Ратне

селище Ратне
Герб
вул. Центральна
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Ковельський район
Тер. громада	Ратнівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA07060310010081210
Основні дані
Засновано	XI століття
Магдебурзьке право	1440
Статус	із 2024 року
Площа	7,46 км²
Населення	▼ 8870[1]
Густота	1294,5 осіб/км²;
Назва мешканців	ра́тенець ра́тенка ра́тенці
Поштовий індекс	44101
Телефонний код	+380 3366
Географічні координати	51°39′16″ пн. ш. 24°31′33″ сх. д. / 51.65444° пн. ш. 24.52583° сх. д.
Водойма	Річка Прип'ять
Відстань
Найближча залізнична станція:	Заболоття
До станції:	22 км
Селищна влада
Адреса	44101, Волинська обл., Ковельський р-н, селище Ратне, вул. Центральна, буд. 19
Карта
Ратне
Ратне
Ратне у Вікісховищі

Ра́тне (Ратно, пол. Ratno) — селище на Волинському Поліссі (над річкою Прип'ять).

Адміністративно входить до Ковельського району Волинської області.

Центр Ратнівської селищної громади, до 2020 року — районний центр.

Через Ратне проходить автомагістраль (М19) Доманове — Тереблече.

Назва Ратного пішла від війська «Рать», яке колись стояло на місці теперішнього населеного пункту. Можливо походить також від слова «Ратиці», що пояснювало Історичний Герб, на якому зображений Кабан. Кабан у геральдиці символізує мужність та безстрашність.

Покровителем міста з давніх-давен вважається Святий пророк Ілля, на честь якого городяни у 1565 році збудували Іллінський православний Собор і щорічно в день Святого Пророка Іллі влаштовувався великий ярмарок на майдані перед Іллінським Собором.

За археологічними даними, Ратне виникло наприкінці XI ст.. Вперше згадується наприкінці XII ст..

В давньоруських документах воно згадується під різними назвами — «Ратное», «Ратно», «Ратев», «Ратинь».

Під час татаро-монгольської навали військо Батия захопило Волинь. Один з його загонів підійшов до Ратного. Жителі міста мужньо зустріли ворога і завдали йому нищівного удару. Але нові загони татар приступом взяли Ратне і, як свідчить літописець, «вчинили багато лиха християнам».

В період занепаду Галицько-волинського князівства Ратне, разом з іншими територіями Волині, належало князю Юрію II Болеславу Тройденовичу, правнуку короля Данила Галицького по материнській лінії, сину мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії Юріївни (дочки короля Юрія I Львовича)^[2].

В 1340-1370 роках, після смерті Юрія II, польський король Казимир III Великий врізався в Галицько-Волинське князівство "Ратенським клином" вздовж річки Прип'ять на схід аж до "города" Ветли. Таким чином, вузькою смугою малодоступних територій, він відрізав Литву від Волині та здобув доступ до водного шляху - річки Дніпро^[2].

У договорі щодо розмежування польських та литовських володінь на Волині 1366 року між польським королем Казимиром III Великим і руськими/литовськими князями - Ратне вказане у переліку міст, які відходили до Польщі.

У XIV – 1-й половині XV ст. Ратне було центром Ратенського князівства (княжив, зокрема, Федір Ольгердович).

Місто в XV–XVI ст. складалося з замку та неукріпленої частини (з гарнізоном до 30-ти осіб).

15 жовтня 1432 Великий князь Литовський Сигізмунд Кейстутович у грамоті визнав зверхність польського короля Ягайла над собою та відступав Польщі Подільську землю та спірні волинські прикордонні округи з центрами в містах Олесько, Ратне, Ветли, Лопатин^[3].

Таким чином з 1432 року була приєднана до сусідньої Холмської землі, утворивши разом з навколишніми землями відомий в науці «любомльсько-ратненський» клин коронних земель. Ратне залишалось деякий час центром повіту. Після цього Ратне стало «негородовим староством» (королівська вертикаль влади). Одночасно в Ратному діяли власне міські органи самоуправління^[4].

У 1440 році Ратне отримало магдебурзьке право, від того часу користувалося власною печаткою з гербом. Разом із магдебургським правом - отримало дозвіл на проведення щорічного ярмарку (торги відбувалися по вівторках).

