YaChudo

ERM

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

   Зона євро
   Країни, що належать до ERM II
   Інші країни ЄС
   Країни з-поза ЄС, які використовують євро як власну валюту
Ця стаття про другий Європейський механізм валютних курсів (ERM II). Про ERM I див. Європейська валютна система.

Європе́йський механі́зм валю́тних ку́рсів (англ. European Exchange Rate Mechanism; ERM II) — це система, запроваджена Європейською економічною спільнотою (ЄЕС) 1 січня 1999 року паралельно із введенням єдиної валюти, євро (замінивши ERM I та попередника євро — ЕКЮ), як частина Європейської валютної системи (ЄВС), з метою зменшення коливань обмінних курсів та досягнення монетарної стабільності в Європі.

Після переходу на євро політика змінилася на прив'язку валют держав-членів Європейського Союзу, що перебувають поза межами єврозони, до євро (використовуючи єдину валюту як центральний орієнтир). Метою було покращення стабільності цих валют, а також створення механізму оцінки для потенційних членів єврозони.

У рамках цієї системи національна валюта держави-члена прив'язується до євро за встановленим центральним курсом, від якого допускаються коливання лише у чітко визначених межах (зазвичай не більше ніж на ±15 %). Головна мета ERM II полягає у забезпеченні макроекономічної стабільності та захисті внутрішнього європейського ринку від різких курсових стрибків. Успішне перебування в механізмі щонайменше протягом двох років без девальвації валюти є обов'язковою умовою для повноцінного приєднання країни до єврозони (один із маастрихтських критеріїв конвергенції).

Станом на січень 2026 року данська крона є єдиною валютою, що бере участь у механізмі ERM II.

Мета та принцип дії

ERM базується на концепції фіксованих меж валютних курсів, але з можливістю коливання курсу в цих межах. Це також відомо як система напівфіксованого курсу. До запровадження євро обмінні курси базувалися на Європейській валютній одиниці (ЕКЮ) — європейській розрахунковій одиниці, вартість якої визначалася як середньозважене значення валют-учасниць.[1]

На основі цих центральних курсів, виражених в ЕКЮ, розраховувалася сітка двосторонніх курсів (відома як Паритетна сітка). Коливання валют мали утримуватися в межах 2,25 % в обидва боки від двосторонніх курсів (за винятком італійської ліри, іспанської песети, португальського ескудо та фунта стерлінгів, яким дозволялося коливатися в межах ±6 %).[2] Рішучі інтервенції та кредитні угоди захищали валюти-учасниці від сильніших курсових коливань.

Канцлер скарбниці Сполученого Королівства Деніс Гілі, за повідомленнями, вирішив не приєднуватися до ERM у 1979 році через побоювання, що це піде на користь німецькій економіці, запобігаючи подорожчанню німецької марки за рахунок економік інших держав.[3] Сполученого Королівство все ж приєдналося до ERM у жовтні 1990 року за канцлера Джона Мейджора (цей крок на той час мав широку підтримку бізнесу та преси[4]), але була змушена вийти з системи через два роки внаслідок подій Чорної середи.[5]

Історичні режими обмінних курсів для держав-членів ЄС

У таблиці нижче наведено повний звіт про всі режими обмінних курсів, що застосовувалися для держав-членів ЄС з моменту створення Європейської валютної системи з її Механізмом валютних курсів та відповідною новою спільною валютою ЕКЮ 13 березня 1979 року. Євро замінило ЕКЮ у співвідношенні 1:1 на валютних ринках 1 січня 1999 року. У період з 1979 по 1999 рік Німецька марка функціонувала як фактичний якір для ЕКЮ, що означало наявність лише незначної різниці між прив'язкою валюти до ЕКЮ та прив'язкою її до марки.

