Чорний блок

«Чорний блок» — це тактика колективного захисту та спротиву під час протесту, що передбачає чорне вбрання, маски, шарфи, сонцезахисні окуляри, шоломи та інше сопрядження, призначене для приховання та захисту обличчя^[1][2]. Одяг використовується для збереження анонімності учасників як від поліції, так і від політично опозиційних організацій, ускладнюючи розрізнення між активістами. Тактика дозволяє виглядати групі як єдина маса^[3]. Учасників та учасниць чорного блоку зазвичай пов'язують із анархістськими, антифашистськими, квір- та еко- групами, що беруть участь у низовій політиці.

Необхідність у новій тактиці була спричинена зростанням поліцейського насилля під час протестів європейського руху проти виселення сквотерів, проти неякісної утилізації ядерних відходів, обмежень на аборти, а також інших явищ, пов'язуваних із утисками з боку держави чи капіталізмом^[1].

Історія «чорного блоку» розпочинається у Західній Німеччині. Після демонстрації в Брокдорфі 1977 року^[4], а також демонстрації у Горлебені в червні 1980-го, поліція жорстко розігнала табір протестувальників, що вийшли проти захоронення ядерних відходів. Напад на понад 5000 мирних мітингарів став поштовхом до пошуків інших методів політичної боротьби колишніми пацифістами.

Тактика чорного блоку може включати в себе вандалізм, несанкціоновані акції, акції прямої дії та мирні демонстрації. Тактика також може включати використання захисних заходів, таких як сприяння втечі осіб, заарештованих поліцією (так зване «зняття арештів»), надання першої допомоги людям, які постраждали від сльозогінного газу, гумових куль та інших заходів боротьби з громадськими заворушеннями, будівництво барикад, опір поліції та політичним противникам, практику солідарності з ув'язненими^[5][6]. Серед деяких груп поширене знищення майна, яке, як правило, має символічне значення: серед поширених цілей є банки, інституційні будівлі, торгові точки багатонаціональних корпорацій, автозаправні станції та камери відеоспостереження^[5].

У межах певного протесту може існувати кілька блоків з різними цілями та тактикою. Блоки часто не мають єдиного набору методів і переконань, окрім як дотримання, як правило, лівих або автономістських цінностей. Політолог Ніколас Апойфіс у своїй етнографії анархізму в Афінах стверджує, що дії чорного блоку можуть являти собою форму префігуративної політики, тобто такої, що будує бажане майбутнє всередині власної структури. Дослідник стверджує, що це завдяки «плоскій та горизонтальній організаційній структурі, поряд з акцентом на солідарності», притаманній чорним блокам^[7].

• Антифашизм після Другої світової війни
• Антифа (США)
• Анархізм
• Квір-анархізм
• A.C.A.B.
• Антиавторитаризм
• Ліві
• Антисталінська лівиця