YaChudo

Анархо-комунізм

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Анархія (значення).
Прапор анархо-комуністів

Анархо-комунізм або анархічний комунізм (або вільний, лібертарний комунізм) (від грец. αναρχία — безвладдя; лат. commūnis — загальний) — один з напрямків анархізму та комунізму, який обґрунтовує ідею анархії ((тобто безвладного суспільства, в якому відсутні ієрархія і примус), основаного на взаємодопомозі і солідарності всіх людей), або за словами В. Ф. Білаша, нацштабу армії Нестора Махно, відомого українського анархо-комуніста початку XX ст., який посилається на ідею тогочасних українських анархо-комуністів: «самоуправління і безвладдя в сенсі відсутності прошарку паразитів при владі».[1]

Історія

Головним теоретиком, надавшим ідеї анархічного комунізму, народного самоуправління струнку, закінчену форму вважається Петро Олексійович Кропоткін (1842—1921), який при цьому зовсім не був першим анархістом-комуністом[2].

Наприкінці 1905 на початку 1906 анархо-комунізм розколовся на дві течії: «безначальників» і «чорнознаменців». Перша дістала назву від назви журналу «Листок группы «Безначалие»», який вийшов у Парижі. Теоретики і лідери «безначальників» С. Романов та Н. Дивногорський вважали головним засобами боротьби проти самодержавства тероризм і експропріації, а соціальною базою анархізму — безробітних та люмпен-пролетарів («босяків»), з яких потрібно створювати «злочинні ватаги» для терористичної партизанської боротьби проти капіталу й держави. «Безначальники» не визнавали економічної боротьби, створення робітничих профспілок тощо. «Чорнознаменці»[3] на чолі з І. Гроссман-Рощиним, проголосили[4] «деперсоніфікований терор» проти буржуазії, тобто закликали до здійснення терористичних актів проти представників буржуазії лише за те, що ті належали до цього класу. До «чорнознаменців» входили і «анархісти-комунари», вони сповідували антибуржуазний терор у поєднанні з повстаннями для створення «тимчасових революційних комун».

Упродовж революції 1905—07 анархо-комуністами в Україні було здійснено сотні терористичних актів та експропріацій, вони вступали в сутички з царськими військами, які придушували революційні виступи робітників та селян, вели збройну боротьбу проти місцевих відділень «Союза русского народа».

Поліція успішно боролася з організаціями анархо-комуністів і до 1909 повністю їх ліквідувала в Україні.

Учнем і продовжувачем його справи, який сприяв втіленню ідей анархічного комунізму в життя, став Нестор Іванович Махно, український козацький військовий і політичний діяч, всесвітньовідомий лідер революційної повстанської армії України, в 1917-23 рр., який не лише вивчав праці Кропоткіна, але якого у його боротьбі за народну свободу і радянську владу визнав і благословив сам Кропоткін, під час їх зустрічі у 1917-18 рр. у Москві. Слід відмітити, що Нестор Махно підтримував Петра Олексійовича і його сім'ю в останні роки його життя, до своєї еміграції.

Багато прихильників анархічного комунізму називали себе комуністами і зробили значний внесок у встановлення радянської влади, влади народу у формі влади рад в Україні, боротьбу за народну свободу. Напр. ще 28 липня 1908 року, український козак, анархічний комуніст Прокіп Семенюта, який боровся проти царського режиму в останньому слові перед стратою сказав: «боролся против угнетателей, против царя и его холуев, за свободу и коммунизм».

Все це дозволяє говорити про анархічний комунізм, зокрема про україноруський анархічний комунізм, як про продовження і втілення в умовах XIX—XX ст. стародавніх народних ідей про рівність, свободу і волю для всіх людей без винятку, носіями і виразниками яких було російське козацтво — вільні люди центральної Євразії XVI—XIX ст.

