YaChudo

Омар (ППА)

Переглядів: 0. Оновлено 30.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Омар (значення).

Пілотований підводний апарат (ППА) «Омар» — перший із двох апаратів проєкту «Омар», розроблених для проведення підводних досліджень та виконання технічних робіт під водою.

Омар
Верф ОКБ СТС м.Москва
Під прапором СРСР, Україна
Переданий 1986
Проєкт
Класифікація ПЧ Пілотований підводний апарат
Розробник проєкту ОКБ СТС м.Москва
Основні характеристики
Швидкість (підводна) Максимальна — 2 вуз, економічна — 1 вуз
Робоча глибина занурення 540 м.
Дальність плавання 6 миль
Автономність плавання Робоча — 6 год, аварійна — 72 год
Екіпаж 3 особи
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 5,6 м.
Ширина корпусу найб. 2,5 м.
Висота 3,5 м.
Водотоннажність підводна 9,6 т.
Силова установка
Свинцево-кислотні акумуляторні батареї: дві основні енегоємністю по 22,4 кВт*год і дві автоматики по 11,2 кВт*год
Рухова установка Електрогідравлічна
Гвинти Два маршових ГФК в поворотних насадках; два ГФК вертикального переміщення, два ГФК лагового переміщення
Озброєння

Класифікація

Класифікація за правилами Регістру СРСР

Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованого підводного апарата «Омар» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.[1]

Класифікація за типом підводного апарата

У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (англ. Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «Омар» належить до таких типів підводних апаратів:

  • підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1);
  • пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2);
  • автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4);
  • транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);[2]

Класифікація за глибиною занурення

Робоча глибина занурення ППА «Омар» становить 540 м.[3]

У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.

Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:

  • апарати малих глибин — до 600 м;
  • апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м;
  • апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За цією класифікацією ППА «Омар» належить до підводних апаратів малих глибин.[4]

В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:

  • апарати малих глибин — до 100 м;
  • апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м;
  • апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За цією класифікацією ППА «Омар» належить до підводних апаратів середніх глибин.[5]

Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s manned Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:

  • Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м);
  • Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м);
  • Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).

Відповідно до цієї класифікації ППА «Омар» належить до Групи 2 — апаратів середніх океанічних глибин.[6]

Історична довідка

У 1970-х роках Міністерство рибного господарства СРСР замовило Міністерству суднобудівної промисловості СРСР будівництво двох підводних лабораторій буксированих (ПЛБ) «Бентос-300». Замовлення виконувало Ленінградське адміралтейське об'єднання (ЛАО). Конструкція ПЛБ передбачала наявність сферичної спостережно-рятувальної рубки. Загалом було виготовлено шість таких корпусів. По одному корпусу встановили на двох підводних лабораторіях «Бентос». Два корпуси залишили в резерві, а ще два згодом використали як міцні корпуси пілотованих підводних апаратів типу «Омар» — «Омар» і «Лангуст».[7]

ППА проєкту «Омар» призначалися для:

  • вивчення розподілу та поведінки риб, ракоподібних і молюсків;
  • оцінювання біомаси донних водоростей і запасів промислових гідробіонтів;
  • вивчення планктону та звукорозсіювальних шарів (ЗРШ);
  • відбору проб ґрунту, молюсків та інших об’єктів бентосу;
  • вивчення ландшафтних характеристик морського дна;
  • пошуку і визначення запасів мінеральних ресурсів;
  • візуального обстеження та оцінки технічного стану бурових платформ і установок, трубопроводів (газо- та нафтопроводів), глибоководних водовипусків і підводних кабелів зв’язку;
  • виявлення, обстеження та підйому затонулих об’єктів;
  • здійснення геоекологічного моніторингу та досліджень;
  • підводного туризму та підводної археології;
  • фотографування та фільмування досліджуваних об’єктів.[8]

Технічне завдання на створення ППА типу «Омар» передбачало їх експлуатацію з борту суден-носіїв апаратів типів «Сєвєр-2» і «ТІНРО-2», зокрема науково-пошукових суден проєкту 399Б[9] типу «Одісей» («Одісей» і «Іхтіандр») та рибопошукових суден проєкту 1539[10] типу «Гідронавт» («Гідронавт» і «Гідробіолог»).[11]

