Український вільний університет
| Український вільний університет | |
|---|---|
| нім. Ukrainische Freie Universität
УВУ (UFU) | |
 | |
 | |
| Нова будівля в районі Німфенбурґ | |
Мюнхен,  Німеччина | |
| Тип | приватний університет  |
| Країна | Німеччина |
| Розташування | Мюнхен |
| Гасло | Sapere aude! |
| Засновано | 1921 |
| День вишу | 17 січня |
| Ректор | Дідковська Лариса Іванівна |
| Студентів | 445 (2023) |
| Професорів | 20 |
| Факультети | Державних і економічних наук; україністики; філософський |
| Випускники | Категорія:Випускники Українського вільного університету |
| Адреса | Barellistr. 9a, 80638 München, Deutschland |
| Сайт | Офіційний сайт |
 | |
 Ukrainische Freie Universität у Вікісховищі | |
Украї́нський ві́льний університе́т (УВУ) (нім. Ukrainische Freie Universität; UFU) — приватний український університет, розташований у Мюнхені, Баварія, Німеччина. Перший заклад вищої освіти і друга наукова установа української еміграції за кордоном[1]. УВУ не тільки один з найстаріших приватних закладів освіти Німеччини, але і єдиний у світі виш поза межами України з українською мовою навчання. Університет засновано з ініціативи українських інтелектуальних кіл у Відні, невдовзі він переїхав до Праги, а після Другої світової війни — до свого постійного місцеперебування у столиці Баварії[⇨]. З діяльністю закладу пов'язані імена багатьох видатних українських вчених в еміграції[⇨]. У виші здобула освіту або наукові ступені ціла плеяда діячів закордонної та вітчизняної науки і культури[⇨].
Історія
Віденський період
Університет засновано 17 січня 1921 року у Відні, столиці Австрії, з ініціативи українських інтелектуальних кіл у складі двох факультетів — філософського та права і суспільних наук[1]. Ініціатори його заснування — українські професори університетів Австро-Угорської та Російської імперій, Союз письменників і журналістів, студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинилися в еміграції. В університеті від початку працювало 12 професорів і 3 доценти[1]. Загальна кількість слухачів — 90[1]. Першим ректором став професор Олександр Колесса, який 7 разів обирався на цю посаду[1][2].
Празький період
Коли Відень як центр українського еміграційного життя почав втрачати позиції, вже після закінчення першого семестру восени 1921 року УВУ переїхав до Праги (Чехо-Словаччина). Там кипіло живе політичне, культурне й освітнє життя української студентської молоді (понад 1 тис. осіб)[1]. У Празі університет мав щомісячну допомогу в розмірі 500 тисяч чеських крон[3] від чехословацького уряду, який очолив президент Томаш Масарик[4], а також від наукової громадськості республіки, зокрема керівництва Карлового університету, який надав приміщення для занять[1][5]. Саме тоді на перший семестр вписалося понад 700 слухачів. Навчальний план склали так, щоб студенти могли поєднувати навчання в УВУ та Карловому університеті.
Упродовж свого існування в Празі університет розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну та видавничу діяльність, визнану в тодішній Чехо-Словацькій Республіці та поза її межами. Університет швидко став на шлях нормального функціонування як повноцінний і науково спроможний осередок поширення й поглиблення знань на зразок західноєвропейських університетів. У перші роки існування університет налічував 500 студентів[1]. У середньому кожного семестру в ньому налічувалося понад 250 студентів, повний курс навчання (4 або 8 семестрів) за період 1921—1945 років закінчили близько 3 тис. осіб, приблизно 150 з них здобули ступені доктора права чи філософії[1]. Навчання велось лише на двох факультетах — філософічному, який поділявся на історико-філологічний і природописний відділи, та права і суспільних наук. На кінець празького періоду діяльності в його професорсько-викладацькому складі налічувалося 20 професорів, 10 доцентів і 3 лектори[1]. Професорська колегія складалася з визначних учених, позбавлених окупаційними режимами своїх катедр і прав викладати в закладах вищої освіти України: Дмитро Антонович[6], Леонід Білецький[7], Іван Горбачевський[8], Станіслав Дністрянський[9], Дмитро Дорошенко[10], Роман Дражньовський, Олександр Колесса[2], Володимир Кушнір, Іван Огієнко, Олександр Олесь[3], Степан Рудницький[11], Володимир Старосольський[12], Степан Смаль-Стоцький[13], Сергій Шелухін[14], Олександр Шульгін[3], Андрій Яковлів та ін.
