YaChudo

Бета Водолія

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Бета Водолія

Бета Водолія


Дані дослідження
Епоха J2000
Сузір'я Водолій Редагувати інформацію у Вікіданих
Пряме піднесення 21г 31х 33,53171с[1]
Схилення −05° 34′ 16,2320″[1]
Видима величина (V) 2,87[2]


Характеристики
Стадія еволюціїжовтий надгігант
Спектральний класG0 Ib[3]
Показник кольору U−B+0.58[2]
Показник кольору B−V+0.84[2]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 6451±00627[7] км/сек
Власний рух (μ) за пр. піднес.: +18,77[1] мсд/рік

за схиленням: −8,21[1] мсд/рік

Паралакс (π) 5,9728 ± 0,2147мсд[8]
Відстань 541,8+18,4
−15,5 світлових років
166,12+5,64
−4,75 парсек[9]
Абсолютна величина (MV) −3,04[10]
Подробиці[12]
Маса4,97±0,10[12] – 6,3[13] M☉
Радіус47,88+1,68
−1,81 R☉
Світність2046±180 L☉
Гравітація2,05[14] м/с2
Температура5608±71 К
Металічність [Fe/H]−0,03[16]
Швидкість обертання (v sin i)6,3±1,3[18] км/с
Вік56[13] – 110±10 млн років
Інші позначення
Sadalsuud, Saad el Sund, β Aqr, 22 Aqr, BD−06 5770, FK5 808, GC 30137, HD 204867, HIP 106278, HR 8232, SAO 145457, ADS 15050 A, CCDM J21316-0534A[19]
Посилання
SIMBADдані для ADS+15050

Бета Водолія (β Aquarii) — одиночна[20] зоря, жовтий надгігант у сузір'ї Водолія. Вона має офіційну назву Садалсууд[21] та позначення Баєра β Водолія (скорочено β Aqr). За вимірюваннями паралаксу, отриманими під час місії Гіппаркос, зоря розташована на відстані близько 540 світлових років (165 парсеків) від Сонця[1]. Вона віддаляється з променевою швидкістю 6,5 км/с[7]. Зоря слугує стандартом променевої швидкості Міжнародного астрономічного союзу[22].

Назва

Зоря мала традиційну назву Садалсууд (Sadalsuud), від арабського виразу سعد السعود (sa‘d al-su‘ūd), що означає «щастя щасть». Інші варіанти написання, що іноді зустрічалися: — Sad es Saud, Sadalsund та Saad el Sund. У каталозі зір у «Календарі Аль-Ахсасі Аль-Муаккета» ця зоря була позначена як Nir Saad al Saaoud, що було перекладено на латину як Lucida Fortunæ Fortunarum, що означає «найяскравіша зі щастя щасть»[23]. Робоча група з назв зір[24] Міжнародного астрономічного союзу затвердила назву Садалсууд (Sadalsuud) для головного компонента (компонента A)[21].

У китайській астрономії 虚宿 (Xū Xiù), що означає «Порожнеча», позначає астеризм, який складається з Бети Водолія та Альфи Малого Коня[25]. Відповідно, китайська назва самої Бети Водолія — 虛宿一 (Xū Xiù Yī, перша зоря Порожнечі)[26].

Садалсууд згаданий в індуїстських текстах як Kalpeny і, в контексті стародавньої індійської системи астрономії (Джйотіша-веда), розташований у 23-й накшатрі Шравіштха (Shravishthā) — місячному домі, яким керують вісім васу — «божеств земного достатку». На Євфраті Садалсууд був відомий як Kakkab Nammax, Зоря Могутньої Долі. Це, можливо, дало початок астрологічній назві зорі — Fortuna Fortunarum[27].

Властивості

β Водолія — найяскравіша зоря у Водолії з видимою зоряною величиною 2,87[2] та спектральним класом G0 Ib[3]. З 1943 року спектр цієї зорі слугує однією зі стабільних опорних точок, за якими класифікують інші зорі[28]. Її вік оцінюється у 56 мільйонів років[13]; цього достатньо, щоб зоря такої маси еволюціонувала в надгіганта. Зоря має масу, що приблизно в п'ять-шість[13] разів перевищує масу Сонця, але вона розширилася до 48 радіусів Сонця. Найімовірніше, у її ядрі відбувається термоядерний синтез гелію у вуглець, і через недостатню масу для вибуху як наднова, вона, ймовірно, закінчить своє існування як масивний білий карлик, подібний до Сиріуса B[29]. Вона випромінює приблизно в 2000 разів більше за світність Сонця зі своєї розширеної фотосфери за ефективної температури 5608 К[12], що надає їй характерного жовтого відтінку, типового для зір спектрального класу G[30].

