YaChudo

Suillus collinitus

Переглядів: 0. Оновлено 28.10.2026.

?Suillus collinitus

Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Гриби (Fungi)
Підцарство:Вищі гриби (Dikarya)
Відділ:Базидієві (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Болетальні (Boletales)
Родина:Маслюкові (Suillaceae)
Рід:Маслюк (Suillus)
Вид:Suillus collinitus
Біноміальна назва
Suillus collinitus
(Fr.) Kuntze (1898)
Різновиди
S. collinitus var. aureus Huijsman
S. collinitus var. velatipes Contu, Lavorato & Simonini (1998)
Синоніми
  • Boletus collinitus Fr. (1838)
  • Suillus fluryi Huijsman (1969)
Посилання
Вікісховище:Suillus collinitus
EOL:1008940
МСОП:122090798
NCBI:48567
MB:306571
IF:306571

Suillus collinitus — трубчастий гриб роду Маслюк (Suillus) родини Маслюкові (Suillaceae). Це їстівний гриб, що трапляється в європейських соснових лісах. Має червонуватий або каштаново-коричневий капелюшок діаметром до 11 см та жовту ніжку заввишки до 7 см і завтовшки 1–2 см. На нижньому боці капелюшка розташовані дрібні кутасті пори, спочатку яскраво-жовті, а згодом зеленувато-коричневі. Характерна ознака, яка допомагає відрізнити його від схожих видів роду Suillus, таких як S. granulatus, — рожевувата грибниця біля основи ніжки.

Молекулярний аналіз показав, що вид споріднений з іншими типовими середземноморськими видами роду Suillus, такими як S. bellinii, S. luteus та S. mediterraneensis. S. collinitus — мікоризний вид, що утворює асоціації з кількома видами сосон, найчастіше з сосною алеппською. Це дерево часто використовують у програмах лісовідновлення та для захисту ґрунту від ерозії в Середземномор'ї, а S. collinitus нерідко застосовують як корисний інокулянт, щоб молоді дерева краще виживали в зазвичай суворих ґрунтових умовах.

Таксономія, філогенія та назва

 
 
 
 
 
 
 
 
 

S. weaverae

 
 

S. brevipes

 
 
 
 

S. luteus

 
 

S. pseudobrevipes

 
 
 
 
 

S. glandulosipes

 
 

S. neoalbidipes

 
 
 
 

S. granulatus

 
 
 

S. pungens

 
 
 
 

S. collinitus

 
 

S. c. f. granulatus (Непал)

 
 
 
 
 
Філогенія та спорідненість S. collinitus і близьких видів за послідовностями ITS (внутрішніх транскрибованих спейсерів).[1]

Вид уперше описав як Boletus collinitus Еліас Магнус Фріс 1838 року.[2] Отто Кунце переніс його до роду Suillus у своїй праці Revisio Generum Plantarum 1898 року.[3] 1969 року нідерландський міколог H. S. C. Huijsman описав різновид S. collinitus var. aureus (як S. fluryi var. aureus; S. fluryi — синонім S. collinitus)[4] за збором зі Швейцарії.[5] Різновид velatipes 1998 року описав Джампаоло Сімоніні (Giampaolo Simonini) з колегами за італійськими зборами.[6]

У молекулярному аналізі 38 різних видів роду Suillus 1996 року послідовності їхніх внутрішніх транскрибованих спейсерів використали, щоб визначити філогенетичні зв'язки та уточнити таксономію роду. Результати засвідчили, що S. collinitus найближчий до зразка S. granulatus (у тексті оригіналу — «granuatus»), зібраного в Непалі. На думку авторів, цей непальський ізолят, імовірно, є окремим видом, відмінним від північноамериканських і європейських ізолятів, виходячи з морфології та дерева-хазяїна.[1] 2006 року філогенетичний аналіз ізолятів Suillus, зібраних в Іспанії, показав, що S. collinitus близький до інших видів, «типових для Середземноморського регіону», а саме S. bellinii, S. luteus та S. mediterraneensis.[7]

Видовий епітет collinitus походить від латинського слова й означає «змазаний» або «намащений».[8] Британський ботанік Мордекай Кубітт Кук (Mordecai Cubitt Cooke) у публікації 1873 року назвав цей гриб «безкільцевим жовтим болетом» («ringless yellow boletus»).[9]

