Права жінок

Протягом історії роль жінок у суспільстві змінювалась. В сучасних суспільствах жінки досі дискримінуються за правами через свою стать. Рівність прав людини для жінок, порівняно з чоловіками, тобто юридичні права та можливості доступу до них, відстоює всесвітній феміністичний рух.

Питання, що стосуються прав жінок, включають, зокрема, такі права людини (список неповний):

Права щодо політичної участі та влади:

• право голосувати (виборче право), див. Суфражизм;
• право обіймати державні посади (див. Список жінок-глав держав та урядів та Гендерні квоти);
• право спадкувати трон.^[1]

Права на доступ до правосуддя:

• право на рівність перед законом та свободу від дискримінації;
• право позиватися до суду та свідчити в суді;
• право на самозахист та справедливий суд (презумпція невинуватості); див. Звинувачення жертви та Міфи про зґвалтування;

Права фінансового плану:

• право володіти, розпоряджатися коштами та майном (вкладати, позичати, дарувати, заповідати й передавати у спадок);
• право спадкувати майно своїх рідних та (або) чоловіка;
• право укладати договори, зокрема, фінансові;
• право на гідний рівень життя (див. Фемінізація бідності);
• право на доступ до товарів та послуг належної якості за однаковою ціною: без податку на рожеве (pink tax))

Освітні та трудові права:

• право на освіту в усіх дисциплінах з однаковим навчальним та виховним планом; право вступу до навчальних закладів;
• право на працю у всіх галузях (див. горизонтальна гендерна сегрегація ринку праці) та на всіх рівнях посад (вертикальна сегрегація. Див. Скляна стеля);
• право отримувати справедливу оплату праці (див. Гендерний розрив в оплаті праці);
• право на розподіл та компенсацію неоплачуваної хатньої, репродуктивної, доглядової праці (див. Третя зміна);

Права щодо шлюбу (сімейне право):

• право вільно укладати шлюб за згодою:
  • право на свободу від примусових шлюбів;
  • право на захист від дитячих шлюбів;
  • право на захист від шлюбів викраденням нареченої;
• право на оплачувані декретні відпустки без збитку кар'єрі;
• права опіки над дітьми;
• права усиновлення/удочеріння, в тому числі для лесбійських пар;
• право на розлучення та вступ у повторний шлюб;
• право на справедливий поділ майна при розлученні;
• право на отримання аліментів на спільних дітей з батьків, які покинули родину;

Права на свободу та захист від всіх форм насильства проти жінок:

• право на життя (свободу від феміцидів, як-от убивств честі, спалення вдів, побиття камінням, селективних абортів);
• право на свободу від торгівлі людьми (дівчатами та жінками) та втягнення в проституцію;
• право на свободу та захист від домашнього насильства (див. Стамбульська конвенція);
• право на свободу від сексуального насильства:
  • право на захист від інцесту,
  • право на захист від педофілії та розбещення (див. Вік сексуальної згоди),
  • право на захист від зґвалтувань, зокрема, зґвалтувань у шлюбі (див. Згода на секс),
  • право на захист від сексуальних зловживань та сексуальних домагань (зокрема, на робочому місці та на вулиці),
  • право на захист від геноцидного та воєнного сексуального насильства;
  • право на свободу від сексуальної експлуатації та сексуального рабства (зокрема, у проституції та порнографії. Див. Шведська модель);

Репродуктивні права:

• право на сексуальну освіту;
• право на свободу від калічення вульви;
• право на доступ до засобів менструальної гігієни,
• право на доступ до планування родини;
• право на доступ до безпечної контрацепції;
• право на безпечний та легальний аборт (див. Полеміка щодо аборту);
• право на свободу від примусових стерилізацій (див. Стерилізація корінних американок);
• право на свободу від примусових вагітностей;
• право на свободу від репродуктивного тиску;
• право на свободу від перевірок так званої цноти;

Права на охорону здоров'я:

• право на якісну медичну допомогу (див. Материнська смертність, Післяпологові ускладнення);
• право на участь у медичних дослідженнях (див. Жіноче здоров'я);
• право на доступ до безпечних та легальних контрацепції та абортів;
• право на свободу від акушерського насильства;

Права щодо людської гідності:

• право на свободу одягу (див. Жінки в ісламі);
• право на повноцінну участь у релігії та віросповідання;
• право на репрезентацію в медіа та культурі без гендерних стереотипів, сексизму, мізогінії, сексуальної об'єктивації та мови ворожнечі;
• право на представленість у мові;
• авторські, патентні права та право на визнання жіночої історії та внеску (див. Ефект Матильди);
• права лесбійок та негетеросексуальних жінок (шлюб, усиновлення/удочеріння, свобода від насильства на ґрунті лесбофобії, дискримінації в ЛГБТ-спільноті, протидія лесбійському стиранню. Див. Корекційне зґвалтування);
• інші права.

