YaChudo

Протекціонізм

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

Протекціоні́зм (від лат. protectio — прикриття, захист) — економічна політика держави, спрямована на підтримку та захист національного виробника від іноземної конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Найважливішими засобами протекціонізму слугують такі: тарифні бар'єри (мито), нетарифні бар'єри (обмеження чи заборони на імпорт (квоти, ліцензування, технічні та санітарні стандарти тощо), підтримка власного експорту (надання експортерам податкових пільг, субсидій, інформаційної та іншої допомоги, допомога вітчизняним компаніям у діяльності за кордоном тощо).

Протекціонізм застосовують для протидії недобросовісній конкуренції, для захисту робочих місць у країні, економії витрат у разі структурної перебудови виробництва, для збереження пріоритетних умов для вітчизняного виробника тощо. Наприклад, імпортне мито збільшує ціну товару, ускладнюючи його реалізацію на внутрішньому ринку. Отож створюються сприятливі умови для власного виробництва.

Протекціонізм є протилежністю теорії вільної торгівлі. Основним аргументом протекціонізму є захист національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат. Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів. Однак можливий і такий випадок, коли вигода від поліпшення умов торгівлі після введення зовнішньоторговельних податків перевищить втрати.

Обґрунтовані аргументи на користь протекціонізму знаходять своє виправдання або в позаекономічній сфері, або в довгострокових економічних вигодах, які з лишком компенсують усі безпосередні витрати на захист. Серед них — аргумент національної безпеки.

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень. Ці обмеження, своєю чергою, характеризуються певним рівнем (мінімальним, середнім або максимальним). Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, тому для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (тобто оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з їхнім прийнятним рівнем). Отож обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у суперечності з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого — забезпечує нормальний доступ закордонних товарів і послуг на ринок певної країни.[1]

Критика свободи торгівлі ґрунтується на тому, що поняття виграшу для виробника і виграшу для споживача, використовувані в теоретичній моделі free trade (особливо виграш для виробника), не дозволяють коректно визначити розміри виграшів і втрат. До причин цього відносяться недосконалість ринків праці та капіталу, що не надають ресурсам можливості швидкого перетікання до галузей, які приносять найбільшу віддачу, і стримують перетікання технологій із нових галузей або тих, що динамічно розвиваються. Такі явища мають назву «дефекти внутрішнього ринкового регулювання» і демонструють, як ринок того або іншого фактора недостатньо добре виконує свою функцію. Так, виробництво деякого товару дає певні знання і досвід, що слугують національній економіці в цілому, але вони не можуть бути закріплені у власності фірмами-виробниками, які не враховують цих моментів при ухваленні рішення щодо обсягів виробництва. У цьому випадку виходить гранична суспільна вигода від додаткового виробництва, яку неможливо виміряти через виграш для виробника. Така гранична суспільна вигода може служити виправданням для використання мита й інших інструментів митної політики.[2]

Головна передумова поліпшення умов торгівлі внаслідок проведення політики протекціонізму - це наявність у країни ринкової влади, тобто здатності одного або групи продавців (покупців) у країні впливати на ціни експорту і/або ціни імпорту. Однак обмеження, пов'язане з наявністю в країні ринкової влади у торгівлі товарами, на практиці найчастіше зводить нанівець цей аргумент проти вільної торгівлі. Значна кількість країн, що розвиваються, недостатньою мірою здатні впливати як на ціни свого експорту, так і на ціни імпорту. У випадку країн із розвинутою економікою виникає погроза використання монопольного становища країни, що дозволяє отримувати зиск чужим коштом. На практиці подібний аргумент, пов'язаний з умовами торгівлі, може слугувати теоретичним посиланням для виправдання торговельної політики уряду.

У більшості країн світу проводиться державна політика культурного протекціонізму, спрямованого на захист національної мови, звичаїв, культурно-історичних надбань.

Протекціонізм у тому розумінні, в якому ми його сприймаємо сьогодні, бере свій початок у Німеччині XIX століття. Німецький економіст Фрідріх Ліст вважав, що для того, щоб члени Німецької конфедерації досягли рівня розвитку, подібного до рівня Великої Британії, слід захищати та стимулювати національну промисловість, яка не в змозі конкурувати з більш розвиненою британською промисловістю. Це мало відбуватися шляхом обмеження імпорту товарів з Великої Британії.[3]

Завдяки дискримінаційним заходам щодо імпорту люди будуть менш схильні купувати ці товари, оскільки вони стануть дорожчими. Мета полягає в тому, щоб вони натомість купували місцеві товари, стимулюючи таким чином економіку своєї країни. Отже, протекціоністська політика сприятиме розширенню виробництва та заміні імпорту вітчизняними товарами (імпортозамісна індустріалізація).[4] Передбачається, що вони повинні зменшити тиск іноземної конкуренції та скоротити торговельний дефіцит. Вони також можуть використовуватися для виправлення штучно занижених цін на певні імпортні товари, що є наслідком «демпінгу», експортних субсидій або маніпулювання валютою.[4]

Згідно з опитуванням Чиказького університету, серед економістів університетів США існує майже одностайний консенсус щодо того, що протекціонізм має негативний вплив на економічне зростання та рівень добробуту. Класичні та неокласичні економісти, які виступають за вільну торгівлю, стверджують, що така політика шкодить виробникам. Вони також стверджують, що торговельні дефіцити не є проблемою, оскільки торгівля є взаємовигідною.[5] Економісти, які підтримують протекціоністську політику, стверджують, що торговельні дисбаланси є шкідливими. Наприклад, британець Джон Мейнард Кейнс, який відійшов від вільної торгівлі на початку 1930-х років, зазначив, що країни з торговельним дефіцитом послаблюють свої економіки. А країни з профіцитом збагачуються за рахунок інших. Кейнс вважав, що для уникнення торговельних дисбалансів необхідно обкладати митом імпорт з країн, що мають профіцит.[6][7]

Протекціоністські заходи

Для досягнення протекціоністських цілей використовується цілий ряд заходів. До них належать:

  • Захист технологій, патентів, технічних та наукових знань.[8][9][10]
  • Запобігання тому, щоб іноземні інвестори брали під контроль національні підприємства.[11][12]
  • Мита: як правило, мита (або податки) застосовуються до імпортованих товарів. Мита зазвичай варіюються залежно від виду імпортованих товарів. Імпортні мита збільшують витрати імпортерів і підвищують ціну імпортних товарів на місцевих ринках, тим самим зменшуючи обсяг імпорту на користь місцевих виробників. Мита також можуть стягуватися з експорту, і в економіці з плаваючим курсом валют експортні мита мають подібний ефект до імпортних мит. Однак, оскільки експортні мита часто сприймаються як «шкідливі» для місцевих галузей, тоді як імпортні мита сприймаються як «допомога» місцевим галузям, експортні мита вводяться рідко.
  • Імпортні квоти: для зменшення обсягу та, відповідно, підвищення ринкової ціни імпортованих товарів. Економічні наслідки імпортного квоти подібні до наслідків мита, за винятком того, що дохід від мита розподіляється між тими, хто отримує ліцензії на імпорт. Економісти часто пропонують продавати ліцензії на імпорт з аукціону тому, хто запропонує найвищу ціну, або замінити імпортні квоти еквівалентним митом.
  • Адміністративні бар'єри: іноді країни звинувачують у тому, що вони використовують свої різноманітні адміністративні правила (наприклад, щодо безпеки харчових продуктів, екологічних стандартів, електробезпеки тощо) як спосіб введення бар'єрів для імпорту.
  • Антидемпінгове законодавство: «демпінг» — це практика компаній, які продають на експортних ринках за цінами, нижчими за ті, що стягуються на внутрішніх ринках. Прихильники антидемпінгових законів стверджують, що вони запобігають імпорту дешевших іноземних товарів, які призвели б до закриття місцевих підприємств. Однак на практиці антидемпінгові закони зазвичай використовуються для введення торговельних мит на іноземних експортерів.
  • Прямі субсидії: іноді урядові субсидії (у вигляді фіксованих виплат або пільгових кредитів) надаються місцевим підприємствам, які не можуть ефективно конкурувати з імпортом. Стверджується, що ці субсидії «захищають» місцеві робочі місця та допомагають місцевим підприємствам адаптуватися до світових ринків.[13][14]
  • Експортні субсидії: уряди зазвичай використовують експортні субсидії для збільшення експорту. Експортні субсидії мають протилежний ефект до експортних мит, оскільки експортери отримують виплату, яка становить відсоток або частку від вартості експорту. Експортні субсидії збільшують обсяг торгівлі і, в країні з плаваючим обмінним курсом, мають ефект, схожий на імпортні субсидії.
  • Регулювання обмінного курсу: Уряд може втручатися у валютний ринок, щоб знизити вартість своєї валюти шляхом її продажу на валютному ринку. Якщо він це зробить, це збільшить вартість імпорту та зменшить вартість експорту, що призведе до поліпшення торговельного балансу. Однак така політика є ефективною лише в короткостроковій перспективі, оскільки в довгостроковій перспективі вона призведе до зростання інфляції в країні, що, в свою чергу, збільшить реальну вартість експорту та знизить відносну ціну імпорту. Ця стратегія також часто використовується у зворотному напрямку: країна-експортер, яка хоче подолати митні обмеження іншої країни, знизить вартість своєї валюти, щоб нівелювати вплив мита.[15]
  • Міжнародні патентні системи: існує аргумент на користь того, щоб розглядати національні патентні системи як прикриття для протекціоністської торговельної політики на національному рівні. Цей аргумент має два аспекти: перший — коли патенти однієї країни є частиною системи відносної переваги, яку можна використовувати в торговельних переговорах проти іншої країни, і другий — коли приєднання до світової патентної системи надає статус «доброго громадянина» попри «де-факто протекціонізм». Пітер Драхос пояснює, що «держави усвідомили, що патентні системи можна використовувати для приховування протекціоністських стратегій. Також існували репутаційні переваги для держав, які приєднувалися до систем інтелектуальної власності. Можна було відвідувати різні перегляди Паризької та Бернської конвенцій, брати участь у космополітичному моральному діалозі про необхідність захисту плодів авторської праці та винахідницького генія... при цьому весь час знаючи, що національна система інтелектуальної власності була корисною протекціоністською зброєю». [16]
  • Політичні кампанії, що закликають до внутрішнього споживання (наприклад, кампанія «Купуйте американське» у США, яку можна розглядати як позаправове просування протекціонізму).
  • Преференційні державні витрати, такі як «Закон про купівлю американського» (Buy American Act) — федеральний закон, що закликає уряд США надавати перевагу товарам, виготовленим у США, під час закупівель.

У сфері сучасної торгівлі багато інших ініціатив, окрім мит, називають протекціоністськими. Наприклад, деякі коментатори, такі як Джагдіш Бхагваті, розглядають зусилля розвинених країн щодо нав'язування власних трудових або екологічних стандартів як протекціонізм. Крім того, таким чином розглядається введення обмежувальних процедур сертифікації імпорту.

Крім того, інші зазначають, що угоди про вільну торгівлю часто містять протекціоністські положення, такі як інтелектуальна власність, авторські права та патентні обмеження, які приносять користь великим корпораціям. Ці положення обмежують торгівлю музикою, фільмами, фармацевтичними продуктами, програмним забезпеченням та іншими промисловими товарами, віддаючи перевагу виробникам з високою собівартістю, а квоти для виробників з низькою собівартістю встановлюються на рівні нуля.[17]

Протекціонізм і Велика депресія

Економіст Дуглас Ірвін аналізує вплив Закону Смута-Гоулі: протягом двох років після введення мита в червні 1930 року обсяг імпорту до США впав більш ніж на 40%. Ірвін показує, що частина цього падіння торгівлі пов’язана саме з митом, а не з іншими факторами, такими як зниження доходів або іноземні репресалії. Оцінки вказують, що мито Смута-Хоулі скоротило імпорт на 4–8% (за інших рівних умов). Крім того, гіпотетичне моделювання показує, що майже чверть спостережуваного 40-відсоткового падіння імпорту можна пояснити зростанням ефективного мита (тобто Смут-Гоулі плюс дефляція).[18][19]

Ірвін стверджує, що, хоча Закон Смута-Хоулі про мита не був головною причиною Великої депресії, він все ж сприяв її загостренню, викликавши міжнародні репресалії та скоротивши світову торгівлю. Цей закон підвищив середній рівень мит на оподатковуваний імпорт на 15–18%. Його вплив пом'якшила невелика частка торговельного сектору на той час: лише третина загального імпорту США у 1930 році обкладалася митом, і цей оподаткований імпорт становив лише 1,4 % ВВП.

