YaChudo

Альтаїр

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Альтаїр (значення).
Альтаїр

Альтаїр


Дані дослідження
Епоха J2000
Сузір'я Орел Редагувати інформацію у Вікіданих
Пряме піднесення 19г 50х 46,99855с[1]
Схилення +08° 52′ 05,9563″[1]
Видима величина (V) 0,76[2]


Характеристики
Стадія еволюціїголовна послідовність[3]
Спектральний класA7Vn[4]
Показник кольору U−B+0.09[2]
Показник кольору B−V+0.22[2]
Показник кольору V−R+0.14[2]
Показник кольору R−I+0.13[2]
Тип змінностіDelta Scuti[6]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −26,1±0,9[7] км/сек
Власний рух (μ) за пр. піднес.: +536,23[1] мсд/рік

за схиленням: +385,29[1] мсд/рік

Паралакс (π) 194,95 ± 0,57мсд[1]
Відстань 17 св. р.
5,2 пк
Абсолютна величина (MV) 2,22[6]
Подробиці
Маса1,86±0,03[8] M☉
Радіус2,008 ± 0,006 (equatorial)
1,565 ± 0,014 (polar)[8] R☉
Світність10,6[9] L☉
Гравітація4,29[10] м/с2
Температура6780 (equatorial)
8621 (polar)[8] К
Металічність [Fe/H]−0,2[12]
Обертання7,77 hours[9]
Швидкість обертання (v sin i)242[8] км/с
Вік88±10[13] млн років
Інші позначення
Atair, α Aquilae, α Aql, Alpha Aquilae, Alpha Aql, 53 Aquilae, 53 Aql, BD+08°4236, FK5 745, GJ 768, HD 187642, HIP 97649, HR 7557, SAO 125122, WDS 19508+0852A, LFT 1499, LHS 3490, LTT 15795, NLTT 48314[7][14][15]
Посилання
SIMBADдані для alf+aql

Альтаїр (α Орла) — найяскравіша зоря в екваторіальному сузір'ї Орла і дванадцята за яскравістю зоря на нічному небі. Альтаїр — це зоря головної послідовності спектрального класу A з видимою зоряною величиною 0,77, яка є однією з вершин Літнього трикутника — астеризму, утвореного Альтаїром, Денебом та Вегою[7][16][17]. Зоря розташована на відстані 16,7 світлового року (5,1 парсека) від Сонця[18]: 194. Альтаїр наразі перебуває в межах хмари G — сусідньої міжзоряної хмари, утвореної зі скупчення газу та пилу[19][20].

Альтаїр швидко обертається, зі швидкістю на екваторі приблизно 286 км/с[nb 1][12]. Це становить значну частку від розрахункової швидкості руйнування зорі, що дорівнює 400 км/с[21]. Дослідження, проведене за допомогою Паломарського випробувального інтерферометра, показало, що Альтаїр має не сферичну форму, а сплющений на полюсах через високу швидкість обертання[22]. Інші інтерферометричні дослідження за допомогою кількох телескопів, що працюють в інфрачервоному діапазоні, дозволили отримати зображення та підтвердити це явище[12].

Назва

Альтаїр — найяскравіша зоря в сузір'ї Орла.

α Орла або її латинський відповідник α Aquilae — це позначення Баєра зорі. Традиційну назву Альтаїр використовують із середньовіччя. Це скорочення арабської фрази النسر الطائر (Ан-Наср Ат-Таїр), що означає «орел, який летить»[23].

2016 року Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу з назв зір[24] для каталогізації та стандартизації власних назв зір. Перший бюлетень цієї робочої групи за липень 2016 року[25] містив таблицю перших двох партій назв, затверджених робочою групою, серед яких була й назва Альтаїр для цієї зорі. Наразі її внесено до Каталогу назв зір МАС[26].

Українська народна назва Альтаїра — Пастух. У ніч на Івана Купала він зустрічається з Вегою — Ткалею.

Фізичні характеристики

Альтаїр у порівнянні із Сонцем

Разом з β Орла та γ Орла Альтаїр утворює відому лінію зір, яку іноді називають Родиною Орла (англ. Family of Aquila) або Стрижнем Орла (англ. Shaft of Aquila)[18]: 190 .

