А (кирилиця)

Літера А
Unicode (hex)
велика: U+1040
мала: U+1072
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	В̌	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ
Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ
Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ
Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ
Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ
Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ
Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ
Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ
О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ
Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ
Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃
Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ
Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ
Ꚕ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄
Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́
Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄
Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	Ꙗ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Ꙉ
Літери кирилиці

А, а — кирилична літера, перша літера української та всіх кириличних абеток. Є у всіх абетках, створених на слов'яно-кириличній і латинській графічній основі. За формою накреслення — видозмінена літера, що походить із грецької. У сучасній українській мові літері А відповідає голосний звук [a] заднього ряду низького підняття, нелабіалізований, відкритий. «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. В староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Єгипетський ієрогліф голови бика

Прото-семітський ієрогліф голови бика

Фінікійський алеф

Грецька альфа

Етруська A

Кирилична А походить від букви («аз») старослов'янської абетки, де утворена за зразком літери Α («альфа») візантійського унціалу. Назва слов'янської літери походить від староцерк.-слов. азъ («я»), що відповідав д.-рус. язъ. Від назви перших літер слов'янської абетки азъ і боукы утворене й слово «азбука». Стара назва збереглася в деяких висловах, наприклад: від аза до іжиці — «від початку до кінця».

У грецькому алфавіті Α, α веде походження від фінікійської літери «алеф», що, найімовірніше, походить від ієрогліфа, який застосовувався в давніх писемностях Близького Сходу та в Єгипті та графічно позначував голову бика, а на письмі означав особливий приголосний. У фінікійському письмі еволюціонує в лінійну форму, яка стала основою для накреслення цієї літери в пізніших абетках.

У глаголиці «аз» мав накреслення , яке могло бути пов'язане з символікою хреста або з формою гебрейської літери алеф.

У кириличній і глаголичній буквеній цифірі А має значення «1».

У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького підняття у позиції після твердих приголосних (наприклади мова, людина), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно).

Літера а передає фонему /a/, яка в сучасній українській мові може мати різне походження.

• Від праслов'янського *a. Таке походження має /a/ у більшості слів. У праслов'янській мові *a походить від таких ранньопраслов'янських й праіндоєвропейських звуків:
  • Від *ā — довгого варіанта звука [a]. Це підтверджують дані порівняльного мовознавства: староцерк.-слов. агнець — лат. āgnŭs, староцерк.-слов. мати — лат. māter, староцерк.-слов. стати — лат. stāre. Від короткого варіанта цього звука *ă походить інша праслов'янська фонема — *o.
  • Від *ō — довгого варіанта звука [o]. Пор. староцерк.-слов. даръ — лат. dōnum, староцерк.-слов. даѭ — лат. dō, староцерк.-слов. дъва — грец. δύω. Короткий варіант цього звука *ŏ також поклав початок праслов'янському *o.
  • Від *ē — довгого варіанта звука [e] після шиплячих, утворених внаслідок першої палаталізації. Саме таке походження має [а] у словах чад (*čēd- < *kēd-, пор. «кадити»), жар (*žēr- < *gēr-, пор. «горіти»), кричати (*kričēti < *krikēti, пор. «крик»). В інших позиціях праіндоєвропейський *ē дав звук *ě («ять»).
• Від праслов'янського носового *ę — у позиції після шиплячих. Таке походження має [а] у словах жати (< *žęti), почати, початок (< *počęti) та деяких інших. У старослов'янській писемності *ę позначався знаком ѧ, «малий юс» (жѧти, почѧти), у пам'ятках руського ізводу він міг замінюватися йотованим «а». Після ствердіння шиплячих звуків замість ѧ і іа пишуть літеру а.

У праслов'янській мові *a, що стояв на початку слова, часто зазнавав йотації, тобто отримував протетичний звук *j; аналогічно одержував протезу й початковий *e, рідше — початковий *u. У давньоруській мові йотація *a і *e відбувалася майже в усіх випадках, внаслідок чого в сучасній українській мові практично нема питомо слов'янських слів з початковим [а], за винятком вигуків (ах) з похідними дієсловами (ахати), а також у сполучниках (але) і частках (авжеж).

• У словах, запозичених з інших мов. Сюди належать майже всі слова з початковим а (ананас, армія, арик, англійський, азійський, арка).

Використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференціальна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо

• Сполучник «а» складається лише з цієї літери, вигук «а!» — також.
• Мала «а» — скорочене позначення одиниці виміру площі ар у метричній системі.
• Мала «а» — позначення метричної приставки атто-, що означає 10⁻¹⁸ одиниці.
• Прописна «А» — скорочене позначення ампера — одиниці виміру сили електричного струму в СІ.
• На комп'ютерній клавіатурі з розкладкою ЙЦУКЕН клавіші А та О зазвичай позначаються крапками або смужками для зручності сліпого позиціонування пальців на цих клавішах.

• А (число)

• М. Г. Железняк. А // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8.
• Півторак. Г. П. А // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• А [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• А // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.