YaChudo

СЕКБП

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

СЕКБП (Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень) — організація на території України (тодішня назва — Українська РСР), що існувала в період із 26 січня 1977 року до 31 грудня 1986 року. Вона експлуатувала майже всю цивільну підводну техніку СРСР.[1].

Історична довідка

Початковий період використання підводної техніки для потреб рибного господарства

У 1960-х роках Міністерство рибного господарства було одним із трьох союзних відомств СРСР — поряд із Міністерством оборони та Академією наук СРСР, — які здійснювали розробку, експлуатацію підводної техніки та проведення підводних досліджень.[1]

На замовлення Міністерства рибного господарства СРСР було розроблено державну програму зі створення населених підводних апаратів різних типів і суден-носіїв для них, призначених для дослідження та освоєння біологічних, енергетичних і мінеральних ресурсів Світового океану. На реалізацію програми було виділено значні державні кошти. Проєктуванням і будівництвом пілотованої підводної техніки займалися спеціалізовані конструкторські бюро та підприємства Міністерства суднобудівної промисловості СРСР.[2]

Перший дослідний зразок пілотованого підводного апарата «Сєвєр-2» було побудовано у 1970 році на Ленінградському адміралтейському об'єднанні (ЛАО). Після тривалих випробувань у Чорному морі, під час яких виявилися численні відмови обладнання, недостатній досвід експлуатації апарата екіпажем та інші недоліки, його повернули на підприємство-виробник для модернізації та переобладнання. У 1975 році, після завершення модернізації, «Сєвєр-2» прибув до Мурманська для подальшої експлуатації..[2]

Наступний ППА — «ТІНРО-2» — Мінсудпром передав до рибної галузі 23 жовтня 1973 року.[3] Хоча замовником апарата був Тихоокеанський науково-дослідний інститут рибальства та океанографії[4], Мінрибгосп, враховуючи негативний досвід приймання і дослідної експлуатації ППА «Сєвєр-2»[5], вирішив не відправляти «ТІНРО-2» на Далекий Схід. Натомість у січні 1974 року апарат передали на баланс Управлінню науково-дослідного флоту (м. Керч) разом із судном-носієм НПС «Іхтіандр».[6] У цю ж організацію 19 червня 1975 року було передано й третій апарат Мінрибгоспу — «ТІНРО-2 біс».[7]

До створення СЕКБП усі підводні апарати та судна-носії, призначені для їхньої експлуатації, перебували у віданні басейнових управлінь Міністерства рибного господарства.[5]

Створення СЕКБП

Накопичений досвід експлуатації підводної техніки засвідчив доцільність концентрації пілотованих підводних апаратів у межах однієї організації. Такий підхід давав змогу систематизувати досвід їх використання, сформувати єдину політику щодо подальшого розвитку підводної техніки, удосконалювати й розширювати технічні можливості апаратів, створити ремонтну базу для їх ремонту та модернізації, а також організувати підготовку екіпажів і фахівців з технічного обслуговування.[5]

У 1975 році було створено Севастопольську філію спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства. Наказом Міністра рибного господарства СРСР № 47 від 26 січня 1977 року ця філія була реорганізована в Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень (СЕКБП).[8] Це перша організація, створена для експлуатації спеціальних технічний засобів — пілотованих підводних апаратів.[9]

До створення СЕКБП до Севастопольської філії Спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства були передані такі пілотовані підводні апарати:

  • підводна лабораторія буксирована (ПЛБ) «Бентос-300» №1 — у жовтні 1976 року;[10]
  • пілотований підводний апарат (ППА) «Сєвєр-2 біс» — 02.12.1976.[11]

Після створення СЕКБП до нього з Керчі також було передано пілотовані підводні апарати «ТІНРО-2» і «ТІНРО-2 біс» разом із судном-носієм НПС «Іхтіандр».[3] В Мурманську не вдалося організувати ефективну експлуатацію ППА «Сєвєр-2», тому на початку 1978 року судно-носій «Одіссей» разом із ППА «Сєвєр-2» також передали до СЕКБП.[5]

Підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) «Тетіс »№ 1807, 1809 і 1836[12] передали до СЕКБП разом з суднами-носіями[13] і вони з 1978 року експлуатувались СЕКБП.[14].

