Система торгівлі викидами Європейського Союзу

Система торгівлі викидами Європейського Союзу (EU ETS) — це система торгівлі квотами на викиди вуглецю (або система обмеження та торгівлі), яка розпочала роботу у 2005 році та має на меті зменшити викиди парникових газів у ЄС. Системи обмеження та торгівлі встановлюють ліміти на викиди певних забруднюючих речовин на певній території та змушують забруднювачів платити за їхнє забруднення, вимагаючи від них купувати квоти (дозволи) для покриття своїх викидів у ЄС або в інших компаній. Отримані кошти спрямовуються на екологічні та соціальні цілі. Станом на 2026 рік EU ETS охоплює близько 40 % викидів парникових газів у ЄС.^[1] Загальний ліміт квот (cap) поступово зменшується і має досягти нульового рівня до 2039 року. Після цього року квоти більше не розподілятимуться, а коли закінчаться невикористані квоти, викиди більше не будуть дозволені.^[2][3]

З 2027 року автомобільний транспорт, будівлі та промислові установки, які не увійшли до EU ETS, будуть охоплені новою системою EU ETS2. Квоти «старої» ETS та нової EU ETS2 торгуватимуться незалежно. Основна відмінність від початкової ETS полягає в тому, що ETS2 охоплюватиме викиди CO₂ на етапі постачання (upstream) — покривати викиди квотами ETS2 будуть зобов'язані постачальники палива, а не його споживачі. Дві системи охоплюватимуть 75 % викидів парникових газів Європейського Союзу.^[4]

Порівняно з 2005 роком, коли EU ETS була вперше запроваджена, запропоновані обмеження на 2020 рік становили 21 % скорочення викидів парникових газів. Ця ціль була досягнута на шість років раніше, оскільки викиди в рамках ETS впали до 1,812 мільярда (10⁹) тонн у 2014 році.^[5]

Протягом 2005–2025 років викиди парникових газів у секторах, охоплених ETS, скоротилися приблизно на 50 %, тоді як у неохоплених секторах вони знизилися лише на 20 %.^[6][7] Дослідження 2020 року показало, що в період з 2008 по 2016 рік ETS скоротила викиди CO₂ на 11,5 % в охоплених секторах, незважаючи на низьку ціну на вуглець.^[8] Дослідження 2024 року оцінює ефект скорочення викидів на рівні 7 %.^[9] Згідно з дослідженням 2023 року, система ETS скоротила викиди на 10 % у період з 2005 по 2012 рік, не вплинувши на прибутки чи зайнятість у регульованих фірмах.^[10] Дослідження 2024 року продемонструвало, що ETS сприяла зменшенню рівня атмосферних забруднювачів у ЄС, зокрема діоксиду сірки, дрібних твердих частинок та оксиду азоту.^[11] Це скорочення принесло додаткові супутні вигоди для місцевої охорони здоров'я, поряд з основною метою системи — пом'якшенням наслідків зміни клімату. Країни ЄС розглядають систему торгівлі викидами як необхідну для досягнення кліматичних цілей. Сильний вуглецевий ринок слугує орієнтиром для інвесторів та промисловості під час їхнього переходу від викопного палива.^[12]

Україна також має зобов'язання запровадити власну систему торгівлі викидами відповідно до Угоди про асоціацію під час вступу України до Європейського Союзу. Проте через руйнівні наслідки війни повноцінний запуск національної СТВ відкладено орієнтовно до 2028 року, а уряд веде перемовини з Європейською комісією щодо тимчасового звільнення або відтермінування дії механізму транскордонного вуглецевого коригування (CBAM) для українських експортерів на підставі форс-мажорних обставин.^[13][14]

Система торгівлі викидами ЄС працює за моделлю «обмеження та торгівлі», де одна квота дає власнику право на викид 1 тонни CO₂ (тCO₂). У рамках цієї системи встановлюється максимум (ліміт) на загальну кількість парникових газів, яку можуть викидати всі установки, що беруть у ній участь. Квоти ЄС (EU Allowances) на викиди потім продаються на аукціонах або розподіляються безкоштовно, після чого ними можна торгувати. Установки повинні здійснювати моніторинг та звітувати про свої викиди CO₂, гарантуючи, що вони здадуть органам влади достатньо квот для покриття своїх викидів. Щоб перевищити свій дозвіл на викиди, установка повинна купити квоти в інших. І навпаки, якщо установка викидає менше своєї квоти, вона може продати залишок. Це дозволяє системі знаходити найбільш економічно ефективні способи скорочення викидів без значного втручання держави.^{[джерело?]}

Зазначалося, що схема охоплює підприємства з виробництва енергії та тепла, і на першому етапі в ній взяли участь близько 11 186 заводів. Ці підприємства на той час становили лише 45 % від усіх європейських викидів. Більш ніж 90 % усіх цих квот були безкоштовними в обох періодах, щоб створити міцну базу для скорочень у майбутніх фазах.^[15] Цей безкоштовний розподіл призвів до того, що обсяг і вартість квот зросли втричі у 2006 році, а ціна зросла з 19 €/тCO₂ у 2005 році до пікових 30 €/тCO₂,^[16] що виявило нову проблему. Надмірний розподіл квот спричинив падіння ціни до 1 €/тCO₂ у перші кілька місяців 2007 року, що створило нестабільність ринкових цін для бізнесу, ускладнюючи реінвестування в низьковуглецеві технології.

Система торгівлі викидами Європейського Союзу (EU ETS) є найбільшою у світі міжнаціональною системою торгівлі викидами парникових газів. Після добровільних випробувань у Великій Британії та Данії, Фаза I розпочала роботу в січні 2005 року за участю всіх 15 держав-членів Європейського Союзу, що входили до нього на той час.^[17] Програма обмежує обсяг вуглекислого газу, який може викидатися великими установками з чистою тепловою потужністю понад 20 МВт, такими як електростанції та вуглецевоємні фабрики,^[18] і охоплює майже половину (46 %) викидів вуглекислого газу в ЄС.^[19] Фаза I дозволяє учасникам торгувати між собою та перевіреними кредитами з країн, що розвиваються, через Механізм чистого розвитку Кіотського протоколу. Кредити отримуються шляхом інвестування в чисті технології та низьковуглецеві рішення, а також через певні типи проєктів зі збереження викидів у всьому світі, щоб покрити певну частку своїх викидів.^[20]

EU ETS стала першою у світі масштабною схемою торгівлі викидами парникових газів.^[21] Вона була запущена у 2005 році для боротьби з глобальним потеплінням і є головним стовпом енергетичної політики ЄС.^[22] Станом на 2013 рік EU ETS охоплювала понад 11 000 фабрик, електростанцій та інших установок із чистою тепловою потужністю понад 20 МВт у 31 країні — усіх 27 державах-членах ЄС, а також в Ісландії, Норвегії, Ліхтенштейні та Великій Британії.^[23] У 2008 році установки, що регулюються EU ETS, разом відповідали за майже половину антропогенних викидів CO₂ в ЄС та за 40 % загальних викидів парникових газів.^[24][25] ЄС встановив ціль на 2020 рік скоротити викиди парникових газів на 20 % порівняно з 1990 роком, скоротити споживання енергії на 20 % порівняно з базовим сценарієм 2007 року і досягти 20 % частки валового кінцевого споживання енергії з відновлюваних джерел — усе це було досягнуто.^[26] Згідно з оцінками дослідження 2020 року, EU ETS дозволила скоротити викиди CO₂ більш ніж на 1 мільярд тонн у період з 2008 по 2016 рік, або на 3,8 % від загального обсягу викидів у ЄС.^[27]

Система EU ETS зазнала низки значних змін, причому перший торговий період описується як фаза «навчання на практиці».^[28] У Фазі III відбувся перехід до більшого аукціонного продажу дозволів, а не безкоштовного розподілу (у 2013 році понад 40 % квот було продано на аукціонах^[29]); гармонізація правил для решти розподілів; та включення інших парникових газів, таких як оксид азоту(I) та перфторвуглеці.^[25] У 2012 році дія EU ETS також була поширена на авіаційну галузь, хоча це стосується лише ЄЕЗ.^[30][31][32] Ціна на вуглецеві кредити EU ETS була нижчою, ніж планувалося, через великий надлишок квот, частково через вплив нещодавньої економічної кризи на попит.^[33] У 2012 році Комісія заявила, що відкладе продаж деяких квот на аукціонах.^[33] У 2015 році було ухвалено Рішення (ЄС) 2015/1814^[34] про створення Резерву стабільності ринку, який коригує річну пропозицію дозволів на CO₂ на основі кількості дозволів на CO₂, що перебували в обігу попереднього року.^[35][36] У 2018 році Резерв стабільності ринку був змінений Директивою (ЄС) 2018/410^[37], згідно з якою певна кількість дозволів усередині резерву буде анульовуватися, починаючи з 2023 року.