Сутність анархо-комунізму

Анархо-комунізм є соціально-економічною течією анархістської думки, що закликає до створення суспільства, що існує на основі загального самоврядування, що вибудовується знизу вгору, в якому буде відсутня приватна власність, замість якої пропонується вільне користування усіма продуктами праці усіма членами суспільства[5]. При цьому товарне виробництво має бути замінене «достаток для всіх», тобто, висловлюючись словами П. А. Кропоткіна:

«Одним словом, нехай кожен бере скільки завгодно всього, що є в надлишку, і отримує обмежену кількість всього того, що доводиться рахувати і ділити!»[6]

Основи анархо-комунізму

  1. Децентралізація
  2. Свобода
  3. Рівність
  4. Взаємодопомога
  • Децентралізація — заміна централізованої держави і управління вільної федерацією самоврядних територіальних комун (громад) та виробничих спілок[7].
  • Свобода — мається на увазі в першу чергу свобода для повного і всебічного розвитку особистості без зовнішнього обмеження в особі державного уряду, так і само фінансового обмеження. Відповідно мова йде про свободу від політичного та економічного тиску, коли правителі змушують людину чинити тим або іншим чином, з огляду на державні закон и, а товарно-грошові відносини змушують продавати свою робочу силу власникам приватної власності і засобів виробництва. Всі люди повинні мати рівну можливість вільно, і у взаємній згоді з іншими людьми визначати умови власного життя[8].
  • Рівність — означає відсутність ієрархії, однакові для всіх можливості задоволення індивідуальних потреб і потреб, а також рівний доступ до всіх суспільних благ[9].
  • Взаємодопомога — мова йде про те, щоб замінити егоїзм, який розділяє людей, солідарністю, покликання якої відновити суспільну гармонію, коли люди допомагають один одному і піклуються про ближніх, виходячи з принципу "допоможеш ти, допоможуть тобі "[10].

Відомі анархо-комуністи

  • Анархо-комуністи (категорія)

Примітки

  1. ↑ «К 1905 году в Гуляйполе назревала революционная ситуация. Настроение было революционно-боевое. Нам очень нравилась программа анархистов-коммунистов за то, что они активно наступали на капиталистический строй, минуя програму-минимум и буржуазную революцию и обещали в ближайшее время свободу, равенство, отсутствие власти (т.е. отсутствие прослойки паразитов), самоуправление. И как гарантии к программе призывали к террору над чиновниками царского государственного аппарата и эксплуататорам, к насильственной социальной революции, ближайшей высшей ступенью которой будет анархический коммунизм» Дороги Нестора Махно. А. В. Белаш и В. Ф. Белаш — спогади про встановлення радянської влади в Україні, вживаються поняття «комуніст-більшовик» і «анархо-комуніст».
  2. ↑ Див.: Дамье В. В. Кропоткин и Реклю // Памяти М. А. Бакунина (Сборник). М.: ИЭ РАН, 2000.; Неттлау М. Очерки по истории анархических идей и статьи по разным вопросам. [Архівовано 6 серпня 2009 у Wayback Machine.] — Детройт: Издательство: Профсоюз г. Детройта, 1951.; Nettlau M. Breve Historia de la Anarquia. [S.L.]: Ediciones «cenit», s.d.
  3. ↑ Від назви газети «Черное знамя», що виходила в Женеві
  4. ↑ До речі першими з-поміж ін. прихильників терору
  5. ↑ Кропоткин П. А.Речі бунтівника. — М.: Книжковий дім «ЛІБРОКОМ», 2009. С. 173—176.;Він же.Хліб і воля [Архівовано 21 серпня 2008 у Wayback Machine.] / / Хліб і воля. сучасна наука і анархія. — М.: Правда, 1990. С. 67-69
  6. ↑ Кропоткин П. А.Хліб і воля. [Архівовано 21 серпня 2008 у Wayback Machine.] С. 80
  7. ↑ Кропоткин П. А.Поля, фабрики і майстерні. [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.] П-д.-М.: Голос праці, 1921
  8. ↑ Кропоткин П. А.Хліб і воля. [Архівовано 17 жовтня 2009 у Wayback Machine.];Bookchin M.Post Scarcity Anarchism. — Berkeley: Ramparts Press, 1971.
  9. ↑ Безсмертний К. С..lib.ru / k / k_s_b / anarho-communism.shtml Анархо-комунізм.[недоступне посилання з червня 2019]
  10. ↑ Дамье В. В.атомізації суспільства та соціальна самоорганізація: Російський контекст [Архівовано 19 жовтня 2009 у Wayback Machine.] / / Робочі в Росії: історичний досвід і сучасний стан. — М.: Едиториал УРСС, 2004. С. 73-82

Література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).