YaChudo

Гамаль

Переглядів: 0. Оновлено 13.11.2026.

Гамаль

Розташування α Овна (обведено кружечком)
Дані дослідження
Епоха J2000
Сузір'я Овен Редагувати інформацію у Вікіданих
Пряме піднесення 02г 07х 10,40570с[1]
Схилення +23° 27′ 44,7032″[1]
Видима величина (V) 2,00[2]


Характеристики
Стадія еволюціїВідгалуження червоних гігантів (ймовірність 78 %)[3]
Спектральний класK2-IIIbCa-1[4]
Показник кольору U−B+1,13[2]
Показник кольору B−V+1,15[2]
Показник кольору V−R+0,7[6]
Показник кольору R−I+0,62[7]
Тип змінностіПідозрювана[8]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −14,2±0,9[9] км/сек
Власний рух (μ) за пр. піднес.: +188,55 мс/рік[1]

за схиленням: −148,08 мс/рік[1]

Паралакс (π) 49,56 ± 0,25 мс[1]
Відстань 66 св. р.
20,2 пк
Абсолютна величина (MV) +0,47±0,04[10]
Подробиці
Маса1,43±0,08[11] M☉
Радіус15,19±0,10[13] R☉
Світність76,2±0,8[13] L☉
Гравітація2,3[14] м/с2
Температура4 553±15[18] К
Металічність [Fe/H]−0,214[14]
Швидкість обертання (v sin i)3,44[18] км/с
Вік3,4±1,9[23] млрд років
Інші позначення
Hemal, Hamal, Ras Hammel, El Nath, Arietis, α Ari, Alpha Arietis, Alpha Ari, 13 Arietis, 13 Ari, BD+22 306, FK5 74, GC 2538, GJ 84.3, HD 12929, HIP 9884, HR 617, SAO 75151, PPM 91373, LTT 10711, NLTT 7032[6][7]
Посилання
SIMBADдані для alf+ari

Гамаль[24] (α Arietis) — зоря в північному зодіакальному сузір'ї Овна[7][25]. Її позначення Баєра складається з грецької літери альфа (α) й латинської назви сузір'я в родовому відмінку (Arietis). Зорю видно неозброєним оком, її видима зоряна величина становить 2,0[2]. Гамаль — найяскравіша зоря сузір'я і, в середньому, 50-та за яскравістю зоря нічного неба. За вимірюваннями паралакса на астрометричному супутнику «Гіппаркос»[26][27] відстань до Гамаля становить близько 65,8 світлового року (20,2 пк)[1]. Вона наближається до Сонця із променевою швидкістю −14 км/с[9]. Це стара зоря-гігант, яка, ймовірно, має планету з масою, більшою за масу Юпітера[18].

Назва та позначення

Гамаль — найяскравіша зоря в сузір'ї Овна.

α Овна — позначення Баєра цієї зорі. Вона також має позначення Флемстида 13 Овна.

Традиційна назва Гамаль (англ. Hamal[28], також пишеться як Hemal, Hamul, Ras Hammel) походить від араб. رأس الحمل (rās al-ħamal) — «голова барана», що, своєю чергою, походить від назви всього сузір'я Al Ħamal — «баран»[29]. 2016 року Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу з назв зір[30] для каталогізації та стандартизації власних назв зір. Перший бюлетень робочої групи за липень 2016 року[31] містив таблицю перших двох партій назв, затверджених групою; до неї увійшла й назва Гамаль для цієї зорі[32].

Історично для цієї зорі використовували й іншу арабську назву, Ель-Нат або Альнат, що означає «[роги], що буцаються» (наприклад, її вживав Джеффрі Чосер), але тепер її вживають для β Тельця[29].

У китайській астрономії 婁宿 (Lóu Su), що означає «Прив'язь», стосується астеризму, який складається з Гамаля, β Овна та γ Овна[33]. Відповідно, китайська назва для самого Гамаля — 婁宿三 (Lóu Su sān, Третя зоря Прив'язі)[34].