З 21 серпня 1433 по 1441 рік за Королівським привілеєм короля Владислава Ягайло місто належало князям Сангушкам^[2][4][5]. Сангушки отримали Ратне з метою заселити розорені землі та почати платити королю щорічні податки (данину медову). 20 травня 1441 року король відібрав в Сангушків затно за "озброєний наїзд на замок Ратно та Коширський повіт"^[4].

Отже в 1441 році Ратно перейшло за 1000 угорських злотих до старости холмського Дерслава з роду Ратвіанів^[4].

У 1512 р. частину населення Ратного становила замкова і фільваркова людність, яка не вносилась ні в поборові реєстри, ні в люстрації. Перелік «замкової челяді» містить інвентар Ратненського замку : воротар (отримував плату 2 гривні), ключник (2 гривні), слодовник (2 гривні), кухарка (4 злотих), 3 сторожі (по 1 гривні), майстер сіток (8 злотих). В цьому ж переліку значиться «двірник з дружиною на фільварку» — 2 гривні. Вказано також, що «інші слуги замкові», які кіньми служать, отримують 8 злотих, і які без коней, тобто пішо, 4 злотих. Скільки їх було, в інвентарі не зазначено.

Принаймні з 1519 р. Ратно було центром Ратенського староства,^[2] що підтверджується листом короля Сигізмунда І Старого: «Чули ми, що Якуб Секлюцький, староста Ратенський, змушує православні церкви до сплати більшої данини, ніж мала б з них бути, по копі грошей від кожної церкви; з огляду на тяжке становище церков, скасовуємо цю постанову, однак застерігаємо, що й надалі за ними залишається складання почти на Великдень, по одній овечій шкурі, по одному грошу й по дзбану вареного меду».

В 1537 році право власності на Ратно перейшло від князів Сангушків до короля Польщі^[2].

У 1556 р. ратненці обробляли 15 ланів і 7 городів, 1565—1570 рр. — 24 лани і 5 городів, у 1592 р. — 19 ланів і 7 городів, 1661 р. — 15 ланів і 6 городів.

В Ратне знаходась корчма - її, як правило, орендували євреї.

До найбіднішої категорії жителів Ратна належали коморники, які сплачували чинш у розмірі 1-го гроша і «лазебного» — півтори гроші (в той час, коли господарі міських будинків, яких відносимо до середнього прошарку, платили по 3 гроші одного і іншого податку). Коморників згідно з даними інвентарів та люстрацій нараховувалось:

• 1556 р. 25 осіб,
• 1565 р.— 43 особи,
• 1570 р. — 33 особи,
• 1592 р. — 33 особи.

Поборовий реєстр 1564 р. вказує, що в Ратному «від 71 ремісника сплачували по 4 гроші і від 17 перекупнів солі по 6 грошів, від попів по 2 флорини, від млина 12 грош, від євреїв по 60 флоринів^[2]». Відтак, торгово-ремісниче населення Ратна в середині XVI ст. нараховувало понад 500 осіб або близько 35 % від загальної кількості мешканців, що було звичним для невеликих міст того періоду (при цьому ремісників було в 4 рази більше, аніж торговців). Меншу частину населення Ратна становили господарі, які «сиділи на ланах», тобто займалися сільським господарством. Це підтверджують, зокрема, дані люстрацій і інвентарів про землеволодіння міщан.

В 1565 р. у Ратному було щонайменше три сім'ї, які займалися млинарством, оскільки під містом в XVI — XVII ст. було 3 водяні млини: "Йоськів", "Войцехів" і "Андріїв".

В люстрації 1565 р. вказано, що "служкове, які прислуговують до замку, мають свої маєтності при місті або в місті здавна, як доми, так і городи, а самі, тому що їх переселено від міста, мешкають у селі, названому Здомиське або Мелехи, де здавна дворищ є сім, а людей на них розмножилось вже досить.

Протягом другої половини XVI ст. кількість населення Ратна зросла, що свідчить про стабільність в соціально-економічному розвитку міста в цей період. До містечка Ратно належали села Гірники і Комарово^[2].

Загалом же Ратенському староству підпорядковувалось 20 сіл з їх доходами з корчм, мостів та млинів^[2].

