YaChudo

Родос

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

36°10′ пн. ш. 28°00′ сх. д. / 36.167° пн. ш. 28.000° сх. д.

Родос
грец. Ρόδος
топографічна карта
Карта
Географія
36°10′ пн. ш. 28°00′ сх. д. / 36.167° пн. ш. 28.000° сх. д.
КонтинентЄвразія Редагувати інформацію у Вікіданих
МісцерозташуванняЕгейське море
АкваторіяЕгейське море, Lycian Sead, Strait of Rhodesd Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівДодеканес Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа1 404  км² 
Найвища точка1 215 м
Країна
Греція Греція
Адм. одиницяРодос Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення129 151 (2021)
Вебсайтrhodes.gr
Родос. Карта розташування: Греція
Родос
Родос
Родос (Греція)
Мапа
CMNS: Родос у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Родос (значення).

Ро́дос (грец. Ρόδος, лат. Rhodus) — острів у Греції, в східній частині Егейського моря біля узбережжя півострова Мала Азія. Чисельність населення станом на 2021 рік становила 129151 особа. Родос є найбільшим з островів Додеканесу за площею та кількістю населення, а також є історичною столицею цієї групи островів. Адміністративний центр та головний порт острова — місто Родос. Острів Родос також називають Островом лицарів.

У світі острів Родос відомий в першу чергу Колосом Родоським, одним з семи див світу. Стара частина міста Родос є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні острів є одним з найпопулярніших туристичних напрямків у Європі.

Поверхня горба́ста, на заході — гори заввишки до 1215 м (гора Атавірос), складені головним чином з вапняку та мармуру. Ландшафти типу маквіс, ліси з сосни, кипариса, дуба. Плантації зернових, винограду, маслин, цитрусових, мигдалю. Клімат середземноморський. Рибальство, збирання губок.

Географія

Острів Родос має 79,7 км довжини та 38 км ширини, загальна площа - близько 1400 квадратних кілометрів. Довжина берегової лінії становить близько 220 км. Місто Родос, а також більша частина портів острова, перебувають у його північній частині. Головні повітряні ворота острова (аеропорт «Діагорас») розміщені за 14 км на північний захід від міста в селищі Парадіс. Дорожня мережа простягається, головним чином, від міста Родос вздовж східного і західного узбережжя.

За межами міста Родос, острів усіяний невеликими селами і курортами, серед яких Фаліракі, Ліндос, Кремасті, Харакена, Пефкос, Архангелос, Афанто, Коскінен, Ембона, Парадісі і Тріанта.

Острів лежить на віддалі 363 км на південний схід від материкової Греції і тільки 18 км від південного узбережжя Туреччини.

Історія

Перші поселення

У пізньому плейстоцені на острові мешкав неназваний вид карликового слона[1]. Люди мешкали на острові щонайменше з пізнього неоліту, про що свідчать рештки, знайдені в печері Калітіс на північному сході острова[2][3].

Егейська, Мінойська і Мікенська цивілізації

Наприкінці III тис. до н. е., у ранньобронзову добу, на Родосі почали розвиватися великі міські поселення, такі як Асоматос, який є найдавнішим відомим міським центром на острові. Вази у формі качки, знайдені в Асоматосі, свідчать про контакти з Кіпром, а також з іншими місцями Егейського регіону в цей час[4]. Родос — один з центрів егейської культури.

Мінойці заснувала поселення в Тіранді на північному заході острова протягом XVI ст. до н. е., а також в Ялісі, ймовірно, для сприяння торгівлі[5]. У XV ст. до н. е. мікенці захопили Родос. Після катастрофи бронзової доби перші відновлені зовнішні контакти були з Кіпром[6]. У грецькій міфології стверджується, що Родос брав участь у Троянській війні під проводом Тлеполема[7].