Усього за цей час у закладі викладали і проводили наукову діяльність близько 100 осіб, з яких 50 мали звання професор[1]. Чимало професорів були членами зарубіжних академій наук, наукових товариств, викладали в інших вишах за кордоном, брали участь у численних міжнародних наукових конференціях[1]. За період 1924—1931 років вони брали участь у 28 з'їздах і конгресах, видали 27 університетських підручників, монографій, наукових збірників та сотні статей, які друкувалися різними мовами в різних країнах світу[1].
Університет перебував у центрі культурно-наукового життя української еміграції в Чехословаччині, відіграв, зокрема, помітну роль у заснуванні низки українських наукових і навчальних закладів Чехословаччини та інших європейських країн:
- 1923 року — Українського правничого товариства в Чехії на чолі з деканом правничого факультету Ростиславом Лащенком, Українського історично-філологічного товариства у Празі[15] на чолі з Дмитром Антоновичем, Української студії пластичного мистецтва;
- 1924 року — Українського академічного комітету[16];
- 1925 року — Музею визвольної боротьби України у Празі[17];
- 1926 року — Українського наукового інституту в Берліні[1][18].
-
Група професорів УВУ у Празі, 1926 р.
Перший ряд: Лотоцький, Одарченко, Горбачевський, Колесса, Шелухін, Ейхельман, Щербина.
Другий ряд: Антонович, Дністрянський, Матюшенко, Шульгин, Швець, Тимошенко, Артимович, Лоський.
Третій ряд: Біднов, Бородаєвський, Яковлів, Андрієвський, Щербаківський, Слюсаренко.
Під час Другої світової війни і гітлерівської окупації Чехословаччини університет був значно обмежений у правах і діяльності й підпорядкований ректорові німецького Карлового університету[1]. Під час бойових дій у приміщення бібліотеки та архіву влучила бомба, але матеріали вціліли й були збережені[1]. Зі вступом радянських військ до Праги навесні 1945 року майно, бібліотека й архіви віденського і празького періодів університету були частково знищені та розграбовані, частково, разом з матеріалами Музею визвольної боротьби України, вивезені до Радянського Союзу[1][19]. Щоб зберегти університет, тодішній ректор Андрій Яковлів наполягав на переїзді до Німеччини, проте Августин Волошин наполягав на тому, щоб залишитися у Празі та знайти спільну мову з більшовиками. Усе ж Яковлів із деякими професорами переїхав, а Волошин перебрав на себе повноваження ректора. У результаті його й інших членів УВУ, що лишилися у Празі, заарештували радянські спецслужби[1][20]. Згодом ректора УВУ, президента Карпатської України 1939 року Августина Волошина закатували в Бутирській в'язниці, а сам заклад фактично ліквідували.
