Тетіс (ПСКБ)

Підводна спостережна камера буксирована (ПСКБ) типу «Тетіс» — це серія з шести ПСКБ «Тетіс» і чотирьох ПСКБ «Тетіс-Н», створених для підводного буксирування в режимі батиплана та занурення в режимі гідростата за допомогою судна-носія. Основне призначення — спостереження й вивчення поведінки риб у зоні роботи знарядь вилову.^[1][2]

Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію підводних спостережних камер буксированих (ПСКБ) «Тетіс» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР, чинних до 1991 року, окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.^[3]

У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (англ. Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані із підводними апаратами.

Відповідно до ISO 5411, пілотований підводний апарат визначається як самохідний підводний апарат. З огляду на це підводні спостережні камери буксировані «Тетіс», що експлуатувалися СЕКБП / Базою «Гідронавт», формально не належать до категорії пілотованих підводних апаратів. Водночас за своїми конструктивними ознаками вони відповідають визначенням прив'язного та буксированого підводних апаратів, наведеним у пунктах 3.1.3 і 3.1.9 стандарту ISO 5411. При цьому стандарт не передбачає наявності екіпажу в апаратах таких типів.^[4]

У науково-технічній літературі в СРСР цей апарат називали батипланом.^[5]

Робоча глибина занурення ПСКБ «Тетіс» становить 200 м, в режимі гідростата — 300 м.^[1]

У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви класифікаційних груп.

Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:

• апарати малих глибин — до 600 м;
• апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м;
• апарати великих глибин — понад 2 000 м.

Відповідно до цієї класифікації ПСКБ «Тетіс» належить до підводних апаратів малих глибин.^[6]

В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:

• апарати малих глибин — до 100 м;
• апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м;
• апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За такою класифікацією ПСКБ «Тетіс» належить до підводних апаратів середніх глибин.^[7]

Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) запропонував класифікацію підводних апаратів за максимальною робочою глибиною занурення:

• Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м);
• Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м);
• Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).

Відповідно до цієї класифікації, ПСКБ «Тетіс» належить до Групи 3 — апаратів прибережних океанічних глибин.^[8]

Технічний проєкт під назвою «Атлант-2» було розроблено у 1970 році в Спеціальному конструкторському бюро (СКБ) (рос. «Судопроект») під керівництвом головного конструктора Є. В. Крилова на замовлення Міністерства рибного господарства СРСР.^[9] 1 липня 1970 року Міністерство суднобудівної промисловості передало всі роботи з проєктування населених підводних технічних засобів від Ленінградського проєктно-монтажного бюро (ЛПМБ) (рос. «Рубин») і СКБ «Судопроект» до Центрального проєктного бюро (ЦПБ) (рос. «Волна») Головним конструктором проєкту, який отримав номер 1605, було призначено І. Б. Михайлова.^[10]

Під час підготовки проєкту до серійного виробництва він отримав назву «Тетіс», що може спричиняти плутанину, оскільки його іноді сприймають як окрему розробку.^[9] Водночас у джерелах збереглося попереднє позначення проєкту. Так, у 1975 році журнал (рос. «Судостроение») згадує його під назвою «Атлант-2».^[11]

У кінці 1972 року «Атлант-2» пройшов випробування і приступив до експлуатації.^[5]

23 лютого 1974 року ЦПБ «Волна» було реорганізовано в Союзне проєктно-монтажне бюро машинобудування (СПМБМ) «Малахіт».^[12] У зв'язку з цим конструкторський супровід будівництва останніх трьох підводних камер проєкту здійснювало вже СПМБМ «Малахіт».^[13]

ПСКБ «Тетіс» виконувала такі дослідницькі завдання:

• контроль за роботою знарядь лову промислових суден;
• передача оперативної відеоінформації на монітор, встановлений на судні—носії;
• налаштування нових конструкцій тралів;
• вивчення поведінки риб у зоні дії знарядь лову;
• виявлення скупчень риби у водній товщі та промислових безхребетних на ґрунті;
• візуальні огляди підводних споруд та об'єктів;
• ландшафтне та геоекологічне знімання;
• підводне фотографування і фільмування досліджуваних об’єктів.^[14]

Невелика вага та компактні габарити ПСКБ «Тетіс» дають змогу встановлювати її на промислових суднах типу СРТМК, «Атлантик», «Тропік», БМРТ та інших.^[15]

