Ук (кирилиця)

Ук
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	В̌	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ
Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ
Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ
Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ
Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ
Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ
Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ
Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ
О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ
Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ
Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃
Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ
Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ
Ꚕ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄
Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́
Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄
Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	Ꙗ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Ꙉ
Літери кирилиці

Ук (Ѹ, ѹ, або Ꙋ, ꙋ) — літера кирилиці. Зараз зберігається тільки в абетці церковнослов'янської мови. Має диграфічний і лігатурний варіанти, вживання яких регулюється правилами правопису.

У кирилиці «ук» має вигляд диграфа з літер («он») та «ік», який був графічним варіантом Ѵ («іжиці») і відрізнявся від неї подовженою нижньою частиною. Обидва елементи могли записуватись в рядок (ѹ), або одна над одною (ꙋ). Це диграфічне позначення походить з грецького письма, де [u] передається сполученням ου («омікрон» + «іпсилон»). Вибір диграфа для позначення монофтонга пов'язаний з тим, що в грецькій мові перехід праіндоєвропейського дифтонга *ou̯ в [u] (див. «Походження звука у») стався вже у писемний період, що й відбилося в графіці.

Нарівні з диграфом ѹ для передавання звука [u] використовували і його лігатурний варіант, який може мати кілька форм, частіше вживалося накреслення . Разом з диграфами спектр можливих зображень літери є вельми різноманітним: . Подібні форми зберігаються досі у церковнослов'янській писемності, причому перша форма використовується як заголовна, диграфи — на початку слів, лігатури — у середині та наприкінці.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «400», причому для позначення числа могла використовуватися і диграфічна, і лігатурна форма. У сучасному церковнослов'янському варіанті буквеної цифірі для цієї мети вживають другу частину диграфа, тобто знак «ік» (іжицю з довгим «хвостиком») — .

У гражданському шрифті початку XVIII ст. церковнослов'янський диграфічний і лігатурний «ук» був замінений на сучасний символ «У», що являє собою модернізований «ік».

У глаголиці «ук» мав накреслення , її числове значення також було «400». Очевидна аналогія у глаголичному та кириличному передаванні [u]: глаголичній «укъ» має схожість з («онъ») і («іжиця»).

Капіталізоване накреслення диграфа у Юнікоді не представлено. Замість знаків Юнікоду Ѹ та ѹ слід надавати перевагу парам Оу та оу^[1], також можливе використання U+1C82 з U+1C88 (ᲂᲈ).

• Булич С. К. У // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография / отв. ред. акад. В. И. Борковский. — 2-е изд., факсимильное. — Л., М.(факс.) : Из-во АН СССР; из-во «Наука» (факс.), 1928, 1979 (факс.). — С. 199—200. — 2700 прим.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ук (кирилиця)