Альтаїр є зорею головної послідовності спектрального класу A з масою, що приблизно в 1,8 раза перевищує масу Сонця, та світністю, що в 11 разів перевищує сонячну світність[12][9]. Вважають, що це молода зоря віком близько 100 мільйонів років, хоча попередні оцінки давали вік ближче до одного мільярда років[8]. Альтаїр швидко обертається з періодом обертання менш як вісім годин[8]; для порівняння, екватор Сонця робить повний оберт за трохи більше ніж 25 діб. Обертання Альтаїра навіть трохи швидше за обертання Юпітера й Сатурна. Як і в цих двох планет, швидке обертання призводить до сплющення зорі: її екваторіальний діаметр більш ніж на 20 % перевищує полярний[12].

Крива блиску Альтаїра[6]

Вимірювання, проведені 1999 року за допомогою космічного телескопа WIRE, показали, що яскравість Альтаїра злегка коливається, змінюючись на кілька тисячних часток зоряної величини з кількома різними періодами, коротшими за 2 години[6]. Унаслідок цього 2005 року її ідентифікували як змінну зорю типу Дельти Щита. Її криву блиску можна апроксимувати шляхом додавання кількох синусоїд з періодами в діапазоні від 0,8 до 1,5 години[6]. Вона є слабким джерелом коронального рентгенівського випромінювання, причому найактивніші джерела цього випромінювання розташовані поблизу екватора зорі. Ця активність може бути зумовлена конвективними комірками, що утворюються на холоднішому екваторі[21].

Ефекти обертання

Кутовий діаметр Альтаїра за допомогою інтерферометрії виміряв Роберт Генбері Браун та його співробітники в Обсерваторії Наррабрі у 1960-х роках. Вони отримали значення діаметра 3 кутові мілісекунди[27]. Хоча Генбері Браун та інші усвідомлювали, що Альтаїр буде сплющеним унаслідок обертання, їм бракувало даних для спостережного спостереження цього сплющення. Пізніше, за допомогою інфрачервоних інтерферометричних вимірювань, проведених на Паломарському випробувальному інтерферометрі 1999 та 2000 років, виявили сплющеність Альтаїра[22].

Теорія передбачає, що через швидке обертання Альтаїра його поверхнева гравітація та ефективна температура на екваторі мають бути нижчими, роблячи екватор менш яскравим порівняно з полюсами. Це явище, відоме як гравітаційне потемніння або ефект фон Цейпеля, для Альтаїра підтвердили вимірювання, проведені 2001 року на оптичному інтерферометрі NPOI[9][28]. 2005 року також перевірили гравітаційне потемніння, використовуючи вимірювання Паломарського інтерферометра та NPOI разом із новими вимірюваннями, зробленими за допомогою інструменту VINCI на Дуже великиому телескопі[29].

Альтаїр є однією з небагатьох зір, для яких отримано розділені зображення поверхні[30]. У 2006 і 2007 роках отримали зображення поверхні Альтаїра за допомогою інфрачервоних спостережень 2006 року, зроблених інструментом MIRC на інтерферометрі CHARA; це був перший випадок, коли вдалося отримати зображення поверхні зорі головної послідовності, окрім Сонця[30]. Зображення в штучних кольорах опублікували 2007 року. Екваторіальний радіус зорі оцінили у 2,03 радіуса Сонця, а полярний радіус — у 1,63 сонячного радіуса, що означає збільшення зоряного радіуса від полюса до екватора на 25 % порівняно з 19 % для Веги, 11 % для Сатурна та 9 % для Юпітера[12]. Полярна вісь нахилена приблизно на 60° до променя зору із Землі[21].

Етимологія, міфологія та культура

Альтаїр

Термін Al Nesr Al Tair з'явився в каталозі Аль-Ахсасі аль-Муаккета, який переклали латиною як Vultur Volans[31]. Цю назву араби застосовували до астеризму з Альтаїра, β Орла та γ Орла, і вона, ймовірно, походить від стародавніх вавилонян і шумерів, які називали Альтаїр «зорею орла»[32]: 17–18 . Також використовували написання Atair[33]. На середньовічних астролябіях Англії та Західної Європи Альтаїр і Вега зображені як птахи[34].