Зосередження основного парку підводних апаратів в одних руках дозволило налагодити ефективну експлуатацію нового виду техніки, накопичити необхідний досвід, підготувати кваліфіковані кадри для управління апаратами, забезпечення їх працездатності та контролю технічного стану.[9]

У звіті Національної дослідницької ради США за 1996 рік зазначалося, що в колишньому СРСР налічувалося понад 30 пілотованих підводних апаратів — більше, ніж у будь-якому іншому регіоні світу. Значна частина цих апаратів базувалася в Україні, у Севастополі, який був головною базою їхнього забезпечення.[15]

Серед пілотованих підводних апаратів, згаданих у звіті, були «Сєвєр-2», «Сєвєр-2 біс», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» № 1 і «Бентос-300» № 2. Усі вони перебували в експлуатації СЕКБП протягом усього періоду його існування.[16][17]

У 1987 році СЕКБП було реорганізовано у Базу спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (Базу «Гідронавт»).[18]

Структура

Берегові підрозділи

До берегових підрозділів СЕКБП відносились адміністрація, База технічного обслуговування (БТО) і відділи: підготовки гідронавтів (керівники — О. Коваленко, в подальшому к.в.-м.н. Г.Трубчанін)[19], підводних досліджень (керівники В.Гетманцев, в подальшому В.Петров[20]), технічної експлуатації підводної техніки (керівник В.Усенко), мореплавання (керівник А.Якимов), зв’язку (керівник О.Юриков), технічної експлуатації флоту (керівник А.Дєдков), а також конструкторських відділів: модернізації флоту і підводної техніки (керівник Г.Лилов), радіоелектронного і наукового обладнання (керівник М.Сарваніді), експлуатаційної документації (керівник Г.Пакулов), проєктування і модернізації знарядь вилову (керівник В.Долгов).[1][19]

Адреса СЕКБП була: м.Севастополь, вул. Костомарівська, 1/46.[21]

База технічного обслуговування

База технічного обслуговування (БТО) була складовою частиною СЕКБП і розташовувалась у Комишовій бухті м. Севастополя.[21]

Призначення БТО:

  • освоєння підводної техніки та суден-носіїв;
  • відпрацювання та доопрацювання новоприбулої підводної техніки;
  • технічне обслуговування та ремонт підводної техніки і суден-носіїв;
  • модернізація та переобладнання підводних апаратів;
  • випробування спеціальних глибоководних пристроїв і виробів.

База технічного обслуговування мала необхідний комплект технологічного обладнання, що дозволяв виконувати всі види ремонту підводної техніки, за винятком кількох специфічних робіт. БТО також мала плавучий та стаціонарний причали. Стаціонарний причал був обладнаний портальним краном.[22]

Відділ підводних досліджень

У відділі підводних досліджень працювали вчені — океанологи, гідрологи, іхтіологи, геологи та представники інших морських дослідницьких спеціальностей. З працівників цього відділу формувалися частково або повністю наукові групи для морських експедицій, що проводилися з метою вивчення шельфу Світового океану. У цих експедиціях фахівці відділу виступали у ролі підводних спостерігачів (гідронавтів-дослідників), здійснюючи занурення на пілотованих підводних апаратах і підводних лабораторіях «Бентос-300».[23]

В експедиціях із використанням ПСКБ «Тетіс» брали участь фахівці відділу проєктування і модернізації знарядь вилову.[24]

Відділ підготовки гідронавтів

Для підготовки гідронавтів і гідронавтів-дослідників був створений відділ підготовки гідронавтів (керівники — О. Коваленко[20], в подальшому к.в.-м.н. Г.Трубчанін[25]).[19] Підготовка гідронавтів здійснювалась як для СЕКБП, так і для організацій інших міністерств і відомств.[26]

Підводна техніка

Парк підводної техніки

У розпорядженні СЕКБП було кілька типів підводної техніки: пілотовані підводні апарати (ППА), підводні лабораторії буксировані (ПЛБ) «Бентос-300» і підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) «Тетіс». Вся підводна техніка, що експлуатувалася в СЕКБП, була спроєктована та побудована в СРСР.

