Литва

Литовська Республіка Lietuvos Respublika
Прапор Герб
Девіз: Tautos jėga vienybėje (Сила народу в єдності)
Гімн: Tautiška Giesmė (Національна Пісня)
Столиця (та найбільше місто)	Вільнюс
Офіційні мови	литовська
Форма правління	унітарна конституційна президентсько-парламентська республіка
• Президент	Ґітанас Науседа
• Прем'єр-міністр	Міндаугас Сінкявічюс
• Велике Князівство Литовське	1236
• Кревська унія	2 лютого 1386
• Річ Посполита	2 липня 1569
• проголошення незалежності	16 лютого 1918
• радянська окупація	1940–1990
• відновлення незалежності	11 березня 1990
• вступ до НАТО	29 березня 2004
Вступ до ЄС	1 травня 2004
Площа
• Загалом	65 300 км² (121)
• Внутр. води	1.98[1] %
Населення
• оцінка 2021	2 784 279[2] (142)
• Густота	43/км² (138)
ВВП (ПКС)	2021 р., оцінка
• Повний	$107 млрд[3] (83)
• На душу населення	$41 288[3] (34)
ВВП (ном.)	2021 рік, оцінка
• Повний	$56 млрд (80)
• На душу населення	$22 752[3] (80)
Валюта	Лит → Євро (з 1 січня 2015) (LTL → EUR)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
• Літній час	EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166	LT  / LTU  / 440
Домен	.lt
Телефонний код	+370
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Литва

Литва́ (лит. Lietuva), офіційна назва Лито́вська Респу́бліка (лит. Lietuvos Respublika) — держава в Балтійському регіоні Північної Європи. Одна з трьох країн Балтії^[4]. Країна розташована уздовж південно-східного берега Балтійського моря, на схід від Швеції та Данії. На півночі Литва межує з Латвійською Республікою (протяжність кордону 610 км) на сході — з Білоруссю (протяжність кордону 724 км), на південному заході — з Калінінградською обл. Російської Федерації (протяжність кордону 303 км), на півдні — з Польщею (протяжність кордону 110 км). Станом на 2021 рік у Литві проживає 2 мільйони 795 тисяч 175 осіб. Столиця і найбільше місто — Вільнюс. Інші великі міста: Каунас і Клайпеда. Найчисельніша етнічна група держави — литовці, один з балтійських народів. Офіційна мова — литовська.

Протягом століть південно-східні береги Балтійського моря були заселені різними балтійськими племенами. У 1230-х роках Литовські землі були об'єднані у єдину державу князем Міндовгом, який у 1253 був коронований як король Литви. У XIV ст. завдяки стрімкій експансії на схід і південь Велике князівство Литовське перетворилося на найбільшу країну Європи;^[5] яка включала нинішню Литву, Білорусь, більшість теренів України, а також частини сучасної Польщі та Росії.

Зближення з Польським королівством почалося з персональної Кревської унії (1385), після якої більшість литовської еліти перейшла з православ'я у католицтво. Польсько-литовський союз здобув важливу перемогу під Грюнвальдом (1410) і зупинив експансію німецьких хрестоносців на польські та литовські землі.

В др. пол. XV ст. внутрішньо-феодальні протистояння (які наклалися на етнічні та релігійні) спричинили послаблення держави, яке продовжувалося і в XVI ст., що сприяло завоюванню значних східних литовських територій Великим князівством Московським. Чергова Литовсько-московська війна (1561—1570) йшла дуже невдало і поразка загрожувала самому існуванню Литовської держави. В цих умовах була укладена Люблінська унія (1569), яка проголосила утворення єдиної держави — Речі Посполитої, куди входили Литва та Польща на правах автономій, при цьому українські землі переходили до складу Польщі. Вступ у війну польського війська переломив хід війни і дозволив відвоювати частину втрачених територій.

Річ Посполита певний час була найсильнішою країною у Східній Європі, але з сер. XVII ст. починається занепад держави через послаблення королівської влади та постійні етнічні й релігійні протистояння. Зрештою сусідні держави з 1772 синхронно здійснили три поділи Речі Посполитої і в 1795 країна припинила своє існування, при цьому більшу частину території Литви анексувала Російська імперія.

Наприкінці Першої світової війни литовські терени були окуповані німецьким військом, але, не зважаючи на це, 16 лютого 1918 було підписано Акт про незалежність Литви, який оголосив про заснування Литовської Республіки (1918—1940), значні території якої у 1920 були окуповані і анексовані Польщею.

У розпал Другої світової війни, у 1940, згідно додаткових умов Пакту Молотова — Ріббентропа, Литву окупував і анексував Радянський Союз, утворивши маріонеткову Литовську РСР. У 1941—1944 країна була окупована нацистською Німеччиною, після чого її знову відвоював Радянський Союз. 11 березня 1990, за рік до офіційного розпуску Радянського Союзу, Литва стала першою державою Балтії, яка оголосила свою незалежність, в результаті чого відновилася сучасна Литовська держава.

Литва — розвинена економіка з високим рівнем доходу^[6][7] і дуже високим показником людського розвитку,^[8] дуже високим рівнем життя, і має високі показники громадянських свобод, свободи преси, свободи Інтернету, демократичного управління та миролюбності. Литва є членом Європейського Союзу, Ради Європи, єврозони, Шенгенської угоди, НАТО, ОЕСР та Північного інвестиційного банку.

Перша відома згадка назви Литва (лит. Lietuva) — розповідь про святого Бруно 9 березня 1009 року в Кведлінбурзькому літописі^[9]. Літопис зафіксував латинізовану форму назви Lietuva: Litua^[10] (вимовляється [litua]). Через відсутність достовірних доказів справжнє значення назви невідоме. На сьогодні вчені все ще дискутують про значення цього слова, існує кілька правдоподібних версій^[11][12].

