YaChudo

Хрисіпп

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Хрисіпп
дав.-гр. Χρύσιππος ὁ Σολεύς Редагувати інформацію у Вікіданих
Антична філософія
Римська копія елліністичного бюста Хрисіппа (Британський музей)
Народження281/278 до н. е.
Соли, Кілікія
Смерть208/205 до н. е.
Афіни, Греція
помер від сміху
ПохованняTomb of Chrysippos, Athensd Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство (підданство)Soli Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мов
  • давньогрецька мова Редагувати інформацію у Вікіданих
    • Ім'я при народженнідав.-гр. Χρύσιππος Редагувати інформацію у Вікіданих
    Діяльність
  • письменник, математик Редагувати інформацію у Вікіданих
    • Школа / Традиціястоїцизм
    Основні інтересиетика, логіка
    ВплинувДіоген Вавилонський, Арістокреон
    Літературний напрямстоїцизм[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
    Зазнав впливу
  • Клеанф
    • ВчителіCleanthesd і Аркесілай Редагувати інформацію у Вікіданих
    Відомі студентиЗенон Тарсійський, Діоген Вавилонський, Dioscoridesd і Aristoboulusd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
    Історичний періодЕлліністична філософія
    ПосадаСхоларх стоїчної школиd Редагувати інформацію у Вікіданих
    БатькоApollonius of Tarsusd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
    CMNS: Хрисіпп у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
    Q: Висловлювання у Вікіцитатах

    Хрисіпп[5] або Хрисипп[6] із Соли (дав.-гр. Χρύσιππος ὁ Σολεύς, прибл. 279 — прибл. 206 до н. е.[a]) — давньогрецький філософ-стоїк, головний систематизатор раннього стоїцизму, логік, етик, схоларх, архонт школи стоїків (232 — 208).

    Він народився в Солах у Кілікії, але ще молодим переїхав до Афін, де став учнем філософа-стоїка Клеанфа. Після смерті Клеанфа, близько 230 року до н. е., Хрисіпп очолив стоїчну школу як її третій керівник. Плідний письменник і мислитель, він розвинув основні положення вчення Зенона з Кітіона, наставника Клеанфа, засновника й першого очільника школи, за що отримав титул другого засновника стоїцизму.[8]

    Хрисіпп досяг особливих успіхів у логіці, теорії пізнання, етиці та фізиці. Він створив оригінальну систему логіки висловлювань, щоб краще зрозуміти будову Всесвіту та місце людини в ньому. Хрисіпп дотримувався фаталістичного погляду на долю, але водночас намагався обґрунтувати роль суб'єктності особистості в мисленні та вчинках. На його думку, етика ґрунтується на розумінні природи Всесвіту, а її завданням є викорінення нестримних пристрастей, які пригнічують і руйнують душу. Саме завдяки йому стоїцизм став одним із найвпливовіших філософських напрямів упродовж багатьох століть у грецькому та римському світі. Водночас мовна специфіка творів Хрисіппа ускладнювала їхнє сприйняття навіть для учнів стоїчної школи[9].

    Із численних праць Хрисіппа до наших днів дійшли лише фрагменти[10]. Частини його творів виявили серед папірусів з Геркуланума[b].

    Життя

    Імовірно, Хрисіпп мав фінікійське походження[12][13], був сином Аполлонія з Тарса і народився в Солах[14]. Він мав невисокий зріст[15] і, за переказами, займався бігом на довгі дистанції.[16] Ще замолоду він утратив значний спадок, який конфіскували на користь царської скарбниці[17][c]. Після цього Хрисіпп переїхав до Афін, де став учнем Клеанфа, тодішнього очільника (схоларха) стоїчної школи[19][d]. Вважають також, що він відвідував лекції Аркесілая та його наступника Лакіда в Академії Платона[21].

    Хрисіпп із великим завзяттям узявся за вивчення стоїчної системи. Серед сучасників він здобув значну славу як учений[16]. Його вирізняли інтелектуальна сміливість і впевненість у власних силах. Про це свідчить, зокрема, прохання, яке він нібито висловив Клеанфу: «Дай мені лише основні засади, а докази я знайду сам»[16]. Після смерті Клеанфа, близько 230 року до н. е., Хрисіпп став керівником стоїчної школи.

    Хрисіпп був надзвичайно плідним автором. За переказами, майже ніколи не минало дня, щоб він не написав п'ятсот рядків тексту[22]. Загалом він створив понад 705 творів[23]. Його прагнення до всеохопності спонукало його розглядати обидві сторони будь-якого питання[21], через що опоненти дорікали йому надмірною кількістю цитат із чужих праць у власних книгах[24]. Його стиль вважали багатослівним, неясним і недбалим, однак інтелектуальні здібності Хрисіппа високо цінували, і згодом він став найавторитетнішим представником стоїчної школи[25].

    Останні миті життя Хрисіппа. Гравюра 1606 року.

    Він помер під час 143-ї Олімпіади (208–204 роки до н. е.) у віці 73 років[7]. Діоген Лаертський наводить дві різні версії його смерті[26]. За першою, Хрисіпп відчув запаморочення після того, як на бенкеті випив нерозбавленого вина, і невдовзі помер. За другою, він спостерігав, як осел їсть інжир, і вигукнув: «Тепер дайте ослові чистого вина, щоб запити інжир», після чого помер від сміху[27]. Його небіж Арістокреон встановив на його честь статую в Керамікосі[28]. Наступником Хрисіппа на чолі стоїчної школи став його учень Зенон Тарсійський[29].