Пілотований підводний апарат другого покоління «Омар» розроблявся в ОКБ СТС (рос. опытно-конструкторское бюро специальных технических средств), заснованому у 1970 році в Москві. Виготовлення апарата також здійснювалося на цьому підприємстві. У 1986 році дослідний зразок апарата «Омар» було збудовано й передано на баланс Севастопольського експериментально-конструкторського бюро з підводних досліджень (СЕКБП).[8]

У 1986 році апарат працював у Південно-Китайському морі.[12]. Протягом 1987—1988 років «Омар» брав участь в експедиціях у північно-західній частині Тихого океану: у 1987 році — в Охотському морі, а в 1988 році — в Японському морі.[13] Роботи виконувалися з борту НПС «Одісей».[12] У 1989 році комплекс НПС« Одісей» — ППА «Омар» знову працював в Охотському морі.[14][15]

У 1990 році апарат було перевезено з Владивостока до Севастополя. У липні — серпні 1992 року «Омар» працював в Україні за договором із Будівельним управлінням СУ-459, виконуючи підводно-технічні роботи з укладання підводного трубопроводу.

Власниками ППА «Омар» після реорганізацій ставали правонаступники СЕКБП:

  • з 1 січня 1987 року — Севастопольська база спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (База«Гідронавт» );
  • з 1 липня 1991 року — Науково-виробниче об’єднання (НВО) «Мариекопром» Міністерства рибного господарства СРСР;
  • з 14 жовтня 1991 року — НВО «Мариекопром» Інституту нових фізичних і прикладних проблем Академії наук України;
  • з 18 січня 1995 року — НВО «Мариекопром» Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України.
Зліва праворуч: екскурсанти, капітан-наставник М. Сапожников, капітан В. Пляко. радіонавігатор О. Хусаїнов. боцман плавучого крана.

Інформація підтверджується Історичною довідкою, затвердженою печаткою.

У середині 1990-х років «Омар» було продано приватному власнику. У 2005 році його придбало приватне виробничо-комерційне підприємство (ПВКП) «Скайлес» (засновник і директор — Юрій Брага).[7] Для допомоги колишньому старшому помічникові капітана ПЛБ «Бентос-300» Юрію Бразі долучилися гідронавти Є. Виноградов, О. Древетняк, Є. Стеблянко, О. Донець, І. Аврашов, Г. Бєльников, які відновили ППА «Омар». Після ремонту апарат виконував екологічні, екскурсійні та підводно-технічні роботи.[16]

Туристичні екскурсії проводилися в районі Балаклави. У зануреннях брали участь чотири особи: капітан апарата та троє туристів.[17] Тривалість екскурсії становила одну годину, вартість — 500 гривень.[18]

Після відновлення пілотований підводний апарат «Омар» залучив Департамент підводної спадщини Інституту археології Національної академії наук України до виконання підводних робіт у рамках програми інституту.[18]

Після окупації Криму у 2014 році пілотований підводний апарат «Омар» залишився на тимчасово окупованій території.[19]

Конструкція

Корпус

Міцний корпус апарата має форму сфери із внутрішнім діаметром 2,3 м, товщиною корпуса 17 мм.[7] Легкий корпус виготовлений зі склопластику.

Системи і обладнання ППА

Навігаційне обладнання і зв'язок

Орієнтація в підводному положенні забезпечується точною курсовою системою, глибиноміром, ехолотом і системою наведення на раніше встановлений гідроакустичний маяк-відповідач. Місцезнаходження ППА визначається гідроакустичними засобами судна-носія шляхом пеленгування встановленого на апараті маяка, веденням на планшеті шляху руху ППА, а в разі необхідності — візуальне спостереження за буєм, котрий буксирувався підводним апаратом.[20]

При роботі під водою постійно підтримується двосторонній звукопідводний зв'язок, а в надводному положенні для радіозв’язку з судном-носієм установлена радіостанція ультракоротких хвиль «Причал».[11]

Система занурення-спливання

Система занурення-спливання складається з двох цистерн головного баласту (ЦГБ) і однієї вирівнювально-диферентної цистерни.[12]

