Коста проти ENEL
| Коста проти ENEL | |
|---|---|
| Flaminio Costa v E.N.E.L. | |
 | |
| Суд | Суд Справедливості |
| Дата рішення | 15 липня 1964 |
| Позивач(і) | Фламініо Коста |
| Відповідач(і) | Enel |
| Хід справи | |
| Початок процесу | 16 січня 1964 |
| ECLI | ECLI:EU:C:1964:66  |
| Повідомлено на | Рішення на EUR-Lex |
| Висновок | |
| Держава-член має надавати перевагу праву Європейських Спільнот перед національним законодавством. У разі суперечності право Спільнот має пріоритет у застосуванні. | |
| Склад суду | |
| Суддя-доповідач | Роберт Лекура |
| Генеральний адвокат | Моріс Лаґранж |
| Застосований закон | |
| Acquis communautaire | |
| Ключові слова | |
| Примат (верховенство) права Європейських Спільнот над національним законодавством держав-членів. | |
 Право | |
«Коста проти ENEL» (італ. Flaminio Costa v E.N.E.L.) (1964 року) (справа 6/64) — знакове рішення у справі права Європейських Спільнот, у якій Суд Справедливості сформулював принцип примату права Європейських Спільнот над національним законодавством держав-членів. Суд постановив, що Договір про ЄЕС створив власний правопорядок, який став складовою правових систем держав-членів і є обов'язковим для їхніх судів. Тому право Спільнот має перевагу над національним законодавством у разі їх суперечності.
Спір виник після того, як Фламініо Коста оскаржив обов'язок сплачувати рахунок державній енергетичній компанії ENEL, стверджуючи, що закон про націоналізацію електроенергетики суперечить Договору про ЄЕС. У зв'язку з цим італійський суд звернувся до Суду Справедливості із запитом про співвідношення права Європейських Спільнот і національного законодавства.
Рішення в цій справі, як і рішення у справі «Ван Ґенд ен Лоос», визнані одними з найважливіших і, можливо, найвідоміших прецедентів права Європейської Унії.[1]
Ця справа належить до офіційного списку із п'ятдесяти семи справ, які були перекладені в рамках підготовки до вступу нових держав-членів до Європейської Унії у 2004 році.[2]
З 2024 року справа «Коста проти ENEL» виноситься на ЄДКІ за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» в розділі основ права Європейського Союзу.[3][4]
Зміст
Фламініо Коста був міланським юристом, а також користувачем і акціонером Edisonvolta, муніципальної електроенергетичної компанії, націоналізованої італійським урядом у контексті націоналізації електроенергетики наприкінці 1962 року. Кості допомагав Джан Ґалеаццо Стендарді, міланський адвокат, який написав кілька новаторських праць про італійське конституційне правосуддя та зв’язок між правом Європейських Спільнот та італійським правом. Коста і Стендарді виступали проти націоналізації електроенергії з політичних міркувань. [5]
Коли Коста отримав свій перший рахунок за електроенергію від ENEL, монополіста, заснованого законом про націоналізацію електроенергії, він відмовився його платити, стверджуючи, що ENEL не прийняла на законних підставах його контракт на постачання електроенергії з Edisonvolta, оскільки закон про націоналізацію порушує як Конституцію Італії, так і Договір ЄЕС.
У подальшому позові до мирового судді Мілана (giudice conciliatore) Коста попросив цей суд передати справу до Конституційного суду Італії та до Суду Справедливості. Однак мировий суддя, який розглядав його справу, Антоніо Каронес, лише передав справу до Конституційного суду Італії.
Конституційний суд Італії виніс своє рішення 24 лютого 1964 року, постановивши, що хоча стаття 11 Конституції Італії дозволяє парламенту ухвалювати закони, які передбачають обмеження суверенітету, необхідні для приєднання до міжнародних організацій, таких як ЄЕС, ці закони не мають особливого рангу в ієрархія правових джерел.[6] Отже, звичайне правило законодавчого тлумачення, яке надає перевагу наступному закону (lex posterior derogat legi anteriori/priori), застосовуватиметься у разі конфлікту. У результаті Римська угода, яка була інкорпорована в італійське законодавство в 1957 році, не могла мати перевагу над законом про націоналізацію електроенергії, прийнятим у 1962 році.[7]
Тим часом Коста оскаржив другий рахунок за електроенергію, який він отримав від ENEL, перед іншим мировим суддею Мілана Вітторіо Емануеле Фаббрі. Останній знову передав справу до Конституційного суду Італії та, вперше, до Суду Справедливості, запитуючи в останнього, чи закон про націоналізацію відповідає положенням Договору ЄЕС про комерційні монополії, право заснування, конкуренції та державної допомоги.
Посилаючись на рішення Конституційного суду Італії, уряд Італії стверджував, що попереднє звернення до Суду Справедливості є неприйнятним, оскільки giudice conciliatore повинен був застосувати статут про націоналізацію, навіть якщо він суперечить Договору про ЄЕС, таким чином намагаючись уникнути необхідності у винесені рішення Судом Справедливості.