Єврозона була створена у складі перших 11 держав-членів 1 січня 1999 року. Перше розширення єврозони (приєднання Греції) відбулося 1 січня 2001 року, за рік до того, як євро фізично увійшло в обіг. Наступні розширення зони відбулися за рахунок держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році, а потім увійшли до єврозони 1 січня зазначеного року: Словенія (2007), Кіпр (2008), Мальта (2008), Словаччина (2009), Естонія (2011), Латвія (2014), Литва (2015). Хорватія, яка приєдналася до ЄС у 2013 році, запровадила євро у 2023 році, а Болгарія — у 2026 році.

Усі нові члени ЄС, що приєдналися до блоку після підписання Маастрихтського договору в 1992 році, зобов'язані перейти на євро згідно з умовами своїх договорів про вступ.[6] Однак останнім із п'яти економічних критеріїв конвергенції, яких необхідно дотриматися для переходу на євро, є критерій стабільності обмінного курсу. Він вимагає перебування в механізмі ERM щонайменше протягом двох років без виникнення «серйозних напружень» для валютного курсу.[7]

Розрив паритету ірландського фунта та фунта стерлінгів

Щоб взяти участь у Європейській валютній системі, Ірландія у 1979 році вирішила розірвати паритет ірландського фунта з фунтом стерлінгів, оскільки Велика Британія вирішила не брати в ній участі.[8] (Центральний банк Ірландії підтримував паритет зі стерлінгом від часу заснування держави у 1922 році. «Лише в 1970-х роках, коли висока інфляція у Великій Британії поставила під загрозу цінову стабільність в Ірландії, серйозно почали розглядатися альтернативи»).[8]

Вимушений вихід Сполученого Королівства

Велика Британія увійшла до ERM у жовтні 1990 року, але була змушена вийти з програми менш ніж через два роки після того, як стерлінг зазнав значного тиску з боку валютних спекулянтів. Обвал курсу 16 вересня 1992 року згодом отримав назву «Чорна середа». Пізніше ставлення до цієї події дещо змінилося з огляду на сильні економічні показники Великої Британії після 1992 року, через що деякі коментатори охрестили її «Білою середою».[9]

Деякі оглядачі, слідом за Норманом Теббітом, почали називати ERM «Механізмом вічної рецесії» (англ. Eternal Recession Mechanism),[10] після того, як у 1990 році Велика Британія скотилася в рецесію. Британія витратила понад £6 млрд намагаючись утримати валюту у вузьких межах. У тогочасних звітах широко зазначалося, що особистий прибуток скандально відомого угорсько-американського інвестора Джорджа Сороса розміром в £1 млрд дорівнював понад £12 на кожного чоловіка, жінку та дитину в Британії, а самого Сороса охрестили «людиною, яка зламала Банк Англії».[11][12][13]

Членство Британії в ERM також звинувачували у затягуванні тогочасної рецесії,[14] а її вихід з ERM сприймався як економічний провал, що значно посприяв поразці уряду консерваторів Джона Мейджора на загальних виборах у травні 1997 року, попри сильне економічне відновлення та значне падіння рівня безробіття, якими цей уряд керував після Чорної середи.[15]

Збільшення меж коливань

У серпні 1993 року маржу було розширено до 15 %, щоб пом'якшити вплив спекуляцій проти французького франка та інших валют.[16]

Історія

31 грудня 1998 року обмінні курси країн єврозони до Європейської валютної одиниці (ЕКЮ)[17] були заморожені (зафіксовані), і таким чином було встановлено вартість євро, яке згодом замінило ЕКЮ за номіналом.