ЦГБ мають досить великий внутрішній обсяг, що заповнюється при зануренні забортною водою. Вода надходить через шпигати цистерни, замінюючи повітря, яке виходить через відкриті клапани вентиляції. При спливанні апарата пілот має можливість продути цистерни повітрям з балонів високого тиску.[21]

Вирівнювально-диферентна цистерна призначена для досягнення нульової плавучості апарата. Для приймання та відкачування забортної води служить водяний насос з гідравлічним приводом.[12]

Рушійно-стерновий комплекс

Використання ППА за призначенням допускається при хвилюванні моря до 4 балів. «Омар» має високі маневрені якості, які забезпечуються наявністю двох маршових гвинтів фіксованого кроку (ГФК) в кормі, які дозволяють виконувати горизонтальне переміщення, двох ГФК лагового переміщення, які забезпечують лагове переміщення або повороти в горизонтальній площині і двох ГФК вертикального переміщення для маневрування у вертикальній площині. Шість рушіїв дозволяють ППА здійснювати горизонтальне переміщення в будь-якому напрямку, в тому числі рухатись лагом, виконувати розвороти на місці, зависати над досліджуваним об'єктом у всьому діапазоні робочих глибин, здійснювати рух по вертикалі і рухатись вздовж дна, огинаючи його рельєф, а також здійснювати опускання ППА на ґрунт з ухилом до 20о. Управління виконується з двох пультів керування капітаном ППА.[20]

Система стисненого повітря

Можливість повного продування ЦГБ обмежена тиском повітря в балоні та глибиною, на якій знаходиться апарат. ППА «Омар» відноситься до апаратів малих глибин (до 600 м)[4], тому використовує повітря, стиснуте до 200 атм.[21]

Балони з повітрям високого тиску розміщені зовні міцного корпусу і керуються клапанами, якими оперує капітан ППА.[12]

Система гідравліки

Весь комплект обладнання цієї системи розміщений поза міцним корпусом: насос гідравліки, пневмогідроакумулятор, гідроблок, система трубопроводів, гідродвигуни маршових ГФК, ГФК вертикального переміщення, ГФК лагового переміщення, а також водяний насос і виконавчі механізми маніпулятора та поворотних насадок маршових гвинтів. Система дозволяє додатково підключати забортне обладнання з гідроприводом на робочий тиск 50, 100 або 180 кгс/см2.[11]

Система контролю повітря та його регенерації

З моменту закриття люка підводного апарата екіпаж перебуває в міцному корпусі, де атмосферне повітря має відповідати складу звичайного повітря, придатного для дихання. У нормальних умовах на рівні моря вміст кисню в повітрі становить близько 21 %. Вважається нешкідливим зниження вмісту кисню до 16%.[22]

У міцному корпусі бажано підтримувати концентрацію вуглекислого газу на рівні 0,03%. Допустимою межею концентрації СО2 вважається 1,5%. Крім газоаналізаторів, концентрацію газів у атмосфері міцного корпусу можна визначити за допомогою комплекту вимірювальних індикаторних трубок, начинка яких змінює колір за наявності в повітрі певного газу.[23]

На півкілометровій глибині температура у корпусі однотипного апарата «Лангусті» опускається до 4—5 градусів тепла. Щоб зберегти комфортні умови роботи, гідронавтам доводиться одягати вовняний одяг та теплі комбінезони. Для підтримання вмісту кисню передбачені спеціальні пластини, які розкладають вуглекислий газ на складові. Таким чином, кисень знову вивільняється.[24]

Науково-дослідне обладнання

  • ілюмінатори для забортного спостереження: діаметром 200 мм — 9 одиниць, діаметром 100 мм — 6 одиниць;[3]
  • забортні світильники в кількості 10 одиниць;[11]
  • комплекс фотографування: два  імпульсні світильники спалаху «Бірюза» з лампами спалаху ИФК-2000. Вони вмикаються з одного пульта і мають синхроконтакт для фотографування;[15]
  • фотоавтомат з запасом плівки 12 м (розмір кадра 24х36), який працює спільно з імпульсним світильником в автоматичному і ручному режимі (відеозапис);[11]
  • гідравлічний маніпулятор: 6 ступенів свободи, дозволяє піднімати предмети масою до 20 кг.[11] Керується з допомогою джойстика;[7]
  • пристрій для постановки буїв;[3]
  • висувний контейнер для зібраних зразків матеріалів; максимальна маса зразків 200 кг;[11]
  • можлива додаткова установка обладнання масою до 200 кг.[11]

