YaChudo

Балхаш

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Балха́ш
каз. Балқаш
Балха́ш
Озеро Балха́ш, знімок з космосу
Озеро Балха́ш, знімок з космосу
46°32′27″ пн. ш. 74°52′44″ сх. д. / 46.540833333333° пн. ш. 74.878888888889° сх. д.
Розташування
Країна  Казахстан Редагувати інформацію у Вікіданих
Геологічні дані
Тип безстічне озеро[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Розміри
Площа поверхні 16400  км²
Висота 340 м
Глибина середня 5,8 м
Глибина макс. 26  м
Довжина 620 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина 70 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Берегова лінія 2385 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Об'єм 112  км³
Вода
Період оновлення 214 591 680 s[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Басейн
Вливаються Ілі, Каратал, Аксу, Лепси, Аягуз
Витікають випаровування Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа басейну 413000  км²
Країни басейну Казахстан
Інше
Geonames 1525796 Редагувати інформацію у Вікіданих
Балхаш. Карта розташування: Казахстан
Балхаш
Балхаш (Казахстан)
Мапа
CMNS: Балха́ш у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Балха́ш (каз. Балқаш) — безстічне озеро на південному сході Казахстану; 17—22 тис. км², глибина до 26 м; завдовжки 605 км, завширшки до 74 км; у західній частині вода прісна (впадає річка Ілі), у східній — солонувата.

У льодовиковий період озеро було з'єднане з сусіднім озером Алаколь і мало площу 102 тис. км². Різниця рівнів сучасних і стародавніх озер становить у середньому 100—200 м. У післяльодовиковий час клімат став сухішим та теплішим, льодовики, які живили велетенське озеро, відступили високо в гори. Озеро почало поступово висихати, зменшуватись у розмірах, засолюватись[3].

Озеро розташоване в осяжній Балхаш-Алакольській улоговині. Висота над рівнем моря 340 м (рівень води коливається з різною періодичністю) Площа 17—22 тис. км², довжина 605 км, ширина від 9—19 км у східній частині до 74 км у західній. Об'єм водної маси 112 км³. Площа басейну близько 501 тис. км². Найбільша глибина 26 м.

Озеро Балхаш ділиться протокою (Узун-Арал[4]) завширшки 3 км на дві частини, що різко розрізняються: західна частина мілководна і має прісну воду, східна частина — глибока і має велику солоність (від 3,5 до 6 г/л). У західну частину Балхаша впадає велика річка Ілі (80 % усього притоку води), в східну — невеликі річки Каратал, Аксу, Лепси, Аягуз тощо.

Берегова лінія досить звивиста. Береги розчленовані численними затоками і бухтами. Островів мало, найбільші — Басарал і Тасарал.

Клімат у районі озера пустельний. Середня температура липня близько 24 °C, січня близько −8 °С.

Назва і легенда

Топонім «Балхаш», за однією з версій, походить від слова balkas татарської, казахської та алтайської мов, яке означає «болотиста місцевість, покрита купинами» або «купини на болоті»[5]. У казахській мові «балкыту» значить «плавка металу», «плавити»[6]. Етимологію від «балку» підтверджують археологічні дані експедиції академіка А. Маргулана (див. нижче розділ «Історія») по Прибалхашшю як вогнищу давньої металургії епохи енеоліту і ранньої бронзи, а також бореальний (ностратичний) характер дієслівної праформи *Blķ (праіндоєвропейське *Brķ), що означає «виблискувати», «горіти», «палити», «танути», «розтоплюватись»[7].

Згідно з легендою про походження озера, заможний чародій Балхаш мав красуню-доньку Ілі. Коли прийшов час видавати Ілі заміж, Балхаш оголосив, що видасть її тільки за найбагатшого, найвродливішого і найсильнішого. Серед прибулих женихів були два сини китайського імператора з караванами, навантаженими дорогими товарами, сини монгольського хана з табунами коней і сріблом, а також молоді бухарські купці з килимами й виробами зі слонової кістки. Однак був серед тих, хто побажав випробувати щастя, й бідний пастух Каратал, який одразу ж сподобався нареченій.

