Cartesio Oktató és Szolgáltató bt
| Cartesio Oktató és Szolgáltató bt | |
|---|---|
 | |
| Суд | Суд Справедливості |
| Номер справи | C-210/06 |
| Дата рішення | 16 грудня 2008 |
| Посилання на рішення | [2008] WLR (D) 400 |
| ECLI | ECLI:EU:C:2008:723  |
| Ключові слова | |
| Право на заснування | |
 Право | |
Cartesio Oktató és Szolgáltató bt (2008 року) C-210/06 – справа європейського корпоративного права, що стосується права на свободу заснування.
Факти
Угорське командитне товариство хотіло перенести свою операційну штаб-квартиру до Італії, але при цьому залишити підпорядкованим угорському законодавству. Угорський комерційний суд відмовив у внесенні нової адреси до реєстру компаній, оскільки це було неможливо згідно з угорським законодавством. Європейському Суду було надіслано запит відповідно до статті 234 Договору про функціонування Європейського Союзу щодо того, чи мала компанія право переносити свою штаб-квартиру, враховуючи статті 43 та 48 Договору про функціонування Європейського Союзу (нині статті 49 та 54 Договору про функціонування Європейського Союзу).
Судове рішення
Суд Справедливості постановив, що за відсутності будь-якого застосовного законодавства ЄС питання про те, чи може компанія, створена відповідно до законодавства однієї держави-члена, перенести свій зареєстрований офіс до іншої без втрати правосуб'єктності, є питанням національного законодавства.[1] Питання про те, чи було обмежене право компанії на свободу ведення бізнесу, виникало відповідно до статті 43 лише тоді, коли можна було встановити, що компанія фактично мала право на цю свободу. Це визначалося звичайним правом. З одного боку, зміна місця знаходження компанії може призвести до зміни застосовного національного законодавства, і в цьому випадку перешкода для перетворення була заборонена відповідно до статті 43 Договору про загальне провадження, якщо не буде доведено, що обмеження відповідає суспільним інтересам. З іншого боку, компанія могла б бажати, як у цьому випадку, змінити своє місцезнаходження без зміни національного законодавства, але це було б на розсуд відповідного національного законодавства.[2]
Простими словами, у прес-релізі Європейського суду зазначалося наступне:
- Держава-член реєстрації може заборонити компанії перенести своє місцезнаходження до іншої держави-члена Союзу.
- З іншого боку, свобода підприємницької діяльності дозволяє компанії переїхати до іншої держави-члена шляхом перетворення на форму компанії, що регулюється законодавством цієї держави, без необхідності ліквідації або введення процедури ліквідації під час її перетворення, якщо це дозволяє законодавство держави-члена перебування.
|
109 Отже, відповідно до статті 48 Договору про заснування ЄС, за відсутності єдиного визначення у праві Співтовариства компаній, які можуть користуватися правом на заснування на основі єдиного зв'язуючого фактора, що визначає національне право, що застосовується до компанії, питання про те, чи застосовується стаття 43 Договору про заснування ЄС до компанії, яка прагне посилатися на основоположну свободу, закріплену в цій статті – як і питання про те, чи є фізична особа громадянином держави-члена, а отже, чи має право користуватися цією свободою – є попереднім питанням, яке, за чинного стану права Співтовариства, може бути вирішене лише застосовним національним законодавством. Як наслідок, питання про те, чи стикається компанія з обмеженням свободи заснування у значенні статті 43 Договору про заснування ЄС, може виникнути лише тоді, коли було встановлено, з урахуванням умов, викладених у статті 48 Договору про заснування ЄС, що компанія фактично має право на цю свободу.
110 Таким чином, держава-член має право визначати як зв'язувальний фактор, необхідний для компанії, щоб вона вважалася зареєстрованою відповідно до законодавства цієї держави-члена та, як така, здатною користуватися правом на заснування, так і той, який необхідний для того, щоб компанія могла згодом зберегти цей статус. Це повноваження включає можливість для цієї держави-члена не дозволяти компанії, що регулюється її законодавством, зберігати цей статус, якщо компанія має намір реорганізуватися в іншій державі-члені, перенісши своє місцезнаходження на територію останньої, тим самим порушуючи зв'язувальний фактор, необхідний відповідно до національного законодавства держави-члена реєстрації. 111 Тим не менш, ситуацію, коли місцезнаходження компанії, зареєстрованої відповідно до законодавства однієї держави-члена, переноситься до іншої держави-члена без змін щодо законодавства, яке регулює цю компанію, слід відрізняти від ситуації, коли компанія, що регулюється законодавством однієї держави-члена, переміщується до іншої держави-члена зі зміною щодо застосовного національного законодавства, оскільки в останній ситуації компанія перетворюється на форму компанії, яка регулюється законодавством держави-члена, до якої вона переїхала. |
|
Див. також
- Корпоративне право Великої Британії
- Європейське корпоративне право
- Louis K. Liggett Co. проти Лі 288 US 517 (1933)
Примітки
Література
- Bank of Augusta v Earle, Taney CJ, a corporation ‘exists only in contemplation of law’ and ‘can not migrate to another sovereignty’.
Посилання
- Пресреліз Європейського Суду Справедливості: [1]
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).