Під владою дорійців

У XII—XI столітті до н. е. поселення на острові почали формуватися з приходом дорійців, що знищили фінікійські торговельні факторії, переважно з Тіру. Дорійські загарбники збудували три важливі міста: Ліндос, Ялісос і Камірос, які разом з Косом, Кнідом і Галікарнассом (на материку) утворили Дорійський Гексаполіс. Ліндос, Ялісос і Камірос кожен в територіальному плані поділялися на ктени (аналог філ), що обирали своїх представників (мастрів) до органів влади полісів. Ктени в свою чергу поділялися на патри (роди), а останні — на діагонії (сімейські групи)[8].

У другій половині VIII ст. до н. е. святилище Афіни отримало вотивні дари, що є маркерами культурних контактів: невеликі вироби зі слонової кістки з Близького Сходу та бронзові предмети з Сирії. У Каміросі на північно-західному узбережжі, колишньому місці бронзової доби, на місці, де був храм VIII ст. до н. е., археологи виявили додаткову сучасну послідовність різьблених фігурок зі слонової кістки. На цвинтарях Каміроса та Ялісоса також було знайдено кілька визначних зразків орієнталізованих родосських ювелірних виробів, які зазвичай датуються VII та початком VI ст. до н. е.[9] У VII ст. до н. е. міста Родосу брали участь у колонізації Сицилії, Північної Африки та інших територій.

Під владою Ахеменідів

Наприкінці VI ст. до н. е. перси захопили Родос. У 478 році до н. е. після поразки Імперії Ахеменідів у війнах з грецькими полісами Родос увійшов до Делоського союзу. У 431 році до н. е. з початком Пелопоннеської війни Родос залишався здебільшого нейтральним, хоча й залишався членом союзу. Втім 411 року до н. е. вийшов з нього, після чого почався процес синойкізму (об'єднання) полісів Ліндос, Ялісос і Камірос. У 408 році до н. е. міста об'єдналися, утворивши одну територіальну одиницю. Вони побудували місто Родос, нову столицю на північному кінці острова. Його регулярний план, за словами Страбона, був розроблений афінським архітектором Гіпподамом. Було впроваджено нову адміністративно-територіальну систему, що було засновано на афінський системі демів. Водночас починається боротьба представників олігархії та демосу, в якій спочатку перші мали перевагу.

У 357 році до н. е. острів було завойовано карійським царем Мавсолом. У 340 році до н. е. опинився знову під владою Ахеменідської імперії. Родос був однією з баз Мемнона Родоського у боротьбі проти царя Александра Македонського. Лише після смерті Мемнона 333 року до н. е. македонянам вдалося захопити острів (332 року до н. е.).

Незалежність

Після смерті Александра Македонського почалася війна діадохів. Родос встановив міцні комерційні та культурні зв'язки з Птолемеями в Александрії та разом утворили Родосо-єгипетський союз, який контролював торгівлю по всьому Егейському морю в III столітті до н. е.[10]. Особливою популярністю користувалися банки Родосу як найбільш надійні і захищені, вони мали облікову ставку у 10%. 324 року до н. е. Антимен Родоський створив першу відому страхову компанію. Важливими галузями стають виноробство і виноградарство, суднобудування.

До кінця IV ст. до н. е. відбувається демократизація державного устрою, що відбилося у впровадженні принципів заміщення посад за жеребом, платні громадян за участь в засіданнях буле (ради) і судів, практики триєрархій та літургій (повинні були вирівняти майнову нерівність).

У 305 році до н. е. Антигон наказав своєму синові Деметрію захопити Родос, намагаючись розірвати його союз з Єгиптом. Деметрій створив величезні облогові машини, включаючи таран заввишки 55 м та облогову вежу під назвою Гелеполіс, яка важила 163 293 кг. Тривала облога не дала результату, у 304 році до н.. е він підписав мирну угоду, залишивши після себе величезний склад військового спорядження. Родосці продали спорядження та використали гроші для встановлення статуї бога сонця Геліоса, статую, яку з того часу називають Колосом Родоським. Родосці святкували на честь Геліоса величне свято Галієї.