До підводної техніки першого покоління відносилися: ПЛБ «Бентос-300», ППА «Сєвєр-2» і «ТІНРО-2», ПСКБ «Тетіс», а пілотовані підводні апарати «Риф» і «Омар» належали до другого покоління.[18]

Підводна техніка СЕКБП[27]:

№ Тип Назва Проєкт Дата прийняття Глибина робоча

max, м

Екіпаж,   осіб Автономність

робоча/аварійна, год

1 ППА «Сєвєр-2» 1825 22.12.1970 2 000 5 9 / 72
2 ППА «Сєвєр-2 біс» 1825 02.12.1976 2 000 5 9 / 72
3 ППА «ТІНРО-2» 1602 23.10.1973 400 2 6 / 72
4 ППА «ТІНРО-2 біс» 1602 19.06.1975 400 2 6 / 72
5 ПЛБ «Бентос-300» №1 1603 27.09.1976 320 12 336 / 480
6 ПЛБ «Бентос-300» №2 1603 02.09.1983 320 12 336 / 480
7 ППА «Риф» Риф 1985 85 2 4 / 72
8 ППА «Омар» Омар 1986 540 3 6 / 72
9 ПСКБ «Тетіс» № 01807 1605 28.12.1973 220 2 6 / 24
10 ПСКБ «Тетіс» № 01809 1605 22.08.1974 220 2 6 / 24
11 ПСКБ «Тетіс» № 01836 1605 16.12.1974 220 2 6 / 24

Класифікація за типом апарата

У науковій і технічній літературі підводні апарати поділяють на пілотовані й безпілотні.[28] Відповідно до цього поділу вся підводна техніка СЕКБП належить до пілотованих підводних апаратів.

ISO 5411, уперше прийнятий у 2024 році, визначає пілотований підводний апарат як самохідний.[29]

Усі автономні пілотовані підводні апарати СЕКБП — «Сєвєр-2», «Сєвєр-2 біс», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» № 1, «Бентос-300» № 2, «Омар» і «Риф» — належать до таких типів підводних апаратів:

  • підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1);
  • пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2);
  • автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4);
  • транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5).[29]

Крім того, ПЛБ «Бентос-300» № 1 і «Бентос-300» № 2 відповідно до ISO 5411 належать до категорій підводних апаратів зі шлюзовою камерою (п. 3.1.8) і морських лабораторій (п. 3.1.13). Під час виконання окремих дослідницьких робіт вони також могли експлуатуватися в режимі буксирування[30], що відповідає визначенню буксированого підводного апарата (п. 3.1.9) цього стандарту.[29]

Оскільки стандарт ISO 5411 визначає пілотований підводний апарат як самохідний, підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) «Тетіс», що експлуатувалися СЕКБП, формально не належать до цієї категорії. Водночас за своїми конструктивними ознаками вони відповідають визначенням прив'язного та буксированого підводних апаратів, наведеним у пунктах 3.1.3 і 3.1.9 стандарту. Стандарт ISO 5411 прямо не враховує можливість наявності екіпажу в таких апаратах..[29]

Класифікація за глибиною занурення

У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви класифікаційних груп.

Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:

  • малих глибин — до 600 м;
  • середніх глибин — від 600 до 2 000 м;
  • великих глибин — понад 2 000 м.[31]

Відповідно до цієї класифікації, поділ ППА СЕКБП за глибиною занурення є таким: до апаратів малих глибин належать «Риф», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» №1, «Бентос-300»№2, «Омар» і «Тетіси»; до апаратів великих глибин належать «Сєвєр-2» і «Сєвєр-2 біс».

В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:

  • малих глибин — до 100 м;
  • середніх глибин — від 100 до 2 000 м;
  • великих глибин — понад 2 000 м.[32]

Відповідно до цієї класифікації, поділ ППА СЕКБП за глибиною занурення є таким: до апаратів малих глибин належить «Риф»; до апаратів середніх глибин — «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» №1, «Бентос-300»№2, «Омар» і «Тетіси»; до апаратів великих глибин належать «Сєвєр-2» і «Сєвєр-2 біс»..

Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій запропонував таку класифікацію підводних апаратів за максимальною робочою глибиною занурення:

  • Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м);
  • Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м);
  • Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).[33]

Відповідно до цієї класифікації, пілотовані підводні апарати СЕКБП за максимальною робочою глибиною занурення розподіляються так: до Групи 1 належать «Сєвєр-2» і «Сєвєр-2 біс»; до Групи 2 — «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» №1, «Бентос-300» №2 та «Омар»; до Групи 3 — «Риф» і «Тетіси».

