Латвія

Латвійська Республіка Latvijas Republika
Прапор Герб
Девіз: "Tēvzemei un Brīvībai" (Батьківщині та Волі)
Гімн: «Боже, благослови Латвію!»
Столиця (та найбільше місто)	Рига
Офіційні мови	Латиська
Етнос	62.5% Латиші 24.7% Росіяни 3.1% Білоруси 2.3% Українці 2.0% Поляки 1.1% Литовці [1]
Форма правління	унітарна конституційна парламентська республіка
• Президент	Едгарс Рінкевичс
• Прем'єр-міністр	Андріс Кулбергс
• проголошення незалежності	18 листопада 1918
• визнано	26 січня 1921
• прийняття конституції	7 листопада 1922
• радянська окупація	1940–1991
• відновлення незалежності	21 серпня 1991
• вступ до НАТО	29 березня 2004
Вступ до ЄС	1 травня 2004
Площа
• Загалом	64,589 тис. км² (122)
• Внутр. води	1,5 % %
Населення
• оцінка 2020	1,907,675[1] (151)
• Густота	32,0 чол./км² (?)
ВВП (ПКС)	2011 р., оцінка
• Повний	$34 921 млрд.[2] (102)
• На душу населення	$15 662[2] (59)
ВВП (ном.)	2011 рік, оцінка
• Повний	$28 252 млрд.[2] (90)
• На душу населення	$12 671[2] (90)
Валюта	Євро (EUR)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
• Літній час	EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166	LV / LVA
Домен	.lv
Телефонний код	+371
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Латвія

Ла́твія (латис. Latvija [ˈlatvija], лів. Leţmō), офіційна назва — Латві́йська Респу́бліка (латис. Latvijas Republika, лів. Leţmō Vabāmō) — держава у Балтійському регіоні Північної Європи^[3]. З часу незалежності Латвію називають однією з країн Балтії. Межує з Естонією на півночі, Литвою на півдні, Росією на сході, Білоруссю на південному сході і розділяє морський кордон зі Швецією на заході. Латвія має 1 957 200 мешканців і займає територію 64 589 км^2[4]. У країні помірний сезонний клімат. У Балтійському морі помірний клімат, хоча воно має чотири чіткі пори року і сніжні зими. Сільськогосподарські угіддя чергуються із заболоченими місцевостями, озерами (особливо в Латгале) і мішаними (біля морського узбережжя — сосновими) лісами, які є найбільшим природним багатством країни. У річкових долинах і на пагорбах поширені луки.

Після століть перебування під шведською, польською та російською владою, Латвійська Республіка, яка перебувала здебільшого під контролем німецьких аристократів, відколовшись від Російської імперії, оголосила незалежність після Першої світової війни^[5]. Після державного перевороту 1934 року в країні встановився авторитарний режим при Карлісі Ульманісі. Латвію було окуповано в 1940 році Радянським Союзом, потім у 1941 році нацистською Німеччиною, згодом в 1944 році знов Радянським Союзом для утворення Латвійської РСР, яка проіснувала наступні 45 років.

Мирна співоча революція, починаючи з 1987 року, закликала до емансипації Балтії від радянської влади та засудження незаконної окупації комуністичним режимом^[6]. Революція завершилась Декларацією про відновлення незалежності Латвійської Республіки 4 травня 1990 року та відновленням фактичної незалежності 21 серпня 1991 року^[7].

Латвія є демократичною суверенною державою, парламентською республікою. Державна мова — латиська. Країна поділена на 119 адміністративних поділів, з них 110 — муніципалітети, дев'ять — міста^[8]. Латиші та ліви — корінне населення Латвії^[9]. Латиська та литовська — єдині балтійські мови, які збереглися до нашого часу. Панівна конфесія — євангелісти-лютерани. Російська меншина переважно сповідує православ'я.

Латвія — розвинена економіка з високим рівнем доходів і займає 39-те місце в індексі людського розвитку^[10]. Країна займає доволі високі місця в індексах громадянських свобод, свободи преси, свободи Інтернету, демократичного управління, якості життя та спокою. Латвія є членом Європейського Союзу, Єврозони, НАТО, Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй, Ради країн Балтійського моря, МВФ, ПІБ, ОЕСР, ОБСЄ та СОТ. Країна стала повноправним членом Єврозони почавши використовувати євро як свою валюту 1 січня 2014 року, замінивши латвійські лати^[11].

Назва Latvija походить від назви давніх латгальців, одного з чотирьох індоєвропейських балтійських племен (поряд із куршами, селонами та земгалами), які складали етнічне ядро сучасних латвійців разом із фінськими лівами^[12]. Генріх Латвійський придумав латинізацію назв країни Lettigallia та Lethia. Терміни надихали варіації назви країни в романських мовах від Летонії та в декількох германських мовах від Летландії^[13].

Латвія розташована на крайньому заході Східної-Європейської рівнини. Більша частина території Латвії — моренна горбиста рівнина з висотами 200—300 м над р. м. Рельєф країни — це лісиста низина, болота, озера; 472 км берегової лінії. Найвища точка — гора Гайзінькалнс (у Ліфляндії) має висоту 312 м над р. м.