В XVI ст. - XVII ст. за національною ознакою більшість міщан можна віднести до місцевого українського населення. Про це свідчить той факт, що найпоширенішими іменами і прізвищами (прізвиськами) в середовищі міських жителів, були такі, які традиційно побутували в українців: Данило Климович, Павло Кушнір, Івасько Ковальович, Іван Ладанович, Пашко Турович, Прокоп, Микита, Іван Книш, Матвей, Тимко, Хоць. Такі ж імена і прізвища поширені були також і серед селянства. Поруч згадуються 14 імен і прізвищ польського походження: Францішек, Станіслав, Мисковський, Юрковський, Паньковський, Антоновський і ін. Крім того, в місті впроживало 9 сімей євреїв: Бурко, Сахно, Левко, Зелько Смойлович, Зельман, Якуш, Гидель, Мордиш, Мойсей.

Привілеєм від 1615 р. виданого місту підтверджувалось право костелу в Ратно виробляти горілку і шинкувати нею. Цей привілей мав ціллю фінансову підтримку костелу для фінансування школи і лікарні при ньому.

В 1635 році відомі наступні назви вулиць міста: Занітецька, Засторонецька. В цей час бургомістром Ратного був Грицько Турмин^[2].

В першій половині XVII ст. кількість населення поступово зменшується під впливом подій середини-другої половини XVII ст. Наслідком національно-визвольної революції, російсько-польської війни, Руїни було спустошення і обезлюднення значної частини українських земель, що не обійшло й Ратненщини. Так, 24 вересня 1648 р. Павло Ян Сапєга повідомляв із Ратного, що «навколо бродить немала купа … здрайців козаків»; в цьому ж році було пограбовано міський католицький костел, а його плебана вбито.

Згідно люстрації 1661 р. до привілейованої групи населення Ратна, звільненої від будь-яких податків та не занесеної до поборових реєстрів відносимо:

замкових (королівських) урядовців, зокрема

• підстаросту;
• писаря;
• тивуна;
• десятника;

міських урядовців, зокрема

• війта;
• бурмистра;
• райців;
• шафарів.

В люстрації також вказано, що міські бурмистри і шафарі звільнені від сплати податків.

• 
  Ратне на карті 1580 року
• 
  Ратне на карті Радзивіла 1613 року
• 
  Ратно на карті Typus generalis Ukrainae 1629 року
• 
  Ратне на карті 1650 року
• 
  Ратне на карті 1665 року
• 
  Ратне на карті Литовського князівства 1665 року
• 
  Ратне на карті Литви 1676 року
• 
  Ратне на карті 1708 року
• 
  Ратне на карті 1716 року
• 
  Ратне на мапі Зигмунда Герстмана

Як свідчать джерела, між православною і єврейською громадами Ратна неодноразово виникали суперечності. Так, в люстрації 1661 р. переповідається декрет 1653 року Софії Данилевичової з Тенчина, виданий у відповідь на скаргу ратненських міщан на місцевих євреїв. Ратненці виставляли претензії, що євреї відмовлялися сплачувати шось з будинків, які вони самі або їх предки купили в християн і з яких, відтак, цей податок раніше сплачувався. Разом з цими будинками вони тримали і «міські ґрунти» (тобто земельні ділянки), з яких також не платили податки міському уряду. Скарга міщан стосувалась і того, що євреї не платили податки зі своєї торгівлі, не приєднувались до «складок» на потреби міста, не платили разом з християнами податок з різницького ремесла. В тій же люстрації цитується лист 1661 р. тогочасного старости Стефана Чарнецького, в якому він надавав єврейській громаді певні права і привілеї. Зокрема, дозволяв євреям мати свою «божницю», за якою залишався «огород», кладовище і лазня. Школа "жидівська" і надалі мала бути вільна від будь-яких податків, «так як і в інших містах це практикується, що школи бувають вільні від усяких податків, та й іншими домами жидівськими християнської релігії обивателі цікавитись не звикли».

В більшості джерел для позначення поселення Ратне в XVI — XVII ст. вживається термін «місто». Для другої ж половини XVII ст., коли кількість жителів Ратна зменшилась більше ніж удвічі тому відповідним є термін «містечко».