У січні 2008 року до Системи торгівлі викидами ЄС приєдналися Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.^[38] Міністерство довкілля Норвегії також випустило проєкт Національного плану розподілу, який передбачає ліміт та торгівлю викидами в розмірі 15 мільйонів тонн CO₂, з яких 8 мільйонів планувалося виставити на аукціон.^[39] Відповідно до Економічного огляду Норвегії 2010 року від ОЕСР, країна «оголосила мету на 2008–2012 роки на 10 % нижче своїх зобов'язань за Кіотським протоколом і скорочення на 30 % порівняно з 1990 роком до 2020 року».^[40] У 2012 році викиди в країнах ЄС-15 були на 15,1 % нижчими за рівень базового року. За даними Європейського агентства з охорони довкілля за 2012 рік, у період з 2008 по 2012 рік викиди ЄС-15 у середньому були на 11,8 % нижчими за рівень базового року. Це означає, що ЄС-15 перевиконав свою першу Кіотську мету з великим відривом.^[41]

Перша фаза EU ETS створювалася так, щоб працювати окремо від міжнародних договорів про зміну клімату, таких як раніше існуюча Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН, 1992) або Кіотський протокол, який згодом (1997) був створений у її рамках. Коли 16 лютого 2005 року Кіотський протокол набув чинності, Фаза I EU ETS вже функціонувала. Пізніше ЄС погодився включити сертифікати гнучких механізмів Кіотського протоколу як інструменти виконання зобов'язань у рамках EU ETS. «Директива про зв'язок» (Linking Directive) дозволяє операторам використовувати певну кількість кіотських сертифікатів від проєктів гнучких механізмів для покриття своїх викидів.

Гнучкі механізми Кіотського протоколу:

• Проєкти спільного впровадження (СВ), визначені статтею 6 Кіотського протоколу, які генерують Одиниці скорочення викидів (ОСВ / ERUs). Одна ОСВ являє собою успішне скорочення викидів, еквівалентне одній тонні еквівалента діоксиду вуглецю (тCO₂e).
• Механізм чистого розвитку (МЧР), визначений статтею 12, який генерує Сертифіковані скорочення викидів (СВВ / CERs). Одне СВВ являє собою успішне скорочення викидів, еквівалентне одній тонні еквівалента діоксиду вуглецю (тCO₂e).
• Міжнародна торгівля викидами (IET) визначена статтею 17.

Міжнародна торгівля викидами є актуальною, оскільки скорочення, досягнуті завдяки проєктам МЧР, слугують інструментом відповідності для операторів EU ETS. Ці Сертифіковані скорочення викидів (СВВ) можна отримати, впроваджуючи проєкти зі скорочення викидів у країнах, що розвиваються, за межами ЄС, які ратифікували (або приєдналися до) Кіотський протокол. Впровадження проєктів чистого розвитку здебільшого регулюється Марракешськими угодами — низкою подальших угод Конференції сторін Кіотського протоколу. Законодавці EU ETS розробляли систему незалежно, але опиралися на досвід, отриманий під час роботи добровільної Системи торгівлі викидами Великої Британії в попередні роки,^[42] і співпрацювали з іншими сторонами, щоб забезпечити сумісність її одиниць та механізмів з дизайном, погодженим через РКЗК ООН.

У рамках EU ETS уряди держав-членів ЄС узгоджують національні ліміти викидів, які мають бути затверджені Європейською Комісією. Потім ці країни розподіляють квоти між своїми промисловими операторами, а також відстежують і перевіряють фактичні викиди відповідно до встановленої кількості. Вони вимагають, щоб квоти були анульовані після закінчення кожного року.

Оператори всередині ETS можуть перерозподіляти або торгувати своїми квотами кількома способами:

• у приватному порядку, переміщуючи квоти між операторами всередині компанії та через національні кордони
• позабіржовими угодами (over-the-counter), використовуючи брокера для приватного зведення покупців і продавців
• торгуючи на спотовому ринку однієї з європейських кліматичних бірж

Як і будь-який інший фінансовий інструмент, торгівля полягає у зведенні покупців і продавців між членами біржі, з подальшим розрахунком шляхом депонування дійсної квоти в обмін на узгоджену фінансову винагороду. Подібно до фондового ринку, компанії та приватні особи можуть торгувати через брокерів, які зареєстровані на біржі, і їм не обов'язково бути регульованими операторами.

Коли пропонується кожна зміна власника квоти, про це повідомляється Національний реєстр торгівлі викидами та Європейська Комісія, щоб вони могли підтвердити транзакцію. Протягом Фази II EU ETS РКЗК ООН також перевіряла квоти та будь-які зміни, що модифікували розподіл у межах кожного Національного плану розподілу.^[43]:11

Як і в схемі торгівлі за Кіотським протоколом, EU ETS дозволяє регульованому оператору використовувати вуглецеві кредити у формі Одиниць скорочення викидів (ОСВ) для виконання своїх зобов'язань. Кіотська одиниця Сертифікованого скорочення викидів (СВВ), вироблена в результаті вуглецевого проєкту, сертифікованого Виконавчою радою Механізму чистого розвитку РКЗК ООН, або Одиниця скорочення викидів (ОСВ), сертифікована країною-господарем проєкту спільного впровадження або Наглядовим комітетом спільного впровадження, приймаються ЄС як еквівалентні.

Таким чином, одна Одиниця квоти ЄС на одну тонну CO₂, або «EUA», була розроблена так, щоб бути ідентичною («взаємозамінною») відповідним «одиницям встановленої кількості» (AAU) CO₂, визначеним у Кіотському протоколі. Отже, оскільки ЄС вирішив визнати кіотські СВВ як еквівалент EUA, стало можливим торгувати EUA та підтвердженими РКЗК ООН СВВ за принципом «один до одного» в межах однієї системи. (Однак ЄС не зміг об'єднати торги з усіх своїх країн до 2008–2009 років через технічні проблеми з підключенням до систем ООН).^[44]

Протягом Фази II EU ETS оператори в кожній державі-члені повинні здати свої квоти на перевірку ЄС перед тим, як вони будуть «анульовані» РКЗК ООН.

Загальна кількість випущених дозволів (або проданих на аукціоні, або розподілених) визначає пропозицію квот. Фактична ціна визначається ринком. Забагато квот порівняно з попитом призведе до низької ціни на вуглець та зменшення зусиль зі скорочення викидів.^[45] Замало квот призведе до високої ціни на вуглець.^[46]

Для кожної фази EU ETS загальна кількість, яка має бути розподілена кожною державою-членом, визначається в Національному плані розподілу (еквівалент її вуглецевого рахунку, визначеного РКЗК ООН). Європейська Комісія здійснює нагляд за процесом розробки національних планів і вирішує, чи відповідає план дванадцяти критеріям, викладеним у Додатку III Директиви про торгівлю викидами (Директива ЄС 2003/87/EC). Першим і найголовнішим критерієм є те, що запропонована загальна кількість відповідає кіотській цілі держави-члена.

Звісно, план держави-члена також може і повинен враховувати рівень викидів в інших секторах, які не охоплені EU ETS, і вирішувати ці питання в рамках своєї внутрішньої політики. Наприклад, на транспорт припадає 21 % викидів парникових газів у ЄС, на домогосподарства та малий бізнес — 17 %, а на сільське господарство — 10 %.^[47]

Протягом Фази I більшість квот у всіх країнах роздавалася безкоштовно (що відомо як «дідусине застереження» / grandfathering). Такий підхід критикували^[48] за те, що він породжує непередбачені прибутки, є менш ефективним, ніж аукціонний продаж, і дає надто мало стимулів для інноваційної нової конкуренції у наданні чистої, відновлюваної енергії.^[49][50] З іншого боку, розподіл квот, а не продаж їх на аукціонах, може бути виправданим для кількох галузей, які стикаються з міжнародною конкуренцією, таких як алюмінієва та сталеливарна промисловість.^[51][52]

Щоб вирішити ці проблеми, Європейська комісія в січні 2008 року запропонувала різні зміни в пакеті заходів, включно зі скасуванням національних планів розподілу (NAP) у 2013 році та продажем значно більшої частки (близько 60 % у 2013 році, з подальшим зростанням) дозволів на викиди через аукціони.

