Список самітів Європейської ради

Історія Європейського Союзу
до 1945
1945-1957
1958–1972
1973-1993
1993-2004
з 2004
Портал «Європейський Союз» переглянути обговорити редагувати

Це список засідань Європейської ради (неофіційно званих самітами ЄС); засідання Європейської ради, інституції Європейського Союзу (ЄС), що складається з глав держав або урядів держав-членів ЄС. Вони розпочалися в 1975 році як трирічні зустрічі. Кількість засідань зросла щонайменше до чотирьох на рік у період з 1996 по 2007 рік, а з 2008 року – до шести на рік. З 2008 по 2019 рік в середньому відбувалося сім засідань Ради на рік. Рекордна кількість засідань (13) була проведена протягом 2020 року, хоча здебільшого у вигляді неформальних відеоконференцій, оскільки частота та формат засідань цього року змінилися через пандемію COVID-19. З 2021 року в середньому відбувалося вісім засідань Ради на рік.

З 2008 року щорічно, на додаток до самітів ЄС – і часто паралельно – організовувалися в середньому два спеціальні саміти єврозони. Оскільки порядок денний самітів єврозони обмежується виключно обговоренням питань єврозони та запрошуються лише політичні лідери держав-членів єврозони, такі зустрічі не враховуються як Європейські ради. Так само, як і будь-який із тристоронніх соціальних самітів, які проводилися двічі на рік з травня 2021 року між головуванням Ради ЄС, Головою Ради, Головою Комісії та європейськими соціальними партнерами на рівні вищого керівництва ( BusinessEurope, Європейська конфедерація профспілок, SGI Europe, SMEunited та CEC European Managers).

Поточна практика полягає в тому, що засідання завжди скликаються та організовуються в обсязі, який вважає за потрібне президент Європейської ради. Наступні чергові засідання плануються до кінця кожного семестру шляхом опублікування листа-запрошення. У 2011-2020 роках засідання планувалися та скликалися на третій наступний семестр (мінімум за рік наперед)^[1], але це змінилося на мінімум 6 місяців наперед для 2021-2023 років,^[2] тоді як засідання у 2024 році скликалися лише незадовго до першого засідання відповідного семестру;^[3] хоча з 2025 року їх знову скликають мінімум за рік наперед.^[4]

Звичайні засідання можуть проводитися як «заплановані звичайні засідання» (за результатами яких завжди публікується документ під назвою «висновки»), так і «неформальні звичайні засідання» (за результатами яких ніколи не публікується документ під назвою «висновки», а часто публікується документ під назвою «заява» або «декларація»). Заплановані/неформальні звичайні майбутні засідання можуть іноді бути перенесені або скасовані у стислі терміни, про що потім повідомляє президент Ради шляхом видання переглянутиго календарного плану для звичайних засідань протягом відповідного семестру. Якщо додаткові засідання скликаються поза процедурою повідомлення шляхом опублікованого листа-заклику на наступний відповідний семестр, тобто коли вони скликаються у стислі терміни для проведення протягом поточного семестру, тоді вони називаються «позачерговими засіданнями». Фраза «спеціальне засідання» є синонімом «позачергового засідання».

Позачергові зустрічі можуть – як і звичайні – проводитися як у формальному, так і в неформальному форматі. У переліку не уточнюється, чи була позачергова зустріч формальною чи неформальною, але це можна опосередковано помітити, перевіривши назву опублікованого документа, що підсумовує результати зустрічі, оскільки «висновки» можуть бути опубліковані лише за умови, що позачергова зустріч мала формальний формат.

Перші сім самітів відбулися між 1961 і 1974 роками, але це було до офіційного створення Європейської ради. Однак деякі джерела вважають їх неофіційними сімома першими зустрічами Європейської ради.^[5]

З 2010 року всі офіційні (заплановані або позачергові) засідання Європейської ради проходили у Брюсселі під головуванням постійного президента, як це передбачено Лісабонським договором. У лютому 2010 року точним місцем проведення була бібліотека Сольве (парк Леопольд), наступні зустрічі відбувалися в будівлі Юста Ліпсія, а з березня 2017 року — у будівлі «Європа».

