Уґедейський улус
| Уґедейський улус | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Уділ Монгольської імперії; згодом фактично самостійне ханство | |||||||||||
| |||||||||||
| Столиця | Кочові ставки в районі річок Еміль і Кобук | ||||||||||
| Мови | монгольська, тюркські мови | ||||||||||
| Форма правління | Монархія Чингізидів | ||||||||||
| хан | Уґедей | ||||||||||
| Історичний період | Середньовіччя | ||||||||||
• Наділення Уґедея уділом | до 1227 | ||||||||||
• Формування держави Хайду | 1260-ті — 1270-ті роки | ||||||||||
• Припинення самостійного існування | 1310 | ||||||||||
| Населення | |||||||||||
| |||||||||||
| Сьогодні є частиною | Казахстан, Китай, Монголія, Росія | ||||||||||
Уґедейський улус (улус Уґедея) — володіння нащадків Уґедея, третього сина Чингісхана, у Центральній Азії. Спочатку це був спадковий уділ у складі Монгольської імперії, розташований переважно в районі Тарбагатаю, верхів'їв Іртиша й Південного Алтаю. Після послаблення влади Уґедеїдів у середині XIII століття їхній нащадок Хайду створив на основі частини колишніх володінь фактично самостійну державу, яка поширила свій вплив і на Чагатайський улус.[1][2]
У другій половині XIII століття Хайду протистояв великому хану Хубілаю та його наступнику, імператорам династії Юань. Після смерті Хайду в 1301 році боротьба за владу між його спадкоємцями та Чагатаїдами ослабила улус. У 1306 році Чапар, син Хайду, зазнав поразки, а в 1310 році визнав владу Юань. Більшість колишніх володінь Уґедеїдів перейшла до Чагатайського улусу, а частина земель на Алтаї — до Юань.[3]
Історія
Уділ Уґедея та боротьба за спадщину імперії
Чингісхан надавав своїм синам і родичам спадкові володіння — улуси, до яких належали пасовища, піддані, військові загони та частки доходів із підкорених земель. Такі уділи не були незалежними державами: їхні власники залишалися під верховною владою великого хана. Розподіл спадщини Чингісхана відбувався поетапно ще за його життя, зокрема до походу на Хорезм. Точна дата виокремлення уділу Уґедея залишається невизначеною.[2]
Уґедеєві дісталися землі на схід і північний схід від Балхаша, зокрема район Тарбагатаю, долини річок Еміль і Кобук, басейн Чорного Іртиша та прилеглі частини Алтаю. Його володіння межували з улусом брата, Чагатая, і не мали чітко визначених кордонів. Кочові ставки Уґедея розташовувалися поблизу Еміля й Кобука; цей район залишався осередком володінь його нащадків.[1]
Після смерті Чингісхана 1227 року Уґедей був обраний великим ханом (1229). Він керував усією Монгольською імперією, тому його родовий уділ не становив окремого політичного центру. Частину спадкових володінь Уґедея передали його синові Ґуюку, який згодом також став великим ханом (1246—1248). Після смерті Ґуюка боротьба за верховну владу завершилася утвердженням на престолі Мунке (1251) із роду Толуя.[1]
Прихід Мунке супроводжувався переслідуванням частини Уґедеїдів і Чагатаїдів, які не підтримали його обрання. Їхні володіння перерозподіляли між прибічниками нового великого хана та іншими гілками Чингізидів. Унаслідок цього колишній улус Уґедея фактично перестав існувати як єдине спадкове володіння, хоча окремі представники династії зберегли власні уділи.[2][1]
Держава Хайду
Після смерті Мунке в 1259 році між його братами Ариг-бугою та Хубілаєм розгорнулася боротьба за престол великого хана. Вона послабила контроль центральної влади над Центральною Азією. Цим скористався Хайду, онук Уґедея: упродовж 1260-х років він зміцнив позиції в колишніх родових володіннях та став провідником опозиції Хубілаю серед західних монгольських князів.[2]
У 1269 році Хайду уклав союз із представниками гілок Джучі та Чагатая, зокрема з чагатайським ханом Бараком. Після невдалого походу Барака проти Хулагуїдів Хайду поширив фактичну зверхність на Чагатайський улус. Згодом він підтримував ханів із роду Чагатая, які зберігали власні престоли, але залежали від його військової сили. У 1282 році за сприяння Хайду чагатайським ханом став Дува, що залишався його головним союзником до смерті Уґедеїда.[2][4]
У володіннях Хайду, які охоплювали й підпорядковані йому землі Чагатаїдів, сформувався великий центральноазійський політичний союз. У сучасній історіографії його розглядають також як Середній монгольський улус (Middle Mongolian Ulus). Хайду зберігав владу над Чагатаїдами, але не об'єднував їхні володіння зі своїм родовим уділом в єдину спадкову територію.[2][5]
