YaChudo

Риф (ППА)

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Риф (значення).

Пілотований підводний апарат (ППА) другого покоління «Риф» — перший із двох апаратів проєкту «Риф», призначених для підводних досліджень і технічних робіт.

«Риф»
Верф ОКБ СТС, м.Москва
Переданий 1985
Проєкт
Класифікація ПЧ Пілотований підводний апарат
Розробник проєкту ОКБ СТС, м.Москва
Основні характеристики
Швидкість (підводна) Максимальна — 2,5 вуз., крейсерська — 1,3 вуз.
Робоча глибина занурення 85 м.
Гранична глибина занурення 100 м.
Автономність плавання Робоча — 4 год., аварійна — 72 год.
Екіпаж 2 особи
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 4,2 м.
Ширина корпусу найб. 1,8 м.
Висота 2,0 м.
Водотоннажність підводна 2,6 т.
Силова установка
Свинцево-кислотні акумуляторні батареї.
Рухова установка Електрогідравлічна
Гвинти 1 маршовий ГФК в поворотній насадці; 1 ГФК вертикального переміщення, 2 ГФК лагового переміщення
Озброєння

Класифікація

Класифікація за правилами Регістру СРСР

Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованого підводного апарата «Риф» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.[1]

Класифікація за типом підводного апарата

У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (англ. Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «Риф» належить до таких типів підводних апаратів:

  • підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1);
  • пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2);
  • автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4);
  • транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);[2]

Класифікація за глибиною занурення

Робоча глибина занурення ППА «Риф» становить 85 м.[3]

У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.

Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:

  • апарати малих глибин — до 600 м;
  • апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м;
  • апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За цією класифікацією ППА «Риф» належить до підводних апаратів малих глибин.[4]

В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:

  • апарати малих глибин — до 100 м;
  • апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м;
  • апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За цією класифікацією ППА «Риф» також належить до підводних апаратів малих глибин.[5]

Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s manned Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:

  • Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м);
  • Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м);
  • Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).

Відповідно до цієї класифікації ППА «Риф» належить до Групи 3 — апаратів прибережних океанічних глибин.[6]

Історична довідка

ППА «Риф» призначався для виконання наступних завдань:

  • вивчення розподілу та міграції промислових риб, ракоподібних і молюсків;
  • вивчення поведінки риб і безхребетних в природних умовах;
  • визначення запасів промислових гідробіонтів;
  • спостереження за роботою нерухомих знарядь лову (пастки тощо);
  • візуальні спостереження для розшифрування показань рибопошукових приладів, встановлених на суднах—носіях апарата;
  • спостереження за скупченнями планктону та бентосу;
  • вивчення звукорозсіювальних шарів (ЗРШ);
  • проведення комплексу гідрологічних досліджень;
  • вивчення ландшафтних характеристик морського дна;
  • пошук і визначення запасів мінеральних ресурсів морів;
  • пошук і огляд затонулих об'єктів;
  • візуальний огляд і оцінка технічного стану нафтогазопроводів, морських стаціонарних платформ (МСП), самопідіймальних бурових установок (СПБУ);
  • геоекологічні та археологічні дослідження;
  • фотографування та фільмування об'єктів дослідження.[7]

Проєкт пілотованого підводного апарата другого покоління «Риф» було розроблено в ОКБ СТС (рос. опытно-конструкторское бюро специальных технических средств), заснованому у 1970 році в Москві. Виготовлення першого апарата, що отримав назву «Риф», також здійснювалося на цьому ж підприємстві. У 1985 році «Риф» було збудовано і передано на баланс Севастопольського експериментально-конструкторського бюро з підводних досліджень (СЕКБП).[8]

Власниками ППА«Риф» після реорганізацій ставали правонаступники СЕКБП:

  • з 1 січня 1987 року — Севастопольська База спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (База «Гідронавт»);
  • з 1 липня 1991 року — Науково-виробниче об’єднання (НВО) «Мариекопром» Міністерства рибного господарства СРСР;
  • з 14 жовтня 1991 року — НВО «Мариекопром» Інституту нових фізичних і прикладних проблем АН України;
  • з 18 січня 1995 року — НВО «Мариекопром» Морського гідрофізичного інституту НАН України;
  • з 10 серпня 1998 року — Державне науково-виробниче підприємство «Морські технології» Морського гідрофізичного інституту НАН України.