Мюнхенський період
Унаслідок воєнних подій 1945 року більшість професорів і студентів мусили покинути Прагу й переселитися на Захід, у Баварію. У Мюнхені восени 1945 року починається третій період (після віденського і празького) існування закладу вищої освіти[1]. Першим ректором університету мюнхенської доби його існування обрали професора Вадима Щербаківського, деканами філософського і правничого факультетів — відповідно професорів Івана Мірчука і Льва Окіншевича[1][21][22]. Попри скрутне матеріальне становище, до університету вступали як колишні празькі студенти, так і чимало молоді з військових таборів, яка не повернулася до СРСР[1]. Університет матеріально спирався винятково на власні сили. На обох факультетах 1947 року кількість викладачів доходила до 80[1]. Серед «нової» повоєнної когорти професорів і викладачів: Юрій Бойко-Блохін[23], Микола Васильєв, Григорій Ващенко[24], Володимир Державин, Василь Доманицький, Павло Зайцев, Борис Крупницький, Володимир Кубійович[25], Зенон Кузеля[26], Олександр Кульчицький[27], Петро Курінний[28], Іван Мірчук[21], Олександр Оглоблин[29], Лев Окіншевич, Юрій Панейко, Наталія Полонська-Василенко[30], Іван Раковський, Ярослав Рудницький[31], Вадим Щербаківський, Юрій Клен (Освальд Бургардт)[32], Микола Глобенко-Оглоблин[33], Василь Доманицький[34], Борис Крупницький[35], Михайло Міллер[36], Юрій Шевельов (Шерех)[37]. Пізніше: Юрій Старосольський, Олександр Юрченко, Володимир Янів[38], Олекса Горбач, Ярослав Падох, Іван Кошелівець, Віктор Коптілов.
Після еміграції значної кількості професорсько-викладацького складу наприкінці 1940-х років університет зазнав кризи[1]. Аудиторні лекції замінили семінарами з малими групами студентів і консультаціями з ними[1]. 1950 року уряд Баварії визнав за Українським вільним університетом право надавати наукові ступені магістра та доктора права[a][1]. Досягнення університету визнали при введенні нового баварського закону про вищу освіту, коли окремим додатком до нього від 28 червня 1978 року підтверджено право промоцій і габілітацій Українського вільного університету, тобто право надавати титули магістра, доктора та габілітованого доктора.
Посилилися наукова й видавнича діяльність університету. У 1960-х роках створено німецьке Товариство сприяння українській науці, яке взяло опіку над вишем, поновлено аудиторне навчання впродовж двох місяців влітку, програма лекційних занять для докторантів (2 старших семестри)[1]. 1970 року вже налічувалось 50 фактичних слухачів, 12 осіб здобули докторські ступені[1]. У цей час університет надав понад 50 почесних докторантів відомим ученим і громадсько-політичним діячам світу[1].
Сучасність
Український вільний університет лишається єдиним у світі приватним закладом вищої освіти поза межами України з українською мовою навчання, своєрідним науково-освітнім місточком між Україною і Європою[3]. Ставши осередком виховання нового покоління професійних і патріотичних кадрів для України та науково-дослідним центром українознавчих студій в Європейському Союзі, УВУ бачить свою місію як інтегратора української науки в європейському і світовому науковому просторі[1]. Університет підтримує науково-освітні відносини з багатьма вишами світу, зокрема України. 12 листопада 1992 року Міністерство освіти України визнало правочинність дипломів університету в Україні окремими договором[1].
Нині УВУ дає змогу студентам з України вивчати ті предмети, які в СРСР були заборонені чи спотворені до невпізнання. Крім того, молодь з України має нагоду познайомитися з життям Центральної Європи, користуватися бібліотеками Німеччини й інших європейських країн, позаяк одна з найважливіших ролей університету — бути науковим мостом між Європейським Союзом і сучасною Україною.
Через фінансові труднощі й повені р. Ізар університет продав своє давнє приміщення на вул. Pienzenauerstr, 15 (у районі Мюнхена — Боґенгаузені) у 2008 році та придбав скромніше, але більш функціональне приміщення на вул. Barellistr, 9a (у районі Німфенбурґу), а також створив із залишку коштів власний фонд, відсотки з якого забезпечуватимуть подальшу діяльність УВУ.
2021 року Український вільний університет відзначив 100-річчя свого існування та 75-річчя функціонування на території Німеччини.
До 100-ліття УВУ на базі філософського факультету засновано кафедру мистецтвознавства ім. Вадима Кіпи, яку назвали на честь піаніста, композитора, педагога, члена-кореспондента Української вільної академії наук у Нью-Йорку.[39]
Структура
Університет складається з 3 факультетів, на яких представлено 13 спеціяльностей:
- Філософський факультет. Декан — професор Лариса Дідковська. Спеціяльності: історія, філософія, педагогіка, психологія, мистецтвознавство.