Литва є найбільшою за площею та кількістю населення державою з трьох балтійських країн. Її площа становить 65300 км². На заході омивається Балтійським морем, має вихід до Куршської затоки. Координати центру країни: приблизно 55° північної широти й 24° східної довготи. Межує на півночі з Латвією (спільний кордон приблизно 610 км),на сході та південному сході — з Білоруссю (приблизно 680 км), на південному заході — з Польщею (приблизно 110 км), на заході та південному заході — з Калінінградською областю Росії (приблизно 280 км).

За розрахунками деяких сучасних географів біля литовського села Пурнушкес (26 км на північ від Вільнюса) знаходиться географічний центр Європи (54°54′ пн. ш. 25°19′ сх. д. / 54.900° пн. ш. 25.317° сх. д.)^[13].

У Литві є понад 3 000 озер, розташованих в основному в східних частинах країни. Найбільша річка — Німан (лит: Nemunas, біл: Нёман). З заходу країну омиває Балтійське море. Клімат повільно переходить від морського на узбережжі в континентальний на сході країни з вологими і помірними зимою та літом. Лісами вкриті близько 30 % території.

Геологічна історія Литви тісно пов'язана з останнім льодовиковим періодом плейстоцену, коли величезні льодовики сформували основу сучасного рельєфу території. Паростки так званої «Неманської» льодовикової стадії залишили по собі моренні гряди, низинні площини й численні водойми. Усе це відображає переважно алювіально-моренне походження поверхневих відкладів, типове для Східноєвропейської рівнини, в межах якої розташована країна. Основними елементами субстрату є моренні суглинки, піски, галечники, а також плейстоценові глинисті та піщані відклади.

Важливою характеристикою литовської літосфери є відсутність значних тектонічних структур або великих плитних зіткнень: територія розміщена в межах стабільної Східноєвропейської платформи. Найвищі висоти — у східній частині країни (Ейшишкес-Мединінка, де знаходиться найвища точка — гора Аукштояс, близько 294 м), що пов'язано із залишками давніх моренних форм. Інші частини країни переважно сформовані льодовиковими низовинами, плоскими рівнинами і численними озерними улоговинами.

Після відступу льодовика близько 10 тис років тому рельєф зазнав подальшого розмиву потоками танучих льодовикових вод і накопичення нових осадових формацій, включно з дюнами вздовж узбережжя Балтійського моря та берегів озер. Ці процеси сформували різноманітні гляціальні ландшафти, що нині є домінуючими для Литви.

Литва — це переважно рівнинна країна з м'яко хвилястим рельєфом, типовим для південно-західної частини Східноєвропейської рівнини. Найбільш рівнинні території простягаються на заході, особливо поруч із узбережжям Балтійського моря, де панують низовини з невеликими перепадами висот та заболоченими ділянками. У східних і південно-східних районах країни рельєф більш хвилястий: тут розростаються моренові пагорби та дерново-дулові форми, що сягають висоти майже 300 м над рівнем моря.

Мережа дрібних озер і річок також відображає вплив льодовикових процесів: сотні льодовикових озер розкинуті по всій країні, особливо на північному сході та в центральній частині. На узбережжі Балтійського моря рельєф доповнюється значними дюнами та піщаними косами, найвідомішою з яких є Куршська коса — унікальний ландшафтний утвір, що відділяє Куршську лагуну від відкритого моря.

Характерною рисою литовського рельєфу є велика кількість морених пагорбів і льодовикових відкладів, що формувалися під кінцевими краями льодовикових мас. Це створює мальовничі пагорби, плоскі долини і численні озерні улоговини, часто вкриті лісами та болотами. Втім, загальний перепад висот у межах країни доволі малий: середня абсолютна висота не перевищує 100—150 м, а найвища точка (Аукштайо Хілл) сягає лише близько 294 м.

Клімат Литви належить до помірного перехідного типу між морським і континентальним, що зумовлюється її розташуванням на північно-східному узбережжі Балтійського моря. Уздовж узбережжя переважають більш м'які і вологі умови, тоді як у внутрішніх районах вплив континентальних процесів посилюється.

Зимові температури зазвичай коливаються нижче нуля, але морський вплив пом'якшує найсуворіші морози: середні значення січневих температур становлять близько −5 °C, інколи опускаючись нижче −10 °C у східних районах. Літній сезон характеризується помірним теплом: середня температура липня становить від +17 до +20 °C, причому на узбережжі вона трохи нижча, ніж у глибині країни.

Опади рівномірно розподілені протягом року, із середньою річною сумою приблизно від 540 до 930 мм; узбережжя отримує більше опадів, ніж центральні райони. Весна та осінь часто бувають вологими, із численними туманами та дощами, що створює сприятливі умови для розвитку широких лісових масивів.

Завдяки такому клімату литовські ландшафти лишаються дуже зеленими впродовж вегетаційного періоду, сприяючи розвитку багатої рослинності. Проте сучасні зміни клімату, включно з частішими періодами посухи чи екстремальних погодних явищ у літній сезон, також мають помітний вплив на природні екосистеми країни.

Внутрішні води займають значну частину природних ландшафтів й відіграють важливу роль для екосистем, клімату, господарства та відпочинку. Загальна площа внутрішніх вод приблизно 2621 км², що становить близько 4 % сукупної території країни. Серед них — тисячі озер, річок, ставків та лагун. Гідрографічна мережа Литви включає близько 29 тис річок, струмків і каналів, а також близько 6 тис озер і понад 1500 ставків.

Литва розташована на стику чотирьох великих басейнів: Німана, Лієлупе, Венти та Даугави, при цьому система Німана охоплює близько 66 % території країни. Основні річки країни включають Німан — головний транскордонний водотік, який бере початок у Білорусі та впадає в Куршську затоку Балтійського моря, а також Няріс, що є значною притокою Німана. Іншою важливою є Швентої — найдовша річка, що повністю протікає литовською територією (близько 246 км). Найбільшим притоком Швентойі є річка Ширвінта, відома своїм швидким руслом і мальовничими берегами.