    Із його численних творів до наших днів дійшли лише фрагменти, збережені в цитатах пізніших авторів, таких як Цицерон, Сенека Молодший, Гален, Плутарх та інші. 2004 року серед папірусів з Геркуланума виявили уривки праць «Логічні питання» і «Про провидіння»[11]. Можливо, там також зберігся ще один твір Хрисіппа[11].

    Вчення

    Хрисіпп мав тривалу й успішну кар'єру, відбивав напади Академії[30] й прагнув не лише захистити стоїцизм від критики минулого, а й убезпечити його від будь-яких можливих нападів у майбутньому. Він узяв учення Зенона та Клеанфа й надав їм завершеної форми, створивши систему, що стала класичним викладом стоїцизму[30]. Він розвинув фізичне вчення стоїків і їхню теорію пізнання[25], а також створив значну частину їхньої формальної логіки[31]. Саме Хрисіпп надав стоїчній системі її завершеного вигляду, так що Діоген Лаертський навіть казав: «Без Хрисіппа не було б Стої»[e].

    Логіка

    Хрисіпп багато писав про логіку й створив систему логіки висловлювань. Арістотелева логіка термінів досліджувала взаємозв'язки між термінами, такими як «Сократ» або «людина» («усі люди смертні, Сократ — людина, отже, Сократ смертний»). Стоїчна логіка, натомість, вивчала взаємозв'язки між висловлюваннями, такими як «зараз день» («якщо зараз день, то світло; але зараз день; отже, світло»)[33][34]. Хоча раніше в цій галузі працювали мегарські діалектики — Діодор Крон і Філон з Мегари, а учні Арістотеля — Теофраст і Евдем Родоський — досліджували гіпотетичні силогізми[35], саме Хрисіпп об'єднав ці принципи в цілісну систему логіки висловлювань[35][36].

    Висловлювання

    Хрисіпп визначав висловлювання як «те, що саме по собі здатне бути запереченим або ствердженим», і наводив приклади на кшталт «зараз день» та «Діон іде»[37][38]. Він розрізняв прості й непрості висловлювання, які в сучасній термінології називають атомарними та молекулярними[35]. Просте висловлювання є елементарним твердженням, наприклад: «зараз день»[39]. Прості висловлювання поєднуються в непрості за допомогою логічних сполучників. Хрисіпп виокремлював п'ять типів молекулярних висловлювань залежно від використаної зв'язки[39]:

    Логічні сполучники
    Тип Приклад
    якщо якщо зараз день, то світло
    і зараз день і світло
    або ... або або зараз день, або ніч
    тому що тому що зараз день, світло
    більш/менш імовірно ... ніж імовірніше, що зараз день, ніж ніч

    Отже, Хрисіпп перелічив кілька типів молекулярних висловлювань, відомих і сучасній логіці, зокрема кон'юнкцію, диз'юнкцію та імплікацію (умовне висловлювання)[40], а також докладно дослідив критерії їхньої істинності[40].

    Умовні висловлювання

    Першими логіками, які почали обговорювати умовні висловлювання, були Діодор Крон і його учень Філон з Мегари. Через п'ятсот років Секст Емпірик згадував про суперечку між Діодором і Філоном[41]. Філон уважав істинними всі умовні висловлювання, крім тих, у яких правильному антецеденту відповідає хибний консеквент. Це означало, що висловлювання «якщо зараз день, то я розмовляю» є істинним, якщо тільки не виявиться, що зараз день, а я мовчу[42]. Діодор же стверджував, що істинним є лише таке умовне висловлювання, у якому антецедент ніколи не може привести до хибного висновку – отже, оскільки висловлювання «якщо зараз день, то я розмовляю» може бути хибним, воно є недійсним[41]. Проте за такого підходу все ще залишалися можливими парадоксальні висловлювання, як-от: «якщо атомних елементів речей не існує, то атомні елементи існують»[42]. Хрисіпп дотримувався значно суворішого погляду на умовні висловлювання, що унеможливлювало такі парадокси[f]: на його думку, умовне висловлювання є істинним тоді, коли заперечення консеквента логічно несумісне з антецедентом[44]. Це відповідає сучасному поняттю строгої імплікації[44].

    Силогістика

    Хрисіпп розробив силогістику, або систему дедукції, у якій використовував п'ять типів основних аргументів, або форм аргументу, що називалися недовідними силогізмами[45] й виконували роль аксіом, а також чотири правила висновування, які називалися «тематами» (θέματα) і за допомогою яких складні силогізми можна було звести до цих аксіом[46][47]. Форми п'яти недовідних силогізмів були такими[48][49]:

    Назва[g] Опис Приклад
    Modus ponens Якщо A, то B. A. Отже, B. Якщо зараз день, то світло. Зараз день. Отже, світло.
    Modus tollens Якщо A, то B. Не B. Отже, не A. Якщо зараз день, то світло. Не світло. Отже, зараз не день.
    Modus ponendo tollens i Не можуть одночасно бути A і B. A. Отже, не B.  Не може одночасно бути день і ніч. Зараз день. Отже, зараз не ніч. 
    ii Або A, або B. A. Отже, не B. Або зараз день, або ніч. Зараз день. Отже, зараз не ніч.
    Modus tollendo ponens Або A, або B. Не A. Отже, B. Або зараз день, або ніч. Зараз не день. Отже, зараз ніч.