Після 3-го поділу Речі Посполитої 1795 року Ратне відійшло до Російської імперії.

У складі Російської імперії - містечко Ковельського повіту Волинської губернії, значний торговий осередок.

Під час наполеонівської війни 1812 року біля міста стояли головні сили австрійської дивізії Зігенталя (входила до складу наполеонівської армії). Потіснивши ворога, в липні через Ратне пройшла 3-а російська армія (під командуванням генерала О. П. Тормасова), яка рушила на Кобрин і Брест. Вона оточила бригаду генерала Кленгеля і примусила її капітулювати. На початку вересня 1812 року російські війська під натиском переважаючих сил противника змушені були відступити до лінії річки Стиру. Ратне було втрачене російськими військами. Проте незабаром, з’єднавшись під Луцьком, війська 3-ї російської армії і дунайська армія (під командуванням П. В. Чичагова) перейшли в наступ на широкому фронті і 18 вересня 1812 року контроль над містом було повернуто Російскою імперією.

Згодом під час польського листопадового повстання 1830–1831 рр. містечко знову стало ареною бойових дій.

У 1868 році в Ратне була маслоробня, 2 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи. Щорічно в місті відбувалося 6 ярмарків, на які привозилося товару на суму понад 200 000 карбованців.

Із середини XIX ст. відбувався інтенсивний розвиток міста, не в останню чергу завдяки дорозі Ковель – Брест-Литовськ.

Станом на 1911 рік в Ратно була міщанська управа, пошта, земська поштова станція, суд, земська лічниця, акушерка, аптека, аптечний склад, 24 крамниці, 2 ресторани, щорічно проводилось 8 ярмарків^[2].

В цей же ж час найбільшою землевласницею тут була поміщиця Софія Войташ (Вофташ), яка володіла 1412 десятинами землі (біля 1542 га.). графиня Горайська володіла біля 1800 га земель^[2].

Ратне зазнало відчутних матеріальних і людських втрат у результаті Першої світової війни. 1915–1918 роках у місті перебували австро-німецькі війська.

Під час Визвольних змагань українського народу входило до складу Української Народної Республіки.

В 1919 році Ратне неодноразово захоплювали також польські і російські (совєтські) війська.

У 1921 році остаточно територіальна приналежність Ратного до Польської республіки закріплено Ризьким мирним договором між РСФРР і УРСР та Польщею. Ратне отримало статус міста (у складі Волинського воєводства).

В 1933 році Ковельске староство, попри спротив міщан Ратного, вилучило з місцевої церкви та міщанської управи "старо-руські" пергаментні документи про право власності міщан на землю та про привілеї їм надані в XV - XVI ст.^[2]

1935 рік в Ратному мешкало біля 2500 осіб та згідно згадок тогочасного путівника для туриста: «...колись було не городовим староством що приносило 6 316 злотих річного доходу та мало в наявності достатньо потужний оборонний замок, руїни якого ще є видними.»^[6].

До 1939 року належало до Волинського воєводства Польщі.

23 вересня 1939 Ратне за Пактом Молотова-Ріббентропа було зайняте частинами Червоної армії і відійшло до УРСР.

З 28 червня 1941 року по 18 липня 1944. Ратне було тимчасово окуповане гітлерівцями.

В цей же час Ратне та його околиці стали районом дій загонів Української повстанської армії (входило до військової округи "Турів", військового надрайону "Кодак").

В 1943 році УПА вибило німецьку адміністрацію з міста та прилеглих районів і перевела його під керівництво своєї господарської адміністрації.

Діяльність УПА користувалася значною підтримкою місцевого населення і спротив вже проти радянської влади тривав аж до середини 1950-х рр.

В результаті радянських адміністративних перетворень Ратне в 1940 році було віднесено до селищ міського типу зі статусом районного центру:

• з 1940 року по 1962 рік,
• з 1965 року по 1991 рік.

Тимчасово з 1962 року по 1965 рік Ратне входило до складу Камінь-Каширського району (Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Волинської області» від 30 грудня 1962 року).

