелік регламентів Європейського Союзу
• Перелік директив Європейського Союзу
• Перелік рішень Європейського суду з прав людини
• Перелік договорів Ради Європи

• Цитування справ
• Тестова справа (право)
• Перелік судової практики

• Blanquet, Marc; Boulois, Jean (2002). Les grands arrêts de la jurisprudence communautaire. Paris, France: Dalloz. ISBN 978-2-247-04290-6.
• Becht, Marco, Mayer, Colin and Wagner, Hannes F., «Where Do Firms Incorporate? Deregulation and the Cost of Entry» (August 2007). ECGI — Law Working Paper No. 70/2006 (documents effect of Centros and Überseering decisions on incorporation mobility of companies)
• Офіційний список із 57 рішень, прийнятих до 2001 року, та 79 рішень, прийнятих за 2001—2004 роки, для держав-кандидаток