Опис

Вигляд м'якуша та будови пор

Плодове тіло Suillus collinitus — великий або середнього розміру м'ясистий трубчастий гриб. Капелюшок спочатку округлий, потім опуклий і, зрештою, плаский, діаметром до 11 см.[10] Капелюшок вкритий коричневою шкіркою мінливого відтінку, прикрашеною мініатюрною радіальною смугастістю, яка стає помітнішою в повністю розпростертих екземплярів, особливо за сухої погоди. Капелюшок часто має неправильну форму й у вологу погоду стає липким. Трубочки короткі, їхнє прикріплення до ніжки зазвичай трохи низхідне або приросле. Дрібні кутасті пори жовті, але з віком темнішають. На молодих свіжих плодових тілах іноді трапляються краплі прозорої рідини, що збираються на поверхні пор.[11]

Циліндрична ніжка часто коротка й приземкувата, зазвичай заввишки 4–7 см і завтовшки 1–2 см, жовтуватого кольору, з рідкісними червонувато-коричневими зернятками. Кільця немає. Основа ніжки має рожеві відтінки й прикріплена до виразно рожевих ниток грибниці, які видно, коли плодове тіло висмикують із ґрунту. М'якуш жовтуватий, товстий і м'який. У кольоровій реакції з розчином аміаку м'якуш червоніє.[11]

Спори у масі мають вохристо-коричневий колір (відбиток спор), але під оптичним мікроскопом бліді жовті. Вони веретеноподібні (звужені з обох кінців), розміром 8–10,5 × 3–4,5 мкм.[11] Базидії (спороносні клітини гіменію) чотириспорові.[10]

Suillus collinitus (угорі) має рожеву грибницю, на відміну від білої грибниці схожого S. granulatus (унизу)

Особливо характерні для S. collinitus смугастість капелюшка та рожева грибниця. Багатьма ознаками гриб нагадує S. granulatus — поширений вид європейських соснових лісів. Однак у S. granulatus капелюшок однорідно коричневий, без смугастості, а грибниця характерно біла.[11]

Різновиди

Описано два різновиди S. collinitus. S. collinitus var. aureus має золотисто-жовтий капелюшок.[12] S. collinitus var. velatipes, первісно знайдений в Італії на бідному кислому ґрунті в асоціації з сосною алеппською (Pinus halepensis), вирізняється клейкою коричневою запоною в основі ніжки та тонким білим повстистим краєм капелюшка.[6]

Схожі види

Suillus collinitus часто трапляється в тому самому середовищі, що й інші термофільні види, зокрема S. mediterraneensis та S. bellinii, особливо в Середземноморському басейні. Серед поширених видів, які трапляються в більшій частині Європи й також утворюють асоціації з двохвойними соснами, S. luteus та S. granulatus.

Їстівність

Різні автори вважають Suillus collinitus їстівним[13] з кислуватим запахом і невиразним смаком.[10] Як і для всіх видів Suillus, радять збирати лише молоді плодові тіла й перед приготуванням знімати шкірку.[14] Гриб містить кілька токоферолів — класу хімічних сполук, відомих загалом як вітамін E, які надають антиоксидантної активності.[15] Він також містить кілька органічних кислот, найбільше з-поміж яких пари яблучної та хінної кислот і лимонної та кетоглутарової кислот, які відповідно становлять 42 % і 30 % від загального вмісту органічних кислот. Склад і концентрація органічних кислот у грибах є важливими чинниками, що впливають на їхній смак; деякі органічні кислоти сприяють антиоксидантній активності.[16]

Поширення, місце існування та екологія

Сосна алеппська (Pinus halepensis) — один із кількох видів, з якими S. collinitus утворює мікоризу

Suillus collinitus поширений по всій Європі. Це ектомікоризний гриб, що утворює взаємовигідні симбіотичні зв'язки з кількома видами сосни (Pinus). Серед них кілька двохвойних європейських видів сосон: сосна алеппська (P. halepensis), сосна чорна (P. nigra), сосна італійська (P. pinea) і сосна звичайна (P. sylvestris). Гриб віддає перевагу вапняковим ґрунтам.[17] S. collinitus — термофільний вид, який зазвичай трапляється в південній Європі. Його рідко бачать у північніших регіонах, таких як Британські острови та Польща.[10][13] Він занесений до червоних списків Данії як близький до загрозливого[18] та Естонії як зникаючий.[19] Також його збирали в Ірані.[20]