Серед правових інструментів, розроблених для досягнення та захисту прав людини для жінок, що з різною мірою ефективності реалізуються у світі, є елементи гендерних політик, як міжнародних, так і окремих держав:

• Конвенція Генеральної Асамблеї ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW, 1979)
• Декларація Генеральної Асамблеї ООН про усунення насильства проти жінок (1993)
• Шведська модель протидії проституції (модель протидії попиту) (1999)
• Палермський протокол проти торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми (ООН, 2000)
• Стамбульська конвенція (Угода Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству) (2001)
• Вік сексуальної згоди, сексуальна освіта, згода на секс, репродуктивна справедливість
• Гендерні квоти, гендерний мейнстримінг, позитивні дії
• Феміністична мовна реформа

У Давній Греції жінки не мали жодних прав. Вони займалися домашнім господарством і не брали участі в суспільному житті. Деякі грецькі мислителі вважали, що жінок не варто вчити навіть грамоти, оскільки, знаючи багато, вони перестають коритися чоловікам. Однак у Єгипті жінки вважались повноправними членами у суспільному житті: могли займати державні посади, володіти нерухомістю і розлучатися з чоловіками. Деякі успадковували трон, щоправда, здебільшого після смерті чоловіка.

Деякі політики доводили, що право голосу можуть мати лише власники нерухомості чи учасники бойових дій. Але в 19 ст. ці ідеї піддано сумніву. Право голосу поширювали на бідних, однак жінок реформаційний рухи не торкнулися. На кінець ХІХ ст. світом ширився суфражизм за надання жінкам виборчих прав. Першими право голосу вибороли жінки Нової Зеландії в 1893 році. До 1920-х у більшості демократичних країн жінки здобули право голосу. Швейцарки змогли голосувати тільки в 1970-х. У ряді мусульманських держав жінки досі не можуть голосувати і претендувати на виборні посади.

Загальна декларація прав людини, прийнята в 1948 році, закріплює «рівні права чоловіків і жінок» і стосується питань рівності. ^[2] У 1979 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Конвенцію про вилучення всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) для юридичної імплементації Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок . Охарактеризований як міжнародний білль про права жінок, він почав працювати з вересня 1981 року. Держави-члени ООН, які не затвердили конвенцію, це Іран, Палау, Сомалі, Судан, Тонга та Сполучені Штати. Ніуе та Ватикан, які не є державами-членами, також не затвердили його. ^[3] Останньою державою, яка стала учасницею конвенції, став Південний Судан, 30 квітня 2015 року. ^[4]

Конвенція визначає дискримінацію щодо жінок наступним чином:

Будь-яке розмежування, виключення або обмеження, що здійснюється за статтю, що має наслідком або метою порушення або анулювання визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій сфері.

Вона також встановлює порядок дій щодо припинення дискримінації за ознакою статі, згідно з яким держави, що затверджують конвенцію, повинні закріпити гендерну рівність у своєму внутрішньому законодавстві, скасувати всі дискримінаційні положення у своїх законах та прийняти нові положення для захисту від дискримінації щодо жінок. Вони також повинні створити трибунали та державні установи, щоб гарантувати жінкам ефективний захист від дискримінації, та вжити заходів для ліквідації всіх форм дискримінації, що практикуються щодо жінок окремими особами, організаціями та підприємствами.

Стаття 16 Загальної декларації прав людини закріплює право чоловіків і жінок одружуватися та створювати сім'ю за згодою. ^[2]

(1) Чоловіки та жінки, які досягли повноліття, мають право одружуватися та створювати сім'ю без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності чи релігії. Вони мають рівні права щодо шлюбу, під час шлюбу та під час його розірвання. ^[5]

(2) Шлюб укладається лише за вільною та повною згодою подружжя, яке має намір одружитися.