Озера Литви мають переважно льодовикове походження, зосереджені на північному сході в Литовському озерному районі. Найбільше серед них — Дрисвяти, яке відоме значною площею (близько 44,8 км²) й глибиною, а також чистою водою й мальовничими берегами. Серед інших є глибокі льодовикові водойми, як-от Таурагнас, глибина якого сягає понад 60 м. Окремим унікальним об'єктом є Кроку Лянка — озеро морського походження, що сформувалося в дельті Німана й є важливою зоною для перелітних птахів і риб.

Активно використовуються також штучні водойми — водосховища і стави. Каунаське водосховище — найбільша штучна водойма країни площею близько 63,5 км², створена для гідроенергетики. Іншим значущим є Електренайське водосховище, що забезпечує охолодження великих енергетичних об'єктів.

Важливою складовою природних ландшафтів Литви є болота, що відіграють значну роль у регулюванні водного режиму й збереженні біорізноманіття. За площею заболочених територій країна належить до найбільш «болотистих» у Балтійському регіоні: болота займають близько 6–7 % її території. Переважають низинні та перехідні болота, поширені в пониженнях льодовикового рельєфу, річкових долинах і на вододілах. Вони слугують природними акумуляторами води, зменшуючи ризик повеней і підтримуючи стік річок у посушливі періоди.

Ґрунтовий покрив Литви формується на різноманітних льодовикових відкладах, що сприяє широкому спектру ґрунтових типів. Найпоширенішими є слабо і середньо опідзолені ґрунти, що займають значну частину території, а також ґрунти на охристих і моренних відкладах. У низинних місцях та по долинах річок трапляються торфові та дернові торф'яно-глеєві ґрунти, характерні для заболочених і водночас родючих ділянок.

Більшість ґрунтів загалом мають помірну родючість і придатні для сільськогосподарського використання, хоча інтенсивне вирощування культур потребує внесення добрив і меліорації. Особливу увагу приділяють також захисту ґрунтів від ерозії та деградації через лісове та сільське господарство.

Литва має досить різноманітну флору для своєї площі, що пов'язано з розташуванням у перехідній зоні між північними хвойними та південнішими листяними лісами. Разом з нижчими рослинами, грибами і лишайниками вона налічує близько 10600 видів, серед яких майже 1800 видів судинних рослин, понад 340 видів мохоподібних та близько 500 видів лишайників.

Найбагатшими на види родинами судинних рослин у флорі Литви є айстрові (Asteraceae), злакові (Poaceae) та осокові (Cyperaceae). Основними деревними породами є сосна звичайна (Pinus sylvestris), ялина європейська (Picea abies), береза повисла (Betula pendula), береза пухнаста (Betula pubescens), дуб звичайний (Quercus robur), вільха чорна (Alnus glutinosa), липа дрібнолиста (Tilia cordata) та осика (Populus tremula).

Через особливості рельєфу та клімату країна не має суто автохтонних ендеміків, проте її флора багата на релікти та рідкісні види, що перебувають під суворою охороною. Справжньою гордістю литовських лісів є релікти льодовикового періоду. У затінених дібровах та ярах можна зустріти рідкісну зозульку повзучу (Goodyera repens) та меч-траву болотну (Cladium mariscus), яка збереглася у водно-болотних угіддях ще з часів теплішого атлантичного періоду. Серед лісових орхідей вражає своєю витонченістю зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus) — вид, що занесений до Червоної книги Литви та охороняється на загальноєвропейському рівні. На піщаних дюнах Курської коси та унікальних верхових болотах (як-от Чяпкяляй) ростуть аркто-альпійські релікти, наприклад, мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi) та ліннея північна (Linnaea borealis). Ці тендітні рослини є живими свідками епохи великого танення льодовиків.

Рослинний покрив Литви залежить від ґрунтів, клімату та рельєфу. Литва переважно належить до зони мішаних лісів, тому основними природними типами рослинності є:

• Хвойні й мішані ліси. Хвойні ліси (соснові та ялинові) займають значну частину північних і центральних територій. Мішані ліси поєднують сосну, ялину й березу з листяними видами, такими як дуб, липа, клен; ці ліси часто ростуть на піщаних, добре дренованих ґрунтах або помірно вологих ділянках. У підліску панують дерева і кущі — такі як ялиця біла (Abies alba), чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus) та брусниця (Vaccinium vitis-idaea), що утворюють щільні килимки й забезпечують харчування для тварин.

• Широколистяні ліси. Поширені у південних і центральних частинах країни, де ґрунти більш родючі. Найчастіше трапляються дубові, липові й мішані листяні ліси, багаті трав'янистою підстилкою. Узлісся тут часто прикрашають зарості терну (Prunus spinosa) та глоду (Crataegus).
• Болотна, водно-болотна та заплавно-лучна рослинність. При поширених низинах і малих ухилах рельєфу утворюються торфові болота, де домінують мохи (сфагнові), осоки, журавлина й різні трави. По берегах річок та озер часто трапляються заплавні луки з гігрофітною і мезофітною рослинністю. Ці типи рослинності є важливими для підтримки водного балансу та біорізноманіття.
• Рослинність піщаних дюн та прибережна приморська рослинність. На узбережжі Балтійського моря та на Куршській косі трапляються піщано-дюнні рослинні угруповання із стійкими до сухості травами й ксерофітами, такими як колосняк пісковий (Leymus arenarius) та Ammophila arenaria.

Попри відносно невелику площу, тваринний світ Литви вражає своєю збереженістю та динамікою розвитку під впливом сучасних кліматичних змін і природоохоронних заходів. Загальна кількість видів тварин, зареєстрованих у Литві, перевищує 20500 видів. Левова частка цього списку припадає на безхребетних (зокрема комах — понад 15 тис видів). Проте найбільшу увагу дослідників і широкого загалу привертають хребетні тварини, набір видів яких є класичним для помірних широт Європи.