Протягом III століття до н. е. Родос намагався забезпечити свою незалежність і торгівлю, зокрема фактичний контроль над торгівлею зерном у східному Середземномор'ї. Тому родосці проводили політику підтримки балансу сил між Антигонідами, Селевкідами та Птолемеями, навіть якщо це означало війну з їхнім традиційним союзником, Птолемеївським Єгиптом. З цією метою вони використовували свою економіку та флот як важіль впливу[11].

Центральна група скульптурного комплексу Сперлонга: «Осліплення Політема»

Місто перетворилося на морський, комерційний та культурний центр; його монети поширювалися майже по всьому Середземномор'ю. Його відомі школи філософії, науки, літератури та риторики мали спільних з Александрією майстрів: афінського ритора Есхіна, який заснував школу на Родосі; Аполлонія Родоського, який склав «Аргонавтику»; спостереження та праці астрономів Гіппарха та Геміна; та ритора Діонісія Фракійського. Його школа скульпторів розвинула під впливом Пергаму багатий, драматичний стиль, який можна охарактеризувати як «елліністичне бароко». Агесандр Родоський разом з двома іншими родоськими скульпторами вирізьбив відому групу Лаокоона, яка зараз знаходиться у Ватиканських музеях, та великі скульптури, знову відкриті у Сперлонзі на віллі Тіберія[12].

Родосці також встановили своє панування на берегах Карії навпроти свого острова, який став відомим як «Родоська Перая». Він простягався приблизно від сучасного міста Моболла на півночі до Кавна, що межував з Лікією, на півдні.

До кінця III ст. до н. е. баланс сил змінився через занепад влади Птолемеїв та посилення Селевкідів у Східному Середземномор'ї Селевкідів. Внаслідок Першої Критської війни Родос отримав фактичну владу над східною частиною Криту, що поклало край піратству в цьому регіоні. Центральна частина острова також відновила певну безпеку, оскільки Кносс підтримував добрі стосунки з Родосом.

У 203/202 році до н. е. через загрозу з боку Македонії та Селевкідів очолюючи коаліцію невеликих держав, родосці зупинили македонський флот Філіпа V, але не його переважаючу армію. Не маючи третьої сили, до якої можна було б звернутися, родосці разом з послами Пергамського царства, Птолемеїв та Афін звернулися у 201 році до н. е. до Римської республіки[13]. Це призвело до Другої Македонської війни. Внаслідок перемоги Риму у 196 році до н. е. незалежність Родосу була збережена. Вплив поліса в Егейському морі було закріплений завдяки організації Кіклад у Другий Острівний союз під керівництвом родосців.

Володіння Родосу за Апамейським договором

В подальшому Родос підтримав Рим у війні з Антіохом III у 192—188 рік до н. е. Надавши Риму цінну морську допомогу, родосці були винагороджені територією та підвищеним статусом за Апамейським договором, отримавши у володіння Лікію. Відносини з Римом почали охолоджуватися після Третьої Македонської війни. Родос зберігав суворий нейтралітет під час війни, але на думку ворожих елементів у Сенаті був дещо надто дружнім до переможеного царя Персея. Дехто навіть пропонував оголосити війну острівній республіці, але цього було уникнуто.

169 року до н. е. під тиском Риму Родос відмовився від володіння Лікією. У 164 році до н. е. Родос став «постійним союзником» Риму, що по суті було зведенням до клієнтської держави з номінальною, але беззмістовною незалежністю. У 155—153 роках до н. е. брав участь у Другій критській війні.

Після відмови від фактичної незалежності Родос став культурним та освітнім центром для римських знатних родин. Він був особливо відомий своїми вчителями риторики, такими як Гермагор та невідомий автор «Rhetorica ad Herennium».

Срібна драхма Родос I ст. до н.е.

Спочатку держава була важливим союзником Риму та користувалася численними привілеями, але пізніше вони були втрачені в різних махінаціях римської політики. Кассій зрештою вторгся на острів і розграбував місто в 43 році до н. е. На початку імперського періоду Родос став улюбленим місцем для політичних вигнанців. У I столітті імператор Тиберій провів короткий термін вигнання на Родосі. За традицією, апостол Павло проповідував євангелізацію та допомагав заснувати ранню християнську церкву на острові протягом першого століття.