Від початку Фази III (січень 2013 р.) відбувся перехід до централізованого розподілу дозволів, а не через Національні плани розподілу, з більшою часткою дозволів, що продаються на аукціонах.^[53]

На відміну від оригінальної ETS, безкоштовного розподілу дозволів на викиди в системі ETS II не передбачено. Замість цього всі дозволи ETS II продаватимуться ЄС на аукціонах.

Розподіл квот може слугувати засобом вирішення проблем щодо втрати конкурентоспроможності та можливого «витоку» вуглецю (carbon leakage) за межі ЄС. Витік — це ефект збільшення викидів у країнах або секторах, де регулювання викидів є слабшим, ніж в іншій країні або секторі.^[54] Такі проблеми зачіпають наступні сектори: виробництво цементу, сталі, алюмінію, целюлозно-паперову промисловість, базову неорганічну хімію та виробництво добрив/аміаку.^[52] Вважалося, що витоки з цих секторів становлять менш ніж 1 % від загальних викидів у ЄС. Коригування витоків шляхом розподілу дозволів діє як тимчасова субсидія для постраждалих галузей, але не вирішує основної проблеми. Економічно ефективним вибором було б прикордонне коригування, коли імпорт оподатковується відповідно до вмісту вуглецю під час його виробництва.^[45][51] Одна з проблем, пов'язаних із прикордонним коригуванням, полягає в тому, що воно може бути використано як маскування для торговельного протекціонізму.^[55] Деякі коригування також можуть не запобігти витоку викидів.

У межах певного торгового періоду дозволяється накопичувати на майбутнє (banking) та використовувати заздалегідь (borrowing) квоти. Наприклад, EUA зразка 2006 року можна використати у 2007 році (накопичення) або у 2005 році (запозичення). Запозичення між різними торговими періодами (фазами) заборонено. Держави-члени мали право вирішувати, чи дозволялося переносити накопичені EUA з Фази I до Фази II.^[56]

У 2013–2025 роках дохід від аукціонів EU ETS склав понад 245 млрд євро. Більша частина цих коштів пішла безпосередньо державам-членам ЄС. Решту було розподілено між Інноваційним фондом, Фондом модернізації, Механізмом стійкості та відновлення та Соціальним кліматичним фондом. Держави-члени та фонди зобов'язані використовувати доходи на екологічні та соціальні цілі. Держави-члени звітують про те, як вони використовують свою частину, і ці звіти є загальнодоступними на вебсайті Європейського агентства з довкілля (Reportnet 3).

Наприклад, у 2023 році дохід становив 43,6 млрд євро. З них 33 млрд євро пішли безпосередньо державам-членам. Із цих 33 млрд євро, 30,9 млрд євро було використано на просування кліматичних дій та енергетичну трансформацію, тоді як решту 2,1 млрд євро використали на покриття непрямих витрат на викиди вуглецю.

Держави-члени не зобов'язані витрачати всі гроші за один рік. З цих 30,9 млрд євро держави-члени витратили 22,2 млрд євро у 2023 році таким чином: 9,7 млрд євро було витрачено на постачання енергії, енергомережі та проєкти зберігання; 2,3 млрд євро пішло на енергоефективність, опалення та охолодження будівель; 5,1 млрд євро використали на громадський транспорт та мобільність; 0,7 млрд євро було направлено на підтримку декарбонізації та енергоефективності в промисловому секторі; 2,7 млрд євро було витрачено на соціальну підтримку та справедливий перехід.

Приклади проєктів, які отримали фінансування: підвищення енергоефективності для домогосподарств з низькими доходами у Франції, розширення ліній метро в Португалії, підтримка в досягненні нульових викидів підприємствам у Бельгії. Покращення залізничних мереж отримало найбільшу суму — 1 400,2 млн євро.

Держави-члени повинні забезпечувати прозорість при використанні доходів від ETS і гарантувати видимість внеску ЄС, зокрема шляхом розміщення на профінансованих проєктах логотипу ЄС і напису «(Спів)фінансовано Системою торгівлі викидами Європейського Союзу».^[57]

EU ETS діє в 30 країнах: у 27 державах-членах ЄС, а також в Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії.^[58]

Велика Британія вийшла з ЄС 31 січня 2020 року, але продовжувала підпорядковуватися правилам ЄС до 31 грудня 2020 року. Система торгівлі викидами Великої Британії (UK ETS) замінила участь Великої Британії в EU ETS 1 січня 2021 року,^[59] проте британський уряд вимагав від організацій продовжувати виконувати свої наявні зобов'язання за схемою 2020 року, яка завершилася 30 квітня 2021 року.^[60]

EU ETS об'єднана зі Швейцарською системою торгівлі викидами з 1 січня 2020 року.^[61] Об'єднання систем створює більший вуглецевий ринок, що може зменшити загальні витрати на дотримання вимог, підвищити ліквідність ринку та створити більш стабільний вуглецевий ринок.^[62][63] Об'єднання систем також може бути політично символічним, оскільки воно демонструє готовність до спільних зусиль зі скорочення викидів парникових газів.^[64] Деякі науковці стверджують, що таке об'єднання може стати відправною точкою для розробки нової міжнародної архітектури кліматичної політики за принципом "знизу-вгору", коли численні унікальні системи послідовно об'єднують свої ринки.^[65][66][67]

У першій фазі (2005–2007 рр.) EU ETS охоплювала близько 12 000 установок, на які припадало приблизно 40 % викидів CO₂ в ЄС, що охоплювало енергетичну діяльність (спалювальні установки з номінальною тепловою потужністю понад 20 МВт, нафтопереробні заводи, коксові печі), виробництво та обробку чорних металів, мінеральну промисловість (цементний клінкер, скло та керамічна цегла), а також виробництво целюлози, паперу та картону.^[68]

ETS, в якій взяли участь усі 15 держав-членів, що тоді входили до Європейського Союзу, номінально розпочала роботу 1 січня 2005 року, хоча національні реєстри протягом перших кількох місяців не могли проводити транзакції. Однак попереднє існування Системи торгівлі викидами Великої Британії означало, що учасники ринку вже були готові. За перший рік на ринку було продано 362 мільйони тонн CO₂ на суму 7,2 мільярда євро, а також велика кількість ф'ючерсів та опціонів.^[69]

Ціна на квоти зростала більш-менш стабільно, досягнувши пікового рівня в квітні 2006 року — близько 30 євро за тонну CO₂.^[70] Наприкінці квітня 2006 року кілька країн ЄС (Нідерланди, Чехія, Бельгія, Франція та Іспанія) оголосили, що їхні верифіковані (або фактичні) викиди виявилися меншими за кількість квот, розподілених серед установок. Спотова ціна на квоти ЄС (EUA) впала на 54 % з 29,20 євро до 13,35 євро в останній тиждень квітня 2006 року. У травні 2006 року Європейська Комісія підтвердила, що верифіковані викиди CO₂ становили близько 80 мільйонів тонн, що на 4 % нижче за кількість квот, розподілених установкам на викиди 2005 року.^[71] У травні 2006 року ціни впали нижче 10 євро за тонну. Відсутність дефіциту квот під час першої фази системи тривала і протягом 2006 року, в результаті чого в березні 2007 року ціна становила 1,2 євро за тонну, а у вересні 2007 року впала до 0,10 євро. У 2007 році ціни на вуглець для пробної фази залишалися близькими до нуля майже весь рік. Водночас ціни на квоти для Фази II залишалися значно вищими протягом усього часу, що відображало той факт, що термін дії квот пробної фази мав закінчитися 31 грудня 2007 року.^[72]

Верифіковані викиди показали чисте зростання протягом першої фази схеми. У країнах, для яких були доступні дані, викиди зросли на 1,9 % з 2005 по 2007 рік (на той час це всі 27 держав-членів за винятком Румунії, Болгарії та Мальти).

Унаслідок цього спостерігачі звинуватили національні уряди у зловживаннях системою під тиском промисловості та закликали до запровадження значно жорсткіших обмежень під час другої фази (2008–2012).^[74] Це призвело до більш суворого режиму на другому етапі.

