Демокріт

Демокріт Δημόκριτος
дав.-гр. Δημόκριτος
Народився	близько 460 до н. е. Ancient Abderad, Абдера, Ксанті (периферійна одиниця), Східна Македонія та Фракія, Македонія та Фракія, Греція[1] або Мілет[2]
Помер	бл. 370 до н. е. (≈ 90 років)
Діяльність	філософ, математик, мистецтвознавець
Галузь	філософія
Відомий завдяки	давньогрецький філософ
Вчителі	Левкіпп
Відомі учні	Гіппократ, Метродор Хіоський, Nessas of Chiosd, Протагор і Анаксарх
Знання мов	давньогрецька
Напрямок	атомістика
Magnum opus	quadratrix of Hippiasd
Конфесія	ейдолізм
Брати, сестри	Herodotusd
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Демокріт (Демокрит^[3][4]) Абдерський (дав.-гр. Δημόκριτος, приблизно 460—370 роки до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст, засновник атомістичної гіпотези пояснення світу, що розглядав можливість існування нескінченної кількості неповторних світів.

Матір Демокріта звали Сиптілія і він народився в місті Абдери у Фракії. Він багато мандрував світом, вивчив філософські та натурфілософські ідеї різних народів, а саме: Єгипту, Вавилону, Персії та Ефіопії.

Розповідали, що на ці подорожі Демокріт витратив великі гроші, які отримав у спадок від батька. Розтрата спадку в Абдерах переслідувалась судом. На суді замість свого захисту Демокріт зачитав уривки із свого твору «Великий світоустрій» і був виправданим, що гроші витрачені не дарма.

Багато хто з громадян вважав Демокріта дивакуватим і незрозумілим, тому що той часто йшов з міста, ховався подалі від метушні і поринав у роздуми. Демокріт часто вибухав сміхом, з приводу того, що йому людські тіла видавалися доволі смішними на фоні великого світового порядку. Співгромадяни визнали Демокріта божевільним і навіть запросили відомого лікаря Гіпократа для його медичного огляду. Гіпократ та Демокріт дійсно зустрічалися, після чого перший запевнив всіх, що Демокріт — один із наймудріших людей, з якими йому доводилось спілкуватись.  Його прозвали «філософ, що сміється».

Демокріт імовірно прожив сто чотири роки.

Демокріт розвинув учення про атоми свого вчителя філософа Левкіппа, що є головним досягненням демокрітової філософії. Демокріт доходив до ідеї неподільності атомів, які можуть бути різної конфігурації: гачкоподібні, кітвоподібні, кутасті, вигнуті, тощо.

За Демокрітом, фізичні атоми неподільні, але подумки в них можна виділити певні частини — точки, які не мають ваги і які не можна від атома відторгнути. Це — уявна частина атома — «амера» (та, що не має частин). У найдрібнішому атомі було сім амер: верхня, нижня, ліва і права, передня і задня, серединна. Це була математика, узгоджена з даними чуттєвого сприйняття, які говорили, що, яким би малим не було фізичне тіло, наприклад, невидимий атом — точки частини (сторони) у ньому завжди можна уявити, але ділити нескінченно навіть подумки неможливо.^{[джерело?]}

Атоми рухаються у великій пустоті, вдаряються один об одного та тримаються разом, утворюючи різні тіла. Різні тіла — це різні комбінації атомів. Різноманітність тіл спричинена різноманітністю складених атомів.

Атоми не можуть доторкатися — між будь-якими двома атомами завжди є простір. Слідкуючи з цього, при зближенні атомів між ними виникають сили відштовхування.

Принцип ізономії (з грец. «рівність всіх перед законом») — це чітка констатація принципу інерції — основи всієї сучасної фізики. Галілей, якому приписують відкриття інерції, всього лише скористався працями Демокріта та інших античних філософів.

Принципи ізономії:

1. Існують атоми різних форм і розмірів (в тому числі з розміром у цілий світ).
2. Усі напрямки та всі точки у Великій Пустоті рівноправні.
3. Атоми рухаються у Великій Пустоті в будь-яких напрямках і з будь-якими швидкостями.

У методології Демокріта уперше в історії пізнання системно використаний раніше недостатньо чітко усвідомлюваний аксіоматичний метод. Концепція математичного атомізму Демокріта логічно послідовно витікала з атомізму фізичного і підтверджувала правомірність усієї системи теоретичної математики. У межах цієї концепції було отримано багато видатних результатів, серед яких особливо слід зазначити заслуги Демокріта як одного з фундаторів методу нескінченно малих.

За легендою, Платон настільки не любив Демокріта, що звелів спалити всі його книги.

Для філософії Демокріта характерний твердий детермінізм — заперечення випадковості. Все, за Демокрітом, закономірне і має свої причини. Філософ стверджував, що люди вигадали ідол випадку, щоб користуватися ним як приводом, який прикриває їх власну нерозсудливість. Демокріту приписують авторство забавної притчі: один раз лиса людина йшла по пустельній місцевості і їй на голову з неба впав камінь. Людина померла. Якщо ми не утруднятимемо себе поясненнями, то скажемо, що це відбулося випадково. Однак, спробувавши знайти причину, ми довідаємося, що в цій місцевості живуть хижі птахи, які своєрідним способом полюють на черепах — піднімають у пазурах камінь і кидають його зверху на панцир черепахи і розбиваючи його, ласують її м'ясом. У нашому випадку птах лисину сприйняв за панцир. Мораль: завжди шукай причину і закономірність того, що відбувається.^{[джерело?]}

Демокріт розвиває концепцію Левкіппа про космічні вихри, які породжують незліченні світи, різні за розміром і структурою. В одних світах Сонце і Місяць більше наших, в інших — більша кількість світил, у третіх — немає зовсім. Світи розрізняються за віком: одні тільки народжуються, інші — перебувають у розквіті, треті — гинуть зіштовхуючись один з одним.^{[джерело?]}

Велика Пустота просторово нескінченна. Спочатку в хаосі спонтанно утворюється великий вихор. Симетрія Великої Пустоти порушується і у всередині вихра утворюються центр і периферія. Важкі тіла накопичуються в центрі вихра. Різниця між важким і легким не якісна, а кількісна. На зовнішній поверхні світу утворюється захисна плівка, яка відгороджує космос від навколишньої пустоти. Атоми намагаються рухатися до середини всесвіту, тому він має сферично-симетричну структуру.

