YaChudo

Бикові

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Бикові
Період існування: 20–0 млн р. т. ранній міоцен — наш час
Шаблеріг чорний (Hippotragus niger)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Інфраряд: Pecora
Надродина: Bovoidea
Родина: Бикові (Bovidae)
Gray, 1821
Підродини
Вікісховище: Bovidae

Би́кові (Bovidae) — родина ссавців з ряду оленеподібних, що об'єднує низку родів найвідоміших великорозмірних ссавців, у тому числі: биків, яків, буйволів, буфало, зубрів, вівцебиків, корів, кіз, овець, козиць, антилоп та інших. Родина містить 54 роди й 153 живі види[1]. Найменший вид, антилопа карликова вагою 1.5–3 кг, найбільший вид, арні вагою 600—1200 кг. Кінцівки довгі, роги нерозгалужені, не скидаються, переважно постійно ростуть і, за винятком чотирирогої антилопи, вони парні[2].

Найбільша різноманітність бичачих зустрічається в Африці. Максимальна концентрація виду в саванах Східної Африки. Інші види ссавців також зустрічаються в Європі, Азії та Північній Америці. До родини Bovidae належать три з п'яти одомашнених ссавців, використання яких поширилося за межі їхніх первісних ареалів, саме: велика рогата худоба, вівці та кози.[2] Молочні продукти, такі як молоко, масло та сир, виробляються переважно з домашньої великої рогатої худоби. Велика рогата худоба також вирощується заради шкіри, м'яса та вовни.

Найменування та етимологія

Назву «Bovidae» дав британський зоолог Джон Едвард Грей у 1821 році.[3] Слово «Bovidae» є поєднанням префікса bov- (походить від латинського bos, «вол», через пізньолатинське bovinus) і суфікса -idae.[4]

Систематика бикових

До початку XXI ст. вважалося, що родина кабаргових (Moschidae) була сестринською для Cervidae. Проте філогенетичне дослідження 2003 року, засноване на мітохондріальному та ядерному аналізі, показало, що Moschidae та Bovidae утворюють кладу, сестринську для Cervidae. Відповідно до дослідження, Cervidae відокремилися від клади Bovidae-Moschidae 27–28 мільйонів років тому[5]. Найдавнішим відомим видом бикових є Eotragus, який населяв Африку, Європу й Азію в міоцені ≈ 20–18 мільйонів років тому. Важив Eotragus ≈ 18 кг[6]. У міоцені відбулося еволюційне випромінювання бикових, у плейстоцені вони досягли Америки через Берингів сухопутний міст[6].

Родину бикових поділяють на низку підродин, у тому числі (в обсязі фауни Європи, всі таксони розміщено за абеткою):

Підродина Antilopinae — антилопові
Внутрішня систематика жуйних (Ruminantia)[5]
Ruminantia
Tragulina

 Tragulidae 

 
Pecora
 

 Antilocapridae 

 
 

 Giraffidae 

 
 
 

 Cervidae 

 
 
 

 Bovidae 

 
 

 Moschidae 

 
 
 
 
 
Antilopinae: Бубал біломордий (Damaliscus pygargus)
Antilopinae: Імпала (Aepyceros melampus)
Antilopinae: Канна звичайна (Taurotragus oryx)
Caprinae: Безоаровий козел (Capra aegagrus)
Antilopinae: Дуїкер Максвелла (Cephalophus maxwelli)
Antilopinae: Орикс (Oryx gazella)
Antilopinae: Коб водяний (Kobus kob)
Підродина Bovinae — бикові
Bovinae: буйвіл індійський (Bubalus bubalis)
Вимерла підродина Hypsodontinae

Вимерлі роди: Gobiocerus, Hypsodontus, Kubanotragus, Sinopalaeoceros?