Сучасна теріофауна Литви налічує близько 68—69 видів ссавців. Близько 60 видів є корінними (аборигенними) мешканцями, кілька видів — інтродуковані або реінтродуковані. Основними представниками у лісових масивах (таких як Рудникай, Лабанорас чи Пуня) поширені великі копитні, зокрема лось (Alces alces), олень благородний (Cervus elaphus), козуля (Capreolus capreolus) та кабан (Sus scrofa). Досить численною є популяція зубра (Bison bonasus), відновлена в другій половині XX століття. Тріада великих лісових хижаків представлена вовком (Canis lupus), якого в країні налічується кілька сотень особин, та риссю євразійською (Lynx lynx); останніми роками фіксуються регулярні заходи ведмедя бурого (Ursus arctos) з території Білорусі та Латвії. З дрібніших хижих поширені лисиця (Vulpes vulpes), борсук (Meles meles), куниця лісова (Martes martes), видра річкова (Lutra lutra) та відновлений у правах бобер європейський (Castor fiber), який заселив практично всі водойми країни.

Орнітофауна Литви надзвичайно багата і налічує понад 390 видів птахів. Таке розмаїття зумовлене тим, що вздовж узбережжя Балтійського моря та через дельту річки Неман проходить один із найпотужніших у Східній Європі міграційних шляхів пернатих — Біломоро-Балтійський пролітний шлях. Орнітологічна станція у Вентському розі є одним із найстаріших центрів кільцювання птахів у Європі. Символом Литви є лелека білий (Ciconia ciconia), щільність гніздування якого тут є однією з найвищих у світі. У лісах гніздяться численні види дятлів, сов, хижих птахів (зокрема канюк звичайний (Buteo buteo), яструб-перепелятник (Astur gentilis). Великі озера та болота є домом для лебедів-кликунів (Cygnus cygnus), сірих журавлів (Grus grus) та різноманітних качиних.

Через прохолодний клімат герпетофауна є нечисленною. Земноводні представлені 13 видами. Найбільш масовими є жаби трав'яна (Rana temporaria) та гостроморда (Rana arvalis), ропуха сіра (Bufo bufo), а також тритони звичайний (Lissotriton vulgaris) і гребінчастий (Triturus cristatus). Плазуни представлені 7 видами. Це три види змій: вуж звичайний (Natrix natrix), мідянка (Coronella austriaca) та гадюка звичайна (Vipera berus). Серед ящірок поширені ящірки прудка (Lacerta agilis) і живородна (Zootoca vivipara), а також безнога ящірка — веретільниця (Anguis fragilis). Зрідка трапляється болотна черепаха європейська (Emys orbicularis).

Іхтіофауна Литви включає понад 80 видів риб (разом із круглоротими). Вона поділяється на прісноводну (у річках басейну Немана та численних озерах) і морську/напівпрохідну (у Куршській затоці та Балтійському морі). У внутрішніх водоймах панують щука (Esox lucius), окунь (Perca fluviatilis), плітка (Rutilus rutilus), лящ (Abramis brama), лин (Tinca tinca), карась звичайний (Carassius carassius), карась сріблястий (Carassius gibelio), судак (Sander lucioperca) та сом (Silurus glanis). У чистих прохолодних річках Жемайтії та східної Литви мешкають форель струмкова (Salmo trutta), харіус (Thymallus thymallus) та лосось атлантичний (Salmo salar), який заходить на нерест. У Балтійському морі промислове значення мають оселедець балтійський (салака) (Clupea harengus membras), тріска атлантична (Gadus morhua) та камбала європейська (Pleuronectes platessa).

Червона книга Литовської Республіки включає сотні видів тварин, що перебувають під загрозою зникнення, мають реліктовий статус або відновлюються завдяки суворій охороні. Серед найбільш яскравих рідкісних видів тварин Литви варто виділити такі, як хом'як європейський (Cricetus cricetus), широковух європейський (Barbastella barbastellus), лелека чорний (Ciconia nigra), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola), мідянка звичайна (Coronella austriaca), болотяна черепаха європейська (Emys orbicularis) тощо.

Система охорони природи Литви є комплексною та ефективною, поєднуючи національні і міжнародні підходи. Вона забезпечує збереження біорізноманіття та підтримку екологічної рівноваги в країні, є розвиненою та інтегрованою в загальноєвропейську екологічну політику.

Охорона природи регулюється законодавством, зокрема законом про охорону видів флори і фауни. До об'єктів охорони належать рідкісні види, природні комплекси та екосистеми. Вона базується на поєднанні національних природоохоронних територій та мережі Natura 2000. Загалом під охороною перебуває близько 18 % території країни, що відповідає середньоєвропейському рівню.

Система природоохоронних територій включає кілька категорій:

• строгі резервати (Strict Nature Reserve);
• біосферні резервати (Biosphere Reserve);
• національні парки (National Park) — всього 5;

• регіональні парки (Regional Park);
• природні резервати (Nature Reserve) — близько 400;
• пам'ятки природи (Natural Monument).

Крім того, території поділяються за функціональним призначенням: консерваційні, екологічного захисту, рекреаційні та комплексні. Вони охоплюють різноманітні ландшафти: ліси, болота, узбережжя Балтійського моря, озера. Водночас реалізуються програми відновлення екосистем і сталого природокористування.

Після вступу до Європейського Союзу Литва інтегрувала свої природоохоронні території до мережі Natura 2000. У країні створено десятки територій для охорони птахів (Special Protection Areas) та сотні територій для охорони середовищ існування (Sites of Community Importance). Ці території забезпечують охорону видів і біотопів, що мають європейське значення.

Серед найважливіших природоохоронні об'єкти:

• Аукштайтський національний парк;
• Жемайтський національний парк;
• Національний парк Куршська коса (унікальний природний комплекс);
• Чепкеляйський природний резерват (велике болото).

У Литві ведеться Червона книга, до якої включено види, що перебувають під загрозою зникнення. Законодавство передбачає їх охорону, моніторинг і відновлення популяцій. Особлива увага приділяється великим хижакам, рідкісним птахам, водно-болотним видам, рідкісним рослинам.

Основними проблемами охорони природи в Прибалтиці, зокрема в Литві, залишаються інтенсивне сільське господарство, осушення боліт, урбанізація та наслідки зміни клімату.

