YaChudo

Лангуст (ППА)

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Пілотований підводний апарат (ППА) «Лангуст» — другий апарат проєкту «Омар» у серії з двох пілотованих підводних апаратів, призначених для підводних досліджень і виконання технічних робіт.

«Лангуст»
Верф ОКБ СТС м.Москва
Під прапором СРСР, Україна
Замовлення Міністерство рибного господарства СРСР
Переданий 12.1987
Проєкт
Розробник проєкту ОКБ СТС м.Москва
Основні характеристики
Швидкість (підводна) Максимальна — 2 вуз, економічна —1 вуз
Робоча глибина занурення 540 м.
Дальність плавання 6 миль
Автономність плавання Робоча — 6,5 год, аварійна — 72 год
Екіпаж 3 особи
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 5,6 м.
Ширина корпусу найб. 2,5 м.
Висота 3,5 м.
Водотоннажність підводна 9,5 т.
Силова установка
Свинцево—кислотні акумуляторні батареї: дві основні енегоємністю по 22,4 кВт*год і дві автоматики по 11,2 кВт*год
Рухова установка Електрогідравлічна
Гвинти Два маршових ГФК в поворотних насадках; два ГФК вертикального переміщення, два ГФК лагового переміщення
Озброєння

Класифікація

Класифікація за правилами Регістру СРСР

Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованого підводного апарата «Лангуст» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.[1]

Класифікація за типом підводного апарата

У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (англ. Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «Лангуст» належить до таких типів підводних апаратів:

  • підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1);
  • пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2);
  • автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4);
  • транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);[2]

Класифікація за глибиною занурення

Робоча глибина занурення ППА «Лангуст» становить 540 м.[3]

У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.

Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:

  • апарати малих глибин — до 600 м;
  • апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м;
  • апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За цією класифікацією ППА «Омар» належить до підводних апаратів малих глибин.[4]

В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:

  • апарати малих глибин — до 100 м;
  • апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м;
  • апарати великих глибин — понад 2 000 м.

За цією класифікацією ППА «Омар» належить до підводних апаратів середніх глибин.[5]

Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s manned Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:

  • Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м);
  • Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м);
  • Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).

Відповідно до цієї класифікації ППА «Омар» належить до Групи 2 — апаратів середніх океанічних глибин.[6]

Історична довідка

У 1970-х роках Міністерство рибного господарства СРСР замовило Міністерству суднобудівної промисловості СРСР будівництво двох підводних лабораторій буксированих (ПЛБ)«Бентос-300». Замовлення виконувало Ленінградське адміралтейське об'єднання (ЛАО). Конструкція ПЛБ передбачала наявність сферичної спостережно-рятувальної рубки. Загалом було виготовлено шість таких корпусів. По одному корпусу встановили на двох підводних лабораторіях «Бентос». Два корпуси залишили в резерві, а ще два згодом використали як міцні корпуси пілотованих підводних апаратів типу «Омар» — «Омар» і «Лангуст»..[7]

ППА проєкту «Омар» призначалися для:

  • вивчення розподілу та поведінки риб, ракоподібних і молюсків;
  • оцінювання біомаси донних водоростей і запасів промислових гідробіонтів;
  • вивчення планктону та звукорозсіювальних шарів (ЗРШ);
  • відбору проб ґрунту, молюсків та інших об’єктів бентосу;
  • вивчення ландшафтних характеристик морського дна;
  • пошуку і визначення запасів мінеральних ресурсів;
  • візуального обстеження та оцінки технічного стану бурових платформ і установок, трубопроводів (газо- та нафтопроводів), глибоководних водовипусків і підводних кабелів зв’язку;
  • виявлення, обстеження та підйому затонулих об’єктів;
  • здійснення геоекологічного моніторингу та досліджень;
  • підводного туризму та підводної археології;
  • проведення фотографування і фільмування дослідних об’єктів.[3]

Технічне завдання на створення ППА типу «Омар» передбачало їхню експлуатацію з борту суден-носіїв апаратів типів «Сєвєр-2» і «ТІНРО-2». До таких суден належали науково-пошукові судна проєкту 399Б[8] типу «Одісей» («Одісей» і «Іхтіандр») та рибопошукові судна проєкту 1539[9] типу «Гідронавт» («Гідронавт» і «Гідробіолог»).[10] Водночас у доступних джерелах не виявлено відомостей про фактичне використання цих суден як носіїв ППА «Лангуст». Згідно з наявними даними, у 1987—1991 роках апарат базувався на судні-носії, назва якого не зазначається.[11]

