YaChudo

Дедал

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Дедал
дав.-гр. Δαίδαλος Редагувати інформацію у Вікіданих
Божество вдавньогрецька міфологія Редагувати інформацію у Вікіданих
Заняттяархітектор Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоМетіон[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиIphinoed або Meroped[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати/сестриPerdix і Metiadusad Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиІкар[1][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дедал (значення).

Деда́л (грец. Δαίδαλος) — персонаж давньогрецької міфології, нащадок Ерехтея, славетний скульптор і будівничий, винахідник різних будівельних інструментів.

Етимологія

Павсаній вважав, що в давнину дедалами називали дерев'яних ідолів. На честь них і отримав прізвисько майстер Дедал, а його справжнє ім'я забули[4].

В класичній грецькій мові «Дедал» (δαίδαλος, дайдалос) буквально означає «майстерно зроблений». Вперше згадується приблизно в 1400 році до н. е. на кносських табличках лінійного письма Б у фразі «для дедалеума» — для святилища[5].

У міфах

Дедал, онук Евпалама, син Метіона, отримав від Афіни дар винахідництва та майстрування[6]. Одні називають його матір Алкіппу, інші — Меропу, ще інші — Іфінію[7]. Заздрячи своєму небожу Пердіку, він скинув його з Акрополя, бо Пердік першим винайшов пилку та шатун. Афіна врятувала хлопця, перетворивши на куріпку[6].

Засуджений ареопагом на вигнання[8], Дедал утік до Криту. Тут для жінки царя Міноса Пасіфаї зробив дерев'яну корову, обшиту шкірою, аби вона, влізши всередину, задовольнила свою хтиву пристрасть до бика. Від бика вона народила Мінотавра[9]. За наказом царя Дедал спорудив лабіринт, аби сховати там Мінотавра[10]. Також він створював статуї, що могли самі рухатися[11], але він не вмів наділити їх мовою[12].

Критяни зненавиділи Дадала і він винайшов крила, щоб утекти з острова разом зі своїм сином Ікаром. Він зробив їх із пір'я, скріпленого воском, і обоє пролетіли повз Самос, Делос і Парос. Ікар, не послухавшись батька, схотів злетіти до сонця. Але його тепло розплавило віск, крила розсипалися і Ікар впав у море. Потім Дедал знайшов тіло свого сина і поховав на острові, що відтоді називається Ікарія, а море, де той втонув, стали називати Ікарійським[13].

Інша версія стверджує, що Дедал та Ікар тікали на невеликих кораблях. Дедал під час плавання винайшов вітрило і втік від кораблів Міноса[14].

Дедал дістався до царства Кокала на Сицилії[15]. Там він збудував неприступну стіну для оборони острова, знану як Стіна Дедала[16]. У Каміку Дедал збудував золотоверхий храм Аполлона. Свої крила він повісив там як жертву богу. Сицилійці радо прийняли Дедала, він жив серед них, оточений славою[17].

Тим часом Мінос зібрав флот і вирушив на пошуки Дедала. Він приніс із собою закручену мушлю та обіцяв велику винагороду тому, хто зможе протягнути крізь неї лляну нитку. Адже Мінос знав, що це зуміє зробити тільки Дедал. Прибувши до Каміка, він запропонував мушлю Кокалу. Той доручив справу Дедалу, який просвердлив на кінчику мушлі отвір і намазав медом. Потім він запустив усередину мураху, до якої прив'язав нитку. Кокал повернув мушлю та отримав винагороду, а Мінос, тепер знаючи, що знайшов схованку Дедала, зажадав його здачі. Але дочки Кокала не хотіли втрачати Дедала, який зробив їм різні чудові іграшки, і змовилися з улюбленим майстром. Вони зробили отвір у стелі кімнати, де мився Мінос, і облили його окропом та гарячою смолою, від чого цар загинув. Кокал повернув труп критянам, сказавши, що Мінос спіткнувся і впав у казан з окропом[18].