Рентгенівське випромінювання від зоряної корони цієї зорі виявили за допомогою рентгенівської обсерваторії «Чандра»; це одне з перших таких виявлень рентгенівських променів для надгіганта спектрального класу G. Вторинне джерело рентгенівського випромінювання, виявлене поблизу Бети Водолія, ймовірно, має позагалактичне походження[18]. Ця зоря належить до групи з трьох зір проміжної маси з просторовою швидкістю, яка несе їх перпендикулярно до площини Галактики. Іншими членами цієї групи є Альфа Водолія та Ета Пегаса[18].

Оптичні супутники

Супутники β Водолія
Компонент Зоряна величина Пр. підн. Схил.
B 11,0 21г 31х 31.9с -05° 33′ 46″
C 11,6 21г 31х 33.0с -05° 35′ 10″

Для неозброєного ока β Водолія виглядає як одиночна зоря, але під час спостереження в телескоп видно, що вона має два тьмяні оптичні супутники. Перший має видиму зоряну величину 11,0. У 1947 році його позиційний кут становив 321 градус, а відстань від Бети Водолія — 35,4 кутової секунди[31][32]. Друга зоря має видиму величину 11,6. Її позиційний кут становить 186 градусів, а відстань від Бети Водолія — 57,2 кутової секунди[31][32]. Найяскравішу зорю позначають як компонент A цієї групи, а супутники — як компоненти B і C відповідно. Станом на 2008 рік немає переконливих доказів того, що ці три зорі утворюють потрійну зоряну систему[20], а дані другого релізу даних Gaia (Gaia DR2) показують, що два супутники перебувають приблизно вдвічі далі, ніж β Водолія. Усі три зорі мають дуже різний власний рух[33][34].

У міфології

Карта Герарда Меркатора, на якій Водолій височіє над Козорогом і ллє воду в рот південної риби (сузір'я Риб). β Водолія — це зоря в лівому плечі, трохи вище за δ Козорога.

У контексті давніх світоглядів — єгипетського, перського та ісламського — Садалсууд асоціюється зі сходом Сонця, коли зима минула (у березні) і почався сезон помірних, тривалих дощів[27]. Тому міф про «удачу» або «добру долю» вважали тісно пов'язаним із самою суттю весни, зародженням нового життя і, як наслідок, із сільським господарством, яке в усіх суспільствах є основою процвітання або «доброї долі». Цей міфологічний погляд на «щастя щасть» також належить до 22-го манзіля (арабського місячного дому), який включав дві зорі: Ксі Водолія (Бунда) та 46 Козорога[27][a].

β та ξ Водолія також утворюють перський місячний дім Бунда та подібний коптський дім Упуінеуті, що означає «Основа».

У китайській міфології β Водолія сама по собі позначає китайський місячний дім під назвою Порожнеча, центральний із семи місячних домів, які разом були відомі як Сюань-ву, Чорний Воїн, у північній чверті неба[27]. Таким чином, Садалсууд є вираженням жіночого архетипу, Інь або Порожнечі (Космічної Матері), з якої, як вважали в багатьох культурах, бере початок саме творіння (народження).

Коментарі

  1. ↑ β Водолія як Nir Saad al Saaoud або Lucida Fortunæ Fortunarum (найяскравіша зі щастя щасть) і Ксі Водолія як Thanih Saad al Saaoud або Secunda Fortunæ Fortunarum (друга зі щастя щасть). 46 Козорога логічно мала б бути Thalath Fortunæ Fortunarum або Tertia Fortunæ Fortunarum (третя зі щастя щасть), але Аль-Ахсасі Аль-Муаккет не призначив назву для цієї зорі з нез'ясованих причин. Можливо, через розбіжності в думках з Р. Г. Алленом.

