YaChudo

Логос

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Логос (значення).
Слово «логос», записане грецькою

Ло́гос (дав.-гр. Λόγος)  — термін західної філософії, релігії, психології та риторики. З давньогрецької мови буквально означає «слово». Уживається передусім у значеннях власне слова[1], науки[2], закону, надприродного світового розуму[3]. Часто під логосом розуміється раціональне, логічне знання, яке протиставляється міфу як знанню ірраціональному і прийнятому на віру[4]. У логіці логос — це здатність робити умовиводи, знаходити причиново-наслідкові зв'язки[3]. У східних філософіях йому аналогічні дао, а також — дгарма.

Антична філософія

Початково слово «логос» одночасно позначало слово і думку, осмислене слово[5]. В античній філософії «логос» — це термін для позначення загального закону світу. Вперше застосований Гераклітом, де розуміється як сутність всіх речей, знеособлений вічний розум, котрий створює все в світі з протилежностей, впорядковує і наперед визначає долю. Логос робить світ впорядкованим і гармонічним, виражає постійність і єдність протилежностей. Згодом слово «логос» набуло нових значень і інтерпретацій: власне «слово», «думка», «сенс» (поняття)[6].

У поглядах Сенеки сутність людини полягає в її розумі, а сутність світу — в вищому світовому розумі, який мислитель і називає Логосом. Стоїки трактували Логос як світовий розум, який втілюється в матерії, якому підкоряються природа і повинна коритися людина. В неоплатоніків Логос — це притаманна Богу сила розуму, його вічні думки і слова, що творять і пов'язують воєдино світ[3].

Християнська філософія

У християнській філософії Логос найчастіше — творче слово Бога, зокрема те, яким було створено світ. Нерідко асоціюється з самим Богом і різними Його іпостасями. Юстин Філософ (бл. 100—165 рр. н. е.) ототожнював Логос як творче слово із Христом. Філософію він вважав наслідком контакту з Логосом[7][8]. Теофіл Антіохійський (кінець II ст.) у праці «До Автоліка» описував Логос як божественний принцип порядку, що працює разом з Божою Мудрістю як «дві руки» Бога, формуючи Всесвіт[9][10]. Климент Александрійський у «Строматах» пояснював Логос як силу, що готувала людство до приходу Христа, відкриваючи Божі таємниці філософам давнини[11].

В Оригена («Про втілення Христа» 3) Логосом зветься одна зі складових Трійці: Бог-Отець впливає на весь світ, Святий Дух — на святих людей, а Логос перебуває між ними і впливає на всіх розумних істот[12]. Григорій Ніський у праці «Проти Евномія» (близько 380 року н. е.) зображав Логос як вічне творче слово[13][14]. Було предметом суперечок те, як розуміти вічність Логоса і його ототожнення з Богом-Сином. Латинські отці Церкви дотримувалися думки, що Логос — це Бог-Син, який постійно створюється Богом-Отцем, а не був створений у якийсь конкретний момент минулого. Арій у протилежність їм навчав, що Бог-Син/Логос був створений Отцем і, таким чином, не поділяє Його вічності й на підставі цього оскаржував божественну природу Христа. Вселенські собори відіграли ключову роль у оформленні християнського розуміння Логоса як Бога-Сина, втіленого у Христі[15].

Важливий внесок у християнське розуміння Логосу зробив Юстин. У його філософії під Логосом розуміється вічний абсолютний розум, втіленням якого є Христос. Логос є джерелом людського розуму і свободи, що попри гріхопадіння людей надає їм можливість спасіння душі через слідування йому. Юстин стверджував, що завдяки Логосу всі люди мають здатність зрозуміти доцільний і розумний спосіб життя, який врешті приведе до спасіння. Діяльністю Логосу Юстин пояснював існування понять про єдиного Бога, благочестя, гріх, у мислителів давнини та інших народів, що ніколи не знали про Святе Писання чи Ісуса Христа[9].

Примітки

  1. ↑ Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 82.
  2. ↑ Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий: (Д — Копці) / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 173.
  3. ↑ а б в Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. 1 (укр.). Dukh i Litera. с. 243. ISBN 9789663781259.
  4. ↑ Элиаде, Мирча (1995). Аспекты мифа. ИНВЕСТ-ППП. с. 10.
  5. ↑ Search 'Logos' on etymonline. etymonline (амер.). Процитовано 23 березня 2026.
  6. ↑ Graham, Daniel W. (2023), Zalta, Edward N.; Nodelman, Uri (ред.), Heraclitus (вид. Winter 2023), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 23 березня 2026
  7. ↑ CHURCH FATHERS: Epistle to the Smyrnaeans (St. Ignatius). www.newadvent.org. Процитовано 23 березня 2026.
  8. ↑ CHURCH FATHERS: The First Apology (St. Justin Martyr). www.newadvent.org. Процитовано 23 березня 2026.
  9. ↑ а б Helleman, Wendy Elgersma (2002). Justin Martyr and the "Logos": An Apologetical Strategy. Philosophia Reformata. 67 (2): 128—147. ISSN 0031-8035.
  10. ↑ Logos Virtual Library: Theophilus of Antioch: To Autolycus, II, 10. www.logoslibrary.org. Процитовано 23 березня 2026.
  11. ↑ Todorovska, Marija. The concept of the logos in Philo of Alexandria, Clement of Alexandria, and Origen (PDF).
  12. ↑ CHURCH FATHERS: De Principiis, Book II (Origen). www.newadvent.org. Процитовано 23 березня 2026.
  13. ↑ Outler, Albert C. (1940). The "Platonism" of Clement of Alexandria. The Journal of Religion. 20 (3): 217—240. ISSN 0022-4189.
  14. ↑ THE "ARIAN" CONTROVERSY / Theological Studies (PDF).
  15. ↑ WEEDMAN, MARK (2011). AUGUSTINE’S DE TRINITATE 5 AND THE PROBLEM OF THE DIVINE NAMES “FATHER” AND “SON”. Theological Studies (PDF). с. 768—786.

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).