На півночі межує з Естонією (загальний кордон — 339 км), на сході — з Росією (217 км), на півдні — з Білоруссю (141 км) і Литвою (453 км). На заході омивається Балтійським морем.

Геологічна будова Латвії характеризується класичним двоярусним ваіантом, характерним для північено-західної частини Східноєвропейської платформи.

Нижній ярус — це кристалічний докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами та амфіболітами, віком понад 1,5–1,8 млрд років. Він занурений на глибину від 300 м на сході до майже 2000  м на південному заході країни (у межах Балтійської синеклізи).

Верхній ярус представлений потужним осадовим чохлом, що формувався від протерозою до кайнозою. Найважливішу роль відіграють породи девонського періоду (палеозой), які оголюються в долинах річок (наприклад, у долині річки Гауя). Це мальовничі червоні та жовті пісковики, глини й доломіти, сформовані в давніх морських та дельтових умовах близько 350—400 млн років тому.

Сучасний рельєф Латвії повністю сформований діяльністю плейстоценових льодовиків. Внаслідок декількох фаз зледеніння поверхня країни вкрита товщею моренних суглинків, зандрових пісків та флювіогляціальних відкладів завтовшки від десятків до 100—200 м. Льодовики утворили горбисті височини (Відземська, Латгальська), а також прибережні низовини уздовж Балтійського моря та Ризької затоки з вираженими системами піщаних дюн.

Рельєф Латвії є класичним прикладом східноєвропейського моренно-рівнинного ландшафту, сформованого внаслідок відступу Валдайського (Вюрмського) покривного льодовика. Країна розташована на західному краю Східноєвропейської рівнини, і її поверхня являє собою чергування пласких та хвилястих низовин із піднятими моренними височинами. Середня висота поверхні становить 87 м над рівнем моря.

Близько 57 % території займають низовини. Найбільшою з них є Приморська низовина, яка простягається вузькою смугою вздовж усього узбережжя Балтійського моря та Ризької затоки. Вона утворена піщаними відкладами прадавніх балтійських морських басейнів і характеризується широкими пляжами, дюнними пасмами та прибережними лагунними озерами (наприклад, Енгуре, Бабітес). У центрі країни розташована Земгальська рівнина — плоска і надзвичайно родюча озерно-алювіальна низовина.

Височини займають близько 43 % території та утворюють геологічний каркас країни. На заході розташована Курземська височина, на півночі — Відземська. Найбільш піднятою та розчленованою є Відземська височина у центрально-східній частині Латвії. Вона складається з пагорбів, куполів, камових терас та глибоких улоговин. Саме тут розташована найвища точка Латвії — гора Гайзінькалнс (312 м).

На південному сході піднімається Латгальська височина, для якої притаманний так званий «озерно-пагорбистий» рельєф: сотні моренних пагорбів чергуються з численними міжгірськими озерами (зокрема, Разнас) та звивистими річковими долинами, найбільшою з яких є долина річки Даугава.

Клімат Латвії має перехідний характер — від помірно-морського на узбережжі Балтійського моря до помірно-континентального у східних районах країни. Географічне положення Латвії на межі морських та сухопутних повітряних мас обумовлює високу мінливість погоди, значну хмарність та високий рівень вологості.

Зима м'яка на заході та відчутно холодніша на сході. Середня температура січня на узбережжі Курземе (наприклад, у Лієпаї) становить близько ‒1—2 °C, тоді як на східній Відземській височині вона опускається до ‒6—8 °C, іноді різко знижується до ‒40 °С. Сніговий покрив утворюється в грудні й тримається від 80 днів на заході до 120 днів на сході.

Літо помірно тепле й коротке. Пересічна температура липня коливається від +16 до +18 °C на узбережжі до +19 °C на південному сході. У найспекотніші дні температура може перевищувати +30 °C.

Річна норма опадів становить від 600 мм на центральних низовинах до 800 мм на височинах. Більша частина опадів випадає у вигляді дощів у другій половині літа та восени. Для прибережних районів характерні часті тумани та сильні осінньо-зимові вітри.

Латвія має винятково багату гідрографічну мережу (басейн Балтійського моря): понад 12500 річок та 2256 озер, площа яких перевищує 0,01 км². Головною річковою артерією є Даугава (Західна Двіна) (загальна довжина 1020 км, у межах Латвії — 352 км, площа басейну в країні 27 тис км²), яка перетинає Латвію з південного сходу на північний захід і впадає в Ризьку затоку. Серед інших значних річок — Гауя (452 км, повністю в межах Латвії) з її мальовничою каньйоноподібною долиною в пісковиках, Вента (загальна довжина 346 км, у Латвії — 178 км), на якій розташований найширший водоспад Європи (Вентас-Румба, близько 249 м) та Лієлупе (119 км, утворюється злиттям Мемеле та Муси). Річки мають рівнинний характер, снігово-дощове живлення та високі весняні повені.

У Латвії понад 2250 озер, вони охоплюють близько 1,5 % території країни. Більшість мають льодовикове походження. Найбільшими за площею є Лубанс та Резнас, а найглибшим — Дрідзис.