Дослідна підводна спостережна камера БК-72-01 проєкту 1605 відрізнялася від серійних тим, що мала не чотири, а три фронтальні ілюмінатори. Заводські ходові та державні випробування цієї камери проводилися в Чорному морі наприкінці 1972 року спільно з науково-дослідним судном «Зунд». Упродовж 1973—1974 років на Ленінградському адміралтейському об’єднанні (ЛАО) було побудовано ще п’ять камер.^[13] Міністерство рибного господарства розподілило побудовані шість ПСКБ типу «Тетіс» таким чином: три — до Південного басейну, дві — до Західного, одна — до Північного.^[9]

Велике значення для рибного господарства мали роботи з вивчення конструкцій тралів та їхньої взаємодії з рибою, які проводилися за допомогою підводних спостережних камер«Тетіс». Результатом цих досліджень стало створення принципово нових конструкцій знарядь лову та прискорення їхнього впровадження в експлуатацію. ПСКБ «Тетіс» експонувалася на міжнародній виставці «Інрибпром-75» у Ленінграді, де викликала значний інтерес у фахівців.^[16]

Міністерство рибного господарства СРСР у 1975 році створило Севастопольську філію спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства, яку Наказом Міністра рибного господарства СРСР № 47 у 1977 році було реорганізовано в Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень (СЕКБП).^[17]

За період з 1978 по 1990 роки три ПСКБ «Тетіс», які належали СЕКБП / Базі «Гідронавт», здійснили понад 1 500 занурень загальною тривалістю близько 5 000 годин. Експедиції з використанням ПСКБ «Тетіс» проводилися в Азово-Чорноморському басейні, у центрально-східній та південно-східній Атлантиці, у північно-західній частині Індійського океану, а також у західній частині Тихого океану.^[15]

Для ПСКБ «Тетіс» у СЕКБП / Базі «Гідронавт» використовували серійні судна кормового тралення типу СРТМ: «Зайнулла Мустакімов»^[18][19], «Єлагін»^[18], «Рекорд»^[20] та «Супса»^[21].

За розрахунками Бази «Гідронавт», огляди знарядь лову суден, що відставали від основної групи флоту, сприяли збільшенню загального вилову на 5,3 %.^[9] За даними капітанів промислових суден, в окремих випадках приріст вилову риби становив 10—15 %.^[22]

Станом на початок тимчасової окупації Криму державою-агресором у 2014 році ПСКБ «Тетіс» знаходилися:

• на території держави-агресора — 3 одиниці (2 — у музеї м. Калінінграда, 1 — на постаменті в м. Мурманську);
• на тимчасово окупованій території України — 1 одиниця (на постаменті в яхт-клубі м. Севастополя);
• на території України — 1 одиниця (на постаменті при в'їзді до м. Чорноморська Одеської області).^[9]

Огляди знарядь лову промислових суден дали гарні результати і у 1989—1990 роках у Ленінграді було побудовано 4 модернізовані ПСКБ «Тетіс-Н».^[2]

Нові апарати отримали вдосконалене обладнання та покращену систему огляду з ілюмінаторами діаметром 300 мм^[23]. Дві камери передали до Бази «Гідронавт» (Севастополь), одну — до ПІНРО (Мурманськ), ще одну залишили в Санкт-Петербурзі.^[9]

Для експлуатації модернізованих ПСКБ «Тетіс-Н» База «Гідронавт» у 1991 році отримала нові судна типу СРТМ — «Кача», «Каламіта» і «Карат».^[24][25] Проте ці судна жодного разу не використовувалися з апаратами «Тетіс-Н», а були залучені до промислового вилову риби.^[26]

Станом на початок тимчасової окупації Криму державою-агресором у 2014 році ПСКБ «Тетіс-Н» знаходилися:

• на території держави-агресора — 1 одиниця (у м. Санкт-Петербург);
• на тимчасово окупованій території України — 3 одиниці (1 — у дайв-клубі «Sea-Lion» м. Севастополя; 1 — у Науково-дослідному центрі Збройних Сил України «Державний океанаріум»; 1 — у приватній власності в м. Севастополі).^[9]

«Тетіс» має міцний корпус, що складається з двох сталевих напівсфер, зварених із конічною середньою частиною, виготовленою з легованої сталі. Корпус підкріплений зсередини шістьма бульбовими шпангоутами. У корпус вмонтовано вісім ілюмінаторів (шість у носовій частині та два в кормовій), кабельні введення для підключення зовнішніх споживачів електроенергії, а також вхідний люк діаметром 500 мм із перепускним клапаном для вирівнювання зовнішнього та внутрішнього тиску.^[5]