Римський період

У 44 р. н. е. Родос був завойований Римом. У 395 році з поділом Римської імперії для Родосу розпочався довгий візантійський період. У пізній античності острів був столицею римської провінції Острови, яку очолював презес (гегемон грецькою), і яка охоплювала більшість островів Егейського моря з двадцятьма містами. Відповідно, острів також був метрополією церковної провінції Кіклади з одинадцятьма суфраганськими єпархіями.

Візантійський період

Починаючи приблизно з 600 року нашої ери, його вплив на морські питання проявився у збірці морських законів, відомих як «Родоське морське право» (Nomos Rhodion Nautikos), прийнятих у всьому Середземномор'ї та використовуваних протягом усіх візантійських часів. У 622/623 році, під час Візантійсько-сасанідської війни Родос було захоплено сасанідським флотом[14][15].

У 654 році Родос був окупований військами омеядського халіфа Муавії I. Острів знову було захоплено арабами в 673 році під час нападу на Константинополь. Після поразки їхнього флоту під Константинополем, Омейяди евакуювали свої війська в 679/6880 році в рамках візантійсько-омейядського мирного договору[16]. У 715 році візантійський флот, відправлений проти арабів, розпочав повстання на Родосі, що призвело до встановлення Феодосія III на візантійському троні[17].

З початку VIII до XII століть Родос належав до теми Кібиреоти та був центром кораблебудування та торгівлі. У 1090 році його окупували війська сельджуків. Родос було відбито імператором Олексієм I Комніном під час Першого хрестового походу. Оскільки візантійська центральна влада ослабла за часів імператорів Ангелів, у першій половині XIII століття Родос став центром незалежного володіння братів Лева і Іоанна Габали та його брата Іоанна, поки його не окупували генуезці у 1248–1250 роках. Генуезців змусила залишити Родос Нікейська імперія, після чого острів став її фемою, а після 1261 року — відновленої Візантійської імперії.

Влада госпітальєрів

У 1305 році острів було передано у володіння генуезцю Андреа Моріско, що вступив на службу до Візантії. Але вже 1306 року починається процес захоплення Родос лицарями-госпітальєрами, що було завершено 1310 року[17]. Під правлінням «лицарів Родосу» місто було перебудовано за зразком європейського середньовічного. Багато відомих пам'яток міста, включаючи Палац Великого Магістра, було побудовано в цей період. Стіни було зміцнено лицарями, що найняли італійських інженерів, які використовували знання балістики для проектування захисту від порохових атак, і які витримали напади Мамелюцького султанату в 1444 році та облогу османів під командуванням султана Мехмеда II в 1480 році.

Османський і Італійський періоди

У 1522 році  флот і армія Османської імперії у 400 кораблів і 100 тис. вояків після шести місяців облоги захопили Родос. За цим острів отримав статус санджака. В 1912—1947 роках — володіння Італії за Ушійським договором. Хоча договір передбачав повернення островів Османської імперії, але початок Першої світової війни завадив цьому. Туреччина офіційно передала їх Італії за Лозаннським договором 1923 року. Після цього острови стали центром їхнього володіння — Італійськими Егейськими островами.

Тисячі італійських колоністів оселилися на острові, переважно у столиці «Роді», деякі з них заснували фермерські села (такі як «Певерагно Родіо» (1929), «Кампок'яро» (1935), «Сан-Марко» (1936) та «Савона» (1938): у 1940 році було офіційно запропоновано створити «Італійську провінцію Роді» на Додеканських островах. Наприкінці 1930-х років Муссоліні розпочав програму італізації, намагаючись зробити острів Родос транспортним вузлом, який би сприяв поширенню італійської культури в Греції та Леванті. Фашистська програма збіглася з покращенням інфраструктури, будівництвом вражаючих будівель, таких як готель «Родон», театр Пуччіні та багатьох адміністративних будівель, з такими майстрами-архітекторами, як Армандо Бернабіті та Флорестано Ді Фаусто. Поки уряд працював над модернізацією, він також знищив багато історичних будівель, які не відповідали його ідеалу сучасного суспільства.

