Ранінбек

Ранінбек (англ. running back, RB) — гравець бекфілду нападу в американському футболі та споріднених видах спорту. Головна роль ранінбека полягає в тім, щоб, отримавши м'яч з рук квотербека, виконати виносний розіграш. Також ранінбеки повинні вміти займати позицію ресивера для прийому паса і, за необхідності, допомагати блокувати захисників^[1]. Зазвичай на полі під час розіграшу перебуває один або два ранінбеки, залежно від формації нападу.

Ранінбек може бути хафбеком, вінгбеком або фулбеком. Зі збільшенням кількості орієнтованих на пас тактик та формацій з одним ранінбеком задньої лінії, таких гравців усе частіше називають просто ранінбеками. У більшості бігових розіграшів у наші дні цю функцію виконує хафбек, і термін «ранінбек» зазвичай вживають саме щодо нього. Ефективний хафбек повинен бути швидким і спритним для виносів м'яча, а також вміти добре ловити та мати хороший огляд поля для пасових розіграшів.

Сучасні фулбеки ж рідко діють як виносні гравці та натомість при бігових розіграшах біжать перед ранінбеком, завдяки своїм кремезним розмірам прокладаючи йому дорогу крізь захисників. Але у старих схемах нападу основними ранінбеками були саме фулбеки. В наші дні у коледжних та професійних іграх фулбеків усе ще іноді випускають як бігунів у ситуаціях, коли для першого дауну чи тачдауну потрібно здолати коротку відстань, або щоб здивувати захист, який зазвичай не очікує від фулбека виносних дій чи прийому паса. У футболі середніх шкіл, де габарити гравців суттєво відрізняються, фулбеків і досі часто використовують як виносних гравців.

Серед гравців на позиції ранінбека існує велика різноманітність габаритів. На одному полюсі перебувають гравці невеликого зросту (5 футів і 4–10 дюймів, тобто 162–178 см), але дуже спритні. Низький центр ваги та маневреність дозволяють їм легко ухилятися від захоплень. Таких швидких, гнучких та невловимих ранінбеків часто називають «скат-беками» (scat backs). Як приклад — Ред Грейндж, Г'ю Макелгенні, Гейл Сеєрс та Баррі Сандерс^[2].

На другому полюсі перебувають «павер-беки» (power backs) — більші й міцніші ранінбеки, здатні проривати захвати за допомогою грубої сили та потужності. Вони біжать, як правило, повільніше порівняно з меншими бігунами і зазвичай не намагаються оббігти захист по краях поля, а рухаються навпростець (на футбольному сленгу — «North-and-South», тобто «Північ-Південь»).

Члени Зали слави Ерл Кемпбелл, Бронко Нагурський, Джон Ріггінс та Ларрі Чонка, а також лідер НФЛ за всю історію за набраними виносними ярдами Еммітт Сміт, вважалися саме силовими ранінбеками. Серед сучасних ранінбеків представниками цієї категорії є Марк Інграм II, Карлос Гайд, Нік Чабб, Карім Гант та Леонард Фурнетт.

Останнім часом в НФЛ з'явився тренд на ранінбеків, які поєднують у собі обидві ці характеристики, як-от Тодд Герлі, Езекіель Елліотт, Далвін Кук та Сакуон Барклі.

Протягом багатьох років ранінбеків в НФЛ використовували як ресиверів під час пасових розіграшів. У такому випадку ранінбек вибігає з бекфілду і біжить уперед по безпечному маршруту, що дає квотербеку альтернативну ціль для паса, коли всі інші ресивери закриті або для безпечного скидання м'яча, коли квотербек опиняється під тиском. Член Зали слави Ленні Мур був хафбеком, який грав переважно як ресивер^[3], а Крістіан Маккафрі у 2019 році став одним із небагатьох гравців, кому вдалося набрати 1000 ярдів на виносі та 1000 ярдів на прийомі за один сезон.

Деякі команди мають спеціалізованого «ранінбека третього дауну» (third down back), який вміє добре ловити паси або краще блокує, зупиняючи бліц, тому його часто випускають на поле в ситуаціях довгого третього дауну. Це також можна використовувати для обману захисту: суперник думає, що гравця випустили під пасовий розіграш, тоді як насправді грається винос. Джеймс Вайт використовувався саме як «ранінбек третього дауну» або як додатковий вайд-ресивер, і його статистика прийому пасів перевищує статистику виносу: 3184 ярди та 25 тачдаунів на прийомі (369 ловів) проти 1240 ярдів і 10 тачдаунів на виносі (309 спроб).

Від ранінбеків також вимагається допомагати лінії нападу в пасових ситуаціях, а у випадку фулбека — і у виносних розіграшах. Ранінбеки регулярно блокують лайнбекерів або сейфті, які йдуть у бліц під час пасових комбінацій, коли лінія нападу зайнята лайнменами захисту суперника. У виносних розіграшах фулбек часто намагається створити прохід в лінії захисту, щоб ранінбек міг крізь нього пробігти. Ефективні блокуючі беки зазвичай є ключовим елементом успіху будь-кого з виносних гравців. Під час пасових розіграшів ранінбек залишається позаду, щоб допомогти заблокувати суперників та зупинити бліц.

Багато команд також мають ранінбека, якого називають «ранінбеком гол-лайну» (goal line back) або «спеціалістом з коротких дистанцій». Цей ранінбек виходить на поле в ситуаціях із короткою дистанцією, коли нападу потрібно набрати зовсім трохи ярдів для отримання першого дауну або тачдауну. Зазвичай, коли напад підходить до 5-ярдової позначки суперників, він виставляє формацію гол-лайну, яка включає вісім блокувальників, квотербека, ранінбека та фулбека. Що ближче до лінії воріт, то більша ймовірність використання такої формації. Якщо конкретного ранінбека часто випускають біля лінії воріт, його називають «гол-лайн беком». Такі гравці зазвичай є силовими бігунами, які рідко припускаються фамблів і здатні завдяки масі розштовхати велике скупчення захисників для здобуття дауну чи тачдауну.

Іноді ранінбеків залучають як ретернерів для повернення пантів та кік-оффів, хоча зазвичай цю роль виконують вайд-ресивери та корнербеки, які є найшвидшими гравцями в команді. Але саме ранінбек Браян Мітчелл наразі утримує рекорди НФЛ за кількістю ярдів на поверненні кік-оффів за кар'єру (14 014)^[4] та ярдів на поверненні пантів за кар'єру (4 999)^[5].