Народ курі з Вікторії також знав Альтаїр як Бунджила, клинохвостого орла, а β і γ Орла були двома його дружинами, чорними лебедями. Народи басейну річки Муррей знали зорю як Тотьєргуїл[35]: 4. Річка Мюррей утворилася, коли мисливець Тотьєргуїл пронизав списом Отьйоута, гігантську мюррейську тріску, яка після поранення прорила русло через південну Австралію, перш ніж піднятися на небо як сузір'я Дельфіна[35]: 115 .

У китайській астрономії астеризм, що складається з Альтаїра, β Орла та γ Орла, відомий як Хе Гу (河鼓; букв. «річковий барабан»)[33]. Таким чином, китайська назва Альтаїра — Хе Гу ер (河鼓二; букв. «річковий барабан два», що означає «друга зоря барабана біля річки»)[36]. Проте Альтаїр більше відомий під іншими назвами: Цянь Ню Сін (牵牛星 / 牽牛星) або Ню Лан Сін (牛郎星), що перекладається як зоря пастуха[37][38]. Ці назви є алюзією на історію кохання «Пастух і ткаля», у якій Нюлан (якого уособлює Альтаїр) та його двоє дітей (яких уособлюють β Орла та γ Орла) розлучені зі своєю дружиною та матір'ю відповідно, Чжинюй (яку уособлює Вега), Чумацьким Шляхом. Їм дозволено зустрічатися лише раз на рік, коли сороки утворюють міст, щоб дозволити їм перетнути Чумацький Шлях[38][39]. У японській версії цієї легенди, яку святкують на фестивалі Танабата, Альтаїр відомий як Хікобосі (彦星)[40].

Народи Мікронезії називають Альтаїр Маї-лапа, що означає «велике/старе хлібне дерево», тоді як маорі називають цю зорю Поуту-те-рангі, що означає «стовп неба»[41].

У західній астрології Альтаїр вважають військовою зорею[42], що асоціюється зі сміливістю, рішучістю та готовністю до ризику[43].

Ця зоря є одним з астеризмів, які використовують для навігації моряки бугіси; вони називають її бінтоенг тіморо, що означає «східна зоря»[44].

Група японських учених надіслала радіосигнал до Альтаїра 1983 року з надією встановити контакт із позаземним життям[45].

13 грудня 2007 року NASA оголосило «Альтаїр» назвою Місячного посадкового модуля[46]. Гідролітак Бе-200 «Альтаїр» російського виробництва також назвали на честь цієї зорі[47].

На гіпотетичній шостій планеті Альтаїра та її орбіті відбувається дія роману американського письменника-фантаста Бена Бови «Вітри Альтаїру».[48]

Візуальні супутники

Яскрава головна зоря має позначення кратної зорі за Вашингтонським каталогом парних зір 19508+0852A та кілька тьмяних візуальних зір-супутників: WDS 19508+0852B, C, D, E, F і G[15]. Усі вони розташовані набагато далі за Альтаїр і фізично не пов'язані з ним[49].

Позначення кратної/подвійної зорі: WDS 19508+0852[15]
Компонент Головна зоря Пряме піднесення (α)
Епоха J2000.0 		Схилення (δ)
Епоха J2000.0 		Епоха
спостереження 		Кутова відстань
від головної зорі 		Позиційний кут
(відносно головної зорі) 		Видима зоряна величина (V) Посилання на
базу даних
B A 19г 50хв 40,5с +08° 52′ 13″[50] 2015 195,8″ 286° 9,8 SIMBAD
C A 19г 51хв 00,8с +08° 50′ 58″[51] 2015 186,4″ 110° 10,3 SIMBAD
D A 2015 26,8″ 105° 11,9
E A 2015 157,3″ 354° 11,0
F A 19г 51хв 02,0с +08° 55′ 33″ 2015 292,4″ 48° 10,3 SIMBAD
G A 2015 185,1″ 121° 13,0

Коментарі

  1. ↑ From values of v sin i and i in the second column of Table 1, Monnier et al. 2007.

