Шульгин Олександр Якович

Шульгин Олександр Якович
Генеральний Секретар Міжнаціональних Справ
грудень 1917 — 24 січня 1918
Попередник	Сергій Єфремов
Наступник	Всеволод Голубович
Голова Уряду УНР в екзилі
жовтень 1939 — травень 1940
Президент	Андрій Лівицький
Попередник	В'ячеслав Прокопович
Наступник	Андрій Яковлів
Народився	30 липня 1889 Софине, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	4 березня 1960 (70 років) Париж,  Франція
Відомий як	політик, дипломат, історик
Місце роботи	Український вільний університет
Країна	УНР Російська імперія (до 1917)
Національність	українець
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Політична партія	УПСФ
Батько	Яків Шульгин
Мати	Любов Устимович
Діти	Ростислав
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Я́кович Шульги́н (30 липня 1889, Софине, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 4 березня 1960, Париж, Франція) — український політичний, громадський, культурний і науковий діяч. Член Товариства українських поступовців (ТУП), а потім Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). У 1917 році — член Центральної Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. У 1918 році — посол УНР в Болгарському царстві. Член делегації УНР на мирній конференції в Парижі. З 1920-х років — в еміграції. Брав участь у емігрантських урядах УНР. Професор Українського вільного університету (УВУ) в Празі. Батько журналіста Ростислава Шульгина.

Народився 30 липня 1889 року в с. Софине, Хорольський повіт на Полтавщині. Походив з козацького старшинського роду, споріднений з Полуботками, Скоропадськими, Самойловичами, Апостолами. Мати походила з козацької родини Устимовичів, з якої пішли гетьмани Павло Полуботок та Данило Апостол^[1]. Батько — Яків Миколайович Шульгин, український історик, педагог, громадсько-культурний діяч та співтворець культурного відродження України кінця XIX — початку XX століть.

У 1908 закінчив з срібною медаллю Першу Київську гімназію, а пізніше викладав історію й філософію у Санкт-Петербурзькому університеті (1908—1915), згодом асистент у ньому (1915—1917)^[1]. Там почав свою громадсько-політичну діяльність. Під час навчання в 1915 році стає членом Петроградської філії Товариства українських поступовців^[1] та пізніше приєднується Українській демократично-радикальній партії, яку 1917 року перейменовано на Українську партію соціалістів-федералістів, член її Центрального комітету. У Петрограді з ініціативи Української Національної Ради Шульгин був делегатом до Ради робітничих і солдатських депутатів.

З початком березневої революції Шульгин повернувся до Києва, став членом Української Центральної Ради, згодом і Малої Ради, з липня 1917 до 30 січня 1918 року — генеральним секретарем міжнаціональних (пізніше міжнародних) справ, був співавтором Статуту Вищого Управління України, співорганізатором З'їзду народів Росії в Києві (вересень 1917 року). За його керівництва закордонною політикою Франція й Англія визнали de facto УНР й Україна почала мирові переговори з союзом Центральних Держав у Бересті. За гетьманату Шульгин був співробітником міністерства закордонних справ Української Держави, з липня 1918 року амбасадором України в Софії (до кінця 1918 року).

У 1919 році призначений Директорією УНР членом української делегації на Паризькій мирній конференції, згодом (1920) голова української делегації на першій асамблеї Ліги Націй у Женеві; а з 1921 року очолював Надзвичайну дипломатичну місію УНР у Парижі. На цих постах Шульгин боронив українські інтереси перед різними міжнародними організаціями, особливо з ініціативи Міжнародної Унії для Ліги Націй, головою якої він був. У 1933—1938 роках виступав проти більшовицького терору в УРСР, примусової праці, голоду в Україні; Шульгин домагався від установи біженців при Лізі Націй визнання української національності. У 1928 році Шульгин звернувся з нотою до Голови Ради Ліги Націй з проханням видати українцям так звані нансеновські паспорти. Починаючи з 1920-х років О. Шульгин неодноразово намагався привернути увагу Європи до проблеми голоду в Україні. Як міністр закордонних справ уряду УНР в екзилі Шульгин підготував доповідь для конференції в Монтрьо 1936 р., де розглядалося питання статусу Чорноморських проток^[2].