Властивості

Спектр цієї зорі відповідає спектральному класу K2 III Ca-1. Клас світності III вказує на те, що це зоря-гігант на пізній стадії еволюції, яка вичерпала запаси водню в ядрі й тепер перебуває на гілці червоних гігантів[35]. Частина «Ca-1» у класифікації свідчить про те, що в її спектрі наявні слабші, ніж зазвичай, лінії поглинання кальцію. З 1943 року спектр цієї зорі слугує однією зі стабільних опорних точок, за якими класифікують інші зорі[36]. Оцінюється, що її маса на 43 % більша за масу Сонця[11], тоді як оптичні інтерферометричні вимірювання за допомогою приладу NPOI показують, що її діаметр приблизно в 15 разів більший[13]. Попри великий радіус, ця зоря все ще обертається з дещо вищою екваторіальною швидкістю, ніж Сонце: її проєкція швидкості обертання становить 3,44 км/с[18].

Гамаль випромінює енергію зі своєї атмосфери з ефективною температурою 4373 К[18] і має світність, що у 91 раз перевищує сонячну[37]. Його атмосфера холодніша за атмосферу Сонця, що надає зорі помаранчевого кольору, характерного для зір спектрального класу K. Вважають, що вона є дещо змінною зорею з амплітудою 0,06 зоряної величини[8]. Вміст елементів, важчих за водень і гелій (те, що астрономи називають металічністю зорі), становить лише близько 60 % від сонячного[37][a]. Зоря демонструє низькоамплітудні пульсації з періодами 0,571 та 0,190 доби[38].

Планетна система

2011 року Бьон-Чхоль Лі (Byeong-Cheol Lee) та його співавтори повідомили про ймовірну наявність планети на орбіті навколо цієї зорі. Її виявили методом променевих швидкостей на основі вимірювань, зроблених у період з 2003 до 2010 року в Бохьонсанській оптичній астрономічній обсерваторії в Південній Кореї. Об'єкт має орбітальний період 381 доба та ексцентриситет 0,25. Нижня межа маси цього об'єкта становить близько 1,8 маси Юпітера. Оцінена велика піввісь орбіти планети дорівнює 1,2 астрономічної одиниці (а. о.)[18], що дає відстань у перицентрі 0,9 а. о. і в апоцентрі 1,5 а. о. Для порівняння, радіус зорі становить 0,07 а. о.[b]

Система Гамаль[39]
Планета
(по порядку віддалення
від зорі) 		Маса Радіус Велика піввісь
(а.о.) 		Орбітальний період
(діб) 		Нахил орбіти
(°) 		Ексцентриситет
орбіти 		Кіл-ть супутників
b ≥1,8±0,2 MJ ? ? 380,8±0,3 ? 0,25±0,03 ?

У культурі

Орієнтація Гамаля відносно орбіти Землі навколо Сонця надає зорі певної важливості, не очевидної з її помірної яскравості. У період із 2000 до 100 року до н. е. видимий шлях Сонця земним небом розміщував його в Овні під час північного весняного рівнодення — моменту, що знаменує початок весни в Північній півкулі[40]. Саме тому більшість колонок з астрології в сучасних газетах починаються з Овна[41]. Хоча відтоді точка весняного рівнодення перемістилася до Риб через прецесію рівнодень[40], Гамаль залишився в пам'яті як яскрава зоря поблизу того місця, яке вважали важливим, коли люди вперше вивчали нічне небо[25]. Зараз (епоха J2000) її схилення майже точно дорівнює широті тропіка Рака, а це означає, що її можна використовувати для знаходження положення цієї уявної лінії, коли Сонця немає поблизу.

Інший варіант написання назви Гамаля (Hamul) використали для назви корабля ВМС США USS Hamul.

1953 року вигадана планета Літія, що обертається навколо α Овна, з'явилася в класичному науково-фантастичному романі Джеймса Бліша «Справа совісті». Планета слугує ареною для більшої частини історії як рідний світ вигаданої розумної раси, яку вивчають люди. Жодного реального аналога Літії невідомо.