• Зовнішнє посилання для майбутніх зустрічей

Європейська рада зібралася в Кельні, Німеччина, 3–4 червня 1999 року, щоб розглянути питання після набуття чинності Амстердамським договором. Романо Проді представив свій план майбутньої роботи та програму реформ Європейської комісії. Рада закликала до створення Хартії основних прав ЄС.

Рада призначила Хав'єра Солану на посаду Генерального секретаря Ради Європейського Союзу (з П'єр де Буасьє як його заступником) та Високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). Було прийнято рішення про спільну політику щодо Росії (перше застосування СЗБП). Ухвалено декларацію щодо Косова. Стосовно Європейської політики безпеки та оборони, ключового елемента СЗБП, рада заявила, що ЄС «повинен мати здатність до автономних дій, підкріплених надійними збройними силами, засоби для прийняття рішень щодо їх використання та готовність зробити це, щоб реагувати на міжнародні кризи без шкоди для дій НАТО».

Засідання Європейської ради 2001 року проходило у шведському місті Гетеборг з 14 по 16 червня.

Саміт ЄС зосередився на питаннях розширення ЄС, сталого розвитку, економічного зростання та структурних реформ. Саміт ЄС–США включав візит президента США Джорджа Буша-молодшого 14 червня. Це був перший візит президента США до Швеції, який мав стати можливістю обговорити розбіжності щодо кліматичних переговорів, СОТ та проблем Близького Сходу з лідерами ЄС. Він був затьмарений масовими демонстраціями.

Головні протести були організовані трьома широкими коаліціями: місцевою коаліцією «Буш, іди додому», яка виступала проти зовнішньої політики США, шведською коаліцією «Мережа Гетеборг 2001», яка виступала проти членства Швеції в ЄС та ЕМС, та міжнародною коаліцією «Гетеборзька дія 2001» — прихильником «іншої Європи», супротивником мілітаризації ЄС, Шенгенської угоди, яка також виступала за захист державного сектора та навколишнього середовища від перетворення на предмети торгівлі та ЕМС. Була також широка іранська та менша антикапіталістична коаліція, а також ненасильницькі мережі та Reclaim the Streets, які організовували демонстрації та вуличні вечірки.

За даними поліції, протягом трьох днів саміту в Гетеборзі зібралося понад 50 000 демонстрантів,^[41] серед яких була невелика кількість осіб з іноземним громадянством. Організації демонстрантів провели багато конференцій, найбільшою з яких (окрім самого саміту ЄС) був Fritt forum (Вільний Форум), що прийняв 50 лекцій і семінарів та фінансувався, серед іншого, містом Гетеборг, шведським міністерством юстиції та міністерством закордонних справ Швеції.^[41] Саміт охороняли близько 2500 поліцейських.^[42]

Окрім низки сутичок і сутичок, відбулося кілька масових заворушень. Перші сталися 14 червня після того, як поліція оточила та заблокувала гімназію Hvitfeldtska gymnasiet, де демонстрантів запросило зупинитися місто під час саміту. Другі відбулися вранці 15 червня у зв'язку з демонстрацією 2000 учасників, організованою антикапіталістичною організацією, і призвели до жорстоких сутичок з поліцією та руйнування головної вулиці Гетеборга — Kungsportsavenyn. Пізніше ввечері, під час демонстрації «Поверніть собі місто», на підрозділ поліції напали демонстранти, кидаючи снаряди. Згодом поліція відкрила вогонь по демонстрантах. Троє людей отримали вогнепальні поранення, один з них був важко поранений.^[43] Це був перший випадок застосування вогнепальної зброї проти шведських демонстрантів з часів розстрілів у Одалені в 1931 році.

