Трансильванія

Трансильва́нія
Західні Румунські гори поряд з Арієшень, Алба
Герб
Прізвисько:  Земля За Лісом
Координати: 46°46′0″ пн. ш. 23°35′0″ сх. д. / 46.76667° пн. ш. 23.58333° сх. д.
Країна	Румунія
Площа
• Повна	100 287 км²
Населення  (2011)
• Усього	6 608 586
• Густота	65,9/км²
Катойконім	Трансильванці
Трансильванія та    Банат, Кришана і Марамуреш у межах сучасної Румунії

Трансильва́нія (рум. Transilvania, «Залісся»), або Семи́город — історична область на півночі Румунії. Займає Трансильванське плато і частину гірських хребтів Східних та Південних Карпат. До 1918 року перебувала переважно в межах Угорського королівства (у її східній частині), пізніше у північно-західній Румунії; близько 60 000 км² з понад 4 млн мешканців; до Трансильванії зазвичай включають також Мармарощину, Кришану і Банат. Із цими територіями Трансильванія має площу 102 000 — 103 000 км².

• Ультрасільвана — у X—XI ст., тобто в той період, коли кордон Угорщини знаходився десь у зоні великого лісу, що відокремлював Кришану від внутрішньокарпатських регіонів. З угорської точки зору, країна, якою тоді володіли угорці, була «по цей бік» великого лісу, а те, що знаходилося «за» або «по той бік від» (ultra, trans) лісу, було місцем поки що невідомим. Надалі трансорфсувалося в Трансильвану і зрештою в Трансильванію.^{[джерело?]}
• Трансильванія^[1][2] (лат. Transsilvania, «Залісся») — основна латинська назва, від якої походять інші назви в більшості мов.
• Ердей, або Ердель (угор. Erdély; церк.-слов. Ердель; тур. Erdel, від Erde-elw — «Земля за лісом») — угорська назва та назва Трансильванії в Османській імперії.
• Ардял (рум. Ardeal) — місцева румунська назва, що походить від угорської «Ердей».
• Семигород^[2] або Семигра́ддя^[2][3] (від нім. Siebenbürgen; пол. Siedmiogród; лат. Septem Castra) — українська перекладна назва, що походить від німецької. Назва відома з XIII ст. Похходить від шести великих саксонських фортець (Медіаш, Мюльбах, Клаузенбург, Шесбург, Ройсмаркт і Броос) та столиці краю — Германштадту. Пізніше назва розповсюдилась ще на дві фортеці, Бістріц і Кронштадт^[4], потім так стали називати увесь край. За німецькими джерелами до семи фортець, що дали назву краю, належали Бістріц, Броос, Германштадт, Клаузенбург, Кронштадт, Мюльбах, Шесбург, бо Медіаш отримав статус фортеці лише у 1534 році.

В античну добу Трансильванію населяли даки, в цих краях знаходилася столиця войовничого дакійського народу — Сармізегетуза. В 106—271 Трансильванія була римською провінцією (тоді вона зазнала часткової романізації), згодом опанована готами, гепідами, аварами і булгарами, із 6 ст. до Трансильванії почали переселятися слов'яни.

Приблизно в IX-X століттях відбувається переселення у Трансильванію з Балкан волохів.

З кінця 9 ст.^[5] Трансильванія була підкорена угорцями (насамперед владу угорців визнав дукс Менуморут з Біхора (поблизу сучасного м. Орадя), васал Візантії), з початку XI століття стала частиною Угорського Королівства, у складі якого мала широку автономію — тут керували дьюли з роду Боґата. З 10 ст. у Трансильванії почали селитися угорці, з 11 ст. у східній Трансильванії — угорські вільні піддані тюркського (нащадки кочового конгломерату племен які заселили Балкани) походження (так звані секлери), з 12 ст. — сакси. У лютому 1438 року була узаконена Унія трьох націй (мадяри, сакси, секеї) зі спільного управління Трансильванією.

Після розпаду Угорського королівства (битва при Могачі (1526)) в Трансильванії оформилося автономне угорське Семигородське князівство (1541—1687) під зверхністю Османської імперії. У різні роки столицею Трансильванії були Дюлафехервар (Алба-Юлія), Германштадт (Сібіу) та Коложвар (Клуж-Напока).

У 17 ст. Трансильванія була об'єктом боротьби між Османською і Габсбурзькою імперіями. У 1699—1867 Трансильванія була провінцією Австрії, згодом Угорщини, з 1918 Трансильванією заволоділо Румунське королівство.