Після змагань, на яких Каратал здобув перемогу, обурений Балхаш вигнав його. Однак Ілі вночі втекла з рідного дому й поскакала на коні з обранцем від злого батька. Дізнавшись про втечу дочки, Балхаш наклав закляття на коханих, і вони перетворилися на дві річки, що стрімко несуть свої води з гір. А щоб річки ніколи не з'єдналися, Балхаш впав між ними і став сивим від пінних хвиль озером[8].

Історія

Перші історико-географічні відомості про озеро Балхаш з'явилися у китайців, які, маючи контакти із Середньою Азією, раніше за інших змогли познайомитися з цим регіоном. Простір на захід від Великого китайського муру китайці називали «Сі-Юй» (Західний край) і знали про його існування ще в 126 році до н. е. У 607 році складено мапи 44 держав, що існували тоді в Середній Азії, однак ці описи не збереглися. Від VIII століття територія від озера до гір Тянь-Шаню відома під назвою Семиріччя (каз. Жетісу, кирг. Жетисуу), де змішувалися культури кочових (тюрків та монголів) і осілих народів Середньої Азії[9].

Александер фон Гумбольдт вважав, що озеро Балхаш було відоме китайцям під назвою «Сі-Хай» (Західне море; ця назва була перенесена в атлас 1855 року). Назва «Балхаш-Нор» (Balas-nur — «озеро Балхаш»), яку дали озеру джунгари, є на мапі Юліуса Клапрота 1833 року, складеній за знімками європейських послів. Тюрки і монголи, що позначали білим кольором всі географічні об'єкти на захід від своїх поселень, назвали його «Ак-Денгіз» («біле море»), а коли кордони їх держав відсунулися на захід, то озеро стало «синім» (східним) — «Кукча-Денгіз». Казахи називали озеро «Тенгіз» (каз. Теңіз), що означає «море»[10].

XVII—XIX століття

У другій редакції Книги Великому Кресленню (1627) озеро відсутнє, хоча є інформація про інші внутрішні водойми, наприклад про Аральське море. На мапі під назвою «Креслення землі всього безводного і малопрохідного кам'яного степу», яку склав 1695 року тобольський картограф Семен Ремезов, озеро Балхаш наявне під назвою «море Тенгіз». Потрібно сказати, що озеро було позначене досить неточно — на заході з нього витікають Сирдар'я і Амудар'я, а на сході впадає 8 річок. У центрі Балхаша позначений великий гористий острів Коїшор. Попри ці невідповідності, слід зазначити, що автори виконали величезну роботу, склавши креслення зі слів старожилів і послів[11].

У XVIII столітті «Тенгіз» з'являється на декількох мапах: на мапі шведського офіцера Й. Г. Рената, яка вийшла 1716 року (обриси озера були найбільш близькі до дійсності)[12], а також на «мапі Росії у Великій Татарії» капітана Філіппа Страленберга, що вийшла 1730 року в Стокгольмі.

Після падіння Джунгарського ханства в 1756 році разом з караванами до Західного Китаю стали посилати геодезистів, і до початку XIX століття існувало вже кілька мап Джунгарії, складених за розпитами, однак достовірних відомостей про Прибалхашшя й саме озеро не було. 1834 року астроном В. Ф. Федоров визначив точне положення озера Балхаш і частково відзняв його узбережжя[10], а від 1837 до 1843 року відбулось кілька експедицій в район озера, вивчено його береги й проведено пробний вилов риби, який показав відсутність червоної риби і незначність улову, якщо порівняти з рибним промислом на озері Зайсан. Експедиція 1851—1852 років вивчила глибини озера й можливість судноплавства на ньому[11]. За часів китайської династії Цін (1644—1911 рр.) озеро було північною межею китайської держави, але в 1864 році, відповідно до російсько-китайської угоди про північно-західний кордон, Балхаш і прилеглі до нього території відійшли до Російської імперії[13]. У 1850—1860 роках впадину Балхаша й басейн річки Ілі досліджував казахський вчений Чокан Валіханов, який вказав на схожість походження й історичного формування впадин Балхаша та Алаколя[14].