Інформація підтверджується Історичною довідкою, затвердженою печаткою.

Масо-габаритні характеристики ППА «Риф» дозволяли йому бути мобільним: апарат можна було транспортувати до місця проведення робіт автомобільним, залізничним або авіаційним транспортом.[9]

У 1985—1988 роках «Риф» працював за договором з компанією «Чорноморнафтогаз» — для огляду підводних магістральних газопроводів (ГП), гідротехнічних споруд (ГТС), морських стаціонарних платформ (МСП) і самопідйомних бурових установок (СПБУ). Як судно-носій використовувалося аварійно-рятувальне судно «Сатурн» водотоннажністю 1 600 т, обладнане стрілою вантажопідйомністю 5 т, пристроєм для заряду акумуляторних батарей, компресором стисненого повітряі водолазним комплексом.[10]

У лютому 1987 року літаком Ан-12 ППА доставили до Баку. У Каспійському морі було оглянуто нафтопроводи й виявлено аварійні ділянки. Також у Каспійському морі апарат був залучений до робіт за програмою Каспійського науково-дослідного інституту риболовлі й океанографії (КаспНІРО). Загалом у Каспійському морі було здійснено 81 занурення загальною тривалістю 265 годин.[11]

У 1987 році «Риф» працював в експедиції в Азовському морі за програмою вивчення штучних рифів та їхнього впливу на розподіл і поведінку промислових риб.[11]

У 1985—1990 роках за допомогою підводного візуального обстеження апаратом «Риф» здійснювався моніторинг технічного стану глибоководних випусків стічних вод. Роботи велися в районах Севастополя, Ялти, Анапи, Новоросійська, Геленджика, Туапсе, Поті, а також у кримських бухтах Ласпі й Блакитнаій. Практично на всіх трубопроводах було виявлено будівельні та експлуатаційні дефекти.[12]

У 1989—1990 роках ППА працював у Каспійському морі, де на глибині 65 м виявив пошкодження магістрального трубопроводу.[13]

На початку 1990-х років апарат виконував пошук експериментальних торпед у Чорному морі, які з певних причин не спливли на поверхню. На глибині 85 м апарат виявив два вироби.[14]

У 1992 році в рамках Міжнародного екологічного патруля апарат здійснив 35 занурень у Балтійському морі.[15]

В серпні—вересні 1997 року за завданням прокуратури апарат брав участь у пошуку зниклого сейнера «САОР-3» в Чорному морі.[11]

У 2001 році в районі порту Новоросійськ проводилися роботи з огляду підводної частини нафтового терміналу на глибинах від 5 до 76 м. Загальна довжина оглянутих трубопроводів становила 12 км.[13]

У 1985—2002 роках епізодично проводилися науково-дослідні роботи в Чорному морі на мідійних банках і штучних рифах.[16]

У 2002 році Базу «Гідронавт». було визнано банкрутом, а у 2003 році — ліквідовано. «Риф» передали на баланс Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».[17]

У липні 2013 року екіпаж ППА «Риф» у складі О. Донця і Р. Лискуна в північно-західній частині Чорного моря виявив останки підводного човна Щ-216, який загинув під час ІІ світової війни.[18]

За період із 1985 по 2013 роки на шельфах Чорного, Балтійського, Каспійського та Азовського морів ППА «Риф» було виконано 960 занурень. Із них 800 занурень (1985—2002) — за програмами бази «Гідронавт»; 160 занурень (2003—2013) — за завданнями Державного океанаріуму.[7]

Після російської окупації Криму у 2014 році «Риф» незаконно використовувався компанією «Газпром» для обстеження підводних комунікацій і трубопроводів та картування дна Чорного моря, а в подальшому апарат викрали з території України і вивезли до країни-окупанта.[19]

Конструкція

Корпус

За одними даними, міцний корпус апарата, який є кабіною екіпажу, має яйцеподібну форму, довжину 2 м і максимальний діаметр 1,2 м. Корпус був випробуваний на герметичність під тиском, що відповідає глибині 160 м, та обладнаний вхідним люком діаметром 500 мм.[20] Водночас інші джерела описують міцний корпус як циліндричний із зовнішніми шпангоутами.[21]

Екіпаж розміщується всередині в лежачому положенні — на спеціальних лежаках.

