YaChudo

Староство

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Старо́ство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця в державних володіннях у Польському королівстві, Великому князівстві Литовському та українських і білоруських земель, що входили до їх складу.

Загальна характеристика

Королівські маєтки (пол. królewszczyzna) у Речі Посполитій королі передавали в пожиттєве держання старостам («до вірних рук»), в оренду та заставу на умові надання певної суми грошей чи виконання військових повинностей і становили основу прибутків тогочасної польської держави. [1]
Для сплати податків були підготовлені дуже детальні й точні описи староств, так звані люстрації.

Староства мали бути нагородою лише тими, хто зробив великі заслуги перед вітчизною, і їх стали називати «хлібом заслужених» (лат. panis bene merentium). Старостами однак часто були не особи з державними заслугами, а найбагатші.
Староста був майже спадковим паном, бо закон під назвою «загальне право» (лат. Jus commune) дозволяв вдові старости зберігати старостство довічно.[2]

В Україні, де опір середньої шляхти магнатам не був таким організованим і послідовним, як в інших регіонах Речі Посполитої, процвітала практика зосередження в одних руках багатьох державних урядів і староств та широко практикувалася прижиттєва поступка права на старостинський уряд синам.

Залежно від того, чи були в старостві місто і суд чи ні, староства були «міськими» чи «неміськими» (пол. starostwo grodowe, starostwo niegrodowe), так як і старости.[3]

  • Староство гродове (міське) — королівський маєток, що знаходився в користуванні (оренда, застава) старости (тенутарія).[4]
    Староста був королівським чиновником який здійснював адміністративну діяльність та кримінальне судочинство в межах свого староства.[5]
  • Староство негродове (земське) — комплекс королівських маєтків навколо резиденції міського старости, що був під його управлінням і призначався для його утримання .
    Негродовий староста — тенутарій (лат. capitaneus sine iurisdictione) — був орендарем королівських маєтків без прав міського старости, таких як суд, поліція та правоохоронні повноваження.[6]
    Існує список негородових старост розділений по воєводствах.[7]

Історія

Слово староста було відомо ще на Русі.
Руська Правда згадує сільського і ратайного старосту в статті 24.[8]

За часів удільної роздрібленості Русі удільні князі назначали керівників які називались намісники, державці чи старости. Вони управляли не тільки господарським замком, але й прилеглою територією. Такі райони називалися уділама чи уїздами.

Першими за часом виникнення та суспільною значимістю були гродові староства упроваджені у Польщі під час правління короля Вацлава II (1300 — 1305).[9]
У зв’язку із запровадженням нової посадової особи — старости, посада воєводи втратила попереднє значення, а він з намісника монарха став представником даної землі при ньому.[10]

За Казимира III Великого (1333 — 1370) було створене Руське генеральне староство,[11] а за Юрія Коріятовича старостинське управління на Поділлі мало статус генерального і називалось Подільське генеральне староство (пізніше — Кам'янецьке генеральне староство).[12]

У 1347 р. з’явилися статути Казимира III, що стали відомі в історіографії під загальною назвою «Віслицько-Пйотркувські статути» в 20-х роках XV століття.
Вважається що статути дали поштовх для створення повітів які вперше були запроваджені в Польщі в другій половині XIV ст. коли діяла система територіального поділу, заснована на судово-земельній системі.
Повіт складали землі 2-3 судових округів. Для кожної землі засновувався уповноважений князівський суд із судді та підсудків, а також місцевих урядовців. Разом з околицями ці землі утворювали повіти, а управління маєтком правителя для кожної землі перебувало в руках спеціальних управителів (лат. procuratores), які з середини XV ст. називались старостами.

На віленському сеймі (пол. sejm wileński) 1565-1566 рр. прийнято Другий Литовський статут (також відомий як Волинський статут) де було створено перелік повітів, вказані їх межі, а також названі місця розташування земельного суду.[13][14]
Намісники, державці чи старости в той час мали військову, адміністративну, судову і фінансово-господарську владу, а деякі з них, завдяки своєму географічному розташуванню, мали ще й політичні повночиння.[15]

Після Люблінської унії (1569) Річ Посполита складалася з двох частин: Корони Королівства Польського (Корона) та Великого князівства Литовського (ВКЛ).
Корона була поділена на дві провінції: Великопольску (пол. Prowincja wielkopolska) — 14 воєводств та Малопольську (пол. Prowincja małopolska) — 11 воєводств.
Велике князівство Литовське вважалося Литовською провінцією та мало девять воєводств.
Воєводства здебільшого відразу поділялося на повіти, хоча іноді спочатку були землі, а вже там повіти.

Старости залишилися органом королівської влади у воєводствах і землях проте не зуміли перетворитися на справжні органи адміністрації.
Вони поступово набули характеру земських посад, а конституція 1611 р. розмістила їх після підкоморіїв у послідовному порядоку земських посад.[16]

Великопольська провінція

Великопольська провінція складалася з Великопольщі, Мазовії та Королівської Прусії.

Воєводства і князівства Великопольщі і Королівської Прусії (за винятком Вармійського князівства) відразу ділилися на повіти, а Мазовія спершу на землі, а потім на повіти.

Великопольська провінція мала багато староств гродових.