- Інститут педагогіки. Очолює доктор Світлана Когут.
- Факультет державних та економічних наук. Декан — професор Мирослава Антонович. Спеціяльності: міжнародне право, менеджмент підприємств та організацій, міжнародні відносини, політологія.
- Інститут соціальної та ринкової економіки в Україні. Очолює професор Гансюрґен Досс (нім. Hansjürgen Doss).
- Факультет україністики. Декан — професор Тамара Гундорова. Спеціяльності: українська мова та література, українознавство.
Бібліотека Українського вільного університету в Мюнхені — одна з найважливіших українських культурних цінностей в Європі. Фонди бібліотеки налічують понад 35 тис. книжок і періодичних видань. 1991 року комісія Міністерства внутрішніх справ Німеччини визнала бібліотеку найважливішим джерелом україністики в німецькомовному світі. У складі університету унікальний архів загальним обсягом понад 0,5 млн документів, що займають приблизно 300 м архівних полиць[1].
Ректори
- 1921—1922 — Олександр Колесса
- 1922—1923 — Станіслав Дністрянський
- 1923—1924 — Іван Горбачевський
- 1924—1925 — Федір Щербина
- 1925—1928 — Олександр Колесса
- 1928—1930 — Дмитро Антонович
- 1930—1931 — Андрій Яковлів
- 1931—1935 — Іван Горбачевський
- 1935—1937 — Олександр Колесса
- 1937—1938 — Дмитро Антонович
- 1938—1939 — Олександр Мицюк
- 1939—1940 — Іван Борковський
- 1940—1941 — Олександр Мицюк
- 1941—1943 — Іван Борковський
- 1943—1944 — Олександр Колесса
- 1944—1945 — Андрій Яковлів
- 1945 — Августин Волошин
-
Олександр Колесса -
Станіслав Дністрянський -
Іван Горбачевський -
Федір Щербина -
Дмитро Антонович -
Олександр Мицюк -
Андрій Яковлів
- 1946—1947 — Вадим Щербаківський
- 1947—1948 — Іван Мірчук
- 1948—1950 — Юрій Панейко
- 1950—1955 — Іван Мірчук
- 1955—1956 — Микола Васильєв
- 1956—1961 — Іван Мірчук
- 1961—1962 — Юрій Панейко
- 1963 — Олександр Кульчицький
- 1964 — Василь Орелецький
- 1965—1966 — Юрій Бойко-Блохін
- 1966—1968 — Василь Орелецький
- 1968—1986 — Володимир Янів
- 1986—1992 — Теодор-Богдан Цюцюра
- 1992—1993 — Петро Ґой
- 1993—1995 — Роман Дражньовський
- 1995—1998 — Мирослав Лабунька
- 1998—2003 — Леонід Рудницький
- 2004—2007 — Альберт Кіпа
- 2008—2011 — Іван Мигул
- 2012—2015 — Ярослава Мельник
- 2016—2024 — Марія Пришляк
- з 2024 — Лариса Дідковська
-
Августин Волошин -
Вадим Щербаківський -
Іван Мірчук -
Олександр Кульчицький -
Юрій Бойко-Блохін -
Роман Дражньовський -
Мирослав Лабунька
Визначні професори
- Географи: Степан Рудницький[11], Володимир Кубійович[25].
- Економісти: Степан Рудницький, Володимир Тимошенко, Олександр Мицюк[40], Євген Гловінський.
- Етнографи: Зенон Кузеля, Віктор Петров.
- Історики: Дмитро Дорошенко[10], Олександр Оглоблин[29], Наталія Полонська-Василенко[30], Дмитро Антонович[6], Іван Борковський[41], Станіслав Дністрянський[9], Володимир Кубійович, Олександр Мицюк, Симон Наріжний[42], Олександр Шульгин[43], Вадим Щербаківський[44], Андрій Яковлів[45].