Демокріт прихильник концепції множинності світів. Наш світ, Земля — центр космосу, тому не рухається ні в якому напрямку, проте інші світи можуть рухатись в будь-якому напрямку, так як всі напрямки рівноправні.

Земля не має форми кулі, бо при заході і сході Сонця сонячні промені по поверхні падали не по прямій лінії, а по дузі.^{[джерело?]}

Порядок розміщення світил:^{[джерело?]}

1. Місяць.
2. Венера.
3. Сонце.
4. Інші планети.
5. Зірки.

Падінню тіл на Землю перешкоджає відцентрова сила.

Чумацький Шлях є сукупністю зірок, які розташовуються одна відносно одної так, що їх зображення зливаються в єдине слабке світіння.

Демокріт виділив два ступені пізнання: почуттєвий досвід, який виникає внаслідок витікання від об'єктів прозорих матеріальних образів, які попадають в наші органи почуттів і мислення. Почуття, що є джерелом будь-якого пізнання саме по собі може дати лише «темне», тобто неповне, поверхневе знання, тому що сутність речей — атоми — можуть бути осягненні умоглядним шляхом.^{[джерело?]}

Етика Демокріта — це етика щастя — гедонізм. Метою життя філософ вважає гарний настрій — евтюмію, що означає безтурботний щасливий стан, коли людина не піддається дії пристрастей і страху. Найбільшою чеснотою є безтурботна мудрість, яка дає людині дар правильно мислити, правильно говорити і правильно чинити.^{[джерело?]}

У соціально-політичних поглядах Демокріт був прихильником демократичного устрою держави, стверджуючи, що бідність у демократії настільки краще так званого благополуччя громадян при царях, наскільки свобода краще рабства.^{[джерело?]}

Демокріт розвиває загально еллінське поняття міри. Міра — це відповідність поведінки людини до її природних можливостей і здібностей. Через призму подібної міри задоволення постає уже об'єктивним благом, а не тільки суб'єктивним чуттєвим сприйняттям.

Основний принцип існування людини — перебування в безтурботно розташованому дусі, позбавленому пристрастей і крайностей. Це не тільки просто лише чуттєве задоволення, а стан «спокою, безтурботності і гармонії».

Все зло і нещастя трапляються з людиною через відсутність необхідного знання. Звідси і висновок: усунення проблем лежить в здобутті знань. Філософія Демокріта не допускає абсолютності зла, ставлячи мудрість засобом досягнення щастя.

• Один із перших давньогрецьких календарів.
• Об'єм піраміди.

Демокріт був доволі скептично і матеріалістично налаштованим філософом-натуралістом, яких в ті часи було не так вже й багато. Він не вірив у традиційних давньогрецьких богів, з чого багато його послідовників та дослідників біографії (включаючи і античних істориків) робили висновки про його атеїзм. Але насправді Демокріт вірив у духів, що існують в межах матеріального світу і підвладні його законам, а також можуть по суті надприродним чином втручатися у життя людей. Це напівматеріалістичний/напівтеїстичний погляд на релігію, тому остаточно оцінити релігійні погляди Демокріта складно.

Можливо, існувало 70 творів, проте ні один з них до наших днів не зберігся.

Найбільш значуща робота Демокріта: «Великий світоустрій», яка охоплювала всі доступні в той час знання.

Деякі з творів: «Про почуття», «Про планети», «Про розум», «Опис полюсів», «Землеробство».

У 1935 р. Міжнародний астрономічний союз надав ім'я Демокріта кратеру на видимому боці Місяця.

У місті Кривий Ріг є вулиця Демокріта.

• Портрет Демокріта було представлено на грецькій монеті номіналом 10 драхм, а також на купюрі номіналом 100 драхм.

• 6129 Демокріт — астероїд, названий на честь філософа.
• Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура
•  Геракліт, що плаче, і Демокріт, що сміється.

• Демокрит // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Демокріт. // Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2 [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• К. Меркотан. Демокріт // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.195 ISBN 978-966-611-818-2
• Узбек Костянтин Минович. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
• К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.

• Демокріт [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2 : Д — Й. — С. 62. — ISBN 966-7492-02-8.
• Демокріт з Абдери // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.

• Демокріт — видатний філософ стародавнього світу [Архівовано 3 листопада 2008 у Wayback Machine.]
• Democritus in The Internet Encyclopedia of Philosophy [Архівовано 9 травня 2008 у Wayback Machine.]
• Democritus and Leucippus [Архівовано 9 травня 2008 у Wayback Machine.]
• Democritus in Stanford Encyclopedia of Philosophy [Архівовано 30 серпня 2006 у Wayback Machine.]
• Democritus on Greek 100 Drachma banknote. [Архівовано 12 лютого 2005 у Wayback Machine.]
• Досократики