    Із чотирьох правил виведення (тематів)[51] до наших днів дійшли лише два. Одне, так званий перший темат, був правилом антилогізму. Другий, третій темат, був правилом відсікання, за допомогою якого ланцюгові силогізми можна було звести до простих[52][53]. Метою стоїчної силогістики було не лише створення формальної системи. Її також розуміли як дослідження діяльності розуму — божественного розуму (логос), що керує Всесвітом, частиною якого є люди[54]. Її завданням було знайти правильні правила виведення та форми доведення, які допомагають людині правильно орієнтуватися в житті[35].

    Хрисіпп стверджував, що собаки здатні міркувати.

    За свідченням Секста Емпірика, Хрисіпп уважав, що собаки використовують диз'юнктивний силогізм, наприклад, коли за запахом обирають, якою стежкою бігти. Цей погляд суперечив традиції, що походила від Арістотеля, який уважав здатність до міркування (і дедуктивного міркування зокрема) визначальною ознакою людини[55].

    Інші логічні праці

    Хрисіпп аналізував мовлення, а також уживання імен і термінів[25]. Він також доклав багато зусиль до спростування софізмів і парадоксів[25]. За словами Діогена Лаертського, Хрисіпп написав 12 творів у 23 книгах про парадокс брехуна; 7 творів у 17 книгах про амфіболію; і ще 9 творів у 26 книгах про інші логічні парадокси[56]. Загалом загадкам і парадоксам були присвячені 28 творів, або 66 книг[56]. Хрисіпп є першим стоїком, щодо якого засвідчено використання третьої з чотирьох стоїчних категорій, а саме категорії «певним чином налаштоване»[57]. У збережених джерелах Хрисіпп часто використовує категорії «сутності» та «якості», але лише зрідка звертається до двох інших стоїчних категорій («певним чином налаштоване» і «певним чином налаштоване стосовно чогось»)[58]. Незрозуміло, чи мали ці категорії для Хрисіппа особливе значення. Цілком можливо, що чітке вчення про категорії розробили вже пізніші стоїки[58].

    Подальше сприйняття

    Хрисіпп здобув славу одного з найвидатніших логіків античної Греції. Коли Климент Александрійський хотів назвати того, хто був серед логіків таким самим авторитетом, як Гомер серед поетів, він обрав не Арістотеля, а Хрисіппа[59]. Діоген Лаертський писав: «Якби боги користувалися діалектикою, вони користувалися б саме діалектикою Хрисіппа»[60]. Згодом логічні праці Хрисіппа занедбали й майже забули. Арістотелева логіка взяла гору, частково тому, що її вважали практичнішою, а частково тому, що її сприйняли неоплатоніки[54]. Ще в XIX столітті до стоїчної логіки ставилися зневажливо, вважаючи її безплідною формальною системою, яка лише переодягла логіку Арістотеля в нову термінологію[61]. Лише у XX столітті, завдяки розвитку логіки та сучасного числення висловлень, стало зрозуміло, що стоїчна логіка була видатним досягненням[35].

    Епістемологія

    Для стоїків істину від хиби відрізняє мудрець, який володіє правильним розумом[62]. Теорія пізнання Хрисіппа була емпіричною[63]. Органи чуття передають повідомлення із зовнішнього світу, а їхні свідчення перевіряються не шляхом зіставлення з вродженими ідеями, а через порівняння з попередніми уявленнями, що зберігаються в пам'яті[63]. Зенон визначав чуттєве враження як «відбиток у душі»[64], і Клеанф тлумачив це буквально, порівнюючи враження в душі з відбитком, який печатка залишає на воску[65]. Хрисіпп натомість розглядав його як зміну або перетворення душі[64]: душа зазнає впливу кожного зовнішнього предмета, що на неї діє, так само як повітря сприймає незліченні звукові хвилі, коли одночасно говорить багато людей[64].

    Під час сприйняття враження душа пасивна, а саме враження відкриває не лише власне існування, а й існування своєї причини – подібно до того, як світло робить видимими і себе, і предмети, які воно освітлює[64]. Здатність називати предмет належить розумові. Спочатку виникає враження, а потім розум, маючи здатність до мовлення, виражає словами те враження, яке отримав від предмета[66]. Істинні уявлення відрізняються від хибних завдяки пам'яті, класифікації та порівнянню[63]. Якщо орган чуття й розум перебувають у здоровому стані, і якщо зовнішній предмет справді можна побачити або почути, то уявлення завдяки своїй ясності й виразності здатне вимагати згоди, яку людина завжди може або дати, або утримати[67]. У контексті, де людина розглядається як раціональна істота, із цих уявлень розвивається розум[68].

    Фізика

    Частково збережений мармуровий бюст Хрисіппа, римська копія елліністичного оригіналу (Лувр).