Друга фаза (2008–2012) значно розширила сферу дії схеми. У 2007 році до системи приєдналися три країни, які не є членами ЄС: Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.^[75] «Директива про зв'язок» (Linking Directive) ЄС запровадила кредити МЧР та СВ. Хоча це було теоретичною можливістю і в першій фазі, надмірний розподіл дозволів у поєднанні з неможливістю зберегти їх для використання у другій фазі призвів до того, що ця можливість не була реалізована.^[76]

Протягом Фази I та II дозволи на викиди зазвичай видавалися фірмам безкоштовно, що призводило до отримання ними непередбачених прибутків.^[77] Еллерман (Ellerman) і Бюхнер (Buchner) у 2008 році висловили думку, що за перші два роки своєї роботи EU ETS перетворила очікуване зростання викидів на 1–2 % на рік на невелике абсолютне зниження. Грабб (Grubb) та інші у 2009 році припустили, що обґрунтованою оцінкою скорочення викидів, досягнутого за перші два роки її функціонування, є 50–100 млн тонн CO₂ на рік, або 2,5–5 %.^[78]

27 квітня 2012 року Європейська Комісія оголосила про повну активацію єдиного реєстру Системи торгівлі викидами ЄС. Процес повної активації включав міграцію понад 30 000 рахунків EU ETS із національних реєстрів. Європейська Комісія також заявила, що єдиний реєстр, який мав бути активований у червні, не міститиме всіх необхідних функцій для третьої фази EU ETS.^[79]

У другій фазі відбулося певне посилення вимог, але було дозволено використання компенсацій СВ (Спільне впровадження) та МЧР (Механізм чистого розвитку), внаслідок чого для виконання обмежень Фази II в ЄС не вимагалося скорочення внутрішніх викидів.^[77] Очікувалося, що для Фази II ліміти призведуть до скорочення викидів у 2010 році приблизно на 2,4 % порівняно з очікуваними викидами за умови відсутності обмежень (сценарій «бізнес як зазвичай»).^[80]

Викиди від авіації мали бути включені до системи починаючи з 2012 року.^[81] Включення авіації ЄС вважав важливим кроком.^[82] За оцінками, включення авіації повинно було збільшити попит на квоти приблизно на 10–12 мільйонів тонн CO₂ на рік під час другої фази. Згідно з даними DEFRA (Міністерства навколишнього середовища, продовольства і сільського господарства Великої Британії), розширене використання кредитів СВ (JI) від проєктів у Росії та Україні компенсувало б будь-яке зростання цін, тож це не мало б помітного впливу на середньорічні ціни на CO₂.^[83]

Авіаційна індустрія та інші країни, серед яких Китай, Індія, Росія та Сполучені Штати, негативно відреагували на включення авіаційного сектору.^[84] США та інші країни стверджували, що ЄС не має юрисдикції регулювати рейси, якщо вони перебувають поза межами європейського повітряного простору; Китай та США погрожували заборонити своїм національним перевізникам виконувати вимоги схеми. 27 листопада 2012 року Сполучені Штати ухвалили Акт 2011 року про заборону застосування Системи торгівлі викидами Європейського Союзу (European Union Emissions Trading Scheme Prohibition Act of 2011), який забороняє американським перевізникам цивільної авіації брати участь у Системі торгівлі викидами ЄС.^[85][86] Китай пригрозив відмовитися від замовлень у Airbus на 60 мільярдів доларів, що, своєю чергою, змусило Францію натиснути на ЄС з вимогою заморозити схему.^[87]

ЄС наполягав на тому, що регулювання повинно застосовуватися однаково до всіх перевізників і що воно не суперечить міжнародним нормам. За відсутності глобальної угоди щодо авіаційних викидів ЄС стверджував, що він змушений реалізовувати свою схему. Однак вона охоплює лише рейси в межах ЄЕЗ; на міжнародні рейси це не поширюється.^[30]

У підсумку, Комісія мала намір охопити третім торговим періодом усі парникові гази та всі сектори, включаючи авіацію, морський транспорт та лісове господарство.^[88] Що стосується транспортного сектора, велика кількість індивідуальних користувачів додає складнощів, але це може бути реалізовано або як система обмеження та торгівлі (cap-and-trade) для постачальників палива, або як система базових показників та кредитування (baseline-and-credit) для виробників автомобілів.^[89]

Національні плани розподілу для Фази II, перші з яких були оголошені 29 листопада 2006 року, передбачали середнє скорочення викидів майже на 7 % нижче рівня 2005 року.^[90] Проте було дозволено використання компенсацій, таких як Одиниці скорочення викидів від проєктів СВ (JI) та Сертифіковані скорочення викидів від проєктів МЧР (CDM), внаслідок чого ЄС міг би виконати ліміти Фази II за рахунок імпорту одиниць замість реального скорочення внутрішніх викидів (CCC, 2008, с. 145, 149).^[91]

Згідно з перевіреними даними ЄС за 2008 рік, ETS забезпечила скорочення викидів на 3 %, або на 50 мільйонів тонн. Принаймні 80 мільйонів тонн «вуглецевих компенсацій» (carbon offsets) було куплено для дотримання вимог схеми.^[92]

Наприкінці 2006 року Європейська комісія розпочала провадження щодо порушень проти Австрії, Чехії, Данії, Угорщини, Італії та Іспанії за те, що вони не подали вчасно свої запропоновані Національні плани розподілу.^[93]

У липні 2020 року Комітет з питань довкілля Європейського парламенту проголосував за включення викидів CO₂ від морського сектору до Системи торгівлі викидами (ETS) Європейського Союзу (ЄС),^[94] починаючи з січня 2024 року, згідно з яким судна місткістю понад 5 000 брутто-тонн^[95] зобов'язані платити за викиди.^[96]

Європейський Союз встановив конкретні цілі декарбонізації починаючи з 2024 року. Переглянута Директива про відновлювані джерела енергії (RED III) має на меті зменшити інтенсивність викидів парникових газів на транспорті на 14,5 % або збільшити частку відновлюваних джерел енергії в кінцевому споживанні енергії до щонайменше 29 % (наприклад, завдяки електромобільності) до 2030 року. RED III також встановлює квоти на змішування передових біопалив, впливаючи на попит на екологічно чисті рідкі види палива.^[97][98]

Ініціатива ReFuelEU Aviation вимагає від авіаційної галузі домішувати стійке авіаційне паливо (SAF) у свої операції, починаючи з 6 % до 2030 року і збільшуючи до 70 % до 2050 року, з особливим акцентом на електропаливо (e-fuels), яке має складати 35 % до 2050 року. У морському секторі регламент FuelEU Maritime зобов'язує судноплавні компанії зменшити інтенсивність викидів парникових газів до 6 % до 2030 року та на 80 % до 2050 року.^{[97][99][100]}

Річні квоти держав-членів на викиди CO₂ в мільйонах тонн наведені в таблиці нижче:

Ціна на вуглець^[102] у рамках Фази II зросла до понад 20 євро/тCO₂ у першій половині 2008 року (CCC, 2008, с. 149). Середня ціна становила 22 євро/тCO₂ у другій половині 2008 року та 13 євро/тCO₂ у першій половині 2009 року. Комітет зі зміни клімату (CCC, 2009, с. 67) назвав дві причини такого падіння цін:^[103]

• Зниження обсягів виробництва в енергомістких секторах внаслідок рецесії. Це означає, що для дотримання ліміту знадобиться менше зусиль зі скорочення викидів, що знижує ціну на вуглець.
• Ринкові очікування щодо майбутніх цін на викопне паливо могли бути переглянуті в бік зниження.