Дедал потім покинув Сицилію, щоб приєднатися до Іолая, товариша Геракла[19]. Для Пелея він зробив меч, який забезпечував перемогу в бою та на полюванні[20].

Є різні перекази про смерть Дедала. Згідно з однією, він вирушив у Тельмессос, де правив брат Міноса, Сарпедон. Коли майстер блукав за містом, його вкусила змія, і він помер. На його честь назвали місто Дайдала в тій місцевості[21]. В іншій версії він помер після укусу водяної змії в Лікії (сучасний південь Туреччини)[22].

Павсаній стверджував, що в його часи (II ст. н. е.) ще існувало дві скульптури, створені Дедалом: Геракла у Фівах і Трофонія у Лівадії[23].

Трактування образу

Роберт Грейвс пояснював, що Дедал, Ікар, Мінос і Гефест можуть бути різними титулами того самого бога-коваля. Крилатий Дедал також може бути пов'язаний з вавилонським Мардуком. Втеча Дедала з Криту, ймовірно, стосується втечі місцевих майстрів обробки бронзи в результаті послідовних еллінських вторгнень приблизно в XII ст. до н. е.[24]

Рухомі статуї Дедала — це шарнірні ляльки, які підвішували на деревах і вони рухалися від вітру. Деталі таких глиняних ляльок знайдено у Петсофі на Криті, де вони зображали богиню родючості. З ними, можливо, пов'язані історії про повішення різних героїнь. Така лялька зображена на золотому персні зі скарбу Акрополя в Мікенах[25].

У мистецтві

«Дедалічним» називають скульптурний стиль, поширений у ранній архаїчний період Стародавньої Греції. На цей стиль значно вплинули міграції населення зі сходу наприкінці бронзової доби. Йому властиві прості форми та прямі лінії[26].

Дедал та Ікар з'являються в грецькому мистецтві, особливо в гончарному живописі. Найдавніший грецький зразок може датуватися приблизно 560 роком до н. е. Пара також з'являється на етруському золотому амулеті приблизно 470 року до н. е. Зображення лабіринту Дедала карбували на критських монетах і він був популярним мотивом для римських майстрів мозаїки. Про Дедала відомо кілька п'єс і комедій, зокрема таких відомих драматургів, як Софокл та Арістофан. Римський письменник Овідій присвятив цьому персонажу значну частину своїх «Метаморфоз». Як наслідок, римські художники часто зображали Дедала, зокрема, на настінному розписі Будинку Веттіїв у Помпеях I століття н. е.[27]

Мотиви міфу зустрічаються в живописі (Якопо Тінторетто, Пітер Пауль Рубенс, Шарль Лебрен), літературі (Йоганн Ґете, Валерій Брюсов), музиці (П'єр Санкан, Блгдан Сегін).

Назву «дедалеум» отримав примітивний апарат для відтворення анімації, попередник зоотропа, винайдений у 1834 році британським математиком Вільямом Джорджем Горнером[28].

Галерея

  • Фрагмент давньогрецької кераміки: Дедал несе тіло Ікара, 390-380 роки до н.е.
    Фрагмент давньогрецької кераміки: Дедал несе тіло Ікара, 390-380 роки до н.е.
  • Бронзова статуетка Дедала з крилами, III ст. до н.е.
    Бронзова статуетка Дедала з крилами, III ст. до н.е.
  • Дедал і Пасіфая, фреска з Помпеїв
    Дедал і Пасіфая, фреска з Помпеїв
  • Давньоримська мозаїка: Дедал та Ікар виготовляють дерев'яну корову на замовлення Пасіфаї
    Давньоримська мозаїка: Дедал та Ікар виготовляють дерев'яну корову на замовлення Пасіфаї
  • Давньоримська статуя Дедала, II-III ст.
    Давньоримська статуя Дедала, II-III ст.
  • Дедал, дерев'яний рельєф Андреа Пізано, 1334-1336 роки
    Дедал, дерев'яний рельєф Андреа Пізано, 1334-1336 роки
  • Пітер Рубенс, «Падіння Ікара», між між 1635 та 1637 роками
    Пітер Рубенс, «Падіння Ікара», між між 1635 та 1637 роками
  • Втеча Дедала, 1749 р.
    Втеча Дедала, 1749 р.
  • Падіння Ікара. Дедал ліворуч, вгорі Геліос. Меррі-Джозеф Блондель, 1819 р.
    Падіння Ікара. Дедал ліворуч, вгорі Геліос. Меррі-Джозеф Блондель, 1819 р.
  • Фредерік Лейон, «Дедал та Ікар», 1869 р.
    Фредерік Лейон, «Дедал та Ікар», 1869 р.
  • Ребека Метт Белло, «Об'єднані у славі та в смерті», 1922 р.
    Ребека Метт Белло, «Об'єднані у славі та в смерті», 1922 р.