Suillus collinitus — найчастіший гриб, що асоціюється із сосною алеппською — витривалим деревом, яке використовують у програмах лісовідновлення та для захисту ґрунту від ерозії в Середземномор'ї. Дослідження, проведене на півдні Франції, виявило, що S. collinitus і S. mediterraneensis — багатоетапні ектомікоризні гриби, які асоціюються як з молодими, так і зі зрілими насадженнями сосни алеппської. Ці два види можуть відігравати ключову роль у виживанні та адаптації цього виду сосни на порушених вапнякових ділянках. Коріння з мікоризою S. collinitus виявилося здатним витримувати наслідки послідовних порушень унаслідок пожеж або оранки. Крім того, гриб зберігав здатність поширюватися через свою грибницеву мережу, що сприяло повторній колонізації щойно висаджених дерев.[21] Також показано, що гриб поліпшує ріст середземноморських сосон, вирощуваних у теплицях і розсадниках.[22][23] На відміну від інших видів Suillus, що ростуть у вологому кліматі, таких як S. grevillei[24] та S. spraguei,[25] S. collinitus зазвичай не утворює плодових тіл у молодих насадженнях. Таку поведінку плодоношення можна пояснити зазвичай бідним на поживні речовини ксеричним середземноморським середовищем у поєднанні з відсутністю намету крон дерев. Відсутність надземних ознак присутності гриба ускладнює аналіз підземних популяцій; для моніторингу росту гриба, утворення ектомікоризи та її збереження в молодих насадженнях розроблено молекулярні маркери.[26]

Suillus collinitus, паразитований Hypomyces chrysospermus

Ектомікоризу, утворену кількома видами Suillus із сосною алеппською, вивчали в лабораторії в умовах in vitro. Пагони дерев, інокульовані S. collinitus, S. bellinii або S. mediterraneensis, зазвичай росли краще й мали краще розвинену мікоризу, ніж інші досліджені види Suillus, що вказує на «фізіологічну специфічність» цих трьох видів щодо дерева.[7] Публікація 2010 року повідомила, що гіфи гриба вкриті кристалами щавлевої кислоти, яка, окрім зниження pH ґрунту, зменшує поїдання ґрунтовим мікроартроподом Folsomia candida.[27]