У 1923—1927 роках жив у Празі. Разом із провідними українськими інтелектуалами, серед яких були Олександр Колесса, Олександр Олесь, Станіслав Дністрянський, Степан Рудницький, Дмитро Дорошенко, Степан Смаль-Стоцький, Іван Огієнко, Володомир Кушнір стояв у витоків Українського вільного університету, який у 1921 році переїхав до Праги із Відня^[3].

Був також професором Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, де викладав загальну історію й філософію історії. Тут разом з однодумцями відновив радикально-демократичну партію, ставши головою її празького комітету. 1926 року був призначений міністром закордонних справ УНР у вигнанні й керував її зовнішньою політикою в 1926—1936, 1939—1940 (тоді ж очолював уряд УНР у вигнанні) і 1945—1946 роках.

У Парижі Шульгин з 1927 року брав активну участь у житті української еміграції: у 1929—1939 роках голова Головної Еміґраційної Ради, редактор ревю «Прометей», співредактор тижневика «Тризуб» (у 1940 році — редактор), співзасновник Комітету дружби народів Кавказу, Туркестану та України. Під час німецької окупації був заарештований (1940—1941). Після 1945 року віддався науковій праці: засновник і довголітній голова Українського Академічного Товариства у Парижі (1946—1960), ініціатор і віце-президент Міжнародної Вільної Академії у Парижі (1952—1960), що об'єднувала учених у вигнанні. Одночасно Шульгин був представником українців у Міжнародній організації біженців (ІРО,  1948—1952) і співробітник французької організації для охорони біженців і бездержавних при Міністерстві закордонних справ (1952—1960).

Автор розвідок з історії української державності 1917—1918 років і діяльності уряду УНР у вигнанні: «Політика» (1918), «L'Ukraine, la Russie et les puissances de l'Entente» (1918), «Les problèmes de l'Ukraine» (1919), «L'Ukraine et le cauchemar rouge: les massacres en Ukraine» (1927), «Державність чи Гайдамаччина» (1931), «Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині» (1934), «L'Ukraine contre Moscou, 1917» (1935); соціологічні і історіософічні праці: «Нариси з нової історії Европи» (1925), «Les origines de l'esprit national moderne et J.-J. Rousseau» (1938), «L'histoire et la vie. Les lois, le hasard, la volonte humaine» (1957). Ст. в «УЗЕ» і «ЕУ» (доба Центр. Ради, доба Гетьманщини), у наукових збірниках, журналах, особливо а паризькому «Тризубі», «Promethee» (1926—1938), «La Revue de Promethee» (1938—1940), «Українській літературній газеті» (1956—1960) та ін.

Помер у Парижі, похований у Сарселі.

• Меморіальна дошка на будинку в Києві на Терещенківській вулиці.
• 16 грудня 2014 року в місті Кропивницькому з'явилася Вулиця Родини Шульгиних, названа не лише на честь Олександра, а й усієї його родини.
• 22 грудня 2021 року меморіальну дошку було відкрито на фасаді Андріївської школи Хорольської громади на Полтавщині^[4].
• 22 липня 2024 року у місті Хорол вулицю Суворова перейменували на вулицю Олександра Шульгина.^[5]
• 22 липня 2024 року у селі Софине Полтавської області вулицю Чапаєва перейменували на вулицю Олександра Шульгина.^[5]

