YaChudo

Кек і Мітуар

Переглядів: 0. Оновлено 01.11.2026.

Кек і Мітуар
Пікон
СудСуд Справедливості
Номер справиC-267/91 та C-268/91
Дата рішення24 листопада 1993
ECLIECLI:EU:C:1993:905 Редагувати інформацію у Вікіданих
Повідомлено на(1993) C-267/91
Висновок
Національні правила щодо способів продажу товарів не є заходами, еквівалентними кількісним обмеженням, якщо вони застосовуються до всіх відповідних продавців та однаково впливають юридично і фактично на збут вітчизняних та імпортних товарів.
Результат
Національному суду надано тлумачення статті
Застосований закон
Стаття 30 Договору ЄЕС = Стаття 34 ДФЄС
Ключові слова
Кількісне обмеження торгівлі, міра еквівалентного ефекту, правила щодо способів продажу
Портал Право

«Кек і Мітуар» (1993 року) (C-267/91 та C-268/91) — справа права Європейського Союзу, у якій Суд Справедливості визначив умови, за яких національні правила продажу товарів не підпадають під дію правил ЄС про вільний рух товарів. Суд дійшов висновку, що «умови продажу» не є заходами, еквівалентними кількісним обмеженням торгівлі між державами-членами, як воно називалося на той час. Як наслідок, було запроваджено «тест на дискримінацію» для виявлення таких угод про продаж.[1]

у Франції Бернара Кека та Даніеля Мітуара притягнули до кримінальної відповідальності згідно з антидемпінговим законодавством про роздрібну торгівлю за продаж лікеру «Пікон» за ціною, нижчою за ціну його закупівлі. Розглядаючи преюдиційний запит французького суду, Суд ЄС відмежував правила продажу від вимог до самих товарів (таких як їхній склад, характеристики, пакування або маркування) та визначив, що за дотримання встановлених ним умов такі правила не підпадають під дію тодішньої статті 30 Договору ЄЕС (нині — стаття 34 ДФЄС).

Ця справа входить до офіційного переліку 57 рішень Суду ЄС, перекладених у межах підготовки до вступу нових держав-членів до Європейського Союзу у 2004 році.[2]

Факти

Кек і Мітуар стверджували, що їхнє переслідування згідно з французьким законодавством за продаж продукції за цінами нижче оптових суперечить статті 28 Договору про економічну співпрацю (тепер стаття 34 ДФЄС). Французький закон про конкуренцію забороняв роздрібну торгівлю продукцією за цінами нижчими за ті, за якими вона була придбана оптом. Метою цього закону було запобігти «жорстокій конкуренції» роздрібних торговців шляхом скидання надлишків продукції на ринок та витіснення конкурентів з бізнесу. Кеку та Мітуару було пред'явлено звинувачення у продажу лікеру Picon та кави Sati Rouge за ціною покупки. Вони стверджували, що закон перешкоджатиме імпорту, оскільки імпортери часто є новачками на ринку, і, намагаючись здобути частку ринку та впізнаваність бренду, вони можуть бажати знизити ціни.

Судове рішення

Суд ЄС постановив, що французьке законодавство не є несумісним зі статтею 28 Договору про спільне економічне співробітництво (тепер стаття 34 ДФЄС), оскільки його метою не було регулювання торгівлі. Якщо правило застосовується до всіх торговців однаково та впливає на них однаково юридично та фактично, воно є законним, якщо є лише угодою про продаж. Так було і з французькими антидемпінговими правилами.

1. Двома рішеннями від 27 червня 1991 року, отриманими до Суду 16 жовтня 1991 року, Трибунал великої інстанції, Страсбург, направив до Суду для ухвалення попереднього рішення відповідно до статті 177 Договору про ЄЕС два питання щодо тлумачення правил Договору щодо конкуренції та свободи пересування в межах Співтовариства.

2. Ці питання були порушені у зв'язку з кримінальним провадженням, порушеним проти пана Кека та пана Мітуара, яких переслідують за перепродаж товарів у незмінному стані за цінами, нижчими за їх фактичну ціну придбання («перепродаж зі збитком»), що суперечить статті 1 французького Закону № 63-628 від 2 липня 1963 року, зміненого статтею 32 Наказу № 86-1243 від 1 грудня 1986 року.

3. На свій захист пан Кек та пан Мітуар стверджували, що загальна заборона на перепродаж зі збитком, як це передбачено цими положеннями, є несумісною зі статтею 28 Договору та з принципами вільного пересування осіб, послуг, капіталу та вільної конкуренції в межах Співтовариства.