За словами Ірвіна, немає доказів того, що законодавство досягло своїх цілей щодо чистого створення робочих місць або економічного відновлення. Зокрема, з кейнсіанської точки зору, ця політика була контрпродуктивною, оскільки падіння експорту перевищило скорочення імпорту. Хоча зменшення іноземних доходів було ключовим фактором у падінні американського експорту, мита також обмежили доступ іноземців до американських доларів, що призвело до зростання курсу валюти та зробило американські товари менш конкурентоспроможними за кордоном.

Ірвін підкреслює, що одним із найшкідливіших наслідків закону стало погіршення торговельних відносин США з їхніми ключовими партнерами. Прийнятий у той час, коли Ліга Націй намагалася встановити глобальне «митне перемир’я», закон Смута-Гоулі був широко сприйнятий як односторонній і ворожий захід, що підривав міжнародну співпрацю. На його думку, найважливішим довгостроковим наслідком стало те, що викликана обурення спонукала інші країни утворювати дискримінаційні торговельні блоки. Ці преференційні угоди відвернули торгівлю від США та перешкоджали світовому економічному відновленню.[18][19]

У статті від листопада 2024 року журнал The Economist зауважив, що закон, «який підвищив середні мита на імпорт приблизно на 20 % і спровокував торговельну війну у відповідь, виявився руйнівно ефективним: світовий товарообіг скоротився на дві третини. Він мав настільки катастрофічні наслідки для зростання в США та в усьому світі, що законодавці з того часу більше не поверталися до цього питання. «Смут-Хоулі» став синонімом катастрофічної політики».[20]

Економіст Мілтон Фрідман стверджував, що, хоча мита 1930 року завдали шкоди, вони не були головною причиною Великої депресії. Він поклав більшу частину провини на відсутність достатніх заходів з боку Федеральної резервної системи.[21]

Пол Кругман пише, що протекціонізм не призводить до рецесій. На його думку, зменшення імпорту (яке можна досягти шляхом введення мит) має експансивний ефект, тобто сприяє зростанню. Отже, у разі торговельної війни, оскільки експорт та імпорт скоротяться однаково для всіх, негативний ефект від скорочення експорту компенсується експансивним ефектом від скорочення імпорту. Тому торговельна війна не спричиняє рецесію. Крім того, він зазначає, що тариф Смута-Хоулі не спричинив Велику депресію. Зменшення обсягів торгівлі в період з 1929 по 1933 рік «було майже повністю наслідком Депресії, а не її причиною. Торговельні бар’єри були реакцією на Депресію, частково як наслідок дефляції».[22]

Пітер Темін пояснює, що мито є експансивною політикою, як і девальвація, оскільки воно перенаправляє попит від іноземних виробників до вітчизняних. Він зазначає, що експорт становив 7 відсотків ВНП у 1929 році, а протягом наступних двох років скоротився на 1,5 відсотка від ВНП 1929 року, і це падіння було компенсоване зростанням внутрішнього попиту внаслідок введення мит. Він робить висновок, що, всупереч поширеній думці, скорочувальний ефект мита був незначним.[23]

Австрійська школа про протекціонізм

Згідно з принципами Австрійської школи економіки, протекціонізм є формою деструктивного втручання держави, яка спрямована на захист менш ефективних виробників за рахунок інтересів переважної більшості громадян — споживачів. Основний погляд школи полягає в тому, що будь-яке обмеження вільної торгівлі не збільшує загальний добробут, а лише перерозподіляє ресурси у менш продуктивні сфери, що призводить до загального збіднення суспільства.

Ось ключові аспекти критики протекціонізму представниками Австрійської школи:

1. Порушення економічної ефективності та поділу праці

Протекціонізм силоміць відхиляє виробництво від тих напрямів, де воно є найбільш продуктивним, і спрямовує його туди, де витрати на одиницю продукції є вищими. Тариф на імпорт не «стимулює» виробництво в цілому; він лише забирає капітал і працю з ефективних експортних галузей і переміщує їх у штучно підтримувані внутрішні галузі. Як наслідок, загальний обсяг вироблених благ скорочується, а світовий поділ праці дезінтегрується.

2. Удар по суверенітету споживача

У ринковій економіці справжнім «капітаном» є споживач, який своїми грошима щодня голосує за те, що і як виробляти. Протекціонізм є зазіханням на право споживача купувати там, де дешевше та краще. Держава, запроваджуючи мита, фактично змушує громадян платити «субсидію» вітчизняному виробнику, який не здатен витримати конкуренцію на вільному ринку.

3. Спростування аргументу про «захист заробітної плати»

Прихильники протекціонізму часто стверджують, що мита захищають високі зарплати вітчизняних робітників від конкуренції з боку дешевої іноземної праці. Австрійська школа доводить зворотне: рівень зарплат залежить від граничної продуктивності праці, яка, у свою чергу, визначається обсягом накопиченого капіталу на душу населення. Вільна торгівля дозволяє робітникам переходити у галузі з вищою продуктивністю, що насправді підвищує реальні доходи, тоді як протекціонізм штучно утримує їх у менш ефективних секторах, знижуючи загальний стандарт життя.

4. Критика аргументу про «молоді галузі» (Infant Industry)

Аргумент про те, що новим галузям потрібен тимчасовий захист для зміцнення, представники школи називають суто політичним, а не економічним. Якщо нова локація для промисловості є дійсно вигідною, вона зможе конкурувати зі старими центрами без державної допомоги завдяки очікуваним майбутнім прибуткам. Економічна історія показує, що «тимчасовий» захист майже завжди стає постійним через тиск зацікавлених груп.

5. Протекціонізм як шлях до війни та тоталітаризму

Найбільш небезпечним наслідком протекціонізму є перетворення міжнародної співпраці на конфлікт.

  • Економічний націоналізм: Мита та бар'єри роблять територіальні кордони економічно значущими, що породжує стимули для завоювань та війн за ресурси та ринки.
  • Філософія війни: Протекціонізм базується на помилковій ідеї, що одна нація може процвітати лише за рахунок іншої. Вільна торгівля, навпаки, є «філософією миру», оскільки вона робить війну економічно невигідною.
  • Шлях до планування: Втручання у зовнішню торгівлю неминуче веде до потреби контролювати внутрішні ціни та виробництво, що врешті-решт штовхає країну до системи повного державного контролю або соціалізму.