У «Тетіс-Н» замість чотирьох передніх ілюмінаторів діаметром 140 мм встановлено три ілюмінатори діаметром 300 мм.^[23]

Легкий корпус складається з носового козиркового обтічника, що закриває арматуру. У кормовій частині легкого корпусу розміщені вал та тяги рульового керування.^[5]

Для контролю забортного середовища передбачено малогабаритний ехолот із двома вібраторами: один спрямований за курсом апарата, інший розміщений під лівим крилом і спрямований униз. Ехолот має власне джерело живлення. Глибина контролюється за допомогою двох глибиномірів.^[5]

Зв'язок із судном-носієм здійснюється телефоном через кабель-трос — у підводному й надводному положеннях, або радіозв'язком — у надводному положенні за допомогою ультракороткохвильової радіостанції. Постійний телефонний зв'язок із судном-носієм забезпечує капітану ПСКБ оперативний вихід на трал і передавання інформації про результати його огляду та налаштування тралових систем.^[15]Для забезпечення зв’язку в підводному положенні апарат також оснащений станцією звукопідводного зв’язку.^[5]

Для позначення апарата в надводному положенні у верхній частині корпусу встановлено якірний вогонь.^[5]

ПСКБ буксирується судном-носієм за допомогою спеціального кабель-троса, через який передається електроенергія та здійснюється двосторонній телефонний зв’язок. Кабель-трос оснащений спеціальними гідродинамічними буями, що забезпечують йому «нульову» плавучість. Сама ПСКБ має постійну позитивну плавучість близько 50 кг.^[27]

При швидкості буксирування понад 1 вузол занурення здійснюється за рахунок створення диференту на ніс горизонтальними рулями, внаслідок чого крила формують гідродинамічну занурювальну силу. Управління ПСКБ здійснює один член екіпажу — капітан.^[28]

Маневрування в горизонтальній площині виконується за допомогою вертикального стерна. Максимальне відхилення в горизонтальній площині від напрямку руху буксирного судна при повному перекладанні вертикального стерна та довжині кабель-троса 800 м становить 20 м. Маневрування у вертикальній площині здійснюється горизонтальними рулями в діапазоні глибин до 200 м.^[28]

Для роботи в режимі гідростата під корпусом апарата підвішується додатковий твердий баласт масою 150–200 кг, який надає необхідну негативну плавучість. У цьому режимі ПСКБ занурюється за умови перебування судна-носія в дрейфі або на якорі.^[28]

Буксирний пристрій призначений для з'єднання ПСКБ із кабель-тросом, який забезпечує її буксирування, а також одночасну передачу електроенергії та телефонний зв'язок.^[16]

Двошарове обплетення зі сталевого дроту, нанесене поверх гумової ізоляції, забезпечує кабель-тросу значний запас міцності. Для компенсації ваги кабель-троса на ньому підвішуються спеціальні пінопластові буї.^[5]

З моменту закриття люка підводного апарата екіпаж перебуває в міцному корпусі, де атмосферне повітря має відповідати складу звичайного повітря, придатного для дихання. У нормальних умовах на рівні моря вміст кисню в повітрі становить близько 21%. Вважається нешкідливим зниження вмісту кисню до 16%.^[29]

В апараті встановлено регенераційне та фільтрувальне устатковання, а також газоаналізатор. Для забезпечення циркуляції повітря всередині апарата передбачено вентилятор.^[5]

• Ілюмінатори для забортного спостереження: «Тетіс» обладнаний вісьмома ілюмінаторами діаметром 140 мм: шість розташовані в носовій частині, два — у кормовій^[28]. «Тетіс-Н» оснащений трьома ілюмінаторами діаметром 300 мм та чотирма — діаметром 140 мм;^[23]
• Забортні світильники: п’ять одиниць;^[30]
• Комплекс фотографування: імпульсні лампи-спалахи, які забезпечують проведення фотографування;^[16]
• Можливість встановлення додаткового науково-дослідного обладнання масою до 50 кг.^[30]

Електрична мережа живиться від судна-носія через кабель-трос. Від неї отримують живлення забортні та внутрішні світильники, радіостанція та радіомаяк.^[30] Кабель-трос діаметром 30 мм складається з кількох жил, що забезпечують подачу електроенергії та телефонний зв'язок між ПСКБ і судном-носієм.^[15]