4. Трибунал великої інстанції, вважаючи, що йому потрібне тлумачення певних положень права Співтовариства, зупинив обидва провадження та направив Суду таке питання для попереднього рішення:

«Чи сумісна заборона у Франції на перепродаж зі збитком відповідно до статті 32 Наказу № 86-1243 від 1 грудня 1986 року з принципами вільного руху товарів, послуг та капіталу, вільної конкуренції на Спільному ринку та недискримінації за ознакою громадянства, закріпленими в Договорі про створення ЄЕС від 25 березня 1957 року, а зокрема в його статтях 3 та 7, оскільки французьке законодавство може спотворювати конкуренцію:

(a) по-перше, тому що воно вважає правопорушенням лише перепродаж зі збитком та звільняє від дії заборони виробника, який може вільно продавати на ринку продукт, який він виробляє, переробляє або вдосконалює, навіть дуже незначно, за ціною, нижчою за його собівартість;
(b) по-друге, тим, що воно спотворює конкуренцію, особливо в прикордонних зонах, між різних торговців на основі їхньої національності та місця реєстрації?"

5. Посилання на Звіт для слухання робиться для повнішого викладу фактів справи, процедури та письмових зауважень, поданих до Суду, які згадуються або обговорюються далі лише тією мірою, якою це необхідно для міркування Суду.

6. Слід зазначити на початку, що положення Договору щодо вільного переміщення осіб, послуг та капіталу в межах Співтовариства не мають жодного відношення до загальної заборони перепродажу зі збитком, яка стосується маркетингу товарів. Тому ці положення не мають відношення до питання основного провадження.

7. Далі, що стосується принципу недискримінації, встановленого статтею 7 Договору, з постанов про звернення випливає, що національний суд ставить під сумнів сумісність із цим положенням заборони перепродажу зі збитком, оскільки підприємства, на які поширюється ця заборона, можуть бути поставлені у невигідне становище порівняно з конкурентами в державах-членах, де перепродаж зі збитком дозволений.

8. Однак той факт, що підприємства, що здійснюють продажі в різних державах-членах, підпадають під дію різних законодавчих положень, деякі з яких забороняють, а деякі дозволяють перепродаж зі збитком, не є дискримінацією для цілей статті 7 Договору. Національне законодавство, яке розглядається в основному провадженні, застосовується до будь-якої діяльності з продажу, що здійснюється на національній території, незалежно від громадянства осіб, які нею займаються (див. рішення у справі 308/86 Ministère Public v Lambert [1988] ECR 4369).

9. Нарешті, з питання, поставленого на попереднє рішення, випливає, що національний суд шукає вказівок щодо можливих антиконкурентних наслідків відповідних правил, посилаючись виключно на основи Співтовариства, викладені у статті 3 Договору, проте не роблячи конкретних посилань на будь-які правила імплементації Договору в галузі конкуренції.

10. За цих обставин, враховуючи письмові та усні аргументи, представлені Суду, та з метою надання корисної відповіді суду-запитувачу, доцільним є розглянути заборону перепродажу зі збитком з точки зору вільного руху товарів.

11. Відповідно до статті 28, кількісні обмеження на імпорт та всі заходи, що мають еквівалентний ефект, заборонені між державами-членами. Суд послідовно постановляв, що будь-який захід, який здатний прямо чи опосередковано, фактично чи потенційно перешкоджати торгівлі всередині Співтовариства, є заходом, що має еквівалентний ефект до кількісного обмеження.

12. Національне законодавство, що встановлює загальну заборону перепродажу зі збитком, не призначене для регулювання торгівлі товарами між державами-членами.

13. Таке законодавство, щоправда, може обмежувати обсяг продажів, а отже, і обсяг продажів продукції з інших держав-членів, оскільки воно позбавляє торговців методу стимулювання збуту. Але залишається питання, чи є така можливість достатньою для того, щоб характеризувати відповідне законодавство як захід, що має еквівалентний ефект до кількісного обмеження імпорту.

14. З огляду на зростаючу тенденцію торговців посилатися на статтю 30 Договору як засіб оскарження будь-яких правил, наслідком яких є обмеження їхньої комерційної свободи, навіть якщо такі правила не спрямовані на продукцію з інших держав-членів, Суд вважає за необхідне переглянути та уточнити свою практику з цього питання.