Литовська провінція та інші території

Литовська провінція (пол. Prowincja litewska, Wielkie Księstwo Litewskie), інші території (Лівонія, Севезьке князівство, Ленні території (пол. Lenno) та протекторати детально описані в Адміністративно-територіальному поділі Речі Посполитої.

Литовська провінція

Малопольська провінція

Малопольська провінція складалася з воєводств і князівств. На самому початку вона мала значну кількість староств гродових.

З часом ті староства змінювались чи просто зникали, але деякі залишилися відомими.


Староства Західної України

У західноукраїнських землях (Галичина, Галицьке Поділля, Буковина, Закарпаття), що з кінця XVIII ст. знаходились у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської), та Польщі (1918/1919–1939 рр.), очолюване старостою повітове управління здійснювало адміністративну владу на території повіту.

Апарат управління староства складався з секторів (рефератів) і відділів.
Основне місце займали відділи безпеки.
Адміністративні відділи здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику (так звана «адміністративно-каральна юстиція»), засуджуючи до тюремного ув'язнення строком до трьох місяців і до штрафів до 3 тисяч злотих.
Другорядне положення в апараті повітових староств займали сектори і відділи охорони здоров'я, соціального забезпечення, сільського господарства тощо, оскільки цим галузям адміністрації в Західній Україні уряд Польщі приділяв мінімальну увагу.

  • Галицьке староство.[20]

Див. також


Староства інших країн

Примітки

  1. ↑ МАЙБОРОДА Раїса Віталіївна, [1], королівщина.
  2. ↑ Zygmunt Gloger, [2], Encyklopedja staropolska ilustrowana T.2, Starosta (укр. Старопольська ілюстрована енциклопедія, Староста).
  3. ↑ gȏrdъ, праслов'янське — укріплення, замок, містечко, місто.
  4. ↑ tenuta, в давній Польщі — «оренда королівських або княжих маєтків» чи просто оренда.
  5. ↑ Bartoszewicz, Joachim Stefan, 1923, p. 738, [3]Podręczny słownik polityczny : do użytku posłów, urzędników państwowych, członków ciał samorządowych i wyborców (укр. Зручний політичний словник: для використання народними депутатами, урядовцями, членами органів місцевого самоврядування та виборцями).
  6. ↑ Władysław Smoleński, 1919, p. 143, Dzieje narodu polskiego (укр. Історія польського народу).
  7. ↑ Starostowie niegrodowi, =[4], Негродові старости.
  8. ↑ Руська Правда, [5] — Академічний список, Склав та підготував до друку проф. С. Юшков
    А въ сельскомъ  старостѣ кнѧжи и в ратаннѣмъ 12  гривнѣ, а в рѧдовници  кнѧжѣ 5  гризенъ.
  9. ↑ Майборода P.B., [6] — староство.
  10. ↑ Centrum Informacyjne Senatu, Warszawa, 2018, pp. 14—15, Administracja państwowa i samorząd w Polsce w ujęciu historyczno-prawnym (укр. Державне управління та місцеве самоврядування в Польщі з історичної та правової перспективи.
  11. ↑ МИХАЙЛОВСЬКИЙ Віталій Миколайович, [7] — Руське генеральне староство.
  12. ↑ МИХАЙЛОВСЬКИЙ Віталій Миколайович, [8] — Подільське генеральне староство.
  13. ↑ Andrzej B. Zakrzewski, 2000, p. 20, Sejmiki Wielkiego Księstwa Litewskiego XVI-XVIII w. (укр. Сеймики Великого князівства Литовського 16-18 ст.).
  14. ↑ ЛИТОВСКО-РУССКІЙ СЕЙМЪ, 1900, Опыть по исторіи учрежденія въ связи съ внутреннимъ строемъ и внѣшнею жизнью государства. МАТВѢЯ ЛЮБАВСКАГО (ПРИЛОЖЕНІЕ №55, c. 157 - „Описанье поветовъ и границъ“) (укр. ЛИТОВСЬКО-РУСЬКИЙ СЕЙМ. Досліди історії установи та її зв'язку з внутрішнім ладом і зовнішнім життям держави. МАТВІЯ ЛЮБАВСЬКОГО (ДОДАТОК №55, c. 157 - "Опис повітів і кордонів").
  15. ↑ П.Г. Клепатский, 1912, p. 74, Очерки по истории Киевской земли (укр. Нариси з історії Київської землі).
  16. ↑ Kutrzeba, 1905, p. 178.
  17. ↑ а б в Starosta grodowy, [9], з польської вікіпедії.
  18. ↑ Старости негродові, [10] — Брацлавське воєводство.
  19. ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w XV—XVI wieku.— Warszawa, 1887.— S. 371 (пол.)
  20. ↑ Сіреджук, Петро (1998). Люстрація Галича і староства 1629 року // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. Івано-Франківськ - Галич: "Плай". с. 101—105. ISBN 966-7365-30-1.

Джерела та література

  • Kutrzeba, Stanisław (1905). Historya ustroju Polski w zarysie (укр. Станіслав Кутшеба, Історія польської політичної системи в нарисах) [Очерк истории государственного и общественного строя Польши] (рос. дореф.). Переклад: Пашкович, Ядвига. Санкт-Петербур: Тип. А.С. Суворина. с. 287.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).