В липні 1960 року на базі об’єднання Лісгоспу і Ліспромгоспу було створено Лісгоспзаг. На його території були розташовані 7 лісництв, лісохімічний, смолоскипидарний заводи, 2 механічні майстерні, автоколона і склад. В Лісгоспзагу працювало 735 постійних робітників і службовців та 270 сезонних робітників. Лісгоспзагом було посаджено лісних культур на площі 9 000 га. Велись роботи щодо осушення заболочених площ (на території лісгоспзагу у 1961 році боліт налічувалося 13 600 га.). На кінець 1967 року осушено близько 2 000 га. У 1965 році налічувалися 21 автомашина, 27 тракторів, 125 бензопил «Дружба» і 8 електростанцій. Обсяг робіт, виконаних підприємством у 1965 році, становив 926 500 рядянських карбованців. Протягом 1965—1967 рр. з Ратне було вивезено 45 000 куб.м. лісоматеріалів.

У 1968 році в місцевому колгоспі налічувалося 11 тракторів, 4 зернові комбайни, 11 вантажних автомашин. У цьому ж році колгосп засіяв під пшеницею 140 га. На поля було вивезено 15 000 тонн місцевих добрив, зібравши в результаті по 20 центнерів з гектара - пшениці, 260 центнерів з гектара - цукрових буряків, 156 центнерів з гектара - картоплі. В 1968 році в колгоспі налічувалось 1004 голови великої рогатої худоби.

З 1991 року по 2019 рік Ратне залишалось адміністративним центром Ратнівського району.

Пам'ятки: городище XII–XIV ст., церква Різдва Пресвятої Богородиці (1793).

Герб - у щиті, перетятому лазуровим і зеленим, поверх всього три срібні фігури воїнів, середня попереду, що тримають в руках: правий - срібну соху, середній - срібний перекинутий меч, а лівий - срібний перекинутий молот, що супроводжуються в правому верхньому кутку зеленим дубом, в лівому верхньому куту - шістьма нитяними укороченими хвилеподібними срібними балками^[7].

Герб Ратного являє собою зображення дикого кабана на фоні трьох золотих сосен, що символізувало природу і багатства Ратнівщини. Станом на сьогодні офіційно затверджено лише герб Ратнівського району — "три ратники", звідки пішла назва селища. Усі відомі нині печатки містечка Ратного (знайдено кілька їх зразків, датованих від XVI - XVIII ст.) мають усталене зображення: в полі печатки - три дерева, на тлі яких дикий кабан.

Герб на ратнівських печатках, безперечно, є видозміненим варіантом відомого ще з XV ст. (зокрема із прапорів часу Грюнвальдської битви 1410 р.) герба Холмської землі, до складу якої належало місто: на зеленому тлі - три золоті дерева, між якими праворуч іде срібний ведмідь, Як і земельний герб, міський герб Ратного підкреслює виразний лісовий характер природи місцевих околиць. Крім того, кабан у ратнівському гербі («символ хоробрості», за О. Лакієром) міг також відтворювати характер містечка як фортеці (так, ще з початку XIV століття в містечку існував замок). Відповідно, можна реконструювати і кольори герба Ратного: на зеленому тлі - три золоті дерева, під якими - чорний кабан (неодмінний геральдичний колір зображення кабана), що йде праворуч.

В 1556 р. в Ратному нараховувалось 220 будинків міського права;

• 1565 р. — 249 будинків з населенням біля 1 500 осіб;
• 1592 р. — 278 будинків, протягом другої половини XVI ст. нараховувалось 20-25 «домів порожніх» і 30-40 коморників;
• в другій половині XVI — на початку XVII ст. в середньому нараховувалось 270—280 будинків та проживало приблизно 1600—1700 осіб, людність представлена такими категоріями: ремісники, торговці, особи, зайняті сільським господарством, старостинські і магістратські урядовці, замкова і фільваркова людність, духовенство і окрема єврейська громада;
• 1628 р. — 236 будинків;
• 1661 р. — 104 «домів осілих», 132 будинків «повністю зруйновані і стоять пусткою», 74 будинки «раніше стояли пусткою, а щойно обживаються». Також згадується про 6 єврейських будинків;
• 1870 — 2 099 мешканців;
• 1897 — 3 089 мешканців;
• 1910 — 4 035 мешканців;
• 1911 — 5 085 мешканців та 371 будинок^[2];
• 1921 — 2 410 мешканців;
• 1935 — 2 500 мешканців;
• 1970 — 5 100 мешканців;
• 2001 — 8 489 мешканців;
• 2006 — 9 200 мешканців;
• 2010 — 9 375 мешканців;
• 2014 — 10 000 мешканців;
• 2021 — 9 657 мешканців.