Проєкт пілотованого підводного апарата другого покоління «Омар» було розроблено в ОКБ СТС (рос. опытно-конструкторское бюро специальных технических средств), заснованому у 1970 році в Москві. У 1986 році був побудований перший ППА цього проєкту — «Омар», а в 1987 році — другий апарат під назвою «Лангуст». У грудні 1987 року «Лангуст» передали на баланс Севастопольської Бази спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (Бази «Гідронавт»).[3]

У 1987—1991 роках ППА працював на полігоні з борту судна-носія. Було виконано понад 500 занурень загальною тривалістю понад 2 000 годин.[12]

У 1991—2013 роках «Лангуст» працював у Чорному морі. Роботи виконувалися без судна—носія, апарат буксирували до місця робіт протягом 4—6 годин.[13]

За весь час експлуатації ППА «Лангуст» забезпечив пошук і підйом 30 виробів.[14] Власниками ППА«Лангуст» після реорганізацій ставали правонаступники Бази «Гідронавт:»

  • з 1 липня 1991 року — Науково—виробниче об’єднання (НВО) «Мариекопром» Міністерства рибного господарства СРСР;
  • з 14 жовтня 1991 року — НВО «Мариекопром» Інституту нових фізичних і прикладних проблем АН України;
  • з 18 січня 1995 року — НВО «Мариекопром» Морського гідрофізичного інституту НАН України;
  • з 10 серпня 1998 року — Державне науково-виробниче підприємство «Морські технології» Морського гідрофізичного інституту НАН України.

Інформація підтверджується Історичною довідкою, затвердженою печаткою.

У 2002 році організацію було визнано банкрутом, а у 2003 році — ліквідовано. «Лангуст» передали на баланс Науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».[15]

У період з 2002 по 2013 рік «Лангуст» у складі Державного океанаріуму виконував роботи з пошуку та підйому різних виробів на морських полігонах Чорного моря, здійснюючи занурення в інтересах Військово—морських сил Збройних сил України.[14]

У 2005 — 2006 роках «Лангуст» брав участь в експедиціях із пошуку затонулого у 1941 році біля порту Ялта санітарного транспорту «Армения», організованих Департаментом підводної спадщини Інституту археології Національної академії наук України. Пошуки здійснювалися з борту американського дослідного океанографічного судна Endeavor, у яких також брав участь професор океанології Університету Рой-Айленда (США) Роберт Баллард.[16][17]

Станом на 2006 рік ППА «Лангуст» належав державі Україна.[18]

У 2011 році під час штабних навчань Військово—морських сил Збройних сил України «Адекватне реагування 2011» ППА «Лангуст» використовувався як умовний підводний човен противника.[19]

У період з 1987 по 2013 рік екіпажами підводного апарата «Лангуст» було виконано 703 занурення загальною тривалістю 3 029 годин.[11]

Після окупації Криму в 2014 році «Лангуст» викрали і вивезли до країни-окупанта.[19]

Конструкція

Корпус

Міцний корпус апарата має форму сфери із внутрішнім діаметром 2,3 м[7], товщиною корпуса від 27 до 32 мм[17]. В міцний корпус вмонтовані 9 ілюмінаторів діаметром 200 мм і 6 ілюмінаторів діаметром 100 мм[11]. Легкий корпус виготовлений зі склопластику.

Системи і обладнання ППА

Навігаційне обладнання і зв'язок

Орієнтація в підводному положенні забезпечується точною курсовою системою, глибиноміром, ехолотом і системою наведення на раніше встановлений гідроакустичний маяк-відповідач. Місцезнаходження ППА визначається гідроакустичними засобами судна-носія шляхом пеленгування встановленого на апараті маяка, веденням на планшеті шляху руху ППА, а в разі необхідності — візуальне спостереження за буєм, котрий буксирувався підводним апаратом.[20]

При роботі під водою постійно підтримується двосторонній звукопідводний зв'язок, а в надводному положенні для радіозв’язку з судном-носієм установлена радіостанція ультракоротких хвиль «Причал».[10]