Коментарі

  1. ↑ Вміст оцінюється шляхом піднесення числа 10 до степеня [Fe/H]:
              10[Fe/H] = 10−0.214 = 0.61
  2. ↑ Для a = 1,2 а. о. та e = 0,25 перицентр визначається як a × (1 - e) = 0,9 а. о., а апоцентр — як a × (1 + e) = 1,5 а. о.. Радіус Сонця дорівнює 0,0046491 а. о., тому радіус зорі становить 14,9 × 0,0046491 = 0,069 а. о.

Примітки

  1. ↑ а б в г д van Leeuwen, F. (Листопад 2007), Validation of the new Hipparcos reduction, Astronomy and Astrophysics, 474 (2): 653—664, arXiv:0708.1752, Bibcode:2007A&A...474..653V, doi:10.1051/0004-6361:20078357, S2CID 18759600.
  2. ↑ а б в г Johnson, H. L.; Iriarte, B.; Mitchell, R. I.; Wisniewskj, W. Z. (1966), UBVRIJKL photometry of the bright stars, Communications of the Lunar and Planetary Laboratory, 4 (99): 99, Bibcode:1966CoLPL...4...99J.
  3. ↑ Stock, Stephan; Reffert, Sabine; Quirrenbach, Andreas (2018). Precise radial velocities of giant stars. X. Bayesian stellar parameters and evolutionary stages for 372 giant stars from the Lick planet search. Astronomy and Astrophysics. 616: A33. arXiv:1805.04094. Bibcode:2018A&A...616A..33S. doi:10.1051/0004-6361/201833111.
  4. ↑ Keenan, Philip C.; McNeil, Raymond C. (1989). The Perkins Catalog of Revised MK Types for the Cooler Stars. The Astrophysical Journal Supplement Series. 71: 245. Bibcode:1989ApJS...71..245K. doi:10.1086/191373.
  5. ↑ Sharma, Kaushal, Kembhavi, Ajit, Kembhavi, Aniruddha et al. Application of convolutional neural networks for stellar spectral classification // Mon. Not. R. Astron. Soc. / D. Flower — OUP, 2020. — Vol. 491, Iss. 2. — P. 2280–2300. — ISSN 0035-8711; 1365-2966 — doi:10.1093/MNRAS/STZ3100 — arXiv:1909.05459
  6. ↑ а б alf Ari. SIMBAD. Страсбурзький центр астрономічних даних. Процитовано 16 грудня 2008.
  7. ↑ а б в Hoffleit, D.; Warren, W. H. Jr., HR 617, database entry, The Bright Star Catalogue (вид. 5th Revised (Preliminary Version)), CDS, архів оригіналу за 3 березня 2016, процитовано 16 грудня 2008. ID V/50
  8. ↑ а б NSV 725, database entry, New Catalogue of Suspected Variable Stars, the improved version, Moscow, Russia: Sternberg Astronomical Institute, процитовано 16 грудня 2008.
  9. ↑ а б Evans, D. S. (20–24 червня 1966), Batten, Alan Henry; Heard, John Frederick (ред.), The Revision of the General Catalogue of Radial Velocities, Determination of Radial Velocities and their Applications, Proceedings from IAU Symposium no. 30, University of Toronto: International Astronomical Union, т. 30, с. 57, Bibcode:1967IAUS...30...57E.
  10. ↑ Carney, Bruce W.; Gray, David F.; Yong, David; Latham, David W.; Manset, Nadine; Zelman, Rachel; Laird, John B. (Березень 2008), Rotation and Macroturbulence in Metal-Poor Field Red Giant and Red Horizontal Branch Stars, The Astronomical Journal, 135 (3): 892—906, arXiv:0711.4984, Bibcode:2008AJ....135..892C, doi:10.1088/0004-6256/135/3/892, S2CID 2756572.
  11. ↑ а б Rudrasingam, Jonatan; Bedding, Timothy R.; Pope, Benjamin J. S.; Pedersen, May Gade; Lund, Mikkel N.; White, Timothy R.; Hey, Daniel (25 лютого 2026), Halo Photometry and Asteroseismology for 98 of the Brightest Stars Observed by TESS, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 547 (4) stag413, arXiv:2602.22472, doi:10.1093/mnras/stag413.
