Ð (латиниця)

Đ

Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Č̣	Ɗ	Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ
È	É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę
Ě	Ə	Ɛ	Ɠ	G̈	Ĝ	Ğ
Ġ	Ģ	Ƣ	Ɡ	Ĥ	Ħ	Ì
Í	Î	Ï	Ī	Į	İ	I
Ĳ	Ĵ	J̌	J̣̌	Ķ	Ḱ	Ǩ
Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ	Ľ	Ŀ
Ǉ	M̈	Ñ	Ń	Ņ	Ň	N̈
Ɲ	Ƞ	Ŋ	Ǌ	Ò	Ó	Ô
Õ	Ö	Ō	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ	P̈	Ƥ	Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř
Ɍ	Ɽ	Ś	Ŝ	Ṡ	Ş	Š
Ṣ̌	ß	ſ	Ꞅ	Þ	Ţ	Ť
Ŧ	Ⱦ	Ƭ	Ʈ	T̈	Ù	Ú
Û	Ü	Ū	Ŭ	Ů	Ű	Ų
Ư	V̈	Ŵ	Ⱳ	Ẋ	Ý	Ŷ
Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ	Ẕ	Ȥ	Ⱬ
Ź	Ż	Ƶ	Ž	Ẓ̌	Ʒ	Ǯ

Ð, ð (ед) — давньоанглійська літера ðæt, сучасною англійською eth /ɛð/ (також edh або eð). Вживається в ісландській і фарерській мовах.

Мала форма літери ð застосовується в міжнародному фонетичному алфавіті для позначення дзвінкого зубного фрикативного звуку.

Вперше літера ед з'являється в ірландському письмі.^[1]

В давньоанглійську добу літера ð чергувалася з літерою þ (торн), обидві позначали міжзубний фрикативний звук, як дзвінкий, так і глухий. Вийшли з ужитку прибизно 1300 року^[2], але þ затрималась трохи довше і врешті-решт її замінено диграфом th.

Див. також

Þ (латиниця)

Примітки

↑ Freeborn, Dennis (1992), From Old English to Standard English, London: Macmillan, p. 24.
↑ David Wilton (September 30, 2007). "Old English Alphabet". Word origins. Retrieved 22 August 2010

Джерела

Ladefoged, Peter; Maddieson, Ian (1996). The Sounds of the World's Languages. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-19814-8.

[1] Freeborn, Dennis (1992), From Old English to Standard English, London: Macmillan, p. 24.

[2] David Wilton (September 30, 2007). "Old English Alphabet". Word origins. Retrieved 22 August 2010

[1]

[2]