Енергетична система

Мережа  28 В основна

Основним джерелом живлення мережі є кислотні акумуляторні батареї (АБ), розміщені в двох контейнерах із розвантаженою від тиску конструкцією. Це дозволяє виготовляти контейнери з нержавіючої сталі товщиною 2—3 мм. Вони встановлені в каркасі апарата під міцним корпусом. У кожному контейнері розміщено 56 акумуляторів СП-200 (ємністю 200 А·год).[25] Вони зібрані в 4 групи по 14 одиниць, загальна напруга становить 28 В.

Усе силове електрообладнання — контактори, силові реле — розміщено зовні міцного корпусу в електричному блоці, корпус якого витримує забортний тиск. Від цієї мережі живиться силове обладнання: насос гідравліки, забортне освітлення, водяний насос.

Мережа дозволяє додатково підключати забортне обладнання з електроприводом на напругу 27 В постійного струму потужністю до 0,5 кВт.[11]

Мережа  28 В автоматики

Основним джерелом живлення цієї мережі є кислотні акумуляторні батареї, розміщені в двох контейнерах. Вони мають таку ж конструкцію, що й контейнери силової мережі, але вдвічі менші — у них розміщено по 28 акумуляторів СП-200, з’єднаних у 2 групи по 14 елементів[25]. Загальна напруга мережі становить 28 В. Від цієї мережі живляться радіонавігаційне обладнання, звукопідводний зв’язок, внутрішнє освітлення ППА та системи автоматичного керування.

Аварійне обладнання

Аварійне обладнання при неможливості спливання

Аварійний твердий баласт

Аварійний твердий баласт являє собою два чавунні масиви, розміщені в нижній частині ППА з обох бортів. Для забезпечення аварійного спливання передбачено його скидання з корпусу апарата за допомогою піропатронів. Випадок скидання аварійного твердого баласту стався під час експлуатації апарата в Південно-Китайському морі.[12]

Аварійний буй

Аварійний буй звільняється екіпажем зсередини корпусу ППА, виринає на поверхню та подає радіо- й світловий проблисковий сигнал.

Протипожежне обладнання

У разі пожежі та задимлення у відсіку екіпаж може використовувати вуглекислотні вогнегасники та акваланги, розраховані на 4—5 годин роботи.[26]

Екіпаж

Екіпаж ППА «Омар» при зануренні складається з трьох гідронавтів — капітана і двох підводних дослідників.[3]

Капітан відповідає за все технічне забезпечення занурення, контролює параметри роботи всіх систем і механізмів, а також здійснює операції відходу від судна-носія, занурення, виходу до місця роботи та повернення до судна. Підводні дослідники виконують наукову програму: спостерігають, фотографують, займаються фільмуванням та записують свої спостереження на магнітофон.[27]

Згідно з правилами підготовки, стажування і призначення на посади гідронавтів, кандидатами в гідронавти могли стати чоловіки віком до 35 років, які мали вищу технічну або середню спеціальну освіту, стаж роботи за спеціальністю щонайменше два роки та досвід плавання на морських суднах принаймні один рік. За станом здоров’я вони повинні були відповідати вимогам, установленим для водолазів. Кожен кандидат проходив медичну комісію.

Навчання кандидатів у гідронавти ділиться на чотири етапи:

  1. теоретичні заняття з предметів програми, які тривали протягом усього курсу навчання;
  2. практичні заняття з предметів програми, включаючи відпрацювання операцій з управління підводним апаратом біля пірса та в морі;
  3. після завершення курсу навчання складання іспитів і заліків з усіх предметів програми
  4. стажування слухачів, які успішно склали іспити, на пілотованих підводних апаратах і ПЛБ.[28]

Багаторічний досвід показав, що для підготовки висококваліфікованого капітана (гідронавта 1 класу) необхідно 3—5 років.[29]

На судні-носії ППА під час експедиції перебували два капітани підводного апарата (один із них — капітан-наставник), а також група обслуговування: механік, електромеханік, радіонавігатор і акумуляторник. До складу наукової групи експедиції входили підводні дослідники, які пройшли курси підготовки гідронавтів і мали право на занурення в апараті.[12][15]

На ППА «Омар» протягом часу його експлуатації капітанами працювали гідронавти 1 класу: І. Виноградов[12][15], В. Дерябін[30], М. Сапожников[31], В. Пляко, Ю. Брага, О. Древетняк, І. Аврашов, О. Донець, Г. Бєльников, Є. Виноградов[16].