Системи і обладнання ППА

Навігаційне обладнання і зв'язок

Для керування апаратом встановлена система автоматичного утримання курсу (автостерновий), яка працює від двох компасів.[22][23]

Для радіозв’язку з судном-носієм на апараті встановлено ультракороткохвильову (УКХ) радіостанцію з дальністю дії до 7 миль.[24]

Для пеленгації апарата в надводному положенні використовується радіобуй.

Гідроакустичне обладнання апарата включає:

  • станцію звукопідводного зв’язку;[7]
  • гідроакустичний маяк (19,5 Гц);[7]
  • ехолот вимірювання глибини ;[7]
  • ехолот — гідролокатор;[7]
  • маяк наведення водолаза.[7]

Гідроакустичний маяк налаштований на частоту 19,5 Гц, що відповідає частоті гідролокатора судна-носія. Маяк періодично випромінює акустичні імпульси з короткими паузами.

Ехолот використовується для визначення відстані до дна та до поверхні моря. Гідролокатор призначений для виявлення об'єктів у горизонтальній площині.

Під час перебування апарата під водою підтримується звукопідводний зв’язок. На верхній частині легкого корпусу встановлено якірний вогонь. Під час перебування на поверхні моря екіпаж має змогу вмикати проблисковий сигнальний вогонь.[25]

Система занурення-спливання

Система занурення-спливання складається з двох цистерн головного баласту (ЦГБ) та однієї вирівнювальної цистерни.[24]

ЦГБ розміщені по бортах і мають шпигатний тип конструкції. Клапани вентиляції встановлені всередині апарата.

Під час занурення цистерни заповнюються забортною водою самопливом через шпигати після відкриття вентиляційних клапанів — повітря при цьому витісняється в атмосферу. Під час спливання баластові цистерни продуваються стисненим повітрям високого тиску з балонів, розміщених за межами міцного корпусу. Вирівнювальна цистерна, розташована під легким корпусом, призначена для досягнення нульової плавучості апарата. Заповнення або відкачування води з неї здійснюється за допомогою водяного насоса з гідравлічним приводом.[24]

Переміщенням акумуляторних контейнерів вперед та назад регулюється диферент апарата.[26]

Рушійно-стерновий комплекс

Високі маневрені якості ППА забезпечуються маршовим рушійним комплексом, двома горизонтальними і одним вертикальним підрулювальними пристроями.[27] Усі гвинти мають гідравлічний привід.[28]

Система стисненого повітря

Джерелом стисненого повітря високого тиску (до 200 атм) є чотири балони, розміщені зовні міцного корпусу. Управління системою здійснюється за допомогою клапанів, установлених усередині апарата.

Наповнення балонів стисненим повітрям може виконуватись як штатним компресором судна-носія, так і пересувним компресором, що входить до складу допоміжного обладнання апарата.[9]

Система гідравліки

Управління поворотною насадкою, акумуляторними контейнерами та маніпуляторним пристроєм здійснюється за допомогою гідравліки, яка отримує енергію від гідравлічної станції, розташованої в нижній частині апарата.[29] Гідравлічний привід також має водяний насос вирівнювальної цистерни.[30]

Передбачена можливість додаткового встановлення забортного гідравлічного обладнання, розрахованого на робочий тиск від 50 до 200 атм.[9]

Система контролю повітря та його регенерації

З моменту закриття люка підводного апарата екіпаж перебуває в міцному корпусі, де атмосферне повітря має відповідати складу звичайного повітря, придатного для дихання. У нормальних умовах на рівні моря вміст кисню в повітрі становить близько 21 %. Вважається нешкідливим зниження вмісту кисню до 16%.[31]

У міцному корпусі бажано підтримувати концентрацію вуглекислого газу на рівні 0,03%. Допустимою межею концентрації СО2 вважається 1,5%. Крім газоаналізаторів, концентрацію газів у атмосфері міцного корпусу можна визначити за допомогою комплекту вимірювальних індикаторних трубок, начинка яких змінює колір за наявності в повітрі певного газу.[32]

Для регенерації повітря в апаратах типу «Риф» використовуються пластини, що зберігаються в герметично закритих банках; одна банка розрахована на 64 людино-години.[22]