Поява на території Литви перших людей відбулася на початку сучасного періоду голоцену кайнозойської ери (10—8 тис. років до н. е.). Майже до 8-го тисячоліття до н. е. тут панувала культура епіпалеоліту. У 7—6-го тисячолітті до н. е. на більшій частині сучасної Литви сформувалася культура мезоліту. Неоліт розпочався тут пізніше за час свого закінчення на території південної Месопотамії (IV ст. до н. е.). Бронзові вироби з'явилися на території Литви у другій чверті 2 тисячоліття до н. е., проте їх місцеве виробництво почалося тільки близько 1500 року до н. е. Залізна доба на території Литви тривала до середини 1 тисячоліття н. е.

В основі етногенезу литовців — процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів і жемайтів, а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти й аукштайти ще й досі є окремими етнографічними групами литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.

Литовці (самоназва — летувяй) належать до балтійських народів. Вважають, що назва Литви походить від назви річки Летава (Летавка), притоку річки Няріс. Вона протікає приблизно за 25 км від містечка Кярнаве, що був важливим політичним центром давньої Литви, східної частини країни. Литва була однією з останніх язичницьких держав Європи. Литовці шанували сили природи, різноманітних богів і священні рослини. Вони запалювали вічний вогонь, померлих спалювали.

Предки литовців, балти, проживали на узбережжі Балтійського моря вже в II тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацит у праці «Германія». Територія, на якій жили балти, простягалася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом балти розділилися на різні племена, серед яких були курші, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково куршів, земгалів і селів.

Перша згадка про Литву міститься у Кведлінбурзьких анналах під 1009 роком (14 лютого), в повідомленні про трагічну загибель від рук язичників архієпископа Боніфація, який був направлений польським королем Болеславом Хоробрим проповідувати християнство в землях йотвингів. Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, що вже в 983 р. змусив йотвингів визнати свою владу над ними.

У IX ст. і X ст. предки литовців займалися переважно полюванням, рибальством, зрідка рільництвом; є згадки про бортництво і тваринництво, особливо на вирощування коней, яких вживали в їжу. Торгові відносини в литовців були з містами слов'яно-балтійського Помор'я і з землею кривичів: вони міняли шкури, хутра, віск на металеві вироби та зброю. Серед литовців рано зустрічаються зачатки станів: існували роди, які володіли численною невільною челяддю; з цих родів обиралися місцеві князі (Кунігаса). Рабами (невільна челядь) були в основному військовополонені. Жрецький стан не становив особливої касти, він мав величезне значення в народі і був досить численним. Жерці у литовців називалися вайделотами (лит. Vaidila), були і жриці вайделотки. Богам своїм литовці жертвували тварин, а в урочистих випадках — і людей. При похоронах знать спалювали разом з улюбленими предметами і рабами.

До XIII ст. у предків литовців не було об'єднувальної політичної влади, як не було й об'єднувальних центрів-міст. У другій половині XIII століття в джерелах згадуються окремі вожді, але влада їх поширювалася лише на незначну територію, або на сільську округу.

Ще в XII ст. з моменту заснування факторії Любецьких купців у гирлі Двіни, почалася німецька військова експансія на територію сучасної Латвії та Литви. 22 вересня 1236 року відбулася історична перемога жемойтських військ над мечоносцями під Шяуляєм, в результаті чого німецький тиск з півночі було зупинено більше ніж на десятиліття.

Історія державності Литви починається з короля Міндовга^[14], якому на початку XIII ст. вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндовг прийняв християнство в 1251 році. За це у 1253 році він одержав від папи Інокентія IV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндовг був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який багато разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндовга, здобула міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндовга коронували королем Литви.

1413 року, після підписання Городельської унії, Вітовтом була проведена адміністративна реформа, в результаті якої Литовське князівство припинило своє існування, ставши частиною новоствореного Віленського воєводства ВКЛ.

У період найбільшої могутності Литва включала територію нинішньої Білорусі, велику частину сучасної України, частину західноросійських земель і тягнулася від Балтійського до Чорного моря. В умовах боротьби з хрестоносцями відбувся вступ Великого князівства Литовського у союз із Польським королівством шляхом укладання Кревської унії (1385).

У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу — Річ Посполиту — Республіку Обох Народів.

Наприкінці XVIII ст. держава була розділена між Росією, Австрією і Пруссією, причому велика частина території Литви увійшла до складу Російської імперії.

Під час Революції 1905—1907 років був створений литовський парламент, деякі члени якого опинилися в еміграції. Один з таких, Юозас Ґабріс, спільно з українською еміграцією створив в Парижі «Союз народів», що мав на меті сприяти національному самовизначенню східноєвропейських народів. Після розпаду Російської імперії Литва здобула незалежність, що було закріплено договором між РРФСР і Литовською Республікою 12 липня 1920.

16 лютого 1918 року Литовська Таріба (Lietuvos Taryba, згодом — Державна Рада Литви) — прийняла Акт про незалежність, за яким литовський народ проголошував відновлення своєї незалежності. Після цього Литва проіснувала 20 років. У 1990 році стала ще раз незалежною.

У 1940 році Литва була окупована^[15] радянськими військами та анексована СРСР. 21 липня 1940 року відбулися засідання «новообраних парламентів» Литви, Латвії, Естонії, учасники яких проголосили радянську владу в республіках та звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття до складу Союзу РСР^[16]. У 1941—1944 роках окупована німецько-нацистськими військами, з 1945 — знову стала частиною СРСР.

У 1940—1950-х литовські партизани боролися проти радянської влади. Національні виступи почалися в 1970-х, загострившись наприкінці 1980-х.

Відновлення Незалежности проголошено 11 березня 1990 року. 26 серпня 1991 року Україна та Республіка Польща визнали незалежність Литви, 6 вересня це зробив СРСР. До складу ООН і ОБСЄ ввійшла в 1992.