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[8]:

У 1500 р. згадується, що кілька дворищ платили данину плебанові, а в 1504 р. у його власність було надано значні земельні володіння, що включали орні землі, ліси, луки, що є першою згадкою про існування католицького костелу в Ратно.

Перша документальна згадка про наявність православної церкви в місті стосується також 1565 р. оскільки люстрація цього року називає розмір податку сплачуваного «попом Воскресенським» та вказує на православний храм Святого Воскресіння. Та ж люстрація говорить про наявність в місті кількох домів священнослужителів: Масюк-піп, Васько-попович, попадя Іленська, піп Воскресеньський^[2]. Православні священники (на відміну від священників латинського обряду) в той час входили до категорії оподатковуваного населення.

В 1595 р. на духовному синоді сподвижників створення Української греко-католицькох церкви, що відбувся у Львові, серед архімадритів «з різних воєводств, земель і повітів» згадується і представник з Ратного. Правдоподібно, це був настоятель церкви Святого Воскресіння, яка першою долучилась до Унійної церкви невдовзі після її проголошення.

1614 р. у люстрації під рубрикою «попівство в Ратні» згадується будівництво^[2] другої в місті церкви Різдва Пресвятої Богородиці, якій згодом привілеєм Сигізмунда ІІІ Вази надавались земельні володіння в селі Конище.

В 1615 р. при католицькому костелі в Ратно вже існувала школа і «шпиталь польський».

В 30-х рр. XVII ст. церква Різдва Пресвятої Богородиці (слідом за церквою Святого Воскресіння) перейшла в лоно УГКЦ.

В 1632 р. Ратне згадується у списку міст і містечок які мали по одній православній церкві.

В 1635 р. греко-католицький священник Михайло Кульчицький^[2] з церкви Різдва Пресвятої Богородиці скаржився до Холмського суду, що міщани на чолі з бурмістром і райцями наносять йому збитки, лають непристойними словами, а також побили його слугу. Також в джерелах цього року згадується про наявність в Ратно "причистенької церкви крім другої так званої Замкової"^[2].

В 1648 р. католицький костел в Ратному було пограбовано, вівтар спалено, фігури святих порубано, плебана, який намагався втекти і вивезти коштовності костелу до Любліна - вбито в лісі, а кілька возів з майном костелу розграбовано.

Станом 1650 р. православним храмом в Ратному був Свято-Троїцький, який згадується в дипломі на права, надані руському народу польським королем Яном ІІ Казимиром та сеймом на основі Зборівського договору, в переліку церков, які були залишені в православ'ї.

Окрему громаду в XVII ст. становило єврейське населення, яке теж мало свою «божницю» і «єврейський шкільний дім».

Щонайменше з 1789 по 1903 роки документально підтверджено видача метрик Ратнівським римсько-католицьким парафіяльним костьолом Возвиження Честного Хреста (Ковельського деканату).

В період окупації міста царською Росією греко-католицькі храми Ратного разом з православною Свято-Троїцькою церквою наказово були переведені в підпорядкування Російській православній церкві. Під час "ліквідації унії" в Ратно місцеві міщани та селяни виказали сильний опір, міцно тримаючись греко-католицького обряду^[2].

Станом на кінець XIX ст. в Ратному залишались: 2 церкви, костел, синагога і єврейський дім молитви^[2].

З 1992 року почато відновлення храму Святого пророка Іллі Української православної церкви (Київського Патріархату). В листопаді 2015 року з благословіння митрополита Луцького і Волинського Михаїла здійснено чин освячення та Божественну Літургію в Свято-Іллінському соборі^[9].

Харчова, лісова та лісохімічна промисловість. До основного кола промислових підприємств в Ратнівському районі відноситься 4 підприємства, зокрема: ЗАТ"Ратнівський молокозавод", ДТ «Вітаут», ЗАТ «Хостіліа», ТзОВ «Чарівна скарбниця».