Науково-дослідне обладнання

  • ілюмінатори для забортного спостереження (360о горизонтального огляду, 200о вертикального огляду: діаметром 400 мм — 2 одиниці з кутом огляду 110о, діаметром 100 мм — 8 одиниць;[24][27]
  • забортні світильники — 4 одиниці потужністю 200 Вт кожний;[24]
  • комплекс фотографування — фотоавтомат «Торос»;[7]
  • маніпулятор — 6 ступенів свободи, вантажопідйомність 10 кг;[9]
  • гідрологічний комплекс «Катран»;[7]
  • гідравлічний пристрій для постановки трьох буїв-відмітників;[24][7]
  • батометр для відбирання зразків води;[24]
  • гідравлічні дискові ножиці;[24]
  • висувний лоток для зразків;[7]
  • можливість встановлення додаткового обладнання масою до 50 кг.[9]

Енергетична система

Мережа 28 В силового обладнання

У нижній частині апарата, у двох круглих контейнерах, розташовані акумуляторні батареї.[33]

Номінальна напруга кожного елемента становить 2 В, елементи об’єднані в групи по 14 одиниць, що забезпечує загальну напругу 28 В.

Для заряджання АБ акумуляторні відсіки продувають інертним газом азотом, а після демонтажу кришок акумуляторних відсіків контейнери з акумуляторами транспортують на місце для заряджання.[9] Ємність акумуляторної батареї — 540 А*год.[34]

Все силове електрообладнання — контактори та силові реле — розміщене зовні міцного корпусу в електричному блоці, що має міцний корпус. Від цієї мережі живиться силове обладнання: насос гідравліки, забортне освітлення.

Мережа 28 В автоматики

Основним джерелом живлення даної мережі є кислотні АБ. Ці акумулятори також розміщені у двох круглих контейнерах.[35] В контейнерах АБ автоматики елементи також об’єднані в групи по 14 одиниць, що забезпечує загальну напругу 28 В.

Від мережі автоматики живляться такі системи: радіостанція, гідролокатор, звукопідводний зв’язок, внутрішнє освітлення ППА та системи автоматичного керування.

Аварійне обладнання

Аварійне обладнання у випадку неможливості спливання ППА:

Аварійний твердий баласт

Аварійний твердий баласт складається з двох чавунних масивів загальною масою 80 кг. Вони встановлені в нижній частині ППА з обох бортів. Скидання твердого баласту здійснюється у разі аварійної ситуації натисканням кнопки, яка активує пневматичний привід від окремого балону високого тиску. Після скидання баласту підводний апарат миттєво набуває позитивної плавучості і спливає на поверхню.[36]

Аварійний буй

Аварійний буй звільняється екіпажем зсередини корпусу ППА, виринає на поверхню та подає радіо- й світловий проблисковий сигнал. Довжина тросу 100 м.[24]

Протипожежне обладнання

У разі пожежі екіпаж використовує вогнегасники та акваланги, розраховані на 4—5 годин роботи. Цього часу достатньо для організації гасіння пожежі та спливання апарата на поверхню.[37]

Обладнання для випадку покидання ППА

Аварійний вихід гідронавтів в підводному положенні

В крайньому випадку гідронавти можуть одягнути акваланги та вийти з апарату, заповнивши його водою.[38]

Аварійний вихід гідронавтів в надводному положенні

Рятувальні жилети згідно з Конвенцією SOLAS розміщені біля кожного члена екіпажу.

Екіпаж

Екіпаж ППА «Риф» під час занурення складається з двох гідронавтів: капітана та підводного дослідника.[3]

Капітан відповідає за технічне забезпечення занурення, контролює параметри роботи всіх систем і механізмів, а також здійснює операції відходу від судна-носія, занурення, виходу до місця роботи і повернення на судно. Підводний дослідник виконує наукову програму: спостерігає, фотографує, займається фільмуванням та записує свої спостереження на магнітофон.[39]

Згідно з правилами підготовки, стажування і призначення на посади гідронавтів, кандидатами в гідронавти могли стати чоловіки віком до 35 років, які мали вищу технічну або середню спеціальну освіту, стаж роботи за спеціальністю щонайменше два роки та досвід плавання на морських суднах принаймні один рік. За станом здоров’я вони повинні були відповідати вимогам, установленим для водолазів. Кожен кандидат проходив медичну комісію.