Примітки

  1. ↑ а б в г д van Leeuwen, F. (Листопад 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357. S2CID 18759600.
  2. ↑ а б в г Johnson, H. L. та ін. (1966). UBVRIJKL photometry of the bright stars. Communications of the Lunar and Planetary Laboratory. 4 (99): 99. Bibcode:1966CoLPL...4...99J.
  3. ↑ а б Morgan, W. W.; Keenan, P. C. (1973). Spectral Classification. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 11: 29. Bibcode:1973ARA&A..11...29M. doi:10.1146/annurev.aa.11.090173.000333.
  4. ↑ Gray, R. O., Napier, M. G., Winkler, L. I. The Physical Basis of Luminosity Classification in the Late A-, F-, and Early G-Type Stars. I. Precise Spectral Types for 372 Stars // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2001. — Vol. 121, Iss. 4. — P. 2148–2158. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.1086/319956
  5. ↑ Keenan P. C. The Perkins catalog of revised MK types for the cooler stars // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 1989. — Vol. 71. — P. 245–266. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.1086/191373
  6. ↑ Morgan W. W., Keenan P. C., Morgan W. W. et al. Spectral Classification, Spectral classification // Annu. Rev. Astron. Astrophys. / S. Faber, E. v. Dishoeck, R. Kennicutt et al. — Annual Reviews, 1973. — Vol. 11, Iss. 1. — P. 29–50, 29. — ISSN 0066-4146; 1545-4282 — doi:10.1146/ANNUREV.AA.11.090173.000333
  7. ↑ а б Soubiran, C. та ін. (2018). Gaia Data Release 2. The catalogue of radial velocity standard stars. Astronomy and Astrophysics. 616: 8. arXiv:1804.09370. Bibcode:2018A&A...616A...7S. doi:10.1051/0004-6361/201832795. S2CID 52952408. A7.
  8. ↑ Brown, A. G. A. та ін. (2021). Gaia Early Data Release 3: Summary of the contents and survey properties. Astronomy & Astrophysics. 649: A1. arXiv:2012.01533. Bibcode:2021A&A...649A...1G. doi:10.1051/0004-6361/202039657. S2CID 227254300.
  9. ↑ Bailer-Jones, C. A. L.; Rybizki, J.; Fouesneau, M.; Demleitner, M.; Andrae, R. (2021). Estimating Distances from Parallaxes. V. Geometric and Photogeometric Distances to 1.47 Billion Stars in Gaia Early Data Release 3. The Astronomical Journal. 161 (3): 147. arXiv:2012.05220. Bibcode:2021AJ....161..147B. doi:10.3847/1538-3881/abd806. S2CID 228063812. Data about this star can be seen here.
  10. ↑ Huang, W. та ін. (2012). A catalogue of Paschen-line profiles in standard stars. Astronomy & Astrophysics. 547: A62. arXiv:1210.7893. Bibcode:2012A&A...547A..62H. doi:10.1051/0004-6361/201219804. S2CID 119286159.
  11. ↑ C. Soubiran, O. Bienaymé Vertical distribution of Galactic disk stars. IV. AMR and AVR from clump giants // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2008. — Vol. 480, Iss. 1. — P. 91–101. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361:20078788 — arXiv:0712.1370
  12. ↑ а б в Baines, Ellyn K. та ін. (2018). Fundamental Parameters of 87 Stars from the Navy Precision Optical Interferometer. The Astronomical Journal. 155 (1). 30. arXiv:1712.08109. Bibcode:2018AJ....155...30B. doi:10.3847/1538-3881/aa9d8b.
  13. ↑ а б в г Lyubimkov, Leonid S.; Lambert, David L.; Korotin, Sergey A.; Rachkovskaya, Tamara M.; Poklad, Dmitry B. (1 лютого 2015), Carbon abundance and the N/C ratio in atmospheres of A-, F- and G-type supergiants and bright giants, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 446 (4): 3447—3460, arXiv:1411.2722, Bibcode:2015MNRAS.446.3447L, doi:10.1093/mnras/stu2299, ISSN 1365-2966
  14. ↑ Smiljanic, R. та ін. (Квітень 2006). CNO in evolved intermediate mass stars. Astronomy and Astrophysics. 449 (2): 655—671. arXiv:astro-ph/0511329. Bibcode:2006A&A...449..655S. doi:10.1051/0004-6361:20054377. S2CID 3711409.