31 травня 2001 року Литва приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ). З 29 березня 2004 року Литва є частиною НАТО. 1 травня 2004 року вона стала повноправним членом Європейського Союзу, а 21 грудня 2007 року — членом Шенгенської угоди. 1 січня 2015 року Литва приєдналася до єврозони та прийняла єдину валюту Європейського Союзу як остання з країн Балтії. 4 липня 2018 року Литва офіційно приєдналася до ОЕСР.

Даля Грибаускайте стала першою жінкою-президентом Литви (2009–2019) і першим президентом, переобраним на другий термін поспіль.

24 лютого 2022 року Литва оголосила надзвичайний стан у відповідь на повномасштабне російське вторгнення в Україну^[17]. Разом із вісьмома іншими державами-членами НАТО країна також застосувала статтю 4 Альянсу для проведення консультацій з питань безпеки^[18]. 11–12 липня 2023 року у Вільнюсі відбувся саміт НАТО-2023^[19]. Уряд Литви ухвалив рішення 0,25% ВВП направити на допомогу Україні.^[20]

Державною та найпоширенішою мовою є литовська. Окрім неї населенням також використовуються такі мови:

• російська — близько 344 000 осіб
• польська — 258 000—400 000 осіб
• білоруська — близько 63 000 осіб
• українська — близько 45 000 осіб
• татарська — близько 5 100 осіб (див. Татари-липки)
• їдиш — близько 4 000 осіб
• латиська — близько 4 000 осіб
• караїмська — 120 осіб^[21]

Більшість росіян з'явилась у Литві після Другої світової війни і після початку другої окупації балтійських країн Радянським Союзом. Також у 1940—1950-ті роки через належність місцевого населення до антирадянського руху опору (відомий як Лісові брати) багато з литовців, латишів та євреїв було депортовано до Сибіру та малозаселених територій^[22]. Сьогодні спостерігається зворотна тенденція: серед литовців російською добре володіють старші люди, у той як час молодь значно краще володіє англійською.

За даними перепису 2021 року, литовську мову рідною назвали 85,33 % населення Литви, російську — 6,79 %, польську — 5,12 %, білоруську — 0,24 %, українську — 0,17 %, інші мови — 0,61 %, дві мови — 1,75 %^[23].

Згідно з переписом 2001 р., 79 % литовців належали до римо-католицької церкви^[24].

Литва була історичною батьківщиною значної єврейської громади та важливим центром єврейської ученості і культури XVIII ст., поки громада, що налічувала близько 160 000 осіб до Другої світової війни, не була майже повністю знищена за часів Голокосту^[25][26].

Основні результати перепису 2001 р. по релігії такі:

• Римо-католицька церква — 79,0 % (2 752 000)
• Православні — 4,1 % (142 000)
• Православні (старообрядці) — 0,8 % (27 100)
• Лютерани — 0,6 % (19 600)
• Інші релігії — 0,3 % (11 000).
• Реформатська церква — 0,2 % (7 100)
• Свідки Єгови — 0,1 % (3 500)
• Юдаїзм — 0,1 % (3 400)
• мусульмани-суніти — 0,1 % (2 900)
• Харизмати — 0,06 % (2 200)
• П'ятидесятники — 0,04 % (1 300)
• Стара релігія Балтії — 0,04 % (1 300)

До початку XXI ст. приблизно дві третини від загальної чисельності населення Литви проживало в містах. Найбільшим містом є Вільнюс, потім Каунас, Клайпеда, Шяуляй і Паневежис.

З 2012 р. тривалість життя становила 70,7 років для чоловіків і 80,7 — для жінок, дитяча смертність становила 6,2 на 1000 народжених^[27]. Щорічний приріст населення збільшився на 0,3 % в 2007 р. На 30,4 чоловік зі 100 000^[28], у Литві спостерігається різке зростання самогубств в пострадянські роки, що становить найвищий рівень самогубств у світі. У 1996 р. він був в розмірі 49,1 на 100 000 населення в світі^[29]. Литва також має найвищий рівень убивств в ЄС^[30].

Литва поділяється на чотири великі етнографічні регіони:

• Аукштайтія (Аукштота; Верхня Литва; лит. Aukštaitija, пол. Auksztota, біл. Аўкштота)
• Жемайтія (Жмудь, Самоґітія, Нижня Литва, лит. Žemaitija, пол. Żmudź, біл. Жмудзь)
• Сувалкія (лит. Suvalkija, пол. Suwalszczyzna, біл. Сувалкія)
• Дзукія (лит. Dzūkija, пол. Dzukija, біл: Дзукія)

П'ятим регіоном можна вважати Малу Литву (лит. Mažoji Lietuva, пол. Mała Litwa, біл. Малая Летува) або, як її ще називають, Клайпедський край (лит. Klaipėdos kraštas, пол. Kraj Kłajpedzki).

Територія Литви розділена на 10 повітів (лит. apskritis). Повіти утворюють території самоврядувань (лит. savivaldybė) 9 міст і 43 районів, а також 8 знову утворених самоврядувань. Самоврядування діляться на староства (лит. seniūnija).

Литва була однією з перших країн у світі, яка надала жінкам право голосу на виборах. Литовські жінки отримали право голосувати згідно з Конституцією Литви 1918 року та вперше скористалися цим правом у 1919 році. Тим самим Литва дозволила це раніше, ніж такі демократичні країни, як Сполучені Штати (1920), Франція (1945), Португалія (1948), Швейцарія (1971)^[31].

З того часу, як Литва проголосила відновлення незалежності 11 березня 1990 року, вона зберегла сильні демократичні традиції. Перші загальні вибори після проголошення Незалежності відбулися 25 жовтня 1992-го, 56,75 % від загального числа виборців підтримали нову Конституцію^[32]. Були інтенсивні дебати про конституцію, в особливості про роль президента. Окремий референдум був проведений 23 травня 1992 р. для оцінки громадської думки з цього питання, а 41 % усіх виборців підтримали відновлення Президента Литви^[32]. За поясненням Конституційного Суду Литовської Республіки від 10 січня 1998 року Литовська Республіка є парламентською республікою з деякими атрибутами напівпрезидентської системи^[33].