    Хрисіпп наполягав на органічній єдності всесвіту, а також на взаємозв'язку та взаємній залежності всіх його частин[69]. Він стверджував, що всесвіт є «душею і керманичем самого себе»[70]. Наслідуючи Зенона, Хрисіпп вважав первісною субстанцією всесвіту вогняне дихання, або ефір[71]. Тіла складаються з пасивної безформної матерії, а форми їй надає «пневма»[72], яка пронизує всю матерію, підтримує єдність всесвіту й утворює душу людини[72].

    Класичні елементи переходять один в одного через процеси ущільнення та розрідження[73]. Вогонь спочатку ущільнюється й перетворюється на повітря; потім повітря — на воду; і нарешті вода — на землю. Процес розчинення відбувається у зворотному порядку: земля розріджується до води, вода — до повітря, а повітря — до вогню[73].

    Хрисіпп поділяв людську душу на вісім здібностей: п'ять чуттів, здатність до розмноження, здатність до мовлення і «керівну частину», яка міститься не в голові, а в грудях[74]. Індивідуальні душі є смертними; однак, згідно з поглядом, що походить від Хрисіппа, душі мудрих людей існують довше після їхньої смерті[74]. Проте жодна окрема душа не може пережити періодичне згасання, під час якого всесвіт відновлюється[74].

    Для Хрисіппа не існувало універсалій чи абстрактних об'єктів, що робить його своєрідним номіналістом[h].

    Доля

    Для Хрисіппа всі речі відбуваються відповідно до долі: те, що здається випадковим, завжди має приховану причину[77]. Єдність світу полягає в ланцюговій залежності причин одна від одної[78]. Ніщо не може відбутися без достатньої причини[79]. За Хрисіппом, кожне висловлювання є або істинним, або хибним, і це також стосується майбутніх подій[80]:

    Якщо якийсь рух існує без причини, тоді не кожне висловлювання буде або істинним, або хибним. Адже те, що не має дієвих причин, не є ні істинним, ні хибним. Але кожне висловлювання є або істинним, або хибним. Отже, не існує руху без причини. А якщо це так, тоді всі наслідки мають своє існування завдяки попереднім причинам. І якщо це так, усі речі відбуваються за долею. Отже, усе, що відбувається, відбувається за долею[81].

    Стоїчне розуміння долі цілком ґрунтується на уявленні про всесвіт як єдине ціле. Окремі речі й люди мають значення лише як залежні частини цього цілого[82]. Усе в усіх відношеннях визначається цим зв'язком і тому підпорядковується загальному порядку світу[78].

    Якщо опоненти заперечували, що коли все визначено долею, то немає індивідуальної відповідальності, оскільки те, що вже наперед визначене, неодмінно станеться за будь-яких обставин, Хрисіпп відповідав, що слід розрізняти просте і складне передвизначення[83]. Хвороба може бути визначена долею незалежно від обставин, але якщо одужання людини пов'язане зі зверненням до лікаря, тоді звернення до лікаря також визначене долею разом з її одужанням, і це стає складним фактом[84]. Усі людські дії — і, фактично, наша доля — визначаються нашим ставленням до речей[85], або, як висловився Хрисіпп, події є «співвизначеними» до здійснення[84]:

    Незнищення власного плаща, каже він, визначене долею не просто, а разом із його доглядом; і чиєсь спасіння від ворогів співвизначене з утечею від цих ворогів; і народження дітей співвизначене з бажанням лежати з жінкою. ... Адже багато речей не можуть відбутися без нашого бажання і справді без нашого найпалкішого прагнення та старання щодо них, оскільки, каже він, було визначено долею, що ці речі мають відбутися разом із цим особистим зусиллям. ... Але, каже він, у нашій владі перебуватиме те, що залежить від нас, і це також включене в долю[86].

    Отже, наші дії наперед визначені й причинно пов'язані із загальною мережею долі, але моральна відповідальність за те, як ми реагуємо на враження, усе ж залишається нашою[87]. Єдина сила, що визначає все, діє всюди, впливаючи на кожну окрему істоту відповідно до її природи — чи то на розумних або нерозумних істот, чи на неорганічні предмети[88]. Кожна дія виникає завдяки взаємодії причин, залежних від природи речей і характеру діяча[88]. Наші дії були б мимовільними лише тоді, якби їх породжували винятково зовнішні причини без будь-якої участі нашої волі у взаємодії з цими причинами[88]. Чеснота і вада належать до речей, що залежать від нас, а отже, за них ми несемо відповідальність[89]. Моральна відповідальність залежить лише від свободи волі, а те, що походить від нашої волі, є нашим власним, незалежно від того, чи можемо ми діяти інакше[89]. Ця досить тонка позиція, яка намагається узгодити детермінізм із людською відповідальністю, відома як м'який детермінізм або компатибілізм[90].

    Ворожіння

    Клеромантія у Стародавній Греції. Хрисіпп визнавав ворожіння частиною причинного ланцюга долі.

    Хрисіпп також обґрунтовував існування долі на основі ворожіння, вважаючи, що його підтверджують вагомі докази[91]. На його думку, віщуни не могли б передбачати майбутнє, якби саме майбутнє було випадковим[79]. Він вважав прикмети й передвісники природними ознаками певних подій[92]. Має існувати безліч проявів перебігу провидіння, здебільшого непомічених, тоді як людству став відомий лише зміст небагатьох із них[92]. Тим, хто стверджував, що ворожіння є зайвим, оскільки всі події наперед визначені, він відповідав, що і саме ворожіння, і наша поведінка під впливом отриманих від нього попереджень входять до причинного ланцюга[92].

