YaChudo

Форвард-пас

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Квотербек кидає пас.

У американському футболі та споріднених видах спорту форвард-пас (forward pass, пас уперед) — це кидок м'яча в напрямку, в якому команда нападу намагається просунутися, тобто до лінії воріт команди, що захищається. Легальне та широко розповсюджене використання пасу вперед відрізняє гридайрон-футбол від регбі, в обох кодексах якого така гра є незаконною.

Правила

Команда нападу обороняє квотербека у пасовій кишені.

У гридайрон-футболі форвард-пас часто називають просто «пасом». Як правило, пасуючим гравцем є квотербек; використовується статистичний аналіз для визначення успішності пасів квотербека в різних ситуаціях, а також загального успіху команди в пасових розіграшах.

Здійснити форвард-пас дозволяється лише один раз за дауну. Пас слід кидати з-за лінії сутички (якщо точніше, пас вважається легальним, якщо під час нього будь-яка частина тіла пасуючого перебуває позаду лінії сутички). Одержувати форвард-пас має право гравець, що є правомірним ресивером; він повинен торкнутися м'яча раніше за будь-якого гравця, що не є таким ресивером. Нелегальний форвард-пас може призвести до штрафу у ярдах і втрати дауну. При цьому суперники мають право перехопити і спробувати просунути вперед навіть нелегальний пас (усі гравці захисту є правомірними ресиверами).

Якщо правомірний ресивер команди, що пасує, законно ловить м'яч, пас вважається завершеним, і ресивер може спробувати просунути м'яч далі. Якщо гравець суперника законно ловить м'яч — це перехоплення. В такому випадку команда захисту негайно отримує володіння м'ячем і може спробувати просунути його до лінії воріт суперника. Якщо ж жоден гравець не зміг законно зловити м'яч, пас вважається неповним, м'яч стає «мертвим» у момент торкання землі і в наступному дауні розігрується з тієї ж лінії сутички. Якщо будь-який гравець заважає правомірному ресиверу зловити м'яч, це розцінюється як перешкоджання пасу, що тягне за собою штрафи різного ступеня залежно від правил конкретної ліги.

Початком пасу правила визнають момент, коли рука пасуючого починає рухатися вперед. Якщо пасуючий упускає м'яч до цього моменту, це вважається фамблом, а м'яч лишається вільним, і будь-який гравець обох команд може заволодіти ним і спробувати провести. Якщо ж пасуючий упускає м'яч, коли його рука вже рухається вперед, це вважається форвард-пасом, незалежно від того, де м'яч приземлиться або хто його вперше торкнеться[1][2]. На деяких рівнях гри може знадобитися відеоповтор, щоб арбітри могли остаточно визначити, відбувся фамбл чи невдалий пас.

Квотербек зазвичай або відразу починає гру за кілька кроків за лінією сутички, або відходить на кілька кроків назад, зловивши снеп. Це ставить його в зону, яку називають «кишенею» — спеціальну область, прикриту лайнменами нападу спереду і з боків, звідки він і кидає форвард-пас. Просто викинути м'яч, щоб запобігти секу, квотербек має право лише коли вийде за межі «кишені», інакше це буде порушенням, яке називається «навмисне заземлення» (intentional grounding). У канадському футболі, щоб уникнути фолу за навмисне заземлення, пасуючий повинен просто перекинути м'яч через лінію сутички — незалежно від того, перебуває він всередині «кишені» чи поза нею.

Якщо форвард-пас спійманий біля бокової лінії або кінцевої лінії, він вважається завершеним (або перехопленим) лише в тому випадку, якщо ресивер ловить м'яч, знаходячись у межах поля. Для цього він має торкнутися землі в межах поля після того, як м'яч був уперше схоплений, обома ногами (НФЛ) чи хоча б однією (КФЛ, коледжний футбол, шкільний футбол).

Спільним для всіх кодексів є поняття контролю: ресивер повинен продемонструвати контроль над м'ячем, щоб було визнано «володіння» ним, перебуваючи в межах поля. Якщо ресивер торкається м'яча, але суддя визначає, що він все ще «жонглював» ним до закінчення ігрового моменту, пас буде визнаний неповним.

Історія

Форвард-пас у 1921 році.

Хоча офіційно пас вперед дозволили лише у 1906 році, гравці намагалися «обійти систему» ще за 30 років до цього. У 1876 році Вальтер Кемп з команди Єльського університету, коли його схопив суперник, кинув м'яч партнеру по команді, що знаходився попереду. Той заніс тачдаун, який, попри протест суперників, зарахували (суддя просто підкинув монету, щоб прийняти рішення)[3].