- Історики мистецтва і музикознавці: Дмитро Антонович, Володимир Залозецький, Дмитро Левитський.
- Історики церкви: Василь Біднов[46], Микола Чубатий, Олександр Лотоцький[47], отець Петро Вергун.
- Фізіологи і медики: Іван Горбачевський[8], Борис Матюшенко[48].
- Філологи: Степан Смаль-Стоцький[13], Олександр Колесса[2], Юрій Шевельов[37], Ярослав Рудницький[31], Олекса Горбач, Володимир Державин, Міхаель Мозер, Тамара Гундорова, Дмитро Чижевський[49], Леонід Білецький[7], Агенор Артимович, Іван Огієнко[50], Василь Сімович[51], Іван Панькевич[52].
- Філософи: Іван Мірчук[21], Дмитро Чижевський[49], Олександр Кульчицький[27], Володимир Янів[38], Августин Волошин[53], Олег Фешовець.
- Юристи: Станіслав Дністрянський, Отто Ейхельман[54], Ростислав Лащенко[55], Володимир Старосольський[12], Андрій Яковлів, Лев Окіншевич, Василь Панейко, Сергій Шелухін[14], Богдан Футей, Лев Ребет, Кость Лоський[56], Олександр Лотоцький.
Відомі випускники
- Емма Андієвська — художниця та поетка
- Ольгерд-Іполит Бочковський — видатний соціолог, політолог і етнолог. Габілітований доктор УВУ.
- Вікул Оксана Миколаївна — балерина.
- Ґеркен-Русова Наталія — художниця, громадська діячка.
- Горбач Олекса — мовознавець-славіст, доктор філософії, професор Франкфуртського (Франкфурт-на-Майні), Українського вільного та Українського католицького університету в Римі.
- Квіт Сергій Миронович — президент Києво-Могилянської академії (2007—2014), міністр освіти і науки України в уряді Арсенія Яценюка (2014—2016).
- Кіт Ярослав — історик, доктор філософії, керівник проєктів та програм Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету, кандидат історичних наук, експерт міжнародної аналітичної групи Фонду «Amicus Europae» Александра Кваснєвського (2012—2017). Засновник інтернет-видання «Українська освіта»[57].
- Монолатій Іван Сергійович — історик, доктор філософії, доктор політичних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.
- Набитович Ігор — літературознавець, доктор філософії УВУ, доктор філологічних наук, професор Університету імені Марії Склодовської-Кюрі у Любліні, Польща.
- поет Олег Ольжич,
- Ребет Лев — юрист, доктор права, громадський діяч, публіцист, один із провідників ОУН.
- Срібняк Ігор Володимирович — історик, доктор філософії, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Київського університету імені Бориса Грінченка[58].
- Степовик Дмитро Власович — доктор філософії, доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, професор Академії наук вищої школи України, професор кафедри церковної історії Київської православної богословської академії[59].
- Хаб'юк Олексій — економіст-медійник, габілітований доктор суспільно-економічних наук, професор у сфері менеджменту маскомунікацій та мультимедіа (з 2013 р.), проректор з навчальної частини (з 2020 р.) Університету прикладних наук Дюссельдорфа[60].
- Хороб Степан — літературознавець, доктор габілітований УВУ, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
- Шевельов Юрій Володимирович — філолог, публіцист, доктор філософії, професор Гарвардського і Колумбійського університетів, іноземний член НАН України (1991), президент УВАН (1959—1961, 1981—1986).
Вшанування
На державному рівні
16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році», в якій зазначається про урочисте відзначення на державному рівні у 2021 році «100 років із дня заснування Українського Вільного Університету (17.01.1921)»[61]
На честь 100-річчя університету Національний банк України випустив пам'ятну медаль з нейзильберу «100 років Українському вільному університету» тиражем 10 тис. штук[62].
Див. також
- Таємний український університет
- Українська господарська академія
- Союз українських студентів у Німеччині
Примітки
- ↑ Розпорядження Баварського Державного Міністерства Освіти та Віросповідань від 16 вересня 1950, № ХІ 60710.