Примітки

  1. ↑ а б Любкер Ф. Daedalus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 369.
  2. ↑ Любкер Ф. Metion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 866.
  3. ↑ а б в Encyclopedia of Ancient Deities — 1 — Jefferson: McFarland & Company, 2000. — P. 138. — 597 p. — ISBN 0-7864-0317-9
  4. ↑ Павсаній. Опис Еллади 9.3.2
  5. ↑ Smarius, Alexander. Introducing Linear B. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  6. ↑ а б Овідій, Метаморфози 8, 236 ff; Псевдо-Гігін, Оповіді 39
  7. ↑ Аполлодор, iii. 15, 8; Плутарх, Тесей 19; Ферекід, цитований Схоліастом на Едіп Софокла в Колоні 472; Гігін, Фабула 39
  8. ↑ Павсаній. Опис Еллади, Аттика, 21
  9. ↑ Вакхілід, Фрагмент 26
  10. ↑ Овідій. Метаморфози 8. 152 ff
  11. ↑ Філострат Старший, Зображення 1. 16
  12. ↑ Каллістрат, Описи 9
  13. ↑ Овідій. Метаморфози 8, 220
  14. ↑ Павсаній. Опис Еллади 9.11.4
  15. ↑ Овідій. Метаморфози 8. 260 ff
  16. ↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, IV 76-78
  17. ↑ Вергілій: Енеїда VI. 14 і далі; Павсаній: vii. 4. 5; Діодор Сицилійський IV. 78.
  18. ↑ Павсаній, цит. тв.; Аполлодор: Епітома i. 14–15; Зенобій: Приповісті IV. 92; Діодор Сицилійський IV. 79.
  19. ↑ Павсаній vii. 2. 2; Діодор Сицилійський IV. 30.
  20. ↑ Піндар, Немейські оди, т. 26 і далі. та iv. 59; Схоліаст про Немейські оди Піндара IV. 54 і 59; Зеновій, Приповісті, т. 20; Аполлодор, цит. тв
  21. ↑ Daedalus: The Legacy Of The Mythical Polymath Who Built The Labyrinth | HistoryExtra. www.historyextra.com (англ.). Процитовано 1 серпня 2026.
  22. ↑ href=; href= (500). Stephanus of Byzantium, Ethnica (Steph.Byz.). snippets translated (англ.). Процитовано 1 серпня 2026.
  23. ↑ Павсаній. Опис Еллади 9.39.3
  24. ↑ Graves, Robert (28 вересня 2017). The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition (англ.). Penguin Books Limited. с. 92. ISBN 978-0-241-98338-6.
  25. ↑ Graves, Robert (28 вересня 2017). The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition (англ.). Penguin Books Limited. с. 88. ISBN 978-0-241-98338-6.
  26. ↑ Daedalic style. webhelper.brown.edu. Процитовано 1 серпня 2026.
  27. ↑ Cartwright, Mark (12 травня 2016). Daedalus. World History Encyclopedia (англ.).
  28. ↑ Grasnick, Armin (4 січня 2022). Basics of Virtual Reality: From the Discovery of Perspective to VR Glasses (англ.). Springer Nature. с. 167. ISBN 978-3-662-64201-6.

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).