XX століття

Озеро Балхаш і прилеглі території на мапі 1903 року, з енциклопедії Самуеля Оргельбранда

Великий внесок у дослідження озера Балхаш зробив російський географ Лев Семенович Берг. У 1900—1906 роках Туркестанський відділ Російського географічного товариства доручив йому провести географо-гідрологічне дослідження Аральського моря. Під час цієї експедиції в 1903—1904 роках він, серед іншого, провів інструментальну зйомку берегів Балхаша, району нижньої течії Ілі й прилеглих до озера областей. Крім того, Берг досліджував саме озеро і його можливі зв'язки з Аральським морем і довів, що Балхаш лежить за межами Арало-Каспійського басейну і що вони не були з'єднані в геологічному минулому. Цікаво відзначити, що, коли Лев Семенович Берг вивчав озеро Балхаш, він прийшов до висновку, що воно не всихає і вода в ньому прісна. Дослідник стверджував, що «Балхаш колись зовсім висох, а потім знову наповнився водою, відтоді він ще не встиг осолонитися». З цих результатів і з бідності фауни озера був зроблений висновок про невеликий вік водойми.

Детальну фізико-географічну характеристику басейну озера Балхаш виконав в 1910 році Б. Ф. Мефферт. Він вивчив річкові системи Моїнти, Джамчі і Токрау, розташовані в північному Прибалхашье, і відніс ґрунтовий покрив до лесоподібного типу. Мефферт вважав, що Північне Прибалхашшя за своєю геологічною будовою належить до стародавнього палеозою. Крім того, він висловив думку, що, коли рівень води в Балхаші був на 30 метрів вищий від сучасного, то озеро було з'єднане з розташованими на схід від нього озерами Сасикколь, Алаколь і Ебі-Нур[15].

За радянських часів дослідження озер Середньої Азії проводив Державний гідрологічний інститут. Особливу увагу приділяли фізико-хімічному напрямку досліджень мінеральних озер для потреб соляної і хімічної промисловості, а також бальнеотерапії[16].

Походження озера

Басейн озера Балхаш.
Супутниковий знімок гирла Каратала.

Балхаш розкинувся в найглибшій частині великої Балхаш-Алакольської улоговини, яка утворилася внаслідок пологого прогину Туранської плити в неоген — четвертинний період і згодом заповнилася піщаним алювієм. Котловина належить до системи розломів Джунгарського Алатау, в яких також розташовані озера Сасикколь, Алаколь і Ебі-Нур (за Джунгарською брамою)[17]. Ці озера є залишками стародавнього Ханкайського моря, яке колись займало всю Балхаш-Алакольську западину, але не з'єднувалося з Арало-Каспійським басейном[18].

Рельєф

Площа озера Балхаш становить близько 16,4 тис. км² (2000)[19], що робить його найбільшим з озер, повністю розташованих на території Казахстану. Балхаш лежить на висоті приблизно 340 м над рівнем моря[К. 1] і має форму півмісяця. Завдовжки воно близько 600 км, ширина змінюється від 9—19 км в східній частині до 74 км у західній. Довжина берегової лінії стоновить 2385 км[20]. Півострів Сариесік, що розташований приблизно посередині озера, гідрографічного ділить його на досить відмінні частини. Західна частина відносно мілководна й майже прісна, а східна має велику глибину і солону воду[21]. Через протоку Узинарал (каз. Ұзынарал — «довгий острів») завширшки 3,5 км, яку формує півострів, вода із західної частини поповнює східну. Глибина протоки становить близько 6 м[22].