  15. ↑ а б в Grebel E. K. SP_Ace: a new code to derive stellar parameters and elemental abundances // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2016. — Vol. 587. — P. 2–2. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201526758 — arXiv:1512.01546
  16. ↑ Soubiran, C. та ін. (2008). Vertical distribution of Galactic disk stars. IV. AMR and AVR from clump giants. Astronomy and Astrophysics. 480 (1): 91—101. arXiv:0712.1370. Bibcode:2008A&A...480...91S. doi:10.1051/0004-6361:20078788. S2CID 16602121.
  17. ↑ Foy R. Detailed analysis of a G supergiant in the Small Magellanic Cloud // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 1981. — Vol. 103. — P. 135–139. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846
  18. ↑ а б в Ayres, Thomas R.; Brown, Alexander; Harper, Graham M. (Липень 2005). Chandra Observations of Coronal Emission from the Early G Supergiants α and β Aquarii. The Astrophysical Journal. 627 (1): L53—L56. Bibcode:2005ApJ...627L..53A. doi:10.1086/431977. S2CID 122519436.
  19. ↑ bet Aqr -- Star in double system. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 17 травня 2010.
  20. ↑ а б Eggleton, P. P.; Tokovinin, A. A. (Вересень 2008). A catalogue of multiplicity among bright stellar systems. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 389 (2): 869—879. arXiv:0806.2878. Bibcode:2008MNRAS.389..869E. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13596.x. S2CID 14878976.
  21. ↑ а б Naming Stars. IAU.org. Архів оригіналу за 10 березня 2025. Процитовано 28 лютого 2017.
  22. ↑ Scarfe, C. D. (1985). The zero-point of the IAU standard velocity system. У Haynes, D. S. та ін. (ред.). Calibration of fundamental stellar quantities, IAU Symposium held at Villa Olmo, Como, Italy, May 24-29, 1984. Т. 111. с. 583—586. Bibcode:1985IAUS..111..583S.
  23. ↑ Knobel, E. B. (Червень 1895). Al Achsasi Al Mouakket, on a catalogue of stars in the Calendarium of Mohammad Al Achsasi Al Mouakket. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 55: 429. Bibcode:1895MNRAS..55..429K. doi:10.1093/mnras/55.8.429.
  24. ↑ IAU Working Group on Star Names (WGSN). International Astronomical Union. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  25. ↑ 陳久金 (2005). 中國星座神話. 五南圖書出版股份有限公司. ISBN 978-986-7332-25-7.
  26. ↑ 香港太空館 - 研究資源 - 亮星中英對照表]. Hong Kong Space Museum. Архів оригіналу за 18 серпня 2010. Процитовано 23 листопада 2010.
  27. ↑ а б в г Allen, Richard H. (1963). Aquarius, the Waterman. Star Names: Their Lore and Meaning. Dover Publications. Процитовано 17 травня 2010.
  28. ↑ Garrison, R. F. (Грудень 1993). Anchor Points for the MK System of Spectral Classification. Bulletin of the American Astronomical Society. 25: 1319. Bibcode:1993AAS...183.1710G. Архів оригіналу за 25 червня 2019. Процитовано 4 лютого 2012.
  29. ↑ Sadalsuud. stars.astro.illinois.edu. Процитовано 4 серпня 2024.
  30. ↑ The Colour of Stars. Australia Telescope, Outreach and Education. Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation. 21 грудня 2004. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  31. ↑ а б CCDM (Catalog of Components of Double & Multiple stars) (Dommanget+ 2002). VizieR. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 17 травня 2010.
  32. ↑ а б Sadalsuud. Alcyone Bright Star Catalogue. Процитовано 17 травня 2010.
  33. ↑ Gaia collaboration (Серпень 2018). Gaia Data Release 2. Astronomy & Astrophysics (Summary of the contents and survey properties). 616. A1. arXiv:1804.09365. Bibcode:2018A&A...616A...1G. doi:10.1051/0004-6361/201833051. Gaia DR2 record at VizieR.
  34. ↑ Gaia collaboration (Серпень 2018). Gaia Data Release 2. Astronomy & Astrophysics (Summary of the contents and survey properties). 616. A1. arXiv:1804.09365. Bibcode:2018A&A...616A...1G. doi:10.1051/0004-6361/201833051. Gaia DR2 record at VizieR.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).