Флот суден

Для експлуатації підводних апаратів їх необхідно доставити до місця проведення підводних робіт. Пілотовані підводні апарати (ППА) і підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) доставляли в будь-яку точку Світового океану суднами-носіями[34], а підводні лабораторії буксировані (ПЛБ) «Бентос-300» буксирували до місця підводних робіт за допомогою судна забезпечення.[35]

На суднах-носіях були обладнані спеціальні ангари, де розміщувалися підводні апарати. У цих ангарах проводили огляди ППА до і після занурень, поточний ремонт механізмів і пристроїв, заряджання акумуляторних батарей та інші види технічного обслуговування. Також на суднах були каюти для розміщення екіпажів ППА.[34]

Флот СЕКБП поділявся на такі типи суден:

  • науково-дослідне судно (НДС);
  • науково-пошукове судно (НПС);
  • рибопошукове судно (РПС).

За призначенням судна поділялися на:

  • судно-носій пілотованих підводних апаратів і підводних спостережних камер (С-Н);
  • судно забезпечення підводної лабораторії буксированої «Бентос-300» (СЗ).

Флот СЕКБП[36][13]:

№ Тип Назва Проєкт Дата побудови/

модернізації

Водовміщення Призначеня
1 НДС «Хронометр»[37] УПС Атлантик 30.06.1973 3362 С-Н «Тетіс»
2 НПС «Одиссей»[38] 399Б 29.10.1970 3870 С-Н «Сєвєр-2», «ТІНРО-2», «Омар»
3 НПС «Ихтиандр»[38] 399Б 06.08.1973 3870 С-Н «Сєвєр-2», «ТІНРО-2», «Омар»
4 РПС «Гидронавт»[39] 1539 12.1977 1263 С-Н «ТІНРО-2», «Омар»
5 РПС «Гидробиолог»[39] 1539 12.1978 1263 С-Н «ТІНРО-2», «Омар»
6 РПС «Елагин»[40] 502Е 1969 1220 С-Н «Тетіс»
7 РПС «З.Мустакимов»[40][35] 502Е 1970 1220 С-Н «Тетіс»
8 РПС «Гордый»[41][35] 2005 1958 / 1979[42] 1278 СЗ ПЛБ «Бентос-300»
9 РПС «Дивный»[41] 2005 1960 / 1982[42] 1278 СЗ ПЛБ «Бентос-300»

Експедиції, здійснені СЕКБП

Підводна техніка СЕКБП працювала в усіх районах Світового океану:

  • ППА «Сєвєр-2» — Тихий і Атлантичний океани;
  • ППА «Сєвєр-2 біс» — Індійський, Тихий і Атлантичний океани;
  • ППА «ТІНРО-2» — Чорне море, Індійський і Тихий океани;
  • ППА «ТІНРО-2 біс» — Чорне море, Індійський, Атлантичний і Тихий океани;
  • ПСКБ «Тетіс» — Чорне море, Атлантичний і Індійський океани;
  • ПЛБ «Бентос-300» №1 і №2 — Чорне море.[43]

За роки експлуатації пілотованої підводної техніки проведено ландшафтні геоекологічні дослідження шельфу Чорного моря. За результатами цих робіт траловий промисел у Чорному морі з 1982 року піддався регулюванню, а згодом був остаточно закритий. У 1981 році спеціалісти СЕКБП за допомогою підводної техніки провели роботи з оцінки якості гідротехнічного будівництва. Лише в 1986 році при обстеженні магістральних трубопроводів ВО «Чорноморнафтогаз» було пройдено 270 км, виконано 86 занурень загальною тривалістю 253 години.[44]

За допомогою ПСКБ проведено експедиції з налаштування та випробування знарядь вилову.[45]

За період, коли організація мала назву СЕКБП (26 січня 1977—31 грудня 1986), підводна техніка мала такі експлуатаційні показники:[46]

Підводна техніка Кількість занурень Час роботи під водою (год)
«Бентос-300» №1 446 6 044
«Бентос-300» №2 193 1 651
«Сєвєр-2» 286 1 483
«Сєвєр-2 біс» 211 987
«ТІНРО-2» 592 1 899
«ТІНРО-2 біс» 596 1 783
«Риф» 182 554
«Омар» — —
«Тетіс» № 01807 460 1 436
«Тетіс» № 01809 — —
«Тетіс» № 01836 445 1 520