  12. ↑ а б B.-C. Lee, Mkrtichian D. E., I. Han et al. A likely exoplanet orbiting the oscillating K-giant α Arietis // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2011. — Vol. 529. — P. 134–134. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201016293 — arXiv:1104.4431
  13. ↑ а б в Baines, Ellyn K.; Clark, James H. III; Schmitt, Henrique R.; Stone, Jordan M.; von Braun, Kaspar (1 грудня 2023), 33 New Stellar Angular Diameters from the NPOI, and Nearly 180 NPOI Diameters as an Ensemble, The Astronomical Journal, 166 (6): 268, arXiv:2505.23514, Bibcode:2023AJ....166..268B, doi:10.3847/1538-3881/ad08be, ISSN 0004-6256.
  14. ↑ а б Gray, David F.; Kaur, Taranpreet (1 вересня 2019), A Recipe for Finding Stellar Radii, Temperatures, Surface Gravities, Metallicities, and Masses Using Spectral Lines, The Astrophysical Journal, 882 (2): 148, Bibcode:2019ApJ...882..148G, doi:10.3847/1538-4357/ab2fce, ISSN 0004-637X.
  15. ↑ H. Jönsson, N. Ryde, T. Nordlander et al. Abundances of disk and bulge giants from high-resolution optical spectra: I. O, Mg, Ca, and Ti in the solar neighborhood and Kepler field samples // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2017. — Vol. 598. — 11 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201629128 — arXiv:1611.05462
  16. ↑ Forsberg, R., Ryde, N., Jönsson, H. et al. Abundances of disk and bulge giants from high-resolution optical spectra. V. Molybdenum: The p-process element // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2022. — Vol. 666. — 12 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/202244013 — arXiv:2206.13575
  17. ↑ Jonsson H., Ryde N., Schultheis M. Abundances of disk and bulge giants from high-resolution optical spectra: III. Sc, V, Cr, Mn, Co, Ni // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2019. — Vol. 625. — P. A141. — 25 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201834247 — arXiv:1903.01476
  18. ↑ а б в г д е Lee, B.-C.; Mkrtichian, D. E.; Han, I.; Kim, K.-M.; Park, M.-G. (Травень 2011), A likely exoplanet orbiting the oscillating K-giant α Arietis, Astronomy & Astrophysics, 529: A134, arXiv:1104.4431, Bibcode:2011A&A...529A.134L, doi:10.1051/0004-6361/201016293, S2CID 58906630.
  19. ↑ а б Latham, David W. Rotational and Radial Velocities for a Sample of 761 HIPPARCOS Giants and the Role of Binarity // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2008. — Vol. 135, Iss. 1. — P. 209–231. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.1088/0004-6256/135/1/209
  20. ↑ Järvinen, S. P., Strassmeier, K. G. A search for Maunder-minimum candidate stars // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2025. — Vol. 698. — 22 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/202554111 — arXiv:2504.19670
  21. ↑ McWilliam A. High-Resolution Spectroscopic Survey of 671 GK Giants. I. Stellar Atmosphere Parameters and Abundances // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 1990. — Vol. 74. — P. 1075–1128. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.1086/191527
  22. ↑ Lambert D. L. Carbon, nitrogen, and oxygen abundances in G and K giants // The Astrophysical Journal Letters — United Kingdom: IOP Publishing, 1981. — Vol. 248. — P. 228–248. — ISSN 2041-8205; 2041-8213 — doi:10.1086/159147
  23. ↑ Bonfanti, A.; Ortolani, S.; Piotto, G.; Nascimbeni, V. (2015), Revising the ages of planet-hosting stars, Astronomy and Astrophysics, 575, A18, arXiv:1411.4302, Bibcode:2015A&A...575A..18B, doi:10.1051/0004-6361/201424951, S2CID 54555839.