Для Австрійської школи протекціонізм — це політика привілеїв для меншості за рахунок більшості. Найкращою стратегією для будь-якої нації є перехід до повної свободи торгівлі, навіть якщо інші країни залишаються протекціоністськими, оскільки це забезпечує найефективніше використання власних ресурсів і найвищий рівень споживання для громадян[24][25].

Людвіг фон Мізес у «Всемогутній уряд: сходження тотальної держави та тотальна війна» (1944):

Сучасний протекціонізм є необхідним та неминучим наслідком політики державного втручання в економіку. Інтервенціонізм викликає до життя економічний націоналізм, розпалюючи антагонізми, які призводять до воєн. Позбутися економічного націоналізму не вдасться доти, доки не припиниться втручання держави в економіку. Свобода міжнародної торгівлі передбачає свободу внутрішньої торгівлі. Це важливо для розуміння сучасних міжнародних відносин.

Вплив

Історик економіки Пол Байрох стверджував, що економічний протекціонізм позитивно корелював з економічним та промисловим зростанням протягом 19 століття. Наприклад, зростання ВНП протягом «ліберального періоду» Європи середини століття (коли тарифи були найнижчими) становило в середньому 1,7 відсотка на рік, тоді як промислове зростання – в середньому 1,8 відсотка на рік. Однак, протягом протекціоністської епохи 1870-х і 1890-х років зростання ВНП становило в середньому 2,6 відсотка на рік, тоді як промислове виробництво зростало на 3,8 відсотка на рік – приблизно вдвічі швидше, ніж протягом ліберальної епохи низьких тарифів і вільної торгівлі. Одне дослідження показало, що тарифи, що накладаються на промислові товари, збільшують економічне зростання в країнах, що розвиваються, і цей вплив на зростання зберігається навіть після скасування тарифів. Після лібералізації зростання повертається до низьких рівнів[26] [27]та економічного добробуту,[28] тоді як вільна торгівля, дерегуляція та скорочення торговельних бар'єрів позитивно впливають на економічне зростання.[29][30][31][32][33]

У своїй праці "Свобода вибору" американський економіст Мілтон Фрідман підтримує вільну торгівлю.[34] Згідно з теорією порівняльних переваг, переваги вільної торгівлі переважуватимуть будь-які втрати, оскільки вільна торгівля створює більше робочих місць, ніж знищує, оскільки дозволяє країнам спеціалізуватися на виробництві товарів і послуг, у яких вони мають порівняльну перевагу.[35] Протекціонізм призводить до безповоротних втрат; ця втрата загального добробуту нікому не приносить користі. За словами економіста Стівена П. Магі, переваги вільної торгівлі переважують втрати на цілих 100 до 1.[36] Протекціоністи вважають, що існує законна потреба в урядових обмеженнях торгівлі для захисту економічної, а отже, і політичної незалежності своєї країни.

У 1960-х і 1970-х роках, коли було набагато більше захисту та інших правил, світова економіка розвивалася набагато швидше, ніж у 1980-х і 1990-х роках. Глобальний дохід на душу населення зростав приблизно на 3 відсотки щорічно, порівняно з 2,3 відсотка у 1980-х і 1990-х роках. У розвинених країнах зростання доходу на душу населення впало з 3,2 відсотка до 2,2 відсотка у порівнянні з 1960–1980 роками та 1980–1999 роками, тоді як у країнах, що розвиваються, воно скоротилося вдвічі (з 3 відсотків до 1,5 відсотка). І в цей останній період, якби не сильні показники Китаю та Індії — двох країн, які аж ніяк не дотримувалися ліберальної політики, — ці відсотки були б ще нижчими.[37]

Рівень життя

Дослідження 2016 року показало, що «торгівля зазвичай сприяє бідним», оскільки вони витрачають більшу частку своїх заробітків на товари, оскільки вільна торгівля знижує вартість товарів.[38] Інші дослідження показали, що вступ Китаю до СОТ приніс користь споживачам США, оскільки ціни на китайські товари суттєво знизилися.[39] Економіст Гарварду Дені Родрік стверджує, що хоча глобалізація та вільна торгівля сприяють соціальним проблемам, «серйозний відступ до протекціонізму зашкодить багатьом групам, які отримують вигоду від торгівлі, і призведе до тих самих соціальних конфліктів, які породжує сама глобалізація. Ми повинні визнати, що встановлення торговельних бар'єрів допоможе лише за обмеженого набору обставин, і що торговельна політика рідко буде найкращою відповіддю на проблеми [глобалізації]».[40]

Зростання

Емпіричне дослідження Фурчері та ін. (2019) дійшло висновку, що протекціоністські заходи, такі як підвищення тарифів, мають значний негативний вплив на внутрішнє виробництво та продуктивність.[41] Відоме дослідження 1999 року, проведене Джеффрі А. Франкелем та Девідом Х. Ромером, показало, що з урахуванням відповідних факторів вільна торгівля справді позитивно впливає на зростання та доходи. Ефект є кількісно великим та статистично значущим.[42]

Економіст Арвінд Панагарія критикує точку зору, що протекціонізм корисний для зростання. Такі аргументи, за його словами, виникають з «ревізіоністської інтерпретації» економічної історії східноазіатських «тигрів». Азійські тигри досягли швидкого зростання доходу на душу населення без будь-яких «перерозподільних соціальних програм» завдяки вільній торгівлі, на що розвинені західні економіки витратили століття.[43][44]

За словами істориків економіки Фіндлі та О'Рурка, в економічній літературі існує консенсус щодо того, що протекціоністська політика в міжвоєнний період «завдала шкоди світовій економіці загалом, хоча ведуться дебати щодо того, чи був цей ефект великим чи малим».[45]

За словами економіста з Дартмута Дугласа Ірвіна, «не можна заперечувати наявність кореляції між високими тарифами та зростанням наприкінці дев'ятнадцятого століття. Але кореляція не є причинно-наслідковим зв'язком... немає підстав обов'язково вважати, що захист імпорту був хорошою політикою лише тому, що економічний результат був хорошим: результат міг бути зумовлений факторами, абсолютно не пов'язаними з тарифом, або, можливо, міг би бути навіть кращим за відсутності захисту».[46] Ірвін також пише, що «мало хто з спостерігачів прямо стверджував, що високі тарифи спричинили таке зростання».[46]