• Лубанс — найбільше озеро країни за площею (80,7 км²). Це мілководна водойма, рівень якої регулюється шлюзами.
• Резнас — друге за площею озеро (57,6 км²), яке за об'ємом води є найбільшим у Латвії. Воно розташоване в Латгалії і часто називається «Латгальським морем».
• Ежезерс (площа 9,9 км²) — відоме унікальною кількістю островів (понад 30).
• Дрідзіс (площа 7,5 км²) — найглибше озеро Балтії (максимальна глибина 65,1 м).

Найбільші водосховища Латвії побудовані на річці Даугава для потреб каскаду ГЕС:

• Плявінське водосховище (площа 35 км², об'єм 0,5 км³) — найпотужніша гідроелектростанція Балтії;
• Ризьке водосховище (площа 42,3 км²), розташоване безпосередньо вище Риги;
• Кегумське водосховище (площа 24,9 км²).

Болота займають близько 6,4 % території Латвії (понад 4 км²). Близько 70 % із них є недоторканими природними системами (70 % — верхові болота). Найбільшим є болотний масив Тірельпурвс та комплекс Тейчі, площа якого становить 195,8 км² (найбільший низинно-верховий заповідний болотний масив у Балтії).Також відоме верхове болото Кемері (площа понад 60 км²).

Прибережні води Латвії належать до Балтійського моря та його напівзамкненої частини — Ризької затоки. Берегова лінія протяжністю близько 500 км є переважно рівною, з піщаними пляжами, дюнами та прибережними лагунами. Солоність прибережних вод низька (4—6 ‰), що зумовлено потужним стоком річок. Ризька затока є мілководною і в холодні зими може повністю замерзати. Відкрите узбережжя Балтики біля Вентспілса та Лієпаї зазнає динамічного впливу заторних процесів та вітрових хвилювань.

Ґрунтовий покрив Латвії сформувався в умовах помірно-континентального вологого клімату на пухких четвертинних відкладах льодовикового та водно-льодовикового походження.

Найпоширенішими є дерново-підзолисті та підзолисті ґрунти, які займають понад половину території країни. Вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом фосфору та вимагають внесення добрив. У лісових масивах поширені заболочені глейові ґрунти.

Найбільш родючі ґрунти — дерново-карбонатні — розташовані в Земгальській рівнині. Вони утворилися на карбонатних моренних суглинках і є основними районами вирощування пшениці та ріпаку. Значну площу (близько 10 %) займають також торф'яно-болотні ґрунти.

Рослинний світ Латвії сформований під впливом помірно-вологого морського клімату та акумулятивного льодовикового рельєфу. Загальна кількість дикорослих видів рослин, мохів та грибів у країні перевищує 5300. Вищі судинні рослини налічують 1680 видів (із яких близько 50 — папоротеподібні), мохоподібні представлені близько 560 видами, а лишайники — понад 490 видами. Таксономічне багатство нижчих рослин доповнюють близько 2680 видів водоростей та понад 4000 видів макроміцетів й мікроміцетів.

Через відсутність високих гірських масивів та ізольованих бар'єрів строго ендемічних видів вищого рангу в Латвії мало, проте присутні балтійські мікроендемічні таксони (підвиди) родів нечуйвітер (Hieracium) і кульбаба (Taraxacum).

Суттєве значення мають післяльодовикові релікти. Серед аркто-альпійських та бореальних реліктів флори виділяються береза карликова (Betula nana), верес хрестолистий (Erica tetralix), восковуха звичайна (Myrica gale), ломикамінь болотяний (Saxifraga hirculus), а також верба чорнична (Salix myrtilloides).

До категорії рідкісних та охоронюваних видів (занесених до Червоної книги Латвії) належать такі орхідні, як зозулинець шоломоносний (Orchis militaris), зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus), сон широколистий (Pulsatilla patens), а також рідкісні епіфітні мохи й лишайники старовікових лісів: лобарія легеневоподібна (Lobaria pulmonaria) та трижилка короткозвисла (Antitrichia curtipendula).

Основними типи рослинності в Латвії є:

• Хвойні та мішані ліси (вкривають понад 52 % території). Домінуючими едифікаторами є сосна звичайна (Pinus sylvestris — близько 40 % усіх лісів) та ялина європейська (Picea abies — близько 20 %). Серед листяних порід високу частку мають береза повисла (Betula pendula), вільха чорна (Alnus glutinosa), вільха сіра (Alnus incana) та осика (Populus tremula).
• Болота та верхові торфовища (понад 10 % території). У рослинному покриві оліготрофних боліт панують мохи родів сфагнум (Sphagnum fuscum, Sphagnum rubellum), а також чагарнички: багно звичайне (Rhododendron tomentosum), андромеда ряснолиста (Andromeda polifolia), журавлина болотяна (Vaccinium oxycoccos) та пухівка вузьколиста (Eriophorum angustifolium).
• Прибережні дюни та заплавні луки. На приморських пісках домінують колосняк пісковий (Leymus arenarius), пісколюб піщаний (Ammophila arenaria) та костриця червона (Festuca rubra).