Примітки

  1. ↑ а б в г д van Leeuwen, F. (Листопад 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357. S2CID 18759600.
  2. ↑ а б в г д Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues. 2237: 0. Bibcode:2002yCat.2237....0D.
  3. ↑ Zorec, J.; Royer, F. (2012). Rotational velocities of A-type stars. IV. Evolution of rotational velocities. Astronomy and Astrophysics. 537: A120. arXiv:1201.2052. Bibcode:2012A&A...537A.120Z. doi:10.1051/0004-6361/201117691.
  4. ↑ Gray, R. O. та ін. (2003). Contributions to the Nearby Stars (NStars) Project: Spectroscopy of Stars Earlier than M0 within 40 Parsecs: The Northern Sample. I. The Astronomical Journal. 126 (4): 2048. arXiv:astro-ph/0308182. Bibcode:2003AJ....126.2048G. doi:10.1086/378365. S2CID 119417105.
  5. ↑ Corbally C. J., Gray R. O. Contributions to the Nearby Stars (NStars) Project: Spectroscopy of Stars Earlier than M0 within 40 Parsecs: The Northern Sample. I // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2003. — Vol. 126, Iss. 4. — P. 2048–2059. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.1086/378365 — arXiv:astro-ph/0308182
  6. ↑ а б в г д Buzasi, D. L.; Bruntt, H.; Bedding, T. R.; Retter, A.; Kjeldsen, H.; Preston, H. L.; Mandeville, W. J.; Suarez, J. C.; Catanzarite, J. (Лютий 2005). Altair: The Brightest δ Scuti Star. The Astrophysical Journal (англ.). 619 (2): 1072—1076. arXiv:astro-ph/0405127. Bibcode:2005ApJ...619.1072B. doi:10.1086/426704. ISSN 0004-637X. S2CID 16524681.
  7. ↑ а б в NAME ALTAIR -- Variable Star of delta Sct type, database entry, SIMBAD. Accessed on line November 25, 2008.
  8. ↑ а б в г д е Bouchaud, K.; Domiciano De Souza, A.; Rieutord, M.; Reese, D. R.; Kervella, P. (2020). A realistic two-dimensional model of Altair. Astronomy and Astrophysics. 633: A78. arXiv:1912.03138. Bibcode:2020A&A...633A..78B. doi:10.1051/0004-6361/201936830. S2CID 208857428.
  9. ↑ а б в г Peterson, D. M.; Hummel, C. A.; Pauls, T. A. та ін. (2006). Resolving the Effects of Rotation in Altair with Long-Baseline Interferometry. The Astrophysical Journal. 636 (2): 1087—1097. arXiv:astro-ph/0509236. Bibcode:2006ApJ...636.1087P. doi:10.1086/497981. S2CID 18683397. See Table 2 for stellar parameters.
  10. ↑ Malagnini, M. L.; Morossi, C. (Листопад 1990). Accurate absolute luminosities, effective temperatures, radii, masses and surface gravities for a selected sample of field stars. Astronomy and Astrophysics Supplement Series. 85 (3): 1015—1019. Bibcode:1990A&AS...85.1015M.
  11. ↑ а б в Luck, R. Earle Abundances in the Local Region II: F, G, and K Dwarfs and Subgiants // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2017. — Vol. 153, Iss. 1. — 19 p. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.3847/1538-3881/153/1/21 — arXiv:1611.02897
  12. ↑ а б в г д е Monnier, J. D.; Zhao, M; Pedretti, E; Thureau, N; Ireland, M; Muirhead, P; Berger, J. P.; Millan-Gabet, R; Van Belle, G; Ten Brummelaar, T; McAlister, H; Ridgway, S; Turner, N; Sturmann, L; Sturmann, J; Berger, D (2007). Imaging the surface of Altair. Science. 317 (5836): 342—345. arXiv:0706.0867. Bibcode:2007Sci...317..342M. doi:10.1126/science.1143205. PMID 17540860. S2CID 4615273. See second column of Table 1 for stellar parameters.