Судове рішення
Європейський суд відхилив клопотання Конституційного суду Італії про неприйнятність, зазначивши, що, незважаючи на те, що він не міг ухвалити рішення щодо узгодженості між законодавством Італії та законодавством Європейських Спільнот, він може допомогти суду, який передає справу, надавши наступне авторитетне тлумачення чотирьох положень Договору про ЄЕС, згаданих у постанові про передачу справи:
|
На відміну від звичайних міжнародних договорів, Договір про заснування ЄЕС створив власний порядок, що був інтегрований у національний порядок держав-членів з моменту набуття Договором чинности; як такий він є обов'язковим для них. Фактично, створивши Спільноти необмеженого терміну дії, що мають свої інститути, свою суб'єктність, і свою правоздатність, крім міжнародного статусу і, зокрема, реальних повноважень, що випливають з обмеження компетенції або передання повноважень від держав до Спільнот, держави-члени, нехай і в обмежених сферах, обмежили свої суверенні права та створили звід законів, які можуть бути застосовані як до їхніх громадян, так і до них самих. Сприйняття в законодавстві кожної держави-члена положень, що мають джерело в Спільноті, і, зокрема, умов і духу Договору, тягне за собою неможливість для держави-члена віддати перевагу односторонньому і наступному заходу проти правового порядку, прийнятого ним на основі взаємности.
З усіх цих зауважень випливає, що право, яке випливає з договору, що є незалежним джерелом права, не може, з огляду на свій особливий та оригінальний характер, бути скасоване внутрішніми правовими положеннями, хоч би як їх сформулювали, без позбавлення його характеру права Спільнот і без постановки під сумнів правової основи самих Спільнот.[8] |
|
Під час розгляду справи по суті Суд ЄС встановив, що положення Договору про ЄЕС, що стосуються конкуренції та державної допомоги, згадані в постанові, не мають прямої дії, а отже, не можуть застосовуватися особами, які бажають оскаржити національні закони, що нібито порушують ці положення. Суд Справедливості витлумачив право на заснування досить вузько, припустивши тим самим, що закон про націоналізацію відповідає йому, якщо він не тягне за собою дискримінацію за ознакою громадянства. Суд Справедливості надав право компетентному суду встановити, чи відповідає закон про націоналізацію положенню Договору про ЄЕС про комерційні монополії.
Значимість
Ця справа встановила принцип примату права Європейського Союзу, яке є незалежним джерелом права, яке не може бути переважене внутрішніми законами.
Стаття I-6 пропонованої Європейської конституції зазначає: «Конституція та закон, прийняті інституціями Унії під час виконання наданих їм повноважень, мають пріоритет над законодавством держав-членів». Конституція так і не була ратифікована після того, як її відхилили на референдумах у Франції та Нідерландах у 2005 році.
Лісабонський договір від 13 грудня 2007 року не містив статтю про примат, натомість містив Декларацію про примат із посиланням на рішення у справі Коста проти ENEL.
Французький суддя Робер Лекур, який працював у Суді з 1962 по 1976 роки, пізніше стверджував, що ці рішення «нічого не створили», крім того, що «додали сили» договорам, яка, на його думку, була «продиктована» їхньою сутністю.
Див. також
- Пряма дія права Європейського Союзу
- R (Factortame Ltd) проти державного секретаря транспорту
- Тоберн проти міської ради Сандерленда
- Ван Ґенд ен Лоос проти Нідерландської податкової адміністрації
Примітки
- ↑ Craig, Paul; de Búrca, Gráinne (2003). EU Law: Text, Cases and Materials (вид. 3rd). Oxford University Press. с. 182. ISBN 0-19-924943-1.
The ECJ first articulated its doctrine of direct effect in 1963 in what is probably the most famous of its ruling.
- ↑ Official list of 57 cases on curia.europa.eu
- ↑ Програма ЄДКІ з спеціальності 081 Право
- ↑ Програми ЄДКІ. mon.gov.ua (ua) . Процитовано 19 листопада 2024.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Arena, Amedeo (2019). From an Unpaid Electricity Bill to the Primacy of EU Law: Gian Galeazzo Stendardi and the Making of Costa v. ENEL. academic.oup.com. с. 1017—1037. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ Italian Constitutional Court. Judgment no. 14 of 24 February 1964. www.cortecostituzionale.it. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ de Witte, Bruno (2011). Craig, Paul; de Búrca, Gráinne (ред.). Direct Effect, Primacy, and the Nature of the Legal Order. Oxford: Oxford University Press. с. 328. ISBN 978-0-19-959296-8.
- ↑ Case 6/64 Costa v ENEL [1964] ECR 593
Посилання
- Рішення Суду від 15 липня 1964 року. Фламініо Коста проти ENEL Подання на попереднє рішення: Giudice conciliatore di Milano – Італія. Справа 6–64
- Рішення Суду (шоста палата) від 12 грудня 2002 р. Французька Республіка проти Комісії Європейських Співтовариств. Позов про анулювання – Державна допомога – Спільна організація ринків – Вино – Заходи щодо адаптації виноградників у Шаранті. Справа C-456/00
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).