У 1999 році ERM II замінив оригінальний ERM.[18] Валюти Греції (драхма) та Данії стали частиною нового механізму, але коли Греція перейшла на євро у 2001 році, Данська крона залишилася єдиним його учасником. Валюті в системі ERM II дозволяється коливатися в межах ±15 % відносно центрального курсу щодо євро. У випадку з кроною Національний банк Данії утримує обмінний курс у значно вужчому діапазоні ± 2,25 % щодо центрального курсу 1 EUR = 7,46038 DKK.[19][20]

Очікується, що країни ЄС, які ще не перейшли на євро, повинні перебувати в системі ERM II щонайменше два роки перед тим, як приєднатися до єврозони.[6][7]

Нові члени ЄС

1 травня 2004 року десять національних центральних банків (НЦБ) нових держав-членів приєдналися до Угоди центральних банків ERM II. Самі ж національні валюти мали стати частиною ERM II у дати, які визначалися окремо.[21]

Естонська крона, Литовський літ та Словенський толар були включені до ERM II 28 червня 2004 року; Кіпрський фунт, Латвійський лат та Мальтійська ліра — 2 травня 2005 року; Словацька крона — 28 листопада 2005 року.[22]

10 липня 2020 року було оголошено про включення до ERM II болгарського лева (країна приєдналася до ЄС 1 січня 2007 року) та хорватської куни (країна приєдналася до ЄС 1 липня 2013 року).[23][24]

Відтоді всі ці держави приєдналися до єврозони і, відповідно, залишили ERM II: Словенія (1 січня 2007), Кіпр (1 січня 2008), Мальта (1 січня 2008), Словаччина (1 січня 2009), Естонія (1 січня 2011), Латвія (1 січня 2014), Литва (1 січня 2015),[25] Хорватія (1 січня 2023),[26] та Болгарія (1 січня 2026).

Поточний статус

Станом на січень 2026 року Данська крона є єдиною валютою, що бере участь у механізмі ERM II. Валюти Швеції (Шведська крона), трьох найбільших країн, які приєдналися до Європейського Союзу 1 травня 2004 року (Польський злотий, Чеська крона та Угорський форинт), і Румунії, яка приєдналася 1 січня 2007 року (Румунський лей), зобов'язані приєднатися до механізму згідно з умовами відповідних договорів про вступ.

Швеція на референдумі 2003 року проголосувала за те, щоб залишитися поза механізмом, попри очікування ЄЦБ щодо її приєднання, оскільки Швеція не має офіційного права на неучасть (opt-out), як Данія. Члени ЄС зобов'язані приєднатися до ERM згідно з критеріями конвергенції Маастрихтського договору.[27] Румунія має на меті виконати умови для приєднання до механізму ERM II і вступу до єврозони до кінця 2030 року.[28]

Межі коливань обмінних курсів

Теоретично, більшості валют дозволяється коливатися на величину до 15 % від їхньої встановленої вартості.[16] Однак на практиці валюта Данії відхиляється дуже незначно.[29]

Дата вступу [20][30] Країна Валюта €1 =[20] Межі коливання Примітки
Номінальні Фактичні
1 січня 1999 Данія Данія Крона (kr.) 7,46038 2,25 % <1 % Крона увійшла до ERM II у 1999 році, коли було створено євро.

Історична довідка

Колишніми членами ERM II є грецька драхма, словенський толар, кіпрський фунт, естонська крона, мальтійська ліра, словацька крона, латвійський лат, литовський лит, хорватська куна та болгарський лев.