Прогнози, зроблені у 2009 році, вказували на те, що, як і у Фазі I, у Фазі II спостерігатиметься надлишок квот, і що ціни на вуглець у 2009 році підтримувалися необхідністю «накопичувати» (bank) квоти, щоб здати їх під час жорсткішої третьої фази.^[55] У грудні 2009 року ціни на вуглець впали до шестимісячного мінімуму після того, як результати кліматичного саміту в Копенгагені розчарували трейдерів. Ціни на квоти ЄС з постачанням у грудні 2010 року впали на 8,7 % до 12,40 євро за тонну.^[104]

У березні 2012 року, за повідомленням журналу The Economist, ціна на квоти EUA в рамках EU ETS «обвалилася» і була надто низькою, щоб стимулювати компанії до скорочення викидів. Ціна на квоти стабільно трималася на рівні нижче 10 євро за тонну порівняно з майже 30 євро за тонну у 2008 році. Ринок був перенасичений квотами.^[105] У червні 2012 року квоти ЄС з постачанням у грудні 2012 року торгувалися по 6,76 євро кожна на біржі ICE Futures Europe, що на 61 % менше порівняно з попереднім роком.^[106]

У липні 2012 року аналітики Thomson Reuters Point Carbon заявили, що, на їхню думку, без втручання з метою скорочення пропозиції квот їхня ціна впаде до чотирьох євро.^[107] Наприкінці 2012 року ціна закриття квоти ЄС за грудневим контрактом 2013 року склала 6,67 євро за тонну.^[108] Наприкінці січня 2013 року ціна квоти ЄС впала до нового рекордного мінімуму в 2,81 євро після того, як комітет з питань енергетики та промисловості Європейського парламенту виступив проти пропозиції вилучити з ринку 900 мільйонів майбутніх квот.^[109]

Для Фази III (2013–2020 рр.) Європейська Комісія впровадила багато змін, зокрема (CCC, 2008, с. 149):^[91]

• встановлення загального ліміту для ЄС, з подальшим розподілом квот між державами-членами ЄС;
• жорсткіші обмеження на використання компенсацій (офсетів);
• обмеження на накопичення (banking) квот між Фазою II та III;
• перехід від безкоштовного розподілу квот до аукціонів;
• включення більшої кількості секторів і газів.

Крім того, мільйони квот було відкладено до Резерву нових учасників (NER) для фінансування розгортання інноваційних технологій відновлюваної енергетики та уловлювання і зберігання вуглецю через програму NER 300 — одну з найбільших у світі програм фінансування інноваційних демонстраційних проєктів у сфері низьковуглецевої енергетики.^[110] Ця програма задумана як каталізатор для демонстрації екологічно безпечних технологій уловлювання та зберігання вуглецю (CCS) та інноваційних відновлюваних джерел енергії (RES) у комерційних масштабах на території Європейського Союзу.^[111]

Напередодні свого вступу до ЄС Хорватія приєдналася до ETS на початку Фази III 1 січня 2013 року.^[112][113] Це збільшило кількість країн-учасниць EU ETS до 31.

4 січня 2013 року квоти Європейського Союзу на 2013 рік торгувалися на лондонській біржі ICE Futures Europe за ціною від 6,22 до 6,40 євро.^[114]

Кількість надлишкових квот, перенесених («накопичених») з Фази II до Фази III, склала 1,7 мільярда.^[115]

Фаза IV розпочалася 1 січня 2021 року і завершиться 31 грудня 2030 року.^[116] Європейська Комісія планує провести повний перегляд Директиви до 2026 року. Починаючи з 2018 року, ціни постійно зростали, досягнувши 57 євро/тCO₂ (Шаблон:To USD $) у липні 2021 року.^[117] Це призводить до додаткових витрат на електроенергію в розмірі близько 0,04 євро/кВт·год для вугілля та 0,02 євро/кВт·год для газу.

22 січня 2014 року Європейська Комісія запропонувала дві структурні поправки до директиви ETS (2003/87/EC) із Кліматичного пакета 2008 року для їх узгодження у Висновках Ради ЄС^[118] на зустрічі Глав держав-членів ЄС у Європейській Раді 20–21 березня 2014 року:^[119]

• Лінійний коефіцієнт скорочення, за яким зменшується загальний ліміт викидів, зростає з 1,74 % (2013–2020) до 2,2 % щороку з 2021 по 2030 рік, тим самим скорочуючи викиди CO₂ в секторі ETS на 43 % порівняно з 2005 роком.^[120]
• Створення механізму 12-відсоткового «автоматичного вилучення» верифікованих річних викидів (резерв щонайменше зі 100 мільйонів дозволів на CO₂) у четвертому періоді ETS з 2021 по 2030 рік.^[121]

Конні Хедегаард (Connie Hedegaard), Єврокомісар з питань зміни клімату, сподівалася «об'єднати ETS з сумісними системами по всьому світу, щоб сформувати основу глобального вуглецевого ринку», наводячи як приклад Австралію.^[33] Однак, оскільки Кліматична конференція COP 19 у 2013 році знову завершилася без укладення нової обов'язкової міжнародної угоди, а до влади прийшов ліберально-національний уряд, Австралія демонтувала свою систему ETS.^[122]

Перед самітом Європейської Ради 20 березня 2014 року,^[123] Європейська Комісія вирішила запропонувати зміни у функціонуванні вуглецевого ринку (дозволів на CO₂). Поданий законопроєкт про систему Резерву стабільності ринку (MSR) мав змінити кількість дозволів на CO₂, що щороку виставляються на аукціони, залежно від кількості дозволів, що перебувають в обігу.^[124] 24 жовтня 2014 року на засіданні Європейської Ради Глави урядів держав-членів ЄС надали юридичної визначеності запропонованому Резерву стабільності ринку (MSR), санкціонувавши цей політичний проєкт у тексті Висновків Ради.^[125] Це мало усунути дисбаланс попиту і пропозиції на європейському вуглецевому ринку шляхом коригування обсягів для аукціонів. Резерв мав функціонувати за заздалегідь визначеними правилами без можливості втручання з боку Комісії або держав-членів.

Європейський Парламент та Європейська Рада неофіційно погодили адаптовану версію цієї пропозиції, яка встановлює дату початку дії MSR на 2019 рік (тобто ще під час Фази III), поміщає 900 мільйонів відкладених (back-loaded) квот до резерву та скорочує час реакції MSR до одного року. Ухвалена пропозиція була прийнята як Рішення (ЄС) 2015/1814^[34] Європейським Парламентом та Радою Міністрів у 2015 році.^[35]

У 2023 році ціни на вуглець впали до близько 70 євро за тонну, порівняно з понад 100 євро, що вплинуло на фінансування Інноваційного фонду ЄС і підкреслило критичну роль MSR у стабілізації ринку.^[126]

Протягом 2014–2017 років відтермінування (back-loading) обсягів аукціонів і законодавство про запровадження MSR суттєво не зменшили надлишку квот і суттєво не підвищили ціни на квоти в EU-ETS, причому ціни на EUA залишалися нижчими за 10 євро/тCO₂. У 2018 році MSR знову реформували Директивою (ЄС) 2018/410,^[37] насамперед з метою скорочення надлишку квот на викиди та створення додаткового дефіциту:^[127]

• На період з 2019 по 2023 рік частка квот, що поміщаються до MSR, була збільшена з 12 % до 24 %.
• Починаючи з 2023 року, всі квоти в MSR, що перевищують загальну кількість квот, проданих на аукціоні протягом попереднього року, стають недійсними.
• Одностороннє анулювання квот державами-членами, які вживають додаткових політичних заходів, що призводять до зменшення попиту на EUA.

Ця реформа призвела до сильного зростання цін на EUA у 2018 році, причому з серпня 2018 року до березня 2020 року ціни здебільшого залишалися в діапазоні 18–30 євро/тCO₂. Наукове дослідження, що аналізувало наслідки реформи, виявило, що суттєве підвищення цін не можна пояснити лише змінами в ETS/MSR, але й зміною в передбаченні учасників ринку: завдяки реформі політики посилили прихильність до EU ETS, що зробило довгострокове виживання EU-ETS більш переконливим. Таким чином, компанії почали діяти з більшою далекоглядністю, беручи до уваги очікуваний дефіцит сертифікатів у майбутньому.^[128]

Зміна загальної цілі ЄС щодо викидів на скорочення на 55 % порівняно з 1990 роком у рамках Європейського зеленого курсу вимагала посилення цілі зі скорочення EU ETS на 2030 рік до 43 % порівняно з 2005 роком. У своєму пакеті "Fit for 55" («Готові до 55») Єврокомісія запропонувала збільшити ціль зі скорочення в EU ETS на 2030 рік до 61 % порівняно з 2005 роком.^[129] Така жорсткіша ціль EU ETS може збільшити дефіцит EUA і, таким чином, підняти ціни на них ще вище; дослідження з моделювання оцінюють ціни на вуглець у діапазоні 90–130 євро/тCO₂ на 2030 рік.^[130][131]

Єврокомісія також запропонувала включити викиди від морського транспорту до EU ETS.^[129]

Російське вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року призвело до того, що ціни на вуглець стрімко впали з 97 євро на початку лютого до рівня нижче 70 євро.^[132]

У рамках перегляду Директиви про ETS 2023 року було створено нову систему торгівлі викидами під назвою ETS2. Вона буде стосуватися викидів CO₂ у будівлях, автомобільному транспорті та інших секторах, які не охоплені існуючою ETS. Дотепер скорочення викидів у цих секторах було недостатнім для досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року.