Одне дослідження історика економіки Браяна Варіана не виявило кореляції між тарифами та зростанням серед австралійських колоній наприкінці дев'ятнадцятого століття, в той час, коли кожна з колоній мала право самостійно встановлювати власні тарифи.[47]

За словами оксфордського економічного історика Кевіна О'Рурка, «здається очевидним, що захист був важливим для зростання виробництва США в першій половині 19 століття; але це не обов'язково означає, що тариф був корисним для зростання ВВП. Протекціоністи часто вказували на німецьку та американську індустріалізацію в цей період як доказ на користь сво ї позиції, але на економічне зростання впливають багато факторів, окрім торговельної політики, і важливо враховувати їх при оцінці зв'язків між тарифами та зростанням».[48]

Країни, що розвиваються

Серед економістів існує широка згода щодо того, що вільна торгівля допомагає працівникам у країнах, що розвиваються, навіть якщо вони не підпадають під суворі стандарти охорони здоров'я та праці розвинених країн. Це пояснюється тим, що «зростання виробництва — і безлічі інших робочих місць, які створює новий експортний сектор — має хвильовий ефект по всій економіці», що створює конкуренцію між виробниками, підвищуючи заробітну плату та умови життя.[49] Нобелівські лауреати Мілтон Фрідман і Пол Кругман виступали за вільну торгівлю як модель економічного розвитку.[29] Алан Грінспен, колишній голова Федеральної резервної системи США, критикував протекціоністські пропозиції, назвавши їх такими, що призводять «до атрофії нашої конкурентоспроможності... Якщо буде піде протекціоністським шляхом, новіші, ефективніші галузі матимуть менше можливостей для розширення, а загальний обсяг виробництва та економічний добробут постраждають».[50]

Протекціоністи постулюють, що новим галузям промисловості може знадобитися захист від усталеної іноземної конкуренції для розвитку. Економісти-практики визнають, що тарифи можуть у короткостроковій перспективі допомогти вітчизняним галузям промисловості розвиватися, але вони залежать від короткострокового характеру захисних тарифів та здатності уряду вибирати переможців.[51][52] Проблеми полягають у тому, що захисні тарифи не будуть знижені після того, як молода галузь закріпиться, і що уряди не вибиратимуть галузі, які, ймовірно, досягнуть успіху.[52] Економісти виявили низку випадків у різних країнах та галузях промисловості, коли спроби захистити молоді галузі зазнали невдачі.[53][54][55][56][57]

У 1960-х і 1970-х роках, коли було набагато більше захисту та інших правил, світова економіка розвивалася набагато швидше, ніж у 1980-х і 1990-х роках. Глобальний дохід на душу населення зростав приблизно на 3 відсотки щорічно, порівняно з 2,3 відсотка у 1980-х і 1990-х роках. У розвинених країнах зростання доходу на душу населення сповільнилося з 3,2 відсотка до 2,2 відсотка у порівнянні з 1960–1980 роками та 1980–1999 роками, тоді як у країнах, що розвиваються, воно впало вдвічі (з 3 відсотків до 1,5 відсотка). І в цей останній період, якби не хороші результати Китаю та Індії — двох країн, які не дотримувалися ліберальної політики, — відсотки були б ще нижчими.[58]

Такі економісти, як Пол Кругман, припускають, що ті, хто підтримує протекціонізм нібито для просування інтересів працівників у менш розвинених країнах, насправді є нещирими та просто прагнуть захистити зайнятість у розвинених країнах.[59]Крім того, працівники в менш розвинених країнах погоджуються на роботу лише тоді, коли вона є найкращою з доступних, оскільки всі взаємоузгоджені обміни повинні бути вигідними для обох сторін, інакше вони не будуть вільно укладатися. Їхня згода на низькооплачувані робочі місця від компаній, що базуються в розвинених країнах, демонструє, що їхні інші перспективи працевлаштування є похмурішими. Лист, передрукований у травневому випуску Econ Journal Watch за 2010 рік, визначає подібні антипротекціоністські настрої 16 британських економістів на початку 20 століття.[60]

Інтелектуальна власність

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) – це міжнародно-правова угода між усіма країнами-членами Світової організації торгівлі (СОТ). Вона встановлює мінімальні стандарти для регулювання національними урядами різних форм інтелектуальної власності (ІВ) стосовно громадян інших країн-членів СОТ.[61] Угода ТРІПС була укладена наприкінці Уругвайського раунду Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ)[c] між 1989 і 1990 роками[62] і адмініструється СОТ. Заяви Світового банку свідчать про те, що ТРІПС не призвела до помітного прискорення інвестицій у країни з низьким рівнем доходу, хоча, можливо, призвела до цього для країн із середнім рівнем доходу.[63]

Критики стверджують, що ТРІПС обмежує можливості урядів запроваджувати конкуренцію для виробників генеричних препаратів.[64] Угода ТРІПС дозволяє надавати примусові ліцензії на розсуд країни. Умови TRIPS-плюс у угодах про вільну торгівлю Сполучених Штатів з Австралією, Йорданією, Сінгапуром та В'єтнамом обмежили застосування обов'язкових ліцензій надзвичайними ситуаціями, антимонопольними засобами правового захисту та випадками некомерційного використання в громадських цілях.[64]

Доступ до основних лікарських засобів

Одним із найпомітніших конфліктів щодо TRIPS були ліки від СНІДу в Африці. Незважаючи на роль, яку патенти відіграли у підтримці вищих витрат на ліки для програм охорони здоров'я по всій Африці, ця суперечка не призвела до перегляду TRIPS. Натомість у листопаді 2001 року було опубліковано тлумачну заяву, Дохійську декларацію, яка вказувала на те, що TRIPS не повинна заважати державам вирішувати кризи в галузі охорони здоров'я та дозволяла обов'язкові ліцензії. Після Дохи PhRMA, Сполучені Штати та меншою мірою інші розвинені країни почали працювати над мінімізацією впливу декларації.[65]