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Пилунский, Леонид Петрович (14 квітня 1995). Знают ли на берегах Днепра, что Украина морская держава, или видны ли из киевских кабинетов океанские дали?. Дзеркало тижня (рос) . Процитовано 2 липня 2025.
  2. ↑ а б Донец, Олег (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Север-2». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 25.
  3. ↑ а б СПА-73-01 «ТІНРО-2». Проект 1602. www.deepstorm.ru (рос.). Процитовано 26 червня 2026.
  4. ↑ Гирс, Михаил (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «ТИНРО-2». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 21.
  5. ↑ а б в г Донец, Олег (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Север-2». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 26.
  6. ↑ Гирс М.И., 1977, с. 75.
  7. ↑ Гирс М.И., 1977, с. 136-137.
  8. ↑ Половка, Сергій Григорович (2006). Підводний науково-дослідний флот України. Геологія і корисні копалини Світового океану (2): 125.
  9. ↑ а б Королев А.Б., 1992, с. 29.
  10. ↑ Королев А.Б., 1992, с. 33.
  11. ↑ Шанихин Е. Н., 2003, с. 34.
  12. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 2. Данные экспедиционных работ обитаемых подводных аппаратов Базы «Гидронавт» в период 1976—1988 гг.. Севастопольские гидронавты (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 414.
  13. ↑ а б Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 1. Технические характеристики судов-носителей ОПА, БПА и судов оБеспечения ПЛ «Бентос-300». Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 411.
  14. ↑ Лихарев С.; Помозов А. (2014). Буксируемый подводный аппарат (БПА) «Тетис». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 49.
  15. ↑ National Research Council. Undersea Vehicles and National Needs (англ.) . Washington, DC: National Academies Press. 1996. с. 91.
  16. ↑ National Research Council. Undersea Vehicles and National Needs. Appendix B (англ.) . Washington, DC: National Academies Press. 1996. с. 96.
  17. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 2. Данные экспедиционных работ обитаемых подводных аппаратов Базы «Гидронавт» в период 1976—1988 гг.. Севастопольские гидронавты (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 411—413.
  18. ↑ а б Половка, Сергій Григорович (2006). Підводний науково—дослідний флот України. Геологія і корисні копалини Світового океану (2): 126.
  19. ↑ а б в Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 4. Плавсостав и ведущие спеціалисты Базы «Гидронавт». Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 420.
  20. ↑ а б Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 5.
  21. ↑ а б Федоров, Валерий Васильевич (2016). По склону Маскаренского хребта (Глава 7). Погружение разрешаю (рос.) . Санкт-Петербург: Написано пером. ISBN 978-5-00071-613-7.
  22. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 37.
  23. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А, ред. (2014). Часть I I. Результаты подводных исследований. Севастопольские гидронавты (рос) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 106—254.
  24. ↑ Лихарев С.; Помозов А. (2014). Буксируемый подводный аппарат (БПА) «Тетис». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 52.
  25. ↑ Королев А.Б., 1992, с. 82.
  26. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 39.
  27. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 19-31.
  28. ↑ Blidberg, Richard (2001). The Development of Autonomous Underwater Vehicles (AUV); A Brief Summary. Proceedings of the IEEE International Conference on Robotics and Automation 2001 (PDF) (англ.) . Т. 4. Seattle, Washington, USA: IEEE (Institute of Electrical and Electronics Engineers). с. 1. Архів оригіналу (PDF) за 5 листопада 2021. Процитовано 15 квітня 2026.
  29. ↑ а б в г ISO 5411:2024 Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary (Міжнародний стандарт) (англ.) . International Organization for Standardization (ISO). 29 березня 2024. Процитовано 28 лютого 2026.
  30. ↑ Королев А.Б., 1992, с. 101-102.
  31. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 294-298.
  32. ↑ Помозов, Анатолий; Гирс, Михаил (2014). Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт». У Жбанов А. В.; Помозов А. А.; Жбанова Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 13.
  33. ↑ Kohnen, William (2018). MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview (PDF). Marine Technology Society Journal (англ.) (опубліковано 1 вересня 2018 року). 52 (5): 128—130. doi:10.4031/MTSJ.52.5.9.
  34. ↑ а б Геворкьян В.Х., 1990, с. 31.
  35. ↑ а б в Королев А.Б., 1992, с. 71.
  36. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 31-37.
  37. ↑ Учебно-производственное судно типа "Курсограф" (построенное на базе РТМ "Атлантик") (рос) .
  38. ↑ а б Проект 399Б, тип Одиссей (2-я серия т/х Академик Книпович) (рос.).
  39. ↑ а б Проект 1539, тип Гидронавт (рос.).
  40. ↑ а б Средний рыболовный траулер морозильный типа "Железный поток" (рос.). Архів оригіналу за 12 грудня 2025. Процитовано 24 травня 2025.
  41. ↑ а б Китобойное судно типа "Мирный" проект 393. Два судна - "Дивный" и "Гордый" в начале 80-х годов переоборудованы согласно проекту 2005 (рос.).
  42. ↑ а б Всесоюзный НИИ рыбного хозяйства и океанографии (ВНИРО) (рос.).
  43. ↑ Королёв А. Б., 1992, с. 201-202.
  44. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 14-16.
  45. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 18.
  46. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 2. Данные экспедиционных работ обитаемых подводных аппаратов Базы «Гидронавт» в период 1976-1988 гг.. Севастопольские гидронавты (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 412—414.

