Габілітація

Габіліта́ція^[1] (англ. habilitation) — найвищий академічний ступінь або процедура його здобуття у Німеччині, Франції, Італії, Польщі, Румунії та деяких інших європейських і неангломовних країнах. Кандидат виконує встановлені університетом критерії досконалості в наукових дослідженнях, викладанні та подальшій освіті, що зазвичай включає другу дисертацію.

Цей ступінь, який іноді скорочують як dr. habil. (Doctor habilitatus), dr hab. (doktor habilitowany) або D.Sc. (Доктор наук в Україні та країнах СНД), часто є кваліфікаційною вимогою для отримання посади повного професора в цих країнах.

У німецькомовних державах він дозволяє власнику ступеня носити звання PD (від Privatdozent). У низці держав існує академічна посада доцента, призначення на яку часто вимагає такої кваліфікації. Присудження ступеня зазвичай супроводжується публічним усним захистом (лекцією або колоквіумом) з одним або кількома опонентами. Габілітаційна робота покликана продемонструвати, що автор опанував свою галузь у повному обсязі. З цієї причини вона зазвичай пишеться на тему, яка дуже відрізняється від теми докторської дисертації. На відміну від докторських дисертацій, які за законом у Німеччині мають бути опубліковані, багато габілітаційних робіт залишаються неопублікованими.

Габілітація зазвичай присуджується через 5–15 років після здобуття ступеня PhD або його еквівалента. Здобуття цього академічного ступеня не дає науковцю автоматично оплачуваної посади, хоча багато людей, які подають заявку на здобуття ступеня, уже мають постійну роботу в університеті.

Габілітований доктор дає право на заняття професорської посади в університеті. Проте варто відзначити, що титул габілітації не є окремим науковим ступенем, а є кваліфікацією, додатковою до ступеня доктора філософії, який дозволяє займати посаду професора в університетіу.

Термін «габілітація» походить від середньовічного латинського habilitare, що означає «робити придатним, підходити», від класичної латини habilis «придатний, належний, вмілий». Цей ступінь розвинувся у Священній Римській імперії в сімнадцятому столітті (прибл. 1652)^[2] Спочатку габілітація була синонімом «докторської кваліфікації». Цей термін став синонімом «постдокторської кваліфікації» в Німеччині у XIX столітті, «коли наявності докторського ступеня вже не здавалося достатнім для гарантування кваліфікованої передачі знань наступному поколінню».^[3] Згодом у німецькій університетській системі стало нормою писати дві докторські дисертації: вступну дисертацію (Inauguraldissertation), завершення курсу навчання та дисертація на здобуття ступеня габілітатора (Habilitationsschrift), що відкриває шлях до професорської посади.^[4]

З початку XXI століття габілітація більше не є обов'язковою для призначення на професорську посаду в Німеччині. Відтоді між різними дисциплінами існують суттєві відмінності. Хоча габілітація залишається поширеною в більшості гуманітарних наук та медичних досліджень, вона стала винятком у багатьох природничих науках.

Охоплювала 3 стадії.

• Перша: окрема комісія розглядала кваліфікацію кандидата (з наявним ступенем доктора), який представляв на її розгляд опубліковану окремою книгою наукову роботу.
• Друга (після успіху першої): іспит спеціальної комісії.
• Третя (після успіху другої): середньовічними залишками драпований «габілітаційний виклад» — тобто пробна лекція кандидата перед Сенатом (до складу входили ректор, проректор, декани, сенатські представники професорського збору (під час габілітаційної промови були відповідно одягнуті; зокрема, на пробній лекції Івана Франка ректор був одягнути у багрянку з горностаями, декани — у тогах з чорного шовку, в беретах на голові, усі обвішані золотими ланцюгами^[5]) та професорами університету. Бувало, саме цю лекцію називали габілітацією. Декан мав право допустити на лекцію сторонніх, студентів допускали рідко.

Якщо професорський збір схвалив пробну лекцію, тоді Сенат (ректор із прибічною радою) просив міністерство освіти надати кандидатові venia legendi — тобто дозвіл читати лекції. Довгу процедуру можна було обійти, якщо цісар запрошував когось з-за кордону (так отримав катедру Михайло Грушевський у Львівському університеті)^[6].