Джерела
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Віднянський С. В. Український вільний університет // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2019. — Т. Україна—Українці. — Кн. 2. — 842 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1740-5.
- ↑ а б в Бондарчук П. М. Колесса Олександр Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- ↑ а б в г УІНП. 1921 – заснування Українського Вільного Університету. УІНП (укр.). Процитовано 14 травня 2023.
- ↑ Віднянський С. В. Масарик Томаш-Гарріг // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ Віднянський С. В. Карловий університет, Празький університет // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- ↑ а б Пінчук Ю. А. Антонович Дмитро Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б Ільницький М. М. Білецький Леонід Тимофійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б Усенко П. Г. Горбачевський Іван Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- ↑ а б Ісаєвич Я. Д. Дністрянський Станіслав Северинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- ↑ а б Осташко Т. С. Дорошенко Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- ↑ а б Підкова І. З. Рудницький Степан Львович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ а б Янишин Б. М. Старосольський Володимир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ а б Добржанський О. В., Огуй О. Д. Смаль-Стоцький // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ а б Осташко Т. С. Шелухин Сергій Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Даниленко О. В. Українське історично-філологічне товариство (УІФТ) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2019. — Т. Україна—Українці. — Кн. 2. — 842 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1740-5.
- ↑ Віднянський С. В. Український академічний комітет (УАК) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2019. — Т. Україна—Українці. — Кн. 2. — 842 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1740-5.
- ↑ Федорова Л. Д. Музей визвольної боротьби України // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ Кривець Н. В. Український науковий інститут у Берліні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2019. — Т. Україна—Українці. — Кн. 2. — 842 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1740-5.
- ↑ «Маяк глибокого пізнання України»
- ↑ Мюнхен. Український вільний університет : [укр.] : [арх. 04.12.2020] // ukrainer.net : вебсайт. — Ukraїner, 2020. — 20 жовтня. — Дата звернення: 7 квітня 2021 року.
- ↑ а б в Ковальчук О. О. Мірчук Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- ↑ Білокінь С. І. Окіншевич Лев Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ Брега Г. С. Бойко-Блохин Юрій Гаврилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ Марочко В. І. Ващенко Григорій Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б Грузін Д. В. Кубійович Володимир Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- ↑ Ковальчук О. О., Грузін Д. В. Кузеля Зенон // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- ↑ а б Ковальчук О. О. Кульчицький Олександр // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- ↑ Кот С. І. Курінний Петро Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- ↑ а б Верба І. В. Оглоблин Олександр Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ а б Верба І. В. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- ↑ а б Ковальчук О. О., Майдан І. Г. Рудницький Ярослав-Богдан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ Білокінь С. І. Клен Юрій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- ↑ Ясь О. В. Глобенко-Оглоблин Микола Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- ↑ Корнієвська О. В. Доманицький Василь Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- ↑ Ясь О. В. Крупницький Борис Дмитрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- ↑ Білокінь С. І. Міллер Михайло Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ а б Масенко Л. Т. Шевельов Юрій Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ а б Герасимова Г. П. Янів Володимир-Михайло Осипович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Український Вільний Університет. Український Вільний Університет (укр.). Процитовано 15 листопада 2024.