Вигляд озера Балхаш із космосу
Знімок NASA, серпень 2002 р.
Цифрами позначені найбільші півострови, острови і затоки:
  1. Півострів Сариесік, що розділяє озеро на дві частини, і протоку Узинарал
  2. Півострів Байгабил
  3. Півострів Балай
  4. Півострів Шаукар
  5. Півострів Кентубек
  6. Острови Басарал і Ортаарал
  7. Острів Тасарал
  8. Затока Шемпек
  9. Затока Саришаган
Краєвид з літака на півострів Сариесік і протоку Узинарал

Котловина озера складається з декількох маленьких западин. У західній частині Балхаша є дві западини завглибшки до 7—11 м — одна з яких простягнулася з західного узбережжя від острова Тасарал до мису Коржинтубек, друга тягнеться на півдні від затоки Бертис, яка є найглибшим місцем західного Балхаша. Глибина западини східного Балхаша досягає 16 м, найбільша глибина всій східної частини — 27 м[14]. Середня глибина всього озера становить 5,8 м, загальний об'єм води — близько 112 км³.

Західні й північні береги Балхаша високі (20—30 м) і скелясті, складені палеозойськими породами (порфіри, туфи, граніти, сланці, вапняки) й мають сліди давніх терас. Південні береги від затоки Карашаган до дельти річки Ілі низькі (1—2 м) і піщані, періодично затоплюються в повінь (через що поцятковані численними дрібними озерами), місцями зустрічаються прибережні пагорби заввишки 5—10 м[14]. Берегова лінія дуже звивиста і розчленована численними затоками та бухтами. Великі затоки західної частини: Саришаган, Кашкантеніз, Каракамис, Шемпек (південний кінець озера), Балакашкан і Ахметсу. У східній частині виділяють затоки Гузколь, Баликтиколь, Кукун і Карашиган, там само розташовані півострови Байгабил, Балай, Шаукар, Кентубек і Коржинтубек. У роки зі значною кількістю опадів, коли рівень Балхаша підіймається вище відмітки 342,5 м, він з'єднується з прибережними озерами на півдні, наприклад, з Ітішпесом[23].

Великих островів на озері мало, Басарал і Тасарал (найбільші), а також Ортаарал, Аякарал і Олжабекарал розташовані в західній частині озера. У східній частині лежать острови Озинарал, Ултаракти і Коржин, а також острів Алгази. Загалом на озері налічується 43 острови загальною площею 66 км²[24], проте зі зниженням рівня води утворюються нові острови, а площа вже наявних збільшується[25].

Живлення озера й рівень води

Балхаш-Алакольський басейн має площу 512 тис. км²[26], а його сумарний поверхневий стік у середній за водністю рік становить 27,76 км³, включаючи 11,5 км³, що надходять з території КНР. Площа водозбірного басейну тільки озера Балхаш становить близько 413 тис. км²[27][25], причому 15 % його території лежить на північному заході Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю, і невелика частина — в Киргизстані. З сумарного стоку Балхаш-Алакольського басейну 86 % припадає на озеро Балхаш, стік річки Ілі становить до 12,3 км³/рік[28](за даними ВРЕ — близько 23 км³ на рік[29]). Ілі, яка впадає в західну частину озера, дає 73-80 % загального притоку води в озеро. Річка бере початок у горах Тянь-Шаню і живиться, здебільшого, льодовиками, що обумовлює денні та сезонні коливання рівня води — період танення гірських льодовиків припадає на червень — липень[29]. При впадінні в озеро Ілі утворює дельту площею 8 тис. км² з безліччю проток (Кур-Лі, Ак-Узек, Джиде та інші). Дельта Ілі відіграє роль природного регулятора, віддаючи в посушливі роки частину накопиченої води озеру[30]. Вище за течією річки, неподалік від села Баканас, від Ілі справа відходить сухе русло Баканас (дельта) — один із стародавніх рукавів Ілі, що впадав у озеро на схід від півострова Сариєсік.