Острів постраждав від багатьох «губернаторів», призначених італійським урядом. Таким чином, у 1938 році були прийняті «Leggi razziali» (расові закони), що наслідували антисемітську політику, що пропагувалася в інших європейських країнах. Усіх євреїв, які служили в уряді, включаючи військових, змусили піти у відставку, школярів змусили покинути навчання, а будь-яка торгівля, що включала будь-які стосунки з євреями, була заборонена.

Після італійського перемир'я 8 вересня 1943 року британці спробували змусити італійську залогу на Родосі перейти на бік, чому завадили німці. Після вересня 1943 року євреїв відправили до концентраційних таборів. Однак турецькому консулу Селахаттіну Улькюмену вдалося, зі значним ризиком для себе та своєї родини, врятувати 42 єврейські сім'ї, загалом близько 200 осіб, які мали турецьке громадянство або були членами сімей турецьких громадян.

8 травня 1945 року німці під командуванням Отто Вагенера передали Родос, а також Додеканес у цілому британцям, які невдовзі після цього окупували острови як військовий протекторат.

Сучасність

За Паризькими мирними договорами Родос разом з іншими островами Додеканесу був об'єднаний з Грецією в лютому 1947 року. 6000 італійських колоністів були змушені покинути острів і повернутися до Італії.

Населення

Населення острова, згідно з останнім переписом (2021), становило 129 151 особа. Найбільший за чисельністю населення острів архіпелагу, є адміністративним центром і головним локомотивом економіки завдяки потужному міжнародному туризму. Родос залучає внутрішніх мігрантів з усієї Греції, що забезпечує йому стабільне демографічне зростання.[18][19]

Архітектура

З кінця V ст. до н. е. містобудування на острові здійснювалося за принципом регулярного планування. За часів середньовіччя на Родосі споруджено візантійські храми (XI — XV ст.), церкви і госпіталь лицарів ордену іоаннітів (XV ст.), османські мечеті й лазні (16 ст.). У XV — XVI ст. навколо м. Родос було зведено масивні мури з воротами. У III - I ст. до н. е. на Родосі сформувалася родоська школа скульптури — статуя «Ніка Самофракійська» (кін. IV ст. до н. е., Лувр, Париж) і статуя Геліоса (т. з. Колос родоський, 285 до н. е., не зберігся), композиція «Фарнезький бик» Аполлонія і Тавріска (рим. копія, Нац. ар музей, Неаполь), «Лаокоон» Агесандра, Полідора та Атендора (бл. 50 року до н. е., Музей Піо-Клементіно, Ватикан, Рим). Збереглися пам'ятки родоської розмальованої кераміки часів античності і середньовіччя.

Відомі люди

  • Леонідас Родоський — один з найвідоміших древніх олімпійських бігунів, дванадцятиразовий переможець античних Олімпіад.
  • Джанібек Ґерай — хан Криму, помер тут на засланні.