Система занурення—спливання

Система занурення-спливання складається з двох цистерн головного баласту (ЦГБ) і однієї вирівнювально-диферентної цистерни.[21]

ЦГБ мають досить великий внутрішній обсяг, що заповнюється при зануренні забортною водою. Вода надходить через шпигати цистерни, замінюючи повітря, яке виходить через відкриті клапани вентиляції. При спливанні апарата пілот має можливість продути цистерни повітрям з балонів високого тиску.[22]

Вирівнювально-диферентна цистерна призначена для досягнення нульової плавучості апарата. Для приймання та відкачування забортної води служить водяний насос з гідравлічним приводом.[21]

Рушійно—стерновий комплекс

Використання ППА за призначенням допускається при хвилюванні моря до 4 балів. «Омар» має високі маневрені якості, які забезпечуються наявністю двох маршових гвинтів фіксованого кроку (ГФК) в кормі, які дозволяють виконувати горизонтальне переміщення, двох ГФК лагового переміщення, які забезпечують лагове переміщення або повороти в горизонтальній площині і двох ГФК вертикального переміщення для маневрування у вертикальній площині. Шість рушіїв дозволяють ППА здійснювати горизонтальне переміщення в будь-якому напрямку, в тому числі рухатись лагом, виконувати розвороти на місці, зависати над досліджуваним об'єктом у всьому діапазоні робочих глибин, здійснювати рух по вертикалі і рухатись вздовж дна, огинаючи його рельєф, а також здійснювати опускання ППА на ґрунт з ухилом до 20о. Управління виконується з двох пультів керування капітаном ППА.[20]

Система стисненого повітря

Можливість повного продування ЦГБ обмежена тиском повітря в балоні та глибиною, на якій знаходиться апарат. ППА «Омар» відноситься до апаратів малих глибин (до 600 м)[4], тому використовує повітря, стиснуте до 200 атм.[22]

Балони з повітрям високого тиску розміщені зовні міцного корпусу і керуються клапанами, якими оперує капітан ППА.[21]

Система гідравліки

Весь комплект обладнання цієї системи розміщений поза міцним корпусом: насос гідравліки, пневмогідроакумулятор, гідроблок, система трубопроводів, гідродвигуни маршових ГФК, ГФК вертикального переміщення, ГФК лагового переміщення, а також водяний насос і виконавчі механізми маніпулятора та поворотних насадок маршових гвинтів. Система дозволяє додатково підключати забортне обладнання з гідроприводом на робочий тиск 50, 100 або 180 кгс/см2.[10]

Система контролю повітря та його регенерації

З моменту закриття люка підводного апарата екіпаж перебуває в міцному корпусі, де атмосферне повітря має відповідати складу звичайного повітря, придатного для дихання. У нормальних умовах на рівні моря вміст кисню в повітрі становить близько 21 %. Вважається нешкідливим зниження вмісту кисню до 16%.[23]

У міцному корпусі бажано підтримувати концентрацію вуглекислого газу на рівні 0,03%. Допустимою межею концентрації СО2 вважається 1,5%. Крім газоаналізаторів, концентрацію газів у атмосфері міцного корпусу можна визначити за допомогою комплекту вимірювальних індикаторних трубок, начинка яких змінює колір за наявності в повітрі певного газу.[24]

На півкілометровій глибині температура у «Лангусті» опускається до 4—5 градусів тепла. Щоб зберегти комфортні умови роботи, гідронавтам доводиться одягати вовняний одяг та теплі комбінезони. Для підтримання вмісту кисню у ППА «Лангуст» передбачені спеціальні пластини, які розкладають вуглекислий газ на складові. Таким чином, кисень знову вивільняється.[17]

Науково—дослідне обладнання

  • ілюмінатори для забортного спостереження: діаметром 200 мм — 9 одиниць, діаметром 100 мм — 6 одиниць[11], товщиною 20 см[17];
  • забортні світильники в кількості 10 одиниць;[10]
  • комплекс фотографування: два  імпульсні світильники спалаху «Бірюза» з лампами спалаху ИФК-2000;[11]
  • фотоавтомат з запасом плівки 12 м (розмір кадра 24х36), який працює спільно з імпульсним світильником в автоматичному і ручному режимі (відеозапис);[10]
  • гідравлічний маніпулятор: 6 ступенів свободи, дозволяє піднімати предмети масою до 20 кг.[10] Керується з допомогою джойстика;[7]
  • висувний контейнер для зібраних зразків матеріалів; максимальна маса зразків 200 кг;[10]
  • можлива додаткова установка обладнання масою до 200 кг.[11]