Підводними спостерігачами на ППА працювали гідронавти-дослідники: к.г.н. В. Федоров[12][15], Валерій Петров[12], А. Помозов[15], В. Бондарєв[15], В. Сумєрін[15], О. Карамишев[32], М. Колесніков.[30][32]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Правила классификации и постройки морских судов (рос.) . Регистр судоходства СССР. 19 серпня 1970. Процитовано 1 червня 2026.
  2. ↑ ISO 5411:2024 Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary (Міжнародний стандарт) (англ.) . International Organization for Standardization (ISO). 29 березня 2024. Процитовано 28 лютого 2026.
  3. ↑ а б в г Виноградов, Иван; Брага, Юрий; Виноградов, Евгений (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Омар». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 47.
  4. ↑ а б Войтов Д.В., 2002, с. 294-298.
  5. ↑ Помозов, Анатолий; Гирс, Михаил (2014). Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт». У Жбанов А. В.; Помозов А. А.; Жбанова Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 13.
  6. ↑ Kohnen, William (2018). MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview (PDF). Marine Technology Society Journal (англ.) (опубліковано 1 вересня 2018 року). 52 (5): 128—130. doi:10.4031/MTSJ.52.5.9.
  7. ↑ а б в г Киреев, Андрей (25 квітня 2025). Что глубоководный «Омар» видел на дне Черного моря возле Севастополя. ForPost (рос.).
  8. ↑ а б Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.) . Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 42.
  9. ↑ Проект 399Б, тип "Одиссей" (2-я серия т/х "Академик Книпович"). Водный транспорт (рос) .
  10. ↑ Рыболовно-поисковое судно типа "Гидронавт". Проект 1539. soviet-trawler.narod.ru (рос.).
  11. ↑ а б в г д е ж и к  Геворкьян В. Х., 1991, с. 23.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л Федоров, Валерий Васильевич (2016). Добыть раритет (Глава 14). Погружение разрешаю (рос.) . Санкт-Петербург: Написано пером. ISBN 978-5-00071-613-7.
  13. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 2. Данные экспедиционных работ обитаемых подводных аппаратов Базы «Гидронавт» в период 1976—1988 гг.. Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 414.
  14. ↑ Полонский А. С.; Орлов А. М. (2009). ВНИРО: 75 лет наблюдений, исследований, открытий (рос.) . ВНИРО. с. 44—45. doi:10.13140/2.1.1947.1041.
  15. ↑ а б в г д е ж и Федоров, Валерий Васильевич (2016). Ценный ресурс (Глава 16). Погружение разрешаю (рос.) . Санкт-Петербург: Написано пером. ISBN 978-5-00071-613-7.
  16. ↑ а б Виноградов, Иван; Брага, Юрий; Виноградов, Евгений (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Омар». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 48.
  17. ↑ Ткачук, Марина; Шакар'ян, Інна (11 березня 2006). Омаре", міо!. Україна молода. № 045. Процитовано 3 червня 2026.
  18. ↑ а б Симоненко, Денис (5 лютого 2008). В Балаклаве появилась подводная лодка. КП в Україні (рос.) . Процитовано 3 червня 2026.
  19. ↑ «Омар». Проект «Омар». Историческая справка. Deepstorm (рос.). Процитовано 3 червня 2026.
  20. ↑ а б Геворкьян В.Х., 1991, с. 22.
  21. ↑ а б Войтов Д.В., 2002, с. 279.
  22. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 284.
  23. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 285.
  24. ↑ Осипчук, Игорь (2 червня 2005). Стояла жара, а гидронавтам, погрузившимся на «Лангусте» на полукилометровую глубину, пришлось надевать свитера и меховые куртки. Факты (рос.). Процитовано 7 червня 2026.
  25. ↑ а б  Шанихин Е. Н., 2003, с. 27.
  26. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 286.
  27. ↑ Гирс, Михаил Игоревич (1977). «ТИНРО-2» в океане (рос) . Ленинград: Судостроение. с. 18—19.
  28. ↑ Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 7.
  29. ↑ Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 10.
  30. ↑ а б Федоров, Валерий Васильевич (2016). У берегов Cихотэ-Алиня (Глава 22 ). Погружение разрешаю (рос.) . Санкт-Петербург: Написано пером. ISBN 978-5-00071-613-7.
  31. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 4 Плавсостав и ведущие спеціалисты Базы «Гидронавт». Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 419.
  32. ↑ а б Карамышев, А.К.; Колестников, М.В. (2014). Биология, распределение и поведение промысловых беспозвоночных на шельфе дальневосточных морей по результатам подводных исследований. У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 150.