Габілітаційна робота може бути як кумулятивною (на основі попередніх досліджень, будь то статті чи монографії), так і монографічною, тобто окремою неопублікованою працею, яка зазвичай є дуже об'ємною. Тоді як кумулятивні габілітації переважають у деяких галузях (наприклад, у медицині), в інших (як-от у правознавстві) вони вже близько століття є майже нечуваними.

Рівень науковості габілітації значно вищий, ніж у докторської дисертації в тій самій академічній традиції з точки зору якості та кількості, і вона має бути виконана самостійно, без керівництва чи спрямування з боку наукового керівника від факультету.^[7][8] У природничих науках під час габілітаційного періоду, що триває від чотирьох до десяти років, вимагається публікація численних (іноді десяти і більше)^[9] наукових статей. У гуманітарних науках передумовою для захисту може бути публікація великої монографії.^{[джерело?]}

Можна отримати посаду професора і без габілітації, якщо конкурсна комісія підтвердить, що кандидат має кваліфікацію, рівноцінну габілітації, а керівні органи (університетський сенат і міністерство освіти країни) це схвалять. Однак, якщо в одних дисциплінах цим широко користуються (наприклад, у природничих науках для працевлаштування кандидатів з країн з іншими системами, а в мистецтві — для працевлаштування активних митців), то в інших це робиться рідко.

Габілітація присуджується після публічної лекції, яка проводиться після прийняття дисертації, і після якої надається venia legendi (з латини: «дозвіл читати», тобто читати лекції). У деяких галузях, таких як право, філософія, теологія та соціологія, venia, а відтак і габілітація, надається лише для певних підгалузей (таких як кримінальне право, цивільне право, або філософія науки, практична філософія тощо); в інших — для всієї галузі.

Хоча в різних дисциплінах і країнах типова кількість років, необхідна для здобуття габілітації після отримання докторського ступеня, відрізняється, зазвичай це займає більше часу, ніж отримання американського постійного контракту (tenure). Наприклад, у Польщі до 2018 року встановлений законом термін для отримання габілітації (яка традиційно, хоча й не обов'язково, спиралася на публікацію книги) становив вісім років. Теоретично, якщо доцент (assistant professor) не встигав здобути габілітацію за цей час, його мали перевести на посаду викладача зі значно більшим педагогічним навантаженням і без дослідницьких обов'язків, або взагалі звільнити. Однак на практиці в багатьох випадках навчальні заклади продовжують терміни габілітації для більшості науковців, якщо вони не вкладаються в час, але є докази того, що вони зможуть завершити її найближчим часом.

В Австрії ця процедура наразі регулюється національним законодавством (Закон Австрії про університети UG2002 §103^[10]). Процес здобуття ступеня включає, окрім підкомісії сенату (до якої входять представники студентів для заслуховування щодо викладацьких здібностей кандидата), зовнішнього рецензента. Наявність габілітації дозволяє науковцям проводити дослідження та здійснювати наукове керівництво (PhD, MSc, ...) від імені цього університету. Оскільки це академічний ступінь, він діє навіть у тому випадку, якщо особа не зарахована (або більше не зарахована) до цього закладу (Habilitation ad personam). Призначення на посаду повного професора міжнародною комісією з відбору включає venia docendi (UG2002 §98(12)), яке обмежується часом перебування на посаді (UG2002 §98(13) – Habilitation ad positionem).

Хоча габілітація гарантує права на незалежні дослідження та наукове керівництво, університети, відповідно до своїх статутів, можуть надавати ці права також, наприклад, доцентам без габілітації. Станом на 2014 рік^[11] провідні австрійські університети роблять це лише для студентів магістратури, але не для програм PhD.^[11][12][13]

Livre-docência (Livre-docência) — це звання (подібне до Habilitation у Німеччині), що надається власникам докторських ступенів після подання кумулятивної дисертації з подальшим усним захистом (viva voce). Воно практично зникло серед бразильських федеральних закладів вищої освіти. Воно все ще вимагається в кількох інституціях для вступу на посаду повного професора (professor titular), найпомітніше — у трьох державних університетах штату Сан-Паулу, а також у Федеральному університеті Сан-Паулу (UNIFESP).^{[джерело?]}

Ступінь Docteur d'État (Державний доктор) або Doctorat d'État (Державний докторат), який до 1950-х років називався Doctorat ès lettres (Доктор літератури) або Doctorat ès sciences (Доктор наук),^[14] і раніше присуджувався університетами у Франції, мав дещо подібне призначення. У 1984 році Doctorat d'État було замінено на Habilitation à diriger des recherches.