    Бог

    Стоїки вважали, що всесвіт є Богом, і Хрисіпп також стверджував, що «сам всесвіт є Богом і загальним розлиттям його душі»[93]. Це є керівним принципом всесвіту, «що діє через розум і мислення разом із загальною природою речей і цілісністю, яка охоплює все існування»[93]. Спираючись на ці погляди, фізик і філософ Макс Бернгард Вайнштайн визначив Хрисіппа як пандеїста[i].

    Хрисіпп намагався довести існування Бога, використовуючи телеологічний аргумент:

    Якщо існує щось, чого людство не може створити, то істота, яка це створює, є вищою за людство. Але людство не може створити те, що існує у всесвіті – небесні тіла тощо. Отже, істота, яка їх створює, вища за людство. Але хто може бути вищим за людство, крім Бога? Отже, Бог існує[95].

    Хрисіпп говорив про Бога і богів як про взаємозамінні поняття. Він тлумачив богів традиційної грецької релігії як різні прояви єдиної реальності. Цицерон повідомляє, що «він також стверджував, що ефір є тим, що люди називають Зевсом, що повітря, яке пронизує моря, є Посейдоном, а земля — це те, що відоме під ім'ям Деметра, і так само він підходив до імен інших богів»[93]. Крім того, всесвіт існує заради блага вселенського Бога:

    Ми повинні зробити висновок щодо прекрасного житла, що його спорудили для власників, а не для мишей; так само ми повинні вважати всесвіт житлом богів[96].

    Теодицея

    Відповідаючи на питання, як зло може існувати в доброму всесвіті, Хрисіпп відповідав: «зло не можна усунути, та й не було б добре, якби його усунули»[97]. По-перше, він стверджував, наслідуючи Платона, що добро не може існувати без зла, адже справедливість неможливо пізнати без несправедливості, мужність — без боягузтва, поміркованість — без нестриманості, а мудрість — без нерозумності[98]. По-друге, видимі прояви зла існують як наслідок доброти природи; наприклад, людський череп має складатися з малих і тонких кісток через практичну користь, але саме ця перевага робить череп вразливим до ударів[98]. По-третє, зло розподіляється відповідно до розумної волі Зевса — або для покарання злих, або тому, що воно важливе для світового порядку загалом[99]. Отже, зло є добром під виглядом зла і зрештою сприяє найкращому устрою. Хрисіпп порівнював зло з грубим жартом у комедії: так само як жарт, хоча сам по собі образливий, покращує весь твір, «так само можна критикувати зло, якщо розглядати його окремо, але визнати, що разом з усім іншим воно має своє призначення»[100].

    Математика

    Задача Демокріта. Якщо конус перерізати горизонтально, чи будуть утворені поверхні рівними чи нерівними?

    Хрисіпп вважав тіла, поверхні, лінії, місця, порожнечу й час нескінченно подільними[101]. Він визначив одну з головних властивостей нескінченних множин: оскільки людина і палець, так само як всесвіт і людина, мають нескінченну кількість частин, не можна сказати, що людина має більше частин, ніж її палець, або що всесвіт має більше частин, ніж людина[102].

    Хрисіпп також відповів на проблему, яку вперше поставив Демокріт[103]. Якщо конус перерізати площиною, паралельною до його основи, чи будуть поверхні отриманих частин рівними чи нерівними? Якщо вони рівні, конус перетворюється на циліндр; якщо вони нерівні, поверхня конуса має бути ступінчастою[102]. Відповідь Хрисіппа полягала в тому, що поверхні одночасно є і рівними, і нерівними[104]. Фактично Хрисіпп заперечував дію закону виключеного третього щодо рівності та нерівності й тим самим, можливо, передбачив важливий принцип сучасного числення нескінченно малих величин, а саме поняття границі та процес збіжності до границі[104].

    Хрисіпп відзначився твердженням, що «один» є числом. Давні греки не завжди вважали одиницю числом, оскільки розглядали її як те, за допомогою чого вимірюють речі. Арістотель у своїй праці «Метафізика» писав: «... міра — не те, що вимірюють, а міра або Один — початок числа»[105]. Хрисіпп стверджував, що одиниця має «величину одиниці» (грец. πλῆθος ἕν)[106], хоча це твердження загалом не приймали греки, а Ямвліх писав, що «величина одиниці» є суперечністю в термінах[105].

    Етика

    Грецька амфора, що зображує Евріпідову трагедію «Медея». Хрисіпп вважав Медею яскравим прикладом того, як хибні судження можуть породжувати ірраціональні пристрасті[107][j].

    Хрисіпп учив, що етика залежить від фізики. У своєму творі «Фізичні тези» він писав: «немає іншого або більш відповідного способу підійти до питання добра і зла, чеснот або щастя, ніж через природу всіх речей і управління всесвітом»[108]. Метою життя, за Хрисіппом, є життя відповідно до власного досвіду реального перебігу природи[109]. Індивідуальна природа людини є частиною природи всього всесвіту[110], тому життя слід вести відповідно як до власної людської природи, так і до природи всесвіту[111]. Людська природа має етичний характер, а людство споріднене з божественним, оскільки походить від первісного вогню або ефіру, який, хоча і є матеріальним, утілює розум; тому люди мають діяти відповідно до цього[112]. Люди мають свободу, і ця свобода полягає у звільненні від ірраціональних бажань (похоті, прагнення багатства, становища в суспільстві, панування тощо) та в підпорядкуванні волі розуму[112]. Хрисіпп особливо наголошував на цінності та гідності особистості, а також на силі волі[112].