За заворушеннями послідували тюремні вироки для 64 осіб, засуджених за злочинну поведінку. Загалом демонстранти були засуджені до ув'язнення на майже 50 років. Станом на 2006 рік жоден поліцейський не був засуджений за неправомірні дії під час саміту. Одного офіцера судили та засудили за неправдиві свідчення під час суду над гетеборзьким демонстрантом.^{[джерело?]}

Внаслідок жорстоких протестів демонстрантів значні райони центрального Гетеборга були зруйновані, а багато магазинів — розграбовані.^[43][44]

Зустріч на вищому рівні Європейського Союзу була визначною тим, що глави держав ЄС зібралися в Гетеборзі, а також тим, що президент США Джордж Буш-молодший вперше відвідав Швецію напередодні саміту. Як реакція на це протестувальники з усього світу планували зібратися в Гетеборзі для демонстрацій під різними прапорами. Місто Гетеборг допомогло іногороднім протестувальникам, забезпечивши житлом у різних школах навколо Гетеборга та центр зборів спочатку у Hvitfeldtska gymnasiet, а згодом перенесений до Schillerska Gymnasiet.

Політичним підґрунтям протестів було збіг трьох сил. Критика ЄС та опозиція до членства в ЄС була сильнішою у Швеції, ніж будь-де в союзі. По-друге, хвиля протестів проти глобалізації та неолібералізму набрала обертів після протестів під час саміту ЄС в Амстердамі у 1997 році та на зустрічі СОТ у Сіетлі у 1999 році. Антивоєнні та екологічні занепокоєння щодо США були третім фактором.

Поліція спланувала та зібрала свої сили в очікуванні зустрічі. Ще ніколи стільки глав держав не зустрічалися у Швеції, і тисячі поліцейських мали стояти на сторожі в Гетеборзі, щоб підтримувати порядок протягом цих трьох днів червня 2001 року. Поліція довго готувалася до заворушень, і багато різних розвідувальних служб було спрямовано на групи, що брали участь у плануванні демонстрацій. Серед поліцейських сил були розбіжності. Поліція безпеки не хотіла, щоб Hvitfeldtska gymnasiet використовувалася, оскільки вважала, що вона занадто близько до саміту ЄС, тоді як поліція Гетеборга наполягала на тому, щоб демонстранти розмістилися там. Застосовувалися американські поліцейські тактики проти протестувальників, такі як психо-тактичний підрозділ, який мав вести діалог з організаціями демонстрантів.

Поліція, місцева влада та різні коаліції демонстрантів організували групу діалогу, де планували та обговорювали демонстрації, щоб гарантувати, що вони будуть максимально мирними.

Офіцери, які керували операцією, заявили, що вони дуже задоволені тим, як поліція несла службу під час саміту (думка, яку на той час поділяв уряд). Стверджувалося, що поліція успішно використала попередню інформацію про демонстрантів і поліцейських під прикриттям серед них, щоб, серед іншого, виявити «секретний» інформаційний центр.

За даними поліції, вони діяли повністю відповідно до Закону про поліцію.

Шведська профспілка поліцейських різко розкритикувала те, як керувалися і здійснювалися дії поліції.^[45] У їхньому звіті «Хаос» – щодо командування в Гетеборзі в червні 2001 року зазначається, що більшість поліцейських, які чергували в той час, відчували, що у них недостатньо ресурсів для належного виконання своїх обов'язків, а накази були плутаними.^[45]

Статистика:

• Зареєстрованих злочинів: 3,143 (станом на лютий 2002)^[41]
• Затримано (gripna) за кримінальні дії: 554^[42]
• Затримано (omhändertagna) поліцією (включно з наступними двома списками): 575^[42]
  • Затримано (omhändertagna) поліцією відповідно до §13 Закону про поліцію (або PL13): 387^[42]
  • Затримано (omhändertagna) поліцією відповідно до §11 Закону про поліцію (або PL11): 188^[42]
• Взято під варту (anhållna): 107^[42]
• Утримувалися під вартою до суду (häktade): 59^[42][46]
• Кількість вироків: 38^[42]
• Кількість постраждалих, "пов'язаних з ЄС" (тобто пов'язаних з подіями під час саміту ЄС, які лікувалися в лікарнях регіону Вестра-Йоталанд): 143^[41]
  • Поліція: 53^[41]
  • Демонстранти: 90^[41]