Формування тваринного світу Латвії тісно пов'язане з післяльодовиковим розвитком Східноєвропейської рівнини, розмаїттям мішаних лісів, боліт та прибережних екосистем Ризької затоки. Загальна кількість зареєстрованих видів тварин у Латвії становить близько 18 тисяч. Як і в інших помірних широтах, найбільшу частку біорізноманіття утворюють безхребетні — понад 17 тисяч, з яких комах налічується понад 13 тисяч, а молюсків — близько 160 видів.

Фауна хребетних тварин Латвії налічує понад 500 видів. Ссавці представлені 62—65 видами. Завдяки значній площі лісових масивів у країні збереглися життєздатні популяції вовка (Canis lupus), рисі євразійської (Lynx lynx), бобра європейського (Castor fiber), видри річкової (Lutra lutra) та ведмедя бурого (Ursus arctos). У спеціальних заповідних зонах (наприклад, у національному парку Папе) відновлено популяцію зубра (Bison bonasus). Орнітофауна Латвії багата та налічує близько 390 видів, із яких понад 220 є гніздовими. Країна є ключовим ареалом для лелеки чорного (Ciconia nigra), підорлика малого (Clanga pomarina), деркача (Crex crex) та дятла білоспинного (Dendrocopos leucotos).

Фауна плазунів включає 7 видів, зокрема ящірку прудку (Lacerta agilis), ящірку живородну (Zootoca vivipara), медянку (Coronella austriaca) та гадюку звичайну (Vipera berus). Земноводні представлені 13 видами, серед яких поширені тритон гребінчастий (Triturus cristatus), ропуха очеретяна (Epidalea calamita) та джерелянка червоночеревна (Bombina bombina). Іхтіофауна охоплює біля 80 видів риб і міног, зокрема важливі промислові та охоронні види: кумжу (Salmo trutta), рибця (Vimba vimba), вугра європейського (Anguilla anguilla) та міногу річкову (Lampetra fluviatilis).

Серед рідкісних та реліктових видів Латвії особливу цінність має болотна черепаха європейська (Emys orbicularis) — теплолюбний постгляціальний релікт, що перебуває тут на північній межі свого європейського ареалу. До рідкісних реліктових безхребетних належить прісноводна скойка річкова (Margaritifera margaritifera), яка збереглася в окремих чистих річках. В озерних екосистемах трапляються льодовикові реліктові ракоподібні мізида реліктова (Mysis relicta) та Pallaseopsis quadrispinosa. У морських водах мешкає тюлень сірий (Halichoerus grypus) та балтійський підвид нерпи кільчастої (Pusa hispida botnica).

Охорона природи в Латвії спирається на багату традицію збереження диких ландшафтів у поєднанні з етнографічною спадщиною. Ліси вкривають понад 52 % території країни, а мережа природоохоронних територій охоплює майже п'яту частину суходолу та морської акваторії. Екологічна політика держави спрямована на підтримку високого рівня біорізноманіття в умовах помірного антропогенного тиску. Усі охоронювані території входять до структури Natura 2000.

Природоохоронні території Латвії охоплюють понад 18 % сухопутної площі держави та близько 16 % її територіальних вод. Мережу, що налічує понад 1100 природно-заповідних об'єктів, координує Управління охорони природи Латвії (Dabas aizsardzības pārvalde). За основними категоріями вони поділяються на: 4 суворі природні резервати, 4 національні парки, 261 керований природний заказник, 9 охоронюваних ландшафтних місцевостей, 325 пам'яток природи та 6 Рамсарських водно-болотних угідь міжнародного значення.^[14]

Кожен із чотирьох національних парків репрезентує специфічний фізико-географічний регіон. Найбільшим і найстарішим є національний парк Гауя, заснований у 1973 році в долині річки Гауя. Він відомий своїми девонськими пісковиковими відслоненнями й скелями червоного кольору, печерами та значними масивами пралісів.^[15]

На північному заході розташований національний парк Слітере, де зберігається прадавня берегова лінія Балтійського льодовикового озера, прадавні дюни, міждюнні болота, реліктові тисові гаї та унікальну екосистему мису Колка. Національний парк Кемері славиться своїми мінеральними джерелами, цілющими грязями та верховими болотами, що слугують притулком для рідкісних видів коловодних птахів. Національний парк Разна охороняє так зване «Латгальське море» — озеро Разна. Серед суворих резерватів вирізняється Тейчі — найбільший болотний масив Латвії, де діє режим абсолютної недоторканності дикої природи.

Латвія є важливим ареалом для багатьох видів Європи, що перебувають під загрозою зникнення. Тут гніздиться значна частина світової популяції підорлика малого (Clanga pomarina), мешкає дятел білоспинний (Dendrocopos leucotos) та видра річкова (Lutra lutra).

Прибережна смуга Балтійського моря та Ризької затоки захищена спеціальним статусом, який обмежує забудову дюнної зони. Сучасна природоохоронна стратегія Латвії зосереджена на відновленні природних русел річок, закритті меліоративних каналів на осушених болотах та боротьбі з інвазійними видами, такими як борщівник Сосновського.