15. Судова практика, починаючи з справи «Cassis de Dijon» (Case 120/78 «Rewe-Zentral проти Bundesmonopolverwaltung fuer Branntwein» [1979] ECR 649), встановлює, що за відсутності гармонізації законодавства перешкоди для вільного руху товарів, які є наслідком застосування до товарів, що походять з інших держав-членів, де вони законно виробляються та продаються, правил, що встановлюють вимоги, яким повинні відповідати такі товари (такі як ті, що стосуються позначення, форми, розміру, ваги, складу, представлення, маркування, упаковки), є заходами еквівалентної дії, забороненими статтею 30. Це так, навіть якщо ці правила застосовуються без розрізнення до всіх товарів, якщо їх застосування не може бути виправдане метою суспільних інтересів, яка має перевагу над вільним рухом товарів.

16. Натомість, всупереч попередньому рішенню, застосування до товарів з інших держав-членів національних положень, що обмежують або забороняють певні способи продажу, не є таким, що прямо чи опосередковано, фактично чи потенційно перешкоджає торгівлі між державами-членами у значенні рішення у справі «Dassonville» (Справа 8/74 [1974] ECR 837), якщо ці положення застосовуються до всіх відповідних торговців, що діють на національній території, і якщо вони однаково впливають, юридично та фактично, на маркетинг вітчизняних товарів та товарів з інших держав-членів.

17. За умови виконання цих умов застосування таких правил до продажу товарів з іншої держави-члена, що відповідають вимогам, встановленим цією державою, за своєю природою не є таким, що перешкоджає їхньому доступу до ринку або перешкоджає доступу більше, ніж перешкоджає доступу вітчизняних товарів. Тому такі правила не підпадають під дію статті 30 Договору.

18. Відповідно, відповідь, яку слід надати національному суду, полягає в тому, що статтю 30 Договору про ЄЕС слід тлумачити як таку, що не застосовується до законодавства держави-члена, яке встановлює загальну заборону на перепродаж зі збитком.

Критика та розвиток судової практики у справі «Кек»

Це рішення було об'єктом низки критики в академічній літературі. Стверджувалося, що Суд не надав чітких вказівок щодо того, що являє собою «дискримінація» під час застосування тесту на дискримінацію.[3] Вважалося, що це створює невідповідність у судовій практиці Європейського Суду Справедливості.[4] Обсяг «певних угод про продаж» також залишився невизначеним, що призвело до допуска занадто великої кількості бар'єрів у торгівлі. Крім того, тест на дискримінацію був дещо ігнорований тестом доступу до ринку,[5] як це видно з нещодавньої справи Ker-Optika.

У результаті цього Суд дещо зменшив значення рішення у справі Кека, поступившись місцем уточненому трирівневому тесту. Навіть попри те, що Суд не посилається активно на рішення у справі Кека, він все ще застосовує його критерії в нещодавніх рішеннях. Таким чином, критерії Кека все ще актуальні.

Див. також

Примітки

  1. ↑ RPEX. infocuria.curia.europa.eu. Процитовано 13 квітня 2026.
  2. ↑ Official list of 57 cases on curia.europa.eu
  3. ↑ Wilsher, Daniel. Does Keck Discrimination Make Any Sense? An Assessment of the Non-Discrimination Principle Within the European Single Market. European Law Review. 33: 3—22 — через Westlaw UK.
  4. ↑ Shütze, Robert. Of Types and Tests: Towards a Unitary Doctrinal Framework for Article 34 TFEU?. European Law Review. 41: 826—842 — через Westlaw UK.
  5. ↑ Spaventa, Eleanor. Leaving Keck Behind? The Free Movement of Goods After the Rulings in Commission v Italy and Mickelsson and Roos. European Law Review. 34: 914—932 — через Westlaw UK.

Література

  • Daniel Wilsher, ‘Does Keck Discrimination Make Any Sense? An Assessment of the Non-Discrimination Principle Within the European Single Market’ [2008] 33(1) European Law Review 3.
  • Robert Schütze, ‘Of Types and Tests: Towards a Unitary Doctrinal Framework for Article 34 TFEU?’ [2016] 41(6) European Law Review 826.
  • Case C-412/93 Société d’Importation Edouard Leclerc-Siplec v TF1 Publicité SA and M6 Publicité SA [1995] ECR I-179, Opinion of AG Jacobs.
  • Eleanor Spaventa, ‘Leaving Keck Behind? The Free Movement of Goods After the Rulings in Commission v Italy and Mickelsson and Roos’ [2009] 34(6) European Law Review 914.
  • Kai Purnhagen Keck is Dead, Long Live Keck? – How the CJEU Tries to Avoid a Sunday Trading Saga 2.0, Wageningen Working Papers in Law and Governance 1/2018, https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=3137920.
  • EuGH, Urt. v. 24. November 1993, Rs. C-267/91 u. C-268/91 – Keck und Mithouard – Slg. 1993, S. I-6097 ff.
  • Amt für Veröffentlichungen: 61991CJ0267

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).