У східну частину озера впадають річки Каратал, Аксу, Лепси, крім того, озеро підживлюється ґрунтовими водами[19][28]. Річка Каратал, яка бере початок на схилах Джунгарського Алатау є другою за значущістю притокою озера Балхаш. Води річки Аягуз, що живили східну частину озера до 1950-х років, станом на 2004 рік практично вже не досягали його. Річна різниця в притоках західної і східної частин озера становить 1,15 км³[31].

Водний баланс озера, 2000 рік[30]

Об'єм стоку в басейн озера у 2000 році становив 22,51 км³, з них:

  • Прибуття поверхневих вод — 18,51 км³,
  • Підземних — 0,9 км³,
  • Через опади та лід — 3,1 км³.

Витрати за рік становили 24,58 км³:

  • На випаровування — 16,13 км³,
  • В дельті річки Ілі — 4,22 км³,
  • Льодоутворення — 0,749 км³,
  • Житлово-комунальне господарство — 243,97 млн м³,
  • Промисловість — 219,14 млн м³,
  • Сільське господарство — 3238,67 млн м³,
  • Рибне господарство — 26,9 млн м³.

Площа і об'єм озера сильно змінюються згідно з довгострокових коливаннями і короткостроковими флуктуаціями рівня води. Довгострокові коливання мають амплітуду 12—14 м, мінімальні значення припали на період від V до X століття, а максимум рівня води спостерігали від XIII до XVII століття[17]. На початку XX століття і від 1958 до 1969 року площа озера збільшувалася до 18—19 тисяч км², а під час посух, наприклад, наприкінці XIX століття, а також у 1930-х і 1940-х роках, озеро стискалося до 15,5—16,3 тисяч км². Амплітуда коливань рівня води в озері при цьому становила близько 3 м[22]. Станом на 1946 рік площа поверхні озера становила 15 730 км², а об'єм — 82,7 км³[27]. На початок 2000-х років озеро перебувло в стадії звуження через відведення річок, які впадають у нього, в господарських цілях[25]. Так, на річці Ілі в 1970 році побудовано греблю Капчагайської ГЕС, що утворила Капчагайське водосховище. Під час заповнення цього резервуара водний баланс Балхаша був порушений, що викликало погіршення якості води, особливо в східній частині озера. Від 1970 до 1987 року рівень води знизився на 2,2 м[22], а об'єм — на 30 км³. Проведені дослідження показали, що якби природний режим живлення зберігся, то від 1975 року 1986 року все-одно настала б фаза скорочення озера, тобто антропогенні та природні фактори впливали на екосистему озера в одному напрямку. Пропонували варіанти розв'язання проблеми збільшення засоленості західної частини, що ґрунтувалися на поділі озера греблею, проте реалізація подібних планів була неможливою через економічну ситуацію в країні[17][18][32].

Мінімум рівня води в озері (340,65 метра над рівнем моря) був зафіксований 1987 року після закінчення заповнення Капчагайського водосховища, а в січні 2005 року спостерігалося підвищення рівня до 342,5 метра, яке деякі фахівці пов'язали з великою кількістю опадів, що випали останніми роками[33].

Склад води

Озеро Балхаш відносять до напівпрісноводних озер — хімічний склад води залежить від гідрографічних особливостей водойми. Вода західної частини озера майже прісна (мінералізація становить 0,74 г/л) і більш каламутна (прозорість — 1 м), використовується для питного та промислового постачання. Східна частина має велику солоність (від 3,5 до 6 г/л) і прозорість (5,5 м)[24]. Загальна середня мінералізація по Балхашу — 2,94 г/л. Багаторічний (1931—1970) середній осад солей в Балхаші становить 7,53 млн т, запаси розчиненої солі в озері — близько 312 млн т[14]. Вода в західній частині має жовтувато-сірий відтінок, а в східній колір змінюється від блакитного до смарагдово-блакитного, що помітно на супутникових знімках[34].