Навчання кандидатів у гідронавти ділиться на чотири етапи:

  1. теоретичні заняття з предметів програми, які тривали протягом усього курсу навчання;
  2. практичні заняття з предметів програми, включаючи відпрацювання операцій з управління підводним апаратом біля пірса та в морі;
  3. після завершення курсу навчання складання іспитів і заліків з усіх предметів програми
  4. стажування слухачів, які успішно склали іспити, на пілотованих підводних апаратах і ПЛБ.[40].

Багаторічний досвід показав, що для підготовки висококваліфікованого капітана (гідронавта 1 класу) необхідно 3—5 років.[41]

На ППА «Риф» капітанами працювали гідронавти 1 класу: Г. Бєльников (капітан-наставник), А . Ігнатьєв, І. Аврашов, Віктор Петров, В. Дерябін, Є. Ходак, О. Донець.[7]

Підводними спостерігачами на ППА «Риф» працювали гідронавти-дослідники: А. Помозов[42], Д. Семенов[42][43], В. Малахов[42], А. Левін[44], В. Бураков[43] , П. Ковригін[44].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Правила классификации и постройки морских судов (рос.) . Регистр судоходства СССР. 19 серпня 1970. Процитовано 1 червня 2026.
  2. ↑ ISO 5411:2024 Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary (Міжнародний стандарт) (англ.) . International Organization for Standardization (ISO). 29 березня 2024. Процитовано 28 лютого 2026.
  3. ↑ а б Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 35.
  4. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 294-298.
  5. ↑ Помозов, Анатолий; Гирс, Михаил (2014). Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт». У Жбанов А. В.; Помозов А. А.; Жбанова Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 13.
  6. ↑ Kohnen, William (2018). MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview (PDF). Marine Technology Society Journal (англ.) (опубліковано 1 вересня 2018 року). 52 (5): 128—130. doi:10.4031/MTSJ.52.5.9.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 36.
  8. ↑ Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 42.
  9. ↑ а б в г д е Геворкьян В.Х., 1991, с. 26.
  10. ↑ Бельников, Геннадий; Поиозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 37.
  11. ↑ а б в Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 39.
  12. ↑ Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 37—38.
  13. ↑ а б «Риф». Проект «Риф». Историческая справка. www.deepstorm.ru (рос) . Процитовано 9 червня 2026.
  14. ↑ Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 46.
  15. ↑ Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 41.
  16. ↑ Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 38—39.
  17. ↑ Помозов, Анатолий; Гирс, Михаил (2014). Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт». У Жбанов А. В.; Помозов А. А.; Жбанова Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 19.
  18. ↑ Жбанов, Александр; Помозов, Анатолий (2014). К читателю. У Жбанов, А. В.; Помозов, А. А.; Жбанова, Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 3.
  19. ↑ Mariner (8 березня 2018). Що трапилося з українськими підводними апаратами в окупованому Криму?. Militarnyi (укр.) .
  20. ↑ Submarine «MORZH» & Crew. molodyka.narod.ru (англ) . Архів оригіналу за 14 липня 2006. Процитовано 11 червня 2026.
  21. ↑ Подводные аппараты Министерства рыбного хозяйства СССР. OOSIF (рос.) . 13 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2026.
  22. ↑ а б Submarines and ROVs for sale and hire by Silvercrest Submarines. www.silvercrestsubmarines.co.uk (англ) . Процитовано 7 липня 2025.
  23. ↑ Геворкьян В.Х., 1990, с. 25.
  24. ↑ а б в г д е ж и к Submarine «MORZH» & Crew. molodyka.narod.ru (англ) . Архів оригіналу за 14 липня 2006. Процитовано 9 червня 2026.
  25. ↑ Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 36.
  26. ↑ Подводные аппараты Министерства рыбного хозяйства СССР. OOSIF (рос.) . 13 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2026.
  27. ↑ а б Геворкьян В.Х., 1991, с. 25.
  28. ↑ Submarine «MORZH» & Crew. molodyka.narod.ru (англ) . Архів оригіналу за 14 липня 2006. Процитовано 11 червня 2026.
  29. ↑ Подводные аппараты Министерства рыбного хозяйства СССР. OOSIF (рос.) . 13 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2026.
  30. ↑ Submarine «MORZH» & Crew. molodyka.narod.ru (англ) . Архів оригіналу за 14 липня 2006. Процитовано 11 червня 2026.
  31. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 284.
  32. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 285.
  33. ↑ Подводные аппараты Министерства рыбного хозяйства СССР. OOSIF (рос.) . 13 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2026.
  34. ↑ Бельников, Геннадий; Помозов, Анатолий (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 35.
  35. ↑ Подводные аппараты Министерства рыбного хозяйства СССР. OOSIF (рос.) . 13 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2026.
  36. ↑ Submarine «MORZH» & Crew. molodyka.narod.ru (англ) . Архів оригіналу за 14 липня 2006. Процитовано 11 червня 2026.
  37. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 286.
  38. ↑ Подводные аппараты Министерства рыбного хозяйства СССР. OOSIF (рос.) . 13 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2026.
  39. ↑ Гирс, Михаил Игоревич (1977). «ТИНРО-2» в океане (рос) . Ленинград: Судостроение. с. 18—19.
  40. ↑ Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 7.
  41. ↑ Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 10.
  42. ↑ а б в Помозов А.А.; Семенов Д.В.; Малахов В.П. (2014). Применение обитаемых подводных аппаратов (ОПА) для экологических исследований. У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (рос) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 219—223.
  43. ↑ а б Семенов Д.В.; Бураков В.И. (2014). К вопросу о влиянии подводных технических объектов на современное состояние донных ландшафтов северо-западной части Черного моря. У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (рос) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 244—248.
  44. ↑ а б Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А, ред. (2014). Приложение 5. Фотоархив Базы «Гидронавт». Гидронавты и гидронавты-исследователи ОПА «Риф», 1979 г. Севастопольские гидронавты (рос) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 450.