Друга половина XVI і XVII ст.  — період формування культурної та політичної ідентичності Трансильванії як оплоту протестантизму на сході Європи. Спочатку, з часів заснування Семигородського князівства під зверхністю Османів (1541 рік) і до 1571 року Трансильванією правила династія Заполья, далі й аж до 1613 року князі Трансильванії походили головним чином з роду Баторі, в XVII ст. — з роду Ракоці. Вони не тільки витягували політичні дивіденди з протистояння султана і Габсбургів, а й успішно захищали традиційні угорські вільності від централізаторських намірів віденських імператорів.

Князь Семигороду Габор Бетлен (1613-29) вважав 1628 р. за можливе відокремлення України від Польщі і створення окремої держави. Богдан Хмельницький був у дипломатичних зв'язках з князем Семигорода — Юрій I Ракоці (1630-48) і Юрій II Ракоці (1648-60) і уклав з ним військовий союз проти Польщі (1656). У XVIII ст. екзильний гетьман Пилип Орлик мав зносини з князем Ференцем II Ракоці (1676—1735; кн. 1704-11).

У 1687 році, після невдалої для турків облоги Відня і спроби султана посадити на трансильванський престол свого ставленика, князівство було зайнято військами Габсбургів. Султан остаточно відмовився від претензій на володіння Трансильванією за Карловицьким миром 1699 року.

Невдала розпочата князем Ференцем II Ракоці спроба відокремитися від Габсбургів призвела до скасування в 1711 році трансильванської державності. Слідом за тим почався процес інтенсивного покатоличення Трансильванії. В 1867 р. після створення Австро-Угорської монархії Трансильванія увійшла до складу Угорського королівства і була розділена на комітати (див., напр., Харомсек).

1699 деякі проповіді Йоаникія Галятовського були перекладені та видані румунською мовою в Алба-Юлія. 1757 р. Дімітріє Евстатіє Брашовянул створив першу румунську граматику в Трансильванії на основі граматики Мелетія Смотрицького; він також переклав ряд книг з церковно-слов'янської на румунську мову (з'явились друком 1792 року в Сібіу).

Серед слов'ян Трансильванії значну частину складали українці (русини), про що свідчать топографічні назви (Rusz, Reusdorfel, Russdorf, Rusesti). Перші документальні сліди про українські поселення в Трансильванії датовані XIII століття (гора Ruscia, м. Forum Ruthenorum). На південному сході Трансильванії в повіті Брашов існує місто Ришнов — трансильванські сакси (русо-влахи, як їх іменували в Константинополі) його називали Rusnâ, етимологія назви цього міста пов'язана теж з Руссю, та населенням русинами, яке жило до приходу саксів в ці місця на початку XIII століття. Ще у 15 ст. в Трансильванії існували чималі українські колонії, які пізніше зазнали мадяризації або румунізації.

Збереглися документальні свідчення про історичне сусідство Трансильванії і Русі. Згідно з грамотою угорського короля Андраша ІІ від 1228 року, у якій описані межові знаки помістя Сеплак (нині село Горень поблизу міста Регін), Трансильванія (а відповідно і Угорське королівство) стикалася з Руссю в так званих Климентових горах (лат. alpes Clementis, нині Келіманські гори). Там пролягав старий кордон Трансильванії, що частково зафіксований на карті Молдавського дистрикту (1788—1790)^[6]. Старий кордон простягався від східної околиці перевалу Борго до району нинішнього міста Топлиці і села Дітреу, де 1228 року на східному березі Мароша був встановлений перший межовий знак помістя Сеплак.

Знаковими гірськими вершинами давнього угорсько-руського кордону були гора Петросул (2100,4) — найвища вершина Келіманських гір, а також «руські» гори Русчі (1923,5), Стежі (1455,3), Обчина (1387,6) і Орошбук (Руський Бук, угор. Oroszbük , рум. Fagul-Rusului, 1186) ^[7].

Мирон Кордуба, який локалізовував помістя Сеплак у «північно-східнім Семигороді», зробив висновок, що у «першій половині ХІІІ в. доходила Галицька держава до місця, де тепер сходяться: Буковина, Семигород і Румунія — себто до середньої Золотої Бистриці»^[8].

Локалізовані межові знаки помістя Сеплак дозволяють уточнити, що в першій половині ХІІІ століття кордон між Угорським королівством і Руссю (Галицьким князівство) в районі північно-східної Трансильванії проходив вододільними хребтами, які розділяли, з одного боку, притоки Золотої Бистриці, а з другої, витоки Бистриці-Самошської і Мароша ^[9].

Зв'язки України з Трансильванією (політичні і культурні) існували за часів Запорозької Січі та Гетьманщини. Українські козаки, що служили у валаському (румунському) війську, допомогли Михайлові Хороброму об'єднати Семигород з Волощиною і Молдовою (1593—1601).