У серпні 2022 року було оголошено про плани внести зміни до законодавства, які повинні були позбавляти людей набутого ними громадянства за очорнення імені країни^[34].

Литва стала членом ООН 18 вересня 1991 року, і є учасником низки її організацій та інших міжнародних угод. Вона також є членом Європейського Союзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО та Північно-Атлантичної координаційної ради. Литва набула членства в СОТ 31 травня 2001-го. Вона також прагне набути членства в ОЕСР та інших західних організаціях.

Литва встановила дипломатичні відносини з 149 країнами^[35].

2011 року в Литві відбулася зустріч Ради міністрів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. З 1 липня 2013 р. Литва взяла на себе роль голови Ради Європейського Союзу.

Литва є активним членом у співпраці між Північними країнами Європи і Балтійської Ради з моменту її створення в 1993 р. Балтійська Рада є організацією міжнародного співробітництва, розташована в Таллінні. Працює через Балтійську Асамблею та Балтійську Раду Міністрів.

Литва співпрацює з Північними та двома іншими країнами Балтії через формат NB8. Інший аналогічний формат, який називається NB6, об'єднує Північні та Балтійські країни-члени ЄС. Основна мета NB6 — обговорення та узгодження позицій, перш ніж представляти їх у Раді Європейського Союзу та на нарадах міністрів закордонних справ ЄС.

Рада країн Балтійського моря була створена у 1992 року в Копенгагені як неофіційний регіональний політичний форум, головною метою якого є сприяння процесу інтеграції та партнерських тісних контактів між країнами регіону. Членами РДБМ є Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Швеція та Європейська Комісія. Державами-спостерігачами є Білорусь, Франція, Італія, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Іспанія, Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Україна.

Співпраця між Радою Міністрів Північних Країн та Литви є політичним співробітництвом, через яке обмін досвідом сприяє реалізації спільних цілей. Одним з найважливіших функцій є виявлення нових тенденцій і нових можливостей для спільної співпраці.

Литва, разом з двома іншими країнами Балтії, є членом Північного інвестиційного банку та співпрацює в освітній програмі NORDPLUS^[36].

9 липня 2021 року Литва почала встановлювати загородження (завдовжки 30 км) на кордоні з Білоруссю для припинення потоку мігрантів. В останні місяці в Литві спостерігався сплеск міграції, який йшов з боку сусідньої Білорусі, через що виникла негайна потреба у нових інженерних загороженях на кордоні. Прикордонники затримали близько 1500 осіб, які перейшли кордон Литви з Білорусі, більшість з них — з Близького Сходу та Африки^[37].

Литва — розвинена індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: електромоторна, радіоелектронна, нафтопереробна, кораблебудівна, харчова, сільськогосподарське машинобудування, оптичне обладнання, гірнича. Найбільшу частку валової пром. продукції дають харчова, легка, машинобудівна і металообробна галузі промисловості. Транспорт — залізничний, автомобільний, річковий, морський. Гол. морський порт — Клайпеда. Гол. річковий порт — Каунас.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 8 млрд. Темп зростання ВВП — 5,1 %. ВВП на душу населення — $ 2197. Прямі закордонні інвестиції — $ 611 млн. Імпорт — $ 4,9 млрд (г.ч. Росія — 21,2 %, Німеччина — 16,0 %, Польща — 6,0 %, Італія — 4,4 %). Експорт — $ 3,9 млрд (г.ч. Росія — 16,5 %, Німеччина — 13,1 %, Латвія — 11,1 %, Білорусь — 8,8 %, Україна — 7,8 %).

З аграрної країни до середини 1970-х Литовська РСР перетворилася в індустріально-аграрну республіку. Провідними галузями промисловості стали машинобудування і металообробна, а харчова і легка промисловість не втратили свого значення. Були створені нові галузі — хімічна, мікробіологічна і нафтопереробна. Побудовані великі підприємства, серед яких — станкобудівний завод «Жальгіріс», Клайпедський суднобудівний завод «Балтія», Паневезький «Екранас», Шауляйський телевізійний, завод «Азотас» в Йонаве, Клайпедський домобудівельний комбінат, Утенська трикотажна фабрика, Алітусський м'ясокомбінат і інші. У 1959 була пущена Каунаська ГЕС, а в 1983 перший блок Ігналінської АЕС. Значні зміни сталися в сільському господарстві. До 1952 була завершена примусова колективізація, більшість сільських жителів переселилися в колгоспи і радгоспні селища. Здійснювалася механізація і спеціалізація сільського господарства, були встановлені тверді плани закупівлі продукції. Найшвидшими темпами розвивалося м'ясне і молочне тваринництво.

Литва, відновивши незалежність, почала економічні реформи, в основі яких лежала програма приватизації промислових підприємств, аграрного сектора, зв'язку. Був створений Литовський банк, проведена лібералізація цін, введена національна валюта — лит. Внаслідок реструктуризації частина підприємств була закрита, частина («Вільняус Вінгис», «Екранас» і інш.) переорієнтована на світовий ринок.

1 січня 2015 року Литва увійшла до Єврозони, протягом двох тижнів в обігу одночасно перебувають стара валюта — лит та нова — євро. З 16 січня 2015 року лит виводиться з обігу. Встановлений фіксований курс обміну €1= LTL 3.45280^[38].

Промислові групи Литви:

1. Achemos grupė
2. MG Baltic (Utenos trikotažas, LNK, Mineraliniai vandenys etc.)
3. Pieno žvaigždės
4. SBA
5. Sanitas
6. VMG
7. Žemaitijos pienas.

Азартні ігри в Литві є легальними в звичайних казино та з 2016 року — в інтернеті. В литві є 18 звичайних казино в 5 містах (Клайпеда, Каунас, Паневежис, Сауле, Вільнюс). Лотереї в Литві є законними, але завжди зобов'язані мати благодійну складову.

Vytis (від слова «vyti», «vytis» — передоганяти, також укр: Погоня) — витязь, фігура білого литовського лицаря верхи на білому коні, що захищає Батьківщину від ворогів.

