Мариекопром

Науково-виробниче об’єднання (НВО) «Мариекопром» — організація, що діяла на території  України з 1 липня 1991 року до 9 серпня 1998 року. Основною сферою її діяльності була експлуатація підводної техніки. Упродовж цього періоду значна частина підводної техніки була продана або виведена з експлуатації, що призвело до її загального занепаду.

Згідно з наказом Міністра рибного господарства СРСР № 86 від 5 березня 1991 року, Севастопольську базу спеціального експериментального флоту та підводних апаратів (Базу «Гідронавт») було ліквідовано. Її правонаступником з 1 липня 1991 року стало Науково-виробниче об’єднання з розвитку марикультури і підводних досліджень (НВО «Мариекопром») Міністерства рибного господарства СРСР. Керівником об’єднання було призначено Л. Євграфова.^[1]

14 жовтня 1991 року Академія наук України видала розпорядження № 301-р, відповідно до якого НВО «Мариекопром» було перепідпорядковано Інституту нових фізичних і прикладних проблем АН України.^[2] Керівником організації призначено І.Нестеренка.^[1]

Відповідно до постанови Президії Національної академії наук України № 10 від 18 січня 1995 року, НВО «Мариекопром» було включено до складу Морського гідрофізичного інституту НАН України як самостійну установу з правами юридичної особи.^[2]

У звіті Національної дослідницької ради США 1996 року зазначалося, що в колишньому СРСР налічувалося понад 30 пілотованих підводних апаратів (ППА) — більше, ніж у будь-якому іншому регіоні світу, а значна частина з них перебувала на території України, у Севастополі — головній базі підтримки таких апаратів.^[3]

Серед пілотованих підводних апаратів, згаданих у звіті, були «Сєвєр-2», «Сєвєр-2 біс», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» № 1 і «Бентос-300» № 2. Усі ці апарати перебували в експлуатації НВО «Мариекопром».^[4]

Постановою Бюро Президії Національної академії наук України № 435 від 31 грудня 1997 року Науково-виробниче об’єднання «Мариекопром» було реорганізовано з 10 серпня 1998 року в Державне науково-виробниче підприємство з підводних технологій і досліджень (ДНВП «Морські технології») у складі Морського гідрофізичного інституту НАН України.^[2]

Установа під назвою НВО «Мариекопром» існувала з 1 липня 1991 року до 9 серпня 1998 року.^[2]

Організація здійснювала діяльність на засадах самофінансування. Основними джерелами її доходів були виконання прямих договорів із різними замовниками, а також здавання промислових суден в оренду.^[5]

За результатами комерційної діяльності відбулися такі зміни у складі флоту та підводної техніки:

• судна-носії були продані різним комерційним компаніям;
• ППА «Сєвєр-2 біс» було продано до США;
• підводна лабораторія буксирована (ПЛБ) «Бентос-300» № 2 була затоплена в Новоросійській бухті;
• підводна спостережна камера буксирована (ПСКБ) «Тетіс» перебувала в неробочому стані;
• ППА «ТІНРО-2» після ремонту було продано до В'єтнаму за 40 тис. доларів США.^[6]

ППА «Сєвєр-2» через борги було продано як металобрухт. Однак гідронавти апарата та керівництво Науково-дослідного центру Збройних Сил України — «Державний океанаріум» запобігли його утилізації. Після цього апарат встановили на кільблоках біля причалу НДЦ «Державний океанаріум», де він і залишався надалі.^[7]

До 1995 року Україна мала 12 пілотованих підводних апаратів (ППА) і 9 суден забезпечення. Надалі більшість цієї техніки було продано, а частина втратила працездатність унаслідок вичерпання моторесурсу. Станом на 1996 рік в Україні залишалися ППА «Риф», «Лангуст» і «Омар» (останній перебував у приватній власності). Суден-носіїв на той час не залишилося.^[6]

У 2002 році організацію-правонаступницю НВО «Мариекопром»«», за твердженням джерела, було штучно підведено до банкрутства, а у 2003 році — ліквідовано. Вдалося зберегти лише два працездатні пілотовані підводні апарати — «Риф» і «Лангуст», які були передані до НДЦ «Державний океанаріум».^[5][8]

Структура при створенні НВО «Мариекопром» залишилась такою, якою була у Базі «Гідронавт».

