YaChudo

Бортництво

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Борті в «Шевченківському гаю»

Бо́ртництво — розведення бджіл в бортях, лісове бджільництво. Спосіб бджільництва, що прийшов на зміну примітивному «видиранню» меду диких бджіл із їхніх гнізд. Первісне значення «борть» — дупло в дереві, в якому гніздилися бджоли. Пізніше бортями стали називати і видовбані колоди, де селилися бджоли.

Історія ремесла

Бджоли у борті

Колонії медоносних бджіл гніздяться в дикій природі, залежно від виду, в дуплах дерев, на деревах або скелях, у покинутих термітниках або під землею. Мисливці-збирачі розорюють бджолині колонії задля меду, пилку та личинок — усе це може вживатися в їжу. Мед також здавна є цінним ресурсом для бартерного обміну. При збиранні меду часто знищуються і бджоли, і їхнє гніздо. Такий метод отримання меду поширений і досі, а подекуди є єдиним можливим[1]. З розвитком технологій зросла потреба у воску, зокрема для створення моделей виробів, які слугували основою для ливарних форм у металургії[2]. Для досягання гнізд і видобування меду різні спільноти розробили спеціальні інструменти: драбини, снасті, кошики й мішки для меду, обкурювачі для відганяння бджіл[3].

Продуктивнішим при осілому проживанні є створення штучних місць гніздування бджіл. Тоді люди чітко знають де шукати гніздо. Залежно від виду бджіл, також можливо певною мірою керувати колонією, переносити її до місць цвітіння медоносних рослин, захищати колонію від хижаків і паразитів. Це неможливо з тропічними бджолами, що мігрують упродовж року. Впродовж історії люди розробили різні види штучних помешкань для бджіл: борті, вулики з дерев'яних дощок, глини, лози, трави[1].

У Стародавньому Єгипті, Вавилоні, Греції, Ізраїлі та Аравії, ймовірно, не знали вуликів і забирали мед та віск із гнізд у дикій природі. У 3000 році до н. е. або раніше єгипетського бога Міна називали «володарем диких бджіл», і при фараоні був чиновник, відповідальний за організацію експедицій для збору дикого меду[2]. Діодор Сицилійський писав про корсиканців, які були підвладні етрускам, що вони сплачують данину бджолиним воском та медом. Він називав корисиканців справедливими, бо якщо хтось знаходив мед у дуплі дерева в горах, він, безумовно, належав тому, хто його знайшов, без жодних подальших суперечок[4].

Після падіння Західної Римської імперії в 476 році по Європі поширилося розведення бджіл у вуликах[5]. Вид Apis mellifera, що гніздиться в дуплах дерев, був ціллю мисливців на мед по всій Європі[6]. Частину стовбура з дуплом можна було вирубати і розташувати у бажаному місці — або разом з бджолами, або щоб вони поселилися там пізніше. Тобто, тут можна говорити про колодне бортництво. З одного такого гнізда можна зібрати від 6 до 75 кг меду[7].

Пізніше для збільшення числа бортей в деревах як розчищали старі дупла, спеціально видовбували нові, так і виставляли на дерева колоди із штучно видовбаними порожнинами. Зазвичай колодні борті виготовляли з сосни, осики чи вільхи, рідше — з дуба чи берези. Спершу колодне бортництво було суто лісовим промислом. Поступово його почали виносити за межі лісів, ближче до людських осель. Борті вже не тільки встановлювали на деревах, а й розміщували на землі[8].

Повсюдно, де існувало бортництво, борті позначали зарубками різної конфігурації, гілками, каменями. Одні з найдавніших відомостей про зарубки походять із території України — вони знані ще з 1500-х років. З утвердженням феодалізму становище бортників могло лишатися привілейованим. Феодал володів лісом, але борті лишалися у власності бортників[7].