Біологія бикових

Морфологія та анатомія

Для бикових характерна наявність рогів у багатьох випадках у самок і завжди у самців (виняток становлять шуті форми), відсутність верхніх різців та ікол, 3-камерний шлунок, розвинена сліпа кишка; ремиґання [4][недоступне посилання з червня 2019]. Безрогих корів часто називають «комолими» (від давньої назви коня «комонь»).

Поведінка, їжа, селекція

Переважна більшість бикових — стадні тварини відкритих просторів; є лісові форми. Живляться трав'янистими рослинами, а також листям і пагонами дерев.

Селекція та свійські форми

Свійський бик швіцької породи

Бикові як у минулому, так і тепер, представлені численними формами. З цієї родини ссавців люди вивели найвигідніші з економічного погляду м'ясо-молочні породи свійських тварин. Шляхом приручення і селекції окремих диких видів люди отримали свійських баранів і овець, кіз і цапів, биків і корів, буйволів. Основну увагу приділяли селекції ознак самиць, від яких отримували приплід, молоко, шерсть, роги.

У XXI столітті також здійснюються проєкти зі зворотної селекції, метою яких є отримання порід великої рогатої худоби, подібної за морфологічними ознаками та екологічною роллю до вимерлого тура; одним із них є міжнародна програма Tauros.

Полювання на бикових

Давні полювання
Петрогліфи з зображенням полювання на бикових на території Ньюспейпер-Рок, Юта, США

Практично всі види цієї родини є головними об'єктами полювання людей з давніх часів. Картини полювань відомі з часів створення наскельних малюнків давніх людей печерної доби розвитку цивілізації. Завдяки цьому представники родини бикових відіграли визначну роль у розвитку цивілізації як джерело білкової їжі.

Сучасні полювання

Надалі перехід людей до осілого життя і землеробства перетворив полювання в окрему галузь розваг (царські полювання), а потім — у захоплення широких верств населення. На сьогодні полювання на бикових є окремою галуззю економіки. В Україні для цього були створені державні заповідно-мисливські господарства (наприклад, ДЗЛМГ «Залісся» та Кримське ДЗЛМГ) і тепер діють численні лісомисливські господарства.

Проблеми перепромислу

Через розвиток транспорту та способів і знарядь здобування звіра стан популяцій багатьох видів бикових суттєво погіршився, а деякі види зникли остаточно. Зокрема, в Україні за останні кілька століть зникли бик первісний (тур), сайгак, бізон європейський (зубр), козиця звичайна[7]. 2009 року в Україні проведено низку акцій щодо охорони найбільшого в Європі виду родини бикових — бізона європейського (зубра) — під назвою «2009 рік — рік зубра (Bison bonasus) в Україні»[8].

Проблеми браконьєрства

Однією з головних проблем ведення мисливського господарства є браконьєрство, яке ще називають «незаконне полювання», через що багато претензій природоохоронців та екологістів адресується мисливцям. Між мисливцями і браконьєрами існує величезна різниця. Кожний мисливський колектив і кожне мисливське господарство зацікавлені у збільшенні популяцій мисливських звірів, у тому числі видів родини бикових, та у жорсткому контролі браконьєрства[9].

Родина бикових в Україні

В Україні й суміжних країнах бикові представлені такими родами та видами:

1. підродина бикових (Bovinae)

1.1. триба бики (Bovini)

2. підродина антилопових (Antilopinae)

2.1. триба антилопи (Antilopini)
2.2. триба козли (Caprini)
  • рід Козиця — Rupicapra (у дикому стані в Україні знищений)
    • вид Козиця звичайна, або гірська — Rupicapra rupicapra (у дикому стані в Україні знищений)
Водяні буйволи (на передньому плані) та бики порід Гека і Ватуссі в Біосферному заповіднику «Асканія-Нова», 2019 рік.

Окрім того, велику кількість різних видів цієї родини утримують у зоопарках. Значний досвід напіввільного утримання представників родини Бикових накопичено в біосферному заповіднику «Асканія-Нова». До початку російсько-української війни на ділянці «Великий Чапельський під» у напіввільних умовах утримували різні види бикових, а в зоопарку заповідника розводили рідкісні й екзотичні породи великої рогатої худоби.