Під час створення науково-виробничого об'єднання «Мариекопром» до його складу була передана вся підводна техніка бази «Гідронавт». До неї входили пілотовані підводні апарати (ППА), буксировані підводні лабораторії (ПЛБ) «Бентос-300» та буксировані підводні спостережні камери (ПСКБ) «Тетіс». Загалом об'єднання отримало 13 одиниць підводної техніки: дві ПЛБ «Бентос-300»; сім ППА, зокрема два апарати типу «Сєвєр-2», два — «ТІНРО-2», два — «Омар» та один — «Риф»; а також чотири ПСКБ — три «Тетіс» і одну «Тетіс-Н».^[9]

До підводної техніки першого покоління відносилися: ПЛБ «Бентос-300», ППА «Сєвєр-2» і «ТІНРО-2», ПСКБ «Тетіс», а пілотовані підводні апарати «Риф», «Омар» і «Лангуст» належали до другого покоління.^[10]

Протягом періоду існування НВО «Мариекопром» із 13 одиниць підводної техніки залишилося лише три: ППА «Риф» і «Лангуст» та одна ПСКБ «Тетіс-Н».^[1][6]

Занепад підводної техніки за час існування НВО «Мариекопром» відображено в таблиці:^[6]

   

На момент створення НВО «Мариекопром» мало у своєму розпорядженні флот із 13 суден таких типів:

• науково-дослідне судно (НДС);
• науково-пошукове судно (НПС);
• рибопошукове судно (РПС);
• морський рятувальний буксир (МРБ).^[9][11]

Протягом існування НВО« Мариекопром» у складі Академії наук України під керівництвом І. Нестеренка організація втратила весь флот, використовуючи різноманітні схеми.^[1]

На момент реорганізації установи 10 серпня 1998 року жодне судно не перебувало на її балансі.^[6]

Занепад надводного флоту за час існування НВО «Мариекопром» відображено в таблиці:^[6]

• Гідронавт (база)
• СЕКБП

• Геворкьян В. Х., Головань Г. А. Подводные обитаемые аппараты Базы «Гидронавт» (тактико-технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач). — Киев : Препринт АН УССР, Институт геологических наук, 1990. — 42 с. — (рос.).
• Донец, Олег. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Север-2» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 25–34. — (рос.).
• Жбанов А.В, Помозов А.А., Жбанова Д.А. Севастопольские гидронавты — ЧП Гуляев М.С.— Севастополь — 2014 — 456 с. — (рос.).
• Пилунский, Леонид. «Знают ли на берегах Днепра, что Украина морская держава, или видны ли из киевских кабинетов океанские дали?» // ZN.UA («Дзеркало тижня»). 14 квітня 1995. Режим доступу: https://zn.ua/allnews/znayut_li_na_beregah_dnepra,_chto_ukraina_morskaya_derzhava,_ili_vidny_li_iz_kievskih_kabinetov_okea.html. — Дата звернення: 17 лютого 2026.— (рос.).
• Половка С. Г. Підводний науково-дослідний флот України // Геологія і корисні копалини Світового океану. — 2006. — № 2. — С. 122—132. — Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/pidvodniy-naukovo-doslidniy-flot-ukrayini/viewer. — Дата звернення: 17 лютого 2026.
• Помозов Анатолий, Гирс Михаил. Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 13–20. — (рос.).
• National Research Council. Undersea Vehicles and National Needs. — Washington, DC: National Academies Press, 1996. — 144 с. — Режим доступу: https://www.nationalacademies.org/read/5069/chapter/ — Дата звернення: 17 лютого 2026. (англ.).

• Научно-исследовательский центр Вооруженных Сил Украины Государственный Океанариум. — Режим доступу: https://web.archive.org/web/20130816085918/http://oceanarium.org.ua/index.php?c=kok#cont. Дата звернення: 6 липня 2026.— (рос.).

• «Гидронавты» : документальний фільм / реж. С. Хейфец. — Москва : ЦСДФ, 1990. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY. — Дата звернення: 16 березня 2026.
• «Подводные аппараты базы «Гидронавт»» : документальний фільм / реж. С. Хейфец. — К/ст. «Москва», 1991. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY. — Дата звернення: 16 березня 2026