Забирання меду у бджіл, які гніздяться на скелях і деревах, досі широко практикується у Непалі, Пакистані, Філіппінах, Індонезії. Поширене в Африці, Центральній та Південній Америці. Загалом «дикий» мед часто вважають більш якісним за добутий із вуликів, хоча його отримання складніше. Ціна деяких сортів меду, добутого з гнізд у дикій природі, може досягати $100/кг[1].

В Україні

Старовинні пасіки у музеї-скансені в Пирогово

В Україні бортництво практикували на півночі сучасних Волинської, Рівненської, Київської, Житомирської, Сумської та Чернігівської областей України; на Поділлі, Галичині, Буковині, частині Карпатського регіону, Дніпропетровщини та Харківщини[9]. З бортництвом пов'язано пласт професійного жаргону: «лєковать» (чистити борті навесні), «глядіти бджоли», «дивитись», «підглядати» (вибирати мед), «творити» (готувати бджіл до роїння). Мед з бортей і колод зазвичай починали брати на свято Спаса в серпні, подекуди з початком жнив (наприкінці липня). Місцями знаком для початку вибирання меду слугувало відцвітання вересу — останнього медоносу на Поліссі. Закінчувалося ж воно на Покрову у жовтні[10]. Знищення бджіл задля отримання меду засуджували. Тих, хто так вчиняли, називали «бджолодери»[9]. Так само засуджували забирання всього меду з борті. Вважалося, що людині можна забрати лише частину, часом меншу[10].

Вже в X ст. мед був важливим експортним товаром. Ним сплачували данину. Мед високо цінувався у лікарській справі, з нього виготовлляи однойменний слабоалкогольний напій. Розповсюдженість бортництва відображена в топонімах, як-от Медобори (тобто, «місце, де беруть мед»), Уборть («шлях до бортей»)[11].

Найбільший розквіт бортництва припав на XIV—XVII ст. У ранньомодерну добу вирубування дерев задля розширення орних земель зумовило скорочення лісових територій, придатних для бортництва в дуплах[9]. Це змусило бджолярів робити більше штучних жител для бджіл із видовбаних колод, і розташовувати їх ближче до людських жител[11].

Занепад бортництва почався в XIX ст., з винаходом у 1814 році Петром Прокоповичем рамкового вулика. Нова конструкція значно спрощувала процес медозбору та збільшувала кількості добутого меду. Доглядання бджіл у бортях стало архаїчним промислом[9]. За СРСР бортництво ще більш занепало через зменшення площ зростання медоносних рослин і загибель бджіл через пестициди[10].

Більшість експонатів, що характеризують бортне бджільництво, зібрані в експедиціях 1992—2000 років на Поліссі[11]. По всій території України станом на 2020 рік налічувалося близько сотні носіїв традиції бортництва[9].

На теренах Коростенщини працює музей бортництва. Він розміщений на території дендропарку «Перемога» у селі Ходаки. Музей має півтора десятка бортей, яким понад сто років. Усі ці антикварні вулики досі функціонують[12].

Бортницьке обладнання

Де ля Фліз. Бортники з Вільшанки (1854)
  • Лезиво — снасті, плетені з конопель чи льону, для залазіння людини на дерево, де розташована борть. Снасті, зроблені зі шкіряних стрічок («сталок») називаються «жень». Шкіряні снасті потребували змащування дьогтем, аби лишатися еластичними і не рватися. Але за належного догляду вони могли служити впродовж поколінь і передаватися в спадок. Таке обладнання дозволяло залазити на висоту 10-15 метрів[11].
  • Кровать — горизонтальні жердини, що клалися на гілки і на яких ставили видовбані колоди, де селилися бджоли. Назва пов'язується зі словом «крити». Борті піднімали на кроваті за допомогою колеса та мотузок[11].
  • Лазбень — коробка для складання стільників з медом[13].
  • Курель — пристрій для обкурювання бджіл[13].
  • Пішня — металеве долото з довгим держаком для видовбування бортей[8].
  • Скобля, шклобка — інструмент для згладжування внутрішньої частини борті та прибирання кори[8].

