Список європейських комісарів за країнами-членами

Цей список містить європейських комісарів за державами-членами Європейського Союзу. Кожна особа в списку є членом Європейської комісії та очолює певний портфель у колегії під керівництвом президента Європейської комісії. Вони діють як європейські відповідники міністрів національних урядів. Кожна держава-член Європейського Союзу має право на одного комісара (до першої комісії Баррозу в листопаді 2004 року п'ять найбільших держав — Франція, Німеччина, Італія, Іспанія та Сполучене Королівство — мали по два) і призначає їх за погодженням з президентом.

Вступ Румунії та Болгарії у 2007 році збільшив кількість комісарів з 25 до 27, а після вступу Хорватії у 2013 році їх кількість зросла до 28. Сполучене Королівство вийшло з ЄС 31 січня 2020 року і не висувало комісара після завершення повноважень комісії Юнкера 1 грудня 2019 року.

Нижче наведено список усіх колишніх і чинних європейських комісарів відповідно до держави-члена, яка їх висунула, включно з президентами Європейської спільноти з вугілля та сталі та Європейської спільноти з атомної енергії. Кольори вказують на їхню приналежність до європейських політичних фракцій (синій — консерватори або правоцентристи, переважно Європейська народна партія; червоний — ліві або соціал-демократи, переважно Партія європейських соціалістів; жовтий — центристи або ліберали, переважно Альянс лібералів і демократів за Європу; зелений — зелені політики, переважно Європейська партія зелених; сірий — незалежні або невідомі; та їхні загальноєвропейські попередники).

Низка комісарів була офіційно номінована і отримала портфелі, але їхні кандидатури були відкликані після слухань у Європейському парламенті, за винятком Торвальда Столтенберга, який зняв свою кандидатуру після відхилення на референдумі питання про вступ Норвегії до ЄС.^{[джерело?]}

Наприкінці роботи Комісії Юнкера держави-члени спочатку назвали деяких кандидатів на заміну комісарам, які перейшли до Європейського парламенту, до того як було укладено домовленість не заповнювати ці місця до початку роботи наступної комісії.^{[джерело?]}

Під час формування першої комісії фон дер Ляєн вона просила держави-члени висувати кандидатів обох статей задля забезпечення гендерного паритету. Потім вона обирала одного кандидата для офіційної номінації або просила надати нові імена. Зазвичай вона продовжувала цю практику щодо кандидатів обох статей на вакантні посади протягом усієї роботи своєї першої комісії.^{[джерело?]}

• Список портфелів Європейської комісії