Вона охоплюватиме викиди на стадії виробництва/постачання — звітувати, платити за викиди та скорочувати їх повинні будуть постачальники палива, а не кінцеві споживачі. Загальний ліміт планується встановити на рівні, достатньому для скорочення викидів на 42 % до 2030 року порівняно з рівнем 2005 року. Доходи будуть використовуватися на кліматичні заходи та соціальні ініціативи, зокрема через Соціальний кліматичний фонд, головною метою якого є підтримка вразливих груп населення. Європейська Комісія опублікувала дослідження, яке показує, як справедливо декарбонізувати сектори, охоплені ETS2.

Запуск ETS2 був розроблений таким чином, щоб відбутися поступово. Моніторинг та звітування про викиди розпочнуться у 2025 році, а у 2027 році система запрацює. Протягом 2027 року буде надано на 30 % більше квот. ETS2 працюватиме з резервом стабільності ринку для вирішення проблеми недостатньої або надмірної пропозиції квот. Протягом перших 3 років, якщо ціна на квоти перевищить 45 євро, може бути випущено більше квот. Якщо ціни на нафту або газ будуть дуже високими у 2026 році, старт ETS2 може бути відкладений до 2028 року.^[133]

Після впровадження ETS2 75 % викидів Європейського Союзу будуть охоплені системою обмеження та торгівлі.^[134][135]

У 2025 році запуск ETS2 було відкладено до 2028 року під політичним тиском «держав-членів, стурбованих інфляцією та доступністю енергії», що суттєво зашкодило екологічним і соціальним цілям ЄС. Це рішення відображає «зростаючу напругу між політичною доцільністю та кліматичною невідкладністю».^[136][137]

Після 2039 року квоти більше не розподілятимуться. Коли закінчаться й невикористані квоти, викиди більше не дозволятимуться.^[2][138]

Викиди в ЄС були скорочені з набагато меншими витратами, ніж прогнозувалося,^[55] хоча транзакційні витрати пов'язані з економією на масштабі і можуть бути значними для менших установок.^[139] Загалом, орієнтовні витрати склали частку від 1 % ВВП. Було висловлено думку, що якби дозволи продавалися на аукціоні, а доходи використовувалися ефективно, наприклад, для зменшення спотворюючих податків та фінансування низьковуглецевих технологій, витрати можна було б усунути, або навіть створити позитивний економічний вплив.

З 2026 року Європейський Союз запроваджує вуглецевий митний податок під назвою Механізм транскордонного вуглецевого коригування (Carbon Border Adjustment Mechanism, CBAM). Мета полягає в тому, щоб зупинити проблему витоку вуглецю: витрати, пов'язані з європейською системою торгівлі викидами, роблять європейські компанії менш конкурентоспроможними порівняно з іноземними компаніями, які не докладають подібних зусиль для декарбонізації. У результаті замість того, щоб купувати європейські товари, споживачі в ЄС купують імпортні товари з високими викидами, і викиди не скорочуються, а просто переміщуються до інших країн, а європейська промисловість зазнає збитків. Тому за допомогою цього податку ЄС змусить компанії з інших країн платити подібну ціну за вуглець. Це дозволить припинити безкоштовний розподіл квот для секторів економіки, які важко декарбонізувати, що робилося дотепер для запобігання витоку вуглецю.^[140]

Якщо країни за межами ЄС мають або створять власну політику ціноутворення на вуглець, «вони уникнуть вуглецевого податку на кордоні з ЄС і збережуть доходи для власних проєктів з декарбонізації».^[141] Аналогічний механізм CBAM у Великій Британії буде запроваджено до 2027 року.^[142] Висловлювалися припущення, що механізм допоможе скоротити викиди не лише змушуючи компанії скорочувати їх, але й стимулюючи інші країни (наприклад, Сполучені Штати, де немає федерального ціноутворення на вуглець)^[143] до створення подібних механізмів.^{[144][145][146]} Деякі автори навіть стверджують, що CBAM є початком створення кліматичного клубу, як пропонував лауреат Нобелівської премії з економіки Вільям Нордгаус.^{[147][148][149]} Японія, Китай та Південна Корея сплачуватимуть високі збори, і вони вже почали вдосконалювати свої системи торгівлі викидами.^[150]

Китай розширив свою ETS на нові сектори і запровадить абсолютний ліміт на викиди замість ліміту, що базується на інтенсивності, зокрема через запровадження CBAM.^[151] Вуглецевий ринок в Індії та Турецька система торгівлі викидами мають на меті зберегти доходи для власних бюджетів.^[152] Серед інших країн, які встановлюють власні механізми ціноутворення на вуглець через CBAM, — Бразилія, Індонезія, Тайвань, В'єтнам, Малайзія та Сербія. Частково через CBAM під час Кліматичної конференції ООН 2025 року було створено Відкриту коаліцію з ринків комплаєнс-вуглецю (Open Coalition on Compliance Carbon Markets) з метою створення глобального вуглецевого ринку.^[153][154]

За даними Європейської Комісії, викиди парникових газів від великих емітентів, охоплених EU ETS, у період з 2005 по 2010 рік скоротилися в середньому більш ніж на 17 000 тон на кожну установку, що становить понад 8 %.^[155]

Дослідження 2020 року показало, що Система торгівлі викидами ЄС успішно знизила викиди CO₂, незважаючи на те, що ціни на вуглець були встановлені на низькому рівні.^[8] Огляд 13 досліджень, присвячених EU ETS, оцінює ефект скорочення викидів приблизно у 7 %.^[9]

Дослідження 2023 року щодо впливу EU ETS виявило зниження викидів вуглецю на близько 10 % між 2005 і 2012 роками. Дослідження порівняло компанії, які підлягали регулюванню, з тими, що не підлягали, і дійшло висновку, що EU ETS не мала суттєвого впливу на прибутки та зайнятість, але призвела до збільшення доходів і вартості основних засобів у регульованих компаніях.^[10]

Згідно із сайтом Європарламенту, «між 2005 і 2023 роками викиди від електростанцій та фабрик, охоплених системою торгівлі викидами ЄС, впали на 47 %».^[156]

Наразі ЄС не дозволяє отримувати кредити CO₂ в рамках ETS за рахунок поглиначів (наприклад, зменшення CO₂ шляхом висадки дерев). Проте деякі уряди та представники промисловості лобіюють їх включення. Наразі проти цього виступають як НУО, так і сама Єврокомісія, аргументуючи це тим, що поглиначі оточені надто великою кількістю наукових невизначеностей щодо їхньої сталості, і що їхній довгостроковий внесок у боротьбу зі зміною клімату значно поступається прямому скороченню викидів із промислових джерел.^[157]

19 січня 2011 року спотовий ринок дозволів на забруднення в ЄС було закрито після того, як комп'ютерні хакери протягом кількох днів викрали з національних реєстрів кількох європейських країн дозволи на викиди на суму від 28 до 30 мільйонів євро (41,12 млн доларів). Особливо постраждав Реєстр торгівлі викидами Чехії, з якого хакери викрали дозволи на 7 мільйонів євро. Крадіжки також відбулися в Австрії, Греції, Естонії та Польщі. Підозрюють, що схема фішингу дозволила хакерам увійти до облікових записів компаній з квотами на вуглець і переказати дозволи на власні рахунки, щоб потім їх продати.^[158][159]

Європейська Комісія заявила, що «разом із національними органами влади визначить, які мінімальні заходи безпеки необхідно впровадити перед тим, як скасувати призупинення роботи реєстрів». Марія Кокконен, прессекретарка ЄК з кліматичних питань, зазначила, що національні реєстри можуть бути відкриті після впровадження достатніх заходів безпеки та подання країнами-членами до ЄК звіту про їхні протоколи ІТ-безпеки.