Клімат

Кліматограма міста Балхаш
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
13
 
 
−9
−18
 
 
10
 
 
−8
−18
 
 
10
 
 
0
−10
 
 
11
 
 
14
3
 
 
15
 
 
22
10
 
 
12
 
 
28
16
 
 
10
 
 
30
18
 
 
8
 
 
28
16
 
 
4
 
 
22
9
 
 
9
 
 
13
2
 
 
14
 
 
3
−6
 
 
15
 
 
−5
−13
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 131 мм.

Джерело: Погода і Клімат — клімат Балхаша(рос.)[К. 2]
Озеро Балхаш навесні, 2008 рік

Клімат в районі озера є пустельним. Середня максимальна температура липня становить близько 30 °C, січня — близько −9 °C. Опадів у середньому випадає 131 мм на рік. Відносна вологість повітря становить 55—60 %[35].

Середня річна швидкість вітру близько 4,5—4,8 м/с, причому в західній частині озера переважають північні вітри, а в східній частині — північно-східні. Вітер викликає на озері великі хвилі (висота хвилі може досягати 2—3,5 м)[18], в західній частині спостерігається постійна кругова течія, направлена за годинниковою стрілкою.

Кількість сонячних днів становить 110—130 на рік, енергетична освітленість — 15,9 МДж/м² за день[27]. Балхаш належить до числа теплих озер, які добре прогріваються. Температура води на поверхні озера змінюється від 0 °C в грудні до 28 °C в липні. Середньорічна температура західної частини озера становить 10 °C, східної — 9 °C. Озеро щорічно замерзає, і лід зазвичай тримається з листопада до початку квітня[36], причому схід зледеніння зі східної частини відбувається із затримкою на 10-15 днів[18].

Температура води озера (°C) залежно від глибини (дані 1985—1987 рр.)[27]
Глибина Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Східна частина озера
0 — −0.2 0.2 — 13.9 19.0 23.4 23.2 17.2 11.4 — —
10 — 1 — — 10.8 16.7 21.7 22.8 — — — —
20
(біля дна) 		— 1.7 1.9 — 8.9 13.7 14.6 19.7 17.1 11.5 — —
Західна частина озера (неподалік від міста Балхаш)
0 — 0.0 0.8 6.7 13.3 20.5 24.7 22.7 16.6 7.8 2.0 —
3
(біля дна) 		— 0.3 2.2 6.5 13.1 19.6 24.1 22.6 16.5 7.4 2.0 —

Тваринний та рослинний світ

Прибережний очерет

На берегах озера росте туранга (в складі тугаїв) і верба, з тонконогоцвітих — очерет звичайний, рогіз південний (Typha angustata) і кілька видів куги — узбережна, озерна і ендемічний вид куга казахстанська (Scirpus kasachstanicus). Під водою зростають два види водопериці — колосиста і кільчаста, кілька видів рдеснику: блискучий, пронизанолистий, кучерявий, гребенястий і великоплодий (P. macrocarpus); трапляються пухирник звичайний, кушир занурений, а також два види різух (морська і мала). Фітопланктон, концентрація якого станом на 1985 рік становила 1,127 г/л, представлений численними видами водоростей[27].

Фауна озера була досить багата, але починаючи з 1970-х років біорізноманіття почало знижуватися через погіршення якості води. До того часу бентос був представлений молюсками, личинками ракоподібних, водних комах. Також представлені хірономіди і малощетинкові черви. Зоопланктон (концентрація 1,87 г/л, 1985[27]) також був досить рясний, особливо в західній частині. В озері водилося близько 20 видів риб, з яких 6 були рідними — ілійськая (Schizothorax pseudoksaiensis) і балхаська (S. argentatus) маринки, балхаський окунь (Perca schrenkii), плямистий (Nemachilus strauchi) і одноколірний голець (N. labiatus) і балхаський гольян (Phoxinus poljakowi), а решта — інтродукованими: короп, шип, східний лящ (Abramis brama orientalis), аральський вусань (Barbus brachycephalus), сибірський ялець, короп, Лин, судак, сом, осман, срібний карась та інші. Основними промисловими рибами були сазан, судак, жерех і лящ[27][29].

