Фер-кетч

Фер-кетч (англ. fair catch, досл. «вільне/чесне ловіння») — це елемент американського футболу, за якого гравець, що намагається впіймати м'яч, вибитий суперниками під час кік-оффу або панта, має право впіймати його без будь-яких перешкод з боку гравців команди, що виконувала удар^[1]. Гравець, який хоче виконати фер-кетч, сигналізує про свій намір, піднімаючи одну руку вище голови та махаючи нею, поки м'яч ще летить після удару. Після такого сигналу суперники не мають права атакувати приймаючого, а він не має права намагатися здійснити повернення. Упійманий таким чином м'яч вважається «мертвим», щойно його спіймали, і команда, що прийняла удар, розпочинає свою серію розіграшів із місця, де було спіймано м'яч.

Головна причина, з якої було введено фер-кетч, — захист гравця, що ловить м'яч. Оскільки приймаючий змушений зосереджувати всю увагу на м'ячі у повітрі, він не може стежити за суперниками, які біжать до нього, і зазвичай не в змозі захистити себе в момент прийому, а тому є особливо вразливим до травм при зіткненні з суперниками.

Зазвичай гравець сигналізує про фер-кетч, коли розуміє, що суперники дістануться його швидше, ніж долетить м'яч, або не впевнений, що зможе впоратися з суперниками при спробі здійснити повернення. До того ж, пантер часто навмисно виконує короткий, але високий удар, аби дати захисникам час добігти до приймаючого. Що одна причина фер-кетчів під час панта — запобігти коченню м'яча в бік залікової зони приймаючої команди та його зупинці глибоко на власній території.

Команда, що приймає кік-офф або пант, завжди має право на безперешкодну спробу впіймати м'яч у його початковому польоті, до того як його торкнеться будь-який гравець, або він удариться об землю. Проте, якщо сигнал про фер-кетч не було подано, гравця, який ловить м'яч, можна легально атакувати щойно м'яч спіймано, що створює ризик травми чи втрати м'яча, особливо якщо він не мав можливості захистити себе чи зафіксувати м'яч.

В команді, що приймає кік-офф чи пант, подати сигнал про фер-кетч може будь-який гравець. Для цього приймаючий повинен повністю підняти одну руку над головою і помахати нею з боку в бік, поки м'яч перебуває в повітрі. Після подачі сигналу команда, що вибиває, не має права заважати спробі впіймати м'яч. Гравця, який успішно виконав фер-кетч, заборонено атакувати: після прийому м'яч стає мертвим і, якщо немає фолів, команда, що приймає, починає свою серію розіграшів із місця, де його було спіймано.

В NFL та NFHS команда, що приймала удар, після вдалого фер-кетча також може спробувати виконати фер-кетч кік — пробити м'яч по воротах, як при філд-голі, з місця прийому. Проте це трапляється вкрай рідко, оскільки рідко м'яч ловлять на такій відстані від воріт суперника, щоб до них можна було добити^[2] (у XXI столітті в NFL було виконано лише шість фер-кетч кіків, і лише один з них мав успіх). У NCAA фер-кетч віки відсутні.

NCAA скасувала фер-кетчі в 1950 році, але відновила у 1951. Починаючи з 2018 року, NCAA запровадила правило про тачбек, згідно з яким після фер-кетчу під час кік-оффу (але не панта) в будь-якій точці в межах своєї 25-ярдової лінії команда, що приймала удар, починає подальший розіграш з цієї 25-ярдової лінії, а не з фактичного місця, де спіймано м'яч^[3]. У 2023 році NFL ухвалила таке ж правило, щоб зменшити частоту травм гравців під час кік-оффів. За оцінками NFL, завдяки цьому правилу кількість повернень на кік-оффах мала знизитися на 7%, що призвело б до зменшення кількості струсів мозку під час таких розіграшів на 15%^[4].