- ↑ Данилюк Д. Д. Мицюк Олександр // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ Петегирич В. М. Борковський Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ Боряк Т. Г., Ковальчук О. О. Наріжний Симон // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ Осташко Т. С. Шульгин Олександр Якович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Федорова Л. Д. Щербаківський Вадим Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Осташко Т. С. Яковлів Андрій Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Ульяновський В. І. Біднов Василь Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ Швидкий В. П. Лотоцький Олександр Гнатович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ Осташко Т. С. Матюшенко Борис Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ а б Ясь О. В. Чижевський Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Пінчук Ю.А., Завальнюк О.М. Огієнко Іван Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ Луцький О. І. Сімович Василь Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ Ісаєвич Я. Д. Панькевич Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- ↑ Вегеш М. М., Від С. В. Волошин Августин Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ Осташко Т. С. Ейхельман Отто Оттович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- ↑ Усенко І. Б. Лащенко Ростислав Митрофанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ Гуцал П. З. Лоський Кость (Костянтин) Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ Лекція Ярослава Кота — Бакалаврська програма Етика Політика Економіка : [укр.] // epe.ucu.edu.ua : вебсайт. — Український католицький університет, 2017. — 22 листопада. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- ↑ Співробітники — Срібняк Ігор Володимирович : [укр.] : [арх. 08.04.2021] // iff.kubg.edu.ua : вебсайт. — Історико-філософський факультет Київського університету імені Бориса Грінченка, 2020. — 10 жовтня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- ↑ Степовик Дмитро Власович : [укр.] : [арх. 08.04.2021] // nas.gov.ua : вебсайт. — Національна академія наук України, 2021. — 10 жовтня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- ↑ Діана Дуцик. Олексій Хаб’юк: «У порівнянні з показниками рекламних ринків Німеччини, Польщі та Росії Україна на дуже низькому рівні розвитку» : [укр.] : [арх. 08.04.2021] / Діана Дуцик // ms.detector.media : вебсайт. — MediaSapiens, 2013. — 1 серпня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- ↑ Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 травня 2026.
- ↑ В Україні випустили пам'ятну медаль «100 років Українському вільному університету» : [укр.] : [арх. 15.09.2021] // Радіо Свобода : вебсайт. — 2021. — 15 вересня. — Дата звернення: 15 вересня 2021 року.
- Український вільний університет // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1957. — 1000 екз.
- Янів В. Український вільний університет // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1980. — Кн. 2, [т. 9] : Тимошенко — Хмельницький Богдан. — С. 3418-3421. — ISBN 5-7707-4049-3.
Література
- Universitas Libera Ucrainensis : 1921—2006 / M. Szafowal and R. Yaremko, eds. — Münch., 2011. — 828 с. — ISBN 3–928687–65–4.
- Боряк Г., Дубровіна Л. Архів Українського вільного університету в Мюнхені : попередній огляд фондів // Архіви України. — К., 2004. — № 4—6.
- Васькович Г. Український вільний університет : передісторія створення УВУ, його осяги й нові завдання // Науковий збірник Українського вільного університету. — Münch., 1992. — Т. 15.
- Від наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету. — К., 1992.
- Віднянський С. В. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині : Український вільний університет (1921—1945 рр.). — К., 1994.
- Віднянський С. В. Український вільний університет у Празі — осередок міжслов’янських науково-освітніх взаємин // Славістичні науково-освітні центри в Україні (вчора—сьогодні—завтра). — К., 1995.
- Гаранін О. Статут Українського вільного університету в Мюнхені // Пам'ятки : археографічний щорічник / редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) та ін. — К. : Держкомархів, УНДІАСД. — Т. 11. — С. 203—214.
- Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 / Укладачі : Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Дон. : Український культурологічний центр, 2006.
- Лопушинський І. П. Український Вільний Університет (УВУ) як провідний діаспорний навчальний заклад світу // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори) : літературно-науковий збірник. — Херсон : Просвіта, 2007. — Вип. 4. — ISSN 978-966-2133-03-5. Архівовано з джерела 23 жовтня 2020. Процитовано 29 вересня 2020.
- Мельник В. Український вільний університет як осередок українознавчих студій у Німеччині // Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку. — К., 1993.
- Монолатій І. С., Вишиванюк О. Мюнхенська школа історії України (1946—1991) : Історіогр. дослідж. — Коломия : Ін-т упр. природ. ресурсами навч.-наук. комплексу Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2001. — 131 с.
- Мусієнко І. В. Науково-педагогічна діяльність істориків Українського вільного університету в контексті збереження національної ідентичності українців // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій : [зб. наук. пр. за результатами міжнар. наук. конф., 25 жовтня 2007 р.]. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. — 192—198 с.
- Мушинка М. І. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів : історико-архівні нариси. — К., 2005.
- Наріжний С. П. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. — Прага, 1942. — 372 с.