  13. ↑ Rieutord, Michel; Reese, Daniel R.; Mombarg, Joey S. G.; Charpinet, Stéphane (1 липня 2024). An improved asteroseismic age of the rapid rotator Altair from TESS data. Astronomy & Astrophysics (англ.). 687: A259. arXiv:2406.09220. Bibcode:2024A&A...687A.259R. doi:10.1051/0004-6361/202449833. ISSN 0004-6361.
  14. ↑ Hoffleit, D.; Warren, Jr., W. H. HR 7557, database entry. The Bright Star Catalogue (вид. 5th Revised Ed. (Preliminary Version)). CDS. Процитовано 25 листопада 2008. ID V/50
  15. ↑ а б в Entry 19508+0852, The Washington Double Star Catalog [Архівовано 2009-01-31 у Wayback Machine.], United States Naval Observatory. Accessed online November 25, 2008.
  16. ↑ David Darling. Altair. The Internet Encyclopedia of Science. Процитовано 3 серпня 2022.
  17. ↑ Darling, David. Summer Triangle. www.daviddarling.info. Процитовано 26 листопада 2008.
  18. ↑ а б Hoboken, Fred Schaaf (2008). The brightest stars : discovering the universe through the sky's most brilliant stars. New Jersey: John Wiley & Sons, Inc. ISBN 978-0-471-70410-2. OCLC 440257051.
  19. ↑ Our Local Galactic Neighborhood. NASA. Архів оригіналу за 21 листопада 2013.
  20. ↑ Gilster, Paul (1 вересня 2010). Into the Interstellar Void. Centauri Dreams (амер.). Процитовано 26 березня 2017.
  21. ↑ а б в Robrade, J.; Schmitt, J. H. M. M. (Квітень 2009). Altair - the "hottest" magnetically active star in X-rays. Astronomy and Astrophysics. 497 (2): 511—520. arXiv:0903.0966. Bibcode:2009A&A...497..511R. doi:10.1051/0004-6361/200811348. S2CID 14320453.
  22. ↑ а б Belle, Gerard T. van; Ciardi, David R.; Thompson, Robert R.; Akeson, Rachel L.; Lada, Elizabeth A. (2001). Altair's Oblateness and Rotation Velocity from Long-Baseline Interferometry. The Astrophysical Journal (англ.). 559 (2): 1155—1164. Bibcode:2001ApJ...559.1155V. doi:10.1086/322340. ISSN 0004-637X. S2CID 13969695.
  23. ↑ the definition of altair. www.dictionary.com (англ.). Процитовано 30 вересня 2018.
  24. ↑ IAU Working Group on Star Names (WGSN). Архів оригіналу за 23 квітня 2020. Процитовано 22 травня 2016.
  25. ↑ Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 9 жовтня 2022. Процитовано 28 липня 2016.
  26. ↑ IAU Catalog of Star Names. Процитовано 28 липня 2016.
  27. ↑ Hanbury Brown, R.; Davis, J.; Allen, L. R.; Rome, J. M. (1967). The stellar interferometer at Narrabri Observatory-II. The angular diameters of 15 stars. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 137 (4): 393. Bibcode:1967MNRAS.137..393H. doi:10.1093/mnras/137.4.393.
  28. ↑ Ohishi, Naoko; Nordgren, Tyler E.; Hutter, Donald J. (2004). Asymmetric Surface Brightness Distribution of Altair Observed with the Navy Prototype Optical Interferometer. The Astrophysical Journal. 612 (1): 463—471. arXiv:astro-ph/0405301. Bibcode:2004ApJ...612..463O. doi:10.1086/422422. S2CID 15857535.
  29. ↑ Domiciano de Souza, A.; Kervella, P.; Jankov, S.; Vakili, F.; Ohishi, N.; Nordgren, T. E.; Abe, L. (2005). Gravitational-darkening of Altair from interferometry. Astronomy & Astrophysics. 442 (2): 567—578. Bibcode:2005A&A...442..567D. doi:10.1051/0004-6361:20042476.
  30. ↑ а б Gazing up at the Man in the Star? (Пресреліз). National Science Foundation. 31 травня 2007. Архів оригіналу за 6 червня 2011. Процитовано 3 серпня 2022.
  31. ↑ Knobel, E. B. (Червень 1895). Al Achsasi Al Mouakket, on a catalogue of stars in the Calendarium of Mohammad Al Achsasi Al Mouakket. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 55 (8): 429—438. Bibcode:1895MNRAS..55..429K. doi:10.1093/mnras/55.8.429.
