Ò

Ò, ò — літера розширеного латинського альфабету, утворена буквою O з додаванням гравісу.

Як правило, використовується в каталонській, еміліансько-романьольській, ломбардській, окситанській, кашубській, сардинській, шотландській ґельській, таоській, в’єтнамській, гаїтянській креольській, норвезькій, валлійській та італійській мовах.

Ò — 28-ма літера кашубського альфабету і позначає /wɛ/.

У в'єтнамському альфабеті ò — тон гуйон (тон падіння) «о».

У китайській мові піньїнь ò — тон янгу (阳去, спадний тон) «о».

У валлійській мові гравіс використовується на o для позначення короткого звуку [ɔ] у слові, яке інакше вимовлялося б із довгим [oː] звуком: còd[kɔd] "тріска" проти тріски[koːd] «код».

В італійській мові гравіс використовується над будь-яким голосним для позначення кінцевого наголосу слова: Niccolò (еквівалент Ніколас і прізвище Макіавеллі ).

Його також можна використовувати на некінцевих голосних o та e, щоб позначити, що голосний наголошений і відкритий : còrso, «корсиканська», проти córso, «курс»/ «бігти», причастка минулого часу «correre». Ò позначає відкритий серединний заокруглений голосний /ɔ/, а È представляє відкритий серединний передній незаокруглений голосний /ɛ/.

У емільянській ò використовується для позначення [ɔː], наприклад, òs [ɔːs] «кістка». У романьйольській вона використовується для позначення [ɔ], наприклад, piò [pjɔ] «більше».

Ò можна знайти в норвезькому слові òg, яке є альтернативним написанням også, що означає «також». Це слово зустрічається як у нюнорську, так і в букмолі.

У македонській мові ò використовується, щоб відрізнити слово òд (англ. walk) від більш поширеного од (англ. from). І ò, і о вимовляються як [o].