    Стоїки розрізняли між добром і злом третій клас речей – байдужі речі (адіафора)[113]. Серед морально байдужих речей до найкращих належать здоров'я, багатство і честь, а до найгірших — хвороба та бідність[114]. Хрисіпп визнавав, що в повсякденному вжитку цілком нормально називати бажані байдужі речі «добром»[113], але, за його словами, мудра людина користується такими речами, не ставлячи їх за мету[114]. Практика і звичка необхідні для того, щоб зробити чесноту досконалою в людині – іншими словами, існує моральний розвиток, а характер потрібно формувати[112].

    «Про пристрасті»

    Стоїки прагнули звільнитися від нестримних пристрастей, що, на їхню думку, суперечили природі. Пристрасті або емоції (pathe) є чинником, що порушує правильне судження[112]. Хрисіпп написав цілу книгу «Про пристрасті» (грец. Περὶ παθῶν), присвячену лікуванню емоцій[115]. Пристрасті подібні до хвороб, які пригнічують і нищать душу, тому він прагнув їх усунути (апатія)[115]. Хибні судження перетворюються на пристрасті, коли набувають власного імпульсу, так само як людині, яка вже почала бігти, важко зупинитися[116]. Неможливо позбутися пристрастей, перебуваючи в розпалі любові чи гніву: це можна зробити лише в спокійному стані[117]. Тому слід заздалегідь готуватися і поводитися з пристрастями в розумі так, ніби вони вже присутні[118]. Застосовуючи розум до таких пристрастей, як жадібність, гордість або хтивість, можна зрозуміти шкоду, яку вони спричиняють[118].

    Див. також

    Коментарі

    1. ↑ За повідомленням Аполлодора Афінського, наведеним у Діогена Лаертського (vii. 184), він помер у віці 73 років під час 143-ї Олімпіади (208–204 до н. е.). Отже, його народження датують проміжком між 281 і 277 роками до н. е. Повідомлення Псевдо-Лукіана (Macr. 20) про те, що він помер у віці 81 року, а також твердження Валерія Максима, що він і у 80-річному віці ще писав свої твори (Val. Max. viii. 7), вважають менш достовірними[7].
    2. ↑ «Першим із двох або трьох частково збережених творів Хрисіппа є „Логічні питання“, що міститься в PHerc. 307… Другим твором є „Про провидіння“, збережений у PHerc. 1038 і 1421… Третій твір, який, найімовірніше, також належить Хрисіппові, зберігся в PHerc. 1020»[11]. (англ. The first of Chrysippus' partially preserved two or three works is his Logical Questions, contained in PHerc. 307 ... The second work is his On Providence, preserved in PHerc 1038 and 1421 ... A third work, most likely by Chrysippus is preserved in PHerc. 1020.)
    3. ↑ Ім'я царя не названо, однак у цей період Кілікія була предметом боротьби між Птолемеєм II Філадельфом і Антіохом I Сотером[18].
    4. ↑ Твердження, що він навчався у Зенона, є менш імовірним, оскільки Зенон помер у 262/261 році до н. е.[20]
    5. ↑ грец. εἰ μὴ γὰρ ἦν Χρύσιππος, οὐκ ἂν ἦν στοά[32]
    6. ↑ Коли Секст Емпірик викладає різні критерії істинності умовних висловлювань, запропоновані давніми філософами, він не згадує Хрисіппа на ім'я, проте сучасні дослідники вважають, що саме Хрисіпп був автором або принаймні прихильником цього погляду[43].
    7. ↑ Ці латинські назви, невідомі Хрисіппові, походять із Середньовіччя[50].
    8. ↑ «[Стоїків] часто зображають як перших номіналістів, які заперечували існування універсальних понять загалом. … Для Хрисіппа не існувало універсальних сутностей, незалежно від того, чи їх розуміли як самостійні платонівські форми, чи якимось іншим способом»[75][76]. (англ. [Stoics] have often been presented as the first nominalists, rejecting the existence of universal concepts altogether. ... For Chrysippus there are no universal entities, whether they be conceived as substantial Platonic Forms or in some other manner.)
    9. ↑ «Цей пандеїзм, який нібито походить від Хрисіппа (із Солів, 280–208 рр. до н. е.), уже поєднаний з еманаціонізмом: Бог є світом тією мірою, якою світ виник і виникає з Його субстанції через ущільнення та охолодження, а Він Сам і далі поширюється в ньому, немов проміння, через власну субстанцію»[94]. (нім. Dieser Pandeismus, der von Chrysippos (aus Soloi 280–208 v. Chr.) herrühren soll, ist schon eine Verbindung mit dem Emanismus; Gott ist die Welt, insofern als diese aus seiner Substanz durch Verdichtung und Abkühlung entstanden ist und entsteht, und er sich strahlengleich mit seiner Substanz durch sie noch verbreitet.)
    10. ↑ Див. також Епіктет, «Бесіди», i.28.6–10; ii.17.19–23, де цей твір обговорюється в контексті стоїчної школи.