Червона книга Латвії охоплює шість томів, в них подано описи 1069 видів не лише рідкісних, зникаючих і вимерлих видів у Латвії, а й таких, що перебувають під загрозою, або щодо яких бракує даних для оцінки ризику зникнення.^[16]

• 853: перші згадки про балтське «Королівство куршів» (лат. Regnum Cori) на території сучасної Латвії. Крім них існували протодержавні племінні об'єднання інших балтських племен, на основі яких сформувалася латиська нація — латгальців, семигалів, селонів, а також угро-фінського племені лівів. Племена дали назви історичним областям Латвії — Курляндії, Латгалії, Семигалії, Селії та Лівонії.
• 1184—1186: початок німецької колонізації і християнізації Латвії. Майнгард Зегеберзький став першим лівонським єпископом Католицької церкви.
• 1201: лівонський єпископ Альберт фон Буксгевден заснував Ригу як центр християнізації та німецької колонізації краю. Ризькі єпископи починають підкорення латвійських земель (Лівонії), що тривало до 1290 року.
• 1204: ризькі єпископи засновують на основі свого війська чернечий орден лицарів-хрестоносців — так званий «Орден меченосців» й надають йому частину єпископських земель як феод.
• 1207: ризькі єпископи починають використовувати титулатуру «князь Лівонський» (нім. Fürst von Livland) й 1 грудня 1225 року проголошують Лівонію частиною Священної Римської імперії.
• 1237, 12 травня: Орден меченосців увійшов до складу Тевтонського ордену на правах самоврядної організації та почав називатися «Лівонським орденом». Ним керували магістри Лівонського ордену, що носили титул «крайових магістрів Тевтонського ордену в Лівонії».
• 1242, 5 квітня: лівонські лицарі зазнали поразки на Чудському озері від новгородців.
• 1253: німецький архієпископ Лівонії, Пруссії та Естонії, що не мав окремої кафедри стає єпископом Риги. Обидві посади було об'єднано 20 січня 1255 року, що дало початок Ризькому архієпископству.
• 1282: Рига стала членом торговельно-військового Ганзейського союзу, що об'єднав міста Балтійського моря. До союзу згодом приєдналися 7 інших німецьких міст на території сучасної Латвії — Венден (Цесіс), Лемзаль (Лимбажі), Кокенгузен (Кокнесе), Вольмар (Валміера), Гольдінген (Кулдига), Віндау (Вентспілс) та Рооп (Страупе).
• 1366, 7 травня: формально скасовано номінальни сюзеренітет Ризького архієпископа над володіннями Лівонського ордену.
• 1413: лицарі Лівонського ордену отримали право обирати свого крайового магістра й здобули фактичну незалежність від Тевтонського ордену.
• 1420: на землях сучасних Латвії та Естонії створено Лівонську конфедерацію у складі Ризького архієпископства, Дерптського єпископства, Курляндського єпископства, Езельського єпископства, Лівонського ордену, їхніх васалів, а також вільних міст — Риги, Дерпта і Ревеля (Таллінна). У XII—XVII століттях землі цих державних утворень називалися збірною назвою «Лівонія».

• 1526, 24 грудня: імператор Священної Римської імперії дарував магістру Лівонського ордену титул «князя Лівонського», який одночасно використовували Ризький архієпископ і король Польщі. До 1557 року магістри не використовували цього титулу офіційно.
• 1561, 28 листопада: у ході неуспішної Лівонської війни проти Московії останній магістр Лівонського ордену Готтгард Кеттлер і Ризький архієпископ уклали Віленську унію із Сигізмундом ІІ Августом, за якою Лівонія стала леном Великого князівства Литовського (з 1569 року — Речі Посполитої). На території Лівонії було утворено світські лютеранські країни — герцогство Курляндії і Семигалії (південна Латвія) й Лівонське герцогство (центральна і північна Латвія). Перше було володінням німецької династії Кеттлерів, друге керувалося литовськими воєводами. Обом герцогствам була надана широка національно-релігійна й політична автономія. Офіційний союз Лівонії з Литвою набув чинності з 5 листопада 1562 року. Лівонська конфедерація припинила існування.
• 1621, 26 вересня: в ході польсько-шведської війни шведські війська окупували Лівонію, здобули Ригу й повністю захопили Лівонське герцогство.
• 1629, 26 вересня: війська Речі-Посполитою відвоювали Ригу та західну частину Лівонського герцогства.
• 1635, 12 вересня: Швеція і Річ Посполита уклали мир, за яким перша отримала Естонію, північну і центральну Латвію (так звану Шведську Лівонію). Герцогство Курляндії і Семигалії лишалося васалом польського короля. Остаточний мир було укладено 3 травня 1660 року.
• 1701—1709: у ході Великої Північної війни герцогство Курляндії і Семигалії позмінно було окуповане шведськими і російськими військами.
• 1710, 15 липня: Рига здалася російським завойовникам, внаслідок чого Російська імперія закінчила Шведську Лівонію.
• 1721, 10 вересня: Швеція визнала за Росією право на Шведську Лівонію за умовами Ніштадського договору. На її території була створена Ліфляндська (Лівонська) губернія.
• 1773, 30 вересня: в ході 2-го поділу Речі Посполитої Росія анексувала Латгалію.
• 1795, 26 квітня: в ході 3-го поділу Речі Посполитої Росія анексувала герцогство Курляндії й Семигалії. На його території була створена Курляндська губернія.
• 1812, 20 липня — 12 грудня: в ході французько-російської війни Курляндська губернія перебувала під окупацією французів.
• 1889: Російська імперія остаточно приєднала усі залишки Курляндії та Лівонії.