Джерела

Література

  • Войтов Д.В. Подводные обитаемые аппараты. — Москва : АСТ, Астрель, 2002. — 303 с. — (рос.).
  • Геворкьян В. Х., Головань Г. А. Подводные обитаемые аппараты Базы «Гидронавт» (тактико-технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач). — Киев : Препринт АН УССР, Институт геологических наук, 1990. — 42 с. — (рос.).
  • Гирс М.И. «ТИНРО-2» в океане. — Ленинград : Судостроение, 1977. — 152 с. — 60000 прим.— (рос.).
  • Гирс М., Помозов А. Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ) // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 5–10. — (рос.).
  • Донец, Олег. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Север-2» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 25–34. — (рос.).
  • Жбанов А.В, Помозов А.А., Жбанова Д.А. Севастопольские гидронавты — ЧП Гуляев М.С.— Севастополь — 2014 — 456 с. — (рос.).
  • Королёв А. Б. «Бентос-300»: Пять тысяч часов под водой. — Москва : ТОО «Нирей». ВНИРО, 1992. — 204 с.— (рос.).
  • Лихарев С. М., Помозов А. А. Буксируемый подводный аппарат (БПА) «Тетис» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 49–54. — (рос.).
  • Пилунский, Леонид. «Знают ли на берегах Днепра, что Украина морская держава, или видны ли из киевских кабинетов океанские дали?» // ZN.UA («Дзеркало тижня»). 14 квітня 1995. Режим доступу: https://zn.ua/allnews/znayut_li_na_beregah_dnepra,_chto_ukraina_morskaya_derzhava,_ili_vidny_li_iz_kievskih_kabinetov_okea.html. — Дата звернення: 17 лютого 2026.— (рос.).
  • Половка С. Г. Підводний науково-дослідний флот України // Геологія і корисні копалини Світового океану. — 2006. — № 2. — С. 122—132. — Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/pidvodniy-naukovo-doslidniy-flot-ukrayini/viewer. — Дата звернення: 17 лютого 2026.
  • Помозов Анатолий, Гирс Михаил. Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 13–20. — (рос.).
  • Федоров В. В. Погружение разрешаю. — Санкт-Петербург : Написано пером, 2016. — 74 с. — ISBN 978-5-00071-613-7. — (рос.).
  • Шанихин Е. Н. Глубоководные аппараты (Вехи глубоководной тематики). — Москва : ООО «Восточный горизонт», 2003. — 274 с. — ISBN 5-88575-008-2.— (рос.)
  • Blidberg R. The Development of Autonomous Underwater Vehicles (AUV): A Brief Summary // Proceedings of the IEEE International Conference on Robotics and Automation, 2001. — Т. 4, С. 3653–3658. — Seattle, WA, USA: IEEE. — Режим доступу: https://web.archive.org/web/20211105063713/http://wpressutexas.net/cs378h/images/d/de/ICRA_01paper.pdf — Дата звернення: 08 квітня 2026. — (англ.)..
  • Kohnen, William. MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview // Marine Technology Society Journal. — 2018. — Т. 52, № 5. — С. 125—151. — DOI: 10.4031/MTSJ.52.5.9. — Режим доступу: https://www.mtsociety.org/assets/docs/Journals/MTS52-5-WEB.pdf — Дата звернення: 17 лютого 2026. — (англ.).
  • National Research Council. Undersea Vehicles and National Needs. — Washington, DC: National Academies Press, 1996. — 144 с. — Режим доступу: https://www.nationalacademies.org/read/5069/chapter/ — Дата звернення: 17 лютого 2026. (англ.).

Інтернет-ресурси

Посилання

  • «Гидронавты», документальний фільм, реж. С. Хейфец, ЦСДФ, 1990 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY. — Дата звернення: 16 березня 2026.
  • «Подводные аппараты Базы «Гидронавт»», документальний фільм, реж. С. Хейфец, к/ст. «Москва», 1991 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY. — Дата звернення: 16 березня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).