У дикій природі бикових залишається дедалі менше. Зменшення чисельності великих диких травоїдних призвело до втрати багатьох їхніх екологічних функцій. Одним із підходів до часткового відновлення природних процесів є ревайлдинг, у межах якого в окремих регіонах України використовують здичавілі стада свійської великої рогатої худоби (Bos taurus) як екологічних аналогів тура. За відсутності постійного антропогенного впливу свійська худоба здатна формувати самопідтримувані популяції, пристосовані до існування без догляду людини. Одним із найдавніших прикладів здичавіння свійської великої рогатої худоби в Україні є популяція в дельті Дунаю, яка сформувалася у XIX столітті на островах поблизу Вилкового. Частина тварин тривалий час існувала без догляду людини на заповідних островах, а чисельність стад регулювали природоохоронними заходами. У новітній історії України вільноживучі популяції свійської великої рогатої худоби були відомі на Тендрівській косі, у Чорнобильській зоні відчуження[10][11][12], на Луганщині та в природному парку «Беремицьке»[13].

Посилання

  1. ↑ Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 24.04.2023.
  2. ↑ а б Gomez, W.; T. Patterson; J. Swinton; J. Berini (2011). Bovidae. Animal Diversity Web. Процитовано 24.04.2023.
  3. ↑ Grubb, P (2005). Family Bovidae. In Wilson, D.E.; Reeder, D.M (eds.). Mammal Species of the World: A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed.).: Johns Hopkins University Press. с. 637—722. ISBN 978-0-8018-8221-0.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  4. ↑ Bovidae. Merriam-Webster online dictionary. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 7 жовтня 2014.
  5. ↑ а б Hassanin, A.; Douzery, E. J. P. (2003). Molecular and morphological phylogenies of Ruminantia and the alternative position of the Moschidae. Systematic Biology. 52 (2): 206—28. doi:10.1080/10635150390192726. PMID 12746147.
  6. ↑ а б Prothero, D. R.; Schoch, R. M. (2002). Horns, Tusks, and Flippers: the Evolution of Hoofed Mammals. Baltimore: Johns Hopkins University Press. с. 87–90. ISBN 978-0-8018-7135-1.
  7. ↑ Загороднюк І. В. Зміни фауни унгулят України в історичні часи // Вестник зоологии. — Київ, 1999. — Suppl. № 11. — С. 91-97. [1] [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
  8. ↑ 2009 рік — рік зубра (Bison bonasus) в Україні (сайт Українського теріологічного товариства НАН України)[2] [Архівовано 28 травня 2014 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Розділ «Боротьба з браконьєрством» на порталі «Ловецтво України» (www.huntingukraine.com)[3] [Архівовано 19 червня 2011 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Біля Чорнобиля живе унікальне стадо здичавілих корів: як тварини зимували без людей (фото). Конкурент. 3 березня 2025. Архів оригіналу за 6 серпня 2026. Процитовано 6 серпня 2026.
  11. ↑ Їдять бузок, ночують у покинутому хліві: як на Поліссі живе унікальне стадо здичавілих корів (фото). Конкурент. 27 січня 2026. Архів оригіналу за 6 серпня 2026. Процитовано 6 серпня 2026.
  12. ↑ У лісах Полісся свійські корови стали дикими, але пам'ятають стежку додому (фото). Конкурент. 4 серпня 2026. Архів оригіналу за 6 серпня 2026. Процитовано 6 серпня 2026.
  13. ↑ Загороднюк, Ігор (2023). Дикі стада Bos taurus в Україні: огляд випадків та значення для розвитку ідей ревайлдингу (PDF). Novitates Theriologicae. 16: 135—143. Архів оригіналу за 15 липня 2026. Процитовано 15 липня 2026.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)

Література


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).