Примітки

  1. ↑ а б Kretzer A, Li Y, Szaro T, Bruns TD (1996). Internal transcribed spacer sequences from 38 recognized species of Suillus sensu lato: Phylogenetic and taxonomic implications. Mycologia. 88 (5): 776—85. doi:10.2307/3760972. JSTOR 3760972.
  2. ↑ Fries EM. (1838). Epicrisis Systematis Mycologici (лат.). Uppsala: Typographia Academica. с. 410.
  3. ↑ Kuntze O. (1898). Revisio Generum Plantarum (нім.). Т. 3. Leipzig: A. Felix. с. 535.
  4. ↑ Fungorum synonymy: Suillus collinitus (Fr.) Kuntze. Species Fungorum. CAB International. Процитовано 28 листопада 2010.
  5. ↑ Huijsman HSC. (1969). Suillus fluryi nov. sp. Schweizerische Zeitschrift für Pilzkunde. 47 (3): 69—79.
  6. ↑ а б Simonini G. (1998). Qualche specie rara o poco conosciuta della famiglia Boletaceae. Fungi non Delineati (італ.). 6: 26.
  7. ↑ а б Ruiz-Díez B, Rincón AM, de Felipe MR, Fernández-Pascual M (2006). Molecular characterization and evaluation of mycorrhizal capacity of Suillus isolates from Central Spain for the selection of fungal inoculants. Mycorrhiza. 16 (7): 465—74. doi:10.1007/s00572-006-0063-8. PMID 16896798. S2CID 195072601.
  8. ↑ Roody WC. (2003). Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. Lexington, Kentucky: University Press of Kentucky. с. 271. ISBN 978-0-8131-9039-6.
  9. ↑ Cooke MC. (1872–1873). British Fungi. Grevillea. 1: 114.
  10. ↑ а б в г Jordan M. (1995). The Encyclopedia of Fungi of Britain and Europe. London: David & Charles. с. 348. ISBN 978-0-7153-0129-6.
  11. ↑ а б в г Gerault A. (Травень 2005). Florule Evolutive des Basidiomycotina du Finistere. Homobasidiomycetes, Hymenomycetes. 2.0 (фр.).
  12. ↑ Bernoux JY. (2010). Suillus granulatus, Bolet granulé, Suillus collinitus, Bolet à base rose, Bolet à mycélium rose. Champyves. Процитовано 25 листопада 2010.
  13. ↑ а б Suillus collinitus at Grzyby.pl (пол.). Fungi of Poland. Процитовано 16 жовтня 2010.
  14. ↑ Tagliavini O, Tagliavini R, Rana G (2003). Atlante dei funghi commestibili della Basilicata. Seconda edizione (PDF) (італ.). Consiglio Regionale della Basilicata. с. 292.
  15. ↑ Heleno SA, Barros L, Sousa MJ, Martins A, Ferreira CF (2010). Tocopherols composition of Portuguese wild mushrooms with antioxidant capacity. Food Chemistry. 119 (4): 1443—50. doi:10.1016/j.foodchem.2009.09.025. hdl:10198/3705.
  16. ↑ Valentão P, Lopes G, Valente M, Barbosa P, Andrade PB, Silva BM, Baptista P, Seabra RM (2005). Quantitation of nine organic acids in wild mushrooms (PDF). Journal of Agricultural and Food Chemistry. 53 (9): 3626—30. doi:10.1021/jf040465z. hdl:10198/939. PMID 15853411.
  17. ↑ Suillus collinitus at DAMyko (чес.). Domov Amatérských Mykologů. Процитовано 16 жовтня 2010.
  18. ↑ Parmasto E. (2009). NERI - The Danish Red Data Book. National Environmental Research Institute of Denmark. Процитовано 16 жовтня 2010.
  19. ↑ Red Data List of Estonian Fungi 2008 (PDF). European Council for the Conservation of Fungi. 2007. Процитовано 16 жовтня 2010.
  20. ↑ Asef MR. (2008). Macrofungi of Arasbaran (NW Iran) 2. Boletes (Families Boletaceae and Suillaceae). Rostaniha. 9 (2): 91—95. ISSN 1608-4306.
  21. ↑ El Karkouri K.; Martin F.; Mousain D. (2004). Diversity of ectomycorrhizal symbionts in a disturbed Pinus halepensis plantation in the Mediterranean region. Annals of Forest Science. 61 (7): 705—10. doi:10.1051/forest:2004069.
  22. ↑ Torres P, Honrubia M. Inoculation of containerized Pinus halepensis (Miller) seedlings with basidiospores of Pisolithus arhizus (Pers.) Rauschert, Rhizopogon roseolus (Corda) Th. H. Fr. and Suillus colinitus (Fr.) O. Kuntze. Annales des Sciences Forestières. Т. 51. с. 521—38.
  23. ↑ Mousain D, Falconnet G, Gruez G, Chevalier G, Tillard P, Bousquet N, Plassard C, Cleyet-Marel JC (1988). Controlled ectomycorrhizal development of Mediterranean forest seedlings in the nursery. First results and prospects. У Sylvia DM, Hung LL, Graham JH (ред.). Proceedings of the 7th North American Conference on Mycorrhizae, 3–8 May, Gainesville, FL, USA. Mycorrhizae in the Next Decade. Practical Applications and Research Priorities. с. 129.
  24. ↑ Zhou Z, Miwa M, Matsuda Y, Hogetsu T (2001). Spatial distribution of the subterranean mycelia and ectomycorrhizae of Suillus grevillei genets. Journal of Plant Research. 114 (2): 179—85. doi:10.1007/PL00013981. S2CID 19397980.
  25. ↑ Hirose, Dai; Kikuchi, Junichi; Kanzaki, Natsumi; Futai, Kazuyoshi (2004). Genet distribution of sporocarps and ectomycorrhizas of Suillus pictus in a Japanese white pine plantation. New Phytologist. 164 (3): 527—41. doi:10.1111/j.1469-8137.2004.01188.x.
  26. ↑ Karkouri KE, Selosse MA, Mousain D (2006). Molecular markers detecting an ectomycorrhizal Suillus collinitus strain on Pinus halepensis roots suggest successful inoculation and persistence in Mediterranean nursery and plantation. FEMS Microbiology Ecology. 55 (1): 146—58. doi:10.1111/j.1574-6941.2005.00014.x. PMID 16420623.
  27. ↑ Böllmann J, Elmer M, Wöllecke J, Raidl S, Reinhard RF (2010). Defensive strategies of soil fungi to prevent grazing by Folsomia candida (Collembola). Pedobiologia. 53 (2): 107—14. doi:10.1016/j.pedobi.2009.06.003.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).