Період Країна Валюта €1,00 = Межі коливання Примітки
Номінальні Фактичні
1 січня 1999 –
16 січня 2000 		Греція Греція Драхма (₯) 353,109[31] 15 % Невідомо
17 січня 2000 –
31 грудня 2000 		340,75[32] Невідомо
28 червня 2004 –
31 грудня 2006 		Словенія Словенія Толар (SIT) 239,64[33] 15 % 0,16 %[34]
2 травня 2005 –
7 грудня 2007 		Кіпр Кіпр Фунт (£C) 0,585274 15 % 2,1 %[34]
7 грудня 2007 –
31 грудня 2007 		0 %
2 травня 2005 –
31 грудня 2007 		Мальта Мальта Ліра (Lm) 0,4293 15 % 0 % Ліра була прив'язана до євро з моменту приєднання до ERM II. Було лише два винятки: 02.05.2005 (курс ЄЦБ: 1 EUR = 0,4288 MTL) та 15.08.2005 (курс ЄЦБ: 1 EUR = 0,4292 MTL).[34]
28 листопада 2005 –
16 березня 2007 		Словаччина Словаччина Крона (Sk.) 38,455[35][36][37] 15 % 12 %[34]
17 березня 2007 –
27 травня 2008 		35,4424[38][39] 12 %[34]
28 травня 2008 –
31 грудня 2008 		30,126[40] 1,9 %[34]
28 червня 2004 –
31 грудня 2010 		Естонія Естонія Крона (kr.) 15,6466 15 % 0 % Крона була прив'язана до німецької марки з моменту її повторного запровадження 20 червня 1992 року, а потім до євро.
2 травня 2005 –
31 грудня 2013 		Латвія Латвія Лат (Ls.) 0,7028 15 % 1 % У Латвії діяла система фіксованого валютного курсу, якір якої 1 січня 2005 року перейшов зі Спеціальних прав запозичення (СПЗ) на євро.
28 червня 2004 –
31 грудня 2014 		Литва Литва Літ (Lt.) 3,4528 15 % 0 % Літ був прив'язаний до долара США до 2 лютого 2002 року, коли перейшов на прив'язку до євро.
10 липня 2020 –
31 грудня 2022 		Хорватія Хорватія Куна (kn.) 7,53450 15 % 0 %
10 липня 2020 –
31 грудня 2025 		Болгарія Болгарія Лев (лв.) 1,95583 15 % 0 % У липні 1997 року для стабілізації економіки був створений режим валютної ради, який прив'язав болгарський лев за фіксованим обмінним курсом до німецької марки, а після запровадження євро — перейшов на прив'язку до нього.