- Полонська-Василенко Н. Д. Український вільний університет (1921—1971) // Український історик. — Нью-Йорк—Münch., 1971. — № 1—2. — С. 17-27. Архівовано з джерела 6 квітня 2021.
- Сасько Тамара. Український Вільний Університет очима вчителя-словесника // Дивослово : наук.-метод. журнал. — 2006. — № 11. — С. 62-64.
- Український Вільний університет в Празі, в роках 1921—1922. — Прага : Державна друкарня, 1924. — 236 с.
Посилання
- Офіційний сайт Українського вільного університету. [Архівовано 6 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Фундація Українського вільного університету в Нью-Йорку. [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Кириленко О., Яценко О. Архів Українського Вільного університету в Мюнхені : Попередній огляд фондів : [укр.] : [арх. 19.01.2019] / Кириленко О., Яценко О. // archives.gov.ua : вебсайт. — Державна архівна служба України. — Дата звернення: 6 квітня 2021 року.
- Періодичні видання української еміграції (Німеччина) періоду 1945—1955 рр. [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] у бібліотеці й архіві Українського вільного університету.
Публікації у ЗМІ
- Лубківський Роман, Погрібний Анатолій. Український Вільний Університет. Чи потрібен він Україні? Однозначно: так! // Урядовий кур'єр. — 2006. — 4 листопада.
- У Мюнхені продали Український Вільний Університет? : [укр.] : [арх. 27.02.2014] // Радіо Свобода : вебсайт. — 2008. — 26 серпня. — Дата звернення: 6 квітня 2021 року.
- ' Український Вільний Університет продовжить роботу за кордоном : [укр.] : [арх. 18.01.2009] // tsn.ua : вебсайт. — ТСН, 2008. — 9 грудня. — Дата звернення: 18 січня 2009 року.
- Український університет у центрі Європи : [укр.] : [арх. 23.10.2020] / Христина Бондарєва // День : газета. — 2013. — 27 серпня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Українському Вільному Університетові — 90 років : [укр.] : [арх. 06.04.2021] / Мигул І. // Радіо Свобода : вебсайт. — 2011. — 29 січня. — Дата звернення: 6 квітня 2021 року.
- Школа свободи: Український вільний університет створив умови для наукового життя українців в еміграції : [укр.] : [арх. 01.12.2016] / Олена Бетлій // Український тиждень : часопис. — 2011. — 10 лютого. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Український Вільний Університет: науковий міст між світом діяспори і сучасною Україною : [укр.] : [арх. 31.05.2017] / Марічка Галабурда-Чигрин // Вікна : вебсайт. — 2012. — 7 грудня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Український вільний університет: європейський диплом, легендарне минуле : [укр.] : [арх. 08.04.2021] / Ганна Власюк // Deutsche Welle : вебсайт. — 2014. — 14 січня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- УВУ: забуті свої серед чужих : [укр.] : [арх. 09.11.2017] / Шовкун Л., Лиховій Д. // Україна молода : газета. — 2012. — 20 грудня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- «Вічний двигун» української ідеї : [укр.] : [арх. 08.04.2021] / Присяжний М. // День : газета. — 2013. — 9 серпня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Український Вільний Університет — це європейська інституція, яка формує майбутніх лідерів інтеграції україни в Європу : [укр.] : [арх. 02.10.2017] / Пришляк М. // Універсум : вебсайт. — 2017. — 10 жовтня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Український Вільний Університет: місія і виклики : [укр.] : [арх. 26.10.2020] // Дзеркало тижня : вебсайт. — 2019. — 26 липня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Вільний університет у Мюнхені, яким має пишатися Україна : [укр.] : [арх. 23.04.2020] / Михайло Сорока // Укрінформ : вебсайт. — 2020. — 23 квітня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
- Український вільний університет: місія українства протягом 100 років : [укр.] : [арх. 19.01.2021] / Галина Терещук // Радіо Свобода : вебсайт. — 2021. — 17 січня. — Дата звернення: 8 квітня 2021 року.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).