Присудження французької габілітації є загальною вимогою для того, щоб бути головним керівником аспірантів (PhD студентів) та мати право обіймати посади повного професора. Офіційне право, що має назву qualification, надається французькою Conseil National des Universités (CNU). Членам корпусу Directeur de Recherche, які прирівнюються до повних професорів CNU, не потрібна французька габілітація для керівництва аспірантами.^[15][16] Залежно від галузі, французька габілітація вимагає стабільної дослідницької роботи від п'яти до десяти років після призначення на посаду доцента (maître de conférences), значної кількості вагомих публікацій, керівництва принаймні одним аспірантом від початку до випуску, та/або успішного досвіду залучення зовнішнього фінансування як головного дослідника, а також обґрунтованого, амбітного та здійсненного п'ятирічного дослідницького проєкту. Видатні постдокторанти, які ще не призначені в університет, також можуть отримати габілітацію, якщо вони відповідають цим вимогам. Французький комітет з габілітації формується з більшості зовнішніх, а іноді й іноземних рецензентів. Французька габілітація дає право доцентам (maîtres de conférences) подавати заявки на посади повних професорів (professeur des universités).

Для того, щоб обійняти посаду повного професора (W3) в системі німецьких університетів, необхідно здобути габілітацію (або «досягнення, еквівалентні габілітації»). Це можна продемонструвати шляхом керівництва дослідницькою групою, перебування на посаді молодшого професора або інших досягнень у дослідженнях та викладанні на посаді постдокторанта. Габілітація в Німеччині зазвичай здобувається після кількох років незалежних досліджень і викладання, або «внутрішньо» під час роботи в університеті, або «зовнішньо» як практик, орієнтований на дослідження та викладання. Після завершення габілітаційної роботи (Habilitationsschrift, часто просто Habilitation) та виконання всіх інших вимог, кандидат (німецькою мовою Habilitand/in) «проходить габілітацію» і отримує розширення до свого докторського ступеня, а саме Dr. habil. (зі спеціалізацією, як-от Dr. rer. nat. habil.). Таким чином, габілітація є додатковою кваліфікацією вищого рівня, ніж німецький докторський ступінь. Лише кандидатам, які отримали найвищу (або другу за висотою) оцінку за свою докторську дисертацію, рекомендується продовжувати роботу над габілітацією.

Типова процедура після завершення габілітації полягає в тому, що успішний дослідник офіційно отримує так звану Venia legendi (з латинської «дозвіл на читання лекцій») з певного навчального предмета в університетах (іноді також згадується як Venia docendi, з латинської «право на викладання»). Особа, яка має Venia legendi, але не має професури, має право носити звання Privatdozent (для чоловіків) або Privatdozentin (для жінок), скорочено PD або Priv.-Doz.. Статус PD вимагає певного (зазвичай неоплачуваного) викладання для збереження звання (Titellehre або титулярне викладання).

У 2004 році габілітація стала предметом великих політичних дебатів у Німеччині. Колишня федеральна міністерка освіти та науки Едельґард Бульман мала на меті скасувати систему габілітації та замінити її альтернативною концепцією молодшого професора: дослідник повинен спочатку працювати до шести років як «молодший професор» (посада без постійного контракту, приблизно еквівалентна assistant professor у США) і таким чином довести свою придатність до обіймання посади штатного професора.