У 2020 році знову виникли конфлікти щодо патентів, авторських прав та комерційних таємниць, пов'язаних з вакцинами, діагностичними засобами та методами лікування COVID-19. Південна Африка та Індія запропонували СОТ надати тимчасову відмову від вимог, щоб забезпечити більш широке виробництво вакцин, оскільки якомога швидше придушення вірусу приносить користь усьому світу.[66] [67]Ці відмовки будуть доповненням до існуючих, але громіздких, гнучких умов угоди ТРІПС, що дозволяють країнам запроваджувати обов'язкові ліцензії.[67] Понад 100 країн, що розвиваються, підтримали цю відмову, але її заблокували члени G7.[68] Це блокування засудили 400 організацій, включаючи «Лікарів без кордонів» та 115 членів Європейського парламенту.[69] у червні 2022 року, після широкої участі Європейського Союзу, СОТ натомість ухвалила пом'якшену угоду, яка зосереджена лише на патентах на вакцини, виключає країни з високим рівнем доходу та Китай і містить мало положень, які не охоплюються існуючими гнучкими умовами.[70][71]

Конфлікт

Протекціонізм також звинувачували в тому, що він є однією з основних причин війни. Прихильники цієї теорії вказують на постійні війни у ​​17 та 18 століттях між європейськими країнами, уряди яких були переважно меркантилістськими та протекціоністськими, Американську революцію, яка сталася нібито через британські тарифи та податки, а також протекціоністську політику Першої та Другої світових воєн. Згідно з девізом французького економіста Фредеріка Бастіа (1801–1850), «Коли товари не можуть перетинати кордони, це зроблять армії».[72]

З іншого боку, археолог Лоуренс Х. Кілі у своїй книзі «Війна до цивілізації» стверджує, що суперечки між торговельними партнерами частіше переростають у війну, ніж суперечки між країнами, які не дуже торгують одна з одною.[73] Опіумні війни велися між Великою Британією та Китаєм за право британських купців займатися вільною торгівлею опіумом. Для багатьох споживачів опіуму те, що починалося як відпочинок, незабаром перетворилося на каральну залежність: багато людей, які припинили вживати опіум, страждали від ознобу, нудоти та судом, а іноді помирали від абстиненції. Після того, як люди стали залежними, вони часто йшли майже на все, щоб продовжувати отримувати доступ до наркотику.[74]

Барбара Тухман каже, що як європейські інтелектуали, так і лідери переоцінювали силу вільної торгівлі напередодні Першої світової війни. Вони вважали, що взаємозв'язок європейських націй через торгівлю запобіжить спалаху війни на всьому континенті, оскільки економічні наслідки будуть занадто великими. Однак це припущення виявилося неправильним. Наприклад, Тухман зазначила, що Гельмут фон Мольтке Молодший, коли його попередили про такі наслідки, відмовився навіть враховувати їх у своїх планах, стверджуючи, що він «солдат», а не «економіст».[75]

Сучасні світові тенденції

Ці засоби захисту випущені в 2008 році, включаючи Global Trade Alert.[76]

З кінця Другої світової війни заявленою політикою положення країни Першого світу було ліквідувати захист шляхом політики дуже торгових, що реалізуються договорами та міжнародними організаціями, як такі Світова організація торгівлі,[76] захист Європейського Союзу ,[77] давні сільськогосподарські субсидії та запропоновані положення «Купуй американське» в пакетах економічного відновлення у Сполучених Штатах.[78]

Ми запустили G20 у Лондоні 2 тижні 2009 року. зобов'язувалися «не повторювати історичних помилок захисту попередніх годин». Global Trade Alert контролює дотримання цієї обіцянки,[79] надаючи актуальну інформацію та обґрунтовані коментарі, щоб допомогти забезпечити обіцянки G20 шляхом виконання підтримки довіри до світової сильної системи, наголошує практика відновлення відновлення світової економіки.