Примітки

  1. ↑ Athanassiou, Athanassios; van der Geer, Alexandra A.E.; Lyras, George A. (August 2019). "Pleistocene insular Proboscidea of the Eastern Mediterranean: A review and update". Quaternary Science Reviews. 218: 306–321
  2. ↑ Tomkins, Peter (May 2009). "Domesticity by Default. Ritual, Ritualization and Cave-Use in the Neolithic Aegean". Oxford Journal of Archaeology. 28 (2): 125–153
  3. ↑ Menelaou, S. (2 December 2021). Insular, marginal or multiconnected? Maritime interaction and connectivity in the East Aegean Islands during the Early Bronze Age through ceramic evidence. p. 137
  4. ↑ T. MARKETOU, Rhodes and Cyprus in the Bronze Age: 3ld and new evidence of contacts and interactions, in V. KARAGEORGHIS – O. KOUKA (eds), Cyprus and the East Aegean, Intercultural contacts from 3000 to 500 BC. An international archaeological symposium held at Pythagoreion, Samos, October 17th-18th 2008, Nicosia 2009, 48-58
  5. ↑ Mee, C. B.; Rice, Ellen E. (7 March 2016), "Rhodes", Oxford Research Encyclopedia of Classics, Oxford University Press
  6. ↑ B. d'Agostino, "Funerary customs and society on Rhodes in the Geometric Period: some observations", in E. Herring and I. Lemos, eds. Across Frontiers: Etruscans, Greeks, Phoenicians and Cypriots. Studies in Honour of D. Ridgway and F.R. Serra Ridgway 2006:57–69
  7. ↑ Iliad 2.653–654
  8. ↑ Горлов Ю.В. Родос: проблемы социально-политического и экономического развития. РАН Ин-т археологии. М., 1996 — С. 174-175
  9. ↑ Athanasios, Sideris (2007). "Orientalizing Rhodian Jewellery in the Aegean". Cultural Portal of the Aegean Archipelago
  10. ↑ A. Agelarakis"Demographic Dynamics and Funerary Rituals as Reflected from Rhodian Handra Urns", Archival Report, Archaeological and Historical Institute of Rhodes, 2005
  11. ↑ Ancient Greek: Ἡμεῖς δέκα Ῥόδιοι, δέκα νῆες: ἐπὶ τῶν ἀλαζονευομένων. This is a bragging proverb from Pseudo-Diogenes collected in von Leutsch, E. L.; Schneidewin, F. G. (1839). Corpus paroemiographorum Graecorum, Vol. I. 'Diogeniani', Century V, 18 (in Ancient Greek and Latin). Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. p. 254
  12. ↑ Boardman, John, ed. (1993). The Oxford History of Classical Art. Oxford: Oxford University Press, pp. 199–201
  13. ↑ Willoughby, Jack James (2018). Interventions by the Roman Republic in Illyria 230–167 BC (PDF) (D.Phil. thesis). University of Exeter. pp. 119–120
  14. ↑ Greatrex, Geoffrey; Lieu, Samuel N. C. (2005). The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars AD 363–628. Routledge, p. 197
  15. ↑ Howard-Johnston, J.D. (2006). East Rome, Sasanian Persia and the End of Antiquity: Historiographical and Historical Studies. Ashgate Publishing, Ltd, p. 33
  16. ↑ Treadgold, Warren (1997). A History of the Byzantine State and Society. Stanford, California: Stanford University Press. pp. 325, 327
  17. ↑ а б Gregory, Timothy E. (1991). "Rhodes". In Kazhdan, Alexander (ed.). The Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford and New York: Oxford University Press. pp. 1791–1792
  18. ↑ Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results
  19. ↑ Greek Reporter: Population in Greece According to 2021 Census

Література

Галерея

  • Аеропорт «Діагорас»
    Аеропорт «Діагорас»
  • Ворота св. Катерини в Родосі
    Ворота св. Катерини в Родосі
  • Ліндос і його пляж
    Ліндос і його пляж
  • Пристань в Ліндосі
    Пристань в Ліндосі
  • Затока Харакі
    Затока Харакі
  • Фортеця Фераклос в Харакі
    Фортеця Фераклос в Харакі
  • Харакі вночі
    Харакі вночі
  • Пляж Харакі
    Пляж Харакі
  • Світанок у Стегні
    Світанок у Стегні
  • Затока Стегни
    Затока Стегни
  • Пляж у Стегні
    Пляж у Стегні
  • Кайтсерфінг біля Парасонісі
    Кайтсерфінг біля Парасонісі

Посилання

36°10′ пн. ш. 28°00′ сх. д. / 36.167° пн. ш. 28.000° сх. д.{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку


Греція Це незавершена стаття з географії Греції.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).