Багато хто, особливо дослідники в галузі природничих наук, а також молоді науковці, давно вимагали відмови від габілітації, оскільки вважали її непотрібною і тривалою перешкодою в академічній кар'єрі, що сприяє відтоку мізків талановитих молодих дослідників, які вважають, що їхні шанси отримати посаду професора в розумному віці кращі за кордоном, і тому переїжджають, наприклад, до Великої Британії або США. Багато хто відчуває надмірну залежність від своїх керівників (головних дослідників — професорів, які очолюють дослідницьку групу), оскільки керівництво має владу затримувати процес завершення габілітації. Ще одна проблема пов'язана з фінансовою підтримкою тих, хто бажає здобути габілітацію, де старші кандидати часто відчувають дискримінацію, наприклад, у рамках програми Еммі Нетер DFG. Крім того, внутрішні «м'які» гроші можуть бути закладені в бюджет лише для оплати праці молодих науковців-постдокторантів. Через необхідність шукати короткострокові дослідницькі контракти багато дослідників у природничих науках подають заявки на прозоріші можливості розвитку кар'єри в інших країнах. Загалом, підтверджена рецензентами демонстрація успішного академічного розвитку та міжнародні перспективи вважаються більш ніж достатньою компенсацією габілітації за наявності грантових заявок, високоцитованих публікацій, мережі співавторів, досвіду викладання та організаційної роботи, а також досвіду роботи та публікацій за кордоном.

З іншого боку, серед багатьох старших дослідників, особливо в медицині, гуманітарних і суспільних науках, габілітація розглядалася — і досі розглядається — як цінний інструмент контролю якості перед тим, як надати комусь довічну штатну посаду.

Баварія, Саксонія та Тюрингія, три землі Німеччини з консервативними урядами, подали позов до Конституційного суду Німеччини проти нового закону, який замінював габілітацію молодшим професором.^[17] Суд погодився з їхнім аргументом про те, що Бундестаг (федеральний парламент) не може ухвалити такий закон, оскільки конституція Німеччини чітко визначає, що питання освіти є виключною компетенцією земель, і в червні 2004 року визнав закон недійсним. У відповідь було ухвалено новий федеральний закон, який надав землям більше свободи щодо габілітацій та молодших професорів. Відтоді молодший професор був законодавчо закріплений у всіх землях, але для академічної кар'єри з багатьох предметів у Німеччині все ще можливо — і навіть заохочується — здобувати габілітацію.

В італійській правовій системі габілітаціями є різні види актів та дозволів.

Щодо університетських габілітацій, так звана системи досліджень та університетського викладання (Італійський закон 240 від 2010 року та подальші зміни) запровадила національну наукову габілітацію для конкурсів на посади доцента та повного професора (що називається abilitazione scientifica nazionale, або ASN). Це означає, що необхідною умовою для того, щоб університетський комітет міг обрати кандидата на ці посади, є отримання наукової кваліфікації для відповідного виду викладання. Для STEM-галузей (так званих «бібліометричних галузей») кваліфікація вимагає двоетапного оцінювання:

1. спочатку кількісна оцінка, оскільки кожен кандидат на отримання ASN як доцент або повний професор повинен відповідати принаймні двом із цих трьох вимог: мати більше опублікованих праць, ніж більшість доцентів (або повних професорів) в італійських університетах у тій самій галузі за останні 5 років (або 10 років); отримати більше цитувань, ніж більшість доцентів (або повних професорів) в італійських університетах за останні 10 років (або 15 років); мати h-індекс, вищий, ніж у більшості доцентів (або повних професорів) в італійських університетах, розрахований за останні 10 років (або 15 років);
2. потім спеціальний комітет (один для кожної наукової підгалузі) якісно оцінюватиме наукове резюме кандидатів, враховуючи фінансування, мобільність, автономність досліджень, отримані нагороди, викладання в іноземних установах (не в Італії) тощо.

Успішний кандидат після цього отримає габілітацію ASN як доцент або повний професор (або, в деяких випадках, на обидві посади) і таким чином зможе претендувати на відповідні вакансії в італійських університетах.

З часом вимоги до кількісної оцінки змінилися, фактично зафіксувавши на рівні 2016 року конкретні значення кількості публікацій, цитувань та h-індексу, яких необхідно досягти.

Габілітація ASN також дозволяє претендувати на трирічні посади асистентів професора з можливістю отримання постійного контракту (tenure-track), які колись називалися RTDb в італійській системі (від ricercatore a tempo determinato di tipo b), а зараз позначаються як RTT, «ricercatore in tenure-track». Наприкінці трирічного контракту асистент професора повинен мати дійсну габілітацію ASN, щоб стати постійним доцентом; в іншому випадку його назавжди звільняють. Щоб запобігти цьому (що може бути катастрофічним для і без того недоукомплектованих італійських кафедр), поширеною практикою є надання посад RTDb людям, які вже мають габілітацію доцента або повного професора, що на практиці суперечить духу реформи Джельміні.