• 1915, травень — жовтень: в ході Першої світової війни Курляндська губернія була окупована німецькими військами.
• 1917, 5 липня: Тимчасовий уряд Росії надав автономію Ліфляндській і Курляндській губерніям.
• 1917, 3 вересня: німецькі війська захопили Ригу.
• 1917, 9—20 листопада: більшовицькі війська захопили владу в Ліфляндській губернії.
• 1917, 30 листопада: представники латиських місцевих рад Лівонії, Курляндії і Латгалії створили Латвійську тимчасову національну раду.
• 1917, 29 грудня: проголошена Латвійська більшовицька рада в складі Радянської Росії.
• 1918, 30 січня: Латвійська національна рада проголосила в підпіллі, що Латвія «буде незалежною республікою»
• 1918, 18—22 лютого: німецькі війська окупували Лівонію та Латтгалію.
• 1918, 3 березня: за умовами Берестейського миру Курляндська губернія і місто Рига виходять зі складу Росії.
• 1918, 8 березня: Курляндський ландтаг (крайова рада), створений із німецької аристократії, проголошує в Мітаві (Єлгава), історичній столиці герцогства Курляндії і Семигалії, нову державу — герцогство Курляндії і Семигалії, що перебуватиме в особистій унії з Пруссією. 15 березня Німецька імперія визнала незалежність цієї держави.
• 1918, 12 квітня: Об'єднана рада Лівонії, Естонії, Риги та Езеля, створена місцевою німецькою аристократією, проголосила створення незалежної Балтійської держави й запросила персональної унії з Німеччиною, а також титулу герцогства. 8 листопада нова держава приєднала до себе Куляндію і Семигалію.
• 1918, 1 серпня: німецькі адміністрації Лівонії, Естонії, Курляндії, Езеля та Риги були об'єднані в Німецьку військову адміністрацію на Балтиці, з центром у Ризі.
• 1918, 27 серпня: за умовами Берлінського договору більшовицька Росія поновлює претензії на Лівонію й Кройцбург (Крустпілс), але залишається контролювати лише Латгалію.
• 1918, 22 вересня: Німецька імперія визнала незалежність Балтійської держави.
• 1918, 8 листопада: регентська рада Балтійської держави реорганізує її у федерацію з 7 областей: Естонії, Курляндії, Латгалії Північної Лівонії, Езеля, Риги і Південної Лівонії. Її адміністрація діяла до 28 листопада.
• 1918, 11 листопада: після поразки Німеччини у Першій світовій війні держави Антанти визнають підпільну Латвійську національну раду фактичним урядом Латвії.
• 1918, 18 листопада: Латвійська національна рада проголосила незалежність Латвійської республіки.
• 1918, 25 листопада: Німеччина визнає де-факто незалежність Латвії.
• 1918—1919: німецька військова адміністрація на території Латвії заміщується адміністрацією країн Антанти.
• 1918, 17 грудня: Латвійська більшовицька рада проголосила Латвійську Соціалістичну Радянську Республіку (ЛСРР). Вона отримала визнання Росії 22 грудня.
• 1919, 3 січня: російські більшовицькі війська окупували Ригу.
• 1919, 22 травня: російські більшовики вибиті з Риги. ЛСРР була обмежена окупованою росіянами Латгалією.
• 1920, 13 січня: ЛСРР розпущено у вигнанні. Російські війська полишили територію Латвії 1 лютого 1920 року.
• 1920, 11 серпня: Росія визнала незалежність Латвії. Визнання набуло чинності з 4 жовтня.
• 1921, 26 січня: країни Антанти визнали латвійську незалежність де-юре.

• 1940, 17 червня: СРСР окупував Латвію за пактом Молотова — Рібентропа.
• 1940, 21 липня: Латвійська республіка перейменована на Латвійську РСР.
• 1940, 5 серпня: Латвійську РСР включено до складу СРСР, проте міжнародного визнання ця подія не отримала.
• 1941, 23 червня — 9 липня: на початку німецько-радянської війни німецькі війська окупували значну частину Латвії. Рига була здобута 1 липня.
• 1941, 28 червня: латвійські політики проголосили відновлення незалежності Латвії. До 7 липня нове латвійське керівництво діяло в німецькому тилу.
• 1941, 1 вересня: Латвія перетворена на Генеральний округ у складі рейхскомісаріату Остланд. Рига була перетворена на адміністративний центр рейхскомісаріату.