У 1895 році команда Університету Північної Кароліни виконала такий пас, щоб вийти з глухого кута у грі проти Університету Джорджії. Джон Гейсман (той самий, на честь якого названо головну нагороду в американському футболі) пізніше підтвердив, що це був перший випадок, коли форвард-пас допоміг здобути перемогу.

1905 рік прозвали «кривавим» — 19 гравців протягом нього загинули, а ще 159 отримали тяжкі травми [4]. Гру збиралися заборонити як надмірно жорстоку, але втрутився особисто президент Теодор Рузвельт, який виставив ультиматум: або правила реформують, або футбол заборонять. 6 квітня 1906 року форвард-пас офіційно зробили легальним[5]. Метою було «відкрити» гру, замінивши грубу силу швидкістю та майстерністю[6]. Автором першого легального форвард-пасу вважається Бредбері Робінсон з команди Університету Сент-Луїса). Його перша спроба 5 вересня 1906 року була невдалою і навіть призвела до втрати м'яча, але згодом у тій же грі він таки кинув 20-ярдовий пас на тачдаун[7]. Тренера команди Сент-Луїса, Едді Кочемса, порівнюють із братами Райт в авіації, оскільки він першим зрозумів стратегічну перевагу пасової гри.

Не всі сприйняли новинку одразу: Східне узбережжя тривалий час ігнорувало пас, вважаючи це «забавками» команд із Середнього Заходу. Ситуація змінилася лише коли команди, що прийняли пасову гру, почали завдяки ній розбивати сильні команди суперників.

У Канаді перша демонстрація форвард-пасу відбулася у 1921 році, офіційно його дозволили лише у 1929-му[8], але все одно він лишався маловажливим до 1950-х, коли його популяризував Джек Джейкобс.

В NFL правила стали ще лояльнішими у 1933 році: пас дозволили виконувати з будь-якої точки за лінією сутички (раніше треба було відбігати на 5 ярдів назад).

Вплив на форму м'яча

М'яч 1892 року і сучасний м'яч.

М'ячі для гридайрон-футболу завдячують своєю формою саме популяризації форвард-пасів.

Перша стандартизація розмірів м'яча з'явилася у 1912 році та, оскільки гравці дедалі частіше використовували форвард-пас, у 1920-х м'яч зробили вужчим.

Нова форма зробила кидки значно точнішими та сильнішими, а також дозволила бити спіральні панти. Втім, через те, що м'яч став менш округлим, з гри майже зник дроп-кік, тобто удар по м'ячу ногою після того, як він відскакує від землі — зміна форми м'яча зробила траєкторію відскоку непередбачуваною[9].

Примітки

  1. ↑ Football Rules of the Game. NCAA. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 15 квітня 2026.
  2. ↑ 2013 Official Playing Rules of the National Football League (PDF). www.nfl.com. National Football League. Архів оригіналу (PDF) за 9 листопада 2013. Процитовано 15 квітня 2026.
  3. ↑ Gregorian, Vahe, "100 years of Forward Passing; SLU Was the Pioneer" [Архівовано August 22, 2011, у Wayback Machine.] St. Louis Post-Dispatch, September 4, 2006
  4. ↑ Jeffrey, Terence (30 серпня 2006). One hundred years of the forward pass. Townhall.com. Архів оригіналу за 15 лютого 2009.
  5. ↑ Nelson, David M. (1994). The Anatomy of a Game: Football, the Rules, and the Men Who Made the Game. University of Delaware Press. ISBN 0-87413-455-2., p. 128
  6. ↑ The New Game of Football: Radical changes in this year's rules revolutionizing the sport. The New York Times. 30 вересня 1906. с. M5. Процитовано 15 квітня 2026 — через Newspapers.com.
  7. ↑ Courtesy of the National Football Foundation, "This week in college football history", The Phanatic Magazine, August 31, 2007. Архів оригіналу за 15 квітня 2014. Процитовано 15 квітня 2026.
  8. ↑ CFL.ca - Official Site of the Canadian Football League. Архів оригіналу за 25 червня 2010. Процитовано 30 квітня 2010.
  9. ↑ Stamp, Jimmy. How Did the Pigskin Get Its Shape?. Smithsonian (англ.). Процитовано 15 квітня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).