Якщо заявка на отримання габілітації ASN відхиляється, кандидат може подати її знову, але лише після 12-місячної перерви.

Спочатку габілітація ASN була дійсною лише протягом чотирьох років, але цей термін дії неодноразово подовжувався. Спочатку його було подовжено до шести років, потім до 9 років, а згодом до 11 років (2023). Наразі (2025 рік) через крайню нестачу посад tenure-track в Італії черговим урядовим декретом термін дії габілітації ASN було збільшено до 12 років, щоб не допустити закінчення терміну дії перших виданих габілітацій (що могло б призвести до протестів та можливих судових позовів).

Триваюча реформа Берніні поступово згортає систему габілітації ASN, повертаючи повноваження проводити кількісне оцінювання місцевим університетам.

У сфері вільних регульованих професій, що захищені професійним органом (архітектори, юристи, інженери, лікарі, фармацевти, журналісти тощо), це визначає державний іспит, який точніше називається «державний іспит на отримання кваліфікації для здійснення професійної діяльності», що дозволяє студентам, які вже закінчили навчання, або особам, які мають необхідні звання, зареєструватися в реєстрі фахівців і працювати. Багато державних іспитів включають наявність певної кваліфікації серед вимог. Наприклад, щоб скласти габілітаційний іспит на архітектора чи інженера, потрібно вже закінчити університет. Однак для того, щоб фактично займатися професією, необхідно зареєструватися у відповідній професійній асоціації, а якщо професія здійснюється незалежно, необхідно мати індивідуальний податковий номер (VAT). Ці іспити зазвичай організовуються професійними орденами у співпраці з місцевими університетами.

В інших випадках, особливо у випадку медичних професій або фахівців з догляду за дітьми, які не захищені професійним статусом, сам диплом є кваліфікаційним документом.

Нарешті, деякі габілітації, оскільки їхня діяльність не може здійснюватися автономно, вимагають працевлаштування у відповідній структурі для того, щоб ефективно виконувати відповідну професію. Це, наприклад, стосується сектору освіти: після складання кваліфікаційного іспиту необхідно виграти публічний конкурс для працевлаштування в старшій або молодшій середній школі.

В португальській правовій системі існують два типи габілітаційних ступенів. Перший зазвичай надається професорам університетів і називається agregação або Декретом-законом 239/2007^[18], тоді як другий називається habilitação (Декрет-закон 124/99) і використовується дослідниками з докторським ступенем, які працюють в інститутах поза межами університетів.^[19] Юридично вони є еквівалентними і потрібні професору (agregação) або досліднику (habilitação) для досягнення вершини їхньої специфічної кар'єри (повний професор або головний дослідник). Обидва ступені мають на меті оцінити, чи досяг кандидат значних результатів у науковій діяльності, включно з діяльністю у сфері керівництва післядипломною освітою.

Процес отримання будь-якого з цих ступенів дуже схожий, з незначними відмінностями. Будь-який власник ступеня PhD може подати габілітаційну роботу для отримання ступеня. Для agregação робота складається з детального резюме досягнень, отриманих після завершення PhD, детального звіту про навчальний курс, що викладався в університеті (або запропонованого курсу для викладання), та конспекту лекції, яку необхідно прочитати. Для habilitação звіт про навчальний курс замінюється дослідницькою пропозицією або пропозицією щодо поглибленого навчання в аспірантурі.

Після подання кандидатом габілітаційної роботи, журі у складі від п'яти до дев'яти повних професорів або головних дослідників спочатку оцінює подані документи; більшість повинна схвалити запит кандидата. У разі схвалення кандидат має захистити свою роботу на одноденному публічному захисті. Публічний захист триває по дві години кожну половину дня. Вранці обговорюється навчальна програма кандидата (для обох ступенів), а у випадку agregação кандидат також повинен представити та обговорити навчальний курс. У другій половині дня кандидат має представити та обговорити лекцію (agregação) або пропозицію дослідницького проєкту (habilitação).