Хайду вів тривалі війни з Хубілаєм та його наступником Темуром, імператорами Юань. Суперництво стосувалося як контролю над шляхами й пасовищами Центральної Азії, так і статусу Чингізидів та розподілу доходів колишньої єдиної імперії. У 1289 році сили Хайду ненадовго зайняли Каракорум, але відступили після наближення війська Хубілая. Новий похід 1301 року не завершився опануванням міста. Того самого року Хайду помер після військових зіткнень із військами Юань.[6]
Протистояння з Юань не обмежувалося Монголією. Війська Хайду та його союзників воювали за Таримський басейн і здійснювали походи проти Хулагуїдів у Хорасані. Про один із таких походів свідчать знайдені срібні дирхами з іменами Хайду та його сина Ороса, карбовані в Мерві 1291 року. Ці монети підтверджують короткочасну присутність військ Хайду в Хорасані, але не свідчать про тривале приєднання цього регіону до його держави.[7]
Занепад і поділ володінь
Після смерті Хайду його наступником став син Чапар. Однак чагатайський хан Дува поступово звільнився від зверхності Уґедеїдів і розпочав зближення з двором Юань. У 1304 році між Юань і Чагатайським улусом було укладено мир, який став частиною ширшого припинення міжусобних воєн між монгольськими державами.[3]
Суперництво між Дувою та Чапаром переросло у війну. У 1306 році Чапар зазнав поразки від Чагатаїдів, яким допомагали війська Юань. Залишки політичної могутності Уґедеїдів було зламано; 1310 року Чапар остаточно підкорився імператорові Юань. Територію колишнього улусу поділили: землі на південь і захід від Алтаю, за викладом Лю Їншена, опинилися під владою Юань, а більшість інших володінь дісталася Чагатаїдам.[3]
Після 1310 року представники роду Уґедея продовжували брати участь у політичному житті монгольських держав, але самостійний Уґедейський улус більше не відновився. Значно пізніше, наприкінці XIV століття, Тимур використовував окремих князів-Уґедеїдів як номінальних ханів, що не означало відродження держави Хайду.[1]
Територія та населення
Первісний уділ Уґедея охоплював частини сучасного східного Казахстану, північно-західного Китаю, західної Монголії та прилеглих районів Росії. Його ядром були пасовища Південного Алтаю, Тарбагатаю та долин Еміля, Кобука і верхнього Іртиша. За кочового способу життя правлячої верхівки важливішими за постійну столицю були ханські ставки й сезонні пасовища. Ставки Уґедея містилися, зокрема, у долині Еміля, поблизу Омила (район сучасного Тачена).[1]
Початкові володіння Уґедея та сусідній Чагатайський улус не були відділені непроникним кордоном: їхнє населення користувалося взаємопов'язаними торговельними й кочовими шляхами. Значну частину місцевого населення становили тюркомовні спільноти, тоді як монгольські роди формували важливу частину військово-політичної верхівки. У другій половині XIII століття межі володінь Хайду змінювалися разом із результатами воєн та переходами союзників на його бік.[1][2]
Управління та релігія
Уділ Уґедея виник у межах монгольської системи спадкових наділів: родичі великого хана отримували пасовища, людей, військові загони й право на частину надходжень. Відтак Уґедейський улус у першій половині XIII століття не слід ототожнювати з пізнішою державою Хайду, що мала власні політичні союзи та воювала проти центральної влади. За Хайду відносини з Чагатаїдами будувалися на військовій перевазі та визнанні залежних правителів, а не на скасуванні їхнього династичного улусу.[2]
На територіях Центральної Азії, пов'язаних з улусами Уґедея і Чагатая, співіснували традиційні монгольські вірування, буддизм, іслам і східне християнство. Релігійний склад залежав від регіону: серед кочового населення зберігалися давні вірування, тоді як у містах і торговельних осередках жили мусульмани, буддисти та християни. Тому визначати одну релігію для всього улусу було б неточно.[1]
Володарі
Складати безперервний перелік ханів Уґедейського улусу від початку XIII століття до 1310 року некоректно: після 1251 року єдине спадкове володіння фактично припинило існування, а регентки Монгольської імперії не були окремими правительками Уґедейського улусу.[2]
- Уґедей — власник первісного уділу; великий хан Монгольської імперії у 1229—1241 роках.