Енергетична система

Мережа  28 В силового обладнання

Основним джерелом живлення мережі є кислотні акумуляторні батареї (АБ), розміщені в двох контейнерах із розвантаженою від тиску конструкцією. Це дозволяє виготовляти контейнери з нержавіючої сталі товщиною 2—3 мм. Вони встановлені в каркасі апарата під міцним корпусом. У кожному контейнері розміщено 56 акумуляторів СП-200 (ємністю 200 А·год).[25] Вони зібрані в 4 групи по 14 одиниць, загальна напруга становить 28 В.

Усе силове електрообладнання — контактори, силові реле — розміщено зовні міцного корпусу в електричному блоці, корпус якого витримує забортний тиск. Від цієї мережі живиться силове обладнання: насос гідравліки, забортне освітлення, водяний насос.

Мережа дозволяє додатково підключати забортне обладнання з електроприводом на напругу 27 В постійного струму потужністю до 0,5 кВт.[10]

Мережа  28 В автоматики

Основним джерелом живлення цієї мережі є кислотні акумуляторні батареї, розміщені в двох контейнерах. Вони мають таку ж конструкцію, що й контейнери силової мережі, але вдвічі менші — у них розміщено по 28 акумуляторів СП-200, з’єднаних у 2 групи по 14 елементів[25]. Загальна напруга мережі становить 28 В. Від цієї мережі живляться радіонавігаційне обладнання, звукопідводний зв’язок, внутрішнє освітлення ППА та системи автоматичного керування.

Аварійне обладнання

Аварійне обладнання при неможливості спливання

Аварійний твердий баласт

Аварійний твердий баласт являє собою два чавунні масиви, розміщені в нижній частині ППА з обох бортів. Для забезпечення аварійного спливання передбачено його скидання з корпусу апарата за допомогою піропатронів. Випадок скидання аварійного твердого баласту стався під час експлуатації однотипного апарата «Омар» в Південно-Китайському морі.[21]

Аварійний буй

Аварійний буй звільняється екіпажем зсередини корпусу ППА, виринає на поверхню та подає радіо- й світловий проблисковий сигнал.

Протипожежне обладнання

У разі пожежі та задимлення у відсіку екіпаж може використовувати вуглекислотні вогнегасники та аварійні дихальні апарати, розраховані на 4—5 годин роботи.[26]

Екіпаж

Екіпаж ППА «Лангуст» під час занурення складається з трьох гідронавтів — капітана та двох підводних дослідників.[3]

Капітан відповідає за все технічне забезпечення занурення, контролює параметри роботи всіх систем і механізмів, а також здійснює операції з відходу від судна—носія, занурення, виходу до місця роботи та повернення до судна. Підводні дослідники виконують наукову програму: спостерігають, фотографують, займаються фільмуванням та записують свої спостереження на магнітофон.[27]

Згідно з правилами підготовки, стажування і призначення на посади гідронавтів, кандидатами в гідронавти могли стати чоловіки віком до 35 років, які мали вищу технічну або середню спеціальну освіту, стаж роботи за спеціальністю щонайменше два роки та досвід плавання на морських суднах принаймні один рік. За станом здоров’я вони повинні були відповідати вимогам, установленим для водолазів. Кожен кандидат проходив медичну комісію.

Навчання кандидатів у гідронавти ділиться на чотири етапи:

  1. теоретичні заняття з предметів програми, які тривали протягом усього курсу навчання;
  2. практичні заняття з предметів програми, включаючи відпрацювання операцій з управління підводним апаратом біля пірса та в морі;
  3. після завершення курсу навчання складання іспитів і заліків з усіх предметів програми
  4. стажування слухачів, які успішно склали іспити, на пілотованих підводних апаратах і ПЛБ.[28].