Очерет, який рясно ріс на південному березі озера, особливо в районі дельти Ілі, слугував відмінним притулком для птахів і тварин. Зміна гідрологічного режиму нижче Капчагайського водосховища призвела до деградації дельти Ілі — від 1970 року її площа зменшилася з 3046 км² до 1876 км², унаслідок чого скоротилися водно-болотні угіддя і тугаї — місця проживання птахів і звірів. Освоєння земель, застосування пестицидів, перевипас худоби й вирубки очерету також вплинули на біорізноманіття басейну. З 342 видів хребетних 22 занесені до Червоної книги Казахстану[30]. У лісах дельти до середини XX століття водився туранський тигр, який харчувався дикими свинями. У пониззя Ілі в 1940-х роках зусиллями А. О. Слудського було акліматизовано завезену з Канади ондатру. Багаті на крохмаль кореневища рогозу стали для неї хорошим кормом, однак за останні роки в зв'язку з постійними зимовими паводками, які виникають внаслідок скидів з Капчагая, і вирубкою очерету місця проживання ондатри зруйновані і повністю припинений її промисел, що доходив раніше до 1 млн тваринок на рік[30].

Балхаш належить до ареалу великих бакланів, чирків, фазанів, беркутів і чепур. Зі 120 видів птахів до Червоної книги потрапили 12, в тому числі рожевий і кучерявий пелікани, косар, лебідь-кликун і орлан-білохвіст[30].

Коментарі

  1. ↑ Оскільки рівень води зазнає коливань різної періодичності, висота поверхні озера також змінюється.
  2. ↑ Дані ILEC [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.] за 1986—1990 роки трохи відрізняються

