Джучі
| Джучі монг. Зүчи 
| |
 | |
| Народження: |
6 червня 1182 Пекін |
|---|---|
| Смерть: |
28 грудня 1227 (45 років) Половецьке поле |
| Причина смерті: |
отрути |
| Країна: |
Монгольська імперія[1] |
| Рід: |
Чингізиди і Борджигін |
| Батько: |
Чингісхан[2] |
| Мати: |
Борте |
| Шлюб: |
Bietuchumishid[2] |
| Діти: |
Орда[2], Бату[2], Берке[2], Шибан[2], Тука-Тимур, Huolud[2], Buvald, Kumatiemuerd[2], Tangguted[2] і Chimbayd |
Джучі (монг. Зүчи, каз. Жошы, бл. 1184 — лютий 1227) — рідний або названий син Чингісхана та рідний син його першої дружини Борте-фуджин з племені хонгіратів. Талановитий полководець, що брав участь у завоюванні Середньої Азії, самостійно командував загонами військ у низинах Сирдар'ї.
На честь його імені названо «Джучі улус» — спадкові землі монгольських ханів із роду Джучі (з 1224 року) в західній частині Монгольської імперії, відомий в історіографії як «Золота Орда».
Походження
Чингісхан назвав свого найстаршого сина Джуші — «чужий», оскільки він був народжений після того, як головну дружину Чингісхана Борте було визволено з полону ворожого племені меркітів.
Підкорення «лісових народів»
Як розповідає Таємна історія монголів, у 1207 році Чингісхан відправив Джучі на чолі війська на землі, що лежать на захід від Байкалу, для підкорення племен, що жили в лісах. Племена ті визнали панування монгольського хана без бою. У підсумку Джучі підкорилися такі лісові народи, як телекти, урсути та інші. Під тиском армії Джучі скорилися єнісейські киргизи, що проживали у верхів'ях Єнісею.
Загалом кампанія була дуже вдалою для Джучі та була високо оцінена Чингісханом, у якого склалася думка про військовий талант сина. Джучі отримав від батька землі племен, які він підкорив, що стало початком створення Улуса Джучі.
Правління
Після завоювання західних ханатів лісових країн на півночі (1207/1209) Джучі отримав їх у своє керування. Джованні Да Плано Карпіні зустрів під час своєї подорожі його табір і самого Джучі з дружинами.
Усього було у Джучі 14 синів: Орда, Батий, Берке, Бекчетар, Шібан, Тангут, Бувал, Чилаукун, Шингкур, Чимпай, Мухаммед, Удур, Тука-Тимур, Шингкум.
Смерть Джучі
Помер Джучі у віці близько 40 років. За переказами, похований у мавзолеї в теперішній Карагандинській області Казахстану за 50 км на північний схід від Жезказгану.
Його числе́нні нащадки отримали у володіння Хорезм, Дешт-и-Кипчак, Кавказ і країни на північ від Каспійського та Чорного морів, ще не завойовані.
Примітки
Бібліографія
- Немировський О. О. Джучі // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: «Наукова думка», 2021. — С. 205—206. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.
- Войтович, Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів, 2004.
- Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.)
- Рашид ад-Дин. Сборник летописей / Пер. з перського Л. А. Хетагурова, редакція та примітки проф. А. А. Семенова. — М., Л. : Издательство Академии Наук СССР, 1952. — Т. 1, кн. 1.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джучі
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).