Багаторічний досвід показав, що для підготовки висококваліфікованого капітана (гідронавта 1 класу) необхідно 3—5 років.[29]

На ППА «Лангуст» протягом часу його експлуатації капітанами-наставниками працювали гідронавти 1 класу: М. Цебрик[11], І. Аврашов[30]. Капітанами апарата були гідронавти 1-го класу: В. Захаров, Ю. Тараненко, О. Древетняк, Г. Бєльников, Г. Люлька.[11]

У складі екіпажу працювали гідронавти Є. Стеблянко, С. Омельченко.[31]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Правила классификации и постройки морских судов (рос.). Регистр судоходства СССР. 19 серпня 1970. Процитовано 1 червня 2026.
  2. ↑ ISO 5411:2024 Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary (Міжнародний стандарт) (англ.). International Organization for Standardization (ISO). 29 березня 2024. Процитовано 28 лютого 2026.
  3. ↑ а б в г Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 42.
  4. ↑ а б Войтов Д.В., 2002, с. 294-298.
  5. ↑ Помозов, Анатолий; Гирс, Михаил (2014). Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт». У Жбанов А. В.; Помозов А. А.; Жбанова Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 13.
  6. ↑ Kohnen, William (2018). MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview (PDF). Marine Technology Society Journal (англ.) (опубліковано 1 вересня 2018 року). 52 (5): 128—130. doi:10.4031/MTSJ.52.5.9.
  7. ↑ а б в Киреев, Андрей (25 квітня 2025). Что глубоководный «Омар» видел на дне Черного моря возле Севастополя. ForPost (рос.).
  8. ↑ Проект 399Б, тип "Одиссей" (2-я серия т/х "Академик Книпович"). Водный транспорт (рос.).
  9. ↑ Рыболовно-поисковое судно типа "Гидронавт". Проект 1539. soviet-trawler.narod.ru (рос.).
  10. ↑ а б в г д е ж и  Геворкьян В. Х., 1991, с. 23.
  11. ↑ а б в г д е ж и Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 43.
  12. ↑ Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 43—44.
  13. ↑ Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 44—46.
  14. ↑ а б Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 46.
  15. ↑ Помозов, Анатолий; Гирс, Михаил (2014). Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт». У Жбанов А. В.; Помозов А. А.; Жбанова Д. А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М. С. с. 19.
  16. ↑ Воронов, С. О. (2011). Транспорт «Армения»: невідома трагедія. Підводні дослідження: Археологія. Історія. Дайвінг (3): 36—46.
  17. ↑ а б в г Осипчук, Игорь (2 червня 2005). Стояла жара, а гидронавтам, погрузившимся на «Лангусте» на полукилометровую глубину, пришлось надевать свитера и меховые куртки. Факты (рос.). Процитовано 7 червня 2026.
  18. ↑ Половка, Сергій Григорович (2006). Підводний науково—дослідний флот України. Геологія і корисні копалини Світового океану (2): 130.
  19. ↑ а б Mariner (8 березня 2018). Що трапилося з українськими підводними апаратами в окупованому Криму?. Militarnyi (укр.).
  20. ↑ а б Геворкьян В.Х., 1991, с. 22.
  21. ↑ а б в г Федоров, Валерий Васильевич (2016). Добыть раритет (Глава 14). Погружение разрешаю (рос.). Санкт-Петербург: Написано пером. ISBN 978-5-00071-613-7.
  22. ↑ а б Войтов Д.В., 2002, с. 279.
  23. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 284.
  24. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 285.
  25. ↑ а б  Шанихин Е. Н., 2003, с. 27.
  26. ↑ Войтов Д.В., 2002, с. 286.
  27. ↑ Гирс, Михаил Игоревич (1977). «ТИНРО-2» в океане (рос) . Ленинград: Судостроение. с. 18—19.
  28. ↑ Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 7.
  29. ↑ Гирс, Михаил; Помозов, Анатолий (2014). Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ). У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 10.
  30. ↑ Аврашов, Игорь; Древетняк, Александр (2014). Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст». У Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А. (ред.). Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 45.
  31. ↑ Жбанов А.В.; Помозов А.А.; Жбанова Д.А., ред. (2014). Приложение 4 Плавсостав и ведущие специалисты Базы «Гидронавт». Севастопольские гидронавты (Научно-популярное издание) (рос.). Севастополь: ЧП Гуляев М.С. с. 420.