Перепис 1930 року виявив у Трансильванії (без Мармарощини і Банату) ледве 2 100 українців, найбільше у місті Орадя.

Однією з умов вступу Румунії в Першу світову війну було приєднання Трансильванії до території Румунії. Після закінчення війни, в результаті Тріанонського договору, Трансильванія повністю включена до складу Румунії. За рішенням другого Віденського арбітражу, проведеного Німеччиною та Італією 30 серпня 1940 року, Румунія передала Угорщині Північну Трансильванію. Південна Трансильванія залишилася в румунських руках.

У 1944-45 рр. угорське населення Північно-східної Трансильванії піддалося насильству з боку так званих «чорних сермяг» — румунських шовіністичних банд, організованих прем'єр-міністром Юліу Маніу. На думку деяких істориків, радянське командування крізь пальці дивилося на румунський терор. При підведенні остаточних підсумків Другої світової війни, за умовами мирного договору, підписаного 10 лютого 1947 року, був анульований Віденський арбітраж 1940 року і декларувалося приєднання Північно-східної Трансильванії до Румунії.

У 1968 році Ніколае Чаушеску скасував Муреш-Угорську автономну область (створену в 1952 році на сході Трансильванії) у процесі адміністративно-територіальної реформи скасування областей та повернення традиційного поділу Румунії на повіти (жудеці). При цьому була «тихо» ліквідована й автономія угорців. Територія Угорської АО увійшла переважно до складу жудців Муреш, Харгіта, Ковасна. Антиугорський курс довгий час забезпечував диктатору Чаушеску симпатії певних верств румунського населення.

Площа історичного воєводства 55 146 км².^[10][11]

У регіонах, які приєднала Румунія в 1920 році, розташовано 23 округи, включаючи приблизно 102 200 км² (102 787—103 093 км² в угорських джерелах та 102 200 км² в сучасних румунських документах). Останнім часом, у зв'язку з деякими адміністративними реорганізаціями, територія охоплює 16 повітів-жудеців (румунською: Judet), з площею 99 837 км², в центральній та північно-західній Румунії.

Це такі 16 повітів: Алба, Арад, Біхор, Бистриця-Несеуд, Брашов, Караш-Северин, Клуж, Ковасна, Харгіта, Хунедоара, Марамуреш, Муреш, Селаж, Сату-Маре, Сібіу і Тіміш.

Найбільш густонаселені міста (перепис жовтня 2011):^[12]

• Трансильванія власне:
  • Клуж-Напока (324,576)
  • Брашов (253,200)
  • Сібіу (147,245)
  • Тиргу-Муреш (134,290)

• Банат:
  • Тімішоара (319,279)
  • Решица (73,282)

• Крішана:
  • Орадя (196,367)
  • Арад (159,074)

• Марамуреш:
  • Бая-Маре (123,738)
  • Сату-Маре (102,411)

• Замок Бран, також відомий як Замок Дракули.
• Середньовічні міста Трансильванії Алба-Юлія, Клуж-Напока, Брашов, Сибіу
• і Сигішоара (місце нар. Влада Дракули)
• Церква Денсус, найстаріша церква в Румунії.
• Старі дерев'яні церкви Трансильванії.
• Села з укріпленими церквами в Трансильванії:
  • Б'єртан
  • Килнік
  • Диржіу
  • Прежмер
  • Саскіз
  • Валя-Віїлор
  • Віскрі
• Румунська традиційна й народна культура, Національний Комплекс Музеїв, Сибіу.
• Угорська традиційна й народна культура.

• Північна Трансильванія
• Трансильванське князівство (1570—1711)
• Трансильванське князівство (1711—1867)
• Волоське князівство
• Трансильванська школа
• 1537 Трансильванія (1537 Transylvania) — астероїд, названий на честь території^[13].

• Коротка історія Трансільванії / О. С. Гаврилів. — Л. : П. П. Сорока, 2010. — 46 c.
• Квасецький А. Таємниці Старого Берладського шляху: Краєзнавчі нариси з історії Буковини. — Чернівці : Місто, 2025. — 256 с.
• Кордуба М. Молдавсько-польська границя на Покуттю до смерти Стефана Великого // Науковий збірник, присвячений ювілею проф. М. С. Грушевського. — Львів, 1906. —С. 158—184.

• Кресін О. В. Трансильванське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 135. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Трансильванське князівство // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Edouard Sayous, Histoire (francais) pag.25 https://archive.org/details/histoiregnra00sayouoft

• Трансильванія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.