  32. ↑ Kunitzsch, Paul; Smart, Tim (2006). A Dictionary of Modern star Names: A Short Guide to 254 Star Names and Their Derivations (вид. 2nd rev.). Cambridge, Massachusetts: Sky Pub. ISBN 978-1-931559-44-7.
  33. ↑ а б Allen, Richard Hinckley (1899). Star-names and their meanings. unknown library. New York, Leipzig [etc.] G.E. Stechert. с. 59—60.
  34. ↑ Gingerich, O. (1987). Zoomorphic Astrolabes and the Introduction of Arabic Star Names into Europe. Annals of the New York Academy of Sciences. 500 (1): 89—104. Bibcode:1987NYASA.500...89G. doi:10.1111/j.1749-6632.1987.tb37197.x. S2CID 84102853.
  35. ↑ а б Aboriginal mythology: an A-Z spanning the history of aboriginal mythology from the earliest legends to the present day, Mudrooroo, London: HarperCollins, 1994, ISBN 1-85538-306-3.
  36. ↑ (кит.) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表 [Архівовано 2008-10-25 у Wayback Machine.], Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 26, 2008.
  37. ↑ Mayers, William Frederick (1874). The Chinese reader's manual: A handbook of biographical, historical ... Harvard University. American Presbyterian Mission Press. с. 97—98, 161.
  38. ↑ а б p. 72, China, Japan, Korea Culture and Customs: Culture and Customs, Ju Brown and John Brown, 2006, ISBN 978-1-4196-4893-9.
  39. ↑ pp. 105—107, Magic Lotus Lantern and Other Tales from the Han Chinese, Haiwang Yuan and Michael Ann Williams, Libraries Unlimited, 2006, ISBN 978-1-59158-294-6.
  40. ↑ Hikoboshi and Orihime (ひこぼし：彦星 and おりひめ：織姫). All Skies Encyclopaedia. IAU Working Group on Star Names. Процитовано 26 травня 2025.
  41. ↑ Ross, Malcolm; Pawley, Andrew; Osmond, Meredith (1 березня 2007). The Lexicon of Proto-Oceanic: The Culture and Environment of Ancestral Oceanic Society. The physical environment. Volume 2 (англ.). ANU E Press. с. 175. ISBN 978-1-921313-19-6.
  42. ↑ Manilius, Marcus; Goold, George P. (2012). M. Manilii Astronomica. Bibliotheca scriptorum Graecorum et Romanorum Teubneriana (вид. 2. Aufl., 2nd updated). Berlin: De Gruyter. ISBN 978-3-598-71528-0.
  43. ↑ Brady, Bernadette (2008). Star and Planet Combinations. The Wessex Astrologer. ISBN 978-1902405308.
  44. ↑ Kelley, David H.; Milone, Eugene F.; Aveni, A.F. (2011). Exploring Ancient Skies: A Survey of Ancient and Cultural Astronomy. New York, New York: Springer. с. 344. ISBN 978-1-4419-7623-9.
  45. ↑ 'Anybody there?' Astronomers waiting for a reply from Altair. 20 серпня 2023. Процитовано 25 серпня 2023.
  46. ↑ NASA names next-gen lunar lander Altair. .collectSPACE. 13 грудня 2007. Процитовано 3 серпня 2022.
  47. ↑ Results of the competition for the best personal names for the Be-103 and the Be-200 amphibious aircraft (Пресреліз). Beriev Aircraft Company. 12 лютого 2003. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 3 серпня 2022.
  48. ↑ THE WINDS OF ALTAIR (англ.)
  49. ↑ Gaia collaboration (Серпень 2018). Gaia Data Release 2. Astronomy & Astrophysics (Summary of the contents and survey properties). 616. A1. arXiv:1804.09365. Bibcode:2018A&A...616A...1G. doi:10.1051/0004-6361/201833051.
  50. ↑ BD+08 4236B -- Star in double system, database entry, SIMBAD. Accessed online November 25, 2008.
  51. ↑ BD+08 4238 -- Star in double system, database entry, SIMBAD. Accessed online November 25, 2008.

Література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).