YaChudo

Адіафора

Переглядів: 0. Оновлено 23.10.2026.

Адіафора (однина: adiaphoron), також адіафоризми (однина: adiaphorism), (від грецького ἀδιάφορα «нерозрізнене», «середнє») — згідно з розумінням стоїчної філософії, а також у християнській теології, речі, які є етично нейтральними, тобто такі, що не піддаються класифікації як добрі чи злі.

Точніше, тут існують два окремих питання:

  • Що справді добре для людства — і що зрештою не має значення в цьому відношенні?
  • Чи існують якісь конкретні дії, які не є ні добрими, ні злими, тобто морально нейтральними?

Адіафора в стоїчній етиці

Стоїки, які запровадили цей термін, визначили лише дві речі як такі, що піддаються моральній оцінці:

Все інше є адіафорою. Таким чином, життя, краса, багатство чи здоров'я, є морально нейтральними, так би мовити, «байдужими». Тому лише те, що служить чесноті, є добром. Все інше не має значення, особливо всі загальноприйняті блага та лиха.

Серед речей, що самі по собі є нейтральними, є такі, до яких людина відчуває природну схильність. Чеснота полягає у розумному виборі та розумному ставленні до цих природних речей. Однак те, чи людина насправді здобуває, володіє чи втрачає їх, зрештою не має значення для її чесноти та щастя.

Етично важливим аспектом стоїчної доктрини адіафори є її акцент на розмежуванні між морально добрим та аморальним добрим. Це зосереджує увагу на питанні про те, що насправді становить людську мораль.

Стоїчна доктрина адіафори була частково прийнята в рамках школи (Арістон Хіоський та ін.) у такому однобічному сенсі, що все, що не збігається з внутрішнім настроєм, є абсолютно нейтральним. Це дало підстави для поширення кінічного лібертинізму.

Філософська позиція

«Суть людської моралі»: За Плутархом, мудра людина турбується лише гіпотетично: вона діє так, ніби життя, багатство, честь тощо є реальними благами. Кант наголошує, що лише людська воля може бути добром.

«Можливість конкретних нейтральних вчинків»: Фіхте та Кант — а ще раніше Епікур (341—270 рр. до н. е.) — дотримувалися думки, що в конкретному адіафори не існує.

Рецепція в християнстві

«Гіпотетичний світогляд адіофорії»: «Гіпотетичний світогляд адіофорії», який відстоював Плутарх, також розглядається як специфічно християнський: відсутність надмірної турботи про життєві блага та усвідомлення їхнього незаслуженого й тимчасового характеру як дару.[1]

«Можливість байдужих дій»: У патристиці Климент Александрійський та Оріген прийняли доктрину адіафори — проте у випадку Орігена з новою перспективою, що нейтральні речі можуть бути виправлені через їх зв'язок з любов'ю до Бога чи ближнього. Для Августина, з іншого боку, не було дій, «які могли б залишатися нейтральними між чеснотою та гріхом»[2].

Різне

У XVI столітті між ортодоксальними лютеранами та послідовниками Меланхтона розгорілася суперечка щодо адіафоризму, оскільки останні вважали певні релігійні практики (на відміну від власне питань віри) адіафорою.[3] Оксфордський словник англійської мови визначає цей термін як байдужість до релігійних питань.

Примітки

  1. ↑ Maximilian Forschner: Adiaphora. In: Walter Kasper (Hrsg.): Lexikon für Theologie und Kirche (LThK), Bd. 1: A–Barcelona. 3. Auflage. Herder, Freiburg im Breisgau/Basel/Rom 1993, ISBN 3-451-22001-6, Sp. 157.
  2. ↑ Georg Teichtweier: Adiaphora. In: Josef Höfer, Karl Rahner (Hrsg.): Lexikon für Theologie und Kirche (LThK), Band 1. 2. Auflage 1957, Sonderausgabe. Herder, Freiburg 1986, Sp. 145, 146.
  3. ↑ Mitteldinge as semiophora? Lutheran-intentioned transformations and the "Schöne Tür" of St. Anne's Church in Annaberg. Imhof. 2020. с. 12—21. ISBN 978-3-7319-1036-7.

Література

  • Maximilian Forschner: Adiaphora. In: Walter Kasper (Hrsg.): Lexikon für Theologie und Kirche (LThK), Bd. 1: A–Barcelona. 3. Auflage. Herder, Freiburg im Breisgau/Basel/Rom 1993, ISBN 3-451-22001-6, Sp. 157–158.
  • Reimund B. Sdzuj: Adiaphorie und Kunst: Studien zur Genealogie ästhetischen Denkens. Niemeyer, Tübingen 2005, ISBN 978-3-484-36607-7.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).