Vytis був символом Великого Князівства Литовського, а в 1918 р. став гербом як першої Литовської так і першої Білоруської республік. В 1988 р. після заборони під час радянської окупації Vytis знову став національним символом відродженої Литовської Республіки.

Перше зображення білого вершника на білому коні як символу Литовської держави датується 1366 р., тим самим Vytis належить до найдавніших державних гербів Європи.

Ґедимінові стовпи або колони Гедиміна (біл. Калюмны, пол. Słupy Giedymina, лит. Gediminaičių stulpai) — середньовічний символ Великого князівства Литовського, нині зображений на Великому гербі Литви.

Страдницька фігура, зображує Христа, що сидить і підпирає голову правою рукою. Такі дерев'яні скульптури можна побачити по всій країні на окраїнах міст і на узбіччі доріг (особливо в сільських місцевостях), а також біля костьолів, цвинтарів і приватних будинків.

Невеличкі фігурки також продаються як сувеніри в Вільнюсі та інших туристичних центрах.

Kryžių Kalnas або «Гора Хрестів» знаходиться біля міста Шауляй.

Бурштин символізує Балтійське море та балтійські племена, які заселили його береги тисячі років тому.

Білий лелека є національним птахом литовців. Його часто можна побачити на полях і в селах. Лелеки мостять свої гнізда досить часто на дахах приватних будинків. Лелеку вважають в Литві символом щастя.

Рослина — символ нації. Народні строї, а особливо хустки, виготовлені з льону, були і є дуже популярними в Литві.

Св. Казимир (лит: Kazimieras) є національним святим Литви на честь шанованого у цій країні королевича Казимира, проголошеного святим Вселенської Церкви у 1602 році. Св. Казимира вважають головним покровителем Литви, патроном молоді, оберігачем цнотливого життя та опікуном ремісників. Щороку в суботу і неділю перед 4 березня в Старомісті Вільнюса відбувається ярмарок св. Казимира, куди з'їжджаються народні умільці зі всієї Литви та із-за її меж, які до цієї події готуються часом і протягом року. На ярмарку мешканці Вільнюса і його гості можуть придбати унікальні, притаманні тільки цьому краєві традиційні вироби (наприклад, Вільнюські верби — Великодні пальми), різноманітні предмети ужиткового призначення та ознайомитися із старими, вже призабутими ремеслами.

Однією з найстаріших народних пісень є «Už kalnelio ežerėlis» (за пагорбом є озерце).

Однією з найвідоміших народних пісень є «Oj Šermukšnio» (лит. Ой горобина). Широкої популярності здобула у виконанні групи Ugniavijas ^[39][40].

Основні центри туризму в Литві — Вільнюс, багатий на історичні та архітектурні пам'ятки, Паланга з її піщаними пляжами і санаторіями, Клайпеда, Каунас. Розвитку туризму в Литві сприяє різноманітність та привабливість її ландшафтів. По території Литви проходить багато туристичних маршрутів, включно з відвідуванням старовинних литовських міст, оглядом визначних пам'яток, відпочинком на Балтійському морі, річках і озерах. Популярними є водні прогулянки по Ігналінських озерах, річках Німан, Нярис, Мінія.

• Конфронтація Росії та країн Балтії

• Литва, Литовська республіка / О. П. Кушнірук // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-55047
• Литва - Загальна інформація про країну, цікаві факти
• Lithuania
• Литва — географічний центр Європи

Природа

• 8 Examples of the Boreal Flora of Lithuania - Flora Fauna Fun
• CBD Fifth National Report - Lithuania (English version)
• Curonian Spit
• Designated terrestrial protected areas | Lithuania
• Flora - Žemaitijos nacionalinio parko direkcija
• Gamtos tyrimų centras
• IUCN European Programme
• Khilchevskyi V.K. Water bodies and hydrographic zoning of the territory of Lithuania
• List of Plants of Lithuania - Flora Fauna Fun
• Lithuania factsheet – The Environmental Implementation Review – DG-ENV
• Lithuania - Environment - European Commission
• Lithuania (Chapter 22) - Nature Conservation in Europe
• Lithuanian flora (group) - VU Botanikos sodas (departments)
• Lithuanian flora - VU Botanikos sodas (visiting)
• Lietuvos ornitologų draugija
• Lietuvos raudonoji knyga
• Lietuvos Respublikos aplinkos ministerija
• Lithuania | The Convention on Wetlands
• Lithuanian natural - lietuviuzodynas.lt
• Dzūkija National Park
• Meteliai Regional Park
• Protected areas in Lithuania
• Quaternary - Lithuanian Geological Survey under Ministry of Environment
• Resource Mobilization Information Digest
• Valstybinė saugomų teritorijų tarnyba

Історія

• Сайт, присвячений історії Литви [Архівовано 12 липня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
• Леонідас Донскіс. Зима незадоволення // Український тиждень, 27.01.2011 [Архівовано 22 травня 2011 у Wayback Machine.] (укр.)
• Володимир Кухар. Литва, XXI століття // Zbruch, 30.12.2015 [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.]
• «Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського». ISSN 2307-4329 (Print), ISSN 2708-3918 (Online). Архів номерів

Політичний устрій

• Офіційний вебсайт Президента Литви [Архівовано 13 липня 2009 у Wayback Machine.] (лит.) (англ.) (фр.) (рос.)
• Офіційний вебсайт Парламенту Литви [Архівовано 16 грудня 2008 у Wayback Machine.] (лит.) (англ.) (нім.) (фр.) (рос.) (кит.)
• Офіційний вебсайт Уряду Литви [Архівовано 1 липня 2012 у Wayback Machine.] (лит.) (англ.)
• Офіційний вебсайт Комітету зі статистики Литви [Архівовано 13 листопада 2011 у Wayback Machine.] (лит.) (англ.)
• Конституція Литовської Республіки
• «История Герба Княжества Литовского» // В. И. Семененко, Л. А. Радченко «История Украины». — Харьков, 2003 (рос.)

Фотогалерея

• Сучасний литовський літ [Архівовано 15 липня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)