Тепер вони підтвердили, що їх завантажено та внесено до списку. 2009 року у Вашингтоні Світовий банк завершив, що 17 із цих 20 країн з цього часу запровадили обмежувальні заходи щодо торгівлі. У своєму звіті Світовий банк повідомив, що всі провідні економіки світу входять до протекціоністських заходів, порушуючи глобальне економічне обертів. Економісти, які досліджували вплив нових обмежувальних заходів щодо торгівлі, використовуючи детальну щомісячну статистику двосторонньої торгівлі, оцінили, що нові заходи, прийняті до У 2009 році результати розраховувалися на рівні 0,25–0,5%. (близько 50 мільярдів доларів на рік).[80]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. (2003). Міжнародна торгівля. Київ : КНЕУ. с. 255 с.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із зайвим розташуванням у параметрі publisher (посилання)
  2. ↑ Податкове регулювання міжнародної торгівлі товарами. Архів оригіналу за 31 липня 2009. Процитовано 20 серпня 2009.
  3. ↑ Chan, Ha-Joon (2/09/2013). «Patada a la escalera: la verdadera historia del libre comercio». https://revistas.unal.edu.co/index.php/ede/article/viewFile/41244/42806. Consultado el 19 de agosto de 2021.
  4. ↑ а б Стаття «Protectionism» - енциклопедія Britannica (англ.)
  5. ↑ https://www.mercatus.org/publications/trade-and-immigration/benefits-free-trade-addressing-key-myths
  6. ↑ Stiglitz, Joseph (5 травня 2010). Reform the euro or bin it. The Guardian. Архів оригіналу за 14 вересня 2013. Процитовано 21 квітня 2026. {{cite web}}: Текст «Joseph Stiglitz» проігноровано (довідка) (англ.)
  7. ↑ https://www.erudit.org/fr/revues/ae/2010-v86-n1-ae3990/045556ar/
  8. ↑ Wong, Edward; Tatlow, Didi Kirsten (5 de junio de 2013). «China Seen in Push to Gain Technology Insights». Nytimes.com. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  9. ↑ Markoff, John; Rosenberg, Matthew (3 de febrero de 2017). «China’s Intelligent Weaponry Gets Smarter». Nytimes.com. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  10. ↑ «The Unpleasant Truth About Chinese Espionage». Observer.com. 22 de abril de 2016. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  11. ↑ «Why Access To China Can Be Suicide For U.S. Companies». thefederalist.com. 2 de agosto de 2016. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  12. ↑ «What it's like to rub shoulders with Chinese student spies». Businessinsider.com. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  13. ↑ «La Unión Europea aprueba 2900 millones de euros en ayudas para baterías de automoción». Motor.es. 26 de enero de 2021. Consultado el 19 de agosto de 2021.
  14. ↑ «Plan de impulso de la cadena del valor de la industria de la automoción». https://www.lamoncloa.gob.es/serviciosdeprensa/notasprensa/transportes/Documents/2020/15062020_PlanAutomocion2.pdf. Consultado el 19 de agosto de 2021.
  15. ↑ «Qué significa que China deprecie el yuan a su nivel más bajo en 11 años (y cómo afecta a las economías latinoamericanas)». BBC News Mundo. 5 de agosto de 2019. Consultado el 19 de agosto de 2021.
  16. ↑ Peter Drahos; John Braithwaite (2002). Information Feudalism: Who Owns the Knowledge Economy?. London: Earthscan. p. 36. ISBN 9781853839177.
  17. ↑ «Copia archivada». Archivado desde el original el 17 de octubre de 2006. Consultado el 29 de enero de 2007.
  18. ↑ а б Daniel Griswold (2011). «Peddling Protectionism: Smoot-Hawley and the Great Depression». Cato Journal 31 (3): 661-665. ProQuest 905851675. Consultado el 3 de abril de 2025.
  19. ↑ а б Irwin, Douglas A. (2011). Peddling Protectionism: Smoot-Hawley and the Great Depression. Princeton University Press. p. 116. ISBN 9781400888429.
  20. ↑ Fulwood, Alice (20 de noviembre de 2024). [[1](https://www.economist.com/the-world-ahead/2024/11/20/what-donald-trumps-election-means-for-the-global-economy) «What Donald Trump's election means for the global economy»]. The Economist. Alice Fulwood es editora de Wall Street en The Economist
  21. ↑ Noble, Holcombe B. (16 de noviembre de 2006). «Milton Friedman, Free Markets Theorist, Dies at 94». The New York Times. Consultado el 13 de febrero de 2025.
  22. ↑ http://krugman.blogs.nytimes.com/2016/03/04/the-mitt-hawley-fallacy/
  23. ↑ Temin, P. (1989). Lessons from the Great Depression. MIT Press. ISBN 9780262261197.
  24. ↑ Human Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, [1949] 1999, 3rd revised ed. (Chicago, Ill.:Henry Regnery, 1966).
  25. ↑ On the Manipulation of Money and Credit (Dobbs Ferry, N.Y.: Free Market Books, [1923-46] 1978) edited by Bettina Bien and Percy L. Greaves.
  26. ↑ Fairbrother, Malcolm (1 de marzo de 2014). «Economists, Capitalists, and the Making of Globalization: North American Free Trade in Comparative-Historical Perspective». American Journal of Sociology 119 (5): 1324-1379. ISSN 0002-9602. doi:10.1086/675410.
  27. ↑ «Economic Consensus On Free Trade». PIIE (en inglés). 25 de mayo de 2017. Consultado el 27 de febrero de 2018.
  28. ↑ Poole, William. «Free Trade: Why Are Economists and Noneconomists So Far Apart?» (en inglés). Consultado el 27 de febrero de 2018.
  29. ↑ а б See P. Krugman, "The Narrow and Broad Arguments for Free Trade", American Economic Review, Papers and Proceedings, 83(3), 1993 ; and P. Krugman, Peddling Prosperity: Economic Sense and Nonsense in the Age of Diminished Expectations, New York, W.W. Norton & Company, 1994.
  30. ↑ «Free Trade» (en inglés estadounidense). IGM Forum. 13 de marzo de 2012.
  31. ↑ «Import Duties» (en inglés estadounidense). IGM Forum. 4 de octubre de 2016.
  32. ↑ N. Gregory Mankiw, Economists Actually Agree on This: The Wisdom of Free Trade, New York Times (April 24, 2015): "Economists are famous for disagreeing with one another... But economists reach near unanimity on some topics, including international trade."
  33. ↑ «Trade Within Europe | IGM Forum». Igmchicago.org (en inglés estadounidense). Consultado el 24 de junio de 2017.
  34. ↑ Krugman, Paul R. (1987). «Is Free Trade Passe?». The Journal of Economic Perspectives 1 (2): 131-44. JSTOR 1942985. doi:10.1257/jep
  35. ↑ Krugman, Paul (January 24, 1997). The Accidental Theorist. Slate.
  36. ↑ Magee, Stephen P. (1976). International Trade and Distortions In Factor Markets. New York: Marcel-Dekker.
  37. ↑ https://www.monde-diplomatique.fr/2003/06/CHANG/10189
  38. ↑ Fajgelbaum, Pablo D.; Khandelwal, Amit K. (1 August 2016). "Measuring the Unequal Gains from Trade" (PDF). The Quarterly Journal of Economics. 131 (3): 1113–80. doi:10.1093/qje/qjw013. ISSN 0033-5533. S2CID 9094432.