(3) Сім'я є природною та основною одиницею суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Стаття 16 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок передбачає, що «1. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу та сімейних відносин». ^[6] Серед цих прав є право жінки вільно та за згодою обирати чоловіка/дружину; мати батьківські права щодо своїх дітей незалежно від її сімейного стану; право заміжньої жінки обирати професію чи род діяльності, а також мати майнові права в шлюбі. На додаток до цього, «Заручини та шлюб дитини не мають юридичної сили». ^[6]

Полігамний шлюб — це суперечлива практика, поширена в деяких частинах світу. У загальних рекомендаціях Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, у Загальній рекомендації № 21 «Рівність у шлюбі та сімейних відносинах» зазначено : «Полігамний шлюб порушує право жінки на рівність з чоловіками та може мати такі серйозні емоційні та фінансові наслідки для неї та її утриманців, що такі шлюби слід не заохочувати та забороняти». ^[7]

Спільне життя неодружених пар, так само як і неодружених матерів, є поширеним у деяких частинах світу. Комітет з прав людини заявив:^[8]

27. При реалізації визнання сім'ї в контексті статті 23 важливо прийняти концепцію різних форм сім'ї, включаючи неодружені пари та їхніх дітей, а також самотніх батьків та їхніх дітей, і забезпечити рівне ставлення до жінок у цих контекстах (Загальний коментар 19, пункт 2, останнє речення). Неповні сім'ї часто складаються з самотньої жінки, яка доглядає за однією або кількома дітьми, і держави-учасниці повинні описати, які заходи підтримки вживаються, щоб дозволити їй виконувати свої батьківські функції на основі рівності з чоловіком у аналогічному становищі.

Віденська Декларація та Програма Дій це декларація про права людини прийнята консенсусом на Всесвітній Конференції про права людини 25-го червня 1993-го у Відні, Австрія. Ця декларація представляє права жінок, як захищені права людини. Параграф 18 говорить:

Права людини жінок та дівчаток є невід'ємною та неподільною частиною загальних прав людини. Повна та рівна участь жінок у політичному, громадянському, економічному, соціальному та культурному житті на національному, регіональному та міжнародному рівнях, а також викорінення всіх форм дискримінації за ознакою статі є пріоритетними цілями міжнародної спільноти.

31 Жовтня 2000-го, Рада Безпеки ООН анонімно прийняла Резолюція Ради Безпеки ООН 1325, перший формальний і легальний документ від Ради Безпеки ООН, який вимагає всі штати повністю поважати Міжнародне гуманітарне право і Міжнародне право прав людини застосовується до прав та захисту жінок і дівчат під час та після Збройний конфлікт.

Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок, більш відома як Конвенція Белен-ду-Пара, була прийнята Організацією американських держав 9 червня 1994 року. Станом на березень 2020 року 32 з 34 або 35 держав-членів Організації американських держав підписали та ратифікували або приєдналися до Конвенції Белен-ду-Пара; лише Канада, Куба та Сполучені Штати цього не зробили. ^[9] [ примітка 1 ]

Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про права жінок в Африці, більш відомий як Мапутський протокол, був прийнятий Африканським Союзом 11 липня 2003 року на його другому саміті в Мапуту, ^[10] Мозамбік. 25 листопада 2005 року, після ратифікації необхідними 15 країнами-членами Африканського Союзу, протокол набув чинності. ^[11] Протокол гарантує жінкам всеохопні права, включаючи право брати участь у політичному процесі, на соціальну та політичну рівність з чоловіками, контроль над своїм репродуктивним здоров'ям та припинення каліцтва жіночих статевих органів . ^[12]

Конвенція про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з ними, більш відома як Стамбульська конвенція, була прийнята Радою Європи 11 травня 2011 року. Станом на червень 2020 року договір підписали 45/47 держав-членів Ради Європи та Європейський Союз ; 34 з підписантів також ратифікували конвенцію. ^[13]

• Ґендерна нерівність та Гендерна рівність
• Феміністична біоетика

• О. В. Буткевич. Права жінок // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Велика ілюстрована енциклопедія школяра «Маномах».
• Права жінки // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 435. — ISBN 978-966-937-233-8.

• Вагітні жінки // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-7492-00-1.
• Права жінок // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Праця жінок // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.