• «Симон Петлюра та українська закордонна політика», С. 172—177 у книзі Збірник памяти Симона Петлюри (1879—1926). — Прага, 1930. — 259 с.
• Олександер Шульгин. Україна і червоний жах. Погроми в Україні. Київ. Видавництво імені Олени Теліги 2001. Переклад з французької Олени Леонтович та Марії Мулової-Войтовецької за виданням: Alexandre Choulgine. «L'Ukraine et le Cauchemar Rouge». — Paris: Jules Tallandier, 1927. — 226 p.
• Олександер Шульгин. Без території: ідеологія та чин Уряду У. Н. Р. на чужині; з передмовою Вячеслава Прокоповича. — Париж: Меч, 1934. — III, 251 с. / Автентичне відтворення книжки здійснене у 1998 р. у Києві^[6].
• Олександер Шульгин. Нариси з нової історії Європи. I. Перехід від Середніх віків до Нових часів. II. Релігійна боротьба в XVI—XVII віках. III. Походження і розвиток європейських держав. IV. Міжнародні відносини в XVIII віці. — Прага: Український Громадський Видавничий Фонд, 1925. — 219 с.
• Шульгин О. Державність чи гайдамаччина? : (зб. ст. та документів) / Олександер Шульгин. — Париж: В-во «Меч», 1931. — 47 с.
• Шульгин О. Політика. Державне будівництво України і міжнародні справи: ст., док., промови / Олександер Шульгин. — Київ: Друкарь, 1918. — 106 с.
• Shul'hyn Oleksander. L'Ukraine, la Russie et les puissances de l'Entente; exposé politique de l'ex-ministre ukrainien des affaires étrangères, Alexandre Choulguine. — Berne, 1918. — 57 p. (фр.)
• Shul'hyn Oleksander. Les problèmes de l'Ukraine, la question éthnique, la culture nationale, la vie économique, la volonté du peuple. — Paris, 1919. — 45 p. (фр.)

• Осташко Т. С. Шульгин Олександр Якович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 666. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Шульгин Олександр // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків. — С. 3902. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Шульгин Олександр Якович // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Збірник на пошану Олександра Шульгина (1889—1960), за редакцією Володимира Янева. — Записки Наукового товариства імені Шевченка, том 186. — Париж — Мюнхен, 1969. — 379 с.
• Académie Internationale Libre des Sciences et des Lettres et Société Scientifique Ševčenko. — Alexandre Choulguine (1889—1960). Olivier Perrin — éditeur. — Paris, 1961. — 45 p.^[7]
• Иваницкая С. Г. Шульгин Александр Яковлевич // С. 418—424 у книзі: Іваницька С. Г.  Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — наук. ред. Ф. Г. Турченко. — Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 452 с.
• Світлана Іваницька. Олександр Якович Шульгин — лідер та ідеолог Української партії соціалістів-федералістів // С. 33—63 в книзі: Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці. Збірник наукових праць та документів. Упоряд. В. Піскун. — К.: Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, 2016. – 432 с. – ISBN 978-966-02-7940-7
• З нагоди Дня працівника дипломатичної служби українські дипломати Франції поклали квіти до могили першого Міністра закордонних справ України О.Шульгіна
• Матвієнко В. М. Шульгин Олександр Якович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Новохатько Л. Шульгин Олександр Якович // Політична енциклопедія. / редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 789. — ISBN 978-966-611-818-2.

• Осташко Т. Шульгин Олександр Якович // Енциклопедія історії Української революції 1917—1921 рр. Зошит 3: Постаті Української революції / Відп. ред. Верстюк В.; Відп. секретар Кудлай О.; Автори: Басара-Тиліщак Г., Бойко О., Венгелевич В., Верстюк В. та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2023. — 154 с. — ISBN 978-617-14-0211-9
• Шульгин Олександр Якович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — С. 337—338.
• Шульгин // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Шульгин Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2097-2098. — 1000 екз.
• Шульгин Олександр в Електронній бібліотеці «Культура України»
• Грабовська Ірина. Книга «Україна проти Москви. 1917 рік» Олександра Шульгина українською в Україні // Газета День, 19.04.2024