  39. ↑ Amiti, Mary; Dai, Mi; Feenstra, Robert; Romalis, John (28 June 2017). "China's WTO entry benefits US consumers". VoxEU.org. Retrieved 28 June 2017.
  40. ↑ Rodrik, Dani. "Has Globalization Gone Too Far?" (PDF). Institute for International Economics.
  41. ↑ Furceri, Davide; Hannan, Swarnali A.; Ostry, Jonathon D.; Rose, Andrew K. (2019). Macroeconomic Consequences of Tariffs. International Monetary Fund. p. 4. ISBN 9781484390061.
  42. ↑ Frankel, Jeffrey A; Romer, David (June 1999). "Does Trade Cause Growth?". American Economic Review. 89 (3): 379–99. doi:10.1257/aer.89.3.379. ISSN 0002-8282
  43. ↑ Panagariya, Arvind (18 July 2019). "Debunking Protectionist Myths: Free Trade, the Developing World, and Prosperity". Cato Institute Economic Development Bulletin (31). SSRN 3501729
  44. ↑ Panagariya, Arvind (2019). Free Trade and Prosperity: How Openness Helps the Developing Countries Grow Richer and Combat Poverty. Oxford, New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-091449-3.
  45. ↑ Findlay, Ronald; O'Rourke, Kevin H. (2009). Power and Plenty. Princeton University Press. ISBN 978-0-691-14327-9. Retrieved 16 October 2017.
  46. ↑ а б Irwin, Douglas A. (1 January 2001). "Tariffs and Growth in Late Nineteenth-Century America". World Economy. 24 (1): 15–30. CiteSeerX 10.1.1.200.5492. doi:10.1111/1467-9701.00341. ISSN 1467-9701. S2CID 153647738
  47. ↑ Varian, Brian D. (2022). "Revisiting the tariff-growth correlation: The Australasian colonies, 1866–1900". Australian Economic History Review. 62 (1): 47–65. doi:10.1111/aehr.12233. ISSN 0004-8992.
  48. ↑ H. O'Rourke, Kevin (1 November 2000). "British trade policy in the 19th century: a review article". European Journal of Political Economy. 16 (4): 829–42. doi:10.1016/S0176-2680(99)00043-9
  49. ↑ Krugman, Paul (21 March 1997). In Praise of Cheap Labor Archived 7 September 2011 at the Wayback Machine. Slate.
  50. ↑ Sicilia, David B. & Cruikshank, Jeffrey L. (2000). The Greenspan Effect, p. 131. New York: McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-134919-2.
  51. ↑ "The Case for Protecting Infant Industries". Bloomberg.com. 22 December 2016. Retrieved 24 June 2017.
  52. ↑ а б Baldwin, Robert E. (1969). "The Case against Infant-Industry Tariff Protection". Journal of Political Economy. 77 (3): 295–305. doi:10.1086/259517. JSTOR 1828905. S2CID 154784307
  53. ↑ O, Krueger, Anne; Baran, Tuncer (1982). "An Empirical Test of the Infant Industry Argument". American Economic Review. 72 (5).
  54. ↑ Choudhri, Ehsan U.; Hakura, Dalia S. (2000). "International Trade and Productivity Growth: Exploring the Sectoral Effects for Developing Countries". IMF Staff Papers. 47 (1): 30–53. doi:10.2307/3867624. JSTOR 3867624.
  55. ↑ Baldwin, Richard E.; Krugman, Paul (June 1986). "Market Access and International Competition: A Simulation Study of 16K Random Access Memories". NBER Working Paper No. 1936. doi:10.3386/w1936
  56. ↑ Luzio, Eduardo; Greenstein, Shane (1995). "Measuring the Performance of a Protected Infant Industry: The Case of Brazilian Microcomputers" (PDF). The Review of Economics and Statistics. 77 (4): 622–633. doi:10.2307/2109811. hdl:2142/29917. JSTOR 2109811.
  57. ↑ "US Tire Tariffs: Saving Few Jobs at High Cost". PIIE. 2 March 2016. Retrieved 24 June 2017.
  58. ↑ https://www.monde-diplomatique.fr/2003/06/CHANG/10189
  59. ↑ Krugman, Paul (March 21, 1997). In Praise of Cheap Labor. Slate.
  60. ↑ Convictions Opposed to Certain Popular Opinions: The 1903 Anti-Protectionism Letter Supported by 16 British Economists 7(2): 157–61, May 2010. Econ Journal Watch
  61. ↑ See TRIPS Art.
  62. ↑ Gervais, Daniel (2012). The TRIPS Agreement: Negotiating History. London: Sweet & Maxwell. pp. Part I.
  63. ↑ Xiong, Ping (2012b). "Patents in TRIPS-Plus Provisions and the Approaches to Interpretation of Free Trade Agreements and TRIPS: Do They Affect Public Health?". Journal of World Trade. 46 (1): 155. doi:10.54648/TRAD2012006
  64. ↑ а б Newfarmer, Richard (2006). Trade, Doha, and Development (1st ed.). The World Bank. p. 292.
  65. ↑ Timmermann, Cristian; Henk van den Belt (2013). "Intellectual property and global health: from corporate social responsibility to the access to knowledge movement". Liverpool Law Review. 34 (1): 47–73. doi:10.1007/s10991-013-9129-9. S2CID 145492036. Archived from the original on 23 June 2020. Retrieved 31 October 2020.
  66. ↑ Nebehay, Emma Farge, Stephanie (10 December 2020). "WTO delays decision on waiver on COVID-19 drug, vaccine rights". Reuters. Archived from the original on 28 February 2021. Retrieved 25 February 2021.
  67. ↑ а б "An Unnecessary Proposal: A WTO Waiver of Intellectual Property Rights for COVID-19 Vaccines". Cato Institute. 16 December 2020. Archived from the original on 25 February 2021. Retrieved 25 February 2021.
  68. ↑ "G7 leaders are shooting themselves in the foot by failing to tackle global vaccine access". Amnesty International. 19 February 2021. Retrieved 25 April 2021.
  69. ↑ Pietromarchi, Virginia (1 March 2021). "Patently unfair: Can waivers help solve COVID vaccine inequality?". Al Jazeera. Retrieved 26 April 2021.
  70. ↑ "TRIPS Waiver | Covid-19 Response". covid19response.org.
  71. ↑ "WTO finally agrees on a TRIPS deal. But not everyone is happy". Devex. 17 June 2022.
  72. ↑ DiLorenzo, T. J., Frederic Bastiat (1801–1850): Between the French and Marginalist Revolutions. accessed at [Ludwig Von Mises Institute] 2012-04-13
  73. ↑ Keeley, Lawrence (6 February 1996). War Before Civilization: The Myth of the Peaceful Savage Reprint Edition. Oxford University Press, USA. ISBN 0195119126.
  74. ↑ Canada, Asia Pacific Foundation of. "The Opium Wars in China". Asia Pacific Curriculum.
  75. ↑ Yardley, Jonathan (16 March 2009). "Jonathan Yardley Reviews 'The Proud Tower,' by Barbara Tuchman". The Washington Post.
  76. ↑ а б Fouda, Regine (October 2012). «Protectionism and Free Trade: A Country‘s Glory or Doom?». International Journal of Trade, Economics and Finance. 5 3: 351. Consultado el 13 de abril de 2014..
  77. ↑ «A French Roadblock to Free Trade». The New York Times. 31 de agosto de 2003. Consultado el 22 de mayo de 2010.
  78. ↑ «Brussels Warns US on Protectionism». Dw-world.de. 30 de enero de 2009. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  79. ↑ «Global Trade Alert». Globaltradealert.org. Consultado el 16 de octubre de 2017.
  80. ↑ «Trade and the Crisis: Protect or Recover» (PDF). Imf.org. Consultado el 16 de octubre de 2017.

Джерела та література

Посилання


Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).