• 1944, липень — листопад: радянські війська повторно окупували Латвію, за винятком Курляндського півострова. Ригу здобули 13 жовтня.
• 1945, 19 березня: Німеччина проголосила створення автономної держави Латвія, німецького протекторату.
• 1945, 7 травня: латвійський уряд у Лієпаї проголосив незалежність Латвійської республіки й протримався до 8 травня, коли німецькі війська здалися у Курляндському котлі.
• 1987, 23 серпня: акція біля Монумента Свободи в річницяю підписання пакту Молотова-Ріббентропа в 1939 році, що призвело до окупації країн Балтії .^[17]
• 1989, 28 липня: Верховна рада Латвійської РСР проголосила декларацію про державний суверенітет.
• 1990, 4 травня: Верховна рада Латвійської РСР проголосила акт відновлення незалежності Латвійської республіки. Радянські десантники захопили ключові об'єкти в Ризі в 1991, але після протестів місцевого населення змушені були піти.
• 21 серпня 1991: Верховна рада Латвії прийняла конституційний закон про статус незалежної держави після антигорбачовського путчу (ДКНС). 6 вересня латвійську незалежність визнав СРСР. Назва держави «Латвія» використовувалася як альтернативна до 6 липня 1993 року. Наприкінці 1991 року Латвія увійшла до складу ООН і ОБСЄ.
• Липень 2026: Міністерство транспорту Латвії підготувало план заміни дорожніх знаків із назвами населених пунктів РФ і Білорусі. Документ було передано на розгляд уряду, яким передбачено до 30 вересня 2026 року здійснити заміну. Загалом у Латвії нарахували 235 таких дорожніх знаків. Орієнтовна вартість оновлення оцінено приблизно у €120 тисяч.^[18].

У Латвії діє Конституція 15 лютого 1922 року. Вище представництво здійснює президент держави, що обирається Сеймом строком на чотири роки.

Латвія — парламентська республіка. Законодавчий орган — Сейм (Saeima), що обирається повноправними громадянами Латвії, які досягли до дня виборів віку 18 років, терміном на чотири роки.

Латвія має багатопартійну систему, партії мають можливість формувати коаліційні уряди. Основні політичні партії та блоки:

• Єдність (Латвія)
• Центр злагоди
• Союз зелених і селян
• Національне об'єднання «Все для Латвії!»
• Партія реформ Затлерса

Виконавчий орган — кабінет міністрів, що складається з прем'єр-міністра і міністрів. Коаліційні партії Сейму Латвії пропонують президенту республіки кандидатуру прем'єр-міністра (президента міністрів). Затверджений прем'єр-міністр формує новий кабінет міністрів.

• Верховний суд Латвії
• Конституційний суд Латвії

Членство у міжнародних організаціях: ЄС, ООН, НАТО, Рада Європи, ОБСЄ, МБРР, МВФ, Світовий банк, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Міжнародна федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФЧХіЧП).

Латвія встановила дипломатичні відносини зі 160 країнами і підтримує посольства в 35 країнах світу. 37 країн мають посольства в столиці Латвії — Ризі. У першій половині 2015 року Латвія була Державою-головою Ради Європейського союзу.

Латвія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: автомобілебудівна, сільськогосподарське машинобудування, радіоелектронна, фармацевтична, текстильна та ін. Транспорт — залізничний, автомобільний, річковий, морський. Головні порти — Рига, Вентспілс, Лієпая. Протяжність магістрального нафтопроводу 421 км, магістрального газопроводу 710 км (1984). Міжнародний аеропорт — м. Рига.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 5,7 млрд. Темп зростання ВВП — 3,6 %. ВВП на душу населення — $ 2328. Прямі закордонні інвестиції — $ 219 млн. Імпорт — $ 4,9 млрд (г. ч. Німеччина — 16,8 %, Росія — 11,8 %, Фінляндія — 9,5 %, Швеція — 7,2 %). Експорт — $ 4,2 млрд (г. ч. Німеччина — 15,6 %, Велика Британія — 13,5, Росія — 12,1 %, Швеція — 10,3 %).

У 2001 р ВВП Латвії зріс на 7,6 %. Банк Латвії передбачає зростання ВВП 4,5 %-5 % в 2002 [Mining Annual Review 2002].

Латвія поділяється на 35 країв (латис. novadi, однина novads) і 10 республіканських міст (латис. republikas pilsētas, однина republikas pilsēta). Краї поділяються на 511 волостей (латис. pagasts).

Крім того, Латвія історично, культурно й конституційно поділяється на чотири регіони: Латгале, Земгале, Курземе, і Відземе.

У Латвії до 2023 року буде продовжуватися адміністративно територіальна реформа, аналогічна українській реформі децентралізації влади, яка передбачає уже укрупнення розділених у 2009 році країв у більші адміністративно-територіальні одиниці. Це пов'язано з вимогою Європейського союзу, щоб ефективно розприділити повноваження у провінції, а також із проблемою відтоку населення у міста і зосередження основної маси населення у Ризькому столичному регіоні.