    Примітки

    1. ↑ Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
    2. ↑ Encyclopædia Universalis — Encyclopædia Britannica Inc., 1968.
    3. ↑ Arnim H. v. Aristobulos 17 // Pauly-Wissowa Band II,1 — 1895.
    4. ↑ Smith W. Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology / W. Smith — 1849. — P. 700. — 1219 p.
    5. ↑ Хрисіпп із Соли // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.
    6. ↑ Хрисипп // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 701. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    7. ↑ а б Cf. Dorandi, 1999, p. 40
    8. ↑ Dorandi, 1999, p. 40
    9. ↑ Luhtala, 2000, p. 194
    10. ↑ Rist, 1969, p. vii
    11. ↑ а б в Fitzgerald, 2004, p. 11
    12. ↑ Zeyl, Donald J.; Devereux, Daniel T.; Mitsis, Phillip T., ред. (2013). Encyclopedia of Classical Philosophy. Taylor & Francis. с. 135. ISBN 9781134270781.
    13. ↑ O'Connor, J J; Robertson, E F (Квітень 1999). Chrysippus of Soli. mathshistory.st-andrews.ac.uk. School of Mathematics and Statistics, University of St Andrews, Scotland.
    14. ↑ Gould, 1970, p. 7, citing Diogenes Laërtius, vii. 179; Galen, Protreptic, 7; de Differentia Pulsuum, 10
    15. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 182
    16. ↑ а б в Diogenes Laërtius, vii. 179
    17. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 181.
    18. ↑ cf. Green, 1993, p. 639
    19. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 179.
    20. ↑ cf. Dorandi, 1999, p. 40
    21. ↑ а б Diogenes Laërtius, vii. 184
    22. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 181
    23. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 180
    24. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 181, x. 26–27
    25. ↑ а б в г Davidson, 1908, p. 614
    26. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 185
    27. ↑ Inwood, Brad; Gerson, Lloyd P. (11 вересня 2008). The Stoics Reader: Selected Writings and Testimonia (англ.). Hackett Publishing. ISBN 978-1-60384-376-8.
    28. ↑ Plutarch, De Stoicorum Repugnantiis; Diogenes Laërtius, vii. 183
    29. ↑ Eusebius, Praeparatio Evangelica, 15. 18; Diogenes Laërtius, vii. 35
    30. ↑ а б "Chrysippus", J. O. Urmson, Jonathan Rée, The Concise Encyclopedia of Western Philosophy, 2005, pp. 73–74 of 398 pp.
    31. ↑ Barnes, 1999, p. 65
    32. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 183.
    33. ↑ Sharples, 2014, p. 24
    34. ↑ Ian Mueller (1978) An Introduction to Stoic Logic Rist, 1978, pp. 2—13
    35. ↑ а б в г д Johansen та Rosenmeier, 1998, p. 466
    36. ↑ Sharples, 2014, pp. 24—25
    37. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 65
    38. ↑ Gould, 1970, pp. 69—70
    39. ↑ а б Gould, 1970, p. 71
    40. ↑ а б Johansen та Rosenmeier, 1998, p. 467
    41. ↑ а б Sextus Empiricus, Pyr. Hyp. ii. 110–112; Adv. Math. viii. 112–117
    42. ↑ а б Sextus Empiricus, Pyr. Hyp., ii. 110–112
    43. ↑ See Gould, 1970, pp. 72—82
    44. ↑ а б Johansen та Rosenmeier, 1998, p. 468
    45. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 79
    46. ↑ Kneale та Kneale, 1962, pp. 158—174
    47. ↑ Susanne Bobzien, Stoic Syllogistic, Oxford Studies in Ancient Philosophy 14, 1996, pp. 133–192
    48. ↑ Diogenes Laertius, vii. 80-81; Sextus Empiricus, Hyp. Pyr. ii. 156–159; cf. Adv. Math. viii. 223ff.
    49. ↑ Mates, 1953, pp. 67—73
    50. ↑ Sharples, 2014, p. 24
    51. ↑ Long та Sedley, 1987, §36 HIJ
    52. ↑ Kneale та Kneale, 1962, p. 169
    53. ↑ Bobzien, Susanne. Ancient Logic: Stoic Syllogistic. У Zalta, Edward N. (ред.). Stanford Encyclopedia of Philosophy.
    54. ↑ а б Sharples, 2014, p. 26
    55. ↑ Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, I.69
    56. ↑ а б Barnes, 1999, p. 71
    57. ↑ Stephen Menn, "The Stoic Theory of Categories", in Oxford Studies in Ancient Philosophy: Volume XVII: 1999, 215–247.
    58. ↑ а б Gould, 1970, p. 107
    59. ↑ Clement of Alexandria, Stromata, vii. 16
    60. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 180.
    61. ↑ O'Toole та Jennings, 2004, p. 403
    62. ↑ Hicks, 1910, p. 70
    63. ↑ а б в Gould, 1970, p. 90
    64. ↑ а б в г Stock, 1908, p. 22
    65. ↑ Zeller, 1880, p. 77
    66. ↑ Stock, 1908, p. 23
    67. ↑ Hicks, 1911, p. 946
    68. ↑ Hicks, 1910, p. 66
    69. ↑ Cicero, De Natura Deorum, ii, 19
    70. ↑ Plutarch, De Stoicorum Repugnantiis, 41.
    71. ↑ Hicks, 1911, p. 944
    72. ↑ а б O'Toole та Jennings, 2004, p. 431
    73. ↑ а б Stock, 1908, p. 79
    74. ↑ а б в Sharples, 2014, p. 67
    75. ↑ John Sellars, Stoicism, Routledge, 2014, pp. 84–85
    76. ↑ Chrysippus | Internet Encyclopedia of Philosophy.
    77. ↑ Zeller, 1880, p. 178
    78. ↑ а б Zeller, 1880, p. 176
    79. ↑ а б Zeller, 1880, p. 175
    80. ↑ Zeller, 1880, p. 174
    81. ↑ Cicero, On Fate, 20–21
    82. ↑ Zeller, 1880, p. 177
    83. ↑ Zeller, 1880, p. 181
    84. ↑ а б Kenny, 2006, p. 195 referencing Cicero, On Fate, 28–29
    85. ↑ Zeller, 1880, p. 182
    86. ↑ Діогеніан у [[Євсевій Кесарійський |Євсевія]], Praeparatio evangelica, vi. 8, процитовано в Inwood та Gerson, 1997, p. 190
    87. ↑ Brunschwig та Sedley, 2003, p. 172
    88. ↑ а б в Zeller, 1880, p. 179
    89. ↑ а б Zeller, 1880, p. 180
    90. ↑ Gould, 1970, p. 152, note 3
    91. ↑ Gould, 1970, pp. 144—145
    92. ↑ а б в Hicks, 1911, p. 947
    93. ↑ а б в Cicero, De Natura Deorum, i. 15
    94. ↑ Max Bernhard Weinsten, Welt- und Lebensanschauungen, Hervorgegangen aus Religion, Philosophie und Naturerkenntnis ("World and Life Views, Emerging From Religion, Philosophy and Perception of Nature") (1910), p. 233
    95. ↑ Cicero, De Natura Deorum, iii. 10. Cf. ii. 6 for the fuller version of this argument
    96. ↑ Cicero, De Natura Deorum, iii. 10
    97. ↑ Plutarch, De Stoicorum Repugnantiis, 1051 B
    98. ↑ а б Aulus Gellius, vii. 1
    99. ↑ Plutarch, De Stoicorum Repugnantiis, 1050 E; De Communibus Notitiis, 1065 B
    100. ↑ Plutarch, De Communibus Notitiis, 1065 D
    101. ↑ Gould, 1970, p. 116
    102. ↑ а б Gould, 1970, p. 117
    103. ↑ Plutarch, De Communibus Notitiis, 1079F
    104. ↑ а б Gould, 1970, p. 118
    105. ↑ а б Heath, 1921, p. 69
    106. ↑ Iamblichus, in Nicom., ii. 8f; Syrianus, in Arist. Metaph., Kroll 140. 9f.
    107. ↑ Galen, On The Doctrines of Hippocrates and Plato, iii.3.13–22, iv.2.27, iv.6.19–27.
    108. ↑ Stock, 1908, p. 13
    109. ↑ Gould, 1970, p. 163
    110. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 87
    111. ↑ Diogenes Laërtius, vii. 88
    112. ↑ а б в г д Davidson, 1908, p. 615
    113. ↑ а б Kenny, 2006, pp. 282—283
    114. ↑ а б Zeller, 1880, p. 284
    115. ↑ а б Gould, 1970, p. 186
    116. ↑ Sharples, 2014, p. 68
    117. ↑ Gould, 1970, p. 187
    118. ↑ а б Gould, 1970, p. 188