Див. також

Примітки

  1. ↑ European Currency Unit Definition from Financial Times Lexicon. lexicon.ft.com. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 31 грудня 2016.
  2. ↑ Economic and Monetary Union. European Commission – European Commission.
  3. ↑ William Keegan: David Cameron's EU referendum raises spectre of Thatcher-era euroscepticism W. Keegan, International Business Times, 19 October 2015
  4. ↑ John Major (1999). John Major: The Autobiography. Harper Collins. с. 163.
  5. ↑ Eichengreen, Barry; Naef, Alain (2022). Imported or Home Grown? The 1992-3 EMS Crisis. Journal of International Economics. Cambridge, MA. doi:10.3386/w29488.
  6. ↑ а б The problem with Europe is the euro. The Guardian (брит.). 10 серпня 2016. ISSN 0261-3077. Процитовано 31 грудня 2016.
  7. ↑ а б Radio Prague – Czech officials talk up euro adoption but target date still not on agenda. Процитовано 31 грудня 2016.
  8. ↑ а б Irish Central Bank (Весна 2003). The Irish Pound: From Origins to EMU (PDF). Quarterly Bulletin. IE. Процитовано 13 липня 2020.
  9. ↑ Kaletsky, Anatole (9 червня 2005). The reason that Europe is having a breakdown...it's the Euro, stupid. The Times. UK. Архів оригіналу за 29 травня 2010. Процитовано 30 грудня 2008.
  10. ↑ Tebbit, Norman (10 лютого 2005). An electoral curse yet to be lifted. The Guardian. UK. Процитовано 30 грудня 2008.
  11. ↑ Slater, Robert (1996). Soros : the life, times & trading secrets of the world's greatest investor. Burr Ridge, Ill.: Irwin Professional Pub. с. 186. ISBN 0786303611.
  12. ↑ Constable, Nick (2003). This is gambling. London: Sanctuary. с. 46, 168. ISBN 1860744958.
  13. ↑ Slater, Robert (2009). Soros the world's most influential investor. New York: McGraw-Hill. ISBN 978-0071608459.
  14. ↑ Davis, Evan (15 вересня 2002). Lessons learned on 'Black Wednesday'. BBC News.
  15. ↑ 1997: Labour landslide ends Tory rule. BBC News. 15 квітня 2005.
  16. ↑ а б Sirtaine, Sophie; Skamnelos, Ilias (1 січня 2007). Credit Growth in Emerging Europe: A Cause for Stability Concerns? (англ.). World Bank Publications. с. 30.
  17. ↑ Council Regulation (EC) No 1103/97 of 17 June 1997 on certain provisions relating to the introduction of the euro. Процитовано 25 квітня 2010.
  18. ↑ Bitzenis, Aristidis (23 березня 2016). The Balkans: Foreign Direct Investment and EU Accession (англ.). Routledge. ISBN 9781317040651.
  19. ↑ Learn about inflation, interest rates and the fixed exchange rate policy. Національний банк Данії. Процитовано 16 серпня 2023.
  20. ↑ а б в Foreign exchange operations. European Central Bank. Процитовано 12 липня 2020.
  21. ↑ What is ERM II? – European Commission. ec.europa.eu. Процитовано 31 грудня 2016.
  22. ↑ European Central Bank. European Central Bank. 28 листопада 2005. Процитовано 26 квітня 2011.
  23. ↑ European Central Bank (10 липня 2020). Communiqué on Bulgaria (Пресреліз) — через www.ecb.europa.eu.
  24. ↑ European Central Bank (10 липня 2020). Communiqué on Croatia (Пресреліз) — через www.ecb.europa.eu.
  25. ↑ A timeline of the eurozone's growth. POLITICO (амер.). 31 грудня 2016. Процитовано 31 грудня 2016.
  26. ↑ Croatia set to join the euro area on 1 January 2023: Council adopts final required legal acts. www.consilium.europa.eu (англ.). Процитовано 13 липня 2022.
  27. ↑ Sweden 'not ready' for euro. BBC News. 22 травня 2002. Процитовано 14 грудня 2011.
  28. ↑ Romania's path to the Eurozone: Optimism meets financial stability. 13 лютого 2026. Процитовано 16 вересня 2026.
  29. ↑ Ryan (19 травня 2016). Danish Central Bank Stumbles with Its Currency Peg to the Euro. Mises Institute. Процитовано 31 грудня 2016.
  30. ↑ ERM II – the EU's Exchange Rate Mechanism. European Commission.
  31. ↑ 31 December 1998 – Euro central rates and intervention rates in ERM II. European Central Bank. 31 грудня 1998. Процитовано 26 квітня 2011.
  32. ↑ 17 January 2000 – Euro central rates and intervention rates in ERM II. European Central Bank. 17 січня 2000. Процитовано 26 квітня 2011.
  33. ↑ 28 June 2004 – Euro central rates and compulsory intervention rates in ERM II. European Central Bank. 28 червня 2004. Процитовано 26 квітня 2011.
  34. ↑ а б в г д е ECB historic exchange rates. Ecb.eu. Процитовано 26 квітня 2011.
  35. ↑ 28 November 2005 – Euro central rates and compulsory intervention rates in ERM II. European Central Bank. 28 листопада 2005. Процитовано 26 квітня 2011.
  36. ↑ Slovak Koruna Included in the ERM II. Національний банк Словаччини. 28 листопада 2005. Архів оригіналу за 2 жовтня 2006. Процитовано 17 березня 2007.
  37. ↑ European Commission. Exchange Rate Mechanism II (ERM II). Архів оригіналу за 23 квітня 2007. Процитовано 17 березня 2007.
  38. ↑ Radoslav Tomek and Meera Louis (17 березня 2007). Slovakia, EU Raise Koruna's Central Rate After Appreciation. Bloomberg. Процитовано 17 березня 2007.
  39. ↑ Euro central rates and compulsory intervention rates in ERM II. European Central Bank. 19 березня 2007. Процитовано 26 квітня 2011.
  40. ↑ Euro central rates and compulsory intervention rates in ERM II. European Central Bank. 29 травня 2008. Процитовано 26 квітня 2011.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).