  24. ↑ Овен // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 329. — ISBN 966-613-263-X.
  25. ↑ а б Kaler, James B. (8 грудня 2008), Hamal, Stars, процитовано 2 травня 2025.
  26. ↑ Perryman, M. A. C.; Lindegren, L.; Kovalevsky, J. та ін. (Липень 1997), The Hipparcos Catalogue, Astronomy and Astrophysics, 323: L49—L52, Bibcode:1997A&A...323L..49P.
  27. ↑ Perryman, Michael (2010), The Making of History's Greatest Star Map, Astronomers' Universe, Heidelberg: Springer-Verlag, Bibcode:2010mhgs.book.....P, doi:10.1007/978-3-642-11602-5, ISBN 978-3-642-11601-8, процитовано 2 травня 2025.
  28. ↑ Kunitzsch, Paul; Smart, Tim (2006), A Dictionary of Modern star Names: A Short Guide to 254 Star Names and Their Derivations (вид. 2nd rev.), Cambridge, Massachusetts: Sky Pub, ISBN 978-1-931559-44-7.
  29. ↑ а б Allen, Richard Hinckley (1899), Star-names and Their Meanings, New York: G. E. Stechert, с. 78, 80.
  30. ↑ IAU Working Group on Star Names (WGSN), International Astronomical Union, архів оригіналу за 30 березня 2019, процитовано 22 травня 2016.
  31. ↑ Bulletin of the IAU Working Group on Star Names (PDF), т. 1, International Astronomical Union, процитовано 28 липня 2016.
  32. ↑ IAU Catalog of Star Names, International Astronomical Union, процитовано 28 липня 2016.
  33. ↑ (кит.) 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005, ISBN 978-986-7332-25-7.
  34. ↑ (кит.) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表 [Архівовано 2011-01-29 у Wayback Machine.], Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.
  35. ↑ Stoesz, Jeffrey A.; Herwig, Falk (Квітень 2003), Oxygen isotopic ratios in first dredge-up red giant stars and nuclear reaction rate uncertainties revisited, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 340 (3): 763—770, arXiv:astro-ph/0212128, Bibcode:2003MNRAS.340..763S, doi:10.1046/j.1365-8711.2003.06332.x, S2CID 14107804.
  36. ↑ Garrison, R. F. (Грудень 1993), Anchor Points for the MK System of Spectral Classification, Bulletin of the American Astronomical Society, 25: 1319, Bibcode:1993AAS...183.1710G, архів оригіналу за 25 червня 2019, процитовано 4 лютого 2012.
  37. ↑ а б Piau, L.; Kervella, P.; Dib, S.; Hauschildt, P. (Лютий 2011), Surface convection and red-giant radius measurements, Astronomy and Astrophysics, 526: A100, arXiv:1010.3649, Bibcode:2011A&A...526A.100P, doi:10.1051/0004-6361/201014442, S2CID 118533297.
  38. ↑ Kim, K. M.; Mkrtichian, D. E.; Lee, B. -C.; Han, Inwoo; Hatzes, A. P. (Серпень 2006), Precise radial velocities with BOES. Detection of low-amplitude pulsations in the K-giant α Arietis, Astronomy and Astrophysics, 454 (3): 839—844, Bibcode:2006A&A...454..839K, doi:10.1051/0004-6361:20053073.
  39. ↑ Schneider, Jean (2011), Notes for Planet alf Ari b, Extrasolar Planets Encyclopaedia, процитовано 12 жовтня 2011.
  40. ↑ а б Kaler, James B. (2002), The Ever-changing Sky: A Guide to the Celestial Sphere, Cambridge, UK: Cambridge University Press, с. 151, 152, ISBN 0-521-49918-6.
  41. ↑ Raymo, Chet (1982), 365 Starry Nights: An Introduction to Astronomy for Every Night of the Year, New York: Simon and Schuster, с. 196, ISBN 0-671-76606-6, процитовано 2 травня 2025.

Посилання


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).