    Література

    Додаткова література

    • Bobzien, Susanne (1998), Determinism and Freedom in Stoic Philosophy, Oxford University Press, ISBN 0199247676
    • Bobzien, Susanne (1999), Chrysippus' Theory of Causes. In K. Ierodiakonou (ed.), Topics in Stoic Philosophy, Oxford: OUP, 196–242. ISBN 019924880X
    • Bréhier, Émile, (1951), Chrysippe et l'ancien stoicisme. Paris. ISBN 2903925062
    • Dufour, Richard (2004), Chrysippe. Oeuvre philosophique. Textes traduits et commentés par Richard Dufour, Paris: Les Belles Lettres, 2 volumes (logic and physics), ISBN 2251742034
    • Hahm, D. E. Chrysippus' solution to the Democritean dilemma of the cone, Isis 63 (217) (1972), 205–220.
    • Holiday, Ryan; Hanselman, Stephen (2020). Chrysippus the Fighter. Lives of the Stoics. New York: Portfolio/Penguin. с. 38–49. ISBN 978-0525541875.
    • Ide, H. A. Chrysippus's response to Diodorus's Master Argument, History and Philosophy Logic 13 (2) (1992), 133–148.
    • Tieleman, Teun L. (1996) Galen and Chrysippus on the Soul: Argument and Refutation in the "De Placitis" Books II–III. Philosophia Antiqua. Brill. ISBN 9004105204
    • Tieleman, Teun L. (2003) Chrysippus' "on Affections": Reconstruction and Interpretation. Philosophia Antiqua. Brill. ISBN 9004129987

    Посилання

    Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).