Джерела

Література

  • Аврашов И., Древетняк А. Обитаемый подводный аппарат (ОПА) «Лангуст» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 42–46. — (рос.).
  • Войтов Д.В. Подводные обитаемые аппараты. — Москва : АСТ, Астрель, 2002. — 303 с.
  • Воронов С. О. Транспорт «Армения»: невідома трагедія // Підводні дослідження: Археологія. Історія. Дайвінг. — 2011. — Вип. 3. — С. 31—52. — Режим доступу:https://nasplib.isofts.kiev.ua/server/api/core/bitstreams/980c6e1d-7f25-4a98-8bfd-10a11506bb78/content. — (укр.).
  • Геворкьян В. Х., Головань Г. А. Подводные обитаемые аппараты Базы «Гидронавт» (тактико-технические данные, опыт использования для решения научных и практических задач). — Киев : Препринт АН УРСР, Інститут геологічних наук, 1990. — 42 с.
  • Гирс М. И. «ТИНРО-2» в океане. — Ленинград : Судостроение, 1977. — 152 с. — 8 000 прим.— (рос.).
  • Гирс М., Помозов А. Подготовка гидронавтов и гидронавтов-исследователей обитаемых подводных аппаратов (ОПА) и подводных лабораторий (ПЛ) // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 5–10. — (рос.).
  • Жбанов А. В., Помозов А. А., Жбанова Д. А. Севастопольские гидронавты. — Севастополь: ЧП Гуляев М. С., 2014. — 456 с. — (рос.).
  • Осипчук Игорь Стояла жара, а гидронавтам, погрузившимся на «Лангусте» на полукилометровую глубину, пришлось надевать свитера и меховые куртки // ФАКТЫ. — 2005. — 2 червня. — Режим доступу: https://fakty.ua/ru/57661-quot-stoyala-zhara-a-gidronavtam-pogruzivshimsya-na-quot-languste-quot-na-polukilometrovuyu-glubinu-prishlos-nadevat-svitera-i-mehovye-kurtki-quot. — Дата звернення: 7 червня 2026. — (рос.).
  • Половка С. Г. Підводний науково-дослідний флот України // Геологія і корисні копалини Світового океану. — 2006. — № 2. — С. 122—132. — Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/pidvodniy-naukovo-doslidniy-flot-ukrayini/viewer. — Дата звернення: 17 лютого 2026.
  • Помозов Анатолий, Гирс Михаил. Обитаемые подводные аппараты Базы «Гидронавт» // Севастопольские гидронавты : научно-популярное издание / ред. А. В. Жбанов, А. А. Помозов, Д. А. Жбанова. — Севастополь : ЧП Гуляев М. С., 2014. — С. 13–20. — (рос.).
  • Федоров В. В. Погружение разрешаю. — Санкт-Петербург : Написано пером, 2016. — 74 с. — ISBN 978-5-00071-613-7. — (рос.).
  • Шанихин Е. Н. Глубоководные аппараты (Вехи глубоководной тематики). — Москва : ООО «Восточный горизонт», 2003. — 274 с. — ISBN 5-88575-008-2.— (рос.).
  • Kohnen, William. MTS Manned Underwater Vehicles 2017–2018 Global Industry Overview // Marine Technology Society Journal. — 2018. — Т. 52, № 5. — С. 125—151. — DOI: 10.4031/MTSJ.52.5.9. — Режим доступу: https://www.mtsociety.org/assets/docs/Journals/MTS52-5-WEB.pdf — Дата звернення: 17 лютого 2026. — (англ.).
  • Mariner. Що трапилося з українськими підводними апаратами в окупованому Криму? // Militarnyi. — 8 березня 2018. — Режим доступу: https://militarnyi.com/uk/blogs/rosiya-popovnyla-sviy-muzey-zahoplenymy-v-krymu-ukrayinskymy-pidvodnymy-aparatamy/. — Дата звернення: 7 червня 2026. — (укр.).

Інтернет-ресурси

Посилання

  • «Гидронавты», документальний фільм, реж. С. Хейфец, ЦСДФ, 1990 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zc0BqF7ADuY. — Дата звернення: 16 березня 2026.
  • «Подводные аппараты Базы «Гидронавт»», документальний фільм, реж. С. Хейфец, к/ст. «Москва», 1991 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RP5_ITtvUmY. — Дата звернення: 16 березня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).