• 1989 — 2 681 000
• 2001 — 2 385 231
• 2007 — 2 281 200
• 2011 — 2 067 877
• 2018 — 2 109 742
• 2020 — 1 907 675
• 2024 — 1 872 882^[20]

Єдиною офіційною мовою Латвії є латиська, яка належить до балтійської мовної підгрупи балто-слов'янської гілки індоєвропейської мовної сім'ї.

Іншою визначною мовою Латвії є майже вимерла лівська мова фінської гілки уральської мовної сім'ї; латгальська — як діалект латиської також захищена латвійським законодавством.

Російська мова, якою широко розмовляли в радянський період, досі залишається найпоширенішою мовою меншини (у 2011 році 34 % говорили нею вдома). Англійська також широко прийнята в Латвії в бізнесі та туризмі. Станом на 2014 рік існувало 109 шкіл для меншин, які використовують російську мову.

Станом на березень 2011 року латвійці становили близько 62,1 % населення, тоді як 26,9 % — росіяни, білоруси 3,3 %, українці 2,2 %, поляки 2,2 %, литовці 1,2 %, євреї 0,3 %, роми 0,3 %, німці 0,1 %, естонці 0,1 % та інші 1,3 %. 250 осіб ідентифікують себе як ліви. У Латвії проживало 290 660 «негромадян», або 14,1 % жителів Латвії, переважно російські поселенці, які прибули після окупації 1940 року, та їхні нащадки.

У деяких містах, наприклад, на сході у Даугавпілсі та Резекне, етнічні латиші становлять меншість від загальної кількості населення.

Традиційний латвійський фольклор налічує понад тисячу років. Виявлено понад 1,2 млн текстів і 30 тис. мелодій народних пісень.

Між XIII і XIX століттями балтійські німці розвинули особливу культурну спадщину, що характеризується як латвійським, так і німецьким впливом. Він зберігся в німецьких балтійських сім'ях і донині. Проте більшість корінних латишів не брали участі в цьому культурному житті, збереглася переважно селянська місцева язичницька спадщина, частково злившись із християнськими традиціями. Наприклад, одним із найпопулярніших свят є Jāņi, язичницьке свято літнього сонцестояння, яке латвійці відзначають у день свята Івана Хрестителя.

Історичний центр Риги був оголошений ЮНЕСКО об'єктом Всесвітньої спадщини в 1997 році.

У XIX столітті виникли латвійські націоналістичні рухи. Вони пропагували латвійську культуру та заохочували латишів брати участь у культурних заходах. XIX століття і початок XX століття латвійці часто розглядають як класичну епоху латвійської культури. Культурна еліта втекла з країни, але продовжувала творити, переважно для латвійської емігрантської аудиторії.

Після приєднання до Радянського Союзу латвійські художники та письменники були змушені дотримуватися стилю мистецтва соцреалізму. За радянських часів музика ставала все популярнішою, причому найпопулярнішими були пісні 1980-х років. У цей час у піснях часто висміювали особливості радянського життя та турбувалися про збереження латвійської ідентичності. Це викликало народні протести проти СРСР, а також призвело до зростання популярності поезії. З часів незалежності театр, сценографія, хорова музика та класична музика стали найпомітнішими галузями латвійської культури.

Латвійський університет і Ризький технічний університет є двома основними університетами країни, обидва засновані на основі Ризького політехнічного інституту та розташовані в Ризі.

Інші важливі університети, які були створені на базі Латвійського державного університету, включають Латвійський університет природничих наук і технологій (заснований у 1939 році на базі сільськогосподарського факультету) та Ризький університет Страдіня (заснований у 1950). Ще одним значним центром освіти є Даугавпілський університет.

• Латвійська академія наук
• Латвійський державний історичний архів

Латвійський фестиваль пісні та танцю є важливою подією в латвійській культурі та громадському житті. Він проводиться з 1873 року, зазвичай кожні п'ять років. Загалом у заході беруть участь приблизно 30 000 виконавців. Співають народні пісні та класичні хорові пісні, з акцентом на спів акапела, хоча останнім часом до репертуару також увійшли сучасні популярні пісні.

У липні 2014 року в Ризі відбулися 8-мі Всесвітні хорові ігри, де взяли участь понад 27 000 хористів, які представляли понад 450 хорів із понад 70 країн. Фестиваль є найбільшим у своєму роді у світі і проводиться кожні два роки в іншому місті-господарі.

Починаючи з 2019 року в Латвії проходить перший Riga Jurmala Music Festival, новий фестиваль, на якому протягом чотирьох вихідних протягом літа виступають всесвітньо відомі оркестри та диригенти. Фестиваль проходить у Латвійській національній опері, Великій гільдії, а також у Великому та Малому залі «Дзинтарі».

Більшість громадян Латвії — лютерани.

• Латвійська євангельсько-лютеранська церква — найбільша християнська деномінація країни.
• Католицька церква в Латвії — друга християнська деномінація країни.
• Латвійська православна церква — колишня православна церква Константинопольського патріархату.
• Латвійська православна церква — російська громадська організація в Латвії.
• Латвійська православна автономна церква

• Конфронтація Росії та країн Балтії
• Територія Латвії у складі Київської Русі
• Кримінальний кодекс Латвії
• Символи Латвії