Ј (кирилиця)

Літера Ј

Unicode (hex)
велика: U+0408
мала: U+0458
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	В̌	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ
Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ
Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ
Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ
Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ
Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ
Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ
Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ
О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ
Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ
Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃
Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ
Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ
Ꚕ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄
Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́
Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄
Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	Ꙗ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Ꙉ
Літери кирилиці

Ј, ј — літера розширеної кирилиці, 11-а буква сербської і 12-а літера македонської абетки. Використовується також в алтайській та азербайджанській кириличній абетці. Вимовляється як МФА: [j] , але в алтайській мові позначає МФА: [ɟ] або МФА: [d͡z]

У південнослов'янських мовах (окрім болгарської) в кириличному алфавіті використовується замість традиційної букви Й, і в поєднаннях ја, је, јо, јі, ју, які замінили скасовані з сербської писемності букви йотованних голосних я, є, ю (див. таблицю транскрипції сербських букв в статті «Сербська кирилична абетка»).

Історія

Буква існувала в російському скорописі кінця XVII — початку XIX ст. як варіант літери «і» (лише в тих позиціях, де вона вимовлялася як «й», наприклад «маіоръ») і в цій якості засвідчена в численних документах^[1]. Остаточно виходить з ужитку в пізні роки Миколи I. У друкарських шрифтах була відсутня.

Буква була введена в сербську абетку Вуком Стефановичем (який пізніше взяв собі прізвище Караджич). Спочатку в своїй граматиці народної сербської мови 1814 року^[2] він використовував символ Ї, яке пізніше змінив на Ј^[3] — тобто використав латинський йот в його німецькому звуковому значенні, перший час залишивши дві крапки над буквою. Однак припускається, що на його вибір вплинула не німецька літера, а російська (див. вище).

У новоствореній македонській абетці буква Ј сербського зразка була уведена 4 грудня 1944 року за результатами голосування членів «філологічної комісії щодо встановлення македонської азбуки і македонської літературної мови» (8 голосів «за», 3 «проти»).

Буква застосовувалася в деяких варіантах писемності, що пропонувалися в середині XIX століття для української мови, передусім у драгоманівці, але через її відсутність у типографіях від неї швидко відмовилися.

На початку XX століття існували ідеї запровадженні літери і в російській мові. У 1990-і рр. було запропоновано ввести дану букву в алфавіт західнополіської мікромови.

Примітки

↑ Див., наприклад, ревізські сказки Алексинського повіту 1811 р., Тульский обласний архів, Фонд 401 оп. 1 справа 01, рядок 4 зверху [Архівовано 2023-05-07 у Wayback Machine.]
↑ Вук Стефановић (Сербиїанец). [1] — у Виенни : у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814. Архівовано з джерела 11 березня 2016
↑ Вук Стефановић. [2] — у Бечу, 1818. — P. LXIX. Архівовано з джерела 14 березня 2016

Література

Петар Ђорђић. Историја српске ћирилице. — Београд, 1971.
Иван Кочев, Иван Александров. Документи за съчиняването на «македонския книжовен език» // Македонски преглед (Macedonian review): Списание за наука, литература и обществен живот. Година XIV, книга 4. — София : Македонският научен институт, 1991. — 17 жовтня. — С. 17. — ISSN 0861-2277.

[1] Див., наприклад, ревізські сказки Алексинського повіту 1811 р., Тульский обласний архів, Фонд 401 оп. 1 справа 01, рядок 4 зверху [Архівовано 2023-05-07 у Wayback Machine.]

[2] Вук Стефановић (Сербиїанец). [1] — у Виенни : у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814. Архівовано з джерела 11 березня 2016

[3] Вук Стефановић. [2] — у Бечу, 1818. — P. LXIX. Архівовано з джерела 14 березня 2016

[1]

[2]

[3]