Джерела

Література

  • Аврашов И., Древетняк А. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 42–46. — (рос.).
  • Бельников, Геннадий, Помозов, Анатолий. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Риф» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 35–41. — (рос.).
  • Войтов Д.В. Подводные обитаемые аппараты. — Москва : АСТ, Астрель, 2002. — 303 с. — (рос.).
  • Геворкьян В. Х., Головань Г. А. Подводные обитаемые аппараты Базы «Гидронавт» (тактико-технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач). — Киев : Препринт АН УРСР, Інститут геологічних наук, 1990. — 42 с. — (рос.).
  • Гирс М. И. «ТИНРО-2» в океане. — Ленинград : Судостроение, 1977. — 152 с. — 8 000 прим. — (рос.).
  • Гирс М., Помозов А. Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ) // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 5–10. — (рос.).
  • Жбанов А. В., Помозов А. А., Жбанова Д. А. Севастопольские гидронавты. — Севастополь: ЧП Гуляев М. С., 2014. — 456 с. — (рос.).
  • Помозов Анатолий, Гирс Михаил. Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 13–20. — (рос.).
  • Помозов А.А., Семенов Д.В., Малахов В.П. Применение обитаемых подводных аппаратов (ОПА) для экологических исследований // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 219–223. — (рос.).
  • Семенов Д.В., Бураков В.И. К вопросу о влиянии подводных технических объектов на современное состояние донных ландшафтов северо-западной части Черного моря // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 244–248. — (рос.).
  • Kohnen, William. MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview // Marine Technology Society Journal. — 2018. — Т. 52, № 5. — С. 125—151. — DOI: 10.4031/MTSJ.52.5.9. — Режим доступу: https://www.mtsociety.org/assets/docs/Journals/MTS52-5-WEB.pdf — Дата звернення: 17 лютого 2026. — (англ.).
  • Mariner. Що трапилося з українськими підводними апаратами в окупованому Криму? // Militarnyi. — 8 березня 2018. — Режим доступу: https://militarnyi.com/uk/blogs/rosiya-popovnyla-sviy-muzey-zahoplenymy-v-krymu-ukrayinskymy-pidvodnymy-aparatamy/. — Дата звернення: 7 червня 2026. — (укр.)..

Інтернет-ресурси

Посилання

  • «Гидронавты», документальний фільм, реж. С. Хейфец, ЦСДФ, 1990 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY. — Дата звернення: 16 березня 2026.
  • «Подводные аппараты Базы «Гидронавт»», документальний фільм, реж. С. Хейфец, к/ст. «Москва», 1991 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY. — Дата звернення: 16 березня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).