- Ґуюк — син Уґедея, якому передали родові володіння; великий хан у 1246—1248 роках.
- Хайду — очільник відновлених володінь Уґедеїдів і фактичний правитель великого центральноазійського союзу в 1260-х — 1301 роках.
- Чапар — син і наступник Хайду, який утримував владу до поразки 1306 року; остаточно підкорився Юань у 1310 році.[3]
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и Spuler, Bertold (1990). Central Asia V. In the Mongol and Timurid Periods. Encyclopaedia Iranica (англ.). Т. V. с. 172—174.
- ↑ а б в г д е ж и к Hope, Michael (2025). An ulus within an ulus: the afterlife of Ariq Böke's appanage in the Mongol Empire (1252–1336). Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.). 88 (1): 49—69. doi:10.1017/S0041977X24000612.
- ↑ а б в г Liu, Yingsheng (2005). War and Peace between the Yuan Dynasty and the Chaghadaid Khanate (1312–1323). У Amitai, Reuven; Biran, Michal (ред.). Mongols, Turks, and Others: Eurasian Nomads and the Sedentary World (англ.). Leiden; Boston: Brill. с. 340—342. ISBN 9004140964.
- ↑ Atwood, Christopher P. (2023). The Empire of the Great Khan. У Biran, Michal; Kim, Hodong (ред.). The Cambridge History of the Mongol Empire (англ.). Т. 1. Cambridge University Press. с. 127—128. ISBN 9781009301985.
- ↑ Biran, Michal (2023). Mongol Central Asia: The Chaghadaids and the Ögödeids, 1260–1370. У Biran, Michal; Kim, Hodong (ред.). The Cambridge History of the Mongol Empire (англ.). Т. 1. Cambridge University Press. с. 319—396. doi:10.1017/9781316337424.006.
- ↑ Rossabi, Morris. Qaraqorum in Yuan Times. Acta Mongolica (англ.). 20: 14—15.
- ↑ Петров, П. Н.; Рыкин, П. О.; Беляев, В. А. (2022). Именные дирхамы Кайду в Хорасане — новый источник по истории монетного обращения Средней Азии в конце XIII в. Золотоордынское обозрение (рос.). 10 (3): 565—583. doi:10.22378/2313-6197.2022-10-3.565-583.
Література
- Biran, Michal (1997). Qaidu and the Rise of the Independent Mongol State in Central Asia (англ.). Richmond: Curzon Press. ISBN 9780700706310.
- Biran, Michal (2023). Mongol Central Asia: The Chaghadaids and the Ögödeids, 1260–1370. У Biran, Michal; Kim, Hodong (ред.). The Cambridge History of the Mongol Empire (англ.). Т. 1. Cambridge University Press. с. 319—396. doi:10.1017/9781316337424.006.
- Караев, О. (1995). Чагатайский улус. Государство Хайду. Могулистан (рос.). Бишкек.
- Spuler, Bertold (1990). Central Asia V. In the Mongol and Timurid Periods. Encyclopaedia Iranica (англ.). Т. V. с. 172—176.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).