У разі неможливості спливання ПСКБ командир апарата може відрізати кабель-трос за допомогою спеціального пневматичного різака. Також ПСКБ може виринути в будь-який момент, скинувши твердий баласт. В аварійній ситуації скидання твердого баласту збільшує стандартну позитивну плавучість (приблизно 60 кг), що забезпечує підйом камери на поверхню. Для аварійного від’єднання від судна-носія у верхній частині корпусу, перед вхідним люком, встановлено пневматичний пристрій аварійної віддачі та обрізання кабель-троса.^[15]

Якщо припиняється подача електроенергії по кабель-тросу, зв’язок із судном-носієм забезпечується безбатарейними телефонними апаратами або станцією звукопідводного зв’язку, яка в такому випадку живиться від аварійної акумуляторної батареї.^[30] ПСКБ має аварійне внутрішнє освітлення.^[5]

У разі пожежі та задимлення у міцному корпусі екіпаж застосовує вогнегасники та акваланги, розраховані на 4—5 годин роботи.^[31]

Екіпаж ПСКБ типу «Тетіс» складається з двох гідронавтів: капітана та підводного дослідника.^[1] Вони розміщуються в апараті лежачи.^[5]

У 1972—1974 роках, коли ще не існувало системної підготовки гідронавтів, для майбутніх екіпажів було розроблено спеціальну навчальну програму. Після її проходження передбачалося складання іспитів, за результатами яких успішні кандидати отримували документ, що давав право на самостійне керування пілотованим підводним апаратом.^[32]

У 1977 році, з утворенням СЕКБП, у його структурі було створено Відділ підготовки гідронавтів (ВПГ), де розпочалась системна підготовка гідронавтів для роботи на пілотованих підводних апаратах (ППА), підводних лабораторіях (ПЛБ) «Бентос-300» та ПСКБ «Тетіс». Кістяк ВПГ склали кандидат військово-морських наук Г. Трубчанін^[33], В. Ніков і А. Земсков.^[34]

Згідно з правилами підготовки, стажування і призначення на посади гідронавтів, кандидатами в гідронавти могли стати чоловіки віком до 35 років, які мали вищу технічну або середню спеціальну освіту, стаж роботи за спеціальністю щонайменше два роки та досвід плавання на морських суднах принаймні один рік. За станом здоров’я вони повинні були відповідати вимогам, установленим для водолазів. Кожен кандидат проходив медичну комісію.

Навчання кандидатів у гідронавти ділиться на чотири етапи:

1. теоретичні заняття з предметів програми, які тривали протягом усього курсу навчання;
2. практичні заняття з предметів програми, включаючи відпрацювання операцій з управління підводним апаратом біля пірса та в морі;
3. після завершення курсу навчання складання іспитів і заліків з усіх предметів програми
4. стажування слухачів, які успішно склали іспити, на пілотованих підводних апаратах і ПЛБ.^[35].

Багаторічний досвід показав, що для підготовки висококваліфікованого капітана (гідронавта 1 класу) необхідно 3—5 років.^[36]

Капітанами-наставниками ПСКБ «Тетіс» тривалий час працювали С. Ліхарєв^[1], І. Суворов^[37]; капітанами — Є. Ходак^[22], О. Криволапов.^[37]

Підводними спостерігачами ПСКБ «Тетіс» були гідронавти-дослідники — Б. Тимошенко^[37], Б. Скамров^[22], В. Антонов^[22]. Крім того, після спеціальної підготовки, у поодиноких зануреннях цю функцію виконували тралмайстри та капітани промислових суден.^[15]

• Пілотований підводний апарат
• Прив'язний підводний апарат
• Буксирований підводний апарат