Примітки

  1. ↑ а б в Bees and their role in forest livelihoods. www.fao.org. Процитовано 17 червня 2026.
  2. ↑ а б Crane, Eva (1999). The World History of Beekeeping and Honey Hunting (англ.). Taylor & Francis. с. 45. ISBN 978-0-415-92467-2.
  3. ↑ Crane, Eva (1999). The World History of Beekeeping and Honey Hunting (англ.). Taylor & Francis. с. 56—59. ISBN 978-0-415-92467-2.
  4. ↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, V. 13.4
  5. ↑ Crane, Eva (1999). The World History of Beekeeping and Honey Hunting (англ.). Taylor & Francis. с. 46. ISBN 978-0-415-92467-2.
  6. ↑ Crane, Eva (1999). The World History of Beekeeping and Honey Hunting (англ.). Taylor & Francis. с. 62—70. ISBN 978-0-415-92467-2.
  7. ↑ а б Crane, Eva (1999). The World History of Beekeeping and Honey Hunting (англ.). Taylor & Francis. с. 107—111. ISBN 978-0-415-92467-2.
  8. ↑ а б в Дмитренко, Алла (2016). Бортництво Березнівщини: традиції, сучасний стан і перспективи включення до історико-культурних туристичних ресурсів (за польовими етнографічними матеріалами). Музеєзнавство. Пам’яткознавство. Етнографія. 13: 145—151.
  9. ↑ а б в г д Литовченко, Владлена (13 січня 2022). Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі. Український центр культурних досліджень. Процитовано 15.06.2026.
  10. ↑ а б в Дмитренко, Алла (28 листопада 2021). Бортництво як елемент нематеріальної культурної спадщини України: звичай «глядіти бджіл». Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки (укр.) (33): 39—53. doi:10.26565/2227-6505-2021-33-05. ISSN 2524-2288.
  11. ↑ а б в г д Харчук, Л. М.; Бондарчук, Г. Л.; Міщенко, О. А.; Литвиненко, О. М.; Романенко, Л. І. (вересень 2023). Бортництво Полісся – минуле і сучасне. Науково-виробничий журнал "Бджільництво України". 10: 96—76.
  12. ↑ Бортництво на Житомирщині - zhytomyr.name (укр.). 24 жовтня 2022. Процитовано 24 жовтня 2022.
  13. ↑ а б Національна історична бібліотека України. Національна історична бібліотека України (ua) . Процитовано 15 червня 2026.

Джерела

  • Балушок В. Бортництво у севрюків // Сіверянський літопис. 2020. № 1
  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
  • УРЕ, т. 2. — К., 1962.
  • Аристов Н. Я. Промышленность Древней Руси / Н. Я. Аристов. — Санкт‑Петербург: Тип. Королева и комп., 1866. — V, 321 с. — Зі змісту: Бортничество. — С. 31–40.
  • Балушок В. Загадкові севрюки : 4. Етнокультурні особливості / В. Балушок // Сіверян. літопис: всеукр. наук. журн. — 2016. — № 4. — С. 3–15.
  • Белевич А. Указатель статей помещенных в «Трудах» Императорского Вольного Экономического Общества за 1876—1888 гг. / сост. А. Белевич. — СПб., 1889. — С. 46–61 : Пчеловодство: С. 59–60 : Ульи.
  • Большая Энциклопедия: словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / под ред. С. Н. Южакова ; изд. : Библиогр. Ин-т (Мейер) в Лейпциге и Вене. — СПб.- Зі змісту: Бортники, см. Пчеловодство; Бортное право. Т. 3. — 1903. — С. 558 ; Пчеловодство. — Т. 16. — 1904. — С. 36–38.
  • Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі: наук. -метод. видання / Укр. культур. фонд, Вишгород. історико-культур. заповідник. — Вишгород ; Київ: Мистецтво, 2020. — 77 с. : фот.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).