Чеський реєстр заявив, що станом на грудень 2019 року все ще існували правові та адміністративні перешкоди, які потрібно було подолати. Їржі Стастни (Jiri Stastny), голова OTE AS, оператора чеського реєстру, заявив, що поки не буде знайдено механізму відшкодування для жертв таких крадіжок, а також системи повернення дозволів їхнім законним власникам, чеський реєстр залишатиметься закритим. За словами Стастни, посадовці реєстрів у Німеччині та Естонії підтвердили, що виявили 610 000 дозволів, викрадених з чеського реєстру. Ще 500 000 викрадених чеських дозволів, за даними OTE, ймовірно, знаходилися на рахунках у Великій Британії.^{[158][159][160]}

Кібершахраї також атакували EU ETS за допомогою «фішингу», що коштувало одній з компаній 1,5 млн євро.^[161] У відповідь на це ЄС переглянув правила ETS для боротьби зі злочинністю.^[162]

Порушення безпеки викликало побоювання серед деяких трейдерів, що вони могли несвідомо придбати викрадені дозволи, які згодом доведеться конфіскувати. ETS вже стикалася зі схожим фішинговим шахрайством у 2010 році, що призвело до закриття 13 європейських ринків, а в 2008 і 2009 роках злочинці вивели 5 мільйонів євро внаслідок ще одного транскордонного шахрайства.^[159]

У 2009 році Європол повідомив, що 90 % обсягу ринку торгівлі викидами в деяких країнах могло бути результатом податкового шахрайства, точніше «шахрайства зі зниклим трейдером», що обійшлося урядам у понад 5 мільярдів євро.^[163]

Німецькі прокурори підтвердили в березні 2011 року, що шахрайство з податком на додану вартість (ПДВ) під час торгівлі викидами позбавило німецьку державу близько 850 мільйонів євро (1,19 млрд доларів). У грудні 2011 року німецький суд засудив шістьох осіб до тюремного ув'язнення на строк від трьох років до семи років і 10 місяців у справі про ухилення від сплати податків на вуглецеві квоти. Французький суд засудив п'ятьох осіб до тюремного ув'язнення на строк від одного до п'яти років та зобов'язав сплатити величезні штрафи за ухилення від сплати податків через торгівлю вуглецевими квотами. У Великій Британії перший судовий процес щодо шахрайства з ПДВ на вуглецевому ринку мав розпочатися в лютому 2012 року.

Люди та організації по-різному реагували на EU ETS. Пан Анне Тео Сейнен з Генерального директорату ЄК з питань довкілля назвав Фазу I «етапом навчання», на якому, наприклад, створювалися інфраструктура та інституції для ETS (Парламент Великої Британії, 2009).^[164] На його думку, ціна на вуглець у Фазі I призвела до певного скорочення викидів. Сейнен також прокоментував, що EU ETS повинна підтримуватися іншими політиками у сфері технологій та відновлюваної енергетики. За словами Комітету зі зміни клімату (CCC, 2008, с. 155), технологічна політика необхідна для подолання провалів ринку, пов'язаних із впровадженням низьковуглецевих технологій, наприклад, шляхом підтримки досліджень і розробок.^[91]

У 2009 році Всесвітній фонд дикої природи (WWF) зазначив, що немає жодних ознак того, що EU ETS вплинула на довгострокові інвестиційні рішення.^[165] На їхню думку, схема Фази III принесла значні поліпшення, але все ще мала серйозні недоліки. Джонс та ін. (Jones et al., 2008, с. 24) припустили, що EU ETS потребує подальших реформ для реалізації свого потенціалу.^[166]

Опитування німецьких компаній-учасниць EU ETS, проведене у 2016 році, показало, що за поточних умов торгівлі EU ETS створює слабкі стимули для фірм-учасниць до впровадження заходів зі скорочення викидів вуглецю.^[167][168]

EU ETS критикували^[169] з низки причин, зокрема через надмірний розподіл квот, непередбачені прибутки, волатильність цін та загалом за недосягнення поставлених цілей.^[170] Однак її прихильники стверджують, що Фаза I (2005–2007) була «етапом навчання», розробленим насамперед для встановлення базових показників та створення інфраструктури для вуглецевого ринку, а не для досягнення значних скорочень.^{[171][172][173]}

Певні недоліки в дизайні системи обмежили її ефективність.^[80] У початковий період (2005–2007 рр.) ліміти викидів були недостатньо жорсткими, щоб забезпечити значне скорочення викидів.^[77] Виявилося, що загальний обсяг розподілених квот перевищував фактичні викиди. Це призвело до падіння ціни на вуглець до нуля у 2007 році. Причиною такого надлишку стало те, що розподіл квот Європейським Союзом базувався на даних про викиди від Європейського агентства з довкілля в Копенгагені, яке використовує горизонтальне визначення викидів на основі діяльності, подібно до ООН. Водночас журнал транзакцій EU-ETS у Брюсселі використовував вертикальну систему вимірювання викидів на рівні окремих установок. Це спричинило надлишок у розмірі 200 мільйонів тонн (10 % ринку) в EU-ETS під час першої фази та обвал цін.^[174]

Крім того, EU ETS критикували за те, що вона викликала деструктивний стрибок цін на енергоносії.^[175] Захисники системи заперечують, зазначаючи, що цей стрибок не корелював із ціною на квоти, а найбільше зростання цін відбулося в той час (березень–грудень 2007 року), коли вартість дозволів була незначною.^[173]

Дослідники Престон Тітер (Preston Teeter) і Йорген Сандберг (Jorgen Sandberg) стверджували, що саме невизначеність щодо схеми ЄС призвела до такої стриманої та неформальної реакції з боку регульованих організацій. Їхні дослідження виявили подібні результати в Австралії, де компанії бачили мало стимулів для інновацій чи навіть для дотримання норм системи «обмеження та торгівлі».^[176]

Деякі критики в ЄС також звинувачували EU ETS у тому, що вона стала однією з причин світової енергетичної кризи 2021 року.^[177][178]

Під час Фази I EU ETS спостерігався надлишок квот на викиди. Це призвело до падіння ціни на вуглець до нуля у 2007 році (CCC, 2008, с. 140).^[91] Цей надлишок відображає труднощі в прогнозуванні майбутніх викидів, що є необхідним для встановлення лімітів.^[52] Зважаючи на слабкі дані про базові рівні викидів, притаманну прогнозам невизначеність, а також дуже скромні цілі скорочення в лімітах Фази I (1–2 % по всьому ЄС), було цілком очікувано, що ліміт міг бути встановлений надто високо.^[173]

Ця проблема природним чином зменшується в міру посилення лімітів. Ліміт ЄС у Фазі II був на понад 6 % нижчим за рівень 2005 року, що є набагато жорсткішим за Фазу I і чітко відрізняється від рівня викидів за сценарієм «бізнес як зазвичай».^[173]

Надмірний розподіл квот не означає, що скорочення викидів взагалі не відбулося. Навіть за умов надмірного розподілу теоретично існувала ціна на вуглець (за винятком тих установок, які отримували сотні тисяч безкоштовних квот). Для деяких установок ціна мала певний вплив на їхню поведінку. Верифіковані викиди у 2005 році були на 3–4 % нижчими від прогнозованих,^[172] і аналіз вказує на те, що принаймні частина цього скорочення відбулася завдяки EU ETS.^[179]

У вересні 2012 року компанія Thomson Reuters Point Carbon підрахувала, що перший період зобов'язань за Кіотським протоколом мав надлишок пропозиції у близько 13 мільярдів тонн (13,1 Гт) CO₂, і що другий період зобов'язань (2013–2020), ймовірно, також розпочнеться з надлишком Одиниць встановленої кількості (AAU).^[180]

Згідно з Ньюбері (Newbery, 2009), ціна на EUA була включена в кінцеву вартість електроенергії.^[45] Безкоштовний розподіл дозволів монетизувався за ціною EUA виробниками енергії з викопного палива, що призвело до «величезного непередбаченого прибутку» (windfall gain). Ньюбері стверджував, що «немає виправдання для повторення такого навмисного зловживання вартістю ресурсів, які перебувають у спільній власності і мають належати країні». На думку центру 4CMR (2009), всі дозволи в EU ETS мали б продаватися на аукціоні.^[181] Це дозволило б уникнути непередбачених надприбутків у всіх секторах.