В аграрному секторі сьогодні функціонують 34 агроформування: 10 сільськогосподарських виробничих кооперативи, 1 приватне підприємство, 3 товариства з обмеженою відповідальністю, 20 фермерських господарств.

Станом на 1 квітня 2010 року в сільськогосподарських підприємствах, включаючи 3 фермерських господарства, утримувалось 5800 голів ВРХ, в тому числі 2279 голови корів, 946 свиней. В порівнянні з торішнім показником загальна чисельність поголів'я ВРХ скоротилась на 2726 голови, корів — на 1102, свиней на 420 голів, що становить відповідно −68;-67 і −69 %. Виробництво м'яса ВРХ скоротилось на 428 %, виробництво м'яса свиней — на 70 %. Виробництво молока у I кварталі 2010 року зменшилося на 42,7 тонн, або на 40 %, надій молока від корови склав 337 кг (на 5 кг, або на 2 % більше, ніж торік).

Під урожай 2010 року у всіх категоріях господарств було посіяно 12800 га зернових, зернобобових та крупяних культур, в тому числі в сільськогосподарських формуваннях району 6,06 тис. га. Усіма категоріями господарств під урожай 2010 року посіяно 6,6 тис. га озимих зернових культур в тому числі сільгосппідприємствами 2,5 тис. га. Згідно з намірами яровий клин становитиме 7,2 тис. га, в тому числі в сільгосппідприємствах − 1,5 тис. га. Вирішуючи проблему нестачі цукру, прогнозується вирощування буряків в 1200 господарствах індивідуального сектора з отриманням 1200–1500 тон цукросировини.

• Федір Ольґердович (XIV ст.) — князь Ратненський та Кобринський.
• Олександр (Сангушко) Федорович (XV ст.) — князь у Ратному, Ковелі, Любомлю, Вижві^[10].
• Гамченко Сергій Свиридович (1859-1932) — український археолог.
• Кляйн Абрахам Мозес (1909-1972) — поет, журналіст, педагог, політичний діяч, юрист (Канада).
• Лукашик Степан Іванович (1953-2011) — український науковець та державний діяч.
• Пінкевич Ігор Павлович (*24.01.1944) - вчений фізик; доктор фізико-математичних наук; професор фізики КНУ ім. Шевченка; почесний професор НУ "Києво-Могилянська академія"; старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України; заслужений працівник науки і освіти України.
• Іванюк Федір Олексійович (*01.04.1948) - вчений- фізик; доктор фізико-математичних наук; завідувач відділу фізики ядра Інституту ядерних досліджень НАН України; відомий у світі фізик-ядерник.
• Ковальчук Олександр Іванович (*1979) — український анатом, доктор медичних наук, професор.
• Палій Юрій Сергійович (02.01.1987-09.07.2023) - культуролог; військовий історик; військовослужбовець 08 батальйону (вовки) 10 Чернівецької гірсько-штурмової бригади. Учасник АТО. Загинув під час оборони Бахмута, поблизу с. Берестове. нагороджений низкою військових нагород, в тому числі Верховного Головонокомандуючого - Президента України; начальника Генерального штабу ЗСУ; Командувача Сухопутних військ ЗСУ.
• Тричук Іван Іванович (1987-2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Камардін Едуард Русланович (1997-2022) — капітан Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув під час російського вторгнення в Україну, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2023, посмертно).

• Якуб Конєцпольський (†1481) — староста сєрадзький, канонік краківський, ґнєзненський^[11]
• Якуб Секлюцький - староста Ратненський, що згадується у 1519 році в листі короля Сигізмунда І Старого.
• Ян Клеменс Браніцький (бл. 1624—1673) — маршалок надвірний коронний, дід і тезка гетьмана Яна Клеменса Браніцького^[12].
• Стефан Миколай Браніцький — підляський воєвода, син попереднього^[12].

• Водотика Т. С. Ратне [Архівовано 28 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 137. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Пущик Л.М., Сміян П.К. Ра́тне // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.573-582

• Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• «Ratno» — Encyclopedia of Jewish Communities in Poland, Volu'me V (Ratno, Ukraine) [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)