Đ (латиниця)

Đ

Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Č̣	Ɗ	Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ
È	É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę
Ě	Ə	Ɛ	Ɠ	G̈	Ĝ	Ğ
Ġ	Ģ	Ƣ	Ɡ	Ĥ	Ħ	Ì
Í	Î	Ï	Ī	Į	İ	I
Ĳ	Ĵ	J̌	J̣̌	Ķ	Ḱ	Ǩ
Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ	Ľ	Ŀ
Ǉ	M̈	Ñ	Ń	Ņ	Ň	N̈
Ɲ	Ƞ	Ŋ	Ǌ	Ò	Ó	Ô
Õ	Ö	Ō	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ	P̈	Ƥ	Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř
Ɍ	Ɽ	Ś	Ŝ	Ṡ	Ş	Š
Ṣ̌	ß	ſ	Ꞅ	Þ	Ţ	Ť
Ŧ	Ⱦ	Ƭ	Ʈ	T̈	Ù	Ú
Û	Ü	Ū	Ŭ	Ů	Ű	Ų
Ư	V̈	Ŵ	Ⱳ	Ẋ	Ý	Ŷ
Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ	Ẕ	Ȥ	Ⱬ
Ź	Ż	Ƶ	Ž	Ẓ̌	Ʒ	Ǯ

Đ, đ (D з штрихом) — літера розширеної латиниці, яка зазвичай використовується в латинізованому варіанті сербохорватської мови для позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката схожого на український [дж] (скоріше схожого на польський Dź і Dz перед i), але пом'якшений. До складу «гаєвиці» (хорватського та латинського сербського алфавіту), літеру ввів Людевит Гай в 1830 році, де є аналогом кириличної літери Ђ/ђ.

Крім того, використовується в водській абетці, де позначає звук ʲ [d], північносаамській абетці для позначення звуку МФА: [ð] і в в'єтнамській абетці, де позначає звук МФА: [d] (на відміну від «традиційної» D/d, що позначає звук МФА: [z]).

У період з 1929 по 1939 рік символ використовувався в латинізованій абетці башкирської мови для позначення звуку МФА: [ð], де у літери була велика форма . З 1939 з прийняттям алфавіту на основі кирилиці для позначення звуку МФА: [ð] був введений новий знак Ҙ.