Ціна на дозволи на викиди зросла втричі за перші шість місяців Фази I, обвалилася вдвічі протягом одного тижня у 2006 році і впала до нуля протягом наступних дванадцяти місяців. Такі коливання та пов'язана з ними волатильність викликали сумніви щодо здатності системи у Фазі I забезпечити стабільні стимули для емітентів.^[173]

У майбутніх фазах для пом'якшення волатильності розглядалися такі заходи, як накопичення квот (banking), аукціони та встановлення мінімальної цінової межі (price floors).^[182] Проте значна волатильність є очікуваною для такого типу ринку, і зафіксовані коливання цілком відповідають коливанням на ринках енергетичних сировинних товарів загалом. Незважаючи на це, виробники та споживачі на цих ринках реагують на цінові сигнали раціонально та ефективно.^[173]

Ньюбері (2009) прокоментував, що Фаза I EU ETS не забезпечила стабільної ціни на вуглець, яка була необхідною для довгострокових інвестиційних рішень у низьковуглецеві технології.^[45] Він припустив, що слід докласти зусиль для стабілізації цін на вуглець, наприклад, шляхом встановлення верхньої (price ceiling) та нижньої цінової межі (price floor). Це призвело до реформ, описаних вище, у Фазах II та III.

EU ETS «пов'язана» з проєктами Спільного впровадження та Механізму чистого розвитку, оскільки дозволяє обмежене використання їхніх «офсетних кредитів». Компаніям-учасницям дозволялося використовувати деякі одиниці Сертифікованого скорочення викидів (СВВ/CERs) починаючи з 2005 року та Одиниці скорочення викидів (ОСВ/ERUs) починаючи з 2008 року. Національний план розподілу кожної держави-члена мав визначати відсоток від національного розподілу, який слугував би лімітом для використання СВВ та ОСВ. Кредити СВВ та ОСВ від ядерних об'єктів та сектору «Землекористування, зміни в землекористуванні та лісове господарство» використовувати не дозволялося.^[183]

Головна теоретична перевага вільної торгівлі кредитами полягає в тому, що це дозволяє здійснювати заходи з пом'якшення наслідків за найменших витрат (CCC, 2008, с. 160).^[91] Це пов'язано з тим, що маржинальні витрати (тобто додаткові витрати на запобігання викиду однієї додаткової тонни еквіваленту CO₂ в атмосферу) на скорочення викидів відрізняються в різних країнах. У контексті британської кліматичної політики CCC (2008) навів три аргументи проти надто великої залежності від кредитів:

• Багаті країни мають продемонструвати, що низьковуглецева економіка є можливою і сумісною з економічним процвітанням. Це необхідно для того, щоб переконати країни, що розвиваються, скорочувати свої викиди. Крім того, внутрішні дії багатих країн спрямовують інвестиції в низьковуглецеву економіку.
• Амбітна довгострокова мета зі скорочення викидів, наприклад, скорочення викидів у Великій Британії на 80 % до 2050 року, вимагає значного внутрішнього прогресу вже до 2020 та 2030 років.
• Кредити МЧР за своєю природою менш надійні, ніж система «обмеження та торгівлі», де вимагається скорочення загального обсягу викидів.

Через економічний спад країни успішно пролобіювали більш щедрий підхід до використання кредитів МЧР/СВ у період після 2012 року.^{[184][вкажіть автора]} Директива 2009 року, що вносить поправки до EU ETS, передбачає, що кредити можуть використовуватися для покриття до 50 % від загальноєвропейських скорочень нижче рівня 2005 року для існуючих секторів на період 2008–2020 років.^[185] Більше того, висловлювалися думки, що обсяг кредитів МЧР/СВ, якщо їх перенести з Фази II (2008–2012) до Фази III (2013–2020) в рамках EU ETS, підірве її екологічну ефективність, незважаючи на вимогу принципу додатковості в Кіотському протоколі.^[186]

У січні 2011 року Комітет ЄС з питань зміни клімату заборонив використання Сертифікованих скорочень викидів (СВВ) від проєктів МЧР зі знищення ГФУ-23 (HFC-23) в Системі торгівлі викидами ЄС починаючи з 1 травня 2013 року. Заборона також охоплює закис азоту (N₂O) від виробництва адипінової кислоти. Причинами такого рішення були названі: спотворені стимули, відсутність принципу додатковості (additionality), нестача екологічної цілісності, підрив Монреальського протоколу, високі витрати та неефективність, а також спотворюючий ефект від кількох проєктів у розвинених країнах, що розвиваються, які отримували забагато СВВ.^[187]

Як альтернативу проєктам МЧР та СВ, викиди можна безпосередньо компенсувати шляхом купівлі та анулювання квот на викиди всередині самої ETS. Це дозволяє уникнути кількох проблем, властивих МЧР та СВ, таких як додатковість, вимірювання, витік, сталість та верифікація.^[188] Купівля та анулювання квот також дозволяє залучити до ETS більше джерел викидів (наприклад, транспорт). Крім того, це зменшує доступну кількість квот у системі «обмеження та торгівлі», а отже, знижує загальний обсяг викидів, які можуть бути здійснені охопленими джерелами.^[189]

У березні 2026 року десять держав-членів Європейського Союзу закликали Європейську комісію продовжити безкоштовний розподіл вуглецевих квот для промислових секторів після 2034 року. Підписанти листа, серед яких Австрія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Греція, Угорщина, Італія, Польща, Румунія та Словаччина, звернулися з проханням вжити таких заходів для пом'якшення стрімкого зростання цін на енергоносії та навантаження на промисловість, спричинених триваючою війною США та Ізраїлю проти Ірану. У листі, підписаному, зокрема, Прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском та Прем'єр-міністеркою Італії Джорджею Мелоні, містився заклик до «ретельного перегляду» Системи торгівлі викидами ЄС (ETS) з метою зменшення впливу ціноутворення на вуглець на вартість електроенергії. Підписанти стверджували, що поступове скасування безкоштовних квот, яке, згідно з планами, має прискоритися з 2028 року, має бути згладжено, аби запобігти «надмірному навантаженню» на промисловість під час енергетичної кризи.^[190]

Згідно з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, Україна взяла на себе зобов'язання імплементувати Директиву 2003/87/ЄС та створити національну систему торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ), сумісну з європейською.^[191]

Першим етапом стало ухвалення у 2019 році Закону України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів», який запрацював у 2021 році. Цей закон створив єдину систему збору точних даних про викиди від промислових установок, що є базовою передумовою для майбутнього розподілу квот.^[192]

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України розробляє нормативну базу для повноцінної торгівлі квотами. Очікується, що система запрацює не раніше 2028 року. Оператори установок, які увійдуть до СТВ, будуть звільнені від сплати екологічного податку на викиди CO₂, щоб уникнути подвійного фінансового навантаження.^[193]

Повномасштабне російське вторгнення суттєво змінило графік декарбонізації. Через руйнування промисловості та енергетики український уряд веде перемовини з ЄС щодо застосування форс-мажорних обставин (частина 7 статті 30 Регламенту ЄС про CBAM).^[194][195] Метою перемовин є тимчасове відтермінування або створення винятку із застосування європейського вуглецевого мита для українського експорту (зокрема металургії). Введення додаткових мит може критично послабити енергоємні галузі, які вже зазнали важких втрат від воєнних дій.^[196]

• Торгівля квотами на викиди вуглецю
• Кліматичні фінанси
• Вуглецевий податок
• Енергетична політика Європейського Союзу
• Європейська програма зі зміни клімату
• Міжнародне партнерство з дій у сфері вуглецю
• Декарбонізація
• Єдине європейське небо

Офіційні сторінки

• Європейська Комісія, "Emissions Trading System (EU ETS)"
• Директива 2003/87/EC Європейського Парламенту та Ради від 13 жовтня 2003 року, що встановлює схему торгівлі квотами на викиди парникових газів у межах Співтовариства та вносить поправки до Директиви Ради 96/61/EC

Як працює ETS

• Загальний огляд на сайті Міністерства довкілля, продовольства та сільського господарства Великої Британії (Defra)
• Pew Center White Paper: огляд EU ETS
• Emission Trading Fact Book (Inagendo) (містить, зокрема, глосарій термінів ETS)
• Відео від Агентства з питань клімату та забруднення Норвегії: The Emission Trading Scheme

Ключові звіти та оцінки

• Перспективи Системи торгівлі викидами ЄС, Бібліотека Європейського Парламенту, червень 2012
• Національні плани розподілу 2005–2007: Чи працюють вони? Резюме звіту Climate Action Network.
• Carbon Trade Watch
• Сайт WWF "Екологічна та економічна ефективність EU ETS: Структурні аспекти розподілу". WWF та Öko-Institut, 9 листопада 2005.
• Європейська схема торгівлі викидами під випробуванням правил державної допомоги
• Дефіцит та розподіл квот у Системі торгівлі викидами ЄС – Юридичний аналіз.

Судова практика

• Swiss International Air Lines AG v UK SoS for Energy and Climate Change [2015] EWCA Civ 331