• Якщо гравець команди, що б'є, заважає спробі фер-кетчу після того, як приймаючий подав належний сигнал, його команда карається на 15 ярдів від місця фолу, а фер-кетч зараховується, навіть якщо м'яч не було впіймано. В NFL команда, що приймала удар, зберігає право на фер-кетч кік з точки, де встановлено м'яч.

• Якщо приймаючий не подав належний сигнал (наприклад, якщо рука піднята над шоломом, але не махає з боку в бік, чи навпаки — махає, але недостатньо високо піднята), команда, що приймає удар, карається на 5 ярдів від місця подачі сигналу. Фер-кетч не зараховується, а приймаючий втрачає захист від атаки суперника.

• Якщо приймаючий ініціює контакт із будь-яким гравцем команди, що виконує удар, після подачі сигналу, але до того, як м'яча торкнеться інший гравець, команда, що приймає, карається на 15 ярдів.

• Якщо приймаючий подає сигнал про фер-кетч, але після прийому м'яча починає бігти з ним, то винос м'яча негайно зупиняється, а на приймаючу команду накладається 5-ярдовий штраф з точки, де було впіймано м'яч.

У канадському футболі та арена-футболі фер-кетчі відсутні. Обидві версії ліги XFL (2001 та 2020 років) скасували фер-кетчі, намагаючись привабити вболівальників, яким це правило не подобалося.

Натомість в XFL та канадському футболі віддають перевагу «правилу п'яти ярдів» (або no-yards): команда, що виконує пант, карається на 15 ярдів, якщо її гравці порушують п'ятиярдовий периметр навколо приймаючого, коли він ловить м'яч.

Різні форми футболу, що походять від певних ігор англійських шкіл XIX століття, свого часу мали правило про фер-кетч. На зорі розвитку європейського футболу, коли він відокремився від регбі, дозволялося зловити м'яч у повітрі рукою та покласти його на землю, що називалося фер-кетч. Це правило входило до першого списку футбольних правил 1848 року^[5], але з 1871 року гравцям окрім голкіпера заборонили торкатися м'яча руками.

В середині XX століття фер-кетч скасували у канадському футболі, трохи пізніше — в регбі-ліг. В канадському футболі до скасування цього правила приймаючий повинен подати сигнал заздалегідь, як в сучасному американському футболі.

Окрім класичного американського футболу, цей прийом зберігся (під назвою «марк») у регбі-юніон та австралійському футболі, а також американських внутрішньоуніверситетських іграх спідбол та спідевей (speedaway).

В австралійському футболі, спідболі та спідевеї не вимагається, щоб удар виконував саме суперник. У регбі-юніон гравець повинен зафіксувати спіймання м'яча, вигукнувши «Марк!».

В деяких формах футболу гравцеві, який приймає удар суперника, має бути надано певний круговий безперешкодний простір. В регбі-юніон, регбі-ліг та канадському футболі це стосується лише тих гравців команди, що вибивала м'яч, які перебувають в офсайді, і діє незалежно від того, чи м'яч летить у повітрі, чи стрибає або котиться по землі. У варіанті австралійського футболу під назвою AFL 9s існує концепція «зони падіння» (drop-zone) для захисту гравця, що здійснює фер-кетч.

Різні ігри відрізняються за умовами, за яких фер-кетч зараховується — наприклад, чи має м'яч бути впійманий «чисто», тобто без «жонглювання», коли гравцю не відразу вдається встановити контроль над м'ячем. Регбі-юніон вимагає чистого прийому. В американському футболі дозволяється «жонглювати» м'ячем, але заборонено навмисно підбивати його вперед руками, щоб покращити позицію, з якої починатиметься розіграш. Найбільш лояльним є австралійський футбол, який дозволяє необмежено грати руками з м'ячем до того, як він буде схоплений; м'яч можна навіть випустити, якщо вважається, що гравець достатньо контролював його падіння.

• Фер-кетч у книзі правил NFL (англ.)