Крім описаних вище прикладів, габілітаційні кваліфікації також існують у:

• Алжирі (Habilitation à diriger des recherches, «акредитація на керівництво дослідженнями», скорочено HDR)
• Бельгії (франкомовна частина: Agrégation de l'enseignement supérieur, до 2010 року)
• Болгарії (Доцент, Docent)
• Чехії (doc., docent)
• Данії (dr. med./scient./phil.)
• Єгипті (العالمية Ālimiyya/Al-Azhar)
• Фінляндії (Dosentti/Docent)
• Угорщині (Dr. habil.)
• Люксембурзі (autorisation à diriger des recherches, «дозвіл на керівництво дослідженнями», або ADR)
• Молдові
• Польщі (dr hab., doktor habilitowany)^[20]
• Румунії (abilitare)
• Сербії (Доцент, Docent)
• Словаччині (Docent)
• Словенії (Docent)
• Іспанії (Акредитація досліджень – Agregado)
• Швеції (Docent)
• Швейцарії (PD та/або Dr. habil.)
• Тунісі (Habilitation à diriger des recherches, «акредитація на керівництво дослідженнями», скорочено HDR)

• Вірменія, Азербайджан (Habil. dr.; більше не присуджується)
• Грузія (მეცნიერებათა დოქტორი/Доктор наук, не присуджується з часів реформ 2005 року, нині найвищим ступенем є PhD. У деяких університетах, наприклад, у Тбіліському державному університеті, володарів ступеня PhD називають აკადემიური დოქტორი/Академічний доктор, а тих, хто мав ступінь მეცნიერებათა დოქტორი, називають докторами наук)
• Греція (υφηγεσία, υφηγητής), скасовано у 1983 році
• Латвія (Dr. habil.), з 1995 року більше не присуджується
• Литва (Dr. habil.), з 2003 року більше не присуджується

Доктор наук — не плутати з Доктор науки (D.Sc.) — це термінальний ступінь, що стоїть вище за доктора філософії / кандидата наук і використовується в низці колишніх республік Радянського Союзу, зокрема в Білорусі (Доктар навук, латинка: Doktar navuk), Росії, Киргизстані, Казахстані, Узбекистані та Україні (Доктор наук).^[21] Незважаючи на таку поширеність, докторські ступені з цих країн — за винятком Росії — часто не визнаються жодною німецькою федеральною землею як еквівалентні габілітації.^[22] У 1999 році Росія та Німеччина підписали Заяву про взаємне академічне визнання російських вчених ступенів та німецьких академічних кваліфікацій, яка передбачала визнання еквівалентності між російським доктором наук і німецькою кваліфікацією габілітації.^[21]

Кумулятивну форму габілітації можна порівняти з вищими докторськими ступенями, такими як згаданий вище D.Sc. (Доктор наук), Litt.D. (Доктор літератури), LL.D. (Доктор права) та D.D. (Доктор богослов'я), які існують у Сполученому Королівстві, Ірландії та деяких державах Співдружності, і присуджуються на основі багатої кар'єри з опублікованими працями.

Крім того, посада або звання associate professor (чи вище) в університетах Європейського Союзу систематично перекладається або порівнюється з такими званнями, як Universitätsprofessor (W2) (Німеччина), førsteamanuensis (Норвегія) або Doktor hab. (Польща) такими інституціями, як Генеральний директорат з досліджень та інновацій Європейської комісії,^[23] і тому зазвичай передбачає, що власник такого звання має ступінь, еквівалентний габілітації.

• Габілітація для керівництва дослідженнями
• Постдокторські дослідження
• Дисертація

• Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль : Тернограф, 2012. — 280 с. — С. 80. — ISBN 978-966-457-087-6.

• Габілітація // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 208.
• Габілітація // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.

• Короткий опис докторського та хірургічного ступеня у Вільному університеті Берліна, Німеччина
• Освіта в Австрії в Європейському довіднику з питань освіти
• Німеччина намагається порушити свою статтю про звичку до абітурієнтів у науковому журналі AAAS
• Процедура абілітації в Технічному університеті Мюнхена, Німеччина
• Вища освіта в Угорщині в Енциклопедії Британніка
• Абілітація в Румунії. [Архівовано 21 September 2021 у Wayback Machine.]