Примітки

  1. ↑ Балхаш // Большая Советская Энциклопедия, том 4: Атоллы — Барщина — 1926. — Т. 4. — С. 568.
  2. ↑ https://web.archive.org/web/20180108062758/http://wldb.ilec.or.jp/Details/lake/ASI-54
  3. ↑ Мир озер. Книга для внеклассного чтения учащихся 8-10 классов средней школы. — М.:Просвещение, 1989
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 січня 2009. Процитовано 23 лютого 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Макс Фасмер. Етимологічний російськомовний словник.(рос.)
  6. ↑ Министерство образования и науки Республики Казахстан. Словарь казахско-русский, русско-казахский.
  7. ↑ Иллич-Свитыч В. М. «Опыт сравнения ностратических языков (семито-хамитский, картвельский, индоевропейский, уральский, дравидийский, алтайский)»
  8. ↑ Алтайский К., Каратаев М. Путешествие в Жер-Уюк. — М., 1971. — С. 67-68.
  9. ↑ Svatopluk Soucek. A History of Inner Asia. — Cambridge University Press, 2000. — 369 с. — ISBN 0521657040.
  10. ↑ а б Николаев В. Прибалхашье. — Алма-Ата : Кайнар, 1984. — 155 с.
  11. ↑ а б Імператорське російське географічне товариство. Відділ фізичної географії // Нотатки Імператорського російського географічного товариства з загальної географії. — типографія В. Безобразова, 1867. — С. 329-347.(рос.)
  12. ↑ Макшеєв А. (1881). Мапа Джунгарії, яку склав Швед Ренат під час його полону в калмиків від 1716 до 1733 року. vostlit.info. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009.(рос.)
  13. ↑ Влада будь-якою ціною: Справжня історія китайця Цзян Цземіня. Глава 14. Велика епоха (The Epoch Times). 2005. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009.(рос.)
  14. ↑ а б в г Казахская ССР: краткая энциклопедия. — Т. 2. — С. 101-102.
  15. ↑ Бейсенова А. С. Дослідження природи Казахстану. — Алма-Ата : Казахстан, 1979. Архівовано з джерела 13 вересня 2008 [Архівовано 2008-09-13 у Wayback Machine.](рос.)
  16. ↑ О ГГИ (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 грудня 2014. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  17. ↑ а б в Maria Shahgedanova. The Physical Geography of Northern Eurasia. — Oxford University Press, 2002. — С. 140-141. — ISBN 0198233841.
  18. ↑ а б в г Соколов А. А. Глава 21. Середня Азія і Казахстан, розділ Озера // Гідрографія СРСР. — Л. : Гидрометеоиздат, 1952.(рос.)
  19. ↑ а б Igor S. Zektser, Lorne G Everett. Groundwater and the Environment: Applications for the Global Community. — CRC Press, 2000. — С. 76. — ISBN 1566703832.
  20. ↑ Lake Balkhash (англ.). Архів оригіналу за 8 червня 2015. Процитовано 4 січня 2015. [Архівовано 2015-06-08 у Wayback Machine.]
  21. ↑ dic.academic.ru. З Великої радянської енциклопедії (рос.). Архів оригіналу за 23 вересня 2019. Процитовано 4 січня 2015.
  22. ↑ а б в Lake Balkhash. Britannica Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009.
  23. ↑ Итишпес [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] / Казахстан. Национальная энциклопедия. — Алматы: Гл. ред. «Казак энциклопедиясы», 2005. — Т. 2 Г—Й. — С. 522.(рос.)
  24. ↑ а б Горкін А.П. Балхаш. Географія: Сучасна ілюстрована енциклопедія. Архів оригіналу за 28 березня 2022. Процитовано 5 січня 2015.(рос.)
  25. ↑ а б в Guillaume Le Sourd, Diana Rizzolio (2004). United Nations Environment Programme — Lake Balkhash (англ.). UNEP Global Resource Information Database. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009.
  26. ↑ World Resources Institute. Watersheds of the World: Asia and Oceania - Lake Balkhash Watershed (англ.). Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 1 лютого 2009. [Архівовано 2011-06-11 у Wayback Machine.]
  27. ↑ а б в г д е ж International Lake Environment Committee. Lake Balkhash (англ.). World Lakes Database. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2009. [Архівовано 2011-07-16 у Wayback Machine.]
  28. ↑ а б Інститут гідрогеології та гідрофізики Міністерства освіти та науки. Водні проблеми Казахстану. unesco.kz. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 2009–01–2. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)(рос.)(англ.)
  29. ↑ а б в З ВРЕ[недоступне посилання з лютого 2019](рос.)
  30. ↑ а б в г д Ілі-Балхаш — Концепція стійкого розвитку (PDF). UNDP Kazakhstan. 4 ноября 2004. Архів оригіналу (PDF) за 18 серпня 2011. Процитовано 14 лютого 2009.(рос.)
  31. ↑ Водні ресурси Казахстану в новому тисячолітті (PDF). UNDP Kazakhstan. 19 квітня 2004. Архів оригіналу (PDF) за 18 серпня 2011. Процитовано 14 лютого 2009.(рос.)
  32. ↑ Kader Kezer, Hiroshi Matsuyama. Decrease of river runoff in the Lake Balkhash basin in Central Asia // Hydrological Processes. — Wiley Interscience, 2006. — Т. 20, № 6. — С. 1407-1423.
  33. ↑ Ольга Малахова (23/09/05). Врятувати Балхаш ми зможемо разом. Казахстанська правда. Архів оригіналу за 6 липня 2011. Процитовано 29 січня 2009. [Архівовано 2011-07-06 у Wayback Machine.](рос.)
  34. ↑ Lake Balkhash, Kazakhstan : Image of the Day (англ.). NASA Earthobservatory. 1 грудня 2000. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 29 січня 2009.
  35. ↑ Погода і Клімат — клімат Балхаша (рос.). Архів оригіналу за 15 квітня 2013. Процитовано 8 лютого 2016.
  36. ↑ Ice Melts on Lake Balkhash, Kazakhstan : Image of the Day (англ.). NASA Earthobservatory. 30 квітня 2003. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 січня 2009.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).