Загальна сума вироків після заворушень під час саміту ЄС становила приблизно 50 років позбавлення волі, що, за словами журналіста Еріка Війка, у 12 разів більше, ніж під час попередніх заворушень.^[47] Жоден поліцейський не був засуджений, незважаючи на велику кількість скарг.^{[джерело?]}

Один з найпомітніших випадків — це так званий інформаційний центр, який був узятий штурмом Національними силами реагування в перший день саміту. Загалом вісім осіб (п'ятеро чоловіків, троє жінок) були засуджені до тривалих термінів ув'язнення за те, що розсилали текстові повідомлення із закликом йти до Hvitfeldtska gymnasiet у зв'язку з тим, що поліція закрила школу.^{[джерело?]}

Офіцера поліції, відповідального за саміт ЄС, Гокана Ялдунга, звинуватили в суді у тому, що він не дозволяв близько 100 людям покинути школу Schillerska протягом кількох годин, але його визнали невинним.^[48]

Göteborgsaktionen («Гетеборзька дія») об'єднувала 87 організацій, з яких 33 були шведськими, 22 данськими, 9 фінськими, 5 норвезькими, 4 європейськими та деякі інші переважно з різних країн Східної Європи. Nätverket Göteborg («Мережа Гетеборг») включала понад 20 організацій.

Лакенська європейська рада відбулася в королівському палаці у місті Лакен, Бельгія, 14–15 грудня 2001 року.

Лакенська європейська рада розглядала такі питання:

• Нові заходи у сфері юстиції та внутрішніх справ: європейський ордер на арешт, загальне визначення «тероризму» та EUROJUST
• Розташування десяти нових агентств ЄС (після годинних суперечок Європейська рада не змогла досягти згоди і вирішила відкласти рішення до наступного року)
• Майбутнє запровадження євро готівкою (Європейська рада зустрілася з міністрами фінансів для обговорення цього питання)
• Прогрес у розширенні ЄС
• Прийняття Лакенської декларації про майбутнє Європи

Лакенська декларація про майбутнє Європи заснувала Конвент про майбутнє Європи під головуванням колишнього президента Франції Валері Жискар д'Естена, а колишній прем'єр-міністр Італії Джуліано Амато та колишній прем'єр-міністр Бельгії Жан-Люк Дегане стали віце-президентами. Конвенту було доручено розробити Договір про запровадження Конституції для Європи, і він мав складатися з близько 60 членів, представників національних урядів, національних парламентаріїв, Європейського парламенту та Європейської комісії, а також включати представників країн-кандидатів. Декларація розглядає прогрес європейської інтеграції за останні п'ятдесят років, простежуючи її від витоків у жахах Другої світової війни, і ставить ряд запитань, на які Конвент має дати відповіді.^[49][50]

• Євросаміт
• Саміти Європейської політичної спільноти
• Список самітів Великої сімки
• Список самітів G-20
• Список самітів НАТО
• Президент Європейської ради

• European Council official homepage
• Council meeting conclusions (2004-today) – European Council official homepage
• 50 years of summit meetings – history of European Council meetings (1961–2010) [Архівовано 28 April 2014 у Wayback Machine.] – General Secretariat of the Council of the EU
• The European Council in 2010 [Архівовано 5 March 2016 у Wayback Machine.] – annual presidential summary report of the European Council meeting activities
• The European Council in 2011 – annual presidential summary report of the European Council meeting activities
• The European Council in 2012 – annual presidential summary report of the European Council meeting activities
• The European Council in 2013 – annual presidential summary report of the European Council meeting activities
• The European Council in 2014 – annual presidential summary report of the European Council meeting activities
• List of European Councils (1961–2014) – European NAvigator