• Батиплан // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 608 с
• Войтов Д.В. Подводные обитаемые аппараты. — Москва : АСТ, Астрель, 2002. — 303 с. — (рос.).
• Геворкьян В. Х., Головань Г. А. Подводные обитаемые аппараты Базы «Гидронавт» (тактико-технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач). — Киев : Препринт АН УССР, Институт геологических наук, 1990. — 42 с.— (рос.).
• Гирс М. И. «ТИНРО-2» в океане. — Ленинград : Судостроение, 1977. — 152 с. — 8 000 прим.— (рос.).
• Гирс М., Помозов А. Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ) // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 5–10. — (рос.).
• Жбанов А. В., Помозов А. А., Жбанова Д. А. Севастопольские гидронавты. — Севастополь: ЧП Гуляев М. С., 2014. — 456 с. — (рос.).
• Лихарев С. М., Помозов А. А. Буксируемый подводный аппарат (БПА) «Тетис» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 49–54. — (рос.).
• Неретин В. И., Дмитриев А. Н. Подводные буксируемые аппараты // Судостроение. 1975. № 7. С. 32–33. — Режим доступу: https://djvu.online/file/3eZwuDZQ4bGy6?utm_source=chatgpt.com. — Дата звернення: 9 серпня 2026. — (рос.).
• Пилунский, Леонид. «Знают ли на берегах Днепра, что Украина морская держава, или видны ли из киевских кабинетов океанские дали?» // ZN.UA («Дзеркало тижня»). 14 квітня 1995. Режим доступу: https://zn.ua/allnews/znayut_li_na_beregah_dnepra,_chto_ukraina_morskaya_derzhava,_ili_vidny_li_iz_kievskih_kabinetov_okea.html. — Дата звернення: 17 лютого 2026.— (рос.).
• Половка С. Г. Підводний науково-дослідний флот України // Геологія і корисні копалини Світового океану. — 2006. — № 2. — С. 122—132. — Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/pidvodniy-naukovo-doslidniy-flot-ukrayini/viewer. — Дата звернення: 17 лютого 2026.
• Помозов Анатолий, Гирс Михаил. Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 13–20. — (рос.).
• Шанихин Е. Н. Глубоководные аппараты (Вехи глубоководной тематики). — Москва : ООО «Восточный горизонт», 2003. — 274 с. — ISBN 5-88575-008-2.— (рос.).

• БК-89-04. Проект «Тетис-Н» // Deepstorm — Режим доступу: https://www.deepstorm.ru/DeepStorm.files/45-92/cda/tetis/tetis10.htm. Дата звернення: 10 липня 2026. — (рос.).
• Буксируемая наблюдательная камера «Тетис» [Електронний ресурс] // OOSIF. – Режим доступу: http://oosif.ru/pa-minrybkhoza-sssr?mode=album&album_id=157831101. Дата звернення: 12 липня 2026. — (рос.).
• Буксируемый подводный аппарат типа «Тетис» проект 1605 //Флот рыбной промышленности — Режим доступу: https://soviet-trawler.narod.ru/pages_r/ussr/tetis_r.html. Дата звернення: 10 липня 2026. — (рос.).

• Подводные аппараты проектов 1605 («Тетис») и 16051 («Тетис-Н») // Deepstorm — Режим доступу: https://www.deepstorm.ru/DeepStorm.files/45-92/cda/tetis/list.htm. Дата звернення: 10 липня 2026. — (рос.).
• Проект 502ЭМ, тип «Василий Яковенко» // Водный транспорт (FleetPhoto) — Режим доступу: https://fleetphoto.ru/projects/729/?st=200. Дата звернення: 13 липня 2026. — (рос.).
• Рыболовно-морозильный траулеры типа «Железный поток». Проект 502Е // soviet-trawler.narod.ru. — Режим доступу: https://soviet-trawler.narod.ru/pages/ussr/zheleznyy_potok.html. Дата звернення: 4 червня 2026. — (рос.).
• ISO 5411:2024 Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary (Міжнародний стандарт) (англ.) — International Organization for Standardization (ISO), 29 березня 2024. — Режим доступу: https://standards.iteh.ai/catalog/standards/iso/61382dec-8dc0-440f-88aa-56697e94f3be/iso-5411-2024. Дата звернення: 28 лютого 2026. — (англ.).
• Kohnen, William. MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview // Marine Technology Society Journal. — 2018. — Т. 52, № 5. — С. 125—151. — DOI: 10.4031/MTSJ.52.5.9. — Режим доступу: https://www.mtsociety.org/assets/docs/Journals/MTS52-5-WEB.pdf — Дата звернення: 17 лютого 2026. — (англ.).

• «Гидронавты» : документальний фільм / реж. С. Хейфец. — Москва : ЦСДФ, 1990. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY. — Дата звернення: 16 березня 2026.
• «Подводные аппараты базы «Гидронавт»» : документальний фільм / реж. С. Хейфец. — К/ст. «Москва», 1991. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY. — Дата звернення: 16 березня 2026