Джерела

Література

  • Аврашов И., Древетняк А. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 42–46. — (рос.).
  • Виноградов И., Брага Ю., Виноградов Е. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Омар» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 47–48. — (рос.).
  • Войтов Д.В. Подводные обитаемые аппараты. — Москва : АСТ, Астрель, 2002. — 303 с. — (рос.).
  • Геворкьян В. Х., Головань Г. А. Подводные обитаемые аппараты Базы «Гидронавт» (тактико-технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач). — Киев : Препринт АН УРСР, Інститут геологічних наук, 1990. — 42 с. — (рос.).
  • Гирс М., Помозов А. Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ) // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 5–10. — (рос.).
  • Гирс М.И. «ТИНРО-2» в океане. — Ленинград : Судостроение, 1977. — 152 с. — 60000 прим. — (рос.).
  • Жбанов А. В, Помозов А. А., Жбанова Д. А. Севастопольские гидронавты — ЧП Гуляев М. С.— Севастополь — 2014 — 456 с. — (рос.).
  • Осипчук Игорь Стояла жара, а гидронавтам, погрузившимся на «Лангусте» на полукилометровую глубину, пришлось надевать свитера и меховые куртки // ФАКТЫ. — 2005. — 2 червня. — Режим доступу: https://fakty.ua/ru/57661-quot-stoyala-zhara-a-gidronavtam-pogruzivshimsya-na-quot-languste-quot-na-polukilometrovuyu-glubinu-prishlos-nadevat-svitera-i-mehovye-kurtki-quot. — Дата звернення: 7 червня 2026. — (рос.).
  • Половка С. Г. Підводний науково-дослідний флот України // Геологія і корисні копалини Світового океану. — 2006. — № 2. — С. 122—132. — Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/pidvodniy-naukovo-doslidniy-flot-ukrayini/viewer. — Дата звернення: 17 лютого 2026.
  • Полонский А. С., Орлов А. М. Отдел экспедиционных исследований и методов промысловой разведки // ВНИРО: 75 лет наблюдений, исследований, открытий / Всерос. науч.-исслед. ин-т рыб. хоз-ва и океанографии ; отв. ред. Н. П. Антонов. — Москва : ВНИРО, 2009. — С. 41–47. — Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/258446089_VNIRO_-_75_let_nabludenij_issledovanij_otkrytij.— Дата звернення: 17 лютого 2026. — (рос.).
  • Помозов Анатолий, Гирс Михаил. Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 13–20. — (рос.).
  • Федоров В. В. Погружение разрешаю. — Санкт-Петербург : Написано пером, 2016. — 74 с. — ISBN 978-5-00071-613-7. — Режим доступу: https://document.wikireading.ru/hZdqo0MAYP. — Дата звернення: 6 липня 2026.— (рос.).
  • Шанихин Е. Н. Глубоководные аппараты (Вехи глубоководной тематики). — Москва : ООО «Восточный горизонт», 2003. — 274 с. — ISBN 5-88575-008-2. — (рос.).

Інтернет-ресурси

Посилання

  • «Гидронавты», документальний фільм, реж. С. Хейфец, ЦСДФ, 1990 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY. — Дата звернення: 16 березня 2026.
  • «Подводные аппараты Базы «Гидронавт»», документальний фільм, реж. С. Хейфец, к/ст. «Москва», 1991 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY. — Дата звернення: 16 березня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).